Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №910/3889/26 — Північний апеляційний господарський суд

Суд: Північний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: щодо усунення перешкод у користуванні майном

Дата: 12 жовтня 2026 р.

Справа: №910/3889/26

Суддя: Владимиренко С.В.

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"13" жовтня 2026 р. Справа№ 910/3889/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Ходаківської І.П.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 13.10.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «Арт-Трейдінг»

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2026 (повний текст складено 02.07.2026)

у справі №910/3889/26 (суддя Курдельчук І.Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АСТРА-КАПІТАЛ»

до Приватного підприємства «Арт-Трейдінг»

про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АСТРА-КАПІТАЛ» (далі за текстом - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного підприємства «Арт-Трейдінг» (далі за текстом - відповідач) про усунення перешкод у здійсненні позивачем права користування та розпорядження своїм майном шляхом виселення відповідача із займаного нежитлового офісного приміщення загальною площею 219,6 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 21.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення умов, укладених між позивачем та відповідачем Договорів оренди приміщення від 01.07.2013, від 02.01.2015 та від 01.02.2022, останній допустив порушення договірних умов в частині сплати орендних платежів, в результаті чого за відповідачем рахується заборгованість на суму 1 957 800,00 грн. А тому позивач, керуючись положенням пункту 14.3 Договору оренди приміщення від 01.02.2022, скористався своїм правом на одностороннє розірвання Договору шляхом направлення вимоги від 04.03.2026 відповідачу. Проте відповідач попри фактичне розірвання Договору оренди приміщення від 01.02.2022 приміщення не звільнив, борг не погасив.

Господарський суд міста Києва рішенням від 30.06.2026 у справі №910/3886/26 позов задовольнив повністю та ухвалив усунути перешкоди позивачу у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном шляхом виселення відповідача з нежитлового офісного приміщення загальною площею 219,6 кв.м, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 21, та стягнув з відповідача на користь позивача 3 328,00 грн судового збору.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що Договір оренди приміщення від 01.02.2022 є припиненим у зв`язку із закінченням його дії, і в силу умов Договору оренди приміщення від 01.02.2022 та статті 795 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) відповідач має повернути нежитлове приміщення позивачу на актом приймання-передачі, проте відповідач таких дій не вчинив.

Не погодившись із ухваленим судом першої інстанції рішенням, 22.07.2026 відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження; скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2026 у справі №910/3889/26 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач посилається на помилковість висновків суду першої інстанції, оскільки, за твердженням відповідача, він не перебуває у договірних відносинах із позивачем, спірне приміщення не займає, а тому відсутні підстави для його виселення.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.07.2026 апеляційну скаргу Приватного підприємства «Арт-Трейдінг» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2026 у справі №910/3889/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: Владимиренко С.В. - головуючий, Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 03.08.2026 апеляційну скаргу Приватного підприємства «Арт-Трейдінг» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2026 у справі №910/3889/26 залишив без руху.

Після усунення скаржником недоліків апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 18.08.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Арт-Трейдінг» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2026 у справі №910/3889/26; розгляд апеляційної скарги призначив на 29.09.2026 о 12 год. 45 хв.; витребував матеріали справи №910/3889/26 з Господарського суду міста Києва.

19.08.2026 на адресу Північного апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу відповідача зазначає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення з дотриманням норм процесуального права та правильно застосував норми матеріального права. Як зазначає позивач, суд першої інстанції підставно дійшов висновку про припинення дії Договору оренди приміщення від 01.02.2022, порушення прав позивача як власника нерухомого майна та обов`язок відповідача щодо повернення об`єкта оренди за актом приймання-передачі. Факт первинного набуття відповідачем спірного приміщення в оренду підтверджується Актом приймання-передачі нерухомого майна в оренду від 01.02.2022, що спростовує доводи апелянта про відсутність договірних відносин оренди. Крім того, позивач, керуючись умовами Договору оренди приміщення від 01.02.2022, звернувся до відповідача із вимогою про звільнення орендованого приміщення, що спростовує доводи останнього про те, що позивач не звертався із вимогою про звільнення орендованого приміщення.

07.09.2026 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/3889/26.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 29.09.2026 відклав розгляд справи №910/3889/26 на 13.10.2026 на 14 год. 00 хв.

