Постанова від 24 травня 2026 р. у справі №925/171/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" травня 2026 р. Справа№ 925/171/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Гончарова С.А.

Мальченко А.О.

при секретарі судового засідання Супрун В.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 25.05.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Черкаської області від 22.09.2025 (повне судове рішення складено 24.09.2025)

у справі №925/171/25 (суддя Скиба Г.М.)

позовом заступника керівника Смілянської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Бобрицької сільської ради Черкаської області

до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області

за участю у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів»

про усунення перешкод у здійсненні користування і розпорядження земельною ділянкою шляхом скасування її державної реєстрації,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Заступник керівника Смілянської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Бобрицької сільської ради Черкаської області звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, за участю у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів» про усунення перешкод у здійсненні користування і розпорядження земельною ділянкою шляхом скасування її державної реєстрації.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 22.09.2025 у справі №925/171/25 в позові відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з необґрунтованості, безпідставності та недоведеності порушеного права позивача.

За висновками суду, прокурор не обґрунтував і не надав доказів в ході судового розгляду справи а) порушення прав позивача - Бобрицької сільської ради щодо користування власною земельною ділянкою комунальної власності, та б) порушення прав позивача саме відповідачем.

Судом відхилено твердження прокурора про віднесення спірної земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду з посиланням на рішення Канівського міськрайонного суду від 30.01.2024 у справі №697/1460/22 (а.с.37-49), оскільки Канівський міськрайонний суд не встановлював факти, що мають юридичне значення.

За рішенням суду скасовано право приватної власності на спірну земельну ділянку площею 1,25 га з кадастровим номером 7122081900:01:001:1719 за громадянином та повернуто спірну ділянку у власність та користування територіальної громади в особі Бобрицької сільської ради, про що внесені відповідні записи в Державний реєстр речових прав.

Судом зазначено, що прокурор не спростував право сільської ради мати у комунальній власності земельні ділянки природно-заповідного фонду, що передбачено приписами ст.45 ЗК України, але прокурор наполягає на невірному визначенні цільового призначення спірної земельної ділянки, що не може мати наслідком припинення речового права на цю земельну ділянку для органу місцевого самоврядування.

При цьому прокурор не ставить під сумнів правомірність набуття Бобрицькою сільською радою права власності на спірну земельну ділянку та не ставить під сумнів рішення державного органу - ДЗК щодо передачі земельної ділянки з державної в комунальну власність (а.с.17-29).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, прокурор 10.10.2025 (документ сформований в системі «Електронний суд» 10.10.2025) звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Прокурор не погоджується з оскаржуваним рішенням, вважає його прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального права з висновками, які не відповідають встановленим обставинам справи.

Прокурор зазначає, що предметом спору у цій справі є скасування реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 71222081900:01:001:1719, як земельної ділянки для особистого селянського господарства, яка фактично належить до категорії земель природно-заповідного фонду, що підтверджується рішенням Канівського міськрайонного суду від 30.01.2024 у справі № 697/1460/22, яке набрало законної сили 08.03.2024.

Водночас, до того часу, поки в Державному земельному кадастрі продовжуватиме розміщуватися інформація про вказану земельну ділянку з відмінним від її дійсного цільового призначення, такі дані в розумінні ст. 20 Закону України «Про Державний земельний кадастр» є офіційними, що у свою чергу унеможливлює її раціональне використання та збереження державою, як земель природно-заповідного фонду та створює реальні ризики повторного незаконного розпорядження оспореною землею.

За вказаних обставин вважає, що державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 71222081900:01:001:1719 з цільовим призначенням, яке не відповідає його дійсному цільовому призначенню, є протиправною.

За позицією прокурора, цей позов спрямований на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні значимого питання про належність спірних земель до

природно-заповідного фонду з відповідними законодавчо встановленими обмеженнями щодо їх використання та розпорядження. Зміна цільового призначення спірних земельних ділянок з категорії земель - для сільськогосподарського виробництва на землі природно-заповідного фонду переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель природно-заповідного фонду.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2025 апеляційну скаргу відповідача передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №925/171/25.

Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Черкаської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Черкаської області від 22.09.2025 у справі №925/171/25 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №925/171/25.

Матеріали справи №925/171/25 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді у справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2025 залишено апеляційну скаргу без руху з підстав неподання доказів, які підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Розпорядженням керівника апарату від 01.12.2025 №09.1-08/2601/25 у зв`язку із перебуванням судді Тищенко А.І. у відрядженні з 19.11.2025, справу №925/171/25 передано на повторний автоматизований розподіл судових справ.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.12.2025 справу №925/171/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді: Скрипки І.М., судді: Гончаров С.А., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Черкаської області від 22.09.2025 у справі №925/171/25, справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 02.03.2026.

02.03.2026 в судовому засіданні приймав участь прокурор.

Представники позивача, відповідача та третьої особи в судове засідання не з`явились, повідомлені належним чином.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2026 відкладено розгляд справи № 925/171/25 на 20.04.2026.

20.04.2026 в судовому засіданні приймав участь прокурор та представник позивача, надали пояснення по справі.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з`явились, повідомлені належним чином.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2026 з метою повного, всебічного та об`єктивного дослідження фактичних обставин справи, враховуючи неявку в судове засідання представників відповідача та третьої особи, у справі оголошено перерву на 25.05.2026.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

До матеріалів справи позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній категорично заперечує доводи апелянта, звертаючи увагу суду на те, що під час судового розгляду судом було повно та всебічно з`ясовано позиції учасників процесу та докази у справі, а також те, що прокурор, втручаючись в дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування щодо самостійного визначення способів використання власних земельних ділянок, пропонує суду скасувати державну реєстрацію спірної ділянки комунальної власності площею 1,25 га з кадастровим номером7122081900:01:001:1719, припинивши об`єкт права власності на спірну ділянку для органу місцевого самоврядування та погіршивши становище колегіального органу, позбавляючи сільську раду прав на спірну земельну ділянку, порушуючи сталі суспільні відносини з використання земельних ділянок комунальної власності та створюючи режим правової невизначеності для органу місцевого самоврядування щодо земельної ділянки площею 1,25 га.

За даними Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 7122081900:01:001:1719, має площу 1.25 га, та визначено цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, земельна ділянка розташована в адмінмежах Бобрицької сільської ради, Черкаського району, Черкаської області, а тому не погоджується з доводами та твердженнями прокурора про віднесення спірної земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду з посиланням на рішення Канівського міськрайонного суду від 30.01.2024 у справі №697/1460/22 (а.с.37-49), оскільки Канівський міськрайонний суд не встановлював факти, що мають юридичне значення.

За рішенням суду скасовано право приватної власності на спірну земельну ділянку площею 1,25 га з кадастровим номером 7122081900:01:001:1719 за громадянином та повернуто спірну ділянку у власність та користування територіальної громади в особі Бобрицької сільської ради, про що внесені відповідні записи в Державний реєстр речових прав.

Вважає, що прокурор не спростував право сільської ради мати у комунальній власності земельні ділянки природно-заповідного фонду, що передбачено приписами ст.45 ЗК України, але прокурор наполягає на невірному визначенні цільового призначення спірної земельної ділянки, що не може мати наслідком припинення речового права на цю земельну ділянку для органу місцевого самоврядування.

При цьому прокурором не ставилось під сумнів правомірність набуття Бобрицькою сільською радою права власності на спірну земельну ділянку та не ставить під сумнів рішення державного органу - ДЗК щодо передачі земельної ділянки з державної в комунальну власність.

Вказує, що Бобрицька сільська рада Черкаської області не зверталась до прокурора з відповідною заявою, оскільки вважає, що його права не порушені тим, що земельна ділянка з кадастровим номером 71222081900:01:001:1719, належала та належить і наразі до категорії земель сільськогосподарського призначення, і ніколи не мала цільового призначення землі природо-заповідного фонду.

З огляду на викладене, Бобрицька сільська рада Черкаської області не підтримує позов прокурора та апеляційну скаргу на рішення в даній справі з тих міркувань, що він поданий не в інтересах Позивача, а навпаки, погіршуючи його становище, оскільки в разі задоволення даного позову з власності Бобрицької сільської ради Черкаської області буде виведено спірну земельну ділянку, оскільки зміна цільового призначення землі з земель сільськогосподарського призначення на землі природо-заповідного фонду можливо лише після того, як буде вилучено дану земельну ділянку з земель комунальної власності.

В іншому випадку виконання рішення Канівського міськрайонного суду від 30.01.2024 у справі № 697/1460/22, яке набрало законної сили 08.03.2024 не можливе, як неможливим буде і виконання рішення господарського суду Черкаської області в даній справі.

У відповіді на відзив прокурор зазначає, що припинено право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1,25 га з кадастровим номером 7122081900:01:001:1719 та повернено її у власність Бобрицької об`єднаної територіальної громади в особі Бобрицької сільської ради, що підтверджується інформацією з Державного

реєстру речових прав на нерухоме майно (ресєтраційний номер обєкта нерухомого майна 2020044271220).

Разом з тим, згідно даних Державного земельного кадастру, що підтверджується інформацією Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 29.01.2025 № 10-23-0.2-464/2-25, земельна ділянка площею 1,25 га з кадастровим номером 7122081900:01:001:1719 наразі відноситься до земель сільськогосподарського призначення, з цільовим призначенням - 01.03 Для ведення особистого селянського господарства, яке в силу ст.ст. 83, 84 ЗК України та ст. 9 Закону України «Про природно-заповідний фонду України» суперечить дозволеним видам використання землі на заповідній території, в межах об`єкту природно-заповідного фонду - РЛП «Трахтемирів».

В черговий раз казує, що предметом спору у цій справі є скасування реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 71222081900:01:001:1719, саме як земельної ділянки для особистого селянського господарства, яка фактично належить до категорії земель природно-заповідного фонду, що підтверджується рішенням Канівського міськрайонного суду від 30.01.2024 у справі №697/1460/22, яке набрало законної сили 08.03.2024.

Явка представників сторін

В судовому засіданні апеляційної інстанції 25.05.2026 прокурор підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 25.05.2026 заперечував проти доводів прокурора, викладених в апеляційній скарзі, просив у її задоволенні відмовити з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Представники відповідача та третьої особи в судове засіданні апеляційної інстанції 25.05.2026 не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини їх неявки суду не відомі.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представників відповідача та третьої особи обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 25.05.2026 відповідно до ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Судом встановлено, що прокурор заявляє про виявлення порушення природоохоронного законодавства при проведенні заходів представницького характеру та за результатами розгляду справи №697/1460/22 в Канівському міськрайонному суді.

Рішенням суду від 30.01.2024 (а.с. 37-49) частково задоволені вимоги прокуратури у позові в інтересах держави до Бобрицької сільської ради, громадянина ОСОБА_1 , ТОВ "Сільгосппідприємство "Щире", за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору РЛП "Трахтемирів" - про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом визнання недійсним та скасування рішення, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки.

Рішенням суду зобов`язано гр. ОСОБА_1 та ТОВ СП "Щире" усунути перешкоди у здійсненні Бобрицькою територіальною громадою права користування та розпорядження земельною ділянкою природно-заповідного фонду площею 1,25 га з кадастровим номером 7122081900:01:001:1719 шляхом її повернення на користь Бобрицької об`єднаної територіальної громади в особі Бобрицької сільської ради.

Прокурор посилається на встановлення судом розміщення спірної ділянки в межах об`єкту природно-заповідного фонду РЛП "Трахтемирів", утвореного рішенням Київської обласної ради від 17.02.2000 №168-10-ХХІІ та рішенням Черкаської обласної ради від 26.02.20200 №14-4 "Про організацію регіонального ландшафтного заповідника "Трахтемирів" і має статус особливо цінних земель природно-заповідного фонду.

Прокурор стверджує, що в порушення приписів ст.ст.20, 84, 116, 122, 149, 150, 186-1 ЗК України, ст.5 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища", ст.ст.7, 9 ЗУ "Про природно-заповідний фонд України" спірна земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, який пізніше передав ділянку в оренду СТОВ "Щире" для ведення особистого селянського господарства.

Прокурор стверджує про виконання рішення суду шляхом припинення права приватної власності гр. ОСОБА_1 та повернення ділянки у власність територіальної громади.

Однак прокурор наполягає на скасуванні державної реєстрації спірної земельної ділянки площею 1,25 га з кадастровим номером 7122081900:01:001:1719 у Державному земельному кадастрі, оскільки спірна ділянка не може рахуватися за Бобрицькою сільрадою з цільовим призначенням - 01.03 Для ведення особистого селянського господарства як таке, що суперечить приписам ЗК України та ЗУ "Про природно-заповідний фонд України" щодо видів використання землі на заповідній території.

Позивач проти позову прокурора заперечує та вказує, що не підтримує позовних вимог прокурора. Заперечує підстави представництва прокурором інтересів позивача в суді та вважає участь прокурора в даному судовому процесі як порушення принципу змагальності сторін, порушення балансу в питанні рівноправності сторін в процесі (за змістом приписів ст.131-3 Конституції України) та підміняючи собою дії державного органу з захисту порушених прав. Позивач не звертався до прокурора за захистом, а ГУ Держгеокадастру не порушувало прав позивача. Крім того, до ГУ ДЗК не надходили документи землеустрою ландшафтного парку "Трахтемирів", останньому не встановлювались межі земельних ділянок; між сільською радою та РЛП "Трахтемирів" відсутні суперечки з приводу приналежності та меж земельних ділянок.

Даним позовом прокурор погіршує становище позивача, пропонуючи скасувати державну реєстрацію спірної земельної ділянки, тобто припинити всі речові права сільської ради на цю земельну ділянку та перенести її в архівний шар земельного кадастру. Позивач пропонує залишити позов прокурора без розгляду, оскільки не підтримує позовних вимог. Відзив на позов подано у справу у формі клопотання - а.с.117-120, вх.суду №4735/25 від 26.03.2025.

Відповідач у справі позовні вимоги прокурора заперечує та вказує, що право позивача ніяким чином не порушували. Відповідач є лише адміністратором кадастрового реєстру. Самостійно внести зміни в Кадастровий реєстр відповідач не може, оскільки таке рішення має приймати або власник ділянки, або суд. На момент судового розгляду в кадастрі відсутні дані щодо земельних ділянок заповідного фонду, в т.ч. ландшафтного парку "Трахтемирів". Ландшафтний парк "Трахтемирів" не подавав в земельний кадастр жодної інформації щодо проектів землеустрою парку, меж парку, встановлення меж територій природозаповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та режимоутворюючих об`єктів для біосферних заповідників, природних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків, парків - пам`яток садово-паркового мистецтва, зоологічних парків. Такі проекти можуть розроблятися лише на землях та земельних ділянках, що включені до складу таких територій без вилучення у землевласників та землекористувачів.

Відповідач виконує лише технічну реєстраційну функцію прав на земельну ділянку як адміністратор кадастрового реєстру (а.с.92-94).

Представник третьої особи у справі - ландшафтний парк "Трахтемирів" у вирішенні спору покладався на розсуд суду. Про порушення своїх прав позивачем чи відповідачем сказати не може, оскільки не має вільного доступу до Державної кадастрової карти. Документація на земельні ділянки ландшафтного парку "Трахтемирів" знаходиться в стадії розроблення, в Державний земельний кадастр документи на погодження чи затвердження не подавалися. Спору щодо меж земельних ділянок та приналежності земельних ділянок між Бобрицькою сільською радою та ландшафтним парком "Трахтемирів" - немає.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі «Трофимчук проти України» no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.

Згідно із вимогами ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка, зокрема, здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч.4, ч.5 ст.53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Обираючи форму представництва, прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту. Про це йдеться у рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі про представництво інтересів в арбітражному судочинстві, яке відповідно до ст.89 Закону України "Про Конституційний Суд України" є обов`язковим. Згідно з вказаним рішенням інтереси держави можуть збігатися, так і не збігатися з інтересами державних органів. Поняття "інтереси держави" є оціночним і у кожному конкретному випадку прокурор самостійно визначає, в чому саме відбулося або має відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту.

Частина 2 ст.13 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає зобов`язання особи при здійсненні своїх прав утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Позивач на законних підставах є власником спірної земельної ділянки площею 1,25 га з кадастровим номером 7122081900:01:001:1719 (а.с.16-29) і право власності ОТГ на цю ділянку не спростовано прокурором чи іншими особами у належний спосіб (приписи ст.328 ЦК України, глава 24). Спірна земельна ділянка передана позивачеві з державної власності за рішенням державного органу і це рішення (волевиявлення) не поставлено під сумнів (а.с.17-29).

Прокурор доводить порушення позивачем законодавства про природно-заповідний фонд - приписів ст.ст.83-84 ЗК України, ст.9 ЗУ "Про природно-заповідний фонд України" щодо використання сільською радою не за призначенням спірної земельної ділянки площею 1,25 га з кадастровим номером 7122081900:01:001:1719.

Однак відповідно до ч.2 ст.4 Закону «Про природно-заповідний фонд» землі та інші природні ресурси, включені до складу, але не надані національним природним паркам, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва можуть перебувати як у власності Українського народу, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України.

Водночас, у ч.4 ст.4 Закону передбачалось, що у разі зміни форм власності на землю, на якій знаходяться заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва, землевласники зобов`язані забезпечувати режим їх охорони і збереження з відповідною перереєстрацією охоронного зобов`язання.

Таким чином, правовий режим земель природно-заповідного фонду характеризується тим, що з одного боку, ці землі можуть перебувати у приватній власності, а з іншого боку встановлена заборона передачі цих земель у приватну власність. Землі природно-заповідного фонду, що перебувають у приватній власності, можуть утворюватись, зокрема, в тих випадках коли, земельні ділянки, що перебувають у державній власності, оголошуються землями територій та об`єктів природно-заповідного фонду внаслідок створення таких об`єктів. Законодавством імперативно не вимагається вилучення у цих випадках земель з приватної власності і передачі їх у державну або комунальну власність, але відповідно до ч.2 ст.45 ЗК порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.

Позивач проти позову прокурора заперечує та вказує, що не підтримує позовних вимог прокурора. Заперечує підстави представництва прокурором інтересів позивача в суді та вважає участь прокурора в даному судовому процесі як порушення принципу змагальності сторін, порушення балансу в питанні рівноправності сторін в процесі (за змістом приписів ст.131-3 Конституції України) та підміняючи собою дії державного органу з захисту порушених прав.

Позивач не звертався до прокурора за захистом, а ГУ Держгеокадастру не порушувало прав позивача.

Крім того, до ГУ ДЗК не надходили документи землеустрою ландшафтного парку "Трахтемирів", останньому не встановлювались межі земельних ділянок; між сільською радою та РЛП "Трахтемирів" відсутні суперечки з приводу приналежності та меж земельних ділянок.

В даній справі, прокурор пред`являючи позов в інтересах Бобрицької сільської ради, зовсім не діє в інтересах позивача, а даним позовом прокурор погіршує становище позивача, пропонуючи скасувати державну реєстрацію спірної земельної ділянки, тобто припинити всі законні речові права сільської ради на цю земельну ділянку та перенести її в архівний шар земельного кадастру.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає наступне.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси - приписи ст.4 ГПК України.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (п.5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16).

Водночас під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Суд при прийнятті рішення також враховує та розділяє правові висновки, викладені в Постанові КЦС ВС від 21.08.2024 №462/7300/20 (61-3945св24): виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності, розумності, суд керується аксіомою цивільного судочинства: "PLACUIT IN OMNIBUS REBUS PRAECIPUUM ESSE IUSTITIAE AEQUITATISQUE QUAM STRICTI IURIUS RATIONEM" яка означає "у всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права". Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Суд враховує правові висновки постанови КЦС ВС від 23.10.2024 у справі №753/25081/21 (61-8693св), що цивільна справа має бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів а також правдивості твердження заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Суд враховує, що прокурор не обґрунтував у позовній заяві та не надав доказів в ході судового розгляду справи а) порушення прав позивача - Бобрицької сільської ради щодо користування власною земельною ділянкою комунальної власності, та б) порушення прав позивача саме відповідачем.

При цьому позивач не підтримав позовні вимоги прокурора та заявив про відсутність порушення його прав та відсутність необхідності захищати прокурором його не порушене право перед невизначеним колом осіб.

Навпаки прокурор, втручаючись в дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування щодо самостійного визначення способів використання власних земельних ділянок, пропонує суду скасувати державну реєстрацію спірної ділянки комунальної власності площею 1,25 га з кадастровим номером 7122081900:01:001:1719, припинивши об`єкт права власності на спірну ділянку для органу місцевого самоврядування та погіршивши становище колегіального органу, позбавляючи сільську раду прав на спірну земельну ділянку, порушуючи сталі суспільні відносини з використання земельних ділянок комунальної власності та створюючи режим правової невизначеності для органу місцевого самоврядування щодо земельної ділянки площею 1,25 га.

При цьому твердження прокурора про віднесення спірної земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду з посиланням на рішення Канівського міськрайонного суду від 30.01.2024 у справі №697/1460/22 (а.с.37-49) обгрунтовано не прийняті судом до уваги та відхилені, оскільки Канівський міськрайонний суд не встановлював факти, що мають юридичне значення.

За рішенням суду скасовано право приватної власності на спірну земельну ділянку площею 1,25 га з кадастровим номером 7122081900:01:001:1719 за громадянином та повернуто спірну ділянку у власність та користування територіальної громади в особі Бобрицької сільської ради, про що внесені відповідні записи в Державний реєстр речових прав.

Прокурор не спростував право позивача сільської ради мати у комунальній власності земельні ділянки природно-заповідного фонду, що передбачено приписами ст.45 ЗК України, але прокурор наполягає на невірному визначенні цільового призначення спірної земельної ділянки, що не може мати наслідком припинення речового права на цю земельну ділянку для органу місцевого самоврядування. При цьому прокурор не ставить під сумнів правомірність набуття Бобрицькою сільською радою права власності на спірну земельну ділянку та не ставить під сумнів рішення державного органу - ДЗК щодо передачі земельної ділянки з державної в комунальну власність (а.с.17-29).

Суд також враховує і пред`явлення позову до органу влади (ГУ ДЗК), який не порушував і не міг порушити прав позивача у спірних відносинах, а виконує виключно технічну реєстраційну функцію від імені держави щодо обліку, використання та реєстраційних змін щодо обліку земельних ділянок.

Законом України №475/97 від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу ст.9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.

Згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, згоду на застосування якого надано Верховною Радою України (п.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України):

- принцип правової певності та юридичної визначеності, в тому числі недопустимість ревізування рішень судів, які набрали законної сили - з підстав бажання зацікавленої особи в переоцінці доказів (рішення "Агрокомплекс проти України" №23465/03 від 08.03.2012);

- принцип загальної оцінки судом відносин сторін та відсутності обов`язку суду давати оцінку кожній вимозі сторін (рішення "Серявін проти України" №4909/04 від 10.02.2010, рішення "Трофімчук проти України" №4241/03 від 28.10.2010);

- принцип повноти та межі обґрунтування рішення судом в залежності від характеру рішення (рішення "Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія А, №303-А, п.29);

- принцип поваги до права на володіння своїм майном (рішення "Желтяков проти України" №4994/04 від 09.09.2011).

Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу (частини перша, четверта статті 45 ГПК України).

Відповідно до статті 47 ГПК України позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права або обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача (у цьому випадку прокурора), тоді як встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 13.03.2019 у справі № 757/39920/15-ц, від 27.03.2019 у справі № 520/17304/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17, від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21).

Склад відповідачів визначається прокурором самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо. Подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки наведені в постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 09.02.2021 у справі № 635/4741/17.

Отже, відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного уповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач залучається до участі у справі у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (частини перша та друга статті 48 ГПК України). Однак за власною ініціативою суд не може залучити до участі в справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 910/7122/17).

Визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад (правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28.10.2020 у справі № 761/23904/19, від 20.01.2021 у справі № 203/2/19).

Пред`явлення позовної вимоги до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові та виключає необхідність надавати оцінку іншим аргументам скаржника, які стосуються передусім з`ясування обставин обґрунтованості/необґрунтованості позову, оскільки дослідженню цих обставин має передувати встановлення належного суб`єктного складу учасників спірних правовідносин (близький за змістом висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №910/15792/20, постановах Верховного Суду від 11.09.2025 у справі № 922/2315/16 (922/4156/23), від 16.10.2025 у справі № 917/1173/22).

Отже незалучення всіх належних відповідачів виключає можливість вирішення судом спору по суті заявлених вимог.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16.10.2025 у справі № 917/1173/22 та від 12.02.2026 у справі № 916/3527/20(916/705/25).

Враховуючи, що прокурор, подаючи позов в інтересах сільської ради, наполягає на скасуванні державної реєстрації спірної земельної ділянки площею 1,25 га з кадастровим номером 7122081900:01:001:1719 у Державному земельному кадастрі, оскільки спірна ділянка, на його думку, не може рахуватися за Бобрицькою сільрадою з цільовим призначенням - 01.03 Для ведення особистого селянського господарства як таке, що суперечить приписам ЗК України та ЗУ "Про природно-заповідний фонд України" щодо видів використання землі на заповідній території,

наведене свідчить про відсутність порушення прав сільської ради, визначення її позивачем та відсутність необхідності захищати прокурором не порушене право сільської ради перед невизначеним колом осіб.

Навпаки прокурор, втручається в дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування щодо самостійного визначення способів використання власних земельних ділянок, пропонує суду скасувати державну реєстрацію спірної ділянки комунальної власності площею 1,25 га з кадастровим номером 7122081900:01:001:1719, припинивши об`єкт права власності на спірну ділянку для органу місцевого самоврядування та погіршивши становище колегіального органу, позбавляючи сільську раду прав на спірну земельну ділянку, порушуючи сталі суспільні відносини з використання земельних ділянок комунальної власності та створюючи режим правової невизначеності для органу місцевого самоврядування щодо земельної ділянки площею 1,25 га.

В той же час, прокурор, вважаючи, що спірна земельні ділянка не може рахуватися за Бобрицькою сільрадою з цільовим призначенням - 01.03 Для ведення особистого селянського господарства як таке, що суперечить приписам ЗК України та ЗУ "Про природно-заповідний фонд України" щодо видів використання землі на заповідній території, мав би правильно визначити склад відповідачів у справі та особу позивача, а у разі її відсутності за встановлених обставин справи - зазначити підстави подання позову в інтересах держави/територіальної громади/інше.

Посилання прокурора на те, що зміна цільового призначення спірних земельних ділянок з категорії земель - для сільськогосподарського виробництва на землі природно-заповідного фонду переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням; важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель природно-заповідного фонду, підтверджує висновки суду про невірно визначену особу позивача у справі та склад відповідачів з урахуванням предмету позову.

З огляду на викладене, відсутні підстави для задоволення заявленого позову.

У зв`язку з цим, у справі не вирішується питання про належність спірних земель до природно-заповідного фонду з відповідними законодавчо встановленими обмеженнями щодо їх використання та розпорядження, та щодо скасування державної реєстрації земельної ділянки.

З огляду на викладене, судом першої інстанції за результатами розгляду справи № 925/171/25 відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права винесене законне та обґрунтоване рішення. При цьому, судом повно і всебічно з`ясовані обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову в позові.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Апелянтом не доведено ані неправильного застосування судом першої інстанції норм

матеріального права, ані істотних порушень норм процесуального права, які могли б вплинути на правильність вирішення справи, у зв`язку з чим підстави, передбачені статтями 272- 273 Господарського процесуального кодексу України, для скасування або зміни рішення Господарського суду Черкаської області від 22.09.2025 у справі №925/171/25 - відсутні.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, доводи прокурора (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про відмову в позові.

Розподіл судових витрат

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Черкаської області від 22.09.2025 у справі №925/171/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 22.09.2025 у справі №925/171/25 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №925/171/25 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено 15.10.2026.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді С.А. Гончаров

А.О. Мальченко