Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №903/510/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року Справа № 903/510/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя ОСОБА_1 , суддя ОСОБА_2 , суддя ОСОБА_3

без повідомлення учасників справи, відповідно до частини 10 статті 271 ГПК України

розглянувши матеріали апеляційної скарги відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 від 28.07.2026 (повне рішення складено 05.08.2026) у справі №903/510/26 (суддя ОСОБА_4 )

за позовом Заступника керівника ІНФОРМАЦІЯ_3 в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_4

до Державного спеціалізованого господарського підприємства « ІНФОРМАЦІЯ_1 »

про стягнення 79976,73 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням ІНФОРМАЦІЯ_2 від 28.07.2026 у справі №903/510/26 задоволено позов Заступника керівника ІНФОРМАЦІЯ_3 в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_4 до Державного спеціалізованого господарського підприємства « ІНФОРМАЦІЯ_1 » про стягнення 79976,73 грн.

Суд першої інстанції присудив до стягнення з Державного спеціалізованого господарського підприємства « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на користь ІНФОРМАЦІЯ_4 шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в розмірі 79976,73 грн, а також на користь ІНФОРМАЦІЯ_5 - понесені судові витрати на сплату судового збору у розмірі 2662,40 грн.

Оцінюючи спірні правовідносини, суд першої інстанції виходив із того, що Державне спеціалізоване господарське підприємство « ІНФОРМАЦІЯ_1 », є постійним лісокористувачем земельних ділянок, у межах яких виявлено незаконну порубку 8 дерев порід «вільха», «береза» та «осика», та відповідно до вимог лісового законодавства зобов`язане забезпечувати охорону і захист лісів, зокрема від незаконних рубок.

Суд зазначив, що обов`язок постійного лісокористувача щодо охорони лісів передбачає здійснення комплексу відповідних заходів, а порушення вимог щодо ведення лісового господарства може бути підставою для покладення цивільно-правової відповідальності. Водночас, застосовуючи положення статей 105, 107 Лісового кодексу України та статті 1166 Цивільного кодексу України, суд виходив із необхідності встановлення протиправної поведінки, шкоди, причинного зв`язку та вини, а також зазначив, що саме на позивача покладається обов`язок доведення факту заподіяння шкоди, її розміру та протиправності поведінки відповідача.

Встановивши факт незаконної порубки дерев на території, де відповідач здійснює лісогосподарську діяльність, суд дійшов висновку, що відповідний комплекс заходів щодо охорони та збереження лісу відповідачем не було забезпечено. При цьому суд зазначив, що невстановлення особи, яка безпосередньо здійснила незаконну порубку, не звільняє постійного лісокористувача від відповідальності, оскільки визначальним є факт недотримання ним установлених правил лісокористування та незабезпечення охорони лісу від незаконних рубок.

Оцінивши доводи відповідача про те, що його працівниками було своєчасно виявлено факт порубки та повідомлено правоохоронні органи, суд зазначив, що такі обставини самі по собі не свідчать про належне виконання відповідачем покладених на нього обов`язків. На думку суду, факт незаконної порубки 8 дерев свідчить про недостатність вжитих відповідачем заходів з охорони лісу, а тому наявні підстави вважати, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка перебуває у причинному зв`язку із заподіяною державі шкодою.

З огляду на встановлене суд дійшов висновку про наявність у діях відповідача всіх елементів складу цивільного правопорушення та покладення на нього обов`язку з відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної порубки. При визначенні розміру шкоди суд врахував розрахунок, проведений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665, та дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у заявленому розмірі 79976,73 грн.

Не погоджуючись із рішенням, відповідач ДСГП « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у встановлений процесуальний строк подало скаргу до ІНФОРМАЦІЯ_6 , в якій просить скасувати рішення від 28.07.2026 у даній справі та ухвалити нове судове рішення, відмовити у задоволенні позову, судові витрати покласти на позивача.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що суд першої інстанції безпідставно визнав доведеними обставини, які мають значення для справи

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ДСГП « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в апеляційній скарзі зазначає, що суд дійшов помилкового висновку про невиконання відповідачем обов`язків щодо охорони та захисту лісу, внаслідок чого було допущено незаконну порубку дерев. На думку апелянта, для покладення на постійного лісокористувача відповідальності за шкоду, завдану третіми особами, необхідним є встановлення усіх елементів складу цивільного правопорушення, зокрема конкретної протиправної бездіяльності відповідача та причинного зв`язку між такою бездіяльністю і заподіяною шкодою.

Апелянт зазначає, що прокурором не визначено, які саме конкретні дії з охорони лісу відповідач мав вчинити, однак не вчинив, та недотримання яких безпосередньо призвело до незаконної порубки. На думку відповідача, посилання на загальні приписи Лісового кодексу України щодо обов`язку постійного лісокористувача забезпечувати охорону лісів не є достатнім для встановлення протиправної бездіяльності, оскільки законодавством не визначено конкретного вичерпного переліку заходів, невжиття яких у кожному випадку утворює склад правопорушення. У зв`язку з цим апелянт вважає недоведеним сам факт протиправної поведінки відповідача та посилається також на правові висновки Верховного Суду щодо необхідності встановлення безпосереднього причинного зв`язку між поведінкою особи та заподіяною шкодою.

Окремо апелянт заперечує наявність вини ДСГП « ІНФОРМАЦІЯ_1 », посилаючись на те, що підприємством та його працівниками здійснювалися передбачені законодавством заходи з охорони лісу, зокрема патрулювання, обходи, проведення ревізій та робота рейдових груп. Факт незаконної порубки був виявлений працівниками лісової охорони, після чого про правопорушення повідомлено правоохоронні органи, що, на думку апелянта, свідчить про належне виконання відповідачем своїх обов`язків, а не про бездіяльність.

Крім того, апелянт вказує на недослідження судом першої інстанції питання щодо реальної можливості відповідача запобігти незаконній порубці з урахуванням конкретних обставин справи. Зазначає, що лісові масиви мають значну площу, працівники лісової охорони не можуть здійснювати цілодобове патрулювання, а спірні правовідносини виникли в умовах воєнного стану та встановлення комендантської години, що обмежує можливість пересування працівників у нічний час. У зв`язку з цим відповідач вважає, що суд мав встановити, які саме заходи охорони він реально міг здійснити у відповідних умовах та чи існувала об`єктивна можливість запобігти діям невстановлених осіб.

