Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №903/444/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року Справа №903/444/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Поліщук П.Я., суддя Розізнана І.В. , суддя Павлюк І.Ю.

секретар судового засідання Ткачук О.В.

представники учасників справи:

позивача – Іщик В.А.

відповідача - адвокат Виш А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроплантеко» на рішення Господарського суду Волинської області від 24.07.2026, повний текст якого складено 05.08.2026 у справі №903/444/26 (суддя Шум М.С.)

за позовом Луцької міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроплантеко»

про стягнення 653 245, 80 грн

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

07.05.2026 Луцька міська рада (надалі в тексті – Міська рада) звернулася до Господарського суду Волинської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроплантеко» (надалі в тексті – Товариство) 653 245,80 грн, з яких: 316 323,08 грн – коштів пайової участі, 280 728,17 грн інфляційних втрат, 56 194,55 грн 3% річних за користування безпідставно збереженими коштами пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Також просить стягнути з відповідача витрат по сплаті судового збору (а.с.1-8).

В обгрунтування позовних вимог Міська рада зазначила, що у період з 18.04.2019 по 25.05.2020 ТОВ «Агроплантеко» згідно з дозволом на виконання будівельних робіт від 12.04.2019 №ВЛ061191020852 було здійснено будівництво складу за адресою: м.Луцьк, вул.Ранкова, 26а.

Водночас, після введення об`єкта в експлуатацію – 25.05.2020, в порушення частини 2 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ТОВ «Агроплантеко» не сплачувалися кошти пайової участі до бюджету Луцької міської територіальної громади, що і стало підставою подання даного позову.

2. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 24.07.2026 у справі №903/444/26 задоволено позов Луцької міської ради. Присуджено до стягнення з ТОВ «Агроплантеко» на користь Луцької міської ради 653 245,80 грн, з яких: 316 323,08 грн коштів пайової участі, 280 728,17 грн інфляційних втрат, 56 194,55 грн 3% річних за користування безпідставно збереженими коштами пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту та 7838,95 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору (а.с.86-90).

Місцевий господарський суд виходив з того, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає: - для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, – протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, – протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Водночас, у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів.

Щодо розрахунку коштів пайової участі, які підлягають стягненню з відповідача, то суд першої інстанції керувався нормами Положення про порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури міста Луцька, яке було чинним станом на 01.01.2020 (далі - Положення). Оскільки, на момент подання відповідачем повідомлення про початок будівельних робіт (дозвільний документ від 12.04.2019 №ВЛ061191020852) діяли показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджені наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 06.12.2018 № 335, то суд першої інстанції при розрахунку взяв до уваги вартість одного квадратного метра загальної площі квартир будинку (з урахуванням податку на додану вартість) на території Волинської області, яка становила 11 390 грн.

Крім того, місцевий господарський суд з покликанням на положення ст.625 ЦК України дійшов висновку, що у зв`язку з тим, що відповідач зберіг у себе кошти пайової участі, то він зобов`язаний сплатити інфляційні втрати та проценти річних.

Розглядаючи заяву Відповідача про застосування строку позовної давності, суд першої інстанції виснував, що строк давності для звернення Луцької міської ради з позовом до суду не сплив, оскільки припав на період дії законодавчих положень про зупинення строків давності.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись із ухваленим рішенням, ТОВ «Агроплантеко» звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Волинської області від 24.07.2026 у даній справі змінити, визначивши розмір основного платежу виходячи з 4% загальної кошторисної вартості нежитлового об`єкта, підтвердженої матеріалами справи, та здійснити відповідний перерахунок похідних вимог за статтею 625 ЦК України, у решті позову відмовити. Судові витрати за розгляд справи у судах першої та апеляційної інстанцій покласти на позивача пропорційно задоволеним вимогам (а.с.93-98).

На думку Скаржника, рішення суду першої інстанції є незаконним, ухваленим з неповним з`ясуванням обставин, недоведеністю обставин, які суд визнав встановленими, невідповідністю висновків суду обставинам справи та неправильним застосування норм матеріального права.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції не встановив належної правової підстави для застосування житлового нормативу до нежитлового складу; не надав повної оцінки декларації із зазначеною кошторисною вартістю; не встановив відсутності кошторисної вартості як передумови використання резервних способів розрахунку; прийняв розрахунок, що не відповідає буквальному розмежуванню об`єктів у Законі №132-ІХ; на завищений основний борг нарахував похідні платежі за статтею 625 ЦК України.

4. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

01.09.2026 за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний суд від Міської ради надійшов відзив, в якому просить суд апеляційну скаргу ТОВ «Агроплантеко» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 24.07.2026 у справі №903/444/26 без змін (а.с. 120 -124).

Позивач вважає, що декларація про готовність до експлуатації об`єкта від 25.05.2020 №ВЛ141201460106 не є документом в розумінні законодавства на підставі якого встановлюється загальна кошторисна вартість будівництва. Крім того, Міська рада стверджує, що Відповідач повинен був надати суду зведений кошторисний розрахунок щодо будівництва складу за адресою: м. Луцьк, вул. Ранкова, 26а, оскільки він є офіційним документом, який підтверджує кошторисну вартість об`єкту будівництва відповідно до пункту 3.11 ДСТУ Б Д.1.1-1:2013, але Відповідач такого документа не надав ні суду, ні Луцькій міській раді.

Позивач зауважує, що саме для випадків не подання, як у даному випадку зведеного кошторисного розрахунку, Луцька міська рада і передбачила вказану норму у Положенні (п.3.3.) для можливості визначення розміру пайової участі та її подальшого стягнення.

Водночас, Міська рада зауважує, що якби Товариство надало зведений кошторисний розрахунок, але такий розрахунок був би меншим за опосередкований, то Міська рада все рівно б застосувала п.3.3. Положення.

5. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.08.2026 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Поліщук П.Я., судді Павлюк І.Ю., Розізнаної І.В.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.09.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Агроплантеко» на рішення Господарського суду Волинської області від 24.07.2026 у справі №903/444/26; розгляд скарги призначено на 07.10.2026 о 10:30 год; справу №903/444/26 витребувано у Господарського суду Волинської області (а.с. 137).

01.09.2026 за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний суд від Міської ради надійшов відзив, в якому просить суд апеляційну скаргу ТОВ «Агроплантеко» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 24.07.2026 у справі №903/444/26 без змін (а.с. 120 -124).

Ухвалою суду від 02.09.2026 задоволено клопотання представника Луцької міської ради – Іщика В.А. про участь в судовому засіданні 07.10.2026 о 10:30 год та у наступних судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (а.с. 139-140, 145).

10.09.2026 на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №903/444/26 (а.с. 147).

07.10.2026 на адресу суду від представника ТОВ «Агроплантеко» - адвоката Виш А.А. надійшли:

- заява представника (за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» та ел.поштою) про участь в судовому засіданні 07.10.26 року о 10:30 год. та у наступних судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яка була задоволена ухвалою суду від 07.10.2026 (а.с. 149, 154-155, 159);

- заява про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді (внесення РНОКПП / коду ЄДРПОУ до додаткових відомостей про учасника справи та надання доступу до електронної справи) (а.с. 160-161).

В судовому засіданні апеляційної інстанції 07.10.2026, представники Позивача та Відповідача надали свої пояснення щодо поданої ТОВ «Агроплантеко» апеляційної скарги.

6. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції.

У період з 18.04.2019 по 25.05.2020 ТОВ «Агроплантеко» згідно з дозволом на виконання будівельних робіт від 12.04.2019 №ВЛ061191020852 було здійснено будівництво складу за адресою: м. Луцьк, вул. Ранкова, 26а .

У подальшому вищевказаний об`єкт прийнято в експлуатацію відповідно до декларації про готовність до експлуатації об`єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1) від 25.05.2020 № ВЛ141201460106 .

Відповідно до зареєстрованої декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 25.05.2020 №ВЛ141201460106 - загальна площа приміщень прийнятого в експлуатацію об`єкта будівництва становить 694,3 кв.м.

На момент подання відповідачем повідомлення про початок будівельних робіт (дозвільний документ від 12.04.2019 №ВЛ061191020852) діяли показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджені наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 06.12.2018 № 335.

