Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №927/121/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2026 р. Справа№ 927/121/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Гончарова С.А.

Сибіги О.М.

без повідомлення учасників справи

розглянув апеляційну скаргу Філії «Північний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.04.2026

у справі №927/121/26 (суддя Романенко А.В.)

за позовом Ніжинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі:

1) Державної екологічної інспекції у Чернігівській області,

2) Вертіївської сільської ради,

до Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України,

про відшкодування збитків у розмірі 225 329,01 грн

в с т а н о в и в:

13.02.2026, Ніжинською окружною прокуратурою, в інтересах держави в особі позивачів 1 та 2, Державної екологічної інспекції у Чернігівській області та Вертіївської сільської ради, поданий позов до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про відшкодування збитків у розмірі 225 329,01 грн завданих навколишньому природному середовищу внаслідок незабезпечення постійним лісокористувачем, на підвідомчій йому території, охорони і збереження об`єкту природно-заповідного фонду ботанічного заказника місцевого значення «Урочище «Лисарівщина» на території якого, у кварталі 106 виділ 1 філії «Ніжинське лісове господарство», між селами Вертіївка та Хомино Ніжинського району, виявлено незаконну порубку дерев.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 27.04.2026 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь Державної екологічної інспекції у Чернігівській області 225 329,01 грн шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, шляхом перерахування отримувачу: ГУК у Черніг.обл/тг с. Вертіївка/24062100, р/р UA208999980333129331000025627; код ЄДРПОУ 37972475; призначення платежу: 24062100; найменування коду класифікації доходів бюджету: грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.

Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь Чернігівської обласної прокуратури 3 379,94 грн судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Філія «Північний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» звернулася 15.05.2026 на адресу Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, сформованою в системі «Електронний суд» 15.05.2026, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.04.2026 у справі №927/121/26 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник вказав, що місцевий господарський суд, не повно та не об`єктивно з`ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, таке рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.

Так скаржник зазначає, що кримінальне провадження не завершено і розслідування по ньому належним чином не проведено. Осіб, які вчинили самовільну вирубку також не встановлено, так само як і не встановлено вину посадових осіб відповідача.

Разом з тим, суд першої інстанції помилково зазначає про факт вини відповідача у порушенні, яке відповідач не вчиняв.

Також суд залишив поза увагою, що органами досудового розслідування не вчинено дієвих заходів щодо розслідування справи, не виявлено осіб, які вчинили незаконну вирубку.

Апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вина та протиправна поведінка відповідача полягали у недотриманні вимог законодавства щодо забезпечення охорони і захисту лісових насаджень від самовільної порубки. На переконання скаржника, такий висновок місцевого господарського суду не ґрунтується на належному встановленні конкретних протиправних дій чи бездіяльності відповідача.

Апелянт зазначає, що твердження прокурора стосовно того, що порушення відповідачем вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на нього цивільно-правової відповідальності не зважаючи на те хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, суперечить статтям 105, 107 Лісового кодексу України, 66 Конституції України, 1166 Цивільного кодексу України, ст.68 Закону України «Про охорону навколишнього середовища», в яких є пряме посилання на те, що шкода, заподіяна ними (саме винними особами), відшкодовується в повному обсязі.

В свою чергу, позивачами не доведено фактів, які б свідчили про неправомірність поведінки Відповідача (відсутні неправомірні рішення, дії чи бездіяльність, внаслідок яких завдано шкоду майну юридичної особи); майнова шкода, нанесена саме майну Відповідача, якого і визнано потерпілою особою; не доведений причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою для притягнення до відповідальності; вина Відповідача відсутня, оскільки на даний час винна особа досі не встановлена в рамках кримінального провадження, в якому Відповідач є заявником і потерпілою особою.

Виключно виявлення факту вирубки лісу не може бути доказом бездіяльності відповідача.

Обґрунтовуючи наведене, апелянт зазначає, що для застосування такого способу цивільно-правової відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою і шкодою та вини. Відсутність хоча б одного з наведених елементів, за позицією скаржника, виключає можливість покладення на особу цивільно-правової відповідальності.