За таких обставин апелянт вважає, що прокурором не доведено наявності у діях ДСГП « ІНФОРМАЦІЯ_1 » протиправної поведінки, вини та безпосереднього причинного зв`язку між поведінкою відповідача і шкодою, заподіяною безпосередніми діями осіб, які незаконно зрубали дерева. Посилаючись на статтю 1166 Цивільного кодексу України, статті 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та положення Лісового кодексу України, відповідач стверджує про відсутність складу цивільного правопорушення.

Також, скаржник заперечує належність та допустимість висновку інженерно-екологічної експертизи №1670-Е від 01.05.2025, посилаючись на те, що його складено за результатами експертизи, проведеної у межах досудового кримінального провадження на підставі постанови слідчого, а не ухвали господарського суду чи на замовлення учасника справи. Зазначає, що експертиза проведена виключно на підставі матеріалів кримінального провадження, без натурного обстеження місця можливого спричинення шкоди та перевірки фактичних відомостей, покладених в основу розрахунку. Окрім того, вказує, що експертом не встановлено середнє значення між найбільшим та найменшим замірами діаметрів пнів, як того вимагає постанова Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665, а матеріали справи містять невідповідності щодо розмірів пнів. У зв`язку з цим апелянт вважає, що висновок експерта та здійснений на його підставі розрахунок розміру шкоди не можуть вважатися належними та допустимими доказами, а розмір заподіяної шкоди є недоведеним.

Апелянт також зазначає судом першої інстанції належним чином не досліджено питання наявності правових підстав для здійснення представництва інтересів держави прокурором в даному судовому провадженні. На думку апелянта, ІНФОРМАЦІЯ_7 , відповідно до положень чинного законодавства, наділена правом і має можливість самостійно вирішувати питання місцевого значення (у т.ч. шляхом звернення до суду). Крім того, матеріали справи не містять доказів вчинення прокурором будь-яких заходів реагування з метою виявлення/усунення можливого неналежного виконання обов`язків ІНФОРМАЦІЯ_8 . У зв`язку з цим апелянт посилається на безпідставність звернення прокурора з позовом у цій справі.

З наведених вище підстав, ДСГП « ІНФОРМАЦІЯ_1 » просить скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 від 28.07.2026 у справі №903/510/26 та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів у складі: головуюча суддя ОСОБА_1 , суддя ОСОБА_2 , суддя ОСОБА_3 .

Ухвалою від 25.08.2026 ІНФОРМАЦІЯ_9 відкрив апеляційне провадження за скаргою ДСГП « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 від 28.07.2026 у справі №903/510/26. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

01.09.2026 надійшов відзив на апеляційну скаргу від заступника керівника ІНФОРМАЦІЯ_3 , в якому прокурор заперечує проти доводів відповідача та зазначає, що незаконна порубка дерев на території, яка перебуває у постійному користуванні ДСГП « ІНФОРМАЦІЯ_1 », свідчить про неналежне виконання останнім покладених законодавством обов`язків щодо охорони та захисту лісів. Зазначає, що відповідно до положень Лісового кодексу України на постійних лісокористувачів покладено обов`язок забезпечувати охорону лісів, зокрема від незаконних рубок, а відповідальність може наставати незалежно від встановлення безпосередніх виконавців незаконної порубки. При цьому, на думку прокурора, визначальним є факт порушення лісокористувачем установлених правил охорони та ведення лісового господарства, внаслідок чого державі заподіяно шкоду.

Прокурор також заперечує доводи апелянта щодо відсутності у нього реальної можливості запобігти незаконній порубці, посилаючись на воєнний стан, комендантську годину, обмежений робочий час працівників та значну площу лісових угідь. Вказує, що такі обставини не звільняють постійного лісокористувача від обов`язку організувати належну охорону лісу, а підприємство як професійний суб`єкт господарювання повинно самостійно визначати та забезпечувати достатній і ефективний комплекс превентивних заходів з урахуванням конкретних умов. При цьому зазначає, що навіть виявлення працівниками відповідача факту незаконної порубки не спростовує неналежного виконання обов`язків з охорони лісу, оскільки порубка вже була допущена.

Крім того, у відзиві заперечується доводи відповідача про неможливість покладення на нього відповідальності до встановлення осіб, які безпосередньо здійснили незаконну порубку, а також доводи щодо неналежності доказів та визначення розміру шкоди. Прокурор посилається на судову практику Верховного Суду, відповідно до якої до матеріалів справ про стягнення шкоди можуть долучатися докази, отримані в межах кримінального провадження, а їх оцінка має здійснюватися судом у сукупності з іншими доказами. Також зазначає, що розмір заподіяної шкоди підтверджується наявними у справі доказами, а положення постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665 можуть застосовуватися для її обчислення у спорах щодо відповідальності постійного лісокористувача за неналежне виконання обов`язків з охорони та збереження лісу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши матеріали справи, доводи в обґрунтування апеляційної скарги, в межах вимог, передбачених ст.269 ГПК України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів ІНФОРМАЦІЯ_6 встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, Луцькою окружною прокуратурою у ході реалізації представницьких повноважень в порядку ст.131-1 Конституції України та ст.ст.23, 24 Закону України «Про прокуратуру» опрацьовано матеріали кримінального провадження №12023030590000063 від 09.02.2023, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України.

За результатами вивчення матеріалів вказаного кримінального провадження з`ясовано, що 08.02.2023 при об`їзді ІНФОРМАЦІЯ_10 майстром лісу ОСОБА_5 виявлено у кварталі 17 виділі 36 вищевказаного лісництва самовільну порубку 3 дерев породи «вільха» звичайна сироростуча діаметрами пнів 37 см, 40 см, 41 см, породи «береза» сироростуча діаметром пня 38 см, породи «осика» сироростуча діаметром пня 36 см та в кварталі 5 виділі 4 - 2 дерева породи «вільха» звичайна діаметрами пнів 30 см та 32 см та 1 дерево породи «береза» діаметром пня 26 см.

