Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №910/7959/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" жовтня 2026 р. Справа№ 910/7959/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Тарасенко К.В.

Сибіги О.М.

за апеляційною скаргою Керівника Солом`янської окружної прокуратури міста Києва

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.07.2026

у справі № 910/7959/26 (суддя - Погрібна С.В.)

за позовом Виконувача обов`язків керівника Солом`янської окружної прокуратури міста Києва Марченко Марії Миколаївни

в інтересах держави в особі Київської міської ради

до відповідача - 1 Товариства з обмеженою відповідальністю "ПроБілдГруп"

до відповідача - 2 Управління житлово - комунального господарства та будівництва Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації

про визнання недійсними пунктів договору та додаткової угоди, стягнення коштів.

Розглянувши справу в порядку ст. 269, 271 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2026 позовну заяву та додані до неї документи повернуто виконувачу обов`язків керівника Солом`янської окружної прокуратури міста Києва Марченко Марії Миколаївні.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, 13.07.2026 (згідно дати звернення до системи «Електронний суд») Керівник Солом`янської окружної прокуратури міста Києва звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.07.2026 у справі № 910/7959/26, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.07.2026 у справі № 910/7959/26, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2026, прокурор звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Свої вимоги він обґрунтовує порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням ст. 131-1 Конституції України і ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Так, скаржник зазначає, що за рішенням Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025 приписи ч. 3 ст. 23 Закону втрачають чинність лише з 01.01.2027, а отже є чинними. Виключність випадку, на думку прокурора, полягає в тому, що порушення виявлено під час процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 42025102090000151. Конституційний Суд України прямо назвав таку обставину можливою підставою представництва. Крім того, кошти необхідно невідкладно повернути до бюджету в умовах воєнного стану. Разом з цим, скаржник не погоджується з висновком суду про систематичність прокурорських позовів у сфері закупівель. Цей висновок, на його думку, зроблено без належного підтвердження, тоді як підстави представництва оцінюються в кожній справі окремо.

Окрім цього, прокурор наголошує на обґрунтованості порушення інтересів держави. Включення до ціни договору податку на додану вартість всупереч п. 197.15 ст. 197 Податкового кодексу України призвело до втрат коштів резервного фонду бюджету міста Києва на суму 792 713,00 грн, виділених на ремонт будинку, пошкодженого внаслідок збройної агресії. Також скаржник вважає доведеною бездіяльність Київської міської ради. Її повідомлено в порядку ч. 4 ст. 23 Закону листом від 22.06.2026, проте заходів вона не вжила. Уже після подання позову рада повідомила, що не заперечує проти представництва через відсутність бюджетних призначень на сплату судового збору. Цього, з посиланням на постанови Великої Палати Верховного Суду у справах № 903/129/18 та № 912/2385/18, достатньо для підтвердження підстав представництва. А тому прокуратура просила оскаржувану ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити для подальшого розгляду до суду першої інстанції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.07.2026, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Сибіга О.М., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Керівника Солом`янської окружної прокуратури міста Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.07.2026 у справі № 910/7959/26; призначено до розгляду апеляційну скаргу Керівника Солом`янської окружної прокуратури міста Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.07.2026 у справі № 910/7959/26 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників.

01.08.2026 від відповідача 1 надійшов відзив на апеляційну скаргу у даній справі.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «ПроБілдГруп» просить залишити її без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.07.2026 - без змін, вважаючи доводи прокурора лише незгодою з правовою оцінкою суду. Так, відповідач 1 зазначає, що після конституційної реформи 2016 року представництво прокурором інтересів держави має виключний та субсидіарний характер. Рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025, на його думку, підтвердило, що поняття «виключні випадки» слід тлумачити обмежувально і воно не наділяє прокуратуру універсальною чи альтернативною компетенцією. Разом з цим, відповідач 1 вважає, що прокурор помилково ототожнює суспільну значущість спору з виключністю випадку представництва. Сам по собі факт використання бюджетних коштів, проведення закупівлі, дії воєнного стану чи соціальна важливість об`єкта, на його думку, не свідчать про таку виключність. Інакше будь-який спір щодо бюджетних коштів автоматично ставав би підставою для представництва.

Не погоджується відповідач 1 і з доводами про бездіяльність Київської міської ради. Він наголошує, що прокурор обмежився описом листування та констатацією незвернення органу до суду. Причин, які б об`єктивно перешкоджали раді самостійно захистити свої інтереси, прокурор, за словами відповідача 1, не навів, а самого лише незвернення компетентного органу недостатньо. Такий підхід, на думку відповідача 1, фактично повертає модель загального прокурорського нагляду, від якої законодавець свідомо відмовився, та суперечить практиці Великої Палати Верховного Суду, зокрема у справах № 826/13768/16, № 912/2385/18, № 911/2169/20, № 905/1907/21 та № 925/1133/18. Окрім цього, відповідач 1 просить у разі відмови в задоволенні апеляційної скарги стягнути з апелянта понесені ним витрати на професійну правничу допомогу.

