Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №903/474/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року Справа № 903/474/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Мамченко Ю.А., суддя Кульчій І.М. , суддя Хабарова М.В.

без повідомлення учасників справи, відповідно до частини 10 статті 271 ГПК України

розглянувши матеріали апеляційної скарги позивача Луцької міської ради на ухвалу Господарського суду Волинської області від 02.09.2026 (повна ухвала складена 03.09.2026) у справі №903/474/26 (суддя Бідюк С.В.)

за позовом Луцької міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест Про Маркет»

про стягнення 134495,94 грн

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 02.09.2026 у справі №903/474/265 здійснено перехід зі стадії розгляду справи по суті у справі №903/474/26 до стадії підготовчого провадження. Суд першої інстанції зупинив провадження у справі №903/474/26 за позовом Луцької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест Про Маркет» про стягнення 134495,94 грн до закінчення перегляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справ №903/953/25, №922/2047/25 та оприлюднення в установленому законом порядку повних текстів судових рішень, а учасникам справи вказав повідомити суд про усунення обставини, що слугувала підставою для зупинення провадження у справі.

Приймаючи зазначену ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що предметом спору у справі №903/474/26 є стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі у створенні та розвитку інфраструктури населеного пункту, а ключовим для вирішення спору є правильність застосування положень пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №132-IX в частині визначення моменту, станом на який має обчислюватися розмір пайового внеску. Водночас на розгляді об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду перебувають справи №903/953/25 та №922/2047/25, у яких вирішується питання щодо моменту, станом на який визначається розмір пайової участі замовника будівництва, що підлягає сплаті, а також щодо застосування положень Закону України №132-IX та статті 1212 ЦК України.

Суд першої інстанції встановив подібність спірних правовідносин у справі №903/474/26 та справах №903/953/25, №922/2047/25, зокрема з огляду на те, що у них предметом спору є безпідставно збережені замовником будівництва кошти пайової участі, а спірне питання стосується правильності застосування законодавства щодо моменту виникнення та обчислення зобов`язання зі сплати пайової участі в межах перехідних положень Закону України №132-IX. При цьому колегії суддів Касаційного господарського суду передали вказані справи на розгляд об`єднаної палати з метою уточнення правового висновку та формування єдиної правозастосовної практики щодо моменту, станом на який фіксується розмір пайової участі замовника будівництва.

За висновком суду першої інстанції, правові висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справах №903/953/25 та №922/2047/25 можуть вплинути на вирішення спору у справі №903/474/26 по суті, оскільки стосуються визначення моменту, станом на який має здійснюватися обчислення розміру пайової участі замовника будівництва, та правових наслідків для розрахунку відповідних сум. З огляду на це суд дійшов висновку про необхідність переходу до стадії підготовчого провадження та зупинення провадження у справі до закінчення перегляду зазначених справ об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою позивач Луцька міська рада подала скаргу до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить ухвалу Господарського суду Волинської області від 02.09.2026 у справі №903/474/26 скасувати та направити справу №903/474/26 до Господарського суду Волинської області для продовження розгляду справи по суті.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що місцевий господарський суд не дотримався принципу стадійності господарського процесу у зв`язку з відсутністю процесуальних підстав для повернення зі стадії розгляду справи по суті до підготовчого провадження. Звертає увагу, що підготовче провадження у справі було закрито, справу призначено до розгляду по суті, який відбувався 05.08.2026 та 02.09.2026, тоді як ГПК України не передбачає загального права суду повертатися до підготовчої стадії. На думку скаржника, таке повернення допускається лише у виняткових випадках за наявності вагомих обставин, чого судом першої інстанції встановлено не було.