Згідно з протоколом огляду місця події від 08.02.2023, проведеного слідчим СВ ВП №1 (м.Ківерці) Луцького РУП ГУНП у Волинській області ОСОБА_6 за участю майстра лісу ІНФОРМАЦІЯ_10 ОСОБА_5 , на території 5 кварталу 4 виділу ІНФОРМАЦІЯ_10 філії « ІНФОРМАЦІЯ_11 » ДП « ІНФОРМАЦІЯ_1 » виявлено порубку двох дерев породи «вільха» сироростуча діаметрами пня 32 см та 30 см, одне дерево породи «береза» сироростуча - діаметром пня 26 см.

Також, відповідно до протоколу огляду місця події від 08.02.2023, проведеного слідчим СВ ВП №1 (м. Ківерці) Луцького РУП ГУНП у Волинській області ОСОБА_6 за участю майстра лісу ІНФОРМАЦІЯ_10 ОСОБА_5 , на території ІНФОРМАЦІЯ_10 у кварталі 17 виділі 36, виявлено незаконну порубку 3 дерев породи «вільха» звичайна сироростуча діаметрами пнів 37 см, 40 см, 41 см, 1 - дерево породи «береза» сироростуча діаметром пня 38 см, 1 – дерево породи «осика» сироростуча діаметром пня 36 см.

Філією «Ківерцівське лісове господарство» ДП « ІНФОРМАЦІЯ_1 » до ВП №1 (м.Ківерці) Луцького РУП ГУНП Волинській області 10.02.2023 також скеровано заяву про злочин та акт огляду місця вчинення порушення лісового законодавства від 08.02.2023, складений начальником відділу охорони та захисту лісу Філії « ІНФОРМАЦІЯ_11 » ОСОБА_7 за участю інженера ОЗЛ ОСОБА_8 та майстрів лісу ІНФОРМАЦІЯ_10 ОСОБА_5 та ОСОБА_9 .

З акту огляду місця вчинення порушення лісового законодавства від 08.02.2023 вбачається, що 08.02.2023 о 12 год 30 хв у кварталах 17 та 5, виділах 36 та 4 відповідно, виявлено самовільну порубку 8 дерев діаметрами пнів 26-41 см загальною кубомасою 4,76 кв. м, а саме: 5 дерев породи «вільха» діаметрами 30 см, 32 см, 37 см, 40 см, 41 см; 2 дерева породи «береза» діаметрами пнів 38 см та 26 см, 1 дерево породи «осика» діаметром пня 36 см.

В подальшому, у межах вищевказаного кримінального провадження ІНФОРМАЦІЯ_12 , на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу» проведено розрахунок розміру шкоди, завданої навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної порубки сироростучих дерев породи «вільха», «береза», «осика» на території лісових ділянок у кварталі 5 (4 виділ) та кварталі 17 (36 виділ) ІНФОРМАЦІЯ_10 філії « ІНФОРМАЦІЯ_11 » ДП « ІНФОРМАЦІЯ_1 », відповідно до якого розмір заподіяної шкоди становить 79976,73 грн.

Згідно висновку інженерно-екологічної експертизи №1670-Е від 01.05.2025, призначеної постановою слідчого від 15.04.2024, за результатами дослідження в обсязі поданих документів в межах спеціальних знань експерта з інженерно-екологічного виду досліджень, встановлено, що розрахунок розміру збитків, завданих внаслідок незаконної порубки деревини у 5 кварталі 4 виділі та 17 кварталі 36 виділі ІНФОРМАЦІЯ_10 Філії « ІНФОРМАЦІЯ_11 » ДП « ІНФОРМАЦІЯ_1 », згідно наданих документів (акт від 08.02.2023, розрахунок ІНФОРМАЦІЯ_13 ) проведено відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу» від 23.07.2008 №665, підтверджується документально та розрахунково в сумі 79976,73 грн, що наведена у розрахунку розміру шкоди, завданої навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної порубки сироростучих дерев породи «вільха», «береза» та «осика» на території лісових ділянок у кварталі 5 (4 виділ) та кварталі 17 (36 виділ) ІНФОРМАЦІЯ_10 філії « ІНФОРМАЦІЯ_11 » ДП « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Особу, яка здійснила незаконну порубку дерев, у ході досудового розслідування кримінального правопорушення не встановлено. У зв`язку з цим прокурор вважає, що збитки, завдані інтересам держави, мають бути відшкодовані постійним лісокористувачем.

У межах кримінального провадження №12023030590000063 від 09.02.2023 на підставі ухвали слідчого судді Ківерцівського районного суду Волинської області від 17.03.2026 про тимчасовий доступ до речей та документів, які перебувають у володінні Філії « ІНФОРМАЦІЯ_14 » ДП « ІНФОРМАЦІЯ_1 », отримано копії документів, а саме: витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з яких вбачається, що 5 квартал (4 виділ) та 17 квартал (36 виділ) ІНФОРМАЦІЯ_10 філії « ІНФОРМАЦІЯ_11 » ДП « ІНФОРМАЦІЯ_1 » знаходяться, відповідно в межах земельних ділянок лісогосподарського призначення з кадастровими номерами 0723681900:03:003:0775 та 0723683500:06:004:0941.

Також, на підставі вищевказаної ухвали слідчого судді отримано копії матеріалів лісовпорядкування (плану лісонасаджень ІНФОРМАЦІЯ_10 та проекту організації і розвитку лісового господарства ДП « ІНФОРМАЦІЯ_15 » ІНФОРМАЦІЯ_16 ( ІНФОРМАЦІЯ_17 )), з яких вбачається, що 5 квартал (4 виділ) та 17 квартал (36 виділ) ІНФОРМАЦІЯ_10 перебували у користуванні правопопередників відповідача на час здійснення незаконної порубки.

Знаходження 5 кварталу (4 виділу) та 17 кварталу (36 виділу) Холоневицького лісництва філії « ІНФОРМАЦІЯ_11 » ДП « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в межах земельних ділянок лісогосподарського призначення з кадастровими номерами 0723681900:03:003:0775 та 0723683500:06:004:0941 підтверджується, також, інформацією ВО « ІНФОРМАЦІЯ_18 » з витягами з картографічної бази даних, наданими на запит Луцької окружної прокуратури від 16.04.2026 №53/1- 352вих- 26.