Вартість одного квадратного метра загальної площі квартир будинку (з урахуванням податку на додану вартість) на території Волинської області становила 11 390 гривень.

Водночас, ТОВ «Агроплантеко» не сплачувалися кошти пайової участі до бюджету Луцької міської територіальної громади, що і стало підставою для звернення з даним позовом до суду. Крім розміру пайової участі, Міська рада також нарахувала 280 728,17 грн інфляційних втрат та 56 194,55 грн 3% річних за користування безпідставно збереженими коштами пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту за період з 26.05.2020-27.04.2026 на підставі ст.625 ЦК України.

7. Обставини справи, встановлені апеляційним судом та не враховані судом першої інстанції.

Спірний об`єкт нерухомого майна було введено в експлуатацію на підставі декларації про готовність до експлуатації об`єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1) від 25.05.2020 № ВЛ141201460106 (а.с. 14 – 17).

У відповідності до п. 20 декларації від 25.05.2020 № ВЛ141201460106 кошторисна вартість будівництва за затвердженою проектною документацією складає 1132797,32 грн.

Декларація від 25.05.2020 № ВЛ141201460106 зареєстрована відділом державного архітектурно-будівельного контролю Луцької міської ради.

8. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови, оцінка аргументів учасників справи.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI.

Частиною першою статті 2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» вказано, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

Як встановлено апеляційним судом, Товариство на підставі повідомлення про початок виконання будівельних робіт від 12.04.2019 №ВЛ061191020852 здійснювало будівництво нежитлової будівлі — складського приміщення за адресою: м. Луцьк, вул. Ранкова, 26а .

В подальшому, 25.05.2020 зареєстровано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації №ВЛ141201460106, загальна площа якого становить 694,3 кв. м.

Колегія суддів зауважує, що з декларації про готовність об`єкта до експлуатації вбачається, що кошторисна вартість будівництва - 1 132,79732 тис. грн.

До 01.01.2020 відносини щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту врегульовувалися приписами статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Відповідно до частини другої статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції, що діяла до 01.01.2020 року) замовник будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до частини третьої статті 40 цього Закону полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.

Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію

За змістом зазначених норм, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов`язання повинне бути виконане до прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.

Стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання.

Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19.

Разом з тим, з 01.01.2020 набули чинності норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 № 132-IX, якими з 01.01.2020 було виключено статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», яка регулювала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.

За змістом Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» та Прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.

Також цією правовою нормою було встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:

1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):

для нежитлових будівель та споруд 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;

для житлових будинків 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;

3) замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва;

4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію;

5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;

6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

Отже, у даному випадку, обов`язок відповідача, як замовника будівництва, здійснити оплату пайового внеску у 2020 році визначений безпосередньо приписами пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні».

Суд зазначає, що передбачений Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:

- об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;

- об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Тож у вказаних двох випадках, ураховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає:

- для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;

- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21.

Враховуючи, що у даній справі будівництво об`єкту розпочато у 2020 році, абзацом другим пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо звернення протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва до органу місцевого самоврядування та перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

Як підтверджено матеріалами справи та не заперечується сторонами, відповідач не звертався до Луцької міської ради протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва.

Разом з тим, обов`язок сплатити пайову участь, у разі його невиконання замовником будівництва у 2020 році, зберігається до прийняття об`єкта в експлуатацію, навіть у наступних після 2020 року (подібні правові висновки Верховним Судом викладено у постанові від 16.10.2023 у справі № 140/5484/21).

Колегія суддів бере до уваги, що у випадку, якщо замовниками будівництва не було дотримано передбаченого Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то, ураховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.

При цьому судом першої інстанції не враховано, що відповідно до п. 2. Прикінцевих та перехідних положень Закону №132-ІХ розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом) для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта.

Натомість місцевим господарським судом розмір пайової участі розраховано відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

Орган місцевого самоврядування має право встановлювати виключно менший розмір пайової участі, а не підвищувати його шляхом підміни кошторисної вартості будівництва об`єкта нежитлових будівель та споруд опосередкованою вартістю спорудження житла у відповідному регіоні.

