Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №910/229/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" жовтня 2026 р. Справа № 910/229/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Крижного О.М.

суддів: Барсук М.А.

Сітайло Л.Г.

Без виклику учасників судового процесу

розглянувши апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2026

у справі №910/229/26 (суддя Щербаков С.О.)

За позовом Акціонерного товариства "Укртелеком"

до Кабінету Міністрів України

про стягнення 234 026, 92 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.

Акціонерне товариство "Укртелеком" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України про стягнення заборгованості у розмірі 234 026, 92 грн по витратах, понесених внаслідок надання послуг зв`язку на пільгових умовах мешканцям Лубенської МТГ у період з 01.01.2023 по 31.12.2023 (включно).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на виконання вимог законів України у період з 01.01.2023 по 31.12.2023 (включно) було надано послуги зв`язку на пільгових умовах мешканцям Лубенської міської територіальної громади Полтавської області, що були включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 117 від 29.01.2003, проте відповідач не виконав свій обов`язок з відшкодування позивачу витрат, які понесені останнім в результаті надання мешканцям Лубенської МТГ послуг зв`язку на пільгових умовах у спірний період.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.03.2026 у справі №910/229/26 позовні вимоги Акціонерного товариства "Укртелеком" - задоволено повністю. Стягнуто з Кабінету Міністрів України на користь Акціонерного товариства "Укртелеком" 234 026 (двісті тридцять чотири тисячі двадцять шість) грн 92 коп. - заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання послуг зв`язку на пільгових умовах мешканцям Лубенської МТГ у період з 01.01.2023 по 31.12.2023 (включно) та 2 808 (дві тисячі вісімсот вісім) грн 32 коп. - судового збору.

Суд першої інстанції встановив, що відповідно до підпункту «є» пункту 9 частини першої статті 87 БК України до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 5 частини другої статті 67-1 цього Кодексу), належать видатки на інші програми в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Наразі такий перелік не затверджений, що однак не змінює фактичного існування програм у галузі соціального захисту та соціального забезпечення, які забезпечують виконання загальнодержавних функцій, та не звільняє державу від здійснення видатків для забезпечення реалізації таких програм.

Місцевим господарським судом встановлено, що здійснення соціальних виплат за надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян належить саме до делегованих повноважень органу місцевого самоврядування і має супроводжуватись відповідним фінансуванням з боку держави, як того вимагають положення частини третьої статті 142 Конституції України.

Суд першої інстанції вказав, що належним представником держави у спірних правовідносинах є той суб`єкт, який визначений головним розпорядником бюджетних коштів у законі про державний бюджет, прийнятому законодавцем у році, що відповідає спірному періоду, за який понесені позивачем витрати за надання послуг зв`язку пільговим категоріям громадян підлягають компенсації. Якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника видатків, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до пункту 6 статті 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України розробляє проєкт закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України. Стороною зобов`язання з компенсації витрат позивачеві за надані послуги зв`язку пільговим категоріям громадян є держава в особі Кабінету Міністрів України, який є належним відповідачем у цьому спорі.

Враховуючи, що позивачем, на підставі належних та допустимих доказів, доведений факт надання в спірному періоді телекомунікаційних послуг на пільгових умовах громадянам, які проживають на території Лубенської міської територіальної громади Полтавської області, загальною вартістю 234 026,92 грн., тоді як обов`язок з відшкодування вартості яких покладений на державу в особі Кабінету Міністрів України, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Кабінет Міністрів України звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2026 і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Акціонерного товариства "Укртелеком" до Кабінету міністрів України відмовити повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Апелянт вказує, що судом першої інстанції у порушення норм матеріального та процесуального права, задовольняючи позов, не з`ясував повно та об`єктивно обставини справи, не надав належної оцінки дослідженим у справі доказам та, як наслідок, ухвалив не правильне рішення.

