Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №910/4034/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2026 р. Справа№ 910/4034/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Гончарова С.А.

Сибіги О.М.

без повідомлення учасників справи

розглянув апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Ткача Володимира Миколайовича на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2026 (повний текст рішення складено та підписано 12.05.2026)

у справі №910/4034/26 (суддя Павленко Є.В.)

за позовом фізичної особи-підприємця Бабія Сергія Петровича

до фізичної особи-підприємця Ткача Володимира Миколайовича

про стягнення 79 921,27 грн

в с т а н о в и в:

У квітні 2026 року фізична особа - підприємець Бабій Сергій Петрович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом про стягнення з фізичної особи - підприємця Ткача Володимира Миколайовича (далі -відповідач) 79 921,27 грн, з яких: 77 040,00 грн - основна заборгованість за товар, поставлений з видатковою накладною від 17 жовтня 2025 року № 197, 1 785,83 грн - інфляційні втрати, 1 095,44 грн - три проценти річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань з оплати поставленого товару.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.05.2026 позов задоволено.

Стягнуто з фізичної особи підприємця Ткача Володимира Миколайовича на користь фізичної особи підприємця Бабія Сергія Петровича 77 040 грн 00 коп. основної заборгованості, 1 785 грн 83 коп. інфляційних втрат, 1 095 грн 44 коп. трьох проценти річних, 2 662 грн 40 коп. судового збору та 10 000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, фізична особа-підприємець Ткач Володимир Миколайович 01.06.2026 звернувся на адресу Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, сформованою в системі «Електронний суд» 31.05.2026, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2026 у справі №910/4034/26 повністю у задоволенні позову щодо стягнення з фізичної особи-підприємця Ткача Володимира Миколайовича заборгованості.

Крім того, в апеляційній скарзі фізична особа-підприємець Ткач Володимир Миколайович просив відмовити у задоволенні стягнення інфляційних втрат, 3% річних та судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу).

Також, в апеляційній скарзі фізична особа-підприємець Ткач Володимир Миколайович просив зупинити виконання рішення суду першої інстанції до закінчення апеляційного розгляду та долучити докази, які не були подані до суду першої інстанції з поважних причин.

В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник вказав, що місцевий господарський суд, не повно та не об`єктивно з`ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, таке рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.

Так скаржник зазначає, що суд поклав в основу рішення копії документів (видаткова накладна №197 від 17.10.2025, банківська довідка АТ «СЕНС БАНК» від 10.02.2026 №5969- 33.2/2026) не пересвідчившись y поданні оригіналів або належним чином засвідчених копій, не витребував оригінали. Також, скаржник вважає, що судом не перевірено повноваження особи, яка підписала видаткову накладну зі сторони відповідача; не встановлено чи мала ця особа право підпису/одержання товару; не досліджено питання використання печатки відповідача.

Суд не встановив та не дослідив істотні умови договору поставки (строк та порядок оплати, можливість відстрочки, порядок приймання товару, гарантії/претензії), обмежившись припущеннями на підставі видаткової накладної та довідки банку. Це суперечить ст. 626, 638, 712 ЦК України та процесуальному обов`язку суду з`ясувати всі фактичні обставини.

Скаржник стверджує, що видаткова накладна сама по собі засвідчує факт відвантаження, але не доводить безумовно обов`язку негайної оплати у конкретний строк без аналізу виникнення погодженого порядку розрахунків, претензійного порядку та умов щодо якості/комплектності. Вважає необґрунтованим, що суд послався на підпис у видатковій накладній, проте не перевірив чи належить підпис представнику відповідача, чи були надані довіреність/інший підтверджувальний документ.

Як стверджує відповідач, доводячи суму заборгованості, позивач, окрім видаткової накладної тa банківської довідки, не подав рахунків, замовлень, специфікацій, товарно-транспортних накладних, актів звірки взаєморозрахунків, первинних бухгалтерських документів відповідача, шо підтверджували б саме прийняття товару та погодженість ціни/строків/умов. Також, судом не встановлено поставки повного асортименту/комплектності, якості, відсутності недоліків. За відсутності дослідження цих обставин висновок про безумовну наявність боргу є передчасним.