На думку скаржника, прокурор у цій справі не виконав належним чином покладений на нього процесуальний обов`язок щодо доведення протиправної поведінки та причинного зв`язку.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №927/121/26 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Тищенко О.В. судді: Гончаров С.А., Сибіга О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2026 апеляційну скаргу Філії «Північний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.04.2026 у справі №927/121/26 залишено без руху, запропоновано апелянту усунути недоліки, а саме надати докази, що підтверджують сплату судового збору у розмірі 4 055,93 грн.

22.05.2026 до Північного апеляційного господарського суду від Філії «Північний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» надійшла заява, яка сформована в системі «Електронний суд» 22.05.2026, до якого долучено докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Філії «Північний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.04.2026 у справі №927/121/26. Призначено до розгляду без повідомлення (виклику) учасників справи.

04.06.2026 до Північного апеляційного господарського суду від Ніжинської окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну, в якому прокурор заперечив проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі.

08.06.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли заперечення відповідача на відзив прокурора, де відповідач не погодився з доводами прокурора.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ, зі змінами, внесеними Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ, Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ, Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ, Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ, Указом Президента України від 06.02.2023 №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-IX, Указом Президента України від 01.05.2023 №254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 №3057-IX, Указом Президента України від 26.07.2023 №451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 №3275-IX, Указом Президента України від 06.11.2023 №734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 №3429-IX, Указом Президента України від 05.02.2024 №49/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 №3564-ІХ, Указом Президента України від 06.05.2024 №271/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 08.05.2024 №3684-IX, Указом Президента України від 23.07.2024 №469/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №3891-IX, Указом Президента України від 28.10.2024 №740/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №4024-IX, Указом Президента України від 14.01.2025 №26/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №4220-IX від 15.01.2025, Указом Президента України від 15.04.2025 №235/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 16.04.2025 № 4356-IX, Указом Президента України від 14.07.2025 №478/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15.07.2025 №4524-IX, Указом Президента України від 20.10.2025 №793/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 21.10.2025 №4643-IX, Указом Президента України від 12.01.2026 №40/2026 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 14.01.2026 №4757-IX, Указом Президента України від 27.04.2026 №342/2026 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 28.04.2026 №4857-IX, Указом Президента України від 13.07.2026 № 596/2026 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 14.07.2026 №4928-IX продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 02 серпня 2026 року строком на 90 діб, тобто до 31 жовтня 2026 року.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи у розумний строк, застосувавши ст. ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При цьому, частиною 7 вказаної статті визначено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Колегією суддів враховано, що ціна поданого позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2026.

Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Частиною 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Отже, справа №927/121/26 призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у справі.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи за п. 1.1. Статуту ДСГП «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034) (затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів від 04.03.2024 №53) Підприємство засноване на державній власності, створене відповідно до наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 26.10.2022 № 804 «Про створення Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».

Пунктом 3.1., підпунктами 3.2.2. та 3.2.3. статті 3 Статуту ДСГП «Ліси України», визначено, що Підприємство створене з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів. Одними з основних напрямків діяльності Підприємства є забезпечення охорони лісів від незаконних рубок, запобігання злочинам та адміністративним правопорушенням у сфері лісового господарства.

Підприємство є правонаступником прав та обов`язків Державного підприємства «Ніжинське лісове господарство» на підставі наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 № 862 «Про припинення державного підприємства «Ніжинське лісове господарство» та затвердження складу комісії з припинення» (підпункт 1.4.5. п. 1.4. статті 1 Статуту).

Згідно з наказом Державного підприємства «Ліси України» від 18.10.2024 № 1933 «Про припинення філії «Ніжинське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», філія припинена шляхом її закриття.

За передавальним актом від 31.12.2024 (затвердженим наказом ДСГП Ліси України від 31.12.2024 № 2323) майно, активи та пасиви на балансових та позабалансових рахунках, матеріалів лісовпорядкування та документів, що підтверджують речові права на земельні ділянки, нерухоме майно та інше (включаючи судові справи), передані до філії «Північний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України», в тому числі по філії «Ніжинське лісове господарство» ДСГП «Ліси України».

25.07.2023, до Ніжинського РВП ГУНП в Чернігівській області надійшло повідомлення від працівника філії «Ніжинське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» Вертіївського лісництва про те, що на підвідомчій йому території, між селами Вертіївка та Хомино Ніжинського району, виявлено незаконну порубку п`яти дерев вітровалу.