Колегія суддів враховує правові висновки Верховного Суду, сформовані у пунктах 85 – 86 Постанови від 20.02.2025 у справі № 914/3777/23, за змістом яких, визнано правильним розрахунок кошторисної вартості нежитлових будівель та споруд на підставі сертифіката про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта.

Визначення акту готовності до експлуатації належним доказом кошторисної вартості об`єкта нерухомого майна для подальшого розрахунку розміру пайової участі здійснено також у п. 64 Постанови ВС у справі №911/65/24 від 17.04.2025.

Тобто документ, на підставі якого відбулося введення об`єкта в експлуатацію, є належним та достовірним доказом кошторисної вартості новозбудованого нежитлового об`єкта нерухомого майна.

Заперечуючи проти достовірності показників кошторисної вартості будівництва, визначених у п. 20 декларації від 25.05.2020 № ВЛ141201460106, позивачем не надано жодних доказів, які б спростовували чи ставили під сумнів зазначену кошторисну вартість будівництва.

Колегія суддів вважає безпідставним визначення судом першої інстанції розміру пайової участі на підставі пункту 3.3 Положення, затвердженого органом місцевого самоврядування, без урахування спеціального правового регулювання, встановленого пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 132-ІХ.

Так, пунктом 3.3. Положення передбачено, що загальна кошторисна вартість нового будівництва нежитлових будівель та споруд визначається згідно з національними стандартами (ДСТУ), але приймається до розрахунку не меншою опосередкованої вартості спорудження житла для Волинської області, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування (Мінрегіон) на момент отримання дозвільних документів на будівництво. У випадку відсутності кошторису будівництва вартість будівництва, визначається як опосередкована вартість спорудження житла для Волинської області, затверджена центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування (Мінрегіон) на момент отримання дозвільних документів на будівництво.

Водночас, як зазначалося вище, відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 132-ІХ, розмір пайової участі для нежитлових будівель та споруд становить 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом.

Отже, законодавець визначив як базу для розрахунку пайової участі саме загальну кошторисну вартість будівництва нежитлового об`єкта, передбачивши можливість установлення органом місцевого самоврядування меншого розміру пайової участі. При цьому наведена норма закону не передбачає можливості заміни загальної кошторисної вартості будівництва показником опосередкованої вартості спорудження житла виключно з тієї підстави, що такий спосіб розрахунку закріплено в локальному нормативному акті.

Визначення вартості новозбудованих об`єктів нежитлової нерухомості на підставі показників опосередкованої вартості спорудження об`єктів нерухомого майна, визначених у відповідності до нормативів, затверджених рішеннями органу місцевого самоврядування (п.3.3. Положення), є резервним методом для розрахунку пайової участі, коли встановлення кошторисної вартості будівництва є неможливим.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України.

Таким чином, рішення органу місцевого самоврядування, яким затверджено Положення, не може застосовуватися всупереч приписам закону або змінювати встановлений ним порядок визначення розміру пайової участі. У разі виникнення суперечності між положеннями локального нормативного акта та нормами закону застосуванню підлягає акт вищої юридичної сили.

Такий підхід відповідає загальним засадам правозастосування, відповідно до яких суд, установивши невідповідність нормативно-правового акта закону, повинен застосувати закон, який регулює відповідні правовідносини. Аналогічний підхід щодо визначення розміру пайової участі з урахуванням приписів Закону № 132-ІХ викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21 та від 19.02.2026 у справі № 910/18540/23.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що розмір пайової участі Товариства належить визначати виходячи із загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, підтвердженої належними доказами, із застосуванням установленої законом ставки у розмірі 4 відсотків, а не шляхом заміни такої вартості показником опосередкованої вартості спорудження житла на підставі пункту 3.3 Положення.

Виходячи з установленої кошторисної вартості будівництва в розмірі 1 132 797,32 грн, з урахуванням вимог п. 2. Прикінцевих та перехідних положень Закону №132-ІХ, сума пайової участі становить 45 311,89 грні (1132797,32 грн. х 4 %).

За таких обставин колегія суддів доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з Товариства на користь Міської ради коштів пайової участі в розмірі 45 311,89 грн, оскільки саме ця сума відповідає розміру зобов`язання, визначеному відповідно до вимог чинного законодавства.