Скаржник зазначає, що Уряд не є належним відповідачем, оскільки у Уряду відсутні зобов`язання та правові підстави здійснювати виплати за послуги зв`язку пільговим категоріям осіб, чи передбачати таки видатки у відповідному проєкті Закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Апелянт посилається на те, що Бюджетним кодексом України, яким, відповідно до його преамбули, визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства, імперативно визначено, що відшкодування (компенсаційні виплати) за надання послуг зв`язку пільговим категоріям осіб здійснюється виключно з місцевих бюджетів будь якого рівня. Тобто, обов`язки відносно такого відшкодування (та відповідальність в разі її відсутності) покладаються саме на органи, які приймають та/чи виконують місцеві бюджети, проте ні в якому разі не на Кабінет Міністрів України; - одним з основних принципів Бюджетної системи України є принцип самостійності. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов`язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 26.06.2018 у справі № 924/781/17.

Крім того, апелянт стверджує, що Бюджетний кодекс України визначає, що видатки на відшкодування витрат на послуги зв`язку пільговим категоріям осіб відноситься саме до місцевих видатків (і, відповідно, покладає обов`язки з їх відшкодування саме на органи місцевого самоврядування, як органи, які приймають та виконують відповідні місцеві бюджети), відтак, суд першої інстанції необґрунтовано вважає зазначену норму Бюджетного кодексу України «помилковою» та ігнорує її при вирішенні цього спору;

За доводами скаржника, висновок суду першої інстанції: «якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника видатків, у такому випадку…» не може вважатися релевантним обставинам цієї справи, оскільки держава в особі законодавчого органу - Верховної Ради України у відповідних статтях Бюджетного кодексу визначила джерело видатків за послуги зв`язку пільговим категоріям осіб - будь який місцевий бюджет;

Також апелянтом зазначено, що норма БК України (п. 20-4 ч. 1 ст. 91) має певну логічно-правову конструкцію, вказана норма мала бути інтерпретована буквально, без добудови її фактичного, дослівного змісту. Таким чином, положення пункту 20-4 ст. 91 БК України встановлює виключно одне джерело фінансування видатків на послуги зв`язку на пільгових умовах - будь який місцевий бюджет, іншого законодавець не передбачив.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Позивач у своєму відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що апеляційна скарга Кабінету Міністрів України є необґрунтованою та безпідставною та просить суд апеляційної інстанції залишити рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2026 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Позивач зазначає, що пункт 20-4 ч. 1 ст. 91 БК України та ст.ст.82-83 цього кодексу слід тлумачити системно у зв`язку із іншими нормами кодексу та іншими законодавчими нормами, зокрема, Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», а також ретроспективно, зокрема щодо того, що з 01.01.2017 Законом України від 20.12.2016 №1789-VIII «Про внесення змін до Бюджетного Кодексу України» норми, викладені в абз. 5 пп. «б» п. 4 ч. 1 ст. 89 БК України щодо пільг окремим категоріям громадян, як і норми статті 102 БК, були виключені;

Разом з тим, позивач вказує, що однією із обов`язкових умов для передачі державою органам місцевого самоврядування права на здійснення видатків, які визначаються функціями держави є наявність трансфертів з Державного бюджету України місцевому бюджету. Проте, Законами України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", який діяв у спірний період, міжбюджетні трансферти (субвенції/дотації) із Державного бюджету місцевому бюджету на видатки на пільги з послуг зв`язку не передбачалися, а отже відповідні кошти з державного бюджету до місцевого не надходили, що зокрема, підтверджується і листом Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради від 25.03.2025 № 07-46/1250.

Відповідач в поданій апеляційній скарзі підтверджує відсутність відповідного переліку програм в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій на виконання пп. «є» п. 9 ч. 1 ст. 87 БК України та, не зважаючи на те, що Бюджетний кодекс України встановлює прямий обов`язок Кабінету Міністрів України щодо затвердження ним вказаного переліку, останній помилково посилається на наявність права визначати окремі програми в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій. Відповідач безпідставно зазначає, що відсутність зазначеного переліку є свідченням того, що Уряд не відносить видатки з послуг зв`язку пільговим категоріям осіб до програм, які підлягають відшкодуванню (фінансуються) за рахунок коштів Державного бюджету України.

