Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №910/4313/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" жовтня 2026 р. Справа№ 910/4313/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Сибіги О.М.

Тищенко О.В.

без виклику сторін

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця"

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2026

у справі №910/4313/26 (суддя Демидова М.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСПІОЙЛ"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення 98 920, 57 грн,

Відповідно до ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімум для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Розглянувши справу в порядку ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКСПІОЙЛ" (надалі - позивач, ТОВ "ЕКСПІОЙЛ") звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (надалі - відповідач, скаржник, АТ "Українська залізниця") про стягнення процентів та інфляційних втрат за користування неправомірно набутими коштами у розмірі 98 920,57 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.07.2026 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Експіойл" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 98 920, 57 грн задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Експіойл" проценти за користування грошовими коштами у розмірі 58 595, 10 грн, інфляційні втрати у розмірі 40 217, 50 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 659, 49 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 27 969, 44 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із прийнятим рішенням, 17.07.2026 (згідно дати звернення до системи "Електронний суд") Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2026 у справі №910/4313/26, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 01.07.2026 у справі №910/4313/26 в частині задоволених позовних вимог про стягнення з АТ "Українська залізниця" на користь ТОВ "Експіойл" процентів за користування грошовими коштами у розмірі 58 595, 10 грн, інфляційних втрат у розмірі 40 217, 50 грн та витрат зі сплати судового збору у розмірі 2 659,49 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 27 969,44 грн та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що порядок розрахунків між сторонами врегульовано договором про надання послуг з організації перевезення вантажів від 19.03.2020 № 8202468, Статутом залізниць України, Правилами розрахунків за перевезення вантажів і Збірником тарифів. Так, за доводами апелянта, позивач вносить кошти як передоплату на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання, який належить залізниці, а особовий рахунок платника не є банківським рахунком. Отже, на думку скаржника, ця особливість виключає безпідставне користування коштами позивача. Разом з цим, апелянт посилається на пункт 7.4 договору, за яким надлишково списані суми відображаються на особовому рахунку як попередня оплата. Таке відображення не тотожне сплаті грошей, а повернення передоплати на поточний рахунок замовника можливе лише після припинення договору (пункти 12.7, 12.8). Відтак скаржник вважає, що грошового зобов`язання, а отже і прострочення, у розумінні статей 612 та 625 ЦК України не виникло. Договірний характер відносин, за його доводами, виключає застосування глави 83 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17).

Апелянт звертає увагу суду, що законодавство про банки та про Національний банк України на відносини сторін не поширюється, а стаття 536 ЦК України стосується кредитних відносин і позики; частина 2 статті 625 ЦК України передбачає лише 3 % річних. Скаржник також зазначає, що позивач не довів, які доходи відповідач одержав чи міг одержати від спірних коштів (стаття 1214 ЦК України). Про необхідність відновити кошти відповідач, за його доводами, дізнався лише після набрання законної сили рішенням у справі № 910/8875/25. До цього він обґрунтовано вважав списання правомірним, а рішення виконав добровільно 03.04.2026, попри мораторій на примусове виконання. Не погоджується апелянт і з обраним позивачем способом захисту: за пунктом 7.4 договору належним способом є вимога про відображення сум на особовому рахунку, а не їх стягнення (стаття 16 ЦК України).

Щодо витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 27 969,44 грн скаржник зазначає таке. Договір про надання правової допомоги від 04.07.2025 до справи не подано, а в призначенні платежу від 04.06.2026 вказано інший договір (від 04.07.2026) і отримувача ФОП Фоменка А.В. Отже, за доводами апелянта, оплату саме за цією справою не підтверджено. Також, на його думку, в акті № 1 двічі продубльовано опрацювання законодавства та практики (по 1 600,00 грн), а подання позову через «Електронний суд» окремо оцінено в 1 600,00 грн, хоча ця дія має технічний характер (постанова Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 920/39/20). Апелянт вважає справу нескладною і розглянутою без виклику сторін, а стягнуту суму, що становить майже третину ціни позову, - неспівмірною.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.07.2026, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Тарасенко К.В., Колесник Р.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2026 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2026 у справі №910/4313/26 залишено без руху. Роз`яснено Акціонерному товариство "Українська залізниця", що протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали особа має право усунути недоліки, надавши суду апеляційної інстанції докази, що підтверджують доплату судового збору у встановленому законодавством розмірі.