За твердженням скаржника суд не встановив дату та спосіб пред`явлення вимоги, не перевірив факт її отримання відповідачем, відтак не міг коректно визначити початок періоду прострочення для нарахування інфляції та 3% річних.

Щодо розрахунків інфляційних втрат та 3% річних скаржник зазначив, що суд констатував «арифметичну вірність», але не навів детального розрахунку індексів інфляції по місяцях, не вказав джерело індексів, методику обчислення, від якої дати нараховувати, як округлявся результат. Це унеможливлює, на думку скаржника, перевірку правильності розрахунків.

При цьому, зa відсутності встановленого строку оплати скаржник вважає, що суд мав застосувати підхід ст. 530 ЦК України (семиденний строк від пред`явлення вимоги) і визначити належну дату початку прострочення. Докази пред`явлення вимоги та дати її отримання не досліджені, що впливає і на інфляцію, і на 3% річних.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, скаржник вважає, що суд не здійснив аналіз співмірності витрат

Також, в рішенні відсутні мотиви щодо відхилення потенційних заперечень.

Крім того, в апеляційній скарзі скаржник заявив клопотання про долучення доказів, а саме: скріншот з додатку дія про опублікування рішення 05.05.2026 року; документи, що спростовують повноваження підписанта видаткової накладної; перелік додатків; квитанція/платіжне доручення про сплату судового збору за подання апеляційної скарги; докази на підтвердження доводів скарги; скріншот з додатку дія про опублікування рішення 05.05.2026 року.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/4034/26 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Тищенко О.В. судді: Гончаров С.А., Сибіга О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Ткача Володимира Миколайовича на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2026 у справі № 910/4034/26. Призначено до розгляду без повідомлення (виклику) учасників справи.

08.06.2026 до Північного апеляційного господарського суду від фізичної особи-підприємця Бабія Сергія Петровича надійшли заперечення на клопотання відповідача про зупинення виконання рішення суду, а також на клопотання про долучення доказів.

15.06.2026 до Північного апеляційного господарського суду від фізичної особи-підприємця Бабія Сергія Петровича надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечив проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач наголосив, що письмові докази, що були ним подані до суду першої інстанції, засвідчені належним чином, що підтверджується матеріалами справи; у позовній заяві позивачем зазначено, що у нього наявні оригінали письмових доказів, що додані до позову.

Таким чином, судом першої інстанції дотримані вимоги процесуального закону при прийнятті рішення у справі.

Крім того, позивач зазначив, що як вбачається з апеляційної скарги апелянт (відповідач) не заперечує сам факт поставки товару, а посилається на недоведеність прийняття товару уповноваженою особою.

Позивач наголошував на тому, що ним в період червень-вересень 2025 року було поставлено апелянту (відповідачу) товар на загальну суму 460 689,00 грн, що ним був повністю оплачений, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою, виданою обслуговуючим банком позивача, що свідчить про наявність між позивачем та відповідачем тривалих фактичних договірних відносин з поставки товарів.

Твердження апелянта (відповідача) про те, що видаткова накладна сама по собі засвідчує факт відвантаження, але не доводить безумовно виникнення обов`язку негайної оплати у конкретний строк без аналізу погодженого порядку розрахунків, претензійного порядку та умов щодо якості/ комплектності, спростовується положеннями частини 1 статті 692 ЦК України, а тому обов`язок покупця оплатити товар виникає з моменту його прийняття.

Позивач зазначає, що суд першої інстанції оцінив наданий позивачем розрахунок сум інфляційних втрат та трьох відсотків річних по матеріальним втратам та періодам нарахування та дійшов висновку, що заявлені суми є арифметично вірними, відповідають вимогам чинного законодавства й не перевищують розрахованих судом сум. Водночас, заперечуючи правильність розрахунку інфляційних втрат та процентів річних апелянт (відповідач) власного розрахунку в апеляційній скарзі не наводить.

Матеріалами справи підтверджується розмір боргу відповідача, момент настання прострочення визначено відповідно до вимог закону. Аргумент відповідача про відсутність мотивів відхилення потенційних заперечень є явно необґрунтованим.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, то позивач звертає увагу, що відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження їх неспівмірності.

Також у своєму відзиві позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн, понесені в суді апеляційної інстанції.