У судовому засіданні 13.10.2026 представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2026 у справі №910/3889/26 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача у судовому засіданні 13.10.2026 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2026 у справі №910/3889/26 залишити без змін.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

29.11.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АСПЕКС», як Продавцем, та позивачем, як Покупцем, укладено Договір купівлі-продажу нежилих приміщень, загальною площею 667,0 кв.м та 1 352,2 кв.м. за адресою м. Київ, вул. Дегтярівська, 21 (а.с. 124-125).

Того ж дня Товариство з обмеженою відповідальністю «АСПЕКС» передало позивачу нерухоме майно відповідно до Договору купівлі-продажу від 29.11.2007 за актом приймання-передачі (а.с. 125 зворотній бік).

14.06.2010 на підставі Договору купівлі-продажу від 29.11.2007, рішення від 28.01.2008 та ухвали від 14.05.2008 Господарського суду міста Києва за позивачем зареєстровано право власності на нежилі приміщення (літ. 2А, 2Б) загальною площею 2036,8 кв.м., що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №26397705 (а.с. 37).

01.07.2013 між позивачем, як Орендодавцем, та відповідачем, як Орендарем, укладено Договір оренди приміщень: окремого індивідуально визначеного майна - офісне приміщення 208,8 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 21 (а.с. 40-43).

Того ж дня позивач передав відповідачу офісне приміщення 208,8 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 21 за Актом прийому-передачі нерухомого майна в оренду згідно Договору оренди приміщення від 01.07.2013 (а.с. 44).

02.01.2015 між позивачем, як Орендодавцем, та відповідачем, як Орендарем, укладено Договір оренди приміщень: окремого індивідуально визначеного майна - офісне приміщення 219,6 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 21 (а.с. 46-49).

Того ж дня позивач передав відповідачу офісне приміщення 219,6 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 21 за Актом прийому-передачі нерухомого майна в оренду згідно Договору оренди приміщення від 02.01.2015 (а.с. 50).

Додатковою угодою №1 від 01.04.2015 до Договору оренди приміщення від 02.01.2015 сторони внесли зміни до Договору в частині розміру орендної плати (а.с. 53).

03.10.2015 Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції в м. Києві зареєстровано Декларацію про готовність об`єкта до експлуатації - реконструкція офісних приміщень за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 21 (а.с. 121 зворотній бік - 123).

30.12.2015 позивач та відповідач уклали Додаткову угоду №2 до Договору оренди приміщення від 02.01.2015, якою сторони продовжили строк дії Договору оренди приміщення від 02.01.2015 до 31.12.2016 включно (а.с. 52).

12.09.2016 внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо нежилих приміщень літ. 2А, 2Б, загальною площею 2 048,5 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 21, які перебувають у приватній власності позивача (а.с. 120 зворотній бік - 121).

26.02.2019 на підставі Висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про об`єкт нерухомого майна - нежитлова будівля літ. « 2А», загальною площею 696,3 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 21, який перебуває у приватній власності позивача (а.с. 38).

01.02.2022 сторони уклали Договір оренди приміщень: окремого індивідуально визначеного майна - офісне приміщення 219,6 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 21 (а.с. 54-57).

Як зазначає позивач у позові, внаслідок неправомірних дій відповідача в частині сплати орендних платежів за ним рахується заборгованість на суму 1 957 800,00 грн, в тому позивач 04.03.2026 звернувся до відповідача із претензію щодо звільнення незаконно займаного приміщення те термінового погашення заборгованості (а.с. 60-61).

Доказів повернення орендованого приміщення, як і доказів оплати заборгованості матеріали даної справи не містять, що і стало підставою для звернення позивача до суду із позов про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини першої статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

За статтею 765 ЦК України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно негайно або у строк, встановлений договором найму.

Судом встановлено, що 01.07.2013 між позивачем, як Орендодавцем, та відповідачем, як Орендарем, укладено Договір оренди приміщень: окремого індивідуально визначеного майна - офісне приміщення 208,8 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 21 (а.с. 40-43).

Того ж дня, позивач передав відповідачу офісне приміщення 208,8 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 21 за Актом прийому-передачі нерухомого майна в оренду згідно Договору оренди приміщення від 01.07.2013 (а.с. 44).

Того ж дня, позивач передав відповідачу офісне приміщення 219,6 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 21 за Актом прийому-передачі нерухомого майна в оренду згідно Договору оренди приміщення від 02.01.2015 (а.с. 50).

Цей Договір діє до 31.12.2021 включно (пункт 14.1 Договору).

