Постанова від 03 травня 2026 р. у справі №910/10301/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" травня 2026 р. Справа№ 910/10301/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Гончарова С.А.

Мальченко А.О.

при секретарі судового засідання Супрун В.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 04.05.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2025 (повне рішення складено 12.11.2025)

у справі №910/10301/25 (суддя Босий В.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Каштанове місто»

до Київської міської ради

про розірвання договору оренди

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Каштанове місто» (надалі - ТОВ «Каштанове місто») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про розірвання договору оренди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Позивач, реалізуючи свої права як орендар, 14.04.2025 звернувся до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) із заявою про надання містобудівних умов та обмежень для проєктування об`єкта «Нове будівництво житлово-офісного комплексу з підземним паркінгом» на орендованій земельній ділянці (кадастровий номер 8000000000:76:048:0004).

Однак рішенням Департаменту містобудування та архітектури КМДА від 25.04.2025 № 481 (реєстраційний номер в ЄДЕССБ -МУ01:7743-2095-2803-4894) у видачі містобудівних умов та обмежень було відмовлено з підстав невідповідності намірів забудови функціональному призначенню території згідно з Генеральним планом міста Києва та проєктом планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженим рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804.

Зазначена відмова унеможливила розроблення проектної документації, отримання дозвільних документів на виконання будівельних робіт та, як наслідок, використання земельної ділянки за її цільовим призначенням, у зв`язку з чим договір оренди втратив свою господарську та правову мету, що й зумовило звернення Позивача до відповідача із вимогою про дострокове розірвання договору, проте враховуючи зволікання відповідача у розірванні, позивач був змушений звернутися до суду з позовом про його дострокове розірвання.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти позову, з огляду на порушення умов договору самим позивачем та відсутністю порушеного права.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.11.2025 у справі №910/10301/25 позов задоволено повністю.

Розірвано договір оренди земельної ділянки, укладений 02 лютого 2004 року між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Каштанове місто», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. і зареєстрований в реєстрі за №48 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у книзі записів державної реєстрації договорів 16 червня 2005 року за №79-6-00318.

Стягнуто з Київської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Каштанове місто» судовий збір у розмірі 2 422 грн. 40 коп.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з доведеності та обгрунтованості заявлених позовних вимог.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач 28.11.2025 (документ сформований в системі «Електронний суд» 28.11.2025) звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апелянт посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, відсутність, на думку апелянта, підстав для розірвання договору оренди земельної ділянки, недоведеність факту неможливості її використання за цільовим призначенням, а також на твердження про неналежне виконання позивачем зобов`язань за договором, у тому числі в частині забудови земельної ділянки та сплати орендної плати.

Апелянт зазначає, що починаючи з 02.02.2004 (дати укладення Договору) до 14.04.2025 року (дата звернення Позивача із заявою до Департаменту містобудування та архітектури виконавого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністраці) про надання містобудівних умов та обмежень, Позивач не вчинив жодних дій щодо забудови спірної земельної ділянки, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що Позивач звертався до відповідних органів із заявою про видачу дозвільних документів на будівництво, що, в свою чергу, свідчить про порушення з боку Позивача пункту 3.1. Договору та неналежне його виконання.

За доводами апелянта, матеріали справи не містять відомостей, що Позивач подавав податкові декларації по орендній платі за спірну земельну ділянку до відповідної районної ДПІ ГУ ДПС у м. Києві, що, в свою чергу, спростовує твердження Позивача про відсутність заборгованості з орендної плати за спірну земельну ділянку.

Вказує, що Київська міська рада не вчинила жодних дій для вирішення питання про дострокове припинення Договору.

Водночас, звертає увагу суду, що в матеріалах даної справи міститься лист Департаменту від 15.09.2025 № 057-11800 (який не взято до уваги судом першої інстанції), в якому останній повідомив, що положенням Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 20.04.2017 № 241/2463, Департамент зобов`язано у пояснювальній записці до відповідного проєкту рішення Київської міської ради вказувати інформацію, зокрема щодо наявності будівель та споруд на земельній ділянці, їх правовий статус.

Разом з цим, згідно зі статтею 26 Регламенту Київської міської ради, затвердженого

рішенням Київської міської ради від 04.112021 № 3135/3176, до проєкту рішення Київської міської ради з питань земельних відносин має додаватись витяг з Державного земельного кадастру, матеріали аерофотозйомки та фото фіксація фактичного стану використання відповідної земельної ділянки.