Відомості за вказаним фактом, 25.07.2023, внесені до ЄРДР за №12023270300000994, кваліфіковані за частиною 4 статті 246 Кримінального кодексу України (незаконна порубка дерев, що заподіяло істотну шкоду).

28.08.2023, до Ніжинської окружної прокуратури від філії «Ніжинське лісове господарство» ДСГП «Ліси України», надійшов акт проведення контрольного заходу від 25.07.2023, відповідно до якого встановлені факти незаконних рубок лісу, яким завдано тяжких наслідків.

Відомості за вказаним фактом, 28.08.2023, внесені відомості до ЄРДР за №42023272180000076, кваліфіковані за частиною 4 статті 246 Кримінального кодексу України (незаконна порубка дерев, що спричинило тяжкі наслідки).

29.05.2024, прокурором прийняте рішення про об`єднання вказаних матеріалів в одне провадження за №12023270300000994.

Постановою Ніжинської окружної прокуратури від 30.10.2025, наданий дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування в кримінальному провадженні № 12023270300000994 від 25.07.2023, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 246 Кримінального кодексу України.

За фактом незаконної рубки дерев, на підставі повідомлення посадових осіб відповідача, старшим слідчим СВ Ніжинського РВП ГУНП в Чернігівській області лейтенантом поліції Радченком Д.В., у присутності посадових осіб філії «Ніжинське лісове господарство» ДСГП «Ліси Україна» Воблий О.М. (помічник лісничого) та Стичова С.В. (майстер лісу), 27.07.2023, складений протокол огляду місця події, де зафіксоване місце вчинення незаконної порубки, кількість, порода, стан та діаметри вирубаних дерев, зокрема в кварталі 106 виділ 1 Вертіївського лісництва: виявлено вирубку 17 дерев (частина з яких вітровальна), з них № 1 породи клен сухостійний діаметром 18 см; №№ 2 8, 12 17 породи ясен вітровальний діаметром від 20 - 59 см; № 9 породи дуб сухостійний діаметром 52 см; № 10 породи дуб сухостійний діаметром 49 см; та № 11 породи дуб вітровальний діаметром 32 см.

Відповідач, за фактом виявленого порушення, 23.07.2023, склав акт перевірки фінансово-господарської діяльності Вертіївського лісництва філії «Ніжинське лісове господарство» ДСГП «Ліси України», яким зафіксовано в кварталі 106 виділу 1, що входить до складу об`єкту природо-заповідного фонду ботанічного заказника місцевого значення «Урочище «Лисарівщина», факт незаконної вирубки дерев у кількості 17 одиниць, порода та діаметри яких відповідають відомостям, внесеним до протоколу огляду місця події (проте, мають розбіжності в частині віднесення деяких зрубаних порід дерев до сухостійних / вітровальних).

Як вбачається з матеріалів справи, за охоронним зобов`язанням № 12/14-578, виданим 10.07.2020 Чернігівською ОДА, ДП «Ніжинське лісове господарство» під охорону та дотримання встановленого режиму, передано територію ботанічного заказника місцевого значення «Урочище «Лисарівщина», розташоване в межах кварталів 105 - 114 Вертіївського лісництва ДП «Ніжинське лісове господарство», правонаступником якого є ДП «Ліси України» в особі філії «Північний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України», тобто незаконна вирубка дерев мала місце в межах об`єкта природо-заповідного фонду.

За експертним висновком Чернігівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 24.10.2025 № СЕ-19/125-25/10881-ФХЕД, у межах кримінального провадження № 12023270300000994, внаслідок вирубки одного сухостійного дерева роду клен та двох сухостійних дерев роду дуб, що зростали на лісовій ділянці кварталу 106 виділу 1 Вертіївського лісництва філії «Ніжинське лісове господарство» ДП «Ліси України», в межах території об`єкта природо-заповідного фонду ботанічного заказника місцевого значення «Урочище «Лисарівщина», розмір екологічної шкоди, завданої навколишньому природному середовищу (державі) станом на 27.07.2023 складає 225 329,01 грн.