Згідно зі статтями 612, 625 Цивільного кодексу України (надалі в тексті – ЦК України) боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.10.2023 у справі № 904/4334/22.

Крім того у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 погодилась з цим висновком.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За змістом ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Положення цієї глави (тобто глави 83 ЦК України) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.05.2022 у справі № 925/683/21 вбачається, що у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, оскільки відповідач як замовник будівельних робіт на об`єкті будівництва без достатньої правової підстави за рахунок позивача зберіг у себе кошти, тобто відповідачем порушено позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що Міською радою правомірно заявлено до стягнення інфляційні збитки та 3 % річних.

Водночас, встановивши, що розмір основного боргу по сплаті пайової участі становить 45 311,89 грн, колегія суддів здійснила розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, які підлягають до стягнення з Відповідача на користь Позивача за період з 26.05.2020 по 27.04.2026 включно (а.с.165-166).

Таким чином, з ТОВ «Агроплантеко» необхідно стягнути на користь Луцької міської ради 41 410,42 грн інфляційних втрат та 8049,62 грн 3% річних за користування безпідставно збереженими коштами пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

9. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Керуючись ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Дослідивши у межах доводів та вимог апеляційної скарги законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Волинської області від 24.07.2026 у справі №903/444/26 ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

У відповідності до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до частин 1 - 2 статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є нез`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

За таких обставин колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскільки Відповідач просив змінити оскаржуване рішення, то апеляційну скаргу ТОВ «Агроплантеко» на рішення Господарського суду Волинської області від 24.07.2026 у справі №903/444/26 слід задоволити, рішення господарського суду першої інстанції змінити, виклавши резолютивну частину рішення в редакції даної постанови.

10. Розподіл судових витрат.

За змістом ч.2 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.14 ст.129 ГПК України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами розгляду справи суд апеляційної інстанції змінює рішення суду першої інстанції, розподіл судових витрат має бути здійснений відповідно до статті 129 ГПК України з урахуванням остаточного результату розгляду спору.

Як убачається з матеріалів справи, за подання позовної заяви Луцькою міською радою сплачено судовий збір у розмірі 7838,95 грн.

З огляду на те, що за результатами апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції змінено, судовий збір, сплачений за подання позовної заяви, підлягає розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, судовий збір у розмірі 1137,26 грн підлягає стягненню з ТОВ «Агроплантеко» на користь Луцької міської ради. В решті витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви підлягають залишенню за Позивачем.

З урахуванням результату апеляційного перегляду справи та відповідно до положень статті 129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги також підлягає розподілу між сторонами.

Відтак, судовий збір у розмірі 10 052,53 грн підлягає стягненню з Луцької міської ради на користь ТОВ «Агроплантеко».

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроплантеко» на рішення Господарського суду Волинської області від 24.07.2026 у справі №903/444/26 задоволити.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 24.07.2026 у справі №903/444/26 змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

« 1. Позов задовольнити частково .

2. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроплантеко» (вул. Ранкова, 26А, м.Луцьк, Волинська область, 43022 код ЄДРПОУ 38009502) на користь Луцької міської ради (вул.Богдана Хмельницького,19, м.Луцьк, Волинська область, 43025, код ЄДРПОУ 34745204) 94 771,93 грн, з яких: 45 311,89 грн – коштів пайової участі, 41 410,42 грн інфляційних втрат, 8049,62 грн 3% річних за користування безпідставно збереженими коштами пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту та 1137,26 грн. витрат зі сплати судового збору.

В решті позову відмовити.»

3. Стягнути з Луцької міської ради (вул.Богдана Хмельницького,19, м.Луцьк, Волинська область, 43025, код ЄДРПОУ 34745204) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроплантеко» (вул. Ранкова, 26А, м.Луцьк, Волинська область, 43022 код ЄДРПОУ 38009502) 10 052,53 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Доручити Господарському суду Волинської області видачу відповідних наказів.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає оскарженню до Верховного Суду за виключенням випадків, передбачених ст.287 ГПК України.

6. Справу №903/444/26 повернути до Господарського суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "14" жовтня 2026 р.

Головуючий суддя Поліщук П.Я.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Павлюк І.Ю.