Саме тому, що Кабінет Міністрів України не привів свої нормативно-правові акти у відповідність з Законами України, зокрема: не затвердив відповідний перелік програм в галузі соціального захисту та соціального забезпечення на виконання пп. «є» п. 9 ч. 1 ст. 87 Бюджетного кодексу України та у зв`язку з нечітким викладенням діючих з 01.01.2020 норм законодавства щодо компенсації витрат операторів зв`язку за надання послуг зв`язку пільговим категоріям громадян, Верховний Суд у постановах від 07.08.2023 у справі №922/1418/22, від 28.09.2023 у справі №916/2523/22, від 06.10.2023 у справі №916/429/23 та від 10.10.2025 у справі №910/6201/24 дійшов правового висновку, що саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем у правовідносинах щодо компенсації витрат за надання послуг зв`язку пільговим категоріям громадян.

Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини.

Судом першої інстанції встановлено, що Акціонерне товариство "Укртелеком" є оператором електронних комунікацій (до 01.01.2022 - оператор телекомунікацій) і включене до Реєстру постачальників електронних комунікаційних мереж та/або послуг (раніше - операторів, провайдерів телекомунікацій) Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах електронних комунікацій, радіочастотного спектра та надання послуг поштового зв`язку.

Акціонерне товариство "Укртелеком", як оператор електронних комунікацій надає електронні комунікаційні послуги споживачам згідно із Законом України "Про електронні комунікації" та Законом України "Про зв`язок" та іншими законодавчими актами України.

Позивач зазначає, що на виконання вимог чинного законодавства у період з 01.01.2023 по 31.12.2023 (включно) ним було надано послуги зв`язку на пільгових умовах мешканцям Лубенської міської територіальної громади Полтавської області (надалі Лубенська МТГ), що були включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 117 від 29.01.2003. Витрати позивача, понесені внаслідок надання послуг зв`язку на пільгових умовах, становили 234 026, 92 грн.

У зв`язку з невідшкодуванням понесених витрат за надані послуги на пільгових умовах, позивач звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради про стягнення заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання вищевказаних послуг зв`язку пільговим категоріям населення за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 (включно) на суму 234 026, 92 грн.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 02.08.2024 у справі № 917/720/24 позов Акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Полтавської філії Акціонерного товариства "Укртелеком" - задоволено повністю. Стягнуто з Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради на користь Акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Полтавської філії Акціонерного товариства "Укртелеком" 234 026,92 грн заборгованості та 3 510,40 грн витрат по сплаті судового збору.

Проте, постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.10.2024 у справі № 917/720/24 апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради на рішення Господарського суду Полтавської області від 02.08.2024 у справі №917/720/24 задоволено. Рішення Господарського суду Полтавської області від 02.08.2024 у справі №917/720/24 скасовано та прийнято нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Полтавської філії Акціонерного товариства "Укртелеком" до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради про стягнення 234 026,92 грн заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання послуг зв`язку на пільгових умовах відмовлено.

Так, у вказаній постанові апеляційним судом зазначено наступне:

- проаналізувавши положення п. 6 статті 92 Конституції України та Закону №2017-III колегія суддів зазначає, що покладання обов`язків з відшкодування спірних витрат на послуги зв`язку пільговим категоріям громадян на органи місцевого самоврядування є помилковим, оскільки боржником у цих правовідносинах є держава, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи;

- належним представником держави у спірних правовідносинах є той суб`єкт, який визначений законом про державний бюджет головним розпорядником бюджетних коштів, прийнятим законодавцем у році, що відповідає спірному періоду, за який понесені позивачем витрати за надання послуг зв`язку пільговим категоріям громадян підлягають компенсації;

- якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника видатків, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до п. 6 статті 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України;

- пільги, введені Законами України, мають компенсуватися з державного бюджету з огляду на їх введення органом державної влади, і саме держава, як замовник послуг, є боржником у цих правовідносинах. Відповідна правова викладена у постановах Верховного Суду від 20.01.2022 у справі №904/138/21, від 01.02.2022 у справі №904/141/20, від 27.07.2022 у справі №904/7875/21, від 09.06.2023 у справі №916/3938/21;

- судова колегія зазначає, що стороною зобов`язання з компенсації витрат позивачу за надані послуги зв`язку пільговим категоріям громадян є держава, а тому Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради не може бути боржником за такими зобов`язаннями;

- фінансування цих пільг органами місцевого самоврядування може здійснюватися лише як делеговане повноваження тобто за наявності відповідних субвенцій держбюджету, здійснення яких щодо спірного періоду не доведено, а із норм чинного законодавства не вбачається.

Позивач зазначає, що доказом відсутності надання субвенцій з державного бюджету місцевому бюджету щодо фінансування відшкодування витрат оператора зв`язку з надання пільг, встановлених вищевказаними Законами України , є також лист Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради від 25.03.2025 № 07-46/1250.

Тож, позивач зазначає, що саме Кабінет Міністрів України є належним відповідачем у даній справі та зобов`язаний відшкодувати витрати, понесені АТ "Укртелеком" внаслідок надання послуг зв`язку на пільгових умовах мешканцям Лубенської МТГ, які за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 (включно) становлять 234 026,92 грн.

З метою здійснення розрахунків за надані послуги зв`язку на пільгових умовах мешканцям Лубенської МТГ, 26.11.2025 позивачем було надіслано відповідачу лист вимогу № 80С914.012_259/4 від 20.11.2025 про відшкодувати вищевказаних витрат у сумі 234 026, 92 грн.

До вказаного листа позивач додав Розрахунки видатків на відшкодування витрат по категоріях пільг та з поіменними списками пільговиків по Лубенській МТГ за кожний місяць спірного періоду.

Так, Розрахунки видатків по категоріях пільг на відшкодування витрат містили узагальнені відомості про обсяг та суму наданих пільг за категоріями пільговиків; Розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг містили перелік осіб, яким були надані послуги на пільгових умовах, відомості, за якими можливо ідентифікувати особу-пільговика (прізвище, ім`я, по-батькові пільговика, місце проживання такої особи, її ідентифікаційний номер), вид пільги та період їх надання, суму пільги по кожному окремому пільговику та загальну суму витрат АТ "Укртелеком", яку воно понесло і яка підлягає відшкодуванню відповідачем, за кожен місяць спірного періоду.

Позивач зазначає, що надсилання відповідачу вищевказаного листа від 20.11.2025 № 80С914.012_259/4 з розрахунками видатків, є вимогою позивача про оплату у розумінні ст.530 Цивільного кодексу України та враховуючи те, що відповідач отримав вказаний лист 01.12.2025, що підтверджується інформацією з офіційного сайту АТ "Укрпошта" про вручення поштового відправлення, відтак відповідач зобов`язаний був компенсувати позивачу вартість послуг зв`язку, наданих пільговим категоріям мешканців Лубенської МТГ, у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, тобто до 08.12.2025 року включно.

Однак, відповідач на вищезазначений лист відповіді не надав, грошові кошти не перерахував.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що всупереч положенням норм чинного законодавства, відповідач не виконав обов`язок щодо відшкодування позивачу витрат, які понесені останнім в результаті надання мешканцям Лубенської МТГ послуг зв`язку на пільгових умовах у спірний період, внаслідок чого заборгованість відповідача перед позивачем становить 234 026,92 грн., що підтверджується розрахунками заборгованості. Позивач також зазначає, що відповідач зобов`язаний здійснити розрахунки з позивачем щодо послуг зв`язку, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, у період з 01.01.2023 по 31.12.2023 (включно) на загальну суму 234 026,92 грн., а відсутність бюджетних призначень на відповідні видатки не є підставами для звільнення відповідача від виконання встановленого чинним законодавством зобов`язання.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився та не погодився з висновками суду першої інстанції.

Північний апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення з Кабінету Міністрів України на користь Акціонерного товариства "Укртелеком" 234 026 грн 92 коп. заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання послуг зв`язку на пільгових умовах мешканцям Лубенської МТГ у період з 01.01.2023 по 31.12.2023 (включно).

Як встановлено судом та перевірено судом апеляційної інстанції, АТ "Укртелеком" є оператором електронних комунікацій, який надає електронні комунікаційні (телекомунікаційні) послуги споживачам, в тому числі і тим, що мають визначені законодавством пільги з їх оплати.

Заявляючи вимоги про стягнення витрат, понесених позивачем внаслідок надання населенню Лубенської МТГ послуг зв`язку на пільгових умовах, позивач вказував, що оскільки держава не визначила законом головного розпорядника таких видатків, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до п. 6 ст. 116 Конституції України, саме Кабінет Міністрів України розробляє проєкт закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.

Наведене відповідає правовому висновку щодо характеру правовідносин, які виникають між державою як замовником послуг на пільгових умовах відповідній категорії споживачів із метою забезпечення державних соціальних гарантій та особою, яка надає такі послуги, викладеному в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 10.04.2018 у справі № 927/291/17, від 17.04.2018 у справі № 906/621/17, від 23.10.2019 у справі № 911/1924/18 та ін. (у справах щодо відшкодування витрат на надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів).

Здійснення зазначених соціальних виплат відноситься саме до делегованих і мають супроводжуватись відповідним фінансуванням з боку держави, як того вимагають положення частини третьої статті 142 Конституції України, відповідно до якої держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення за рахунок власних коштів і благодійних надходжень додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення (пункт "а" частини першої статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Тобто, встановлення органами місцевого самоврядування додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення є власними повноваженнями, які мають фінансуватися виключно з місцевого бюджету.

Зазначене повністю відповідає положенням частини третьої статті 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" щодо права органів місцевого самоврядування встановлювати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Водночас, відповідно до п.п. "є" пункту 9 частини першої статті 87 Бюджетного кодексу (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених п. 5 частини другої статті 67-1 цього Кодексу) належать видатки на інші програми в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Наразі такий перелік не затверджений, що, однак, не змінює фактичного існування програм в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, та не звільняє державу від здійснення видатків для забезпечення реалізації таких програм.

Положення п. 6 статті 92 Конституції України та наведених вище статей Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" у сукупності свідчить про те, що покладання обов`язків з відшкодування спірних витрат на послуги зв`язку пільговим категоріям громадян на органи місцевого самоврядування є помилковим, оскільки боржником у цих правовідносинах є держава, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи.

Належним представником держави у спірних правовідносинах є той суб`єкт, який визначений законом про державний бюджет головним розпорядником бюджетних коштів, прийнятим законодавцем у році, що відповідає спірному періоду, за який понесені позивачем витрати за надання послуг зв`язку пільговим категоріям громадян підлягають компенсації.

Якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника видатків, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до пункту 6 статті 116 Конституції України, саме Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.

Отже, стороною зобов`язання з компенсації витрат позивачу за надані послуги зв`язку пільговим категоріям громадян є держава.

Стягнення компенсації витрат за рахунок видатків місцевих бюджетів було б можливим лише за наявності субвенцій із державного бюджету місцевому бюджету на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом міністрів України.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", який діяв у спірний період, міжбюджетні трансферти (субвенції/дотації) із Державного бюджету місцевому бюджету на видатки на пільги з послуг зв`язку не передбачалися, а тому відповідні кошти з державного бюджету до місцевого бюджету не надходили.

Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять інформації та доказів надання відповідних субвенцій з державного бюджету місцевому бюджету, посилання відповідача на те, що відшкодування витрат, понесених позивачем внаслідок надання мешканцям Лубенської міської територіальної громади Полтавської області послуг зв`язку на пільгових умовах, повинен здійснювати орган місцевого самоврядування за рахунок видатків з місцевого бюджету, є необґрунтованими.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до суду з аналогічними вимогами до органу місцевого самоврядування - Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради, проте постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.10.2024 у справі № 917/720/24, було відмовлено в задоволенні позову та зазначено, що вказаний орган є неналежним відповідачем у спірних правовідносинах.

Іншого органу, створеного для виконання зазначених функцій, судом в межах даної справи не встановлено.

Крім того, як зазначено апеляційним судом, належним представником держави у спірних правовідносинах є той суб`єкт, який визначений законом про державний бюджет головним розпорядником бюджетних коштів, прийнятим законодавцем у році, що відповідає спірному періоду, за який понесені позивачем витрати за надання послуг зв`язку пільговим категоріям громадян підлягають компенсації. Якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника видатків, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до пункту 6 статті 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України розробляє проєкт закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.

Судом першої інстанції вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується, що в період з 01.01.2023 по 31.12.2023 включно, позивач надав послуги зв`язку пільговим категоріям мешканцям Лубенської міської територіальної громади Полтавської області. Вказане відповідачем не заперечується.

Разом з тим, місцевий господарський суд правильно зазначив, що чинним законодавством України не передбачено обов`язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які мають право на пільги, оскільки зобов`язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із законів України.

Отже, у позивача, який надав послуги зв`язку особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, виникло право на відшкодування частини вартості таких послуг зв`язку за рахунок держави як платника, а у відповідача, обов`язок здійснити з позивачем розрахунок за надані послуги.

Господарським судом міста Києва встановлено, що телекомунікаційні послуги на пільгових умовах надавались позивачем не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього. Як наслідок, уповноважений на те державою орган - відповідач у справі, в силу закону, має відшкодувати такі витрати позивачу за рахунок бюджетних коштів.

Згідно з частиною 6 статті 48 Бюджетного кодексу України, бюджетні зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв`язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень частин 1 - 4 указаної статті Кодексу.

Враховуючи, що позивачем, на підставі належних та допустимих доказів, доведений факт надання в спірному періоді телекомунікаційних послуг на пільгових умовах громадянам, які проживають на території Лубенської міської територіальної громади Полтавської області, загальною вартістю 234 026, 92 грн, тоді як обов`язок з відшкодування вартості яких покладений на державу в особі Кабінету Міністрів України, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Щодо доводів скаржника, що Уряд не є належним відповідачем, оскільки у Уряду відсутні зобов`язання та правові підстави здійснювати виплати за послуги зв`язку пільговим категоріям осіб, чи передбачати таки видатки у відповідному проєкті Закону про Державний бюджет України на відповідний рік, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

За положеннями статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно зі статтею 526 ЦК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Як вже зазначалося, АТ "Укртелеком" є оператором електронних комунікацій, який надає електронні комунікаційні (телекомунікаційні) послуги споживачам, в тому числі і тим, що мають визначені законодавством пільги з їх оплати.

Заявляючи вимоги про стягнення витрат, понесених позивачем внаслідок надання населенню Лубенської МТГ послуг зв`язку на пільгових умовах, позивач вказав, що, оскільки держава не визначила законом головного розпорядника таких видатків, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до пункту 6 статті 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України розробляє проєкт закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.

Засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначає Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" встановлено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Частиною першою статті 20 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" встановлено, що надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання.

Пільги з оплати користування послугами зв`язку та комунікаційними послугами передбачено низкою законодавчих актів України. Так, перелік категорій громадян, яким державою встановлені державні соціальні гарантії у вигляді пільг, встановлено, зокрема, Законами України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про охорону дитинства", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист".

Згідно із ч. 1 ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Відповідно до ст. 143 Конституції України та ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" повноваження органів місцевого самоврядування поділяються на власні (самоврядні) та делеговані, тобто повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом.

Здійснення зазначених соціальних виплат відноситься саме до делегованих і має супроводжуватись відповідним фінансуванням з боку держави, як того вимагають положення ч. 3 ст. 142 Конституції України, відповідно до якої держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.

За положеннями п. «а» ч. 1 ст. 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад віднесено встановлення за рахунок власних коштів і благодійних надходжень додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення.

Тобто, встановлення органами місцевого самоврядування додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення є власними повноваженнями, які мають фінансуватися виключно з місцевого бюджету.

Зазначене відповідає положенням ч. 3 ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" щодо права органів місцевого самоврядування встановлювати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Згідно з пп. «є» п. 9 ч. 1 ст. 87 БК України до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених п. 5 ч. 2 ст. 67-1 цього Кодексу) належать видатки на інші програми в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Судом першої інстанції в контексті вищезазначеного взято до уваги те, що наразі такий перелік не затверджений, що, однак, не змінює фактичного існування програм у галузі соціального захисту та соціального забезпечення, які забезпечують виконання загальнодержавних функцій, та не звільняє державу від здійснення видатків для забезпечення реалізації таких програм.

Положення п. 6 ст. 92 Конституції України та наведених вище статей Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" у сукупності свідчать про те, що покладання обов`язків із відшкодування спірних витрат на послуги зв`язку пільговим категоріям громадян на органи місцевого самоврядування є помилковим, оскільки боржником у цих правовідносинах є держава, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи.

У постанові від 07.08.2023 у справі № 922/1418/22 Верховним Судом висловлено правову позицію про те, що належним представником держави у спірних правовідносинах є той суб`єкт, який визначений законом про державний бюджет головним розпорядником бюджетних коштів, прийнятим законодавцем у році, що відповідає спірному періоду, за який понесені позивачем витрати за надання послуг зв`язку пільговим категоріям громадян підлягають компенсації. Якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника видатків, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до пункту 6 статті 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України розробляє проєкт закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.

Наведена правова позиція з питань встановлення соціальних пільг і гарантій та суб`єктів, які зобов`язані фінансувати таки пільги, яку правомірно враховано судом першої інстанції, наведена в численних постановах Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 904/138/21, від 01.02.2022 у справі № 904/141/20, від 27.07.2022 у справі № 904/7875/21, від 09.06.2023 у справі № 916/3938/21 та зводиться до того, що пільги, введені законами України, мають компенсуватися з державного бюджету з огляду на їх введення органом державної влади, і саме держава як замовник послуг є боржником у цих правовідносинах.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, у позивача виникло цивільне право на відшкодування вартості послуг, наданих особам, які згідно із чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у держави (її відповідного органу) як замовника послуг - цивільний обов`язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги.

Наведене відповідає правовому висновку щодо характеру правовідносин, які виникають між державою як замовником послуг на пільгових умовах відповідній категорії споживачів із метою забезпечення державних соціальних гарантій та особою, яка надає такі послуги, викладеному в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 10.04.2018 у справі № 927/291/17, від 17.04.2018 у справі № 906/621/17, від 23.10.2019 у справі № 911/1924/18 та ін. (у справах щодо відшкодування витрат на надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів).

Отже, стороною зобов`язання з компенсації витрат позивачу за надані послуги зв`язку пільговим категоріям громадян є держава.

Колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача на позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 26.06.2018 у справі № 924/781/17, оскільки Верховний Суд у постановах, які були прийняті після зазначеної (зокрема, у постановах від 07.08.2023 у справі № 922/1418/22, від 28.09.2023 у справі № 916/2523/22, від 06.10.2023 у справі № 916/429/23 та у постанові по даній справі від 10.10.2025 № 910/6201/24) дійшов правового висновку, що саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем у правовідносинах щодо компенсації витрат за надання послуг зв`язку пільговим категоріям громадян.

Стягнення компенсації витрат за рахунок видатків місцевих бюджетів було б можливим лише за наявності субвенцій із державного бюджету місцевому бюджету на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Вказане відповідає правовому висновку, викладеному в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.08.2023 у справі №922/1418/22 та від 06.10.2023 у справі № 916/429/23.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", який діяв у спірний період, міжбюджетні трансферти (субвенції/дотації) із Державного бюджету місцевому бюджету на видатки на пільги з послуг зв`язку не передбачалися, а тому відповідні кошти з державного бюджету до місцевого бюджету не надходили.

Колегія суддів зауважує, що відповідачем не надано доказів надання субвенцій з державного бюджету відповідним місцевим бюджетам.

Окрім цього, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обставини віднесення видатків на покриття пільг за послуги зв`язку до місцевого бюджету Лубенської міської територіальної громади Полтавської області, зокрема, шляхом прийняття вказаною радою відповідного рішення щодо надання додаткових гарантій соціального захисту населення або отримання субвенцій з державного бюджету.

Відтак, з урахуванням зазначеного вище, колегія суддів констатує, що оскільки матеріали справи не містять інформації та доказів надання відповідних субвенцій з Державного бюджету України місцевому бюджету, посилання відповідача на те, що відшкодування витрат, понесених позивачем унаслідок надання мешканцям Лубенської міської територіальної громади Полтавської області послуг зв`язку на пільгових умовах, повинен здійснювати орган місцевого самоврядування за рахунок видатків із місцевого бюджету, є необґрунтованими.

Як встановлено вище, матеріалами справи підтверджено та позивачем доведено, що у період з 01.01.2023 по 31.12.2023 включно позивач надав послуги зв`язку пільговим категоріям мешканцям Лубенської міської територіальної громади Полтавської області на загальну суму 234 026,92 грн. Вказане відповідачем не заперечується.

При цьому, як правильно зауважено судом першої інстанції, чинним законодавством України не передбачено обов`язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які мають право на пільги, оскільки зобов`язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із законів України.

Отже, у позивача, який надав послуги зв`язку особам, які згідно із чинним законодавством мають право на соціальні пільги, виникло право на відшкодування частини вартості таких послуг зв`язку за рахунок держави як платника, а у відповідача - обов`язок здійснити з позивачем розрахунок за надані послуги.

За приписами статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлене договором або законом.

Колегія суддів також враховує, що ані Законом України "Про телекомунікації", ані Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг не передбачено жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі.

Нормами ч. 2 ст. 617 ЦК України встановлено, що відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що телекомунікаційні послуги на пільгових умовах надавались позивачем не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього. Як наслідок, уповноважений на те державою орган - відповідач у справі, в силу закону, має відшкодувати такі витрати позивачу за рахунок бюджетних коштів.

Згідно із ч. 6 ст. 48 БК України бюджетні зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв`язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень частин першої-четвертої вказаної статті Кодексу.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем на підставі належних та допустимих доказів доведений факт надання в спірному періоді телекомунікаційних послуг на пільгових умовах громадянам, які проживають на території Лубенської міської територіальної громади Полтавської області, загальною вартістю 234 026,92 грн., тоді як обов`язок з відшкодування вартості яких покладений на державу в особі Кабінету Міністрів України, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду.

Суд констатує право сторони за звернення до суду із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції. У межах розгляду апеляційної скарги встановлено, що права відповідача не були порушені.

Висновки суду апеляційної інстанції

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом.

Згідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Частиною 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в обґрунтування апеляційної скарги.

Таким чином, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

Судові витрати

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2026 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2026 - залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено - 13.10.2026

Головуючий суддя О.М. Крижний

Судді М.А. Барсук

Л.Г. Сітайло