Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №918/689/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року Справа №918/689/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Поліщук П.Я., суддя Павлюк І.Ю. , суддя Розізнана І.В.

секретар судового засідання Ткачук О.В.,

за участю представників учасників справи:

прокурор - Чернега Ю.П.

позивача - не з`явився

відповідача - Власюк А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Поліський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Рівненської області від 18.08.2026, повний текст якого складено 26.08.2026, у справі №918/689/26 (суддя Пашкевич І.О.).

за позовом Першого заступника керівника Вараської окружної прокуратури

в особі позивача Вараської міської ради.

до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі

філії «Поліський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського

підприємства «Ліси України»

про відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної порубки дерев в сумі 1 010 926,32 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

28.05.2026 Перший заступник керівника Вараської окружної прокуратури (надалі в тексті – Прокурор) звернувся до Господарського суду Рівненської області в інтересах держави в особі Вараської міської ради з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі Філії «Поліський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної порубки дерев в сумі 1 010 926,32 грн (а.с.1-8).

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що у провадженні Вараського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області перебуває кримінальне провадження №12023181050000290 від 27.07.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України.

В ході досудового розслідування вказаного кримінального провадження, зокрема, встановлено, що на території ботанічного заказника місцевого значення «Мульчицький» в Мульчицькому лісництві Рафалівського надлісництва філії «Поліський лісовий офіс ДП «Ліси України» виявлено незаконну порубку дерев.

Внаслідок незаконної порубки 8 сироростучих дерев породи сосна розмір шкоди становить 1 010 926,32 грн.

Прокуратура зазначає, що обов`язок із забезпечення охорони та збереження заказника «Мульчицький» був покладений на ДП «Володимирецьке лісове господарство», яке внаслідок реорганізації було приєднане спочатку до ДП «Рафалівське лісове господарство», а згодом – до ДСГП «Ліси України». Після подальшої реорганізації всі права та обов`язки перейшли до філії «Поліський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України», яка є правонаступником попередніх лісокористувачів.

Неналежне виконання постійним лісокористувачем обов`язків щодо охорони лісу призвело до незаконної вирубки дерев невстановленими особами, чим порушено вимоги статей 19, 69 Лісового кодексу України та завдано державі збитків у сумі 1 010 926,32 грн, які підлягають стягненню.

Внаслідок бездіяльності постійного лісокористувача (відповідача), а саме: незабезпечення ефективного комплексу всіх заходів, спрямованих на збереження лісів, незадовільного стану здійснення контролю за охороною та захистом лісів, невжиття заходів із боротьби з незаконними рубками, та порушення лісового законодавства з боку постійного лісокористувача, порушено ст. ст. 89, 90 Лісового кодексу України.

Відповідач не виконав покладених на нього обов`язків, зокрема, із забезпечення охорони і збереження лісів на підвідомчій йому території, розташованій в кварталі №16 виділ 21 та кварталі №15 виділ 23 Мульчицького лісництва, чим спричинено матеріальну шкоду лісовому фонду України, що перебуває під охороною держави.

2. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення.

Рішенням Господарського суду Рівненської від 18.08.2026 у справі №918/689/26 позов Прокурора задоволено. Присуджено до стягнення з ДСГП «Ліси України» в особі філії «Поліський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» (надалі в тексті - Філія):

- на користь держави в особі Вараської міської ради 1 010 926,32 грн шкоди, завданої навколишньому природному середовищі;

- на користь Рівненської обласної прокуратури понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 12 131,11 грн (а.с.135-143).

Постановляючи рішення господарський суд першої інстанції виснував, що відповідач, як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних вирубувань на підвідомчій йому території земель лісового фонду, вчинив бездіяльність, що призвело до незаконного вирубування третіми невстановленими особами, чим заподіяно шкоду лісу, а тому наявні підстави для стягнення з відповідача шкоди завданої природному середовищу в сумі 1 010 926,32 грн.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Філія звернулася до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 18.08.2026 у справі №918/689/26 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити (а.с.150-161).

На думку Скаржника, рішення суду першої інстанції ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи. При цьому, основними доводами апеляційної скарги є наступні:

- Прокурор не довів наявність правових підстав для покладення відповідальності на постійного лісокористувача;

- Прокурором не вказано жодної дії, якої відповідач не вчинив, а мав би вчинити, щоб запобігти незаконній порубці лісу, також не вказав перелік дій (заходів), спрямованих на охорону лісових ресурсів, недотримання яких відповідачем безпосередньо призвело до незаконної порубки лісових ресурсів. Фактично, прокурором сформовано свою позицію на невиконанні відповідачем «всіх можливих» заходів, що свідчить про абстрактність та неконкретність доводів, через що, останні не можуть бути доведені або спростовані з боку відповідача;