30.07.2026 (згідно дати звернення до системи "Електронний суд") від Акціонерного товариство "Українська залізниця" до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги на виконання вимог ухвали Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2026, а саме докази доплати судового збору на суму 4, 36 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 504365 від 29.07.2026.

У зв`язку з перебуванням судді Колесника Р.М. та судді Тарасенко К.В., які входили до складу суду, у відпустці, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.08.2026, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді Тищенко О.В., Сибіга О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2026 прийнято справу №910/4313/26 до провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2026 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді Тищенко О.В., Сибіга О.М. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2026 у справі №910/4313/26. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2026 у справі №910/4313/26 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників. Витребувати матеріали справи №910/4313/26 у Господарського суду міста Києва.

04.09.2026 (згідно дати звернення до системи «Електронний суд») від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСПІОЙЛ" надійшов відзив на апеляційну скаргу який обґрунтовано тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 у справі № 910/8875/25, залишеним без змін постановою від 04.03.2026, встановлено списання коштів поза межами договору. Суди в тій справі застосували статтю 1212 ЦК України, і ці обставини не потребують доказування повторно.

Відтак, за доводами позивача, спірні відносини є недоговірними та регулюються главою 83 ЦК України, а договір і підзаконні акти, на які посилається апелянт, до них не застосовуються. Окрім цього, позивач вказує, що порушення його прав відбулося в момент списання коштів, а судове рішення лише його підтвердило. Тому проценти підлягають нарахуванню відповідно до частини 2 статті 1214 та статті 536 ЦК України, а за відсутності встановленого договором розміру - за обліковою ставкою НБУ як орієнтиром вартості грошових коштів. Щодо витрат на правничу допомогу позивач зазначає, що відповідач неспівмірності не довів (частина 6 статті 126 ГПК України), а розмір гонорару визначається домовленістю адвоката з клієнтом, у яку інша сторона не вправі втручатися (стаття 627 ЦК України). Він посилається на додаткову постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та постанову від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

05.09.2026 (згідно дати звернення до системи «Електронний суд») від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСПІОЙЛ" надійшла заява про відшкодування правничої допомоги, в якій позивач просить стягнути з відповідача 5 600,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції. На підтвердження він посилається на додаткову угоду № 5 від 02.09.2026 до договору від 04.07.2025 № 04-07/25 та акт приймання-передачі наданих послуг № 5 від 04.09.2026.

09.09.2026 (згідно дати звернення до системи «Електронний суд») від Акціонерного товариства "Українська залізниця" надійшла відповідь на відзив, яка обґрунтована тим, що спеціальні норми Статуту залізниць і Правил розрахунків, на які посилається договір, мають пріоритет над загальними нормами ЦК України. Разом з цим, апелянт додає, що позивач за підсумками 2024 року прийняв послуги без зауважень згідно з актом звірки, а у справі № 910/8875/25 наказ не видавався.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 19.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Експіойл" та Акціонерним товариством "Українська залізниця" укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №8202468 (далі за текстом- Договір), відповідно до якого позивачу присвоєно код платника 8202468 та відкрито особовий рахунок з аналогічним номером.

20.11.2024 та 12.12.2024 філією "Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень" АТ "Українська залізниця" згідно з переліками №20241120 та №20241212 з особового рахунку позивача було списано кошти за перевезення вантажів за накладними №548867 від 24.10.2024, №560813 від 06.11.2024, №568873 від 16.11.2024, №574376 від 25.11.2024 та №578757 від 30.11.2024 на загальну суму 303 987,10 грн.

Не погоджуючись із зазначеним списанням, позивач звернувся до відповідача з претензією від 28.11.2024 №2811/24-1, яка була зареєстрована відповідачем за №1756/24 від 28.11.2024, а також з претензією від 18.12.2024 №1812/24-1, зареєстрованою відповідачем за №1814/24 від 19.12.2024. Відповіді на вказані претензії позивач не отримав.

У подальшому позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про відновлення на особовому рахунку неправомірно списаних коштів у сумі 303 987,10 грн. Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 у справі №910/8875/25 позов задоволено повністю та зобов`язано АТ "Українська залізниця" внести зміни до особового рахунку ТОВ "Експіойл" шляхом відображення на ньому грошових коштів у сумі 303 987,10 грн, списаних за переліками №20241120 від 20.11.2024 та №20241212 від 12.12.2024.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2026 рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 у справі №910/8875/25 залишено без змін.