Тому із урахуванням вищезазначеного, до Міського земельного кадастру внесена інформація стосовно листів Товариства від 07.05.2025 № 07/05/25-1 та від 09.07.2025 № 09/07/25-1 про намір достроково розірвати Договір оренди, сформована справа №426361342 та вживаються заходи для обстеження земельної ділянки, яка є об`єктом у Договорі оренди.

Звертає увагу суду апеляційної інстанції, що інформація, зазначена у листах Департаменту від 05.06.2025 № 057-7419 та від 18.06.2025 № 057-7966, долучених до позовної заяви, має інформаційний характер та не містить відомостей щодо відмови Київської міської ради у розірванні Договору, що, в свою чергу, свідчить про відсутність порушеного права Позивача та передчасне звернення до суду з даним позовом.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2025 апеляційну скаргу відповідача передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/10301/25.

Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2025 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/10301/25.

11.12.2025 матеріали справи №910/10301/25 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді у справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2025 у справі №910/10301/25; справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 16.03.2026.

16.03.2026 у судовому засіданні приймали участь представники сторін, надали пояснення по справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2026, з метою повного, всебічного та об`єктивного дослідження фактичних обставин, у справі оголошено перерву на 04.05.2026.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

До матеріалів справи позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній категорично заперечує доводи апелянта, оскаржуване рішення вважає правильним та просить залишити його без змін.

Явка представників сторін

В судовому засіданні апеляційної інстанції 04.05.2026 представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених в ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 04.05.2026 представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив її відхилити з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу та у додаткових поясненнях по справі.

В судовому засіданні 04.05.2026 відповідно до ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Судом встановлено, що Рішенням Київської міської ради «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» №486-2/646 від 29.05.2003 Товариству з обмеженою відповідальністю «Каштанове місто» передано земельні ділянки загальною площею 0,23 га для будівництва, експлуатації та обслуговування комплексу вставки між будинками (житлово-офісний комплекс з підземним паркінгом) на вул. Микільсько-Ботанічній, 31 та вул. Льва Толстого, 27.

02.02.2004 між Київською міською радою (орендодавець) та ТОВ «Каштанове місто» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого орендодавець, на підставі п. 7 рішення Київської міської ради №486-2/646 від 29.05.2003 за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду на 25 років земельну ділянку, визначену цим договором. Об`єктом оренди відповідно до цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками:

- місце розташування - вул. Микільсько-Ботанічній, 31 та вул. Льва Толстого, 27 у Голосіївському районі м. Києва;

- розмір - 0,1052 га;

- цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування комплексу вставки між будинками (житлово-офісний комплекс з підземним паркінгом);

- кадастровий номер 8000000000:76:048:0004.

Пунктом 7.3 Договору передбачено, що договір може бути розірваний:

- за згодою сторін;

- за рішенням суду, в порядку, встановленому законом;

- в односторонньому порядку, за ініціативою орендодавця, в разі використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам, не за цільовим призначенням, систематичної несплати орендної плати (протягом двох місяців поспіль) та невиконання орендарем інших умов цього договору.

Відповідно до акту приймання-передачі земельної ділянки від 16.06.2005 Київська міська рада передала, а ТОВ «Каштанове місто» прийняло у володіння і користування земельну ділянку, визначену умовами Договору.

ТОВ «Каштанове місто» звернулось до Київської міської ради із заявами №07/05/25-1 від 07.05.2025 та №09/07/25-1 від 09.07.2025, в яких просило розглянути питання про дострокове розірвання Договору шляхом укладення додаткової угоди.

Спір у справі виник у зв`язку із наявністю, на думку позивача, підстав для розірвання Договору внаслідок неможливості використання орендованої земельної ділянки за її призначенням.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі «Трофимчук проти України» no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.

Внаслідок укладення Договору між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України виникли цивільні права та обов`язки.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В даному випадку Договір є договором оренди земельної ділянки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі, Глави 58 Цивільного кодексу України, Закону України «Про оренду землі» та Земельного кодексу України.

Відповідно статті 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Матеріалами справи (акт приймання-передачі земельної ділянки від 16.06.2005) підтверджується передача відповідачем та прийняття позивачем земельної ділянки в оренду на підставі Договору.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для дострокового розірвання договору оренди земельної ділянки, оскільки ґрунтується на встановленому факті об`єктивної неможливості використання земельної ділянки за її цільовим призначенням, що підтверджено належними та допустимими доказами.

