Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №916/3046/26 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/3046/26

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Богатиря К.В., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання (за дорученням головуючого) Ісмаілова А.Н.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 31.07.2026 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, суддя першої інстанції Невінгловська Ю.М. повний текст складено та підписано 31.07.2026

у справі № 916/3046/26

за позовом: Керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради

до відповідача: Приватного підприємства "МОДА", м. Одеса

про стягнення 15 071 260 грн 89 коп.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, заяви про забезпечення позову та ухвали суду першої інстанції.

27.07.2026 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Приватного підприємства "МОДА" про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі в розмірі 14 275 142 грн 50 коп., 3 % річних у розмірі 202 980 грн 79 коп. та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання зобов`язання у розмірі 593 137 грн 60 коп.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що всупереч положенням Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" №132-ІХ, відповідачем не сплачено кошти пайової участі до місцевого бюджету Одеської міської ради за будівництво 16-поверхового 4-секційного житлового будинку з торгово-офісними приміщеннями та підземним паркінгом за адресою: м. Одеса, Київський район, проспект Академіка Глушка, 17-А.

29.07.2026 до Господарського суду Одеської області від прокурора надійшла заява про забезпечення позову, в якій прокурор просить суд:

- накласти арешт на грошові кошти, які належать Приватному підприємству “МОДА”, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать Приватному підприємству “МОДА” у межах суми позовних вимог на загальну суму 15 071 260 грн 89 коп.;

- накласти арешт на нерухоме майно, яке належить Приватному підприємству “МОДА”, у межах суми позову 15 071 260 грн 89 коп. лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову прокурор вказує, що Київською окружною прокуратурою міста Одеси встановлено об`єктивні причини для застосування заходів забезпечення, на які вказано у правовій позиції Верховного Суду, а саме, наявність щодо Приватного підприємства "МОДА" зареєстрованих обтяжень та арештів нерухомого майна, відсутність значного обсягу вільного від обтяжень нерухомого майна, на яке може бути звернено стягнення у майбутньому, існування інших судових спорів майнового характеру, у яких заявлені вимоги про стягнення грошових коштів, об`єктивно зменшує гарантії реального виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог.

31.07.2026 до суду від Приватного підприємства "МОДА" надійшли заперечення на заяву про забезпечення позову, в яких відповідач просить суд відмовити повністю у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 31.07.2026 відмовлено у задоволенні заяви керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову, подану по справі №916/3046/26.

Відмовляючи у задоволенні заяви прокурора про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що прокурором не доведено наявності реальних обставин, які б свідчили про загрозу істотного ускладнення чи унеможливлення виконання майбутнього судового рішення. Суд зазначив, що саме по собі пред`явлення позову про стягнення грошових коштів, наявність іншого судового спору та здійснення відповідачем господарської діяльності не є достатніми підставами для накладення арешту на його майно та кошти. Наведені прокурором відомості про арешт майна були спростовані матеріалами виконавчого провадження, яке завершено у зв`язку з повним виконанням боржником відповідного рішення.

Також суд дійшов висновку, що прокурором не надано доказів вчинення Приватним підприємством «МОДА» дій, спрямованих на приховування чи відчуження майна, виведення коштів або ухилення від виконання можливого рішення суду. Посилання заявника на можливість відповідача розпоряджатися належними йому активами суд визнав лише припущеннями, які не підтверджують існування реального ризику невиконання рішення.

З огляду на недоведеність передбачених статтею 136 Господарського процесуального кодексу України підстав для забезпечення позову та з урахуванням критеріїв розумності, обґрунтованості й адекватності відповідних заходів суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви прокурора.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Керівник Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради з ухвалою суду першої інстанції не погодився, тому звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 31.07.2026 у справі №916/3046/26, якою відмовлено у забезпеченні позову до Приватного підприємства «МОДА» та ухвалити нове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм процесуального права, неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Скаржник, зокрема, наголошує, що суд першої інстанції не врахував положення статей 2, 11, 15, 79, 136, 137, 236, 238 Господарського процесуального кодексу України та правові висновки Верховного Суду щодо застосування заходів забезпечення позову.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначається, що забезпечення позову є процесуальним механізмом гарантування ефективного захисту порушених або оспорюваних прав позивача та реального виконання можливого судового рішення. При цьому вирішення питання про застосування заходів забезпечення позову потребує оцінки судом обґрунтованості доводів заявника, наявності реальної загрози утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту прав позивача, а також співмірності та адекватності обраного заходу заявленим позовним вимогам.

На думку прокурора, під час вирішення питання про забезпечення позову суд має встановити наявність спору між сторонами, реальний ризик незабезпечення ефективного захисту прав позивача, зв`язок між обраним заходом забезпечення та предметом позову, його співмірність із заявленими вимогами, а також відсутність ознак зловживання процесуальними правами.

Прокурор також зазначає, що у разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач, зокрема, і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності. Така правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №905/446/22, від 14.12.2022 у справі № 922/1369/22.

На думку скаржника, сам факт здійснення відповідачем господарської діяльності не виключає наявності ризику відчуження або зменшення його активів, а навпаки, можливість вільно розпоряджатися грошовими коштами та майном може ускладнити виконання майбутнього судового рішення. При цьому для застосування заходів забезпечення позову не вимагається доведення вже вчинених відповідачем дій, спрямованих на приховування, відчуження чи зменшення активів.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно поклав на прокурора надмірний тягар доказування, вимагаючи підтвердження конкретних дій відповідача щодо відчуження майна, виведення коштів, закриття рахунків чи іншого зменшення активів. На переконання скаржника, достатнім є встановлення обставин, які в сукупності свідчать про реальну можливість утруднення виконання рішення у разі задоволення позову.

Крім того, скаржник зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки відомостям з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та іншим поданим доказам щодо майнового стану відповідача, а також інформації з відкритих джерел про здійснення Приватним підприємством «МОДА» діяльності з реалізації нерухомого майна, зокрема, квартир у житловому комплексі «Одеські традиції на Глушко». На думку апелянта, зазначені обставини свідчать про наявність у відповідача активів, якими він може розпоряджатися, та, відповідно, про ризик їх відчуження до моменту виконання можливого рішення суду.

За твердженням прокурора, відповідач, заперечуючи проти застосування заходів забезпечення, мав можливість надати докази свого майнового та фінансового стану, наявності достатніх коштів чи іншого майна, за рахунок якого можливе виконання рішення, а також довести неспівмірність запропонованих заходів або їх негативний вплив на господарську діяльність. Однак таких доказів відповідачем не подано.

Окремо апелянт зазначає, що посилання відповідача на необхідність збереження коштів для виплати заробітної плати, сплати податків, розрахунків із контрагентами та інших поточних витрат мають загальний та припущений характер і не підтверджені доказами щодо конкретного розміру відповідних зобов`язань.

Прокурор зазначає, що як вбачається з матеріалів справи, незважаючи на готовність об`єкта будівництва до експлуатації Приватним підприємством «МОДА» до теперішнього часу безпідставно не сплачено кошти пайової участі до місцевого бюджету на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста щодо 4 об`єктів будівництва, через що тривалий час порушуються економічні інтереси територіальної громади міста. Разом з тим, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у забезпеченні позову до Приватного підприємства «МОДА» залишив поза увагою, що відповідач без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які зобов`язаний в силу закону заплатити, як пайовий внесок у розвиток інфраструктури міста, але всупереч нормам законодавства, яке регулює спірні правовідносини, так і не вчинив таких дій, у тому числі до подачі прокурором позову.

З огляду на викладене апелянт вважає, що сукупність встановлених обставин, а саме значний розмір заявлених до стягнення коштів, наявність у відповідача майна та здійснення ним діяльності з реалізації нерухомості, а також відсутність доказів достатності його активів для виконання можливого рішення свідчить про наявність ризику утруднення або унеможливлення його виконання.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.09.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради на ухвалу Господарського суду Одеської області від 31.07.2026 року у справі № 916/3046/26, призначено справу до судового розгляду.

11.09.2026 через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Приватного підприємства “МОДА” надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просить суд апеляційну скаргу керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси на ухвалу Господарського суду Одеської області від 31.07.2026 у справі №916/3046/26 залишити без задоволення. Ухвалу Господарського суду Одеської області від 31.07.2026 у справі №916/3046/26 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову залишити без змін.

Відповідач наголошує, що відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України заявник повинен довести наявність достатньо обґрунтованого припущення щодо існування реальної загрози істотного ускладнення чи неможливості виконання майбутнього судового рішення, тоді як таких обставин прокурором не доведено.

Відповідач вказує, що прокурор не навів доказів вчинення Приватним підприємством «МОДА» дій, спрямованих на приховування або відчуження майна з метою ухилення від виконання можливого рішення суду, виведення коштів, припинення господарської діяльності, неплатоспроможності, перебування у процедурі банкрутства чи невиконання судових рішень. Навпаки, відповідно до відомостей ЄДР підприємство є діючим та не перебуває у процесі припинення, а здійснення ним звичайної господарської діяльності саме по собі не свідчить про намір уникнути виконання майбутнього судового рішення.

Також відповідач зазначає, що наведені прокурором правові висновки Верховного Суду не встановлюють безумовного правила щодо накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача у кожній справі про стягнення коштів. На думку відповідача, такі висновки підлягають застосуванню з урахуванням конкретних фактичних обставин відповідної справи, а у цій справі додаткових обставин, які б свідчили про реальну загрозу невиконання майбутнього рішення, прокурором не доведено.

Окремо відповідач заперечує проти посилання прокурора на наявність у реєстрі запису про арешт нерухомого майна Приватного підприємства «МОДА», зазначаючи, що відповідний арешт було накладено у межах виконавчого провадження, вимоги якого підприємство виконало у повному обсязі, після чого виконавче провадження було закінчено, а арешт та інші заходи примусового виконання скасовано. Отже, на думку відповідача, зазначена обставина не підтверджує наявності невиконаних зобов`язань чи реальної загрози невиконання майбутнього рішення у цій справі.

Не погоджується відповідач і з посиланням прокурора на інформацію про продаж квартир у житловому комплексі «Одеські традиції на Глушко» як на доказ ризику відчуження активів. Зазначає, що прокурором не встановлено, кому саме належать відповідні об`єкти, хто є їх продавцем, чи надходять кошти від їх реалізації саме Приватному підприємству «МОДА», а також чи пов`язане таке відчуження з наміром ухилитися від виконання можливого рішення суду. На переконання відповідача, сама можливість розпорядження майном є звичайним проявом господарської діяльності та не може ототожнюватися з недобросовісністю або наміром приховати активи.

Відповідач також заперечує проти твердження прокурора про покладення саме на нього тягаря доведення достатності майна та грошових коштів для виконання можливого судового рішення. Зазначає, що первинний обов`язок обґрунтувати необхідність забезпечення позову покладається на заявника, тоді як відповідач має можливість спростовувати наведені ним доводи та доводити, зокрема, неспівмірність запропонованих заходів.

На думку відповідача, заявлені прокурором заходи забезпечення позову є надмірними та неспівмірними, оскільки передбачають арешт грошових коштів у національній та іноземній валюті, на всіх існуючих та майбутніх рахунках, а також нерухомого майна у разі недостатності коштів, без визначення конкретного майна та його вартості. Відповідач наголошує, що Приватне підприємство «МОДА» є діючим підприємством, яке має поточні господарські зобов`язання, у зв`язку з чим арешт оборотних коштів у значному розмірі може істотно вплинути на його ліквідність та можливість виконувати поточні зобов`язання.

Крім того, відповідач зазначає, що обставини щодо існування самого обов`язку зі сплати пайової участі, його правової підстави та розміру є предметом спору у справі по суті та не можуть наперед вважатися встановленими під час вирішення питання про забезпечення позову. На його думку, сума заявлених до стягнення коштів є спірною вимогою, а не встановленою судом заборгованістю, тому використання факту її несплати як доказу недобросовісності відповідача є передчасним.

Відповідач вважає, що накладення арешту на його активи за відсутності доведених обставин реальної загрози невиконання майбутнього рішення призведе до надмірного втручання у його майнові права та фактичного обмеження господарської діяльності до вирішення спору по суті. При цьому, на його думку, наведені прокурором обставини — майновий характер спору, розмір заявлених вимог та можливість відповідача розпоряджатися власним майном — самі по собі не підтверджують існування передбачених статтею 136 Господарського процесуального кодексу України підстав для забезпечення позову.

З огляду на викладене відповідач вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про відсутність належних доказів реальної загрози невиконання майбутнього судового рішення, а тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Одеської області від 31.07.2026 у справі №916/3046/26 без змін.

Відзив долучено до матеріалів справи.

14.10.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від заступника керівника Київської окружної прокуратури надійшли додаткові пояснення, які судовою колегією не прийняті та залишені без розгляду, оскільки подані з порушенням встановленого ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.09.2026 року строку, що відповідно до норм ст.207 Господарського процесуального кодексу України є підставою для цього та не витребовувались у апелянта судом.

15.10.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Приватного підприємства «МОДА» надійшла заява, у якій відповідач просить суд здійснювати розгляд апеляційної скарги у справі № 916/3046/26 без його участі, яка розглянута колегією суддів та задоволена.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали, 27.07.2026 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Приватного підприємства "МОДА" про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі в розмірі 14 275 142 грн 50 коп., 3 % річних у розмірі 202 980 грн 79 коп. та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання зобов`язання у розмірі 593 137 грн 60 коп.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що всупереч положенням Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" №132-ІХ, відповідачем не сплачено кошти пайової участі до місцевого бюджету Одеської міської ради за будівництво 16-поверхового 4-секційного житлового будинку з торгово-офісними приміщеннями та підземним паркінгом за адресою: м. Одеса, Київський район, проспект Академіка Глушка, 17-А.

29.07.2026 до Господарського суду Одеської області від прокурора надійшла заява про забезпечення позову, в якій прокурор просить суд:

- накласти арешт на грошові кошти, які належать Приватному підприємству “МОДА”, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать Приватному підприємству “МОДА” у межах суми позовних вимог на загальну суму 15 071 260 грн 89 коп.;

- накласти арешт на нерухоме майно, яке належить Приватному підприємству “МОДА”, у межах суми позову 15 071 260 грн 89 коп. лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову прокурор вказує, що Київською окружною прокуратурою міста Одеси встановлено об`єктивні причини для застосування заходів забезпечення, на які вказано у правовій позиції Верховного Суду, а саме, наявність щодо Приватного підприємства "МОДА" зареєстрованих обтяжень та арештів нерухомого майна, відсутність значного обсягу вільного від обтяжень нерухомого майна, на яке може бути звернено стягнення у майбутньому, існування інших судових спорів майнового характеру, у яких заявлені вимоги про стягнення грошових коштів, що об`єктивно зменшує гарантії реального виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог.

31.07.2026 до суду від Приватного підприємства "МОДА" надійшли заперечення на заяву про забезпечення позову, в яких відповідач просить суд відмовити повністю у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 31.07.2026 відмовлено у задоволенні заяви керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову подану по справі №916/3046/26.

Відмовляючи у задоволенні заяви прокурора про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що прокурором не доведено наявності реальних обставин, які б свідчили про загрозу істотного ускладнення чи унеможливлення виконання майбутнього судового рішення. Суд зазначив, що саме по собі пред`явлення позову про стягнення грошових коштів, наявність іншого судового спору та здійснення відповідачем господарської діяльності не є достатніми підставами для накладення арешту на його майно та кошти. Наведені прокурором відомості про арешт майна були спростовані матеріалами виконавчого провадження, яке завершено у зв`язку з повним виконанням боржником відповідного рішення.

Також суд дійшов висновку, що прокурором не надано доказів вчинення Приватним підприємством «МОДА» дій, спрямованих на приховування чи відчуження майна, виведення коштів або ухилення від виконання можливого рішення суду. Посилання заявника на можливість відповідача розпоряджатися належними йому активами суд визнав лише припущеннями, які не підтверджують існування реального ризику невиконання рішення.

З огляду на недоведеність передбачених статтею 136 Господарського процесуального кодексу України підстав для забезпечення позову та з урахуванням критеріїв розумності, обґрунтованості й адекватності відповідних заходів суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви прокурора.

Зі вказаною ухвалою прокурор не погодився та звернувся до апеляційного господарського суду з відповідною апеляційною скаргою.

Предметом апеляційного перегляду в даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для задоволення заяви прокурора про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені ст. 137 цього Кодексу заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За змістом наведеної норми обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, або кошти на рахунках можуть зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.

Згідно з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що під час розгляду, зокрема, заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно та/або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення позову обмежує право користуватись або розпоряджатись грошовими коштами та/або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.

Законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 зазначала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого с належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

Відповідно до правової позиції, яка викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Отже, статті 136, 137 Господарського процесуального кодексу України передбачають право особи у разі існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову подати до суду заяву про забезпечення позову, як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. У спорах майнового характеру про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

При цьому обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.

Отже, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду.

Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення ефективного судового захисту порушених чи оспорюваних прав позивача та у подальшому виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення ефективного судового захисту та гарантії виконання майбутнього судового рішення. Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21.

В той же час, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази про наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову.

При цьому, обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачеві ефективний захист його порушених чи оспорюваних прав та інтересів, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Тобто, крім того, що суд має дослідити таку підставу вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, також об`єктом дослідження має бути така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 року у справі № 905/448/22, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 25.02.2019 у справі № 924/790/18, від 11.10.2019 у справі № 910/4762/19, від 21.02.2020 у справі № 910/9498/19, від 21.05.2020 у справі №906/20/20, від 30.09.2020 у справі №910/19113/19, від 30.11.2020 у справі № 910/217/20, від 17.12.2020 у справі № 910/11857/20, від 15.01.2021 у справі № 914/1939/20, від 13.05.2021 у справі № 916/2761/20).

З урахуванням вимог, передбачених статтями 73, 74, 76 Господарського процесуального кодексу України, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.09.2023 у справі № 910/6804/23, від 18.10.2023 у справі №922/1864/23).

Разом з цим, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, розглядаючи питання забезпечення позову у справах про стягнення заборгованості, сформулювала такі висновки:

“-умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення (пункт 21);

-у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (пункт 23);

-можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. У разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 Господарського процесуального кодексу України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду. (пункт 24);

-за умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів , що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення суми позову доцільно накласти арешт на майно відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів (пункт 31)”.

Отже, у разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності. Така правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22, від 14.12.2022 у справі №922/1369/22.

Наведений підхід щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову є логічним та раціональним, адже інформація щодо діяльності та фінансового стану товариства (в тому числі відомості стосовно комерційної діяльності товариства, фінансово-економічного стану, а також відомості про банківські рахунки товариства та проведені за ними операції) у розумінні статті 21 Закону України "Про інформацію" та статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, тобто інформацією з обмеженим доступом, а тому саме відповідач має можливість більш повно доводити наведені обставини. Зокрема спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми: обґрунтувати яким чином накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми порушує його права; зазначити про наявність у нього на відкритих ним рахунках в банківських установах достатньої кількості грошових коштів, про наявність іншого майна (із конкретизацією переліку та вартості), що в сукупності свідчитимуть про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто, спростувати обставини імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у справі про задоволення позову в разі невжиття заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах спірної суми (постанова Верховного Суду від 07.11.2024 по справi №915/538/24).

Відтак, стала практика Верховного Суду покладає на заявника необхідність обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову (таким обґрунтуванням можуть бути, наприклад, наведення обставин неспівмірно малого розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю відповідача порівняно зі стягуваною сумою вимог, відсутність інформації про існування у відповідача нерухомого майна, на яке може бути звернуто стягнення, існування великої кількості судових проваджень щодо відповідача, де останній є боржником тощо), однак визначає, що такі обґрунтування не обов`язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Такий висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 07.11.2024 по справі № 915/538/24.

Отже, у зв`язку із вищенаведеним судова колегія зазначає, що, як вбачається з матеріалів оскарження ухвали у справі №916/3046/26, в якості обґрунтування підстав необхідності вжиття заходів забезпечення позову прокурор зазначає, що Київською окружною прокуратурою міста Одеси встановлено об`єктивні причини для застосування заходів забезпечення, наявні судові спори майнового характеру та існуючі зареєстровані арешти майна, накладені в межах інших проваджень.

Прокурор вказує, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Приватне підприємство "МОДА" станом на 22.07.2026 зареєстроване, в процесі припинення не перебуває, отже, на думку прокурора, відповідач здійснює господарську діяльність, при цьому не сплативши до бюджету кошти пайової участі для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту.

Також прокурор зазначає, що згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, станом на 22.07.2026 за Приватним підприємством "МОДА" наявні зареєстровані обтяження у вигляді арешту нерухомого майна, зокрема від 13.01.2022, який накладено на все нерухоме майно боржника.

Таким чином прокурор стверджує, що наявність відносно Приватного підприємства "МОДА" зареєстрованих обтяжень та арештів нерухомого майна, відсутність значного обсягу вільного від обтяжень нерухомого майна, на яке може бути звернено стягнення у майбутньому, існування інших судових спорів майнового характеру, у яких заявлені вимоги про стягнення грошових коштів, об`єктивно зменшує гарантії реального виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог.

Відтак прокурор вважає, що наведені ним обставини повністю відповідають критеріям, визначеним Верховним Судом для застосування заходів забезпечення позову, оскільки свідчать про існування як об`єктивних, так і суб`єктивних факторів ризику, що можуть істотно ускладнити або зробити неможливим виконання майбутнього судового рішення у разі задоволення позову.

Крім того, на виконання п. 6 ч. 1 ст. 139 Господарського процесуального кодексу України, прокурор повідомляє, що пропозиції щодо зустрічного забезпечення позову відсутні, оскільки немає достатніх підстав вважати, що заходами забезпечення позову відповідачу можуть бути спричинені матеріальні збитки чи матеріальна шкода.

Приватне підприємство "МОДА" у запереченнях на заяву про забезпечення позову, вказує, що прокурор не надав суду доказів того, що після виникнення спору або після пред`явлення позову Приватне підприємство "МОДА" відчужує чи готується відчужувати належне йому майно, переводить кошти на користь пов`язаних осіб, закриває банківські рахунки або виводить із них кошти з метою уникнення виконання судового рішення, укладає договори застави, іпотеки, поруки або інші правочини, спрямовані на штучне зменшення обсягу активів, припиняє господарську діяльність, перебуває у процедурі ліквідації чи банкрутства, не виконує судові рішення, які набрали законної сили, має податковий борг, прострочену заборгованість перед працівниками або інші ознаки неплатоспроможності.

Відповідач вказує, що до заяви не додано будь-яких належних та допустимих доказів заявлених прокурором доводів, як-то фінансової звітності Приватного підприємства "МОДА", відомостей про залишки коштів на рахунках, доказів відкриття виконавчих проваджень щодо стягнення значних сум, інформації про вартість активів чи документів, які підтверджували б незадовільний фінансовий стан підприємства.

Щодо посилань прокурора на завершення будівництва та прийняття в експлуатацію об`єкта загальною площею 42 836,02 кв.м, відповідач зазначає, що вказана обставина свідчить про здійснення підприємством масштабної господарської діяльності та створення значного майнового активу, однак не підтверджує намір приховати майно або ухилитися від виконання можливого судового рішення.

Також Приватне підприємство "МОДА" стверджує, що до набрання законної сили рішенням у справі №916/2198/26 заявлені позивачем у даній справі вимоги мають спірний характер, а ототожнення самого факту участі юридичної особи в судовому спорі з наявністю у неї безспірного боргу суперечить засадам змагальності, рівності сторін та презумпції правомірності поведінки учасника господарських відносин.

Так, відповідач вважає, що прокурором не зазначено про ухвалення рішення про стягнення коштів у межах справи №916/2198/26, що таке рішення не виконується або що Приватне підприємство "МОДА" вчиняє дії для уникнення його виконання. Отже, посилання на інший незавершений спір має виключно припустимий характер.

Крім того, Приватне підприємство "МОДА" вказує, що посилання прокурора на арешт майна Приватного підприємства "МОДА" є необґрунтованим, оскільки відповідний борг сплачено, виконавче провадження закінчено, а арешт припинено, у підтвердження чого надає відповідну постанову старшого державного виконавця Першого приморського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шевченко М.Т.

Як убачається з оскаржуваної ухвали, відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що заявником не доведено наявності передбачених статтею 136 Господарського процесуального кодексу України обставин, з якими закон пов`язує можливість застосування заходів забезпечення позову.

Суд першої інстанції, посилаючись на правові висновки Верховного Суду, зазначив, що застосування заходів забезпечення позову не може ґрунтуватися лише на припущенні про потенційну можливість відповідача розпорядитися належними йому коштами чи майном. Заявник повинен навести та підтвердити належними доказами конкретні фактичні обставини, які свідчать про існування реального, а не абстрактного ризику утруднення чи унеможливлення виконання майбутнього судового рішення. При цьому сам факт пред`явлення майнового позову не є безумовною підставою для накладення арешту на майно або грошові кошти відповідача.

Досліджуючи наведені прокурором обставини, суд першої інстанції надав оцінку посиланню на наявність зареєстрованого арешту нерухомого майна Приватного підприємства «МОДА». Водночас із наданих відповідачем документів суд встановив, що зазначений арешт був накладений у межах виконавчого провадження №68091390, яке 26.01.2022 закінчено у зв`язку з фактичним та повним виконанням вимог виконавчого документа. Відповідною постановою державного виконавця припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання. Крім того, станом на момент розгляду заяви про забезпечення позову відповідне виконавче провадження було завершене. За таких обставин суд дійшов висновку, що наведені прокурором відомості не підтверджують існування на час розгляду заяви чинних майнових обтяжень, які могли б свідчити про загрозу невиконання майбутнього рішення.

Також суд першої інстанції дослідив посилання прокурора на наявність іншого судового спору щодо стягнення з Приватного підприємства «МОДА» грошових коштів. Суд встановив, що у справі №916/2198/26 на момент розгляду заяви рішення про стягнення коштів з відповідача не ухвалено, а доказів невиконання відповідачем судового рішення або вчинення ним дій, спрямованих на ухилення від його виконання, прокурором не надано. У зв`язку з цим сам факт існування іншого незавершеного судового спору не був визнаний достатнім доказом наявності ризику невиконання рішення у цій справі.

При цьому суд першої інстанції вірно врахував і те, що у межах зазначеної іншої справи вже розглядалося питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно Приватного підприємства «МОДА», однак у задоволенні відповідної заяви було відмовлено. Водночас, наведена обставина сама по собі не визначала результату розгляду заяви у цій справі, а була оцінена судом у сукупності з іншими матеріалами та встановленими обставинами.

Колегія суддів враховує, що окремо суд першої інстанції надав оцінку доводам прокурора щодо здійснення Приватним підприємством «МОДА» господарської діяльності. Суд правильно зазначив, що сама по собі така діяльність не свідчить про намір відповідача приховати чи відчужити свої активи з метою ухилення від виконання можливого судового рішення. Навпаки, здійснення підприємством господарської діяльності може забезпечувати формування та збільшення його активів, за рахунок яких у подальшому може бути виконано судове рішення у разі задоволення позову.

За результатами оцінки наведених прокурором доводів та наданих доказів суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що заявником належними та допустимими доказами не доведено вчинення Приватним підприємством «МОДА» конкретних дій, спрямованих на відчуження, приховування або виведення активів, припинення господарської діяльності, виведення коштів з рахунків чи інше ухилення від можливого виконання судового рішення.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи прокурора фактично зводяться до припущення про те, що відповідач в силу належного йому права власності може в будь-який момент розпорядитися своїм майном та грошовими коштами. Проте, сама лише наявність у відповідача такого права не свідчить про намір його реалізувати з метою невиконання майбутнього судового рішення та не підтверджує існування об`єктивної загрози, передбаченої статтею 136 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на відсутність належних та допустимих доказів реального ризику утруднення або унеможливлення виконання можливого рішення суду, а також з урахуванням критеріїв розумності, обґрунтованості, адекватності та співмірності заходів забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для накладення арешту на грошові кошти та майно Приватного підприємства «МОДА» та відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про те, що суд першої інстанції поклав на прокурора надмірний тягар доказування, вимагаючи підтвердження конкретних дій відповідача щодо відчуження майна, виведення коштів, закриття рахунків чи іншого зменшення активів.

Як убачається з оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції не виходив із необхідності обов`язкового доведення саме вчинення відповідачем таких дій, а перевіряв наявність об`єктивних та підтверджених доказами обставин, які б свідчили про існування реального ризику утруднення чи унеможливлення виконання можливого рішення суду. Такий підхід відповідає положенням статті 136 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких саме наявність достатньо обґрунтованого припущення щодо виникнення відповідного ризику є передумовою застосування заходів забезпечення позову.

Водночас, як вже зазначалося вище за текстом постанови, саме по собі припущення про можливість розпорядження відповідачем належними йому коштами та майном не є достатнім для застосування таких заходів. Для висновку про існування відповідного ризику необхідно встановити конкретні фактичні обставини, які у своїй сукупності дають підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову дійсно може ускладнити або унеможливити виконання майбутнього рішення.

У цій справі прокурором таких обставин належними та допустимими доказами не підтверджено. Суд першої інстанції встановив, що наведені заявником посилання на арешт нерухомого майна стосувалися виконавчого провадження, яке було завершено у зв`язку з повним виконанням відповідного зобов`язання, а доказів існування на момент розгляду заяви чинних заходів примусового виконання щодо відповідача не надано. Так само наявність іншого незавершеного судового спору не свідчить про ухилення Приватного підприємства «МОДА» від виконання судового рішення, оскільки відповідного рішення про стягнення коштів у такій справі на момент розгляду заяви не існувало.

Отже, суд першої інстанції не вимагав від прокурора доведення певного вичерпного переліку дій відповідача, а встановив відсутність взагалі у справі будь-яких належних доказів, які б свідчили про реальність заявленого ризику. При цьому суд апеляційної інстанції вкотре звертає увагу, що посилання апелянта на саму лише можливість відповідача розпоряджатися своїм майном фактично зводиться до припущення про потенційну можливість настання негативних наслідків, що саме по собі не є достатньою підставою для застосування арешту майна та грошових коштів.

Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про те, що значний розмір заявлених до стягнення коштів, наявність у відповідача майна, здійснення ним діяльності з реалізації нерухомості та відсутність доказів достатності його активів для виконання можливого рішення свідчать про існування ризику утруднення або унеможливлення його виконання.

Сам по собі значний розмір позовних вимог не свідчить про наявність реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду. Так само факт наявності у відповідача майна та здійснення ним господарської діяльності, пов`язаної з реалізацією нерухомості, не є доказами вчинення відповідачем конкретних дій, спрямованих на зменшення обсягу його активів, їх відчуження з метою ухилення від виконання можливого судового рішення або іншим чином ускладнення його виконання.

При цьому саме на заявника покладається обов`язок довести існування фактичних обставин, з якими закон пов`язує необхідність застосування заходів забезпечення позову. Належними доказами мають бути підтверджені не абстрактні припущення щодо можливого утруднення виконання рішення в майбутньому, а конкретні обставини, які дають достатні підстави вважати, що невжиття відповідних заходів дійсно може призвести до такого наслідку.

Посилання апелянта на відсутність доказів достатності активів відповідача також не може бути покладене в основу висновку про існування відповідного ризику, оскільки така обставина сама по собі не підтверджує недостатності майна відповідача для виконання можливого рішення суду та не свідчить про намір чи дії відповідача, спрямовані на ухилення від його виконання.

Отже, наведені апелянтом обставини в їх сукупності не підтверджують наявності реальної, а не припущеної загрози утруднення або унеможливлення виконання можливого рішення суду, а тому не свідчать про наявність передбачених законом підстав для застосування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відхиляючи доводи скаржника, апеляційний господарський суд також враховує висновки, викладені в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України", в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Шевельов проти України").

З огляду на вказане, судова колегія зазначає, що доводи прокурора, викладені ним в апеляційній скарзі щодо незаконності оскаржуваної ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду ухвали Господарського суду Одеської області від 31.07.2026 у справі №916/3046/26, з огляду на що вказана ухвала не потребує скасування, оскільки постановлена з дотриманням вимог процесуального закону та норм матеріального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, вважає апеляційну скаргу керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради такою, що не потребує задоволення, а ухвала Господарського суду Одеської області від 31.07.2026 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі №916/3046/26 не потребує скасування з наведених вище підстав, викладених у постанові суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 136, 137, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради на ухвалу Господарського суду Одеської області від 31.07.2026 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі №916/3046/26 залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Одеської області від 31.07.2026 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі №916/3046/26 залишити без змін.

Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п.2 ч. 1 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 15.10.2026 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва

Судді К.В. Богатир

Н.М. Принцевська