Судом враховано, що Договір оренди приміщення датовано 01.02.2022, тобто строк дії договору до 31.12.2022, а не 31.12.2021, що є помилкою (опискою), оскільки передує року укладення договору.

Пунктом 14.9 Договору оренди приміщення від 01.02.2022 передбачено, що за один місяць до закінчення строку чинності даного договору Сторони можуть домовитись про продовження терміну дії договору на новий узгоджений строк. У разі відсутності заяви однієї із сторін про пролонгацію або зміну цього Договору, після закінчення строку його чинності Договір вважається припиненим.

Матеріали даної справи не містять доказів прологації (продовження дії) Договору оренди приміщення від 01.02.2022.

Відповідно до пункту 14.3 Договору оренди приміщення від 01.02.2022 цей Договір може бути припинено до закінчення терміну його дії, вказаного в пункті 14.1 в наступних випадках: 1) за взаємною згодою Сторін про що Сторони повинні повідомити один одного відповідно до пунктів 14.4, 14,5 Договору; 2) у разі систематичного (два і більше) порушення Орендарем своїх зобов`язань за цим Договором. При цьому Договір вважається розірваним через місяць з моменту відправки письмового повідомлення Орендодавця про розірвання даного Договору; 3) у разі порушення терміну сплати орендної плати більш ніж на один місяць. При цьому Договір вважається розірваним з моменту отримання Орендарем повідомлення Орендодавця про відмову від Договору; 3) за рішенням Господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством України.

Позивач 04.03.2026 звернувся до відповідача із претензією щодо звільнення незаконно займаного приміщення та термінового погашення заборгованості (а.с. 60-61), яка отримана 04.03.2026 разом із 25 (двадцяти п`ятьма) аркушами додатків ОСОБА_2 - директором відповідача, про що свідчить її підпис на претензії.

Згідно частини першої статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Договір найму, строк якого перевищує встановлений законом максимальний строк, вважається укладеним на строк, що відповідає максимальному строку (абзац третій частини 3 статті 763 ЦК України).

Відповідно до статті 793 ЦК України, у редакції чинній на дату укладення Договору оренди приміщення від 01.02.2022, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.

Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню, крім договору, предметом якого є майно державної або комунальної власності, який підлягає нотаріальному посвідченню у разі, якщо він укладений за результатами електронного аукціону строком більше ніж на п`ять років.

Отже, враховуючи те, що Договір оренди приміщення від 01.02.2022 укладено сторонами у простій письмовій формі, строком на один рік, за відсутності нотаріального посвідчення, строк його дії не може перевищувати до трьох років.

Згідно з частиною першою статті 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 04.09.2024 у справі № 909/794/23 зазначив, що за приписами статті 794 ЦК України право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 793 цього Кодексу, якщо договір, укладений за результатами електронного аукціону, предметом якого є майно державної або комунальної власності.

Нежитлове приміщення в розумінні статті 793 ЦК України є окремою частиною будівлі. Договір найму нежитлового приміщення на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню. У разі відсутності нотаріального посвідчення договору найму нежитлового приміщення, укладеного на три роки і більше, такий договір є нікчемним.

Отже, договір оренди приміщення строком на 3 роки й більше підлягає нотаріальному посвідченню. У разі укладання договору на менший строк - нотаріальне посвідчення договору не вимагається, але такий договір укладається в письмовій формі.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов підставного висновку про те, що Договір оренди приміщення від 01.02.2022 припинив свою дію 31.12.2022 через закінчення строку, на який його було укладено.

Статтею 795 ЦК України визначено, що передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Пунктами 9.1 та 9.2 Договору оренди приміщення від 01.02.2022 сторони погодили, у випадку припинення дії цього Договору оренди з будь-яких причин у тому числі у разі закінчення терміну його дії. Орендар зобов`язаний повернути Об`єкт оренди Орендодавцю, або передати його особі, вказаної Орендодавцем протягом п`яти календарних днів, з моменту закінчення терміну дії Договору оренди. Оплата оренди здійснюється Орендарем до дня фактичного звільнення Об`єкта оренди.

Об`єкт оренди вважається фактично переданим Орендодавцю з моменту підписання акта передання-приймання Сторонами. У момент підписання цього акту Орендар передає Орендодавцю ключі від Об`єкта оренди.