Так, відповідно до договору оренди земельної ділянки від 02.02.2004, цільовим призначенням орендованої земельної ділянки є будівництво, експлуатація та обслуговування комплексу вставки між будинками (житлово-офісного комплексу з підземним паркінгом). З цією метою договір було укладено, а право користування земельною ділянкою - надано Позивачу.

Водночас рішенням Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу

Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 25.04.2025 № 481 ТОВ «Каштанове місто» було відмовлено у видачі містобудівних умов та обмежень для проєктування відповідного об`єкта будівництва з підстав невідповідності намірів забудови вимогам Генерального плану міста Києва.

У мотивувальній частині зазначеного рішення прямо вказано, що земельна ділянка за функціональним призначенням відноситься до території середньо-та малоповерхової житлової забудови, що виключає можливість розміщення на ній запроєктованого житлово-офісного комплексу з підземним паркінгом. Вказане означає, що отримання вихідних даних для проєктування, розроблення проектної документації, отримання дозволу на виконання будівельних робіт та реалізація самого будівництва є юридично неможливими.

Позивач звернувся до відповідача із заявами №07/05/25-1 від 07.05.2025 та №09/07/25-1 від 09.07.2025, в яких зазначив про неможливість використання земельної ділянки за її цільовим призначенням, у зв`язку з чим просив розглянути питання про дострокове розірвання Договору шляхом укладення додаткової угоди.

Позивач вказує, що подальше виконання договору оренди в частині використання земельної ділянки відповідно до її цільового призначення стало неможливим не з вини та не з волі Позивача, а з причин, що об`єктивно випливають з чинної містобудівної документації, обов`язкової для виконання всіма суб`єктами містобудування.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», вимоги містобудівної документації є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами містобудування. Таким чином, Позивач не має і не може мати законної можливості використовувати земельну ділянку всупереч Генеральному плану міста Києва, навіть за наявності формально чинного договору оренди.

За таких обставин збереження договору оренди у силі позбавляє його правового та економічного сенсу, оскільки Позивач змушений нести витрати зі сплати орендної плати за земельну ділянку, використання якої за її цільовим призначенням є юридично забороненим.

Положеннями статті 31 Закону України «Про оренду землі» визначено, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. Правочин про розірвання договору оренди (суборенди) землі сільськогосподарського призначення, орендарем (суборендарем) за яким є юридична особа приватного права (крім акціонерного товариства, повного та командитного товариства), є значним правочином та потребує попереднього прийняття загальними зборами учасників або іншим вищим органом такої юридичної особи рішення про надання згоди на його вчинення (крім випадку, якщо статутом юридичної особи прямо передбачено, що такий правочин не є значним). У разі неприйняття загальними зборами учасників або іншим вищим органом юридичної особи рішення про надання згоди на вчинення такого значного правочину (крім випадку, якщо статутом юридичної особи прямо передбачено, що такий правочин не є значним) такий правочин є нікчемним. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Умовами п. 7.3 Договору сторони погодили, що договір може бути розірваний в односторонньому порядку, за ініціативою орендодавця, в разі використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам, не за цільовим призначенням, систематичної несплати орендної плати (протягом двох місяців поспіль) та невиконання орендарем інших умов цього договору.

Отже, в даному випадку, розірвання Договору в односторонньому порядку можливе лише за ініціативою відповідача, але тими ж положеннями п. 7.3 Договору та статті 31 Закону України «Про оренду землі» передбачена можливість його розірвання за згодою сторін.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази прийняття відповідачем будь-якого рішення щодо дострокового розірвання Договору та досягнення згоди щодо укладення відповідної додаткової угоди, у зв`язку з чим ТОВ «Каштанове місто» і звернулось із даним позовом до суду.

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

За твердженням позивача, підставою для розірвання Договору є неможливість використання земельної ділянки за її цільовим призначенням, що обумовлено істотною зміною обставин.

Відповідно до умов Договору цільовим призначенням орендованої земельної ділянки є будівництво, експлуатація та обслуговування комплексу вставки між будинками (житлово-офісний комплекс з підземним паркінгом).