- саме по собі заподіяння шкоди лісу внаслідок настання обставин, що перелічені в частині 1 статті 86 Лісового кодексу України (однієї із яких є незаконна порубка) не є достатнім свідченням про протиправну бездіяльність лісокористувача, яка зумовлює підстави для стягнення з нього шкоди;

- жодного чіткого, виконуваного та передбачуваного нормативно-правового акту, який би визначав перелік протипожежних та інших заходів, вимог щодо складання планів цих заходів, у спірний період ні центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, ні органом місцевого самоврядування не визначалось;

- Прокурор не довів неправомірність поведінки відповідача, а тому відсутній і причинно-наслідковий зв`язок між спричиненими збитками внаслідок вчинення злочину винною особою та діяльністю відповідача;

- оскільки кримінальне провадження ще триває, то покладення відповідальності на постійного лісокористувача є передчасним;

- Постанова КМУ №575 від 10.05.2022 не містить розрахунку обчислення шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природнього середовища. При цьому, застосована судом постанова може бути використана лише у випадку вчинення незаконної порубки лісу самим відповідачем;

- наданий Прокурором висновок експерта не є належним доказом, оскільки у ньому відсутнє застереження, передбачене ч.5 ст.101 ГПК України, що даний висновок підготовлено для подання до суду. Крім того, даний висновок не відповідає критеріям достовірності та допустимості;

- у Прокурора відсутні правові підстави для здійснення представництва інтересів держави.

4. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

06.08.2026 за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» від Вараської окружної прокуратури надійшов відзив, в якому Прокурор просить апеляційну скаргу Філії «Поліський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» на рішення Господарського суду Рівненської області від 18.08.2026 у справі №918/689/26 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін (а.с. 175-183).

Прокурор зазначає, що відповідачем по справі не заперечується факт того, що він у розумінні Лісового кодексу України є постійним лісокористувачем земельної ділянки лісового фонду, на якій мала місце незаконна порубка. При цьому організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається саме на постійних лісокористувачів. Саме нездійснення постійним лісокористувачем обов`язків по охороні лісових масивів є наслідок вчинення вказаної порубки в межах територій природно заповідного фонду невстановленими особами

На думку Прокурора, вина відповідача полягає у недотриманні вимог лісового законодавства, оскільки відповідно до п.п.1,2 ч.2 ст.19, п.5 ч.1 ст.64 Лісового кодексу України відповідач як постійний лісокористувач не виконав свого обов`язку щодо здійснення охорони лісу від незаконної рубки.

Крім того вважає, що цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Прокурор стверджує, що висновком експерта Рівненського НДЕКЦ Міністерства внутрішніх справ України, який у відповідності до вимог ст. ст. 384, 385 КК України попереджений про відповідальність, №СЕ-19/118-23/9320-ЕК від 27.09.2023 чітко підтверджується предмет вимоги позовної заяви, а саме шкода навколишньому природному середовищу заподіяна незаконною рубкою лісу та розмір шкоди, заподіяної рубкою, проведеною всупереч діючим вимогам у галузі лісоохоронного законодавства, становить 1 010 926,32 грн. При цьому просить суд врахувати, що на вирішення судової експертизи були поставлені питання: Чи підтверджується документально та розрахунково розмір шкоди заподіяної лісу внаслідок незаконної порубки дерев та якщо ні, то які розбіжності є між розміром шкоди, визначеної у наданому на дослідженні розрахунку та розміром шкоди встановленої під час дослідження з урахуванням вимог та норм чинного законодавства.

Крім того, Прокурор вважає, що при зверненні до суду з позовом в інтересах держави в особі Вараської міської рад було дотримано ст.23 Закону України «Про прокуратуру».

5. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2026 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Поліщук П.Я., суддя Розізнана І.В. та суддя Павлюк І.Ю.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.09.2026, поміж іншого, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Філії на рішення Господарського суду Рівненської області від 18.08.2026 у справі №918/689/26; розгляд скарги призначено на 14.10.2026 о 10:00 год; справу №918/689/26 витребувано у Господарського суду Рівненської області (а.с. 172).

21.09.2026 на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №918/689/26.

06.08.2026 за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» від Вараської окружної прокуратури надійшов відзив, в якому Прокурор просить апеляційну скаргу Філії «Поліський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» на рішення Господарського суду Рівненської області від 18.08.2026 у справі №918/689/26 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін (а.с.175-183).

Ухвалою суду від 06.10.2026 задоволено заяву представника ДСГП «Ліси України» в особі філії «Поліський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (а.с. 188-189, 198).

В судовому засіданні апеляційної інстанції 14.10.2026, представник Відповідача підтримав свою апеляційну скаргу та просив її задоволити. Прокурор заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги Філії та просив відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду Рівненської області від 18.08.2026 у даній справі залишити без змін.

Позивач не забезпечив явки своїх представників у призначене на 14.10.2026 судове засідання апеляційної інстанції, проте така неявка не перешкоджає розгляду справи, позаяк присутність представників сторін не визнавалась обов`язковою, а матеріалів справи достатньо для розгляду скарги по суті.

6. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Відповідно до охоронного зобов`язання від 25.08.2008 ДП «Володимирецький лісгосп» дало зобов`язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження ботанічного заказника місцевого значення «Мульчицький», який створений рішенням Рівненського облвиконкому №343 від 22 листопада 1983 року (зі змінами рішення облвиконкому № 98 від 18.06.1991).

На підставі наказу Державного агентства лісових ресурсів України №729 від 05.11.2021 «Про припинення Державного підприємства «Володимирецьке лісове господарство» та затвердження складу Комісії з припинення», припинено юридичну особу Державне підприємство «Володимирецьке лісове господарство», шляхом реорганізації, а саме - приєднання до Державного підприємства «Рафалівське лісове господарство», код згідно з ЄДРПОУ 32626235.

Пунктом 8 вказаного наказу визначено, що Державне підприємство «Рафалівське лісове господарство» є правонаступником прав та обов`язків Державного підприємства «Володимирецьке лісове господарство».

Відповідно до п. 1 наказу Державного агентства лісових ресурсів України №985 від 04.11.2022 «Про припинення Державного підприємства «Рафалівське лісове господарство» та затвердження складу Комісії з припинення, Державне підприємство «Рафалівське лісове господарство», припинено шляхом реорганізації, а саме приєднано до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».

Відповідно до ст. 1.1 Положення про філію «Рафалівське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», філія є відокремленим підрозділом державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».

Відповідно до наказу ДП «Ліси України» від 18.10.2024 №1831 «Про припинення філії «Рафалівське лісове господарство» ДП «Ліси України» вирішено припинити філію «Рафалівське лісове господарство» ДП «Ліси України» шляхом її закриття.

Наказом ДП «Ліси України» від 30.09.2024 №1665 «Про створення філії «Поліський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» створено філію «Поліський лісовий офіс» ДП «Ліси України».

З матеріалів справи вбачається, що 31.12.2024 наказом ДСГП «Ліси України» №2338 затверджено передавальний акт активів та пасивів на балансових та позабалансових рахунках, матеріалів лісовпорядкування та документів, які підтверджують речові права на земельні ділянки, нерухоме майно та інше по філіях, що координуються Поліським лісовим офісом, в тому числі і філії «Рафалівське лісове господарство» ДСГП «Ліси України».

Апеляційним судом встановлено, що в результаті реорганізації філії «Рафалівське лісове господарство» ДСГП «Ліси України», усі майнові та немайнові права, інтереси та обов`язки перейшли до правонаступника - філії «Поліський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України».

В подальшому, наказом ДП «Ліси України» № 206 від 24.01.2025 затверджено організацію території земель філії «Поліський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» площею 1341272,6745 га, що передані до державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», в тому числі від державного підприємства «Рафалівське лісове господарство» передавальним актом від 09.01.2023, затвердженим наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 09.01.2023 № 71.

Матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що Філія «Поліський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України», заснована на державній власності та являється відокремленим підрозділом юридичної особи згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

З матеріалів справи вбачається, що 27.07.2023 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за №12023181050000290 та розпочато досудове розслідування кримінального провадження, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.246 КК України.

Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань по кримінальному провадженню №12023181050000290 вбачається, що 27.07.2023 приблизно о 18 год. невідомі особи, перебуваючи у відділі №23 кварталу №15 та відділі №21 кварталу №16 Мульчицького лісництва філії «Рафалівське лісове господарство» ДП «Ліси України», здійснили незаконну порубку дерев породи сосна «звичайна» сироростуча в кількості 8 штук (а.с.19).

27.07.2023 з 21.00 год. по 23.10 год. було проведено огляд місця події - ділянки лісу та встановлено, що на ділянці відкритої місцевості лісового масиву, яка розташована в межах у виділі №23 кварталу №15 та у виділі №21 кварталу №16 Мульчицького лісництва філії «Рафалівське лісове господарство» ДП «Ліси України» було виявлено та зафіксовано місце незаконної порубки, а також встановлено наявність 8-ми свіжозрізаних пнів сироростучих дерев породи «сосна звичайна».

Матеріалами справи підтверджено, що Філією «Рафалівське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» складено акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 27.07.2023 з розрахунком розміру заподіяної шкоди лісу та розрахунок розміру заподіяної шкоди правопорушення лісового законодавства, в результаті чого виявлено незаконну порубку восьми сироростучих дерев породи «сосна звичайна» до ступеня припинення росту в кварталі №23 кварталу №15 та у виділі №21 кварталу №16 Мульчицького лісництва у розмірі 1 039 765,80 грн. Шкоду заподіяну лісовому господарству розраховано за Постановою КМУ №575 від 10.05.2022 (а.с.21-23).