Винних осіб за фактом вчинення злочину, кваліфікованого за частиною 4 статті 246 КК України, в межах кримінального провадження № 12023270300000994, правоохоронними органами не встановлено.

Підстави представництва інтересів держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області та Вертіївської сільської ради, прокурор мотивує невиконанням позивачами обов`язків щодо захисту інтересів держави в суді за фактом заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення її інтересів, якщо їх захист не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Положення частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» якою обґрунтоване звернення прокурора з цим позовом до суду, як на момент подачі цього позову до суду так і на момент ухвалення судового рішення в справі, чинні.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Частина 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України (затвердженого постановою КМУ від 19.04.2017 № 275), Державна екологічна інспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМУ через Міністра екології та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) в сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Згідно з п. 1 Положення про Державну екологічну інспекцію у Чернігівській області (затвердженого наказом Державної екологічної інспекції від 04.12.2025 № 190), екологічна інспекція є територіальним органом Держекоінспекції та їй підпорядковується.

На підставі п. 5 частини 2 розділу ІІ Положення Інспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами нерезидентами, вимог законодавства про охорону земель, про охорону, захист, використання та відтворення лісів.

Отже, Державна екологічна інспекція у Чернігівській області є територіальним органом Державної екологічної інспекції України на території Чернігівської області, який здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства про охорону земель, про охорону та захист лісів, відтак є компетентним органом у спірних правовідносинах.

Прокурор звернувся до Державної екологічної інспекції у Чернігівській області листом від 12.12.2025 № 52-77-8192ВИХ-25 з повідомленням про факт заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної рубки дерев на території Вертіївського лісництва філії Ніжинське лісове господарство ДСГП Ліси України, в межах території об`єкта природо-заповідного фонду ботанічного заказника місцевого значення «Урочище «Лисарівщина», у кварталі 106 виділу 1, між селами Вертіївка та Хомино Ніжинського району, та просив повідомити про вжиті заходи щодо стягнення коштів.

Державна екологічна інспекція у Чернігівській області у листі від 15.12.2025 №09/3682, на запит прокуратури, повідомила, що Інспекція по факту виявленого порушення перевірку не проводила; матеріали відносно постійного лісокористувача не складала; матеріали з цього питання до Інспекції від правоохоронних органів не надходили, а тому не вбачає підстав для звернення Інспекції до суду з вимогою щодо стягнення шкоди в розмірі 225 329,01 грн.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, є матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування (стаття 142 Конституції України). Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на землю та природні ресурси (частина 1 статті 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні).

Відповідно до статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування» до повноважень виконавчого органу місцевого самоврядування в галузі охорони навколишнього природного середовища належить контроль за додержанням природоохоронного законодавства, використанням і охороною природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Незаконна вирубка була здійснена на території Вертіївського лісництва філії Ніжинське лісове господарство ДСГП Ліси України, між селами Вертіївка та Хомино Ніжинського району, відтак Вертіївська сільська рада є компетентним органом у спірних правовідносинах.

Прокурор звернувся до Вертіївської сільської ради листом від 12.12.2025 № 52-77-8193ВИХ-25, у якому повідомив про факт заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу, внаслідок незаконної рубки дерев на території Вертіївського лісництва філії Ніжинське лісове господарство ДСГП Ліси України у кварталі 106 виділ 1, просив повідомити про вжиті заходи щодо стягнення коштів.

Вертіївська сільська рада в листі від 18.12.2025 № 03-05/3063, на запит прокурора повідомила, що в Ради відсутня інформація за фактом виявленого порушення.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачі не вживали жодних належних та ефективних заходів для усунення порушень, про які повідомлено прокурором, та не мали наміру на звернення до суду з відповідним позовом.

Виходячи з установлених обставин, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що прокурор правильно визначив суб`єктний склад сторін у справі, підставою реалізації ним представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивачів щодо захисту порушених інтересів держави, які полягають у завданні державі шкоди внаслідок незаконної порубки дерев на території Вертіївського лісництва філії Ніжинське лісове господарство ДСГП Ліси України, в межах об`єкта природо-заповідного фонду ботанічного заказника місцевого значення "Урочище "Лисарівщина", у кварталі 106 виділу 1, між селами Вертіївка та Хомино Ніжинського району, в період з травня по липень 2023 року.