Разом з тим, рішенням про відмову у видачі містобудівних умов та обмежень Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №481 від 25.04.2025 встановлено невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, оскільки земельна ділянка за функціональним призначенням відноситься до території житлової середньо- та малоповерхової забудови, згідно з Генеральним планом міста Києва та проектом планування його приміської зони на період до 2020 року.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки - допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення.

Отже, основою для визначення цільового призначення земельної ділянки є її належність до відповідної категорії земель і відповідного способу використання. Поділ земельного фонду країни на категорії передбачено Земельним кодексом України.

Відповідно до статей 18, 19 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

є) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Отже, усі землі у межах України мають своє цільове використання, як це передбачено статтею 19 Земельного кодексу України, цільове використання земельних ділянок є одним із принципів земельного законодавства.

Згідно із ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок здійснюється щодо:

- земельних ділянок, якими розпоряджаються Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, - за рішенням відповідного органу;

- земельних ділянок приватної власності - їх власниками.

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної та комунальної власності, віднесених до категорій земель житлової та громадської забудови, земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення, а також земельних ділянок (крім земельних ділянок, розташованих на територіях, об`єктах природно-заповідного фонду, та земельних ділянок лісогосподарського призначення), на яких розташовані будівлі, споруди, що є у приватній власності землекористувача, який використовує земельні ділянки на правах постійного користування, оренди, емфітевзису, суперфіцію, може здійснюватися землекористувачем. У такому разі зміна цільового призначення земельної ділянки не потребує прийняття рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування, який здійснює розпорядження відповідною земельною ділянкою.

Зміна землекористувачем цільового призначення земельної ділянки державної, комунальної власності, наданої йому в користування (крім постійного користування) без проведення земельних торгів для провадження певної діяльності, не повинна призводити до провадження ним на такій земельній ділянці іншої діяльності (крім випадків розташування на земельній ділянці будівель, споруд, що перебувають у власності землекористувача).

Частиною 3 статті 20 Земельного кодексу України передбачено, що категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту.

Цільове призначення земельної ділянки відповідно до законодавчо встановлених категорій земель визначається на підставі документації із землеустрою, а порядок використання земельної ділянки в межах певної категорії визначається землекористувачем самостійно, проте з обов`язковим дотриманням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо).

Умова, яку встановлюють положення Земельного кодексу України при самостійному визначені виду використання земельної ділянки її власником/користувачем, є дотримання вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, та необхідність урахування містобудівної документації та документації із землеустрою.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 31.07.2019 у справі №806/5308/15.

З матеріалів справи (рішення про відмову у видачі містобудівних умов та обмежень Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №481 від 25.04.2025) вбачається невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації, оскільки земельна ділянка за функціональним призначенням відновиться до території житлової середньо- та малоповерхової забудови, що виключає можливість розміщення на ній запроєктованого об`єкта.

Отже, в даному випадку, урахування містобудівної документації унеможливлює використання земельної ділянки за цільовим призначенням передбаченим умовами Договору.

Стаття 36 Закону України «Про оренду землі» прямо покладає на орендодавця відповідальність за недоліки земельної ділянки, які не були відомі орендарю на момент укладення договору та перешкоджають її використанню за договором, і надає орендарю право вимагати дострокового розірвання договору.

Встановлення факту невідповідності цільового призначення орендованої земельної ділянки вимогам Генерального плану міста Києва свідчить про те, що така невідповідність існувала вже на момент укладення договору оренди земельної ділянки, а не виникла виключно внаслідок подальших дій чи бездіяльності Позивача.

Договір оренди земельної ділянки був укладений 02 лютого 2004 року між Київською міською радою та ТОВ «Каштанове місто» та зареєстрований у Головному управлінні земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 16.06.2005 за № 79-6-00318.

Водночас на момент укладення зазначеного договору вже діяв Генеральний план міста Києва та проєкт планування його приміської зони на період до 2020 року, затверджений рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804.

Саме на положення цього Генерального плану прямо послався уповноважений орган містобудування та архітектури у рішенні від 25.04.2025 № 481 про відмову у видачі містобудівних умов та обмежень, зазначивши, що земельна ділянка за своїм функціональним призначенням відноситься до території середньо- та малоповерхової житлової забудови, що унеможливлює реалізацію проєкту житлово-офісного комплексу з підземним паркінгом.