Як встановлено судом першої інстанції, в межах досудового розслідування, з метою підтвердження розміру шкоди внаслідок незаконної порубки 8 сироростучих дерев призначено експертизу.

В ході виконання вказаної експертизи, у зв`язку з тим, що в наданих на дослідження документах щодо підтвердження розрахунку розміру шкоди, визначеної філією «Рафалівське лісове господарство» ДП «Ліси України» наявна розбіжність щодо виявлених діаметрів 7 – ми дерев породи сосна в кварталі 15 виділ 23 Мульчицького лісництва, а саме в огляді місця вчинення правопорушення лісового законодавства, точковій відомості з відомістю обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу в кварталі 15 виділу 23 Мульчицького лісництва та відношенні філії «Рафалівське лісове господарство», експертом скеровано слідчому клопотання, зокрема щодо уточнення діаметрів порубки 7 дерев породи «сосна» в кварталі №15 виділ 23 Мульчицького лісництва.

В подальшому, слідчим від філії «Рафалівське лісове господарство» ДП «Ліси України» отримано, уточнену інформацію, відповідно до якої діаметри пнів дерев породи «сосна», які були незаконно зрубані в кварталі №15 виділ 23 Мульчицького лісництва, становлять 32 см. – 1 шт., 35 см. – 3 шт., 37 см. – 1 шт., 40 см., – 1 шт., 42 см., – 1 шт., яку надано експерту.

Як вбачається, висновком судової економічної експертизи №СЕ-19/118-23/9320-ЕК від 27.09.2023 встановлено, що розмір шкоди, внаслідок незаконної порубки 8 сироростучих дерев породи сосна в кварталі 16 виділ 21 та кварталі 15 виділ 23 Мульчицького лісництва становить 1 010 926,32 грн. Розбіжність з розрахунком розміру шкоди, що визначена філією «Рафалівське лісове господарство» ДП «Ліси України» та розрахунком розміром шкоди, встановленої під час дослідження з урахуванням вимог та норм чинного законодавства становить 28 839,48 грн (а.с.29-33).

Як встановлено судом першої інстанції, в кримінальному провадженні триває досудове розслідування, в рамках якого, осіб, які вчинили незаконну порубку 8 дерев, не встановлено, жодній особі про підозру не повідомлено, збитки, завдані в сумі 1 010 926,32 грн.

7. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови, оцінка аргументів учасників справи.

Апеляційним судом встановлено, що в даній справі Прокурор звернувся з позовом в інтересах держави до постійного лісокористувача про відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної порубки дерев.

Надаючи оцінку правомірності звернення прокурора з даним позовом до суду, колегія суддів бере до уваги наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках та в порядку, визначених законом.

Відповідно до частин 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 з урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 для підтвердження судом підстав для представництва прокурора інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення.

При цьому прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає, у чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

За змістом пункту «б» частини 2 статті 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища утворюються у складі бюджету Автономної Республіки Крим та відповідного місцевого бюджету за місцем заподіяння екологічної шкоди за рахунок: частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством.

Відповідно до пункту 7 частини 3 статті 29 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 1 частини другої статті 67-1 цього Кодексу) є, зокрема: 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 69-1 Бюджетного кодексу України до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать, зокрема: 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до бюджетів місцевого самоврядування (крім бюджетів міст Києва та Севастополя) - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.

Як встановлено апеляційним судом та не заперечується учасниками справи, відбулося здійснення самовільних рубок у виділі №23 кварталу №15 та у виділі №21 кварталу №16, що знаходяться на території позивача (Вараської міської ради), тому збитки, завдані внаслідок незаконної порубки лісових ресурсів, у відповідності зі статтею 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», статтею 69-1 Бюджетного кодексу України підлягають стягненню та зарахуванню до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища міських рад, на території яких вчинено правопорушення, для подальшого перерозподілу у автоматичному режимі між бюджетами відповідних рівнів.

Таким чином, Вараська міська рада у спірних правовідносинах є органом, до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища якого мають стягуватися збитки, завдані внаслідок незаконної порубки лісових ресурсів в її адміністративно-територіальних межах.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання вимог ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор листом від 14.05.2026 № 52/1-1167ВИХ-26 повідомив Вараську міську раду про факт заподіяння шкоди державним інтересам внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства.

У відповідь Вараська міська рада листом від 18.05.2026 №1500-204-3110-15-04-26 повідомила, що заходи щодо стягнення відповідної шкоди нею не вживалися, претензійно-позовна робота не проводилась у зв`язку з тим, що позивач вважає їх передчасними до звершення досудового розслідування.

У подальшому, листом від 26.05.2026 прокуратура повідомила Вараську міську раду про наявність підстав для представництва інтересів держави шляхом звернення до Господарського суду Рівненської області з позовом про стягнення шкоди.