16.06.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшла відповідь відповідача на відзив позивача, де відповідач не погодився з посиланням позивача на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові віл 28.10.2025 у справі №916/3625/24, щодо обов`язку учасника справи з певною періодичністю перевіряти свій електронний кабінет, оскільки це не змінює суті спору: апелянт наголошує саме на тому, що документ фактично не був своєчасно доставлений у спосіб, який забезпечував би його реальне ознайомлення.

Крім того, апелянт наголосив, що ним до апеляційної скарги додано скріншот з мобільного застосунку «Дія», який підтверджує, що рішення суду (а не ухвала про відкриття провадження) стало відомим апелянту лише 05.05.2026. Цей доказ позивачем у відзиві жодним чином не спростовано та не оцінено.

Апелянт зауважує, що саме факт декларативного зазначення позивачем у позовній заяві про наявність оригіналів не звільняє суд від обов`язку всебічно, повно та об`єктивно дослідити обставини справи, особливо за умови, що відповідач (апелянт) об`єктивно був позбавлений можливості своєчасно надати свої заперечення щодо відповідності поданих копій оригіналам та щодо змісту й повноти первинних документів Відсутність відзиву з боку апелянта в суді першої інстанції була обумовлена саме обставинами невчасного ознайомлення.

Апелянт зазначає, що зазначені позивачем обставини щодо інших поставок (червень - вересень 2025 року) не є предметом цього спору та не доводять автоматично факту узгодження сторонами усіх істотних умов щодо поставки за видатковою накладною від 17 жовтня 2025 року №197, зокрема строків та порядку оплати саме за цією поставкою. Наявність попередніх господарських відносин не звільняє суд від обов`язку встановити конкретні умови щодо спірної поставки, а покладання в основу рішення лише видаткової накладної без дослідження інших первинних документів (заявок, рахунків, документів щодо приймання товару зі сторони апелянта) не може вважатися повним з`ясуванням обставин справи.

Те, що апелянт станом на дату подання апеляційної скарги не надав висновку почеркознавчої експертизи або не заявив клопотання про її призначення, не означає визнання ним факту особистого підписання видаткової накладної. Апелянт вважає, що з огляду на обставини, а саме, об`єктивна неможливість своєчасно подати відзив і доказові клопотання в суді першої інстанції, питання щодо належності підпису на видатковій накладній підлягає дослідженню судом апеляційної інстанції, в тому числі шляхом вирішення питання про призначення відповідної експертизи за клопотанням апелянта, якщо суд визнає це за необхідне.

Апелянт також заперечив проти стягнення з нього на користь позивача 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, надану позивачеві в суді апеляційної інстанції, та зазначив, що вона є неспівмірною зі складністю справи, обсягом фактично наданих послуг та часом, витраченим на підготовку відзиву на апеляційну скаргу.

Щодо клопотання відповідача про долучення доказів, а саме: скріншоту з додатку «Дія» про опублікування рішення 05.05.2026 року; документів, що спростовують повноваження підписанта видаткової накладної; переліку додатків; доказів на підтвердження доводів скарги, колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.

Відповідно до імперативних положень частини третьої статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи" і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) (такий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14).

Системний аналіз статей 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення, повинні існувати на момент звернення відповідача до суду з відзивом, і саме на відповідача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з відзивом на позов. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (схожий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17, від 18.06.2020 у справі №909/965/16).

Саме допущення можливості долучення додаткових доказів судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Враховуючи наведене, а також недоведення відповіачем виключності випадку, суд апеляційної інстанції відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про долучення доказів до матеріалів справи.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

В своєму клопотанні відповідач просить долучити скріншот з додатку «Дія» про опублікування ухвали про відкриття провадження у цій справі лише 05.05.2026 року.

Відповідно до частини п`ятої статті 6 ГПК суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку (абзац 1 частини шостої статті 6 ГПК).

Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою (частина сьома статті 6 ГПК).