14.04.2026 ТОВ "Експіойл" звернулося до Господарського суду міста Києва з даним позовом про стягнення з АТ "Українська залізниця" 58 703,07 грн процентів за користування грошовими коштами та 40 217,50 грн інфляційних втрат.

Таким чином позовні вимоги обґрунтовані тим, що між ТОВ "Експіойл" та АТ "Українська залізниця" укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 19.03.2020 № 8202468, в межах якого відповідачем було неправомірно списано кошти з особового рахунку позивача на загальну суму 303 987,10 грн, у зв`язку з чим позивач звернувся з претензіями від 28.11.2024 № 2811/24-1 та від 18.12.2024 № 1812/24-1, які залишені без відповіді, після чого рішенням Господарського суду м. Києва від 23.09.2025 у справі № 910/8875/25, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2026, встановлено факт безпідставного списання коштів та зобов`язано їх відновити, що відповідач фактично виконав лише 03.04.2026, у зв`язку з чим позивач просить стягнути проценти за користування чужими коштами у сумі 58 703,07 грн та інфляційні втрати у сумі 40 217,50 грн за період неправомірного користування коштами.

Розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Колегія суддів зазначає, що рішенням Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 у справі № 910/8875/25, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2026, зобов`язано відповідача внести зміни до особового рахунку позивача шляхом відображення на ньому 303 987,10 грн, списаних згідно з переліками від 20.11.2024 № 20241120 та від 12.12.2024 № 20241212. Як убачається з матеріалів справи, цими судовими рішеннями встановлено, що зазначені кошти списано з особового рахунку позивача безпідставно, поза межами укладеного між сторонами договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 19.03.2020 № 8202468.

Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Отже, обставина безпідставності списання відповідачем коштів позивача не підлягає повторному доказуванню.

З огляду на викладене колегія суддів відхиляє доводи апелянта про договірний характер спірних правовідносин та про неможливість застосування до них положень глави 83 ЦК України з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17. Висновок про те, що договірний характер правовідносин виключає застосування положень глави 83 ЦК України, стосується випадків, коли кошти набуті на виконання договору. Тоді як у цій справі судовими рішеннями, що набрали законної сили, встановлено, що спірні кошти утримано відповідачем саме поза межами договору, без достатньої правової підстави. Відтак до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статей 1212, 1214 ЦК України.

Не спростовують цього висновку і посилання апелянта на Статут залізниць України, Правила розрахунків за перевезення вантажів, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, та на те, що особовий рахунок платника не є банківським рахунком. Колегія суддів зазначає, що внесені позивачем як передоплата кошти зараховуються на поточний рахунок відповідача зі спеціальним режимом використання, тобто перебувають у розпорядженні самого відповідача. Безпідставне списання таких коштів з особового рахунку позивача означає, що відповідач зарахував їх як оплату власних послуг, які позивач не був зобов`язаний оплачувати, і тим самим зберіг у себе грошові кошти позивача без достатньої правової підстави. Те, що повернення цих коштів відбувається шляхом відображення відповідної суми на особовому рахунку, визначає лише спосіб відновлення становища, яке існувало до порушення, але не змінює грошового характеру самих коштів і не виключає факту їх безпідставного утримання відповідачем до 03.04.2026.

Щодо стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами

Відповідно до частини 2 статті 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Згідно з частиною 1 статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Частиною 2 цієї статті передбачено, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про те, що стаття 536 ЦК України регулює лише кредитні правовідносини, позику та товарний кредит. Обов`язок сплатити проценти за користування безпідставно одержаними чи збереженими грошима прямо встановлено частиною 2 статті 1214 ЦК України, яка відсилає до статті 536 цього Кодексу саме для визначення розміру таких процентів. Право позивача на одержання процентів, таким чином, виникає безпосередньо із закону і не залежить від наявності відповідної умови в договорі між сторонами.

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що частина 2 статті 625 ЦК України передбачає лише три проценти річних. Позивач не заявляв вимоги про стягнення трьох процентів річних за прострочення грошового зобов`язання, а просив стягнути проценти за користування безпідставно утриманими коштами на підставі частини 2 статті 1214 та статті 536 ЦК України. Ці вимоги мають самостійну правову підставу і різну правову природу.