Розпорядженням голови ІНФОРМАЦІЯ_19 від 13.02.2026 №90 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) та надання їх у постійне користування» земельні ділянки з кадастровими номерами 0723681900:03:003:0775 площею 2279,2432 га та 0723683500:06:004:0941 площею 844,5708 га, які знаходяться на території Колківської селищної ради Луцького району, передані у постійне користування ДСГП « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

ДСГП « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на лісових масивах, де було здійснено незаконну порубку 8 дерев порід «вільха», «береза», «осика» здійснює лісогосподарську діяльність.

Так, згідно матеріалів базового лісовпорядкування 2012 року лісові ділянки, на яких відбулася незаконна порубка дерев, знаходяться на території ІНФОРМАЦІЯ_10 Філії « ІНФОРМАЦІЯ_11 » ДСГП « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Наказом ІНФОРМАЦІЯ_20 від 04.11.2022 №962 «Про припинення державного підприємства « ІНФОРМАЦІЯ_11 » та затвердження складу Комісії з припинення» припинено ДП « ІНФОРМАЦІЯ_11 » шляхом реорганізації, а саме - приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (ЄДРПОУ НОМЕР_1 ).

Наказом ІНФОРМАЦІЯ_20 від 09.01.2023 №69 затверджено передавальний акт ДП « ІНФОРМАЦІЯ_11 » та визначено, що правонаступництво щодо всього майна, усіх прав та обов`язків ДП « ІНФОРМАЦІЯ_11 » після його припинення переходить до ДП « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (філія « ІНФОРМАЦІЯ_11 »).

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Державне підприємство « ІНФОРМАЦІЯ_11 » (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) припинило свою діяльність 08.12.2023 на підставі реорганізації.

Крім цього, 14.12.2022 утворено філію « ІНФОРМАЦІЯ_11 » ДСГП « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (ідентифікаційний код відокремленого підрозділу - НОМЕР_3 ).

Наказом ДП « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 18.10.2024 №1869 «Про припинення філії « ІНФОРМАЦІЯ_11 » ДП « ІНФОРМАЦІЯ_1 » припинено діяльність філії шляхом її закриття. Також, наказом ДСГП « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 31.12.2024 №2338 затверджено передавальний акт філії « ІНФОРМАЦІЯ_11 », яка координується ІНФОРМАЦІЯ_21 .

Отже, на сьогодні всі права Філії « ІНФОРМАЦІЯ_11 » ДП « ІНФОРМАЦІЯ_1 » перейшли до відповідача - ДП « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в особі Філії « ІНФОРМАЦІЯ_14 ».

Згідно п.1.4.77 Статуту ДП « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (нова редакція), затвердженого наказом ІНФОРМАЦІЯ_20 від 24.06.2025 №206, підприємство є правонаступником прав та обов`язків ДП « ІНФОРМАЦІЯ_11 » на підставі наказу ІНФОРМАЦІЯ_20 від 04.11.2022 №962.

Таким чином, на даний час постійним користувачем земельних ділянок є ДП « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Враховуючи викладене, заступник керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_4 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із позовом до ДСГП « ІНФОРМАЦІЯ_1 » про відшкодування шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в сумі 79976,73 грн.

Як зазначалось вище, місцевий господарський суд позовні вимоги задовольнив у повному обсязі.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів ІНФОРМАЦІЯ_6 вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі статтею 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Відповідно до частин 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі №1-1/99 з урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до ст.19 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі охорони навколишнього природного середовища віднесено, зокрема формування і використання місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища у складі місцевих бюджетів.

Згідно із ст.6 Закону України «Про рослинний світ» органи місцевого самоврядування включено до переліку органів, що здійснюють державне управління у сфері охорони, використання та відтворення рослинного світу.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

За змістом пункту «б» ч.2 ст.47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища утворюються у складі бюджету Автономної Республіки Крим та відповідного місцевого бюджету за місцем заподіяння екологічної шкоди за рахунок: частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством.

Відповідно до п.7 ч.3 ст.29 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів (з урахуванням особливостей, визначених п.1 ч.2 ст.67-1 цього Кодексу) є, зокрема: 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.

Згідно з п.4 ч.1 ст.69-1 Бюджетного кодексу України до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать, зокрема: 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до бюджетів місцевого самоврядування (крім бюджетів міст Києва та Севастополя) - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.

Як встановлено судом та не заперечується учасниками справи, відбулося здійснення незаконної порубки 8 дерев різних порід у кварталі 5 (4 виділ) та кварталі 17 (36 виділ) ІНФОРМАЦІЯ_10 філії « ІНФОРМАЦІЯ_11 » ДП « ІНФОРМАЦІЯ_1 », тому збитки, завдані внаслідок незаконної порубки лісових ресурсів, у відповідності зі ст.47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст.69-1 Бюджетного кодексу України підлягають стягненню та зарахуванню до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища міських рад, на території яких вчинено правопорушення, для подальшого перерозподілу у автоматичному режимі між бюджетами відповідних рівнів.

Відповідно до плану лісонасаджень ІНФОРМАЦІЯ_10 та проекту організації і розвитку лісового господарства ДП « ІНФОРМАЦІЯ_15 » ІНФОРМАЦІЯ_16 ( ІНФОРМАЦІЯ_17 ), з яких вбачається, що 5 квартал (4 виділ) та 17 квартал (36 виділ) ІНФОРМАЦІЯ_10 перебували у користуванні правопопередників Відповідача на час здійснення незаконної порубки.

Знаходження 5 кварталу (4 виділу) та 17 кварталу (36 виділу) ІНФОРМАЦІЯ_10 філії « ІНФОРМАЦІЯ_11 » ДП « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в межах земельних ділянок лісогосподарського призначення з кадастровими номерами 0723681900:03:003:0775 та 0723683500:06:004:0941 підтверджується інформацією ВО « ІНФОРМАЦІЯ_18 » з витягами з картографічної бази даних, наданими на запит Луцької окружної прокуратури від 16.04.2026 №53/1- 352вих- 26.