З вказаною статтею також кореспондується п. 17 глави 1 розділу ІІІ Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему (далі - Положення) особам, які зареєстрували "Електронний кабінет", відповідно до якого суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до "Електронного кабінету" таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Частина шоста статті 242 Господарського процесуального кодексу України визначає, що днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Отже, зареєструвавши Електронний кабінет у підсистемі "Електронний суд", відповідач мав усвідомлювати, що будь-які документи у справах, у яких він бере участь або може брати участь, будуть надсилатись йому саме в електронній формі шляхом їх направлення до Електронного кабінету в підсистемі "Електронний суд". Відповідно відповідач (скаржник) повинен був з певною періодичністю вживати заходи для перевірки повідомлень, направлених до його Електронного кабінету в підсистемі "Електронний суд".

Також колегія суддів звертає увагу відповідача, що документи, що спростовують повноваження підписанта видаткової накладної та перелік додатків взагалі не долучені відповідачем до апеляційної скарги.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ, зі змінами, внесеними Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ, Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ, Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ, Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ, Указом Президента України від 06.02.2023 №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-IX, Указом Президента України від 01.05.2023 №254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 №3057-IX, Указом Президента України від 26.07.2023 №451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 №3275-IX, Указом Президента України від 06.11.2023 №734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 №3429-IX, Указом Президента України від 05.02.2024 №49/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 №3564-ІХ, Указом Президента України від 06.05.2024 №271/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 08.05.2024 №3684-IX, Указом Президента України від 23.07.2024 №469/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №3891-IX, Указом Президента України від 28.10.2024 №740/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №4024-IX, Указом Президента України від 14.01.2025 №26/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №4220-IX від 15.01.2025, Указом Президента України від 15.04.2025 №235/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 16.04.2025 № 4356-IX, Указом Президента України від 14.07.2025 №478/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15.07.2025 №4524-IX, Указом Президента України від 20.10.2025 №793/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 21.10.2025 №4643-IX, Указом Президента України від 12.01.2026 №40/2026 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 14.01.2026 №4757-IX, Указом Президента України від 27.04.2026 №342/2026 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 28.04.2026 №4857-IX, Указом Президента України від 13.07.2026 № 596/2026 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 14.07.2026 №4928-IX продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 02 серпня 2026 року строком на 90 діб, тобто до 31 жовтня 2026 року.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи у розумний строк, застосувавши ст. ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При цьому, частиною 7 вказаної статті визначено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Колегією суддів враховано, що ціна поданого позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2026.

Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Частиною 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Отже, справа №910/4034/26 призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у справі.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, проте оскаржуване рішення місцевого господарського суду в мотивувальній частині - слід змінити, виклавши його в редакції даної постанови, а резолютивну частину оскаржуваного рішення - слід залишити без змін з наступних підстав.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи фізична особа-підприємець Бабій Сергій Петрович поставив фізичній особі-підприємцю Ткачу Володимиру Миколайовичу продукцію на загальну суму 77 040,00 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією видаткової накладної від 17 жовтня 2025 року №197 на вищевказану суму. Ця видаткова накладна підписана повноважним представником позивача та відповідачем без зауважень та вказівок на недоліки товару. Відповідач, в свою чергу, доказів протилежного не надав.

Як зазначав позивач у своєму позові, що також підтверджується наявною в матеріалах справи копією банківської довідки АТ "СЕНС БАНК" від 10 лютого 2026 року № 5969-33.2/2026, відповідач на поточний банківський рахунок позивача належні до сплати за поставлений товар грошові кошти не перерахував, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість на вказану суму, що і стало підставою для звернення позивач до суду з вказаним позовом.

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частинами 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України унормовано, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з частиною 4 статті 203 Цивільного кодексу України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до частин 1-2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до частини 1 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).

Верховний Суд у постанові від 16.05.2018 по справі N 910/1163/17 роз`яснив, що схвалення може відбутися, як і в формі мовчазної згоди, так і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину.

Відповідач отримав товар натирач 8 301 в кількості 500 шт та змінну насадку до натирача М-01 в кількості 500 шт, на загальну суму 77 040,00 грн.

Отже правовідносини сторін здійснювались на підставі договірних зобов`язань, укладених у спрощений спосіб.

Тобто, встановлені обставини підтверджують схвалення позивачем своїми діями укладення договору купівлі-продажу (поставки) товару. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду від 19.03.2018 у справі N 904/5844/17.