Не можуть бути прийняті до уваги і доводи апелянта про те, що позивач не довів, які доходи одержав або міг одержати відповідач від спірних коштів. Вимога про відшкодування доходів, передбачена частиною 1 статті 1214 ЦК України, позивачем не заявлялась, а проценти за частиною 2 цієї статті нараховуються на суму безпідставно одержаних чи збережених грошей незалежно від доведення фактично одержаних набувачем доходів.

Щодо доводів апелянта про те, що про безпідставність утримання коштів він дізнався лише після набрання законної сили рішенням у справі № 910/8875/25, колегія суддів зазначає таке. Списання коштів здійснив сам відповідач, а судовими рішеннями встановлено, що відповідне списання було проведено поза межами договору. Окрім цього, позивач заперечив правомірність списання претензіями від 28.11.2024 № 2811/24-1 та від 18.12.2024 № 1812/24-1, які відповідач зареєстрував 28.11.2024 та 19.12.2024 і залишив без відповіді. Відтак відповідач щонайменше з моменту списання знав або міг дізнатися про відсутність правової підстави для утримання коштів. Ухвалення судового рішення у справі № 910/8875/25 лише підтвердило безпідставність утримання коштів, а не створило обов`язок їх повернення.

Перевіривши розрахунок процентів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що їх нарахування має здійснюватися з наступного дня після списання коштів, тобто відповідно з 21.11.2024 та 13.12.2024, по 02.04.2026. Розмір процентів, визначений судом першої інстанції, становить 58 595,10 грн. Будь-якого контррозрахунку цієї суми апелянт не навів.

Щодо стягнення інфляційних втрат колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги п`ятої ЦК України, а тому її приписи поширюються як на договірні, так і на недоговірні грошові зобов`язання, у тому числі на зобов`язання з повернення безпідставно набутих коштів. Наслідки прострочення грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права кредитора, який полягає у відшкодуванні його матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення.

Доводи апелянта про відсутність у нього грошового зобов`язання перед позивачем колегія суддів відхиляє. Обов`язок відповідача повернути безпідставно утримані кошти, підтверджений судовими рішеннями у справі № 910/8875/25, є грошовим за своїм змістом. Предметом такого обов`язку є грошові кошти позивача, внесені як передоплата, а відображення відповідної суми на особовому рахунку є лише способом їх повернення. Внаслідок тривалого утримання цих коштів відповідачем позивач зазнав втрат від їх знецінення, які відшкодовуються відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що його розмір не перевищує суми, визначеної за офіційними індексами інфляції за період прострочення, а стягненню підлягає 40 217,50 грн у межах заявлених позовних вимог (частина 2 статті 237 ГПК України). Контррозрахунку інфляційних втрат апелянт також не навів.

Щодо доводів про невідповідність обраного позивачем способу захисту колегія суддів зазначає наступне.

Колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про те, що за умовами пункту 7.4 договору позивач мав вимагати відображення процентів та інфляційних втрат на особовому рахунку, а не їх стягнення. Пункт 7.4 договору визначає порядок відновлення становища замовника у разі задоволення його грошових вимог щодо сум, відображених на особовому рахунку. Він не регулює наслідків безпідставного утримання коштів, встановлених законом, і не може позбавляти потерпілого права на захист, передбаченого статтями 16, 625, 1214 ЦК України. Проценти за користування чужими коштами та інфляційні втрати не є передоплатою за майбутні перевезення, а є самостійними грошовими вимогами, належним способом захисту яких є їх стягнення.

Також колегія суддів зазначає, що мораторій на примусове виконання рішень, боржником за якими є АТ «Українська залізниця», запроваджений Законом України від 19.07.2022 № 2468-IX, стосується лише вчинення виконавчих дій. Цей мораторій не звільняє відповідача від обов`язку сплатити проценти та інфляційні втрати і не впливає на їх нарахування.

Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції

Відповідно до частини 1 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Згідно з частиною 3 цієї статті для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За приписами частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони. У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про їх зменшення (частина 6 статті 126 ГПК України).