У порядку статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор повідомив позивачів про намір подати позов в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області та Вертіївської сільської ради до ДСГП Ліси України про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної порубки дерев.

За таких обставин у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про доведення прокурором бездіяльності Державної екологічної інспекції у Чернігівській області та Вертіївської сільської ради, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави з вимогою про стягнення шкоди, завданої навколишньому природному середовищу за фактом незаконної порубки дерев.

Предметом апеляційного перегляду в цій справі є правильність висновку суду першої інстанції про наявність правових підстав для покладення на Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» як постійного лісокористувача обов`язку відшкодувати 225 329,01 грн шкоди, заподіяної незаконною рубкою дерев на переданій йому для ведення лісового господарства території.

При цьому, апелянт фактично не заперечує встановленого факту виявлення 17 незаконно зрубаних дерев у кварталі 106 виділі 1 Вертіївського лісництва, однак заперечує наявність у своїй поведінці таких елементів цивільного правопорушення, як протиправність, причинний зв`язок та вина.

Судом встановлено, що в постійному користуванні ДСГП «Ліси України» перебуває земельна ділянка для ведення лісового господарства, на території якої, а саме у лісових кварталах 105 - 114 Вертіївського лісництва ДП «Ніжинське лісове господарство», знаходиться ботанічний заказник місцевого значення «Урочище «Лисарівщина», в якому в липні 2023 року виявлено незаконну порубку дерев.

За приписами статті 13 Конституції України, зокрема, земля та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Ліс, як природний ресурс загальнодержавного значення, підлягає державній охороні і регулюванню на всій території України.

Згідно зі статтями 1, 13 Лісового кодексу України, усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Лісові відносини суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства. Об`єктом лісових відносин є лісовий фонд України та окремі лісові ділянки. Суб`єктами лісових відносин є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні особи та громадяни, які діють відповідно до Конституції та законів України.

Лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», Лісовим кодексом України, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також, зокрема, лісовим законодавством, та іншим спеціальним законодавством.

Норми Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» у сфері спірних відносин слід визнавати спеціальними до загальних норм Лісового або Земельного кодексів України. Ця особливість визначається не обсягом нормативного регулювання загалом лісових або земельних питань, а особливістю механізму їх регулювання.

Приписами статей 16, 17 Лісового кодексу України визначено, що право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.

У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень.

Частиною 2 статті 19 Лісового кодексу України передбачено, що постійні лісокористувачі зобов`язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів.

Положеннями статті 63 та п. 5 частини 1 статті 64 Лісового кодексу України визначено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень.

Відповідно до частин 1, 2 статті 86 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів, зокрема, від незаконних рубок та пошкодження. Власники лісів і постійні лісокористувачі зобов`язані розробляти та проводити в установлений строк комплекс заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісів. Перелік заходів, вимоги щодо складання планів цих заходів визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики в сфері лісового господарства, органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Статтею 89 Лісового кодексу України визначено, що охорону і захист лісів на території України здійснює, зокрема, лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів.

Основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів, зокрема, від незаконних рубок (стаття 90 Лісового кодексу України).

Статтею 100 Лісового кодексу України визначено, що порядок охорони, захисту, використання та відтворення лісів на землях природно-заповідного фонду визначається відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України», цього Кодексу та інших актів законодавства.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» ботанічні заказники належать до природно-заповідного фонду України.

Згідно зі статтями 25, 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів.

На територіях заказників забороняються рубки головного користування, суцільні, прохідні, лісовідновні та поступові рубки, видалення захаращеності, а також полювання та інша діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник.

Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Відповідно до частини 6 статті 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання.

Частиною 2 статті 60 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» визначено, що охорона територій та об`єктів природно-заповідного фонду інших категорій покладається на підприємства, установи та організації, у віданні яких вони перебувають. У разі необхідності їх охорона може покладатися на служби державної охорони розташованих поблизу природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків та регіональних ландшафтних парків.

Порушення законодавства України про природно-заповідний фонд тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність.

Враховуючи викладені норми чинного законодавства, забезпечення охорони та захисту лісів, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів, зокрема, на відповідача.