Згідно з частинами 1, 3 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

У частині 1 статті 627 Цивільного кодексу України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до частини 2 статті 638 Цивільного кодексу України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частини 1, 2 статті 639 Цивільного кодексу України).

Як вбачається із матеріалів справи, правовідносини, що склалися між сторонами, мають ознаки договору поставки, який підпадає під правове регулювання норм глави 54 розділу III книги п`ятої Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої та другої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини другої статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 02.10.2014 у справі N 925/1332/13, де зазначено, що зі змісту статті 692 Цивільного кодексу України вбачається, що за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак, обов`язок покупця оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття.

Отже, позивач передав відповідачу товар на загальну суму 77 040,00 гривень, який прийнято відповідачем без будь-яких зауважень щодо його кількості та якості. Відповідно у відповідача виник обов`язок розрахуватися з позивачем за отриманий товар у відповідності до приписів статті 692 Цивільного кодексу України.

Проте, відповідачем борг за отриманий товар не сплачено.

Доказів оплати вартості товару в сумі 77 040,00 грн. станом на дату звернення з позовом відповідач суду не надав, доводів, наведених в обґрунтування позову, не спростував.

За таких обставин, вимога позивача про стягнення заборгованості у розмірі 77 040,00 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо доводів відповідача стосовно, того, що підпис на видатковій накладній проставлений не уповноваженою відповідача, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції чинні на час вчинення господарської операції), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Відповідно до п. п. 2.4, 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України ввід 24.05.1995 №88 документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису допускається у порядку, встановленому законом, іншими актами цивільного законодавства.

Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Фізичні та юридичні особи, які беруть участь у здійсненні операцій, пов`язаних з прийомом і видачею грошових коштів, цінних паперів, товарно-матеріальних цінностей та інших об`єктів майна, забезпечуються підприємством, установою, що виконує ці операції, копіями первинних документів про таку операцію.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що у видатковій накладній міститься підпис відповідальної особи, яка поставила свій підпис при отриманні товару, що є свідченням участі відповідача у здійсненні господарської операції за видатковою накладною. При цьому, відповідачем не спростовано того, що підпис у видатковій накладній №197 від 17.10.2025, належить не уповноваженій особі. Відповідного клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи відповідач не заявляв та висновку експерта не надав.

Колегія суддів відхиляє твердження відповідача, що ненадання висновку почеркознавчої експертизи або відсутність клопотання про її призначення, не означає визнання ним факту особистого підписання видаткової накладної.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. (частина перша статті 77 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень..

Належним доказом, який би міг засвідчити належність підпису особи на письмових документах, є саме висновок почеркознавчої експертизи.

Водночас, клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи відповідачем також не подано.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат.

Внаслідок неналежного виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 1 785,83 грн інфляційних втрат та 1 095,44 грн трьох процентів річних за період з 18 жовтня 2025 року по 8 квітня 2026 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Колегія суддів здійснила власний розрахунок суми 3% річних та інфляційних втрат, виходячи з строків початку та закінчення нарахування, заявлених позивачем, на суму заборгованості 77 040,00 грн.

Період (18.10.2025 - 08.04.2026, 173 дні)Індекс інфляції

Листопад 2025100.40

Грудень 2025100.20

Січень 2026100.70

Лютий 2026101.00

Березень 2026101.70

Розрахунок інфляційних втрат здійснюється за формулою:

ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 )

ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення,

ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.

Отже, IIc = (100.40000000 : 100) x (100.20000000 : 100) x (100.70000000 : 100) x (101.00000000 : 100) x (101.70000000 : 100) = 1.04057463

Інфляційне збільшення:

77 040,00 грн. x 1.04057463 - 77 040,00 грн. = 3 125,87 грн.

Розрахунок 3% річних здійснюється за формулою:

Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де

С - сума заборгованості,

Д - кількість днів прострочення.

3% річних:

77 040,00 грн. x 3 % x 173 : 365 : 100% = 1 095,45 грн.

Отже, судом першої інстанції дійшов помилкового висновку, що нараховані позивачем суми інфляційних втрат та 3 % річних є арифметично правильними та відповідають приписам чинного законодавства.

