Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №916/1111/26 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/1111/26

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Савицького Я.Ф., Ярош А.І.

секретар судового засідання за дорученням головуючого: Ісмаілова А.Н.

за участю представників учасників справи:

від Акціонерного товариства «ЧОРНОМОРГІДРОЗАЛІЗОБЕТОН», м. Чорноморськ Одеської області - Бабак Гутарєва Я.Т. на підставі ордеру;

від Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОРСЬКА ГАВАНЬ», м. Одеса - Ларіонов С.Б. на підставі ордеру;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОРСЬКА ГАВАНЬ», м. Одеса

на рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2026 року, суддя першої інстанції Погребна К.Ф., повний текст складено та підписано 01.06.2026

у справі № 916/1111/26

за позовом Акціонерного товариства «ЧОРНОМОРГІДРОЗАЛІЗОБЕТОН», м. Чорноморськ Одеської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОРСЬКА ГАВАНЬ», м. Одеса

про стягнення 600 007 грн 21 коп.

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

26.03.2026 Акціонерне товариство «ЧОРНОМОРГІДРОЗАЛІЗОБЕТОН», м. Чорноморськ Одеської області звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОРСЬКА ГАВАНЬ», м. Одеса про стягнення 600 007 грн 21 коп.

В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання договору про компенсування витрат зі сплати земельного податку від 13.12.2013.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.06.2026 року позов Акціонерного товариства «ЧОРНОМОРГІДРОЗАЛІЗОБЕТОН» (68001, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Транспортна, буд. 8-Б, код ЄДРПОУ 00470059) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОРСЬКА ГАВАНЬ» (65003, м. Одеса, вул. Ганса Германа, буд. 2, код ЄДРПОУ 39000652) задовольнити повністю. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОРСЬКА ГАВАНЬ» (65003, м. Одеса, вул. Ганса Германа, буд. 2, код ЄДРПОУ 39000652) на користь Акціонерного товариства «ЧОРНОМОРГІДРОЗАЛІЗОБЕТОН» (68001, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Транспортна, буд. 8-Б, код ЄДРПОУ 00470059) заборгованість за договором компенсування витрат по сплаті земельного податку від 13.12.2013 р. в сумі 600 007 (шістсот тисяч сім) грн. 21 коп. та судовий збір в сумі 9 000 (дев`ять тисяч) грн. 11 коп.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що, враховуючи доведеність факту сплати позивачем земельного податку, належне направлення відповідачу рахунків та вимог про оплату, а також відсутність доказів виконання відповідачем свого обов`язку, господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 600 007 грн 21 коп. компенсації витрат зі сплати земельного податку.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОРСЬКА ГАВАНЬ», м. Одеса з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило суд скасувати рішення Господарського суду Одеської області у справі №916/1111/26 від 01 червня 2026 р - повністю скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «ЧОРНОМОРГІДРОЗАЛІЗОБЕТОН», м. Чорноморськ Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОРСЬКА ГАВАНЬ», м. Одеса відмовити у повному обсязі.

На думку апелянта, господарський суд дійшов помилкового висновку, що право вимоги у позивача виникло «після здійснення вказаних оплат» оскільки сума, стягнута Державною податковою службою (585 814 грн 37 коп. + 14 192 грн 84 коп. = 600 007 грн 21 коп.), є результатом примусового стягнення податкового боргу загальною масою, вона не може автоматично дорівнювати сумі компенсації за договором без надання детального щомісячного розрахунку саме земельного податку.

Товариство вказує, що суд не оцінив належність та достатність доказів щодо розрахунку суми позову, задовольнивши вимогу наосліп, базуючись лише на факті стягнення коштів податковою, тим сталося порушення ст. 86 Господарського процесуального кодексу України.

Апелянт зазначає, що до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОРСЬКА ГАВАНЬ», м. Одеса з 10 лютого 2014 року перейшло право користування земельною ділянкою, а відтак - і обов`язок зі сплати земельного податку. А обов`язок із компенсації плати за землю у відповідача існував з 13 грудня 2013 (дати укладення договору про компенсацію) по 9 лютого 2014 (до переходу права власності на нерухоме майно до відповідача).

На думку апелянта, в обґрунтуванні оскаржуваного рішення міститься суперечення висновкам Великої Палати Верховного Суду. Суд першої інстанції повністю погоджується та цитує сталу практику Великої Палати Верховного Суду, зокрема, у справі № 629/4628/16-ц від 23.05.2018 року, у справі № 922/3412/17 від 20.11.2018 року, у справі № 320/5877/17 від 13.02.2019, де чітко зазначено: «до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку... особа, яка придбала такий об`єкт, стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними».