Також скаржник вказує на штучне використання судом першої інстанції процесуальних підстав для зупинення провадження. Зазначає, що п. 7 ч.1 ст.228 ГПК України передбачає право, а не обов`язок суду зупинити провадження у разі перегляду судового рішення у подібних правовідносинах, однак не є самостійною підставою для повернення зі стадії розгляду справи по суті до підготовчого провадження. На думку апелянта, суд фактично повернув справу до підготовчої стадії виключно для створення процесуальної можливості її зупинення, не вчинивши після цього жодної з передбачених статтею 182 ГПК України підготовчих дій. У зв`язку з цим скаржник вважає такі дії суду порушенням принципу процесуальної визначеності та положень частини 3 статті 195 ГПК України.

Крім того, в апеляційній скарзі зазначено про порушення принципу розумності строків розгляду справи та права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Скаржник звертає увагу, що зупинення провадження до закінчення розгляду справ №903/953/25 та №922/2047/25 та оприлюднення повних текстів судових рішень призведе до невизначеного відтермінування розгляду цієї справи. При цьому зазначає, що обидві справи вже були передані на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду до закриття підготовчого провадження у цій справі, а тому суд першої інстанції, на думку апелянта, мав можливість вирішити питання про зупинення раніше, без повернення справи до попередньої процесуальної стадії.

Окремо апелянт заперечує подібність правовідносин у справі №903/474/26 та справах №903/953/25, №922/2047/25. Зазначає, що у цій справі розмір пайової участі визначено з урахуванням положень Луцької міської ради та показників опосередкованої вартості, чинних на момент отримання дозвільних документів, а відповідач не заперечував проти відповідного розрахунку. Натомість у справі №903/953/25 спір стосується застосування показників, чинних на момент введення об`єкта в експлуатацію, щодо житлового будівництва, а у справі №922/2047/25 йдеться про об`єкт у м. Харкові, де положення Луцької міської ради не застосовувалися. На думку скаржника, зазначені відмінності у фактичних обставинах, об`єктах будівництва, застосовному локальному регулюванні та способі розрахунку пайової участі виключають подібність правовідносин і, відповідно, наявність підстав для зупинення провадження у цій справі.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Мамченко Ю.А., суддя Кульчій І.М., суддя Хабарова М.В.

Ухвалою від 01.07.2026 відкрито апеляційне провадження за скаргою Луцької міської ради на ухвалу Господарського суду Волинської області від 02.09.2026 у справі №903/474/26. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач у встановлений судом строк відзив не подав, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не надходило. Згідно ч.3 ст.263 ГПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, а тому справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши матеріали справи, доводи в обґрунтування апеляційної скарги, в межах вимог, передбачених ст.269 ГПК України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, до Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Луцької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест Про Маркет» про стягнення 134495,94 грн, з яких: 73111,48 грн кошти пайової участі за будівництво торгових закладів та адміністративно-побутових приміщень (1-а черга будівництва) у с. Княгининок, вул. Соборна, 66; 51337,14 грн інфляційних втрат та 10047,32 грн 3% річних за користування безпідставно збереженими коштами пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у період із 19.11.2020 по 05.10.2021 ТОВ «Інвест Про Маркет» згідно з повідомленням про початок виконання будівельних робіт від 19.11.2020 №ВЛ051201119147, було здійснено будівництво торгових закладів та адміністративно-побутових приміщень (1-а черга будівництва) у с. Княгининок, вул. Соборна, 66. У подальшому вищевказаний об`єкт прийнято в експлуатацію відповідно до декларації від 05.10.2021 №ІУ101211005487. Проте, відповідачем не виконано свого обов`язку щодо сплати коштів пайової участі до бюджету Луцької міської територіальної громади у повному обсязі. Замовник будівництва (відповідач) зобов`язаний перерахувати органу місцевого самоврядування (позивачу) безпідставно збережені грошові кошти пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 19.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Місцевим господарським судом у судовому засідання 02.09.2026 поставлено на обговорення питання про зупинення провадження у даній справі до закінчення перегляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справ №903/953/25, №922/2047/25 та оприлюднення в установленому законом порядку повних текстів судових рішень, та відповідно повернення до стадії підготовчого провадження.