Проте, оскільки суд позбавлений можливості виходити за межі позовних вимог, то позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за вказаний період з 18.10.2025 по 08.04.2026, підлягають до задоволення у розмірі, визначеному позивачем.

Колегія суддів звертає увагу скаржника на наступне.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

До того ж, 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження його заперечень щодо вимог позивача.

Щодо заперечень відповідача до вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, надану позивачеві в суді першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 2, 3 статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 8 статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно зі статтею 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Статтею 30 цього Закону встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з матеріалів справи, 19 лютого 2026 року між Підприємцем та адвокатом Поліщуком Сергієм Володимировичем (далі - Адвокат) було підписано договір, за умовами якого клієнт доручає, а Адвокат - бере на себе зобов`язання з надання правничої допомоги за позовом Підприємця до ФОП Ткача В.М. про стягнення заборгованості за спірну поставку товару.

Відповідно до пунктів 4.1.-4.4. вказаного правочину клієнт за отримання правової допомоги виплачує Адвокату винагороду, що визначається в твердій сумі та складає 10 000,00 грн за надання правничої допомоги в суді першої інстанції. Опис наданої правничої допомоги сторони погоджують в акті наданої правничої допомоги. Визначена цим договором винагорода адвоката сплачується клієнтом після набрання рішенням суду законної сили та стягнення суми боргу з боржника.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2028 року (пункти 5.2., 5.3. договору).

Також судом встановлено, що 6 травня 2026 року між Адвокатом і позивачем підписано без жодних заперечень та зауважень акт наданої правничої допомоги на загальну суму 10 000,00 грн.

На підтвердження того, що представник позивача - Поліщук С.В., є адвокатом та має повноваження на представництво інтересів позивача в суді, до позовної заяви було долучено копію ордера від 19 лютого 2026 року серії АА № 1641608.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати зі сплати витрат на правову допомогу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За приписами частин 4-6 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотриманням вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст.126 ГПК України.

Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №916/1283/17, 30.07.2019 у справі №902/519/18, 21.01.2020 у справі №903/390/18, 21.01.2020 у справі №916/2982/16, 07.07.2020 у справі № 914/1002/19, 03.04.2024 у справі №915/436/23, 30.04.2024 у справі №914/1508/23, додаткових постановах Верховного Суду від 05.03.2020 у справі №911/471/19, 20.09.2022 у справі №912/423/20, 25.10.2022 у справі №907/438/21, 24.09.2024 у справі №910/13177/23, 23.10.2024 у справі №910/6224/23).

Проте, в суді першої інстанції скаржником не подавалось відповідне клопотання, а також не доведено неспівмірність витрат позивача на професійну правничу допомогу. В свою чергу, саме лише твердження про неспівмірність витрат не може бути підставою для зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Враховуючи вищенаведені обставини, беручи до уваги задоволення пред`явлених позивачем позовних вимог у повному обсязі, зважаючи на відсутність клопотання відповідача про зменшення судових витрат на оплату професійної правничої допомоги у зв`язку, зокрема, з їх неспіврозмірністю, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про обґрунтованість вимог позивача та стягнення з відповідача на користь позивача 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених останнім під час розгляду справи № 910/4034/26 у місцевому господарському суді.

Також у своєму відзиві позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн, понесені в суді апеляційної інстанції.

В свою чергу, скаржник заперечив проти стягнення з нього на користь позивача 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, надану позивачеві в суді апеляційної інстанції, та зазначив, що вона є неспівмірною зі складністю справи, обсягом фактично наданих послуг та часом, витраченим на підготовку відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до ч. 8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази, як встановлено відповідною нормою, подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву; у разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За змістом ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року у справі №922/445/19, у справі від 22.11.2019 року у справі № 902/347/18, у додатковій постанові Великої палати Верховного Суду у справі №9901/350/18 від 12.09.2019 року.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Дослідивши заяву фізичної особи-підприємця Бабія Сергія Петровича про розподіл судових витрат та докази на підтвердження витрат на правничу допомогу, суд встановив наступне.

19 лютого 2026 року між позивачем та адвокатом Поліщуком Сергієм Володимировичем (далі - Адвокат) було підписано договір, за умовами якого клієнт доручає, а Адвокат - бере на себе зобов`язання з надання правничої допомоги за позовом Підприємця до ФОП Ткача В.М. про стягнення заборгованості за спірну поставку товару.