Таким чином, бездіяльність Вараської міської ради щодо звернення до суду з відповідним позовом свідчить про нездійснення органом місцевого самоврядування захисту інтересів держави в сфері охорони навколишнього природного середовища та є підставою для представництва прокуратурою в суді інтересів держави в особі Вараської міської ради.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що прокурором дотримано вимоги статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру», а тому наявні підстави для представництва інтересів держави прокуратурою в суді.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції по суті, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (ст.66 Конституції України).

Згідно із ч.1 ст.5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством (ст.2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства (лісові відносини) регулюються, зокрема, Лісовим кодексом України (надалі в тексті – ЛК України).

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 1 ЛК України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Частиною 1 статті 16 ЛК України визначено, що право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.

При цьому, в розумінні ч.1 та 2 ст.17 ЛК України, у постійне користування ліси на землях державної та комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним і комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним та комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Права та обов`язки постійних лісокористувачів регламентовані статтею 19 ЛК України, відповідно до ч. 2 якої постійні лісокористувачі зобов`язані: - забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; - дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; - вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; - вести первинний облік лісів; - дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; - забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об`єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства; - забезпечувати безперешкодний доступ до об`єктів електромереж, інших інженерних споруд, які проходять через лісову ділянку, для їх обслуговування.

За змістом ст.63 ЛК України визначено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.64 ЛК України, підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

Частиною 5 статті 86 ЛК України передбачено, що забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.

Отже організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається, в тому числі, на постійних лісокористувачів.

Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 26.05.2022 у справі №922/2317/21, від 28.09.2023 у справі №927/32/23, від 27.03.2024 у справі №908/65/23, від 12.09.2024 у справі №907/181/22, від 30.01.2025 у справі №907/48/24 та від 12.03.2025 у справі №909/131/24.

Відповідно до ч.1 ст.105 ЛК України, порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону.

Аналогічна норма, що регулює питання відповідальності за порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища, міститься у частині першій статті 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників; порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів (п. 1, 5 ч. 2 ст. 105 ЛК України).

Частиною 1 статті 107 ЛК України передбачено, що підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Приписами ч. 1 ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідна наявність повного складу правопорушення, а саме:

а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, яка не відповідає вимогам закону, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії;

б) наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права;

в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди;

г) остання складова вина завдавача шкоди, але за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону, обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди. Тобто вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарський суд виходить з презумпції вини правопорушника (висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №912/823/18, від 03.11.2021 у справі №922/1705/20, від 18.12.2020 у справі №922/3414/19, від 02.06.2022 у справі №920/821/18, від 28.09.2023 у справі №927/32/23, від 12.09.2024 у справі №907/181/22, від 14.10.2024 у справі №912/4/24 та від 12.03.2025 у справі №909/131/24).

Верховний Суд неодноразово виснував, що порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу. Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Отже цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 09.08.2018 у справі №909/976/17, постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №909/1111/16, від 20.08.2018 у справі №920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, від 19.09.2018 у справі №925/382/17, від 09.12.2019 у справі №906/133/18, від 20.02.2020 у справі №920/1106/17, від 18.05.2023 у справі №914/669/22, від 28.09.2023 у справі №927/32/23, від 12.09.2024 у справі №907/181/22, від 30.01.2025 у справі №907/48/24 та від 12.03.2025 у справі №909/131/24).

Для покладення на постійного лісокористувача обов`язку з відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу через незабезпечення охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, першочерговим є з`ясування обставини щодо встановлення факту порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, в тому числі, здійснення незаконної порубки дерев (такий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 12.09.2024 у справі №907/181/22, від 30.01.2025 у справі №907/48/24 та від 12.03.2025 у справі №909/131/24).

Апеляційним судом встановлено, що в результаті реорганізації філії «Рафалівське лісове господарство» ДСГП «Ліси України», усі майнові та немайнові права, інтереси та обов`язки перейшли до правонаступника - філії «Поліський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України».

В подальшому, наказом ДП «Ліси України» № 206 від 24.01.2025 затверджено організацію території земель філії «Поліський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» площею 1341272,6745 га, що передані до державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», в тому числі від державного підприємства «Рафалівське лісове господарство» передавальним актом від 09.01.2023, затвердженим наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 09.01.2023 № 71.

Матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що постійним лісокористувачем у відділі №23 кварталу №15 та відділі №21 кварталу №16 Мульчицького лісництва, на території якого відбулася незаконна порубка дерев (на території Вараської міської ради), станом на 27.07.2023 була Філія «Рафалівське лісове господарство» ДП «Ліси України, правонаступником якої на час розгляду справи є Філія «Поліський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України». Відтак, саме на Філію Філія «Поліський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» покладено обов`язок по охороні лісів від незаконних рубок та обов`язок дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів.