Згідно витягів з Державного земельного кадастру земельні ділянки з кадастровими номерами 0723681900:03:003:0775 та 0723683500:06:004:0941 з цільовим призначенням « 09.01 для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг» знаходяться в адміністративних межах Колківської селищної територіальної громади Луцького району.

Отже, в спірних правовідносинах ІНФОРМАЦІЯ_7 є органом, до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища якого мають стягуватися збитки, завдані внаслідок незаконної порубки лісових ресурсів в її адміністративно-територіальних межах.

Так, на виконання вимог ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» листом від 19.02.2026 №53/1-178 вих-26 прокурором повідомлено орган місцевого самоврядування про встановлення факту незаконної рубки деревини на території ради із зазначенням розміру завданої шкоди та необхідністю вжиття відповідних заходів реагування.

У відповідь на вказаний лист ІНФОРМАЦІЯ_7 листом від 23.02.2026 №443/01-16/2-26 повідомила окружну прокуратуру, що збитки, завдані порушенням законодавства про охорону навколишнього середовища, не відшкодовані. Заходи щодо стягнення шкоди у судовому порядку селищною радою не вживалися, що свідчить про неналежне здійснення органом місцевого самоврядування своїх повноважень щодо захисту інтересів територіальної громади.

В подальшому на виконання ст.23 Закону України «Про прокуратури» листом від 22.05.2026 прокуратурою повідомлено ІНФОРМАЦІЯ_22 про наявність підстав для представництва інтересів держави шляхом скерування до ІНФОРМАЦІЯ_2 позову про стягнення шкоди на користь органу місцевого самоврядування.

Тому, бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо звернення до суду з відповідним позовом свідчить про нездійснення органом місцевого самоврядування захисту інтересів держави в сфері охорони навколишнього природного середовища.

Отже, у прокурора виникло законне право на звернення з позовом до суду першої інстанції з вимогою стягнення збитків, завданих ДП « ІНФОРМАЦІЯ_1 », здійснюючи надані законом функції, реалізуючи покладені на нього від імені держави повноваження по захисту державних інтересів.

Враховуючи вищевказане, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що, звертаючись до суду з даним позовом, прокурор відповідно до вимог ст.23 Закону України «Про прокуратуру» та ст.53 Господарського процесуального кодексу України визначив у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Таким чином, прокурором дотримано вимоги статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру», а тому наявні підстави для представництва інтересів держави прокуратурою в суді.

Щодо суті спору про стягнення шкоди в розмірі 79976,73 грн колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне:

Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Положеннями статті 16 ЦК України передбачено, що до способів захисту прав і законних інтересів віднесено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Загальне правило статті 1166 ЦК України встановлює, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі.

Отже для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК України необхідно довести такі факти:

а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, яка не відповідає вимогам закону, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії;

б) наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права;

в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди;

г) остання складова вина завдавача шкоди, але за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону, обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди. Тобто вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарський суд виходить з презумпції вини правопорушника (відповідний правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №912/823/18, від 03.11.2021 у справі №922/1705/20, від 18.12.2020 у справі №922/3414/19, від 02.06.2022 у справі №920/821/18, від 28.09.2023 у справі №927/32/23, від 12.09.2024 у справі №907/181/22, від 14.10.2024 у справі №912/4/24 та від 12.03.2025 у справі №909/131/24).

Відносини, які стосуються володіння, користування та розпорядження лісами й спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства, (лісові відносини) регулюються, зокрема Лісовим кодексом України.

За приписами статті 19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов`язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; вести первинний облік лісів; дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об`єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства.

Положеннями статті 63 Лісового кодексу України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 64 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

Частиною 5 статті 86 Лісового кодексу України передбачено, що забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.

Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається, зокрема на постійних лісокористувачів.

За приписами статті 105 Лісового кодексу України, порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону.

Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні, у тому числі, у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників.

Відповідно до статті 107 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Суд зазначає, що правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь визначає Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Статтею 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відшкодування майнової шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність всіх вищезазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння особи, яка завдала шкоду (цивільне правопорушення).

Винне діяння - це усвідомлений, вольовий вчинок людини, зовні виражений у формі дії (активного поводження) або бездіяльності (пасивного поводження). Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Бездіяльність - це пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретної дії (дій), які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах. Бездіяльність тотожна дії за своїми соціальними та юридичними властивостями, тобто вона суспільно небезпечна і протиправна, є свідомим і вольовим актом поведінки людини. Бездіяльність відрізняється від дії зовнішньою, фізичною стороною. При бездіяльності особа не робить певної дії, яку вона за даних конкретних умов повинна була і могла вчинити для запобігання заподіянню шкоди охоронюваним законом суспільним відносинам. Наявність реальної можливості діяти певним чином полягає в тому, що особа в даній конкретній ситуації мала реальну можливість діяти, тобто виконати активні дії і запобігти тим самим злочинним наслідкам.

При оцінці можливості (чи неможливості) виконати покладені на особу обов`язки слід враховувати конкретну обстановку, умови місця і часу, зміст обов`язків, покладених на особу.

Враховуються і її суб`єктивні можливості щодо виконання необхідних дій. У спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести належними та допустимими доказами факт заподіяння шкоди та її розмір, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та наявність причинно-наслідкового зв`язку між такою поведінкою та заподіяною шкодою.

У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди. Питання про наявність або відсутність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи. При цьому за зобов`язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство (ст.ст. 614, 1166 ЦК України) передбачає презумпцію вини правопорушника.