Таким чином, обов`язок постійного лісокористувача щодо охорони лісу не є абстрактним чи факультативним. Він прямо встановлений законом і за своїм змістом має активний характер, тобто передбачає не лише реагування після виявлення вже вчиненої незаконної рубки, а організацію та здійснення комплексу превентивних заходів, спрямованих на недопущення незаконного знищення лісових насаджень. Такий висновок випливає безпосередньо із системного змісту статей 19, 63, 64 та 86 Лісового кодексу України.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, відповідач як постійний лісокористувач, який здійснює свою діяльність на території ботанічного заказника місцевого значення «Урочище «Лисарівщина», зобов`язаний був забезпечити охорону лісових насаджень на території об`єкта природно-заповідного фонду відповідно до оформленого охоронного зобов`язання від 10.07.2020 № 12/14-578.

Відповідальність, яка є предметом цього спору, має цивільно-правовий, деліктний характер, а тому питання про її застосування має вирішуватися з урахуванням загальних умов відповідальності за завдану шкоду та спеціальних норм лісового і природоохоронного законодавства.

За частиною першою статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Частина друга цієї статті передбачає, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно зі статтею 64 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» відповідальність за порушення законодавства про природно-заповідний фонд несуть особи, зокрема, винні у порушенні вимог щодо використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

За пунктами 5, 12 частини 2 статті 105 Лісового кодексу України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів; порушення порядку лісозаготівлі та вивезенні деревини.

Підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України (стаття 107 Лісового кодексу України).

Відповідно до статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення природоохоронного законодавства тягне встановлені законом види відповідальності, підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати заподіяну ними внаслідок порушення природоохоронного законодавства шкоду, а така шкода підлягає компенсації в повному обсязі.

Таким чином, для покладення на відповідача обов`язку відшкодувати шкоду необхідним є встановлення сукупності елементів цивільного правопорушення: наявності шкоди; протиправної поведінки у формі дії чи бездіяльності; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою; вини особи, яка притягається до відповідальності.

При цьому особливість розподілу обов`язку доказування в деліктних правовідносинах полягає у тому, що позивач повинен довести наявність шкоди, неправомірність поведінки відповідача та причинний зв`язок між такою поведінкою і заподіяною шкодою, тоді як відсутність вини доводиться самим відповідачем, що безпосередньо випливає з частини другої статті 1166 Цивільного кодексу України.

Саме такий підхід послідовно застосований Верховним Судом у спорах щодо відшкодування шкоди, завданої незаконною порубкою на територіях постійних лісокористувачів.

Так, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 09.08.2018 у справі №909/976/17 сформулювала правовий висновок, згідно з яким порушення вимог щодо ведення лісового господарства у сфері охорони, захисту та використання лісів може бути підставою цивільно-правової відповідальності постійного лісокористувача. При цьому для вирішення питання про таку відповідальність не є визначальним те, хто саме безпосередньо здійснив незаконне вирубування дерев: відповідальність може нести і постійний лісокористувач, вина якого полягає у протиправній бездіяльності щодо забезпечення охорони та збереження лісу, якщо така бездіяльність спричинила незаконне пошкодження чи вирубування насаджень третіми особами.

Водночас наведений висновок Об`єднаної палати КГС ВС не встановлює безвинної або "автоматичної" відповідальності постійного лісокористувача за будь-яке незаконне вирубування на його території. Навпаки, у справі №№909/976/17 Верховний Суд виходив із установленого судами порушення лісокористувачем обов`язку щодо охорони лісу, наявності шкоди і причинного зв`язку, а також врахував, що відповідач не надав доказів відсутності своєї вини та вчинення належних дій, спрямованих на збереження й охорону лісу.

Цей підхід надалі підтримувався Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду. Зокрема, в офіційному огляді практики Верховного Суду щодо постанови КГС ВС від 27.03.2024 у справі №908/65/23 зазначено, що постійні лісокористувачі несуть відповідальність за стан лісових насаджень на підвідомчій території, а бездіяльність щодо належної охорони лісу може становити підставу відповідальності, якщо вона призводить до заподіяння шкоди.