Колегія суддів бере до уваги, що представниками відповідача 27.07.2023 з 21.00 год. по 23.10 год. було проведено огляд місця події - ділянки лісу та встановлено, що на ділянці відкритої місцевості лісового масиву, яка розташована в межах у виділі №23 кварталу №15 та у виділі №21 кварталу №16 Мульчицького лісництва філії «Рафалівське лісове господарство» ДП «Ліси України» було виявлено та зафіксовано місце незаконної порубки, встановлено наявність 8-ми свіжозрізаних пнів сироростучих дерев породи «сосна звичайна». За наслідками, представниками Відповідача було складено Акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 27.07.2023 з розрахунком розміру заподіяної шкоди лісу та розрахунок розміру заподіяної шкоди правопорушення лісового законодавства у розмірі 1 039 765,80 грн (а.с.21-23).

Апеляційний суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів, що вказані дерева були відведені в законному порядку в рубку.

Окрім того, в межах досудового розслідування у кримінальному провадженні Pівненським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром проведено економічну експертизу, висновок якої додано до позовної заяви.

Колегія суддів бере до уваги, що судовий експерт у відповідності до вимог ст. ст. 384, 385 КК України попереджений про кримінальну відповідальність.

Як вбачається із висновку експерта за результатами проведення економічної експертизи №СЕ-19/118-23/9320-ЕК від 27.09.2023 розмір шкоди, внаслідок незаконної порубки 8 сироростучих дерев породи сосна в кварталі 16 виділ 21 та кварталі 15 виділ 23 Мульчицького лісництва становить 1 010 926,32 грн.

При цьому слід врахувати, що на вирішення судової експертизи були поставлені питання: Чи підтверджується документально та розрахунково розмір шкоди заподіяної лісу внаслідок незаконної порубки дерев та якщо ні, то які розбіжності є між розміром шкоди, визначеної у наданому на дослідженні розрахунку та розміром шкоди встановленої під час дослідження з урахуванням вимог та норм чинного законодавства.

Окрім того, під час проведення економічної експертизи, з урахуванням наданих матеріалів кримінального провадження, для розрахунку розміру заподіяної шкоди використано також акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 27.07.2023 складений представниками Відповідача та відповідь Філії з уточненими даними діаметрів порубки 7-ми дерев породи «сосна» в кварталі 15 виділу 23 Мульчицького лісництва за вих.№1007/26.15.10-2023 від 15.09.2023.

Прокурором у цій справі предметом позову визначено суму збитків, обчислену відповідно до висновку експерта, який, у свою чергу, базувався на документах, складених зокрема уповноваженими представниками відповідача. Оскільки саме відповідач фіксував кількість дерев, їхні параметри та ознаки, такі дані, на думку апеляційного суду, не можуть і не повинні оспорюватися ним у подальшому.

Відповідно до норм вищевказаного законодавства та положення статей 105, 107 ЛК України, статей 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», колегія суддів зазначає, що відповідач (правонаступник) допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами свіжозрізаних 8 дерев породи «сосна звичайна».

За таких обставин, апеляційний суд виснує, що цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов`язків. Тобто, проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев) третіми (невстановленими) особами.

Суд акцентує увагу, що обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладається на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.

Твердження Відповідача, що висновок експерта не є належним доказом та не відповідає критеріям достовірності та допустимості, оскільки у ньому відсутнє застереження, передбачене ч.5 ст.101 ГПК України, що даний висновок підготовлено для подання до суду відхиляється апеляційним судом, з огляду на наступне.

Згідно ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» №4038-XII від 25.02.1994, судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Пункти Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 №53/5, визначають, що об`єктом інженерно-екологічної експертизи можуть бути матеріалізовані джерела інформації, зафіксовані у схемах, планах, фотографіях, протоколах та інших матеріалах справи. Вибір методики та способу проведення дослідження належить виключно до компетенції експерта.

Чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень. Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №477/2330/18.

Господарські суди при вирішенні господарських спорів мають досліджувати на загальних умовах висновки судових експертиз, які було проведено в межах провадження з іншої справи (постанови Верховного Суду від 05.12.2023 у справі №910/6720/22, від 23.05.2023 у справі №914/1883/22, від 04.07.2019 у справі №922/101/16, від 13.02.2019 у справі №913/112/18).

Висновок експертизи, призначеної в межах кримінального провадження, оцінюється господарськими судами у сукупності з іншими доказами на загальних підставах відповідно до вимог статті 86 ГПК України, при цьому, сторони не позбавлені можливості надати суду докази на його спростування, клопотати перед судом про виклик у судове засідання експерта, який проводив експертизу тощо (постанови Верховного Суду від 11.03.2021 у справі №923/188/20 та від 05.03.2024 у справі №910/3374/23).

У постанові від 19.11.2019 у справі №918/204/18 Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи скаржника щодо неналежності та недопустимості доказу висновку експертизи, проведеної в межах досудового розслідування, зазначивши, що належним чином засвідчена копія висновку експерта була отримана судом на підставі ухвали безпосередньо від слідчого відділу поліції, й оцінка цьому висновку була надана судами з урахуванням положень процесуального законодавства, зокрема, статей 76 - 79 ГПК України.