Системний аналіз положень статті 86, пункту 1 частини другої статті 105, статті 107 Лісового кодексу України дає підстави для висновку про те, що у випадку порушення вимог щодо організації охорони і захисту лісів, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, до того ж підприємства, установи, організації зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Для покладення на постійного лісокористувача обов`язку з відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу через незабезпечення охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, першочерговим є з`ясування обставини щодо встановлення факту порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, тобто у такому випадку, здійснення незаконної порубки дерев (відповідний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 12.09.2024 у справі №907/181/22, від 30.01.2025 у справі №907/48/24 та від 12.03.2025 у справі №909/131/24).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання реформування управління лісової галузі» від 07.09.2022 №1003, наказом ІНФОРМАЦІЯ_20 №804 від 26.10.2022 утворено ДСГП « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

У відповідності до наказу ІНФОРМАЦІЯ_20 від 26.09.2025 №267 «Про перетворення ДП « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого належать державі, та утворення комісії з перетворення підприємства» ДП « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на даний час перебуває у процесі реорганізації.

Відповідно до п.3.1. Статуту ДП « ІНФОРМАЦІЯ_1 », ДП « ІНФОРМАЦІЯ_1 » створене з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів.

Згідно п. 3.2.2 Статуту ДП « ІНФОРМАЦІЯ_1 » одним із основних напрямів діяльності ДП « ІНФОРМАЦІЯ_1 » є забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.

Згідно п. 7.2 Статуту ДП « ІНФОРМАЦІЯ_1 » до обов`язків підприємства входить забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.

Згідно положення про Філію « ІНФОРМАЦІЯ_14 » ДП « ІНФОРМАЦІЯ_1 », затвердженого наказом ДП « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 27.02.2026 №190, Філія « ІНФОРМАЦІЯ_14 » ДП « ІНФОРМАЦІЯ_1 » є відокремленим підрозділом ДП « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та створена з метою ведення на землях, закріплених за філією, лісового господарства, охорони, захисту, невиснажливого раціонального використання лісів (п.п. 1.1, 2.1 Положення).

Предметом діяльності Філії « ІНФОРМАЦІЯ_14 » є, зокрема, забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу; запобігання злочинам та адмінстративним правопорушенням у сфері лісового та мисливського господарства, а також використання лісових ресурсів і мисливських тварин.

З урахуванням вищезазначених положень лісового законодавства ДП « ІНФОРМАЦІЯ_1 » є постійним лісокористувачем, на якого чинним законодавством покладено обов`язок забезпечити охорону лісів на підвідомчій лісовому господарству території.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт того, що відповідач на лісових масивах, де було здійснено незаконну порубку 8 дерев порід «вільха», «береза», «осика» здійснює лісогосподарську діяльність. Так, згідно матеріалів базового лісовпорядкування 2012 року лісові ділянки, на яких відбулася незаконна порубка дерев, знаходяться на території Холоневицького лісництва Філії « ІНФОРМАЦІЯ_11 » ДП « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Колегія суддів враховує, що на даний час триває досудове розслідування, жодній особі у межах даного кримінального провадження про підозру не повідомлено, винних осіб у вчиненні даного правопорушення - не встановлено.

Водночас, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень і покладається на постійних лісокористувачів.

В той же час, як встановлено колегією суддів, відповідачем як постійним лісокористувачем, порушено норми ст.ст. 19, 63, 64, 86, 89, 90 Лісового кодексу України та Статуту, а саме, відповідач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами 8 дерев.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. При цьому, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (аналогічний висновок міститься у постановах ІНФОРМАЦІЯ_23 від 30.01.2025 у справі №907/48/24, від 18.05.2023 у справі №914/669/22, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі ІНФОРМАЦІЯ_23 від 09.08.2018 у справі №909/976/17).

Судами обох інстанцій встановлено, що відповідач здійснює управлінські, організаційно-розпорядчі та господарські заходи з організації належної охорони лісу та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду підприємства, проте, обставина вчинення вказаного правопорушення свідчить про те, що відповідні заходи не були достатніми і не змогли забезпечити збереження лісу підприємством.

Колегія суддів апеляційної інстанції наголошує, що встановлення працівниками відповідача факту самовільної порубки дерев під час здійснення заходів з охорони і захисту лісів від незаконних порубок та повідомлення правоохоронних органів, не може свідчити про належне виконання відповідачем своїх посадових обов`язків, оскільки такі аргументи не спростовують факт наявності вини відповідача та його бездіяльності щодо незабезпечення належної охорони лісу.

Твердження апелянта про відсутність у нього відповідальності за порушення лісового законодавства з підстав того, що лісокористувач несе відповідальність виключно у разі особистого вчинення незаконної рубки, а також посилання на триваюче досудове розслідування у кримінальному провадженні №12023030590000063 від 09.02.2023, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вирішальним для покладення відповідальності є не встановлення особи, яка безпосередньо здійснила незаконну порубку дерев, а факт порушення постійним лісокористувачем обов`язків щодо належної охорони та захисту лісів на переданій йому у користування ділянці. Саме таке порушення створило умови для незаконної рубки та спричинило завдання державі шкоди.

Окрім того, досудове розслідування у кримінальному провадженні не впливає на вирішення питання про цивільно-правову відповідальність відповідача та не звільняє його від обов`язку відшкодувати завдані збитки. Тобто, саме постійний лісокористувач зобов`язаний забезпечувати охорону лісів, організувати систему внутрішнього контролю за станом лісових ресурсів та вживати ефективних заходів для запобігання незаконним рубкам та іншим порушенням лісового законодавства.

Відтак наведені апелянтом доводи не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин щодо неналежного виконання відповідачем покладених на нього обов`язків із охорони та захисту лісових насаджень на земельній ділянці, яка перебуває у його постійному користуванні.

У постанові Верховного Суду від 19.02.2026 у справі № 918/612/25 зазначено, що охорона і захист лісів є складовою частиною діяльності відповідача, проте факт незаконної рубки дерев свідчить про неналежне виконання ним обов`язку щодо здійснення заходів з охорони лісів від незаконних рубок.

Відповідач, як постійний лісокористувач, не забезпечив збереження не призначених для порубки дерев, не здійснив комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних порубок, та не запобіг порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, у зв`язку з чим судами встановлено наявність складу правопорушення: незаконної порубки дерев на відомчій відповідачу території, шкоди, розмір якої доказово підтверджено, та причинно-наслідкового зв`язку шкоди з протиправною поведінкою відповідача.