У судовому засіданні представник позивача щодо зупинення провадження у справі та повернення до стадії підготовчого провадження заперечив, оскільки дана справа та справи №903/953/25, №922/2047/25 не є релевантними.

Відповідач правом участі у судовому засіданні не скористався, хоч був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Як зазначалося вище, ухвалою Господарського суду Волинської області від 02.09.2026 здійснено перехід зі стадії розгляду справи по суті у справі №903/474/26 до стадії підготовчого провадження та провадження у справі №903/474/26 зупинене до закінчення перегляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справ №903/953/25, №922/2047/25 та оприлюднення в установленому законом порядку повних текстів судових рішень.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити наступне.

Зупинення провадження у справі це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду від 13.04.2023 у справі №914/2150/18.

Враховуючи вимоги закону, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з`ясовувати як пов`язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом, та чим обумовлюється неможливість розгляду спору.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.

Пов`язаність справ, полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.227 Господарського процесуального кодексу України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі, зокрема, у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Таким чином, насамперед, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.

Предметом апеляційного оскарження є ухвала Господарського суду Волинської області від 02.09.2026 про зупинення провадження у даній справі до закінчення перегляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справ №903/953/25, №922/2047/25.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України суд має право за заявою учасника справи або з власної ініціативи зупинити провадження у справі у разі перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою або Великою Палатою Верховного Суду.

Згідно з пунктом 11 частини першої статті 229 ГПК України у такому випадку провадження зупиняється до закінчення перегляду справи в касаційному порядку.

З аналізу наведеної норми вбачається, що її застосування можливе за наявності сукупності таких умов:

- у провадженні суду перебуває справа, вирішення якої пов`язане із застосуванням певних норм матеріального права;

- в іншій справі, яка перебуває на розгляді суду касаційної інстанції, здійснюється перегляд судового рішення у правовідносинах, що є подібними за своїм змістом, предметом та правовим регулюванням;

- перегляд такої справи здійснюється саме палатою, об`єднаною палатою або Великою Палатою Верховного Суду, тобто судовим органом, уповноваженим формувати єдину правозастосовну практику;

- правова позиція, яка буде сформована за результатами такого перегляду, може мати визначальний вплив на правильне вирішення спору у цій справі.

Під подібними правовідносинами у розумінні наведеної норми слід розуміти такі правовідносини, які характеризуються тотожністю або істотною схожістю юридично значущих обставин, однаковим предметом спору та застосуванням одних і тих самих норм матеріального права, що потребують єдиного підходу до їх тлумачення та застосування.

Перегляд судового рішення у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою або Великою Палатою Верховного Суду має на меті забезпечення сталості та єдності судової практики, а також формування обов`язкових для врахування судами правових висновків щодо застосування норм права.

Отже, реалізація передбаченого пунктом 7 частини першої статті 228 ГПК України права суду передбачає встановлення факту здійснення палатою, об`єднаною палатою або Великою Палатою Верховного Суду перегляду іншої справи та оцінку правовідносин у такій справі на предмет їх подібності до правовідносин у справі, яка розглядається судом та у якій порушено питання щодо доцільності/необхідності зупинення провадження.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.03.2025 у справі №910/13175/23 зазначила, що реалізація передбаченого пунктом 7 частини першої статті 228 ГПК України права на зупинення провадження у справі вимагає від суду здійснення оцінки правовідносин у відповідних справах за критерієм подібності та належного обґрунтування висновків щодо наявності підстав для такого зупинення. При цьому при визначенні подібності правовідносин насамперед підлягають порівнянню права та обов`язки сторін відповідно до правового регулювання спірних відносин, а за необхідності - суб`єктний склад та об`єкти спору (п.п. 7.44-7.46 постанови).

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що подальший розгляд цієї справи без урахування правової позиції, яка буде сформована за результатами розгляду об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду в інших справах, може призвести до ухвалення судового рішення, що не відповідатиме принципу правової визначеності та єдності судової практики.