Узагальнюючи висновки щодо прийняття копії висновку експерта, складеного в рамках кримінального провадження, Верховний Суд у постанові від 05.03.2024 у справі №910/3374/23 вказав наступне:

- висновок експерта, складений в рамках кримінального провадження на виконання рішення органу досудового розслідування, є допустимим письмовим доказом у справі, за умови, що експерт є атестованим і попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок;

- копія висновку експерта має бути належним чином засвідчена;

- для прийняття копії висновку експерта не потрібно окремого дозволу слідчого чи вироку суду у кримінальному провадженні;

- цей доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює копію висновку експерта у сукупності з іншими доказами у справі;

- сторони мають право надати суду докази на спростування висновку експерта, клопотати про виклик експерта до суду; про призначення додаткової або повторної експертизи тощо.

Враховуючи вищевикладене, експертиза у цьому випадку проведена на основі матеріалів кримінального провадження №12023181050000290, у тому числі на підставі документів наданих Відповідачем, зокрема: акті огляду місця правопорушення від 27.07.2023, матеріально-грошової оцінки лісосіки №12 від 31.07.2023 та уточненими даними діаметрів пнів, що є належним об`єктом дослідження відповідно до вимог законодавства.

Таким чином, оцінивши долучений Прокурором висновок експерта, колегія суддів вважає його належним доказом підтвердження розміру заподіяної шкоди, оскільки такий узгоджується із іншими доказами у справі та не суперечить їм.

Разом з тим, Відповідач не був позбавлений права подати до суду експертний висновок, виготовлений на його замовлення або заявити клопотання про проведення судової експертизи, однак таким правом не скористався.

Щодо аргументів відповідача про те, що він не мав можливості виконувати в повному обсязі покладені на нього нормативними актами обов`язки щодо забезпечення збереження лісів цілодобово та зокрема в комендантський час, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що законодавство, наведене в даному рішенні не містить виключення щодо обов`язку у постійного лісокористувача забезпечити охорону лісу в нічний чи денний час.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача щодо відсутності підстав для покладення на нього відповідальності з огляду на незавершеність кримінального провадження за фактом незаконної порубки дерев, оскільки такі доводи не враховують правової природи спірних правовідносин та обов`язків, покладених законом на постійного лісокористувача.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 12.09.2024 у справі №907/181/22, законодавством передбачено різні види відповідальності за порушення лісового законодавства, які мають самостійні підстави застосування. У цій категорії спорів підставою позову є наявність складу цивільного правопорушення у діях лісокористувача, що полягає в незабезпеченні охорони та збереження лісового фонду на підвідомчій йому території.

При цьому, як наголосила Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 09.08.2018 у справі № 909/976/17, визначальним для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності є факт порушення ним установлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків унаслідок незаконної порубки дерев третіми особами на підконтрольній йому ділянці лісу.

Отже, для вирішення цього спору визначальним є встановлення обставин виконання відповідачем покладених на нього законом обов`язків щодо охорони та захисту лісу, а не результати кримінального переслідування осіб, які безпосередньо здійснили незаконну порубку.

Наявність незакінченого кримінального провадження, так само як і невстановлення осіб, які здійснили незаконну порубку, сама собою не спростовує факту порушення постійним лісокористувачем установлених законом обов`язків та не усуває можливості покладення на нього цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду.

Інше тлумачення фактично нівелювало б самостійний обов`язок постійного лісокористувача забезпечувати охорону лісових насаджень від незаконних рубок та ставило б питання про відшкодування завданої лісу шкоди в залежність від встановлення осіб, які безпосередньо вчинили незаконну порубку, що не відповідає наведеним правовим висновкам Верховного Суду.

З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що сам по собі факт незавершеності кримінального провадження не має визначального значення для вирішення цього спору та не може бути підставою для звільнення відповідача від цивільно-правової відповідальності за умови встановлення всіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про неконкретність позовних вимог у частині невизначення прокурором конкретних заходів, яких відповідач не вжив, а також про недостатність самого факту незаконної порубки для висновку щодо протиправної бездіяльності постійного лісокористувача, з огляду на таке.

Відповідно до статей 19, 63, 64, 86 Лісового кодексу України на постійного лісокористувача покладено обов`язок забезпечувати охорону та захист лісів, зокрема від незаконних рубок, шляхом організації та здійснення комплексу відповідних заходів.

Отже, обов`язок постійного лісокористувача щодо охорони лісу від незаконних рубок безпосередньо встановлений законом і не залежить від визначення прокурором вичерпного переліку заходів, які відповідач мав здійснити за конкретних обставин. Відсутність такого переліку в позовній заяві сама собою не свідчить про необґрунтованість позову, якщо обставини, що підтверджують неналежне виконання відповідачем покладених на нього обов`язків, встановлюються на підставі досліджених судом доказів.