Отже, предметом доказування у цій справі є склад цивільного правопорушення, а саме,- можливе неналежне виконання постійним лісокористувачем покладеного законом обов`язку щодо охорони і збереження підвідомчого йому лісу, наслідком чого стало заподіяння шкоди незаконною порубкою третіми особами. Такий підхід відповідає правовій позиції Об`єднаної палати КГС ВС у справі №909/976/17.

Згідно з п. е) частини 1 статті 41 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Частиною 1 статті 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, установлених законодавством України (частина 4 статті 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Відповідно до частини 1 статті 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відшкодування майнової шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою, є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вину завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність всіх зазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння особи, яка завдала шкоду (цивільне правопорушення).

Винне діяння це усвідомлений, вольовий вчинок людини, зовні виражений у формі дії (активного поводження) або бездіяльності (пасивного поводження).

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Бездіяльність пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретної дії (дій), які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах. Бездіяльність тотожна дії за своїми соціальними та юридичними властивостями, тобто вона суспільно небезпечна і протиправна, є свідомим і вольовим актом поведінки людини.

Бездіяльність відрізняється від дії зовнішньою, фізичною стороною. При бездіяльності особа не робить певної дії, яку вона за даних конкретних умов повинна була і могла вчинити для запобігання заподіянню шкоди охоронюваним законом суспільним відносинам.

Наявність реальної можливості діяти певним чином полягає в тому, що особа в даній конкретній ситуації мала реальну можливість діяти, тобто виконати активні дії і запобігти тим самим злочинним наслідкам. При оцінці можливості (чи неможливості) виконати покладені на особу обов`язки слід враховувати конкретну обстановку, умови місця і часу, зміст обов`язків, покладених на особу, її суб`єктивні можливості щодо виконання необхідних дій.

У спірних деліктних правовідносинах саме на прокурора / позивачів покладається обов`язок довести належними та допустимими доказами факт заподіяння шкоди та її розмір, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та наявність причинно-наслідкового зв`язку між такою поведінкою та заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Питання про наявність або відсутність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

При цьому, за зобов`язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство, зокрема статті 614 та 1166 ЦК України, передбачає презумпцію вини правопорушника.

Матеріалами справи підтверджується, що на території Вертіївського лісництва філії «Ніжинське лісове господарство» ДСГП «Ліси Україна» (наразі реорганізованого в філію «Північний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України»), в кварталі 106 виділу 1, в складі об`єкту природо-заповідного фонду, що на праві постійного користування знаходиться ДСГП «Ліси України», виявлений факт незаконної порубки дерев у кількості 17 одиниць, як наслідок, завдано шкоди навколишньому природному середовищу в розмірі 225 329,01 грн за висновком Чернігівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України № СЕ-19/125-25/10881-ФХЕД, в межах кримінального провадження № 12023270300000994.

Розмір шкоди обрахований експертом за незаконну порубку лише трьох дерев відповідно до постанови КМУ «Про затвердження спеціальних такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природо-заповідний фонд» від 10.05.2022 № 575.

Відповідно до п. 3.1., підпунктів 3.2.2. та 3.2.3. статті 3 Статуту ДСГП «Ліси України», Підприємство створене з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів. Одними з основних напрямків діяльності Підприємства є забезпечення охорони лісів від незаконних рубок, запобігання злочинам та адміністративним правопорушенням у сфері лісового господарства.

Відповідач, як постійний лісокористувач, здійснює управлінські, організаційно-розпорядчі та господарські заходи з організації належної охорони лісу, недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду, однак факт вчинення вказаного правопорушення свідчить про те, що такі заходи не були достатніми і не змогли забезпечити збереження лісу на підзвітній йому території (кв. 106 вид. 1).

Встановлені судом обставини є підставою для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності за порушення його працівниками умов ведення лісового господарства, зокрема, незабезпечення належної охорони лісового фонду на території Вертіївського лісництва філії Ніжинського лісового господарства ДСГП Ліси України, квартал 106 виділ 1, що входить до складу об`єкту природо-заповідного фонду.

Розмір шкоди завданої навколишньому природному середовищу встановлений Чернігівським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром Міністерства внутрішніх справ України, за результатами проведеної судової інженерно-екологічної експертизи в межах кримінального провадження № 12023270300000994.