Як встановлено судом першої інстанції, ухвалами Верховного Суду від 17.07.2026 об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду прийнято до розгляду справи №903/953/25 та №922/2047/25. Передача зазначених справ на розгляд об`єднаної палати КГС ВС зумовлена наявністю різних правових підходів Верховного Суду до застосування положень абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 20.09.2019 №132-IX, зокрема щодо визначення юридично значущого моменту, станом на який має обчислюватися розмір пайової участі замовника будівництва: на момент виникнення відповідного обов`язку у зв`язку з початком будівництва, на момент початку будівництва чи на момент введення об`єкта в експлуатацію.

Заявлений позивачем розмір пайової участі у сумі 73111,48 грн розраховано із застосуванням показника опосередкованої вартості спорудження житла для Волинської області у розмірі 12457 грн за 1 кв.м, який, відповідно до доводів позивача, діяв на момент отримання відповідачем дозвільного документа на будівництво. При цьому розрахунок здійснено виходячи із загальної площі об`єкта 275,7 кв. м: 275,7 кв. м Ч 12457 грн = 3434394,90 грн; 4 % від зазначеної суми становить 137375,80 грн, з якої віднято сплачені відповідачем 64264,32 грн, унаслідок чого визначено залишок пайової участі у розмірі 73111,48 грн. Отже, застосування показника станом на момент введення об`єкта в експлуатацію призвело б до визначення пайової участі у іншому розмірі.

Судом апеляційної інстанції враховується, що предметом правового вирішення у справах №903/953/25 та №922/2047/25 є, серед іншого, саме питання визначення належного моменту, станом на який має застосовуватися відповідний показник для обчислення розміру пайової участі. Особливої уваги заслуговує справа №903/953/25, у якій спір також виник щодо стягнення коштів пайової участі на користь Луцької міської ради, а будівництво об`єкта було розпочато у 2019 році. Водночас сама по собі та обставина, що у справі №903/474/26 застосування показника опосередкованої вартості на момент введення об`єкта в експлуатацію могло б призвести до визначення більшої суми пайової участі, ніж заявлена позивачем, не свідчить про відсутність значення майбутнього висновку об`єднаної палати КГС ВС для правильного вирішення даного спору.

Суд при вирішенні спору має встановити правильний правовий механізм визначення грошового зобов`язання та перевірити обґрунтованість здійсненого позивачем розрахунку, а не лише співвіднести заявлену до стягнення суму з іншою, потенційно більшою сумою, визначеною за іншим способом розрахунку.

Крім того, правовий висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду може мати значення не лише для визначення суми основного зобов`язання, але й для перевірки правильності заявлених похідних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних. Розмір таких нарахувань залежить від суми грошового зобов`язання та періоду його прострочення, а тому визначення належного правового підходу до моменту виникнення та розміру зобов`язання зі сплати пайової участі може впливати як на базу відповідних нарахувань, так, залежно від сформованого Верховним Судом висновку, і на визначення періоду, за який вони підлягають обчисленню.

Отже, правове питання, передане на вирішення об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, стосується безпосередньо правового механізму визначення зобов`язання (момент виникнення, розмір грошового зобов`язання, період прострочення...), яке становить предмет розгляду у справі №903/474/26, і не має лише абстрактного чи опосередкованого значення для цього спору.

Відмінності у конкретних фактичних обставинах справ №903/953/25, №922/2047/25 та даної справи, у тому числі місцезнаходженні об`єктів будівництва чи змісті актів органів місцевого самоврядування, не спростовують подібності спірних правовідносин у частині застосування абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX та визначення моменту, станом на який має обчислюватися розмір пайової участі.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що сформований об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду правовий висновок у справах №903/953/25 та №922/2047/25 матиме істотне значення для правильного застосування норм матеріального права та перевірки обґрунтованості заявлених у справі №903/474/26 вимог, що свідчить про наявність передбачених пунктом 7 частини першої статті 228 ГПК України підстав для зупинення провадження у справі.

Щодо доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права у зв`язку з безпідставним поверненням зі стадії розгляду справи по суті до стадії підготовчого провадження, колегія суддів зазначає таке.

Положеннями ГПК України визначено послідовність стадій розгляду справи та процесуальні завдання кожної з них. Зокрема, відповідно до частини першої статті 181 ГПК України підготовче провадження має на меті забезпечення належної підготовки справи до розгляду по суті, тоді як відповідно до частини першої статті 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі матеріалів, зібраних у підготовчому провадженні.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 185 ГПК України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті. Водночас положеннями ГПК України не встановлено прямої заборони на повернення суду до стадії підготовчого провадження після її закриття, а питання допустимості такого повернення вирішується з урахуванням конкретних обставин справи та завдань господарського судочинства.

Відповідно до сталої позиції Верховного Суду, суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження. Зазначена правова позиція, зокрема, викладена у постановах Верховного Суду від 16.12.2021 у справі №910/7103/21, від 26.01.2022 у справі №907/651/18, від 03.10.2019 у справі №902/271/18, від 22.06.2021 у справі №923/525/20, та підлягає врахуванню відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України.

Разом з тим, такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті.

У цій справі повернення до стадії підготовчого провадження було зумовлено необхідністю вирішення питання про зупинення провадження до завершення перегляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справ №903/953/25 та №922/2047/25. Враховуючи встановлену істотність правових питань, які розглядаються у зазначених справах, та їх значення для правильного вирішення спору у справі №903/474/26, суд першої інстанції повернувся до стадії підготовчого провадження.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції мав достатньо вагомі підстави для повернення до стадії підготовчого провадження з метою вирішення питання про зупинення провадження у справі до завершення перегляду зазначених справ об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Закриття підготовчого провадження у справі не свідчить про безумовну неможливість повернення до цієї стадії за наявності обґрунтованої процесуальної необхідності.

Доводи апелянта про те, що після повернення до підготовчого провадження суд першої інстанції не вчинив інших підготовчих дій, а постановив ухвалу про зупинення провадження, не спростовують наведених висновків, оскільки необхідність повернення до попередньої стадії була пов`язана саме з вирішенням питання про зупинення провадження з огляду на значення правових висновків, очікуваних від об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Колегія суддів вважає, що повернення судом на стадію підготовчого провадження не є порушенням норм процесуального права, а навпаки є дією, що свідчить про реальну запоруку здійснення ефективного правосуддя, належне та добросовісне ставлення до стадії підготовчого провадження.

Стосовно доводів апелянта про те, що зупинення провадження у справі призводить до порушення розумного строку її розгляду, колегія суддів зазначає наступне.

Однією з основних засад господарського судочинства відповідно до статті 2 ГПК України є розумність строків розгляду справи судом. Право на розгляд справи упродовж розумного строку також гарантується пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Водночас дотримання цієї гарантії не означає, що будь-яке передбачене процесуальним законом зупинення провадження саме по собі становить невиправдане затягування судового розгляду.

Верховний Суд у постанові від 13.04.2023 у справі №914/2150/18 звертав увагу, що необґрунтоване зупинення провадження, яке не зумовлене передбаченими законом обставинами, може призводити до невиправданого затягування розгляду справи. Водночас у постанові від 16.04.2026 у справі №910/14960/24 Верховний Суд зазначив, що саме по собі зупинення провадження не повинно розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду, якщо відповідний процесуальний інститут застосований за наявності визначених законом обставин.

У даному випадку зупинення провадження не ґрунтується на невизначеній у часі чи абстрактній обставині, а безпосередньо пов`язане із завершенням касаційного перегляду конкретних справ №903/953/25 та №922/2047/25, які ухвалами від 17.07.2026 вже були прийняті до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Більше того, на час постановлення оскаржуваної ухвали розгляд справи №922/2047/25 було призначено на 04.09.2026, а справи №903/953/25 на 02.10.2026, що свідчить про відсутність невизначеності самої процесуальної події, з якою пов`язано зупинення провадження.