Матеріалами справи підтверджується невідповідність цільового призначення земельної ділянки вимогам Генерального плану міста Києва, що не є наслідком зміни містобудівної документації після укладення договору, а свідчить про те, що при укладенні договору оренди від 02.02.2004 цільове використання земельної ділянки вже не узгоджувалося з чинною на той момент містобудівною документацією, затвердженою рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804.

За таких обставин зазначена невідповідність об`єктивно не могла бути усунена Позивачем, оскільки вимоги Генерального плану міста Києва є імперативними та обов`язковими для виконання всіма суб`єктами містобудування, а отже Позивач з самого початку був позбавлений можливості реалізувати мету договору оренди в межах правового поля.

Суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що невідповідність функціонального призначення земельної ділянки вимогам містобудівної документації є саме таким недоліком, який унеможливлює реалізацію мети договору оренди.

Отже, встановлена судом неможливість використання земельної ділянки за її цільовим призначенням є самостійною та достатньою правовою підставою для дострокового розірвання договору оренди, а доводи апеляційної скарги Київської міської ради з цього приводу є необґрунтованими.

Щодо істотної зміни обставин та втрата мети договору як підстава для його розірвання у відповідності до статті 652 ЦК України колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно із ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона (частини перша та друга статті 652 Цивільного кодексу України).

Матеріалами справами підтверджується, що позивач звертався до відповідача з пропозицією про розірвання Договору, проте сторонами не досягнуто згоди щодо його розірвання.

Судом враховано, що укладаючи Договір, сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей, проте, під час його виконання можуть виявлятись обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін. При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, при яких він буде виконуватися. Інтереси сторін можуть порушуватись будь-якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте, лише істотна зміна обставин визнається підставою для вимоги про зміну чи розірвання договору. Зміна обставин вважається істотною, тільки якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.02.2022 у справі №910/13557/21.

Істотна зміна обставин є оціночною категорією, яка полягає у зміні договірного зобов`язання таким чином, що його виконання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/15484/17).

У даному випадку метою укладення договору оренди земельної ділянки від 02.02.2004 було надання Позивачу права користування земельною ділянкою для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу з підземним паркінгом. За доводами позивача, саме ця мета зумовила як волевиявлення сторін при укладенні договору, так і економічний сенс орендних правовідносин.

Разом з тим, внаслідок встановленої уповноваженим органом містобудування та архітектури невідповідності цільового використання земельної ділянки вимогам Генерального плану міста Києва, реалізація зазначеної мети договору стала юридично неможливою. Позивач позбавлений можливості отримати містобудівні умови та обмеження, розробити проєктну документацію та реалізувати будівництво об`єкта, заради якого договір оренди був укладений.

Таким чином, обставини, з якими сторони пов`язували можливість виконання договору, істотно змінилися, а саме: реалізація цільового призначення земельної ділянки стала забороненою з огляду на вимоги містобудівної документації; збереження договору оренди у силі позбавляє Позивача можливості використовувати земельну ділянку та отримувати будь-яку господарську вигоду; усі негативні наслідки існування договору за відсутності можливості його виконання покладаються виключно на Позивача.

Умови, визначені частиною другою статті 652 Цивільного кодексу України, у даному

випадку дотримані у сукупності, оскільки: на момент укладення договору сторони не виходили з того, що використання земельної ділянки відповідно до її цільового призначення буде юридично неможливим; зміна обставин має об`єктивний характер і не залежить від волі чи поведінки Позивача; виконання договору в існуючих умовах порушує баланс майнових інтересів сторін та позбавляє Позивача того, на що він обґрунтовано розраховував при укладенні договору; із змісту договору та звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик таких обставин був покладений на Позивача.

Доводи апеляційної скарги Київської міської ради фактично зводяться до формального твердження про чинність договору як такого, без оцінки можливості досягнення його мети.

Однак сама по собі формальна чинність договору не може бути підставою для покладення на орендаря обов`язку нести витрати за відсутності правової можливості використання об`єкта оренди.

Отже, втрата мети договору оренди та істотна зміна обставин є самостійною та достатньою підставою для його розірвання в судовому порядку, а тому висновки суду першої інстанції в цій частині є законними та обґрунтованими.

Апелянт також посилається на порушення ТОВ «Каштанове місто» умов договору оренди земельної ділянки та недобросовісну поведінки Позивача, проте колегія суддів відхиляє вказані доводи з огляду на наступне.