Відповідно до пунктів 4.1.-4.4. вказаного правочину клієнт за отримання правової допомоги виплачує Адвокату винагороду, що визначається в твердій сумі та складає 10 000,00 грн за надання правничої допомоги в суді першої інстанції. Опис наданої правничої допомоги сторони погоджують в акті наданої правничої допомоги. Визначена цим договором винагорода адвоката сплачується клієнтом після набрання рішенням суду законної сили та стягнення суми боргу з боржника.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2028 року (пункти 5.2., 5.3. договору).

05.06.2026 між фізичною особою-підприємцем Бабій Сергієм Петровичем та адвокатом Поліщуком Сергієм Володимировичем було підписано додаткову угоду до договору від 19.02.2026, за умовами якої позивач доручив, а адвокат прийняв на себе зобов`язання надати позивачеві правничу допомогу в зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 12.05.2026 у справі №910/4034/26, в т.ч підготувати та подати відзив на апеляційну скаргу та здійснювати представництво в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до п.1.2. додаткової угоди вартість правничої допомоги на стадії перегляду справи в суді апеляційної інстанції складає 10 000,00 грн.

12.06.2026 року між адвокатом і позивачем підписано без жодних заперечень та зауважень акт по договору від 19.12.2026 та додаткової угоди від 05.06.2026 до договору на загальну суму 10 000,00 грн., відповідно до якого адвокатом надано правничу допомогу, а саме, здійснено ознайомлення з апеляційною скаргою ФОП Ткач В.М. на рішення господарського суду міста Києва від 12.05.2026 у справі №910/4034/26 за позовом ФОП Бабія С.П. до ФОП Ткача В.М про стягнення боргу, підготовлено та подано відзив на апеляційну скаргу.

На підтвердження того, що представник позивача - Поліщук С.В., є адвокатом та має повноваження на представництво інтересів позивача в суді, до позовної заяви було долучено копію ордера від 19 лютого 2026 року серії АА № 1641608.

У своїй відповіді на відзив відповідач зазначив про неспівмірність витрат позивача на професійну правничу допомогу та відповідно заперечив проти їх задоволення або у разі задоволення просив зменшити їх розмір до розумного та співмірного.

За приписами частин 4-6 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотриманням вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст.126 ГПК України.

Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №916/1283/17, 30.07.2019 у справі №902/519/18, 21.01.2020 у справі №903/390/18, 21.01.2020 у справі №916/2982/16, 07.07.2020 у справі № 914/1002/19, 03.04.2024 у справі №915/436/23, 30.04.2024 у справі №914/1508/23, додаткових постановах Верховного Суду від 05.03.2020 у справі №911/471/19, 20.09.2022 у справі №912/423/20, 25.10.2022 у справі №907/438/21, 24.09.2024 у справі №910/13177/23, 23.10.2024 у справі №910/6224/23).

Проте, відповідачем не доведено неспівмірність витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. Колегія суддів апеляційного суду наголошує, що саме лише твердження про неспівмірність витрат не може бути підставою для зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача та стягнення з відповідача на користь позивача 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених останнім під час розгляду справи №910/4034/26 у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Ткача Володимира Миколайовича на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2026 у справі №910/4034/26 слід відмовити, проте оскаржуване рішення в мотивувальній частині- слід змінити, виклавши його в редакції даної постанови, а резолютивну частину оскаржуваного рішення - слід залишити без змін.

Відповідно витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги розподіляються відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Ткача Володимира Миколайовича на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2026 у справі №910/4034/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2026 у справі №910/4034/26 в мотивувальній частині- змінити, виклавши його в редакції даної постанови.

3. Резолютивну частину рішення Господарського суду Києва від 12.05.2026 у справі №910/4034/26 - залишити без змін.

4. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

5. Стягнути з фізичної особи - підприємця Ткача Володимира Миколайовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь фізичної особи - підприємця Бабія Сергія Петровича ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу при розгляді справи у суді апеляційної інстанції в сумі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.

6. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

7. Матеріали справи №910/4034/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді С.А. Гончаров

О.М. Сибіга