При цьому пункт 11 частини першої статті 229 ГПК України прямо визначає тривалість такого зупинення - до закінчення перегляду відповідної справи в касаційному порядку. Отже, законодавець пов`язав поновлення провадження з настанням конкретної процесуальної події, а не залишив тривалість зупинення на невизначений часовими рамками розсуд суду.

Колегія суддів також враховує, що необхідність очікування правового висновку об`єднаної палати КГС ВС у цьому випадку обумовлена існуванням різних підходів Верховного Суду до застосування норм матеріального права, які мають бути застосовані і при вирішенні даної справи. Продовження розгляду справи та ухвалення рішення до усунення відповідної розбіжності у касаційній практиці створювало б ризик застосування правового підходу, який у подальшому може бути змінений об`єднаною палатою, що, своєю чергою, могло б зумовити подальший апеляційний та касаційний перегляд і не сприяло б досягненню мети своєчасного та ефективного судового захисту.

Окрім того, обґрунтованість необхідності очікування правових висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справах № 903/953/25 та № 922/2047/25 підтверджується і подальшою практикою Верховного Суду. Так, ухвалами Верховного Суду від 21.09.2026 у праві №914/1954/25, від 08.09.2026 у справі № 922/814/26, від 13.08.2026 у справі № 914/1954/25, від 23.07.2026 у справі №914/500/25 касаційні провадження у справах, предметом спору в яких також є стягнення коштів пайової участі, зупинено до завершення перегляду Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справ № 922/2047/25 та № 903/953/25.

Ухвалою Верховного Суду від 08.09.2026 у справі № 922/814/26, зокрема, зазначено, що висновки об`єднаної палати у вказаних справах сприятимуть забезпеченню єдності судової практики, дотриманню принципу верховенства права, складовою якого є юридична визначеність, та принципу пропорційності. Отже, необхідність очікування відповідних правових висновків не є формальною підставою, використаною судом першої інстанції для затягування розгляду справи, а відповідає підходу, застосованому самим Верховним Судом у справах щодо аналогічної правової проблематики.

З огляду на значення майбутнього правового висновку для визначення розміру основної заборгованості, а також для перевірки правильності нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних, тимчасове зупинення провадження у цій справі переслідує легітимну процесуальну мету: забезпечення єдності судової практики, правової визначеності та правильного застосування норм матеріального права. За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав вважати зупинення провадження необґрунтованим або таким, що саме по собі порушує право учасників справи на її розгляд упродовж розумного строку.

Враховуючи наведене у сукупності, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду щодо наявності передбачених пунктом 7 частини першої статті 228 ГПК України підстав для зупинення провадження у справі №903/474/26 до закінчення перегляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справ №903/953/25 та №922/2047/25.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких підстав для скасування ухвали Господарського суду Волинської області від 02.09.2026 про зупинення провадження по справі №903/474/26 за результатами її апеляційного перегляду, колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржувана ухвала Господарського суду Волинської області від 02.09.2026 про зупинення провадження по справі №903/474/26 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Оскільки за результатами цього апеляційного перегляду спір по суті не вирішується, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з апеляційним оскарженням ухвали суду першої інстанції, відповідно до загальних правил статті 129 ГПК України, має бути здійснений місцевим господарським судом за наслідками вирішення спору по суті.

Керуючись статтями 269-273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Луцької міської ради на ухвалу Господарського суду Волинської області від 02.09.2026 у справі №903/474/26 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Волинської області від 02.09.2026 у справі №903/474/26 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

4. Матеріали справи №903/474/26 повернути до Господарського суду Волинської області.

Повна постанова складена "15" жовтня 2026 р.

Головуючий суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Кульчій І.М.

Суддя Хабарова М.В.