Позивач вказує, що протягом усього строку дії договору оренди земельної ділянки від 02.02.2004, укладеного між Київською міською радою та ТОВ «Каштанове місто», належним чином виконував свої договірні зобов`язання, зокрема своєчасно та у повному обсязі сплачував орендну плату за користування земельною ділянкою відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Матеріали справи не містять жодних доказів наявності заборгованості зі сплати орендної плати, нарахування пені, застосування штрафних санкцій чи пред`явлення з боку Київської міської ради претензій фінансового характеру. Навпаки, тривала відсутність будь-яких вимог або спорів щодо орендних платежів свідчить про фактичне визнання Відповідачем належного виконання Позивачем умов договору.

Апелянт у своїй скарзі посилається на те, що відповідно до умов договору будівництво об`єкта мало бути завершене у другому кварталі 2007 року.

Така умова прямо передбачена у п. 3.1. Договору «Існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки», відповідно до якого встановлено строк завершення будівництва.

Водночас навіть у разі, якщо Київська міська рада вважала, що Позивач порушив умови договору в частині строків забудови земельної ділянки, саме Орендодавець був наділений чітко визначеними договором та законом правами реагування на такі порушення.

Зокрема, відповідно до положень договору оренди (п. 7.3. Договору «Розірвання Договору»), Київська міська рада мала право: ініціювати дострокове розірвання договору в односторонньому порядку; звернутися до суду з позовом про розірвання договору; надсилати орендарю письмові вимоги, приписи або повідомлення щодо усунення порушень; застосовувати інші передбачені договором та законом заходи впливу.

Однак за весь період дії договору Київською міською радою не було вчинено жодних

таких дій. Позивачу не направлялися вимоги щодо усунення порушень, не надсилалися попередження про можливе розірвання договору, не ініціювалося судове розірвання договору з боку Орендодавця. Така бездіяльність Відповідача протягом тривалого часу свідчить про відсутність у нього реальних претензій до виконання Позивачем умов договору.

Більше того, як встановлено судом першої інстанції та детально обґрунтовано вище,

відсутність забудови земельної ділянки була зумовлена не бездіяльністю чи недобросовісністю Позивача, а юридичною неможливістю реалізації цільового призначення земельної ділянки.

При цьому встановлена уповноваженим органом містобудування та архітектури у 2025 році невідповідність цільового призначення земельної ділянки вимогам містобудівної документації свідчить про те, що така невідповідність існувала вже на момент укладення договору оренди від 02.02.2004.

Отже, навіть за умови формального дотримання строків, визначених договором, реалізація будівництва була юридично неможливою з самого початку, оскільки функціональне призначення території за Генеральним планом не узгоджувалося з цільовим призначенням, визначеним договором оренди.

Як доведено позивачем, та не спростовано відповідачем, позивач добросовісно та належним чином виконував свої обов`язки за договором оренди; Відповідач протягом тривалого часу не вчиняв жодних дій, спрямованих на реагування на нібито порушення умов договору; відсутність забудови земельної ділянки не може бути поставлена у вину Позивачу, оскільки вона зумовлена первинною та об`єктивною невідповідністю договору вимогам чинної містобудівної документації.

Відтак доводи апеляційної скарги Київської міської ради в цій частині колегією суддів відхиляються як необґрунтовані.

В частині доводів апелянта про відсутність у матеріалах справи доказів подання Позивачем податкових декларацій та наявність заборгованості з орендної плати, колегія суддів зазначає наступне.

В апеляційній скарзі Київська міська рада зазначає, що «матеріали справи не містять відомостей, що Позивач подавав податкові декларації по орендній платі за спірну земельну ділянку до відповідної районної ДПІ ГУ ДПС у м. Києві, що, в свою чергу, спростовує твердження Позивача про відсутність заборгованості з орендної плати».

Зазначене спростовується матеріалами справи, оскільки Позивачем у відповіді на відзив Київської міської ради, були подані до суду податкові декларації з плати за землю (орендної плати) за 2022, 2023, 2024 та 2025 роки як письмові докази належного виконання зобов`язань за договором оренди земельної ділянки.

Вказані декларації є складовою матеріалів справи та відповідно до статей 73 та 76 Господарського процесуального кодексу України є належними і допустимими письмовими доказами.

Отже, твердження Апелянта про відсутність у матеріалах справи відомостей щодо подання Позивачем податкових декларацій спростовується самим фактом їх наявності у справі.

Помилковими є доводи апелянта і про те, що відсутність податкових декларацій підтверджує наявністьзаборгованості з орендної плати.