Як убачається з матеріалів справи, позивач на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 28 000,00 грн надав акт приймання-передачі наданих послуг від 02.06.2026 № 1 до договору про надання правової допомоги від 04.07.2025 та платіжну інструкцію від 04.06.2026 № 170. Відповідач у встановленому порядку подав клопотання про зменшення цих витрат, навівши конкретні доводи щодо їх неспівмірності.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що факт надання правничої допомоги у цій справі та її оплати підтверджено належними доказами. Розбіжність у даті договору, зазначеній у призначенні платежу платіжної інструкції від 04.06.2026 № 170 («від 04.07.2026»), є очевидною опискою, оскільки на дату здійснення платежу договору з такою датою ще не існувало. Сума платежу та номер і дата акта, зазначені в призначенні платежу, збігаються з даними акта від 02.06.2026 № 1. Сама по собі відсутність у матеріалах справи копії договору про надання правової допомоги не спростовує факту надання та оплати правничої допомоги, обсяг і вартість якої детально відображено в акті. Відтак доводи апелянта про недоведеність понесення позивачем витрат колегія суддів відхиляє.

Разом з цим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про співмірність заявлених витрат та про відсутність підстав для їх зменшення. Суд першої інстанції обмежився загальним висновком, не надавши належної оцінки конкретним доводам відповідача, наведеним у клопотанні від 12.06.2026, а також критеріям, визначеним частиною 4 статті 126 ГПК України.

Так, ціна позову у цій справі становила 98 920,57 грн, а справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Отже, адвокат не брав участі в жодному судовому засіданні. Ключова для вирішення спору обставина, а саме безпідставність списання коштів, уже була встановлена судовими рішеннями у справі № 910/8875/25 і не потребувала доказування. Предмет доказування у цій справі обмежувався фактом утримання коштів, періодом такого утримання та арифметичним розрахунком нарахувань. За таких обставин справа не відзначалась значною складністю ні у фактичному, ні у правовому аспекті.

Окрім цього, як убачається з акта від 02.06.2026 № 1, до загальної вартості послуг окремо включено опрацювання законодавчої бази та судової практики на етапі підготовки позовної заяви і повторне аналогічне опрацювання на етапі підготовки відповіді на відзив, без конкретизації, які нові правові питання потребували додаткового дослідження. До загальної вартості послуг також окремо включено подання позовної заяви через підсистему «Електронний суд» тривалістю 1 година вартістю 1 600,00 грн.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що подання вже підготовленого процесуального документа через підсистему «Електронний суд» є дією технічного характеру, яка не потребує спеціальних професійних знань адвоката (постанова Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 920/39/20). Час, зазначений в акті на попереднє опрацювання матеріалів (4 години) та підготовку позовної заяви (5 годин), колегія суддів також вважає завищеним з огляду на нескладність справи та невеликий обсяг доказів. Загальна сума заявлених витрат, яка становить майже третину ціни позову, є неспівмірною з ціною позову та значенням справи.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц). Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, відповідно до практики якого заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справах «Лавентс проти Латвії», «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України»). При цьому колегія суддів враховує, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, суд не втручається у договірні відносини адвоката і клієнта щодо розміру гонорару, однак при розподілі судових витрат між сторонами вирішує питання про розмір витрат, які підлягають відшкодуванню за рахунок іншої сторони, з урахуванням критеріїв, визначених частиною 4 статті 126 ГПК України.

Оцінивши подані докази з урахуванням складності справи, обсягу фактично необхідних для її розгляду послуг адвоката, витраченого часу, ціни позову та доводів, наведених відповідачем у клопотанні про зменшення витрат, колегія суддів дійшла висновку, що співмірним і розумним є розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у суді першої інстанції, у сумі 14 000,00 грн.

Таким чином колегія суддів дійшла висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 14 000,00 грн. Тоді як у решті заявлених витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у суді апеляційної інстанції колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи.

Як убачається з матеріалів справи, у відзиві на апеляційну скаргу від 04.09.2026 позивач навів попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 5 000,00 грн. Позивач також повідомив, що докази понесення цих витрат будуть подані в порядку, встановленому процесуальним законом.

05.09.2026, до ухвалення судом апеляційної інстанції постанови, позивач подав заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, у розмірі 5 600,00 грн. На підтвердження цих витрат позивач надав додаткову угоду від 02.09.2026 № 5 до договору про надання правової допомоги від 04.07.2025 № 04-07/25 та акт приймання-передачі наданих послуг від 04.09.2026 № 5. Із зазначених документів убачається, що адвокатом надано позивачу правничу допомогу у справі № 910/4313/26 у суді апеляційної інстанції, зокрема опрацьовано апеляційну скаргу та додані до неї матеріали, а також підготовлено відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Оскільки справа розглядається в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, а докази подано позивачем до ухвалення постанови, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем дотримано порядку та строку подання доказів.