Верховний Суд погодився з висновком про доведеність належними та допустимими доказами складу цивільного правопорушення у діях лісокористувача щодо незабезпечення ним охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допущення самовільної вирубки лісу та наявність підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що недотримання відповідачем нормативно визначених правил збереження лісових насаджень є протиправною формою поведінки. Наслідком такої протиправної поведінки є шкода, заподіяна лісу в результаті проведення порубки дерев. Наведене свідчить про наявність між ними безпосереднього причинного зв`язку.

У постановах Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17 та від 19.08.2018 у справі №924/382/17 зазначено, що лісокористувач не є потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів. Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень.

Вина відповідача у здійсненні незаконної порубки дерев презюмується та ним не спростована, оскільки в силу положень Лісового кодексу України останній, як постійний лісокористувач, не виконав свого обов`язку щодо здійснення охорони лісу від незаконних порубок та дотримання правил і норм використання лісових ресурсів, а отже має нести цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства.

При цьому, ДП « ІНФОРМАЦІЯ_1 » не надано доказів, які б підтверджували, що шкода завдана не з вини відповідача.

Щодо доводів апелянта про відсутність у його діях протиправної поведінки (бездіяльності), колегія суддів зазначає, що для покладення на відповідача, як постійного землекористувача цивільно-правової відповідальності не є необхідним доведення вчинення або невчинення останнім яких-небудь дій, оскільки сам факт незаконної рубки дерев вже свідчить про неналежне виконання відповідачем обов`язків щодо охорони і захисту земель лісового фонду, передбачених статтями 16, 19, 86 Лісового кодексу України, наданих йому в постійне користування.

Суд враховує, що статутом такого лісокористувача визначено цілі його діяльності та обов`язки щодо охорони лісу, а відсутність визначеного чіткого переліку заходів не звільняє відповідача від необхідності та не спростовує можливості виконання ним комплексу заходів, необхідних і достатніх для виконання покладених на нього обов`язків. (Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.02.2026 у справі №907/278/25, у постанові від 28.09.2023 у справі №927/32/23).

Передача земель лісового фонду у користування певній особі покладає на неї обов`язок забезпечувати їх належну охорону відповідно до вимог Лісового кодексу України, а також нести відповідальність за незаконні рубки, у тому числі вчинені невстановленими особами. А тому, відповідач як постійний користувач несе цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства, що мало наслідком незаконну порубку дерев.

Отже, встановлення факту незаконної порубки дерев на земельній ділянці, закріпленій за відповідачем, є достатньою правовою підставою для покладення на нього обов`язку відшкодувати завдану шкоду.

Оцінюючи доводи апелянта щодо недослідження судом першої інстанції ефективності вжитих ним заходів з охорони лісів та ненаведення конкретних дій, які він мав би вчинити для запобігання заподіянню шкоди, колегія суддів зазначає, що відповідно до положень Лісового кодексу України, на постійного лісокористувача покладено не лише обов`язок фіксувати факти порушень, а й забезпечувати комплекс превентивних і організаційних заходів, спрямованих на запобігання незаконним порубкам та іншим порушенням правил ведення лісового господарства.

Відтак, наведені апелянтом доводи не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин щодо неналежного виконання відповідачем покладених на нього обов`язків із охорони та захисту лісових насаджень на земельній ділянці, яка перебуває у його постійному користуванні.

В той же час суд апеляційної інстанції, відхиляє і доводи апелянта щодо того, що відповідна бездіяльність та неможливість належно вчинити дії щодо охорони навколишнього природного середовища виникає через воєнну агресію по відношенню до України, і що саме це в сукупності призвело до неналежної охорони навколишнього природного середовища, оскільки: місце, де вчинено правопорушення не є наближеним (дотичним) до бойових дій, що відбуваються на території України внаслідок такої агресії; законодавець не зупинив на час ведення на території України воєнного стану відповідальності осіб, що відповідають за охорону навколишнього природного середовища, а отже існування воєнного стану на даний час не впливає на можливість притягнення осіб, що зобов`язані вчинити дану охорону (в даному випадку відповідача) до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди за її не здійснення належним чином.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що в даному випадку наявні всі елементи складу цивільного правопорушення, вчиненого ДП « ІНФОРМАЦІЯ_1 », передбаченого ст. 1166 Цивільного кодексу України, а наявність вини відповідача підтверджується долученими до позову доказами.

Щодо доводів апеляційної скарги про неналежність та недопустимість висновку інженерно-екологічної експертизи № 1670-Е від 01.05.2025, а також недоведеність розміру заподіяної шкоди, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

У межах досудового розслідування кримінального провадження №12023030590000063 від 09.02.2023 ІНФОРМАЦІЯ_24 проведено судову інженерно-екологічну експертизу, висновок якої додано до позовної заяви.

Згідно висновку №5095-Е від 10.12.2025, експертом документально та розрахунково підтверджено розмір шкоди, завданої навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної порубки сироростучих дерев породи «вільха», «береза», «осика» на території лісових ділянок у кварталі 5 (4 виділ) та кварталі 17 (36 виділ) ІНФОРМАЦІЯ_10 філії « ІНФОРМАЦІЯ_11 » ДП « ІНФОРМАЦІЯ_1 », відповідно до якого розмір заподіяної шкоди становить 79976,73 грн.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду (стаття 1 Закону України «Про судову експертизу»).

Підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою - якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб (стаття 1 Закону України «Про судову експертизу»).

Відповідно до частини третьої статті 98, частини першої статті 101 ГПК України висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Водночас, колегія суддів відзначає, що та обставина, що експертиза проведена не за ухвалою суду у справі, що переглядається, не є підставою вважати її недопустимим доказом, оскільки особа, яка проводила цю експертизу є атестованим судовим експертом, обізнана про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок за статтями 384, 385 КК України, сам висновок є в достатній мірі інформативним щодо предмета доказування, а отже є допустимим письмовим доказом у справі, який слід оцінити у сукупності із іншими доказами у справі (постанови Верховного Суду від 11.05.2022 у справі № 450/3032/19, від 07.02.2024 у справі № 201/11458/20).

Чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень.

Господарські суди при вирішенні господарських спорів мають досліджувати на загальних умовах і висновки судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, в тому числі цивільної, кримінальної, адміністративної (постанова Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 907/651/17).

Висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи оцінюється господарським судом у вирішенні господарського спору на загальних підставах як доказ зі справи, за умови, що цей висновок містить відповіді на питання, які виникають у такому спорі, і поданий до господарського суду в належним чином засвідченій копії (постанова Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 918/36/19).

Відтак, апеляційний суд вважає, що висновок експерта відповідає вимогам статей 98, 101 ГПК України та є належним та допустимим доказом у розумінні статей 76, 77 ГПК України в межах даної справи.

Крім цього, згідно підпункту 1.2.2, п. 1.2 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 (далі - Інструкція), основними видами (підвидами) експертизи є, зокрема, інженерно-технічна, до якої віднесено, серед іншого інженерно-екологічна експертиза.

Відповідно до п. 1.4 Інструкції, під час проведення експертиз (експертних досліджень) з метою виконання певного експертного завдання експертами застосовуються відповідні методи дослідження, методики проведення судових експертиз, а також нормативно-правові акти та нормативні документи (міжнародні, національні та галузеві стандарти, технічні умови, правила, норми, положення, інструкції, рекомендації, переліки, настановчі документи ІНФОРМАЦІЯ_25 ), а також чинні республіканські стандарти колишньої УРСР та державні класифікатори, галузеві стандарти та технічні умови колишнього СРСР, науково-технічна, довідкова література, програмні продукти тощо. Визначення способу проведення експертизи (вибір певних методик, (методів дослідження)) належить до компетенції експерта.

Відповідно до висновку №1670-Е від 01.05.2025, розрахунок проводився згідно поданих на дослідження матеріалів справи з врахуванням вихідних даних наданих на дослідження в межах спеціальних знань експерта з інженерно-екологічного виду досліджень.

Крім того, розмір шкоди, заподіяний лісу, визначений на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу».

Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу» затверджено такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами, в тому числі незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту (додаток 1).

Колегія суддів повторно вказує, що в цьому випадку відповідач несе відповідальність за порушення лісового законодавства, як постійний лісокористувач, вина якого полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконної рубки на підвідомчій йому ділянці лісового фонду.

Тому суд відхиляє доводи скаржника, що постанова Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу» передбачає розрахунок шкоди завданої незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев, а не шкоди завданої внаслідок незабезпечення збереження лісів і лісових насаджень.

Посилання скаржника на те, що вказаний висновок експерта не містить вказівки на те, що його підготовлено для подання до суду, що суперечить ч. 5 ст. 101 ГПК України, відхиляється судом апеляційної інстанції, оскільки висновок судової інженерно-екологічної експертизи №1670-Е від 01.05.2025 за своєю суттю не є висновком, складеним на замовлення учасника справи №903/510/26, а відповідна судова інженерно-екологічна експертиза була проведена в межах кримінального провадження, а наданий за її результатом висновок долучений прокурором до матеріалів справи як доказ.

Таким чином, сума збитків, встановлена у висновку експерта за результатом проведення судової інженерно-екологічної експертизи №1670-Е від 01.05.2025, який є належним, допустимим та достовірним доказом, яким підтверджено розмір заподіяної шкоди.

В той же час, відповідач не подав, ні доказів на спростування саме тієї суми збитків, що зазначена в експертному висновку, ні контррозрахунку такої суми, а лише вказує про недопустимість та неналежність такого доказу, як згаданий вище висновок експерта. Також відповідачем не спростовано вхідні дані, котрі використані експертом при обрахунку розміру шкоди.

Натомість позиція відповідача по суті зводиться до тверджень про те, що докази, подані прокурором, не містять належної інформації та не підлягають врахуванню, тобто до заперечень проти допустимості/належності доказів без наведення конкретних фактів, які б ставили під сумнів достовірність зафіксованих у них даних. За таких умов посилання скаржника на неповноту оцінки доказів не може вважатися належно обґрунтованим, оскільки не підтверджено ані конкретизацією неврахованих доказів, ані поясненням їх потенційного впливу на висновки суду щодо обставин правопорушення та розміру заподіяної шкоди.

Відтак з огляду на наявні докази, які містяться в матеріалах справи, колегія суддів апеляційної інстанції виснує, що факт незаконної порубки дерев та розмір завданої шкоди було підтверджено відповідальними працівниками відповідача, а розмір встановленої шкоди підтверджено в тому числі і шляхом проведення судової експертизи.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за результатом розгляду справи, з огляду на надані сторонами спору докази, була надана їм правова оцінка у їх сукупності та встановлено наявність складу правопорушення, а саме: незаконної порубки дерев на підвідомчій відповідачу території, що свідчить про протиправність поведінки постійного лісокористувача; шкоди, розмір якої доказово підтверджено; причинно-наслідкового зв`язку шкоди з протиправною поведінкою відповідача, адже заподіяння збитків зумовлено невиконанням ним обов`язку щодо здійснення заходів з охорони лісів від незаконних рубок. Разом з тим, відповідачем не доведено відсутності своєї вини у заподіянні шкоди у повному розмірі.

При цьому, як судом першої інстанції, так і апеляційним господарським судом при перегляді рішення враховано усталену позицію Верховного Суду, викладену в постановах, ухвалених за подібних правовідносин.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Пронін проти України» одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

ЄСПЛ у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі «Трофимчук проти України»).

Колегія суддів зауважує, що місцевий господарський суд всебічно, повно та об`єктивно дослідив обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального права при ухваленні оскаржуваного рішення.

Звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт не спростував наведених висновків суду першої інстанції та не довів порушення ним норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого ним рішення.

Статтею 74 ГПК України передбачено обов`язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. ІНФОРМАЦІЯ_26 оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ст.86 ГПК України).

Нормою ст.276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.ст. 277, 278 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати по сплаті судового збору понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 34, 86, 232, 233, 240, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 від 28.07.2026 у справі №903/510/26 - залишити без задоволення.

2. Рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 від 28.07.2026 у справі №903/510/26 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

4. Матеріали справи №903/510/26 повернути до Господарського суду Волинської області.

Повна постанова складена "15" жовтня 2026 р.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Суддя ОСОБА_2

Суддя ОСОБА_3