Відповідно до пункту 14.1.147, статей 286 та 287 Податкового кодексу України, орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є складовою плати за землю та має податково-правову природу. Наявність або відсутність податкового боргу

встановлюється виключно контролюючим органом у порядку, визначеному

Податковим кодексом України, та підтверджується відповідними рішеннями - податковими повідомленнями-рішеннями, податковими вимогами, актами перевірок тощо (статті 58, 59 ПК України). Жодного такого документа Київська міська рада у матеріали справи не подала.

Оскільки саме Апелянт стверджує про наявність заборгованості з орендної плати, обов`язок доказування такої обставини покладається саме на Київську міську раду.

Водночас Апелянт не надав жодного належного, допустимого та достовірного доказу існування податкового боргу, а наведені у апеляційній скарзі доводи мають виключно характер припущення.

Таким чином, подані Позивачем податкові декларації за 2022- 2025 роки підтверджують належне та добросовісне виконання ТОВ «Каштанове місто» зобов`язань зі сплати орендної плати за договором оренди земельної ділянки, а твердження Апелянта про те, що матеріали справи не містять відповідних доказів про відсутність заборгованості, спростовується наявними у справі доказами.

Київська міська рада також зазначає, що спірні правовідносини не пов`язані із фізичним знищенням об`єкта оренди, а відтак відсутні підстави для застосування статті 32 Закону України «Про оренду землі».

Доводи апелянта, що застосування статті 32 Закону України «Про оренду землі» можливе виключно у випадку фізичного знищення об`єкта оренди ґрунтуються на неправильному та звуженому тлумаченні змісту зазначеної норми.

Відповідно до частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, у разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Таким чином, законодавець прямо передбачив декілька альтернативних підстав для розірвання договору, серед яких випадкове знищення або пошкодження об`єкта оренди не має виключного характеру, а є лише одним із можливих випадків.

Вирішальним є те, що норма містить самостійну вказівку на можливість розірвання договору «на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України», що свідчить про відкритий характер правового регулювання та необхідність застосування у відповідних правовідносинах інших норм матеріального права, зокрема положень Цивільного кодексу України щодо розірвання договору.

Отже, системний аналіз положень статті 32 Закону України «Про оренду землі» свідчить про те, що підстави для розірвання договору оренди не обмежуються фізичним станом об`єкта, а охоплюють також випадки, коли виконання договору стає неможливим або його мета не може бути досягнута, у тому числі у зв`язку з неможливістю використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Відтак доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для застосування статті 32 Закону України «Про оренду землі» у зв`язку з відсутністю фізичного знищення об`єкта оренди підлягають відхиленню.

При цьому правові висновки Верховного Суду прямо підтверджують, що підстави для розірвання договору оренди землі не обмежуються випадками фізичного знищення об`єкта оренди, а охоплюють також інші випадки, передбачені законом, зокрема пов`язані з істотним порушенням договору та неможливістю досягнення його мети.

Колегія суддів враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11.08.2020 у справі №916/1250/19, яка є максимально релевантною до спірних правовідносин, оскільки стосується саме випадків, коли використання земельної ділянки за договором оренди є ускладненим або неможливим внаслідок наявності обставин, що перешкоджають такому використанню.

У зазначеній постанові Верховний Суд здійснив системний аналіз положень статті 32 та статті 36 Закону України «Про оренду землі» у взаємозв`язку з нормами Цивільного кодексу України та дійшов принципового висновку про те, що підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки є не лише фізичне знищення або пошкодження об`єкта оренди, а й наявність недоліків земельної ділянки або інших обставин, які перешкоджають її використанню за цільовим призначенням.

Зокрема, Верховний Суд зазначив, що орендодавець несе відповідальність за недоліки переданої в оренду земельної ділянки, які не були передбачені договором і перешкоджають її використанню, а орендар у такому випадку має право вимагати дострокового розірвання договору. При цьому для реалізації такого права достатнім є встановлення сукупності обставин, які свідчать про наявність таких перешкод у використанні земельної ділянки.

Крім того, Верховний Суд дійшов висновку, що положення статті 36 Закону України «Про оренду землі» не вимагають доведення істотності порушення у розумінні статті 651 Цивільного кодексу України, а можливість усунення відповідних недоліків або розмір витрат на їх усунення не впливають на право орендаря вимагати розірвання договору.