Також 14.08.2026 від відповідача 1 надійшли додаткові пояснення у даній справі.

10.08.2026 від прокуратури надійшла відповідь на відзив у даній справі.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, відповіді на відзив, дослідивши надані до матеріалів справи докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

В даному випадку, суду апеляційної інстанції в межах апеляційного перегляду необхідно встановити наявність або відсутність виключних підстав для звернення до суду з позовом прокуратури від імені суб`єкта владних повноважень (до компетенції якого віднесені відповідні повноваження), з наданням належних доказів, які б підтверджували встановлення прокурором наявності підстав для представництва ним у відповідності до статті 23 Закону України "Про прокуратуру"

Так, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України).

Таким є Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру". Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзац 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Тлумачення частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (б) у разі відсутності такого органу.

Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії (абзаци 1 - 4 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (яку суд апеляційної інстанції враховує на підставі ч. 4 ст. 236 ГПК України) зазначено наступне. Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.79. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України.

У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду конкретизувала власний правовий висновок та висновки Касаційного господарського суду та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором, визначивши, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх на обґрунтування підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Більше того, у постанові від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21) Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що: "прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно".

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, виконувач обов`язків керівника Солом`янської окружної прокуратури міста Києва Марченко Марія Миколаївна звернулась в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПроБілдГруп", Управління житлово - комунального господарства та будівництва Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання недійсним пункту 3.2 Договору підряду про здійснення закупівлі за кошти бюджету міста Києва № 169-вр/8741 по об`єкту - "Запобігання виникненню надзвичайної ситуації техногенного характеру - проведення відновлювальних робіт (капітальний ремонт будівлі) багатоквартирного житлового будинку за адресою: вул. Освіти, 14-А, пошкодженого внаслідок збройної агресії російської федерації в місті Києві" від 28.11.2025, що укладений між Управлінням житлово-комунального господарства та будівництва Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПроБілдГруп" в частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість у сумі 985 975, 32 грн; визнання недійсним пункту 1 Додаткової угоди № 1 від 23.12.2025 до Договору підряду про здійснення закупівлі за кошти бюджету міста Києва № 169-вр/8741 по об`єкту - "Запобігання виникненню надзвичайної ситуації техногенного характеру - проведення відновлювальних робіт (капітальний ремонт будівлі) багатоквартирного житлового будинку за адресою: вул. Освіти, 14-А, пошкодженого внаслідок збройної агресії російської федерації в місті Києві" від 28.11.2025, укладену між Управлінням житлово-комунального господарства та будівництва Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОБІЛДГРУП" в частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість у сумі 963 625,37 грн; стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПроБілдГруп" на користь Київської міської ради безпідставно збережені кошти податку на додану вартість у сумі 792 713,00 грн, що сплачені за Договором підряду про здійснення закупівлі за кошти бюджету міста Києва № 169-вр/8741 по об`єкту - "Запобігання виникненню надзвичайної ситуації техногенного характеру - проведення відновлювальних робіт (капітальний ремонт будівлі) багатоквартирного житлового будинку за адресою: вул. Освіти, 14-А, пошкодженого внаслідок збройної агресії російської федерації в місті Києві" від 28.11.2025.

При цьому, зі змісту позовної заяви вбачається, що прокурор зазначив, що орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, не здійснив захист її інтересів у спірних правовідносинах.

Так, бездіяльність позивача полягала в тому, що Київська міська рада, будучи органом, уповноваженим здійснювати функції держави щодо контролю за використанням коштів бюджету міста Києва, не вжила жодних заходів для захисту інтересів держави, хоча знала або повинна була знати про порушення. Так, після виявлення безпідставного включення податку на додану вартість до ціни договору № 169-вр/8741 відповідач 2 лише направив відповідачу 1 лист з вимогою повернути 792 713,00 грн, проте кошти до бюджету не повернуто. Питання про визнання недійсними пунктів договору та додаткової угоди, які стали підставою для сплати цієї суми, позивач не вирішував. Разом з цим, отримавши 23.06.2026 повідомлення прокурора від 22.06.2026 у порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», позивач самостійно до суду не звернувся. Вже після подання позову листом від 26.06.2026 № 108/29-2262 він повідомив, що не заперечує проти представництва прокурором його інтересів, оскільки не має бюджетних призначень на сплату судового збору та інших витрат, пов`язаних із судовим провадженням. Тим самим позивач фактично підтвердив, що не здійснюватиме захист порушених інтересів держави самостійно.