Заперечень щодо правомірності проведення розрахунку, правильності обчислення та розміру заподіяної шкоди від відповідача не надходило.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Внаслідок бездіяльності працівників філії Ніжинське лісове господарство ДСГП «Ліси України» в вигляді незабезпечення ними належної охорони та захисту лісового фонду на підзвітній відповідачу території, зафіксований факт порубки невстановленими особами дерев, у кількості 17 одиниць, у період з травня по липень 2023 року, Вертіївське лісництво (квартал 106 вид. 1), чим навколишньому природному середовищу завдано шкоди в розмірі 225 329,01 грн.

При цьому, дії працівників філії щодо фіксування правопорушення, вчиненого невідомими особами в неустановлений час та дату (упродовж травня липня 2023 року), жодним чином не спростовує вини відповідача і не свідчить про вжиття останнім усіх необхідних заходів для збереження ввіреного йому об`єкту природо-заповідного фонду.

За приписами частин 1, 2 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до частини 1 статті 1172 ЦК України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Суд звертає увагу, що нормами чинного законодавств, зокрема Лісовим кодексом України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» унормовано, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень покладається саме на постійних лісокористувачів.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності, і визначальним є факт порушення ним установлених правил лісокористування на підконтрольній ділянці лісу, що спричинило завдання шкоди державі.

Колегія суддів звертає увагу на правовий підхід Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений в постанові від 09.08.2018 у справі №909/976/17, де Суд виходив з того, що організація та забезпечення охорони і захисту лісів покладається саме на постійних лісокористувачів, а їх цивільно-правова відповідальність може наставати, коли вина полягає у протиправній бездіяльності щодо забезпечення охорони і збереження лісу, наслідком якої стала самовільна рубка третіми особами.

Відповідач зазначав, що посадові особи лісової охорони систематично здійснюють рейди у різний час доби, у робочі, вихідні та святкові дні, а за необхідності проводять спільні патрулювання з працівниками Національної поліції.

Проте, наведені твердження мають переважно загальний характер і описують систему охорони підприємства в цілому, а не фактичний стан охорони саме кварталу 106 виділу 1 розташованого між селами Вертіївка та Хомино Ніжинського району у період, в який могла бути здійснена спірна порубка.

Зокрема, у поданому відповідачем відзиві не наведено конкретних відомостей про те, коли до 25.07.2023 востаннє перевірявся квартал 106 виділ 1; з якою періодичністю він патрулювався; хто саме з посадових осіб відповідав за його обхід; які рейди здійснювалися на цій ділянці у відповідний період; чи були на під`їздах до неї встановлені заявлені відповідачем технічні засоби або інженерні перешкоди; чи здійснювалися фотоспостереження або інші форми контролю саме цієї території.

Щодо доводів відповідача про невстановлення в межах кримінального провадження винних осіб у незаконній порубці дерев та бездіяльності правоохоронних органів, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

За частинами 4 та 6 статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Частиною 1 статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, у разі відшкодування відповідачем шкоди, завданої навколишньому природному середовищу за фактом незаконної вирубки дерев на підзвітній йому території, він не позбавлений права звернутися з відповідною вимогою до винних у незаконній вирубці осіб або до органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, якщо вважає, що внаслідок бездіяльності цього органу йому заподіяні збитки.

За змістом статті 13 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлений позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він заперечує проти позову.

За приписами частин 1, 2 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

За змістом статей 13, 74 ГПК України кожна сторона на підставі належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів повинна довести правомірність заявлених нею вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви в добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, установлених цим Кодексом (частина 1 статті 14 ГПК України).

Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується і колегія суддів апеляційного суду, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи, відтак підлягають задоволенню.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів прийшла до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги Філії «Північний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.04.2026 у справі №927/121/26 слід відмовити, а оскаржуване рішення - залишити без змін.

Відповідно витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги розподіляються відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Філії «Північний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.04.2026 у справі №927/121/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.04.2026 у справі №927/121/26 залишити без змін.

3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

4. Матеріали справи №927/121/26 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді С.А. Гончаров

О.М. Сибіга