Колегія суддів враховує, що заявлений до відшкодування розмір витрат (5 600,00 грн) незначно перевищує суму, зазначену в попередньому (орієнтовному) розрахунку (5 000,00 грн). Відтак підстави для відмови у відшкодуванні судових витрат, передбачені частиною 6 статті 129 ГПК України, відсутні.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126 та частини 8 статті 129 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною, чи тільки має бути сплачено (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

Відповідач клопотання про зменшення витрат позивача на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, не подав і доказів їх неспівмірності не навів. Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про їх зменшення. Оцінивши обсяг наданих адвокатом послуг та характер виконаної роботи, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені витрати в сумі 5 600,00 грн є реальними, необхідними та співмірними зі складністю справи в суді апеляційної інстанції.

Визначаючи сторону, на яку покладаються ці витрати, колегія суддів враховує таке. Апеляційну скаргу відповідача задоволено лише в частині розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у суді першої інстанції. Тоді як в частині основних позовних вимог про стягнення процентів за користування грошовими коштами та інфляційних втрат, які становили предмет спору, апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Підготовка позивачем відзиву на апеляційну скаргу була зумовлена саме необхідністю захисту від доводів апелянта щодо основних позовних вимог. Позивач у цій частині повністю довів правомірність своїх вимог.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про задоволення заяви позивача від 05.09.2026 та стягнення з відповідача на користь позивача 5 600,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Судом враховується, що Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 277 ГПК України підставою для зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що в частині стягнення з відповідача 58 595,10 грн процентів за користування грошовими коштами та 40 217,50 грн інфляційних втрат рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

Водночас у частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу суд першої інстанції неправильно застосував положення частин 4, 5 статті 126 ГПК України, не надавши належної оцінки доводам відповідача про неспівмірність заявлених витрат.

Відтак апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» слід задовольнити частково, а рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2026 у справі № 910/4313/26 змінити в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зменшивши їх розмір з 27 969,44 грн до 14 000,00 грн. У решті рішення слід залишити без змін.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2026 у справі №910/4313/26є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

За приписами пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як убачається з апеляційної скарги, АТ «Українська залізниця» оскаржувало рішення суду першої інстанції в частині стягнення з нього 58 595,10 грн процентів за користування грошовими коштами та 40 217,50 грн інфляційних втрат, а також у частині розподілу судових витрат. Судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі [сума судового збору] грн обчислено та сплачено виходячи з розміру оскаржуваних майнових вимог.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що в частині стягнення процентів та інфляційних втрат рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апелянта в цій частині не знайшли свого підтвердження. Рішення суду першої інстанції змінено лише в частині розміру витрат на професійну правничу допомогу. Розподіл судових витрат не є позовною вимогою, не входить до ціни позову і не впливає на розмір судового збору, що підлягає сплаті за подання апеляційної скарги.

З огляду на викладене судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на апелянта (відповідача) в повному обсязі та розподілу не підлягає.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281 - 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 277, 281- 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2026 у справі № 910/4313/26 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2026 у справі № 910/4313/26 змінити в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, виклавши пункт 2 його резолютивної частини в такій редакції:

« 2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5; ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Експіойл» (02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, буд. 21, оф. 804/Б; ідентифікаційний код 41151048) проценти за користування грошовими коштами у розмірі 58 595 (п`ятдесят вісім тисяч п`ятсот дев`яносто п`ять) грн 10 коп., інфляційні втрати у розмірі 40 217 (сорок тисяч двісті сімнадцять) грн 50 коп., витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 659 (дві тисячі шістсот п`ятдесят дев`ять) грн 49 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14 000 (чотирнадцять тисяч) грн 00 коп.

У стягненні решти витрат на професійну правничу допомогу відмовити.»

3. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2026 у справі № 910/4313/26 залишити без змін.

4. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство «Українська залізниця».

5. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5; ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Експіойл» (02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, буд. 21, оф. 804/Б; ідентифікаційний код 41151048) 5 600 (п`ять тисяч шістсот) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/4313/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді О.М. Сибіга

О.В. Тищенко