При цьому колегія суддів погоджується з доводом апелянта в тій частині, що сам по собі факт незаконної порубки не може розглядатися ізольовано від інших обставин справи як безумовний доказ протиправної бездіяльності лісокористувача. Водночас у цій справі висновок про наявність підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності ґрунтується не лише на факті незаконної порубки дерев, а на сукупності встановлених обставин та досліджених доказів, які в їх взаємозв`язку свідчать про незабезпечення відповідачем належної охорони та збереження лісових насаджень на підвідомчій йому території.

Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 19.02.2026 у справі № 918/612/25, у якій суд касаційної інстанції, розглядаючи аналогічні заперечення відповідача щодо неконкретності заходів з охорони лісу та недостатності самого факту незаконної порубки для встановлення протиправної бездіяльності, зазначив, що відсутність визначеного чіткого переліку таких заходів не звільняє постійного лісокористувача від виконання покладених на нього обов`язків і не спростовує можливості здійснення ним заходів, необхідних та достатніх для забезпечення охорони лісових насаджень.

У зазначеній постанові Верховний Суд також наголосив, що визначальним для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності є встановлення порушення ним правил лісокористування, яке спричинило завдання шкоди внаслідок незаконної порубки дерев на підконтрольній йому території.

Таким чином, посилання відповідача на те, що прокурором не конкретизовано кожного заходу, невжиття якого призвело до незаконної порубки, не спростовує встановлених судом першої інстанції обставин неналежного виконання відповідачем обов`язків щодо охорони та захисту лісу. Вирішальним у цій справі є не формальне визначення окремих невчинених дій, а встановлення за результатами оцінки доказів того, чи забезпечив відповідач належне виконання покладеного на нього законом обов`язку з охорони лісових насаджень та чи перебуває виявлене порушення цього обов`язку в причинному зв`язку із заподіяною шкодою.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Обставина, про яку стверджує сторона, підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.11.2023 у справі №16/137б/83б/22б (910/12422/20). Аналогічний стандарт доказування застосувала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Таким чином, надавши оцінку всім наявним у справі доказам відповідно до статті 86 ГПК України, встановила, що відповідач як постійний лісокористувач не забезпечив збереження непризначених для порубки дерев, а допустив їх самовільну порубку на підпорядкованій йому території, тобто не запобіг порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів і не вжив відповідних заходів щодо їх усунення. Отже, судом встановлено наявність складу правопорушення: (1) незаконної порубки дерев на відомчій відповідачу території, що свідчить про протиправність поведінки постійного лісокористувача; (2) шкоди, розмір якої доказово підтверджено; (3) причинно-наслідкового зв`язку шкоди з протиправною поведінкою відповідача, адже заподіяння збитків зумовлено невиконання ним обов`язку щодо здійснення заходів з охорони лісів від незаконних рубок.

Водночас відповідач не довів відсутності своєї вини у заподіянні шкоди, як того вимагають положення статті 1166 ЦК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність складу цивільного правопорушення у діях лісокористувача щодо незабезпечення ним охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допущення самовільної вирубки лісу та наявності підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності.

8. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Керуючись ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

На переконання колегії суддів, оскаржуване рішення у даній справі постановлено господарським судом при повному з`ясуванні обставин, які мають значення для справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

Доводи Скаржника не знайшли свого підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, не впливають на юридичну оцінку обставин справи, здійснену господарським судом у відповідності до норм чинного законодавства та спростовуються викладеними вище висновками суду, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини щодо п.1 ст.6 Конвенції, яка зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення. Це зобов`язання не можна розуміти як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, і питання дотримання цього зобов`язання має вирішуватись виключно з огляду на обставини справи (див. рішення від 09.12.1994 у справах «Руіз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), п.29, та «Гарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п.26). Ці принципи застосовувалися в низці справ проти України (див., наприклад, рішення від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» (Benderskiy v.Ukraine), заява №22750/02, п.42-47; від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява №63566/00, п.25; від 07.10.2010 у справі «Богатова проти України» (Bogatova v. Ukraine), заява №5231/04, п.18, 19).

Статтею 74 ГПК України передбачено обов`язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ст.86 ГПК України).

Отже, доводи Скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою, згідно ст. ст. 277, 278 ГПК України, для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення Господарського суду Рівненської області від 18.08.2026 у справі №918/689/26 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ДСГП «Ліси України» в особі філії «Поліський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» без задоволення.

9. Розподіл судових витрат.

У зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Поліський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Рівненської області від 18.08.2026 у справі №918/689/26 – залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20 днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.

3. Справу №918/689/26 повернути до Господарського суду Рівненської області.

Повний текст постанови складений "14" жовтня 2026 р.

Головуючий суддя Поліщук П.Я.

Суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Розізнана І.В.