Таким чином, Верховний Суд підтвердив, що для розірвання договору достатнім є встановлення обставин, які перешкоджають використанню земельної ділянки, незалежно від їх характеру.

Зазначена правова позиція має вирішальне значення для розгляду даної справи, оскільки у ній прямо підтверджено, що такі перешкоди можуть мати не лише фізичний, а й юридичний характер, зокрема бути зумовленими нормативними обмеженнями або правовим режимом території.

Щодо наявності порушеного права Позивача та належність обраного способу

судового захисту, колегія суддів встановила наступне.

Доводи апеляційної скарги Київської міської ради щодо відсутності у ТОВ «Каштанове місто» порушеного права колегією суддів відхиляються з огляду на таке.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на судовий захист свого цивільного права або інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Порушенням права є не лише пряме посягання на суб`єктивне право особи, а й створення стану правової невизначеності або покладення на особу обов`язків без можливості реалізувати відповідні права.

У даному випадку порушене право ТОВ «Каштанове місто» полягає у позбавленні можливості користуватися земельною ділянкою відповідно до цільового призначення, визначеного договором оренди, за одночасного збереження обов`язку сплачувати орендну плату та нести інші пов`язані з договором витрати.

Формальне існування договору оренди земельної ділянки за відсутності правової можливості його виконання створює для Позивача стан правової невизначеності та фактично призводить до порушення балансу майнових інтересів сторін, оскільки всі негативні наслідки покладаються виключно на орендаря.

При цьому Київська міська рада не пропонує жодного альтернативного, ефективного чи реалістичного способу захисту прав Позивача, окрім збереження договору у силі без можливості його виконання. Такий підхід суперечить як засадам цивільного законодавства, так і принципу справедливості.

Обраний ТОВ «Каштанове місто» спосіб захисту у вигляді звернення до суду з вимогою про розірвання договору оренди є єдиним ефективним способом відновлення порушеного права, оскільки: усунення правових перешкод для використання земельної ділянки є неможливим без зміни містобудівної документації; розірвання договору дозволяє припинити необґрунтований тягар зобов`язань для Позивача; інші способи захисту (визнання права, примусове виконання договору тощо) є непридатними з огляду на характер спірних правовідносин.

Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що саме розірвання договору оренди земельної ділянки відповідає характеру порушеного права, спрямоване на відновлення балансу інтересів сторін та узгоджується з положеннями статей 16, 651,652 Цивільного кодексу України, а також статей 32 та 36 Закону України «Про оренду землі».

Таким чином, наявність у ТОВ «Каштанове місто» порушеного права є очевидною, а обраний спосіб судового захисту є належним, ефективним та таким, що повністю відповідає змісту та характеру спірних правовідносин.

Відповідач у апеляційній скарзі помилково зазначає, що не відмовляв у розірванні договору і тому права Позивача не порушені.

Проте бездіяльність Київської міської ради щодо розгляду заяв Позивача від 07.05.2025 та 09.07.2025 про дострокове розірвання договору створює стан правової невизначеності, що саме по собі є порушенням права орендаря на мирне володіння майновим правом користування ділянкою (ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що суд при розгляді справи має перевіряти не лише формальну наявність порушеного права, а й ефективність обраного способу захисту. У нашому випадку єдиним ефективним способом захисту є судове розірвання договору оренди, оскільки подальше існування договору без можливості його виконання призводить до несправедливих та невиправданих втрат орендаря.

З огляду на вищезазначене, доводи апеляційної скарги Київської міської ради не містять посилань на нові фактичні обставини або докази, які не були предметом дослідження суду першої інстанції, і фактично зводяться до незгоди з правовими висновками суду та спроби переоцінки вже досліджених доказів, що відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України не є підставою для скасування судового рішення.

Апелянтом не доведено ані неправильного застосування судом першої інстанції норм

матеріального права, ані істотних порушень норм процесуального права, які могли б вплинути на правильність вирішення справи, у зв`язку з чим підстави, передбачені статтями 272- 273 Господарського процесуального кодексу України, для скасування або зміни рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2025 у справі № 910/10301/25 - відсутні.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовано норми матеріального права, які їх регулюють.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, доводи відповідача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про задоволення позову.

Розподіл судових витрат

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2025 у справі №910/10301/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2025 у справі №910/10301/25 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/10301/25 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 15.10.2026.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді С.А. Гончаров

А.О. Мальченко