При цьому згідно з пунктом 5.7 Договору оренди приміщення від 01.02.2022 Орендар зобов`язаний у разі припинення або розірвання Договору повернути Орендодавцеві або підприємству, вказаному Орендодавцем, орендоване майно у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального зносу, та відшкодувати Орендодавцеві збитки, у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини Орендаря.

Судом встановлено, що 01.02.2022 позивач передав відповідачу офісне приміщення 219,6 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 21 за Актом прийому-передачі нерухомого майна в оренду згідно Договору оренди приміщення від 01.02.2022, тоді як доказів повернення приміщення відповідачем позивачу, у встановленому Договором оренди приміщення від 01.02.2022 порядку, матеріали даної справи не містять.

Наведене спростовує доводи апелянта про те, що він не перебуває у спірних приміщеннях та не користується ними, оскільки він не здійснив свого обов`язку, визначеного умовами пункту 9.2 Договору оренди приміщення від 01.02.2022 та положеннями статті 795 ЦК України щодо повернення орендованого приміщення.

За приписами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до сталої та послідовної правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної у постановах від 25.06.2019 у справі №916/1916/18, від 28.05.2021 у справі №916/1665/20, від 16.04.2024 у справі №916/3409/22, від 27.08.2024 у справі № 924/177/24, аналіз положень статей 509, 526, 530, 785 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що у разі припинення договору оренди у орендаря виникає обов`язок повернути орендодавцеві об`єкт оренди на визначених договором оренди умовах.

Стаття 785 ЦК України передбачає, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Отже, вимоги, які випливають з правовідносин за договором оренди та спрямовані на реалізацію прав і виконання обов`язків за цим договором, є такими, що звернені до сторони договору оренди регулюються, крім умов договору, приписами ЦК України. Саме сторона договору оренди є відповідальною за використання орендованого майна за цільовим призначенням, своєчасну сплату платежів за договором оренди, повернення орендодавцю орендованого майна після припинення дії договору. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №925/253/23.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідач в порушення умов Договору оренди приміщення від 01.02.2022 та приписів частини першої статті 785 ЦК України не повернув позивачу орендоване ним нерухоме майно, чим допустив порушення його права власності.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 391 ЦК України).

Відповідач у суді першої інстанції, обгрунтовуючи свої заперечення стосовно позовних вимог позивача, зазначав, що він користується приміщеннями не на підставі договору оренди, а на підставі домовленості із засновником Товариства з обмеженою відповідальністю «Аспекс» ОСОБА_1 . На підтвердження чого відповідачем до відзиву на позов подано копію розписки від 11.10.2006 (а.с. 108) наступного змісту. ТОВ «АСПЕКС», в особі директора ОСОБА_1, отримало від ОСОБА_2 суму в розмірі еквівалента 205 000,00 доларів США в національній валюті України - гривні, в якості аванса на реконструкцію офісної будівлі на території, належній ТОВ «АСПЕКС» за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 21.

Після повної оплати угоди, вартість якої становить 320 000,00 доларів США, ОСОБА_2 отримує у власність частину 3-го поверху даної будівлі, кімнати №20 (21 кв.м.), №21 (49 кв.м.), №22 (15,5 кв.м.), №23 (4,5 кв.м.), №24 (1,6 кв.м.), №25 (1,6 кв.м.), №26 (1,6 кв.м.), №27 (1,6 кв.м), №29 (14,6 кв.м.), №4 (6,81 кв.м.), №3.1 (23,3 кв.м.) - відповідно плану технічного паспорта БТІ від 19.02.08 р.».

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 10.11.2022 у справі №910/7511/20, від 26.10.2022 у справі №912/2620/21 та від 25.10.2022 у справі №910/6923/20 наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 статті 3 ЦК України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Наявні у матеріалах докази свідчать про недобросовісну поведінку відповідача, який у суді першої інстанції наголошував на користуванні приміщеннями, тоді як у суді апеляційної інстанції відповідач наполягає на тому, що він не користується спірними приміщеннями.

Згідно із частинами 4, 5 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Доводи наведені апелянтом в апеляційній скарзі не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, при цьому апеляційним судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2026 у справі №910/3889/26 прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (відповідача).

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Арт-Трейдінг» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2026 у справі №910/3889/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2026 у справі №910/3889/26 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти Приватне підприємство «Арт-Трейдінг».

4. Матеріали справи №910/3889/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений та підписаний суддями 15.10.2026.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді І.П. Ходаківська

А.М. Демидова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua