Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №910/5695/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2026 р. Справа№ 910/5695/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Спаських Н.М.

суддів: Сибіги О.М.

Яценко О.В.

при секретарі судового засідання Кузьменко А.М.

за участі представників сторін згідно протоколу судового засідання від 07.10.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу від 18.08.2026 Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт Оіл Груп"

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2026 (повний текст складено 03.08.2026)

у справі № 910/5695/26 (суддя Кирилюк Т.Ю.)

за позовом Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони (м. Житомир) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (м. Київ) та Макарівської квартирно-експлуатаційної частини району (Житомирська обл., с-ще Городок)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт Оіл Груп" (м. Київ)

про стягнення 124 800,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст та підстави позовних вимог.

Житомирська спеціалізована прокуратура у сфері оборони (далі - прокурор) звернулася до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - позивач-1, Міноборони) та Макарівської квартирно-експлуатаційної частини району (далі - позивач-2, Макарівська КЕЧ району) із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт Оіл Груп" (далі - відповідач, ТОВ "Моноліт Оіл Груп") про стягнення 124 800,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням позивачем-2 та відповідачем постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" та підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України (далі - ПК України) під час укладання Договору від 08.10.2024 № 258 в частині включення до ціни цього договору податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 20 % замість нульової ставки. За доводами прокурора, зазначена умова Договору є нікчемною, наслідком чого є повернення покупцю відповідно до статті 1212 ЦК України безпідставно набутих відповідачем коштів у розмірі 20% ПДВ в сумі 124 800,00 грн.

Мотивуючи наявність підстав для представництва прокурором у даних спірних правовідносинах інтересів держави, прокурор зазначив, що Макарівська КЕЧ району, як сторона Договору, що несе відповідальність за використання бюджетних коштів під час здійснення своєї діяльності, та Міноборони, на яке покладено функції з контролю та забезпечення ефективного використання фінансових ресурсів в оборонній сфері, не вжили достатніх та належних заходів для повернення безпідставно сплачених відповідачу бюджетних коштів у вигляді ПДВ в ціні товару.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.2026 у справі №910/5695/26 позов задоволено повністю.

Стягнуто з ТОВ "Моноліт Оіл Груп" на користь Макарівської КЕЧ району, як сторони договору і їх платника, 124 800,00 грн коштів основного боргу, а на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону 2 662,40 грн судового збору.

Суд першої інстанції, дослідивши та з`ясувавши умови укладеного між позивачем-2 та відповідачем Договору, в ухваленому рішенні встановив, що в частині предмету, замовника та мети його укладення спірний Договір підпадає під дію постанови КМУ від 02.03.2022 № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" та підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України. Зокрема, предмет Договору (мазут паливний 100 малозольний малосірчатий (ДСТУ 4058-2001)) та замовник (Макарівська КЕЧ району - бюджетна установа державної форми власності, структурний підрозділ Збройних Сил України) відповідають критеріям, визначеним постановою КМУ від 02.03.22 № 178. Мету укладення Договору сукупно підтверджують: інформаційна довідка закупівлі UA-2024-09-17-005777-а із зазначенням "для потреб оборони", посилання у Договорі на постанову Кабінету Міністрів України від 11.11.2022 № 1275 "Деякі питання здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану" та наведення у пунктах 2.4 і 4.2.2 Договору необхідності відповідності способу виконання цього Договору вимогам Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України. Отже товар придбавався не для власних господарських потреб Макарівської КЕЧ району.

На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов висновку, що включення до ціни Договору ПДВ за ставкою 20 відсотків суперечить публічному порядку, а відповідна умова Договору (підпункти 1.1 та 3.1) є нікчемною відповідно до частин 1 та 2 статті 228 ЦК України.

Оскільки відповідач отримав суму ПДВ поза межами договірних зобов`язань і без достатньої правової підстави, суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин статтю 1212 ЦК України і задовольнив позовну вимогу про стягнення з відповідача 124 800,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурор належним чином обґрунтував підстави для представництва інтересів держави у даній справі. При цьому суд виходив з того, що Міноборони є головним розпорядником коштів бюджетної програми 2101020, за рахунок яких фінансувався спірний Договір від 08.10.2024 № 258, і наділене повноваженнями щодо забезпечення життєдіяльності Збройних Сил України та управління бюджетними коштами, а Макарівська КЕЧ району входить до структури Сил логістики Збройних Сил України й забезпечує військові частини, зокрема, котельним паливом.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ТОВ "Моноліт Оіл Груп" 18.08.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2026 у справі № 910/5695/26, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову та стягнути на користь апелянта судові витрати.

Мотивуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник зазначає, що прокурор не мав правових підстав для здійснення представництва інтересів держави в особі Макарівської КЕЧ району. Посилаючись на частину 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", пункт 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, статтю 1 Закону України "Про оборону України", Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення в системі Міністерства оборони України, затверджене наказом Міністерства оборони України від 03.07.2013 № 448, та Положення про Макарівську квартирно-експлуатаційну частину району, затверджене наказом начальника Київського квартирно-експлуатаційного управління від 30.05.2024 № 13, скаржник зазначає, що Макарівська КЕЧ району не належить до органів військового управління, не здійснює публічно-владних управлінських функцій і не є суб`єктом владних повноважень. Отже, судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено відповідачу у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду. Водночас, скаржник також акцентував увагу на не доведенні прокурором бездіяльності позивачів, оскільки жоден із них у листуванні з прокурором не заявляв про свою відмову від захисту чи неможливість його здійснення, а Макарівська КЕЧ району своїми діями підтвердила оскарження акта перевірки Держаудитслужби та звернення до останньої з листом про необхідність подання позову про стягнення збитків відповідно до висновку суду в адміністративній справі.

Щодо застосування матеріального права скаржник зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував підпункт "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України та постанову Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 (у редакції постанови від 18.07.2024 № 831). За його твердженням, постанова КМУ від 02.03.2022 №178 зі змінами розповсюджується на операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту. Скаржник зазначає, що суд першої інстанції не оцінив у сукупності із наявними у справі, подані ним докази щодо передумов прийняття постанов КМУ №178 та № 831 (пояснювальні записки, довідку щодо відповідності праву Європейського Союзу, протокол узгодження позицій та роз`яснення Державної податкової служби України від 30.07.2024), з яких, на його думку, вбачається, що нульова ставка стосується лише товарів для заправки чи забезпечення транспорту та товарів, визначених нормативними і технічними документами відповідного транспорту. У свою чергу, предметом закупівлі за номером UA-2024-09-17-005777-a та Договору від 08.10.2024 № 258 було котельне паливо (мазут паливний М-100 малозольний малосірчистий), що відповідає вимогам ДСТУ 4058-2001 та Технічного регламенту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2013 № 927. Вказане паливо використовувалося Макарівською КЕЧ району в якості сировини для виробництва тепла, яке в подальшому продавалося населенню за відплатними договорами за встановленою ціною, яка включала ПДВ. Крім того, за твердженням апелянта, котельне паливо прямо виключене з категорії пально-мастильних матеріалів пунктом 2 розділу I Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення в системі Міністерства оборони України, не використовується для забезпечення транспортних засобів і кваліфікується як видатки за кодом 2275 "Оплата інших енергоносіїв та інших комунальних послуг" відповідно до Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 № 333.

Поряд з цим, посилаючись на положення частини 2 статті 92 Конституції України та статей 7, 22, 25, 194 ПК України, скаржник зазначає, що об`єкт оподаткування і ставка податку визначаються виключно Податковим кодексом України, а тому постановою КМУ не може встановлюватися нульова ставка для операцій із постачання мазуту паливного, який не пов`язаний із заправкою чи забезпеченням наземного військового транспорту. На його переконання, у разі колізії застосуванню підлягають норми Податкового кодексу України, а неоднозначність положень має тлумачитися на користь платника податку відповідно до підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Кодексу.

Крім того, апелянт вказує, що вся сума ПДВ у розмірі 124 800,00 грн. вже перерахована до державного бюджету та відповідачем не утримується в себе, тому право держави не може бути порушеним.

З огляду на викладене, за доводами скаржника, рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статей 236, 238 ГПК України, ухвалене за неповного встановлення обставин, що мають значення для справи, без дослідження поданих ним доказів та з неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

Позиції інших учасників справи.

Прокурор у відзиві на апеляційну скаргу від 14.09.2026 заперечує проти доводів апелянта та просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2026 у справі № 910/5695/26 залишити без змін.

Заперечуючи проти доводів апелянта щодо підстав представництва, прокурор послався на пункт 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статті 4 та 53 ГПК України, рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 та вказав, що предметом спору є стягнення безпідставно отриманих коштів у сумі податку на додану вартість, сплаченого під час виконання Договору, укладеного для забезпечення потреб оборони за рахунок коштів Державного бюджету України, а порушення інтересів держави полягає у вибутті бюджетних коштів, призначених для потреб Збройних Сил України, та порушенні механізмів ефективного використання таких коштів в умовах воєнного стану.

Щодо визначення належним позивачем-2 Макарівської КЕЧ району, прокурор зазначив, що остання не є державним підприємством чи господарським товариством державного сектору економіки, а є бюджетною установою та органом військового управління, на який покладено квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин, зокрема, забезпечення їх енергоносіями, комунальними послугами та котельним паливом.

Доводи апелянта щодо незастосовності постанови КМУ №178 до спірних правовідносин, прокурор спростовує тим, що постанова КМУ № 178 у редакції, чинній з 01.08.2024 (зі змінами, внесеними постановою КМУ від 18.07.2024 № 831), передбачає нульову ставку податку на додану вартість для операцій з постачання не лише товарів для транспортних засобів, а й паливно-мастильних матеріалів Збройним Силам та іншим визначеним суб`єктам для потреб національної безпеки та оборони, а мазут, відповідно до ДСТУ 3437-96 та ДСТУ 5058-2001, належить до категорії паливно-мастильних матеріалів.

Щодо відповідності постанови КМУ № 178 зі змінами вимогам Податкового кодексу України прокурор вказав, що вона прийнята на виконання підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України, який передбачає застосування нульової ставки також в інших випадках, передбачених законодавством, не встановлює нових елементів податку та не змінює існуючих. На підтвердження цієї позиції прокурор послався на рішення Конституційного Суду України від 09.07.1998 № 12-рп/98, постанови Верховного Суду від 14.11.2023 у справі № 910/2416/23, від 23.05.2024 у справі № 911/1870/23, від 28.05.2024 у справі № 910/12151/23, від 13.11.2024 у справі № 911/23/24 та від 19.04.2022 у справі № 816/687/16.

Заявлені у справі клопотання та результати їх розгляду.

05.10.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів, у якому відповідач просить поновити строк на подання доказів та долучити до матеріалів справи копії податкових накладних № 84 від 17.10.2024 і № 10 від 04.02.2025, податкових декларацій з податку на додану вартість за жовтень 2024 року та лютий 2025 року, двох платіжних інструкцій, а також витяг про реквізити електронного рахунку та інформацію щодо залишку коштів на такому рахунку.

Обґрунтовуючи клопотання, відповідач посилається на те, що у справі, яка розглядається, прокурор не доводив ані факту несплати відповідачем спірної суми податку на додану вартість до Державного бюджету України, ані її протиправного утримання в себе відповідачем, а суд першої інстанції не з`ясовував, чи було таку суму сплачено до бюджету. Відповідач наголошує, що в постановах Верховного Суду від 09.09.2026 у справі № 911/3375/25, від 13.08.2026 у справі № 911/1553/25, від 15.09.2026 у справі № 911/3300/25, від 20.08.2026 у справі № 914/2177/24 та в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.07.2026 у справі № 910/6530/24 викладено правові висновки, згідно з якими у спорах про стягнення сум ПДВ, сплачених за договорами з включенням до ціни 20 відсотків податку, ключовим є встановлення факту сплати відповідачем такого податку до Державного бюджету України. Відповідач стверджує, що реєстрація податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних можлива за наявності достатнього реєстраційного ліміту, який формується за рахунок податкового кредиту або коштів, сплачених до бюджету, а тому подані докази підтверджують, що сума ПДВ у розмірі 124 800,00 грн не залишилася у його володінні, а вже перейшла на бюджетні рахунки держави.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, обговоривши в засіданні зі сторонами і розглянувши клопотання, зазначає таке.

Відповідно до статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд, прокурор, учасники судового процесу та їхні представники зобов`язані керуватися таким завданням, а також засадами господарського судочинства, серед яких верховенство права, змагальність сторін та пропорційність. Тож під час вирішення питання про прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції має забезпечити баланс між обов`язком учасників справи подавати докази своєчасно та необхідністю повного і всебічного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

За приписами частини 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи обґрунтував неможливість їх подання з причин, що не залежали від нього. Положення статті 80 ГПК України, на які посилається відповідач, регулюють подання доказів у суді першої інстанції, тому питання прийняття додаткових доказів в апеляційному провадженні вирішується колегією суддів за приписами статті 269 ГПК України.

Колегія суддів враховує, що подані документи стосуються обставини, яка в сформованій практиці Верховного Суду у постановах від 09.09.2026 у справі № 911/3375/25, від 13.08.2026 у справі № 911/1553/25, від 15.09.2026 у справі № 911/3300/25, від 20.08.2026 у справі № 914/2177/24 та в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.07.2026 у справі № 910/6530/24 розглядається як суттєва для вирішення спорів зазначеної категорії, а саме фактична сплата відповідачем ПДВ до Державного бюджету України. Прийняття таких доказів відповідає завданню та засадам господарського судочинства, визначеним статтею 2 ГПК України, оскільки сприяє повному і всебічному з`ясуванню обставин справи та не порушує змагальності сторін. Питання про належність, допустимість, достовірність і достатність поданих доказів, зокрема щодо їх здатності підтвердити сплату відповідачем суми ПДВ до бюджету, також вирішується колегією суддів під час розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно вимог ч. 2 ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані:

1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу;

2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи;

4) подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази;

5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні;

На запитання колегії суддів представник відповідача наголосив, що ці докази є лише підтвердженням достовірності пояснень і сталої позиції відповідача в ході всього розгляду справи, що спірна сума ПДВ до державного бюджету сплачена товариством повністю.

У прокурора немає доказів, що спірна сума ПДВ натомість утримується відповідачем на своїх рахунках і прокурор в засіданні не заперечив проти приєднання до справи доказів у вигляді копії податкових накладних, податкових декларацій з податку на додану вартість за жовтень 2024 року, лютий 2025 року та інших документів, які просить приєднати до справи відповідач.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення клопотання відповідача про долучення доказів та приєднання їх до матеріалів справи.

Явка представників сторін.

У судове засідання 07.10.2026 з`явилися представник відповідача та прокурор. Представники позивача-1 та позивача-2 у судове засідання не з`явились, про час та місце судового засідання повідомленні належним чином.

Оскільки явка представників позивача-1 та позивача-2 у судове засідання обов`язковою не визнавалася та з урахуванням відсутності заперечень представника відповідача та прокурора, колегія суддів ухвалила розгляд справи проводити за відсутності представників позивача-1 та позивача-2.

Представник відповідача у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просить апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Прокурор у судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, просить апеляційний господарський суд залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Як убачається з матеріалів справи, 08.10.2024 між Макарівською КЕЧ району (замовник) та ТОВ "Моноліт Оіл Груп" (продавець) укладено договір № 258 (далі - Договір).

За умовами пункту 1.1 Договору відповідач зобов`язався поставити у 2024 році товар для потреб Макарівської КЕЧ району, а Макарівська КЕЧ району забезпечити приймання товару та його оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно з специфікацією.

Специфікацією, наведеною в підпункті 1.1 Договору, сторони погодили найменування товару та його загальну кількість: мазут паливний 100 малозольний малосірчистий (ДСТУ 4058-2001) кількістю 20 тонн, строк постачання до 15.12.2024. Вартість товару без ПДВ становить 520 000,00 грн, крім того ПДВ 104 000,00 грн, загальна вартість товару з ПДВ 624 000,00 грн.

Згідно з підпунктом 3.1 Договору ціна договору, що підлягає сплаті, становить 624 000,00 грн, у тому числі ПДВ 104 000,00 грн.

В умовах Договору (преамбула) зазначено, що сторони уклали договір з урахуванням норм постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2022 № 1275 "Деякі питання здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану".

Пунктами 2.4 та 4.2.2 Договору передбачено, що спосіб виконання договору має відповідати Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України.

Судом також враховано, що згідно із наявною в справі Інформаційною довідкою державної закупівлі UA-2024-09-17-005777-а, у розділі про категорію замовника державної закупівлі зазначено, що замовник (Макарівська КЕЧ району) здійснює закупівлі для потреб оборони.

Додатковою угодою від 25.12.2024 № 1 термін дії Договору продовжено до 31.03.2025 та внесено зміни до пункту 1.1 Договору, за яким найменування товару та його загальна кількість: мазут паливний 100 малозольний малосірчистий (ДСТУ 4058-2001) кількістю 24 тони, строк постачання 20 тон до 15.12.2024, 4 тонни до 31.03.2025. Вартість товару без ПДВ становить 624 000,00 грн, крім того ПДВ 124 800,00 грн, загальна вартість товару з ПДВ 748 800,00 грн.

Спору між сторонами спору з приводу правильності обрахунку розміру ПДВ немає, його сума чітко визначена Додатковою угодою від 25.12.2024 № 1 до Договору.

Інформаційна довідка по закупівлі містить інформацію про суму оплати за Договором - 748 800,00 грн. з ПДВ (в т.ч. ПДВ 124 800,00 грн.).

Як стверджує прокурор, на виконання Договору відповідачем здійснено постачання товару (мазут) на визначену Договором суму, а Макарівською КЕЧ платіжними інструкціями від 22.10.2024 № 1007 на суму 493 800,00 грн, від 22.10.2024 № 1008 на суму 130 200,00 грн, від 06.02.2025 № 121 на суму 124 800,00 грн загалом сплачено відповідачу 748 800,00 грн, у тому числі сплачено ПДВ у загальному розмірі 124 800,00 грн.

Факт виконання сторонами Договору з поставки та оплати товару не заперечується, хоча матеріали справи не містять первинних документів (видаткові накладні, акти прийому-передачі), які підтверджували б фактичне постачання відповідачем Макарівській КЕЧ району мазуту вартістю 748 800,00 грн.

Пунктом 4.1. Договору передбачено проведення розрахунків за товар бюджетними коштами.

Згідно п. 4.2.2. Акт приймання-передачі товару оформляється за формою додатку 22 до Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України, затверджених наказом Міністерства оборони України від 17.08.2017 № 440.

Фінансування Договору здійснювалося за рахунок коштів бюджетної програми 2101020 "Забезпечення діяльності Збройних Сил України, підготовка кадрів і військ, медичне забезпечення особового складу, ветеранів військової служби членів їхніх сімей, ветеранів війни", головним розпорядником якої згідно з додатками 3 до Законів України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" та "Про Державний бюджет України на 2025 рік" є Міністерство оборони України.

Відповідно до Положення про Макарівську КЕЧ району, затвердженого наказом начальника Київського КЕУ від 30.05.2024 № 13, Макарівська КЕЧ району є органом управління, який входить до структури Сил логістики Збройних Сил України та створена з метою організації виконання завдань з інженерно-інфраструктурного забезпечення військових частин, закладів, установ та організацій Міністерства оборони України та Збройних Сил України, дислокованих на відповідній визначеній території.

Пунктом 5 Положення передбачено, що Макарівська КЕЧ району, окрім іншого, забезпечує військові частини енергоносіями, комунальними послугами, котельним паливом, пожежним майном тощо.

Прокурор на виконання вимог абзацу 4 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" листом від 13.03.2026 № 62-1525вих-26 повідомив Міноборони та Макарівську КЕЧ району про випадки укладення оборонним відомством договорів про постачання пального за кошти Державного бюджету України з оплатою контрагентам ПДВ, що суперечить вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" (далі - постанова № 178) і свідчить про неефективне використання бюджетних коштів та спричинення істотної шкоди державним інтересам в умовах воєнного стану, та надав строк для вжиття заходів до 01.04.2026.

Міноборони листом від 01.04.2026 № 220/74/вихЗПІ/74 повідомило про здійснення збору та аналізу матеріалів/інформації, тому про вжиті заходи буде повідомлено додатково.

Макарівська КЕЧ району жодної відповіді на повідомлення прокурора у визначений ним строк не надала.

Листом від 09.04.2026 № 62-2267вих-26 прокурор повідомив про бездіяльність Міноборони та Макарівської КЕЧ району та наголосив на необхідності вжиття ними заходів реагування у строк до 17.04.2026.

Міноборони листом від 17.04.2026 № 220/74/вихЗПІ/87 інформувало про непред`явлення ним позову, невжиття заходів та наголосило на необхідності дослідження питання у межах кримінального провадження.

Макарівська КЕЧ району листом від 17.04.2026 № 564/652 повідомила про відсутність наміру звернення до суду з позовом про повернення постачальником державі зайво сплачених Макарівською КЕЧ району коштів ПДВ.

Мотивуючи звернення з позовом до господарського суду, прокурор вказував на те, що постанову № 178 та підпункт "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України порушено Макарівською КЕЧ району та відповідачем під час укладання ними спірного Договору. З посиланням на постанову № 178, якою, як зазначає прокурор, передбачено нульову ставку ПДВ за правовідносинами, що склалися на підставі цього Договору, прокурор вважає, що умова укладеного правочину про включення в ціну договору податку на додану вартість у розмірі 20 % є нікчемною, що є підставою для стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів у розмірі ПДВ 124 800,00 грн.

Відповідач проти позовних вимог заперечив у повному обсязі, стверджуючи, що предмет Договору не підпадає під дію постанови № 178, оскільки є паливом для котелень з метою надання послуги опалення для населення. До відзиву на позовну заяву відповідачем долучено звернення до Головного управління ДПС у м. Києві та індивідуальну податкову консультацію на таке звернення. У клопотанні від 16.07.2026 про долучення доказів відповідач просив поновити строк для подання додаткових доказів у справі, зазначаючи про отримання таких доказів після подання відзиву, а суд першої інстанції вирішив прийняти долучені відповідачем докази.

Судом першої інстанції досліджено дві індивідуальні податкові консультації (далі - ІПК), надані Державною податковою службою України за зверненнями відповідача. Першою ІПК від 14.11.2025 № 6099/ІПК/99-00-21-03-02 ІПК щодо застосування положень постанови № 178 повідомлено, що нульова ставка ПДВ відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V ПК України та постанови № 178 застосовується до операцій з постачання товарів (запасних частин, акумуляторних батарей, автомобільних шин, охолоджуючих рідин, комплектуючих, додаткового обладнання тощо), визначених нормативними та технічними документами, для транспортних засобів (зокрема спеціальних, спеціалізованих транспортних засобів), а також паливно-мастильних матеріалів, при умові, що такі операції з постачання здійснюються категорії суб`єктів, що визначені постановою № 178, із змінами, та відповідають положенням (умовам) визначеним такою постановою. Також в ІПК зазначено, що якщо установа не відноситься до суб`єктів, визначених постановою № 178 та/або зазначені у зверненні товари придбавались не для транспортних засобів, які використовуються для потреб забезпечення національної безпеки та оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, то операції з постачання таких товарів оподатковуються за ставкою 20 відсотків. Якщо ж установа здійснює придбання зазначених у зверненні товарів для транспортних засобів, які використовуються для потреб забезпечення національної безпеки та оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, то операції з постачання таких товарів будуть оподатковуватися за нульовою ставкою ПДВ, при умові, що таке постачання відповідає положенням (умовам), визначеним постановою № 178.

Другою ІПК від 08.07.2026 № 3954/ІПК/99-00-21-03-02 ІПК, наданою з питання, чи поширюються вимоги постанови № 178 на закупівлю котельного палива "мазут паливний М-100 малозольний (зольний) малосірчистий" в частині закупівлі за нульовою ставкою ПДВ, з урахуванням раніше наданої ІПК від 14.11.2025 № 6099/ІПК/99-00-21-03-02 ІПК, повідомлено, що нульова ставка ПДВ, відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V ПК України та постанови № 178 застосовується до операцій з постачання товарів (запасних частин, акумуляторних батарей, автомобільних шин, охолоджуючих рідин, комплектуючих, додаткового обладнання тощо), визначених нормативними та технічними документами, для транспортних засобів (зокрема спеціальних, спеціалізованих транспортних засобів), а також пально-мастильних матеріалів для транспортних засобів, при умові, що такі операції з постачання здійснюють категорії суб`єктів, що визначені постановою № 178, із змінами, та відповідають положенням (умовам) визначеним такою постановою. Також зазначено, що нульова ставка ПДВ згідно з підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V ПК України та положень постанови № 178 застосовується до операцій з постачання відповідних товарів, а не до операцій з їх придбання. Оскільки установа здійснює закупівлю котельного палива "мазут паливний М-100 малозольний (зольний) малосірчистий" не для транспортних засобів, які використовуються для потреб забезпечення національної безпеки та оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, то операції з постачання такого товару оподатковуються за ставкою 20 відсотків. У кожній із консультацій також зазначено, що індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.1 статті 52 глави 3 розділу ІІ ПК України).

Спір між сторонами виник у зв`язку з тим, що за Договором, ціну якого визначено з урахуванням ПДВ у розмірі 20 %, Макарівська КЕЧ району сплатила вартість товару відповідачу в повному обсязі, тобто у розмірі 748 800,00 грн, у тому числі ПДВ в сумі 124 800,00 грн. Натомість прокурор вважає, що до правовідносин сторін підлягала застосуванню нульова ставка ПДВ згідно з постановою № 178, а умова Договору про включення ПДВ у розмірі 20 % до ціни є нікчемною.

Міноборони листом від 17.04.2026 № 220/74/вихЗПІ/87 поінформувало про непред`явлення позову, а Макарівська КЕЧ району листом від 17.04.2026 № 564/652 повідомила про відсутність наміру звернення до суду з позовом про повернення державі зайво сплачених коштів, у зв`язку з чим прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Міноборони та Макарівської КЕЧ району з позовом про стягнення з відповідача 124 800,00 грн безпідставно набутих коштів.

Відповідач наполягав на тому, що предмет Договору не підпадає під дію постанови № 178, оскільки є паливом для котелень з метою здійснення Макарівською КЕЧ району опалення населення, та проти позовних вимог заперечував у повному обсязі.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 4 статті 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин колегія суддів відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Апеляційна скарга ТОВ "Моноліт Оіл Груп" містить доводи процесуального та матеріально-правового характеру. Так, апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у розгляді справи за правилами загального позовного провадження; що прокурор не мав підстав для звернення до суду в інтересах Макарівської КЕЧ району, яка не є суб`єктом владних повноважень; що прокурор не довів бездіяльності Міноборони та Макарівської КЕЧ; що суд першої інстанції неправильно застосував постанову № 178 та підпункт "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України, необґрунтовано відхилив ІПК з висновками на користь відповідача та залишив без оцінки подані відповідачем докази; що нульова ставка податку на додану вартість не може встановлюватися постановою КМУ, а також що спірне ПДВ вже повністю перераховано відповідачем до державного бюджету і знаходиться у володінні та розпорядженні держави.

Щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою від 25.05.2026 Господарським судом м. Києва відкрито провадження у справ та вирішено її розгляд проводити за правилами спрощеного позовного провадження. Ухвалою від 19.06.2026 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Апелянт стверджує, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та помилково визнав справу малозначною, посилаючись на необхідність встановлення правового статусу Макарівської КЕЧ району, оцінки доводів про бездіяльність позивачів, застосування вимог постанови № 178 до поставки мазуту паливного, оцінки ІПК, відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування постанови № 178 до котельного палива та прийняття Верховним Судом до розгляду справи № 240/15351/25.

Відповідно до частини 3 статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 ГПК України малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за частиною 7 цієї статті розмір прожиткового мінімуму вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Відповідно до частини 1 статті 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

За ціною позову справа є малозначною в силу прямої вказівки пункту 1 частини 5 статті 12 ГПК України.

Предмет спору, яким є стягнення безпідставно набутих коштів, не належить до справ, які відповідно до частини 4 статті 247 ГПК України не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження, а ціна позову також не перевищує п`ятисот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 8 частини 4 статті 247 ГПК України).

На думку колегії суддів, з наявних у справі доказів немає підстав вважати, що спір є складним.

Наявність у справі правового питання, щодо якого відсутній висновок Верховного Суду, зокрема пов`язаного зі справою № 240/15351/25, яку Верховний Суд прийняв до розгляду, не позбавляє справу ознаки малозначності, визначеної законом за ціною позову.

Крім того, як убачається з матеріалів справи, відповідач скористався процесуальними правами в суді першої інстанції: подав відзив на позовну заяву, клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та про залишення позову без розгляду, заперечення та додаткові докази, які суд першої інстанції прийняв до розгляду.

На переконання колегії суддів спрощене провадження не позбавило відповідача повно представити свою позицію у спорі, подати суду всі наявні та необхідні докази, документи з процесуальних питань. Обмеження судом першої інстанції права відповідача скористатися своїми процесуальними правами колегією суддів не встановлено і відповідачем не доказано.

За таких обставин підстав вважати, що справа підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, немає. Порушення, визначеного пунктом 7 частини 3 статті 277 ГПК України, як обов`язкової підстави для скасування рішення, колегією суддів не встановлено.

Доказів допущення судом першої інстанції процесуальних порушень, які призвели до неправильного вирішення спору (ч. 2 ст. 277 ГПК України) колегією суддів не встановлено.

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Макарівської КЕЧ району.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. За приписами частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист таких інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та частиною 4 статті 53 ГПК України наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді, прокурор здійснює таке представництво виключно після підтвердження судом підстав для цього, а в позовній заяві прокурор зобов`язаний зазначити орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі такого органу, зазначений орган набуває статусу позивача.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.07.2026 у справі № 910/6530/24 (далі - постанова № 910/6530/24), яка ґрунтується, зокрема, на рішенні Конституційного Суду України від 03.12.2025 у справі № 3-28/2024(59/24), прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді лише після підтвердження судом підстав для такого представництва, тобто контроль за тим, чи діє прокурор в інтересах держави, що порушені чи загрожені, покладено на суд (пункти 8.7, 8.8). Питання наявності підстав для представництва перевірено та вирішено судом першої інстанції в оскарженому рішенні, у якому Міноборони та Макарівську КЕЧ району визнано належними позивачами, а вжиті прокурором заходи щодо необхідності представництва інтересів держави підтверджені наявними в справі доказами. Тому це питання підлягає перевірці судом апеляційної інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

У постанові № 910/6530/24 Верховний Суд виходить з того, що в судовому процесі держава бере участь як сторона через відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, а органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, натомість наділені компетенцією представляти державу (пункти 8.13, 8.14). Захищати інтереси держави повинні насамперед компетентні органи, а прокурор виконує субсидіарну роль, замінюючи в судовому провадженні компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або здійснює його неналежно (пункт 8.16).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, висновки якої підтверджено у постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, виснувала, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатися з позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи (пункт 8.27). За висновком об`єднаної палати, який ґрунтується на пункті 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2025 у справі № 344/12305/18, не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави, зокрема, у разі, коли позивач не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень (пункт 8.31).

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Статтею 1 ЗУ "Про оборону України" до органів військового управління віднесено Міністерство оборони України, інші центральні органи виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, Генеральний штаб Збройних Сил України, інші штаби, командування, управління, постійні чи тимчасово утворені органи у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, призначені для виконання функцій з управління, в межах їх компетенції, військами (силами), з`єднаннями, військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями, які належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади, а також територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що Макарівська КЕЧ району є належним позивачем у справі, бо є органом військового управління, виходячи з того, що відповідно до Положення про Макарівську КЕЧ району, затвердженого наказом начальника Київського квартирно-експлуатаційного управління від 30.05.2024 № 13 (далі - Положення), вона є органом управління, який входить до структури Сил логістики Збройних Сил України, а також є бюджетною установою державної форми власності та структурним підрозділом Збройних Сил України.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком, виходячи з наступного:

Як убачається з пункту 1 Положення, Макарівська КЕЧ району є юридичною особою, веде самостійний баланс, має реєстраційні рахунки у відділеннях Державної казначейської служби України, за організаційно-правовою формою є державною установою, неприбутковою, безпосередньо підпорядкованою Київському квартирно-експлуатаційному управлінню, і створена з метою організації та виконання завдань з інженерно-інфраструктурного (квартирно-експлуатаційного) забезпечення військових частин, закладів, установ та організацій Міністерства оборони України та Збройних Сил України, дислокованих у визначеній зоні відповідальності.

Відповідно до пункту 3 Положення основними завданнями Макарівської КЕЧ району є утримання та організація експлуатації фондів військових містечок, які перебувають у користуванні військових частин, забезпечення військових частин комунальними послугами та енергоносіями, проведення поточного та капітального ремонтів казарменно-житлового фонду, планування витрат і фінансування заходів квартирно-експлуатаційного забезпечення, забезпечення військових частин квартирним майном.

За змістом пункту 5 Положення, Макарівська КЕЧ району має право, зокрема, забезпечувати військові частини енергоносіями, комунальними послугами, котельним паливом відповідно до класифікації видатків за кошторисом Міністерства оборони України, а також у межах виділених бюджетних асигнувань укладати договори, вносити до них зміни та вчиняти інші дії, пов`язані з їх виконанням.

Отже Положення не покладає на Макарівську КЕЧ району функцій з управління військами (силами), з`єднаннями, військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями та не відносить таке утворення, який хоча і є структурним підрозділом Збройних Сил України, до органів військового управління (ст. 1 ЗУ "Про оборону України").

Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення, затверджене наказом Міністерства оборони України від 03.07.2013 № 448 (далі - Положення № 448), на яке посилаються сторони та суд першої інстанції, визначає, що квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин здійснюється квартирно-експлуатаційними органами, до яких належать, зокрема, квартирно-експлуатаційні управління, Київське квартирно-експлуатаційне управління та квартирно-експлуатаційні відділи (квартирно-експлуатаційні частини району). Органом військового управління квартирно-експлуатаційними органами за Положенням № 448 є ІНФОРМАЦІЯ_1 , а система забезпечення побудована за схемою: орган військового управління квартирно-експлуатаційними органами, квартирно-експлуатаційне управління, квартирно-експлуатаційний відділ (частина), військові частини. Квартирно-експлуатаційна частина району підпорядковується квартирно-експлуатаційному управлінню за територіальним принципом і здійснює безпосереднє квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин, дислокованих у межах її відповідальності.

Отже, Макарівська КЕЧ району є державною установою, на яку покладено забезпечення потреб військових частин, а не органом, який здійснює керівництво/управління військами чи управління військовими частинами. Функції органу військового управління щодо квартирно-експлуатаційних органів Положенням № 448 віднесено до ІНФОРМАЦІЯ_1 , а не до Макарівської КЕЧ району.

Відсутність у Макарівської КЕЧ району функцій з управління як у осіб/утворень, перелік яких наведено у статті 1 ЗУ "Про оборону України", не дає підстав вважати її органом військового управління.

Висновок не змінюється й з урахуванням того, що, як зазначив суд першої інстанції, Положення визначає Макарівську КЕЧ району органом управління, який входить до структури Сил логістики Збройних Сил України. Колегія суддів зауважує, що оскільки поняття органу військового управління має законодавче визначення, ключовою ознакою якого є здійснення функцій з управління військами (силами), з`єднаннями, військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями.

Не має вирішального значення у спірному питанні вважати КЕЧ органом військового управління, також і належність Макарівської КЕЧ району до організаційної структури Збройних Сил України, її статус як бюджетної та неприбуткової установи.

Отже, з наведеного слідує, що Макарівська КЕЧ району, яка входить до структури Сил логістики Збройних Сил України, не належить до органів військового управління та не має статусу суб`єкта владних повноважень у розумінні пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України.

Враховуючи сталу судову практику з даного питання, критерієм, який застосовує Верховний Суд при оцінці, чи наділений відповідний орган компетенцією представляти інтереси держави та захищати їх у суді, є не найменування чи організаційно-правова форма учасника правовідносин, а наявність у нього публічно-владних управлінських функцій у спірних правовідносинах.

У даному спорі Позивач2 не реалізовував власних публічно-владних управлінських функцій. Правовідносини із відповідачем виникли з господарського Договору, за яким Макарівська КЕЧ району (нарівні із відповідачем) є рівноправним замовником і стороною зобов`язання, діючи в межах виділених бюджетних асигнувань та за кошторисом Міноборони.

В даному випадку законодавство передбачає здійснення функцій органу владних повноважень лише з боку Міноборони при організації своєї діяльності у сфері закупівель, у тому числі й при укладенні договорів структурами, які Міноборони підпорядковані.

Прокурор у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що Макарівська КЕЧ району є бюджетною установою та органом військового управління, на балансі якого перебуває військове майно і на який покладено відомчий контроль за його використанням, відповідає за використання бюджетних коштів під час здійснення квартирно-експлуатаційних витрат, та посилається на постанови Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 902/219/16, від 24.10.2019 у справі № 915/1115/17, від 28.09.2022 у справі № 442/3458/17, від 12.03.2025 у справі № 278/1999/17 та інші.

Колегія суддів не погоджується з доводами прокурора щодо належності Позивача2, ще й з огляду на таке.

Повноваження квартирно-експлуатаційних органів щодо обліку військового майна, відомчого контролю за його використанням та управління фондами військових містечок, у тому числі передбачені Положенням: контроль за експлуатацією казармено-житлового фонду, облік житлового фонду та вчинення за довіреністю Міністра оборони України дій від імені Міноборони, стосуються відносин з управління майном і не стосуються спірних правовідносин, що виникли з Договору поставки паливного мазуту та в яких предметом позову є повернення ПДВ, сплаченого постачальнику.

Наявність у Макарівської КЕЧ району таких повноважень не свідчить про виконання нею публічно-владних управлінських функцій з метою представництва інтересів держави при укладенні та виконанні Договору поставки.

Як убачається з доводів прокурора, у наведених ним постановах Верховного Суду йшлося про участь квартирно-експлуатаційних органів у відносинах щодо військового майна, а відтак вони не спростовують висновку об`єднаної палати про відсутність владних функцій у сторони зобов`язальних правовідносин із закупівлі товарів за кошти державного бюджету. До того ж, постанова № 910/6530/24 ухвалена після всіх наведених прокурором постанов, а тому саме її висновки враховуються колегією суддів при вирішенні даного спору.

Та обставина, що Договір фінансувався за рахунок коштів бюджетної програми 2101020, головним розпорядником якої є Міноборони, також не свідчить про наявність у Макарівської КЕЧ району повноважень щодо захисту інтересів держави.

Колегія суддів відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України враховує під час розгляду апеляційної скарги висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені в постанові від 17.07.2026 у справі № 910/6530/24, на які міститься посилання, зокрема, у постанові КГС ВС від 08 вересня 2026 року по справі № 910/2022/25.

Так, об`єднана палата виснувала, що із системного аналізу положень статей 1, 3 Закону України "Про Збройні Сили України", статті 1 Закону України "Про оборону України" та пункту 7 частини першої статті 4 КАСУ вбачається, що до суб`єктів владних повноважень належать, зокрема, органи військового управління та їх посадові особи під час здійснення публічно-владних управлінських функцій. Військові частини відповідно до законодавства входять до організаційної структури Збройних Сил України та є складовими військового формування, на яке покладено виконання завдань у сфері оборони держави.

За визначенням, яке міститься у статті 1 Закону України "Про оборону України" до органів військового управління не входять військові частини, а такими органами натомість є - Генеральний штаб Збройних Сил України, інші штаби, командування, управління, постійні чи тимчасово утворені органи у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, призначені для виконання функцій з управління, в межах їх компетенції, військами (силами), з`єднаннями, військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями, які належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади.

Військові частини відповідно до законодавства входять до організаційної структури Збройних Сил України та є складовими військового формування, на яке покладено виконання завдань у сфері оборони держави.

Система управління ресурсами у сфері оборони - інтегрована система забезпечення узгодженого функціонування процесів оборонного планування, бюджетного планування, створення, утримання та розвитку спроможностей сил оборони, управління якістю, планування та здійснення оборонних закупівель у сфері оборони відповідно до сучасних принципів, підходів та стандартів держав - членів НАТО.

Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань, зокрема, виступає, відповідно до визначених Генеральним штабом Збройних Сил України потреб, вимог та пріоритетів, державним замовником при здійсненні оборонних закупівель, а також на поставку матеріальних цінностей до мобілізаційного резерву Збройних Сил України (частина перша, абзац восьмий частини другої статті 10 Закону України "Про оборону України").

Об`єднана палата виходить із того, що буквальне тлумачення положень ЗУ "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" не дає підстав для безумовного застосування поняття "суб`єкт господарської діяльності", яке застосовується до військових частин у наведених вище випадках, до спірних правовідносин, заснованих на здійсненні оборонних закупівель, у яких військова частина виступила державним замовником та розпорядником бюджетних коштів у розумінні бюджетного законодавства.

Водночас, як зазначено вище, військова частина не належить до органів військового управління та не має статусу суб`єкта владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАСУ.

Органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є Міністерство оборони України, яке є головним розпорядником бюджетних коштів для військових частин, забезпечує відповідно до законодавства виконання функцій уповноваженого органу з державного гарантування якості, головного органу у сфері здійснення оборонних закупівель та державного замовника у сфері оборони; з метою організації своєї діяльності забезпечує ефективне і цільове використання бюджетних коштів і матеріальних ресурсів, в тому числі тих, що передбачені для реалізації проектів, виконання програм, зокрема міжнародних; здійснення в межах повноважень, передбачених законом, контролю за їх використанням та усунення недоліків і порушень, виявлених органами державного фінансового контролю та правоохоронними органами.

На переконання колегії суддів Північного апеляційного господарського суду, такі ж висновки об`єднаної палати у справі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/6530/24 як і про військові частини, є вірними і щодо Макарівської КЕЧ району, яку прокурор визначив Позивачем2 у справі.

Оскільки Макарівська КЕЧ району не є ні органом державної влади, ні органом місцевого самоврядування, ні іншим суб`єктом владних повноважень, у прокурора були відсутні підстави для звернення до господарського суду в інтересах держави в особі Макарівської КЕЧ району, а висновок суду першої інстанції про визнання Макарівської КЕЧ району належним позивачем у даних спірних правовідносинах зроблено без урахування наведених критеріїв за законодавством. Доводи апелянта в зазначеній частині вимог апеляційної скарги знайшли своє підтвердження.

За змістом пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

У разі встановлення судом відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати, і виникають підстави для застосування пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України (постанова № 912/2385/18 та постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).

Залишення позову без розгляду є формою закінчення розгляду справи без прийняття рішення по суті спору у зв`язку з виявленням обставин, які перешкоджають розгляду справи.

З огляду на викладене, позов прокурора в інтересах держави в особі Позивача2 - Макарівської КЕЧ району підлягає залишенню без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України, а рішення суду першої інстанції в частині стягнення на користь Макарівської КЕЧ району 124 800,00 грн підлягає скасуванню.

При цьому колегія суддів не надає оцінки доводам апеляційної скарги про недоведеність бездіяльності Макарівської КЕЧ району у сфері захисту прав держави, про оскарження нею вимоги органу державного фінансового контролю у справі № 240/15351/25 та про недотримання прокурором порядку, передбаченого частинами 3 і 4 статті 23 ЗУ "Про прокуратуру" з питань представництва, стосовно Макарівської КЕЧ району, а також доводам по суті позовних вимог у частині, поданій в її інтересах.

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Міністерства оборони України.

Відповідно до пункту 8.49 постанови об`єднаної палати у справі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/6530/24 -- органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є Міноборони, яке є головним розпорядником бюджетних коштів для військових частин, що забезпечує виконання функцій уповноваженого органу з державного гарантування якості, головного органу у сфері здійснення оборонних закупівель та державного замовника у сфері оборони, а також забезпечує ефективне і цільове використання бюджетних коштів та здійснює контроль за їх використанням. Об`єднана палата також погодилась, що за умов воєнного стану питання забезпечення функцій з обороноздатності країни під час здійснення оборонних закупівель можуть мати виняткове значення, зумовлюючи підстави для представництва прокурором Міноборони у спірних правовідносинах, і прокурор має їх обґрунтовувати (пункт 8.51).

Як убачається з рішення суду першої інстанції у даній справі, Договір фінансувався за рахунок коштів бюджетної програми 2101020, головним розпорядником якої є Міноборони, а за змістом Положення про Міністерство оборони України воно є головним органом у сфері здійснення оборонних закупівель та державним замовником у сфері оборони.

Апелянт не заперечує статусу Міноборони як органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, і сам посилається на висновок об`єднаної палати про те, що функції у сфері закупівель здійснює саме Міноборони. Спір стосується використання бюджетних коштів, спрямованих на забезпечення потреб Збройних Сил України в умовах воєнного стану, що відповідає викладеним у постанові № 910/6530/24 підходам щодо наявності підстав для представництва інтересів держави.

Заперечуючи наявність підстав для представництва, апелянт посилається на недоведеність бездіяльності Міноборони. Він стверджує, що за змістом листа Міноборони від 17.04.2026 № 220/74/вихЗПІ/87 обставини укладення та виконання договорів є предметом досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42025062360000095 від 25.06.2025, а питання вжиття заходів претензійно-позовного характеру буде вирішуватися з урахуванням висновків суду, сформульованих у такому провадженні, тому суд першої інстанції безпідставно кваліфікував відповідь як бездіяльність, чим порушив вимоги статті 86 ГПК України.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові № 912/2385/18, звертаючись до компетентного органу перед пред`явленням позову, прокурор надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, а невжиття таким органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як йому стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення, кваліфікується як бездіяльність (пункти 39, 40). Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту, значимості порушення, можливості настання невідворотних негативних наслідків та наявності об`єктивних причин, що перешкоджали зверненню. Якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду, такого незвернення достатньо для підтвердження судом підстав для представництва.

Як установлено вище, прокурор листом від 13.03.2026 повідомив Міноборони та Макарівську КЕЧ району про виявлені порушення і надав строк для вжиття заходів, а після відповіді Міноборони від 01.04.2026 повторно повідомив про бездіяльність листом від 09.04.2026. У листі від 17.04.2026 Міноборони поінформувало про те, що позов не пред`явлено, заходів не вжито, та наголосило на необхідності дослідження питання в межах кримінального провадження. Із листа вбачається, що станом на 17.04.2026 Міноборони позову не пред`явило, заходів претензійно-позовного характеру не вжило, а прийняття рішення про їх вжиття поставило в залежність від результатів кримінального провадження без зазначення строку, у який такі заходи будуть вжиті. Позовну заяву залишено без руху ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2026, тобто на той час після першого повідомлення прокурора минуло понад два місяці, і матеріали справи не містять доказів пред`явлення Міноборони самостійного позову. Те, що обставини укладення та виконання Договору досліджуються в межах кримінального провадження, не позбавляло Міноборони можливості звернутися до суду з вимогою цивільно-правового характеру про повернення безпідставно сплачених коштів. Зі змісту відповідей Міноборони також не вбачається, що воно повідомило прокурора про відсутність порушення інтересів держави, на що вказано у пункті 39 постанови № 912/2385/18 як на один із можливих варіантів реагування компетентного органу.

Посилання апелянта на те, що повідомлення прокурора не містило обґрунтування нормативно-правових підстав застосування нульової ставки податку на додану вартість, не спростовує такого висновку, оскільки метою повідомлення є надання компетентному органу можливості відреагувати на стверджуване порушення (пункти 8.18, 8.19 постанови № 910/6530/24), а зі змісту відповідей Міноборони не вбачається, що воно було позбавлене можливості відреагувати через недостатню конкретизацію повідомлення.

Доводи апелянта про те, що Макарівська КЕЧ району оскаржила вимогу Управління Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області в адміністративній справі № 240/15351/25, а тому бездіяльність органів держави у спірних відносинах відсутня, стосуються поведінки Макарівської КЕЧ району, а не Міноборони, яке, як убачається з наведеного апелянтом складу учасників відповідної справи, її учасником не є.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно визнав підтвердженими підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Міноборони. Доводи апелянта про необхідність залишення позову без розгляду в частині вимог, заявлених в інтересах Міноборони, як позивача, колегією відхиляються як необґрунтовані.

Щодо кваліфікації підпунктів 1.1 та 3.1 Договору як нікчемних.

Суд першої інстанції дійшов висновку про нікчемність підпунктів 1.1 та 3.1 Договору на підставі частин 1 та 2 статті 228 ЦК України, виходячи з того, що включення до ціни товару спірної суми ПДВ за ставкою 20 відсотків є результатом домовленості сторін, яка суперечить законодавству та порушує публічний порядок.

Перевіряючи правильність такої кваліфікації, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах № 910/6530/24 (пункти з 8.79 по 8.82) та від 13.08.2026 у справі № 911/1553/25 (пункти з 8.15 по 8.18), прийнятих у спорах про стягнення з контрагента сплаченої за рахунок бюджетних коштів суми ПДВ, включеної до ціни договору --- хоча ПДВ і включається до ціни товару, однак не є умовою договору про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку (див. постанову Верховного Суду від 14.11.2023 у справі № 910/2416/23).

Визначення операцій як таких, що підлягають або не підлягають оподаткуванню ПДВ, належить до сфери публічно-правових, а не приватно-правових відносин. Відтак обов`язок (або його відсутність) щодо сплати ПДВ не може ставитися в залежність від волевиявлення сторін правочину, з огляду на публічно-правовий порядок правовідносин щодо справляння податків, оскільки знаходиться поза межами регулювання цивільного законодавства та контролюється державою в особі органів доходів та зборів. ПК України не є актом цивільного законодавства, а імперативно регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає порядок їх адміністрування, права та обов`язки платників податків, компетенцію контролюючих органів та відповідальність за порушення податкового законодавства.

Отже, питання про те, за якою ставкою підлягала оподаткуванню операція з постачання товару за Договором, вирішується не на рівні договірної домовленості сторін, а відповідно до приписів податкового законодавства незалежно від їх волі.

Щодо правової природи податку на додану вартість та наявності ознак безпідставно набутих коштів.

Вирішуючи питання про те, чи набув відповідач спірну суму без достатньої правової підстави за рахунок іншої особи, колегія суддів враховує правову природу ПДВ, визначену ПК України та Бюджетним кодексом України (далі - БК України).

За частиною 1 статті 6 ПК України податок є обов`язковим, безумовним платежем до відповідного бюджету або на єдиний рахунок, що справляється з платників податку відповідно до ПК України.

Підпунктом 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 ПК України ПДВ визначено як непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V ПК України, а об`єктом оподаткування за підпунктом "а" пункту 185.1 статті 185 ПК України є, зокрема, операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Згідно з пунктами 200-1.5 та 200-1.6 статті 200-1 ПК України з рахунку платника в системі електронного адміністрування ПДВ до державного бюджету перераховуються кошти в сумі податкових зобов`язань, що підлягають сплаті за наслідками звітного податкового періоду, а розрахунок з бюджетом проводиться платником відповідно до задекларованих у податковій декларації результатів.

Відповідно до пунктів 1, 11, 23 частини 1 статті 2 БК України бюджетними коштами (коштами бюджету) є належні відповідно до законодавства надходження бюджету та витрати бюджету, а до доходів бюджету належать податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах № 910/6530/24 (пункти 8.93, 8.94) та № 911/1553/25 (пункти 8.29, 8.30), ПДВ є непрямим податком, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем, але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець, а сам податок складає кошти бюджету у вигляді податкових надходжень.

Виконання постачальником власного зобов`язання зі справляння до державного бюджету суми ПДВ є його відповідальністю, а контроль за виконанням такого обов`язку законом покладено на органи доходів і зборів.

Колегія суддів погоджується із позицією суду першої інстанції та прокурора, що операція придбання товару за Договором мала б оподатковуватися за нульовою ставкою ПДВ, виходячи з сукупності оцінки доказів у справі.

Так, відповідно до підпунктів "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

Постановою КМУ від 02.03.2022 № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" зі змінами, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України № 831 від 18.07.2024, з метою здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації та відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України Кабінетом Міністрів України встановлено, що до припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", операції з постачання товарів (запасних частин, акумуляторних батарей, автомобільних шин, охолоджуючих рідин, комплектуючих, додаткового обладнання тощо), визначених нормативними та технічними документами, для транспортних засобів (зокрема спеціальних, спеціалізованих транспортних засобів), а також пально-мастильних матеріалів Збройним Силам, Національній гвардії, Службі безпеки, Службі зовнішньої розвідки, іншим утвореним відповідно до законів військовим формуванням, їх з`єднанням, військовим частинам, підрозділам, розвідувальним органам, Міністерству оборони, Державній прикордонній службі, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації, Міністерству внутрішніх справ, Національній поліції, Державній службі з надзвичайних ситуацій, Управлінню державної охорони, закладам, установам або організаціям, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення національної безпеки та оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Відповідно до пункту 5 Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 03.03.2013 № 418, відповідач-2, як бюджетна установа державної форми власності, структурний підрозділ Збройних Сил України, окрім іншого, забезпечує військові частини енергоносіями, комунальними послугами, котельним паливом, пожежним майном тощо.

Таким чином, Позивач-2, як замовник предмету договору, відповідає критеріям Постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178.

Суд першої інстанції, незалежно від складених Позивачем 2 Актів на списання мазуту, відповіді адвокату відповідача про те, що мазут фактично використовувався на потреби надання комунальних послуг з виробництва теплової енергії для різних категорій споживачів, вірно не погодився із позицією Макарівської КЕЧ району та відповідача у справі, що придбання мазуту паливного по Договору між цими сторонами відбулося не для потреб оборони, а для використання в стаціонарних теплових та енергетичних установках і промислових печах для забезпечення населення тепловою енергією.

Сукупність доказів у справі підтверджує, що предметом Договору було придбання пально-мастильних матеріалів саме для потреб забезпечення національної безпеки та оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, оскільки:

- відповідно до Інформаційної довідки державної закупівлі UA-2024-09-17-005777-а, у розділі про категорію замовника державної закупівлі зазначено, що ним здійснюється закупівля для потреб оборони. Крім того, в преамбулі Договору зазначено, що сторони уклали його з врахуванням норм постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2022 № 1275 "Деякі питання здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану". Також, у пунктах 2.4 та 4.2.2 договору наведено, що спосіб виконання договору з оформленням отримання товару, має відповідати Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України.

- з висновків Акту перевірки закупівель Держаудитслужби України Управління Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області від 07.0.2025 вбачається, що за Договором Макарівською КЕЧ району, як державним замовником, в розумінні ЗУ "Про оборонні закупівлі" від 17.07.5020, здійснено оборонні закупівлі мазуту паливного М-100 зольного і малозольного малосірчистого для гарантованого забезпечення потреб безпеки і оборони у період дії правового режиму воєнного стану. Придбання такого товару обкладається ПДВ за нульовою ставкою згідно Постанови КМУ № 178 від 02.03.2022. Розмір збитків внаслідок надлишково сплаченої вартості товару за Договором підтверджено в сумі 124 800,00 грн. Акт Держаудитслужби не змінено та не скасовано.

- незгода Макарівської КЕЧ району із висновками Управління Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області, що викладена в Акті перевірки закупівлі та оскарження його до адміністративного суду у справі № 2410/15351/25, не змінюють природи заявленої закупівлі (для потреб оборони), бо не внесено змін у документи по закупівлі до часу її проведення.

- навіть фактичне протиправне використання Позивачем2 придбаного товару за Договором не для потреб оборони, а для інших цілей, також не змінює природи закупівлі (для потреб оборони).

Суд першої інстанції за результатами вирішення спору прийшов до висновку, що зібрані в справі докази у сукупності свідчать поза розумним сумнівом про укладання Договору з метою потреб забезпечення оборони України.

Поряд з цим, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами, що предмет договору № 258 - мазут паливний 100 малозольний малосірчистий (ДСТУ 4058-2001) не використовувався для потреб забезпечення оборони України і ніяк не пояснив умови Договору про протилежне.

Позиція прокурора у даному питанні є більш переконливою та такою, що відповідає наявним у справі доказам, а тому протилежні доводи відповідача колегія суддів відхиляє.

Отже, ціна товару за Договором не мала включати в себе ПДВ, а Макарівська КЕЧ району не мала його сплачувати за рахунок бюджетних коштів.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечено її учасниками, суму ПДВ у розмірі 124 800,00 грн визначено в Договорі окремо від вартості товару, а оплату Договору в загальному розмірі 748 800,00 грн, у тому числі ПДВ у сумі 124 800,00 грн, здійснено Макарівською КЕЧ району за рахунок коштів бюджетної програми 2101020.

Факт постачання і повної оплати товару за Договором учасниками справи не заперечується.

Під час апеляційного перегляду колегія суддів прийняла додаткові докази, подані відповідачем на підтвердження його позиції у спорі в тій частині, що спірна сума ПДВ ним не утримується - вона сплачена до Державного бюджету повністю. На доказ цього відповідач подав: копії податкових накладних № 84 від 17.10.2024 та № 10 від 04.02.2025, податкових декларацій з ПДВ за жовтень 2024 року та лютий 2025 року, двох платіжних інструкцій, а також витяг про реквізити електронного рахунку та інформацію щодо залишку коштів на такому рахунку.

Оцінивши подані докази та доводи відповідача відповідно до статті 86 ГПК України, колегія суддів зазначає таке.

Подані докази у сукупності підтверджують, що суму ПДВ у розмірі 124 800,00 грн за спірною операцією відображено в податковому обліку відповідача та перераховано ним до Державного бюджету. З боку органів ДПС з даного питання щодо відповідача зауважень немає (протилежного суду не доказано).

Прокурор на запитання колегії суддів в засіданні повідомив, що не має доказів, що відповідач на час вирішення спору не перерахував спірні кошти ПДВ до бюджету, а утримує їх в себе.

За відсутності доказів порушення постачальником вимог податкового законодавства за спірними господарськими операціями в частині перерахування спірного ПДВ до бюджету, немає підстав стверджувати про порушення інтересів держави внаслідок вибуття з її володіння ПДВ у розмірі 124800,00 грн.

Спірна сума ПДВ, отримана від Позивача2 в ціні товару, підлягає сплаті постачальником у вигляді податку в дохід державного бюджету незалежно від його волі, а відтак постачальник не є кінцевим набувачем таких коштів у розумінні статті 1212 ЦК України (пункти з 8.31 по 8.34 постанови № 911/1553/25).

У постанові № 910/6530/24 Верховний Суд виходив з досліджених судами зареєстрованих та прийнятих контролюючим органом податкових накладних і звітних податкових декларацій, які свідчили про виконання постачальником зобов`язань зі справляння спірної суми податку до державного бюджету, та зазначив, що доказів порушення постачальником вимог податкового законодавства за спірними господарськими операціями ні сторони, ні прокурор не надали (пункти з 8.95 по 8.97).

Із оскарженого рішення суду першої інстанції та відзиву прокурора на апеляційну скаргу не вбачається, що прокурор посилався на не включення відповідачем суми ПДВ до власних податкових зобов`язань або на її неперерахування до державного бюджету, а матеріали справи не містять доказів порушення відповідачем вимог податкового законодавства за спірною операцією (як вже вказано у даній постанові).

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що сума ПДВ у розмірі 124 800,00 грн, хоча і неправомірно включена до ціни Договору та сплачена постачальнику за рахунок коштів Державного бюджету України, за своєю правовою природою є податком, облік і перерахування якого до державного бюджету здійснює постачальник. Спірна сума коштів формує кошти Державного бюджету у вигляді податкових надходжень.

Матеріали справи не підтверджують, що відповідач зберіг/утримав спірну суму ПДВ як власне майно та не виконав обов`язок щодо її перерахування до державного бюджету, тому відсутні підстави вважати його кінцевим набувачем коштів у розумінні статті 1212 ЦК України, який повинен повернути ці кошти на користь їх платника, Позивача2.

Фактичний володілець коштів у вигляді ПДВ на час звернення прокурора до суду і вирішення спору, не змінився, оскільки набувачем таких коштів є держава, що відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові № 911/1553/25 (пункти 8.34, 8.35) та постанові № 910/6530/24 (пункти 8.97, 8.98).

Довід відповідача, викладений у клопотанні про долучення доказів, та якого незмінно притримувався Відповідач в ході розгляду справи, про те, що спірна сума ПДВ не залишилась у його володінні, а перерахована в Державний бюджет, знайшов своє підтвердження.

Щодо наявності порушеного права чи інтересу держави.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах № 910/6530/24 (пункти 8.99, 8.100) та № 911/1553/25 (пункти 8.36, 8.37), яка ґрунтується, зокрема, на постанові Верховного Суду від 14.10.2019 у справі № 910/6642/18, зі змісту статті 16 ЦК України та завдання господарського судочинства, визначеного у частині 1 статті 2 ГПК України, випливає, що, вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес, чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем, чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективним за допомогою способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Порушене право, за захистом якого зацікавлена особа звертається до суду, має існувати і на час звернення із позовом і на час вирішення спору, бо саме прийняттям судового рішення захищаються порушені чи невизнані права позивача.

Згідно з частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, за частиною 4 статті 53 ГПК України обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави та необхідність їх захисту.

Верховний Суд у постановах № 910/6530/24 (пункти 8.101, 8.102) та № 911/1553/25 (пункти 8.38, 8.39) зазначив, що на позивача покладається обов`язок довести, яким чином порушується його право або законний інтерес, а суд лише після підтвердження таких доводів може надавати оцінку всім обставинам спірних відносин, оскільки відсутність порушених прав чи інтересів є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, а також що суди мають оцінювати можливість поновлення права або захисту інтересу в обраний позивачем спосіб. Охоронюваний законом інтерес, як визначив Конституційний Суд України у рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004, є прагненням до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, що є самостійним об`єктом судового захисту.

У відзиві на апеляційну скаргу прокурор зазначає, що безпідставна сплата Позивачем 2 в ціні товару ПДВ у сумі 124 800,00 грн призвела до вибуття бюджетних коштів із володіння Позивача2, які могли бути спрямовані на придбання додаткових паливно-мастильних матеріалів та інших ресурсів оборонного призначення. При цьому порушення інтересів держави полягає не лише у вибутті бюджетних коштів, а й у порушенні встановлених державою механізмів економного та ефективного фінансування оборонної сфери в умовах воєнного стану, та що позов у справі спрямований на повернення до державного бюджету коштів, безпідставно сплачених Позивачем2 при виконанні договору. На підтвердження зазначеного прокурор посилається, зокрема, на пункт 6 частини 1 статті 7 БК України, за яким бюджетна система функціонує на засадах ефективності та результативності.

Колегія суддів не погоджується з такою аргументацією.

З огляду на викладене вище, вибуття спірної суми з володіння держави на час вирішення спору не підтверджено, а стягнення з відповідача коштів, на що спрямований позов за доводами прокурора, не відновило б права чи інтересу держави, оскільки фактичний володілець коштів у вигляді податку не змінився. Посилання на те, що кошти могли бути спрямовані на придбання додаткових паливно-мастильних матеріалів, є припущенням про можливий інший напрям використання коштів, яке не підтверджене доказами та не свідчить про порушення права чи охоронюваного законом інтересу держави. Принцип ефективності та результативності, закріплений у пункті 6 частини 1 статті 7 БК України, визначає засади функціонування бюджетної системи, однак сам по собі не свідчить про реальну наявність у відповідача майна, набутого за рахунок держави без достатньої правової підстави.

Отже, прокурором не доведено, в який спосіб на даний час право чи інтерес держави є порушеними і потребують захисту.

Відсутність порушеного права, як зазначив Верховний Суд у постановах № 910/6530/24 (пункт 8.103) та № 911/1553/25 (пункт 8.40), є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, у позові в частині вимог про стягнення спірних коштів ПДВ, заявлених в інтересах держави в особі Міноборони, слід відмовити, а висновок суду першої інстанції про його задоволення в такій частині є помилковим.

За таких обставин колегія суддів не робить оцінку доводів і заперечень учасників справи про доведеність нікчемності умов Договору, яким обґрунтовано позов.

Щодо інших доводів апеляційної скарги.

Апелянт також зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відхилив ІПК Державної податкової служби України від 14.11.2025 № 6099/ІПК/99-00-21-03-02 та від 08.07.2026 № 3954/ІПК/99-00-21-03-02, у яких викладено позицію податкового органу про те, що операції з постачання котельного палива, яке закуповується не для транспортних засобів, що використовуються для потреб оборони, оподатковуються за ставкою 20 відсотків, чим порушив вимоги статей 76, 77, 86 ГПК України.

Скаржник стверджує також, що суд першої інстанції не з`ясував предмет постачання по Договору та його мету, не оцінив докази щодо передумов прийняття постанови № 178 і постанови Кабінету Міністрів України від 18.07.2024 № 831, розширивши дію постанови № 178 на товар, який є котельним паливом, а не пально-мастильним матеріалом для транспортних засобів, що мазут за Договором використовується Макарівською КЕЧ району для виробництва теплової енергії для населення, а також що постанова Кабінету Міністрів України в силу частини другої статті 92 Конституції України та статей 7, 22, 25, 194 ПК України не може встановлювати нульову ставку податку.

Колегія суддів зазначає, що питання про те, чи підлягала операція з постачання мазуту за Договором оподаткуванню за нульовою ставкою відповідно до постанови № 178 та підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України, потребує встановлення предмета, мети та цільового використання товару, однак не впливає на результат розгляду справи, якщо порушення права держави не доведено.

Верховний Суд у постанові № 910/6530/24 виклав висновки щодо застосування постанови № 178 до договорів, укладених у період дії воєнного стану (пункти з 8.63 по 8.68), проте для результату розгляду справи була визначальною відсутність порушеного права, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову (пункт 8.103).

У постанові № 911/1553/25 відсутність порушеного права також стала підставою для скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову в позові (пункти 8.40, 8.42).

Отже, навіть незалежно від того, за якою ставкою підлягала оподаткуванню спірна операція поставки товару, сума ПДВ у складі ціни Договору за своєю правовою природою є виключно коштами бюджету. В межах вирішення спору прокурором не доведено, що відповідач зберіг кошти ПДВ у себе та що тим самим порушується на даний час право чи інтерес держави.

З огляду на викладене колегія суддів не вирішує питань про можливість використання мазуту паливного малозольного як товару, визначеного до використання на потреби оборони згідно із постановою № 178, зокрема з урахуванням його кваліфікації як котельного палива за ДСТУ 4058-2001, технічним регламентом, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2013 № 927, Положенням № 448 та кодом економічної класифікації видатків 2275; про співвідношення постанови № 178 з вимогами ПК України, частини другої статті 92 Конституції України та підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України; про оцінку ІПК та доказів щодо передумов прийняття постанов № 178 і № 831 (пояснювальні записки, довідка щодо відповідності праву Європейського Союзу, протокол узгодження позицій, роз`яснення Державної податкової служби України від 30.07.2024); про цільове використання мазуту Макарівською КЕЧ району, оскільки відповідні доводи апелянта не впливають на висновок про відсутність підстав для задоволення позову за умови недоведеності порушеного права держави.

Не впливають на результат розгляду справи й доводи відповідача про порушення судом першої інстанції статей 76, 77, 86 ГПК України при оцінці ІПК, а також посилання прокурора на рішення Конституційного Суду України від 09.07.1998 № 12-рп/98 та постанови Верховного Суду від 14.11.2023 у справі № 910/2416/23, від 23.05.2024 у справі № 911/1870/23, від 28.05.2024 у справі № 910/12151/23, від 13.11.2024 у справі № 911/23/24 та від 19.04.2022 у справі № 816/687/16, які наведені на підтвердження відповідності постанови № 178 вимогам ПК України.

Висновки суду першої інстанції, які є вірними щодо мети укладення Договору, предмета постачання та ІПК за всіх встановлених колегією суддів обставин не можуть бути підставою для задоволення позову.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції керується висновками, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Подібні висновки щодо обов`язку національних судів з достатньою ясністю вказувати підстави, на яких ґрунтуються їхні рішення, викладено в рішенні ЄСПЛ у справі "Серявін та інші проти України".

Колегія суддів апеляційного господарського суду з огляду на викладене зазначає, що у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному значенні, а інші доводи учасників справи, викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами пункту 4 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Згідно з частиною 1 статті 278 ГПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 ГПК України.

Оскільки колегією суддів встановлено відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Макарівської КЕЧ району, позовну заяву в такій частині слід вважати як підписану особою, яка не має права підписувати її, що відповідно до пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України є підставою для залишення позову без розгляду. Відтак рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволення позову прокурора в інтересах держави в особі Макарівської КЕЧ району, а позов у цій частині належить залишити без розгляду.

За приписами пункту 2 ч.1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення відповідно до статті 277 ГПК України є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на встановлені у даній справі обставини у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції в частині позову, заявленого в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, ухвалено за нез`ясування обставин, що мають значення для справи, зокрема щодо перерахування відповідачем спірної суми коштів у вигляді податку на додану вартість до державного бюджету та наявності порушеного права чи інтересу держави, а також з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме статей 228 та 1212 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах № 910/6530/24 та № 911/1553/25. Тому рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Таким чином, апеляційна скарга ТОВ "Моноліт Оіл Груп" підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2026 у справі № 910/5695/26 про стягнення 124 800,00 грн. основного боргу підлягає скасуванню. При цьому позов прокурора в інтересах держави в особі Макарівської КЕЧ району належить залишити без розгляду, а в задоволенні позову прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України слід відмовити повністю.

Судові витрати за вирішення спору в суді першої інстанції покладаються на прокурора.

Судові витрати.

Згідно зі статтею 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на прокурора.

Керуючись статтями 74, 129, 269, 270, 277, 281 - 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу від 18.08.2026 Товариства з обмеженою відповідальністю "МОНОЛІТ ОІЛ ГРУП" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2026 у справі № 910/5695/26 - задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2026 у справі №910/5695/26 - скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позов Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони в інтересах держави в особі Макарівської квартирно-експлуатаційної частини району до Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт Оіл Груп" про стягнення 124 800, 00 грн залишити без розгляду.

4. У задоволенні позову Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт Оіл Груп" про стягнення 124 800, 00 грн відмовити повністю.

5. Стягнути з Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони (10014, м. Житомир, вул. Дмитра Донцова, 20, ідентифікаційний номер 3834701425) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт Оіл Груп" (02121, місто Київ, вулиця Вербицького Архітектора, будинок 30-А, офіс 1; ідентифікаційний номер 45021298) 3 328, 00 грн (три тисячі триста двадцять вісім гривень 00 правилами) судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання даної постанови.

7. Справу повернути до Господарському суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені статтями 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 14.10.2026.

Головуючий суддя Н.М. Спаських

Судді О.М. Сибіга

О.В. Яценко