В цій частині суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції, що із наданих прокуратурою доказів не вбачається обставин неналежного виконання чи невиконання компетентним органом заходів, спрямованих на захист інтересів держави, протягом розумного строку.

Тому суд апеляційної інстанції приймає як обґрунтовані доводи скаржника, оскільки в даному випадку фактично вбачається зволікання позивача із захистом своїх прав.

А тому з метою захисту інтересів держави, щоб останні не залишилися незахищеними, прокурор в даному випадку виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який фактично не здійснює захисту (робить це неналежно). Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 24.06.2026 у справі №908/450/25.

Щодо посилань суду першої інстанції на рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025), суд апеляційної інстанції зазначає, що серед іншого, суд апеляційної інстанції враховує як резолютивну частину рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025), так і його мотивувальну частину.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно з пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(ІІ)/2025), до 1 січня 2027 року положення частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" залишаються чинними у редакції, що діяла до ухвалення цього рішення, а тому, підлягають до застосування всіма суб`єктами правової системи, у тому числі і при здійсненні господарського судочинства.

Водночас, слід враховувати, що розв`язуючи порушені в конституційній скарзі питання, Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 03.12.2025 №6-р (ІІ)/2025) зважив на те, що "визначити законами України вичерпний перелік інтересів держави, які потребують захисту прокурорів у межах функції прокуратури, установленої пунктом 3 частини першої статті 131і Конституції України, практично неможливо. Інакше виник би ризик того, що окремі інтереси держави, які об`єктивно потребують утручання прокурора, залишаться незахищеними через відсутність їх у такому переліку.

Водночас Закон покладає на прокурора обов`язок під час звернення до суду в таких інтересах самостійно визначати та обґрунтовувати підстави для представництва (абзац другий частини третьої, абзац перший частини четвертої статті 23). Умовою такого представництва визначено порушення або загрозу порушення інтересів держави, що зумовлює обов`язок прокурора також указувати в позовній заяві, у чому саме вони полягають.

Крім того, Закон передбачає, що прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді лише після підтвердження судом підстав для цього (абзац другий частини четвертої статті 23). Тобто контроль за тим, чи діє прокурор в інтересах держави, що порушені чи загрожені, звертаючись до суду з відповідним позовом, покладено на суд.

Отже, вирішуючи питання про відповідність Конституції України абзацу першого частини третьої статті 23 Закону в частині „прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, Конституційний Суд України виходить із того, що об`єктивно неможливо вичерпно визначити в Законі зміст поняття "інтереси держави" без ризику істотного зниження ефективності здійснення відповідної функції прокуратури, з покладеного на прокурора обов`язку доводити підстави для представництва, а також із того, що здійснення представництва прокурором порушених чи загрожених інтересів держави можливе лише після підтвердження судом наявності підстав для цього".

Тоді як висновок суду першої інстанції з посиланням на рішення Конституційного Суду України 03.12.2025 №6-р (ІІ)/2025) - є суто формальними, оскільки у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції зазначає, що прокурор діяв в інтересах держави, фактично підтвердив обставини, за якими здійснення прокурором представництва порушених інтересів держави є виправданим, тобто наявний виключний випадок.

А тому суд апеляційної інстанції вважає передчасним висновок суду першої інстанції про повернення позовної заяви у даній справі.

Положеннями частини 3 статті 271 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції у зв`язку з порушенням норми процесуального права, що призвело до постановлення помилкової ухвали (ч. 2 с. 277, п. 4 ст. 280 ГПК України).

За змістом пункту 6 статті 275 Господарського процесуального кодексу України апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 280 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що наведені місцевим судом обґрунтування оскарженої ухвали не можуть бути достатніми підставами для повернення позовної заяви без розгляду, відтак апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а ухвала місцевого суду - скасуванню з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції.

З огляду на передачу справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, підлягають розподілу за результатами вирішення спору. На даній стадії подана відповідачем 1 заява про розподіл судових витрат не розглядається.

Керуючись ст. 2, 269, 270, 271, 280 ст. 275-277, ст. 281, 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Керівника Солом`янської окружної прокуратури міста Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.07.2026 у справі № 910/7959/26 - задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.07.2026 у справі № 910/7959/26 - скасувати, справу передати на розгляд суду першої інстанції.

3. Матеріали справи №910/7959/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені ст. 287 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді К.В. Тарасенко

О.М. Сибіга