Тим самим, договір про компенсування витрат зі сплати земельного податку від 13.12.2013 року втратив чинність одразу після переходу права власності на майно до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОРСЬКА ГАВАНЬ», м. Одеса, оскільки позивач перестав бути законним користувачем, який мав юридичне право вимагати компенсування щодо користування землею. Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції не мав права застосовувати договірні зобов`язання там, де закон вимагає кондикційного врегулювання. Таким чином, резолютивна частина рішення про стягнення коштів на підставі припиненого (недійсного) договору повністю суперечить наведеним самим же судом висновкам Великої Палати Верховного Суду, що є безумовною підставою для скасування рішення на думку апелянта.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції допустив неповне з`ясування обставин справи, а також допустив невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.06.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОРСЬКА ГАВАНЬ», м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2026 року у справі №916/1111/26 та призначено розгляд справи на 27.08.2026 року о 11:00 год.

10.07.2026 року через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства «ЧОРНОМОРГІДРОЗАЛІЗОБЕТОН», м. Чорноморськ Одеської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив долучити даний відзив до матеріалів справи, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОРСЬКА ГАВАНЬ», м. Одеса залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2026 у справі № 916/1111/26 залишити без змін.

Позивач зазначає, що відповідач, як власник об`єктів, розташованих на земельній ділянці, не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.

Позивач констатує, що відповідачем належним чином не оформлено правовідносини щодо користування земельною ділянкою, не надано доказів повідомлення міській раді про набуття Товариством з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОРСЬКА ГАВАНЬ», м. Одеса у власність нерухомого майна та необхідності заміни землекористувача у договорі користування чи звернень відповідача до державного реєстратора для проведення державної реєстрації відповідного права на земельну ділянку.

Як встановлено судом першої інстанції та не спростовується відповідачем, між позивачем і відповідачем укладено договір компенсування, умовами якого визначено, що відповідач компенсує позивачу витрати по сплаті земельного податку за користування земельною ділянкою.

Враховуючи відсутність у відповідача належним чином оформленого та зареєстрованого речового права на земельну ділянку, позивач вважає, що відсутні підстави вважати обґрунтованими викладені у скарзі доводи відповідача щодо автоматичного припинення у позивача права користування земельною ділянкою з моменту відчуження нерухомого майна у АТ «ЧГЗБ» і, відповідно, припинення зобов`язань за договором користування та договором компенсування.

Отже, позивач вважає, що відповідач як власник об`єктів, розташованих на земельній ділянці, тобто як фактичний користувач земельної ділянки, зобов`язаний відшкодувати позивачу витрати, пов`язані зі сплатою земельного податку за користування земельною ділянкою. Однак, будь-яких доказів своєчасної сплати відповідачем заявленої позивачем до стягнення заборгованості чи припинення зобов`язань за договором компенсування, відповідачем відповідно до положень статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу не надано.

Таким чином, на думку позивача, Господарський суд Одеської області дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позовних вимог, наявність підстав для задоволення позову та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОРСЬКА ГАВАНЬ», м. Одеса заявленої позивачем до стягнення суми заборгованості за договором компенсування.

В той же час, дії відповідача, який протягом 2014-2021 років компенсував позивачу витрати, пов`язані зі сплатою земельного податку за договором компенсування та жодним чином не заперечував наявність зобов`язань АТ «ЧГЗБ» по сплаті земельного податку за договором користування, а у скарзі навпаки стверджує, що «обов`язок із компенсації плати за землю у відповідача існував з 13 грудня 2013 р. (дати укладення договору про компенсацію) по 9 лютого 2014 р. (до переходу права власності на нерухоме майно до відповідача)» є суперечливими, непослідовними та недобросовісними.

З урахуванням викладеного, позивач вважає, що рішення є законним та обґрунтованим, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір з додержання норм процесуального права, та у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в ньому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин є правильними, а доводи скарги їх не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення відсутні.

Разом з тим, судове засідання 27.08.2026 року по справі №916/1111/26 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОРСЬКА ГАВАНЬ» на рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2026 року у справі №916/1111/26 не відбулось, у зв`язку з тим, що суддя зі складу колегії суддів, який не є суддею-доповідачем, Савицький Я.Ф. відповідно до наказу голови суду від 21.07.2026 року №193-в перебував у відпустці з 03.08.2026 по 11.09.2026.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2026 розгляд справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОРСЬКА ГАВАНЬ», м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2026 року у справі №916/1111/26 призначено на 15.10.2026 року о 11:00 год.

В судове засідання 15.10.2026 з`явилися представники Акціонерного товариства «ЧОРНОМОРГІДРОЗАЛІЗОБЕТОН», м. Чорноморськ Одеської області та Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОРСЬКА ГАВАНЬ», м. Одеса.

Представник апелянта просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2026 року у справі №916/1111/26 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача заперечував проти доводів та вимог апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду – без змін.

Крім того, 15.10.2026 року через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОРСЬКА ГАВАНЬ», м. Одеса надійшло клопотання про відкладення слухання справи на іншу дату у зв`язку із тим, що відповідач уклав 14.10.2026 договір з адвокатом Ларіоновим С.Б. про надання правничої допомоги у даній справі, для підготовки правової позиції, тому останній просить надати для ознайомлення матеріали господарської справи та перенести судове засідання на іншу дату. Колегія суддів залишає без задоволення зазначене клопотання, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

За змістом статті 56 Господарського процесуального кодексу України сторона може брати участь у судовому процесі особисто або через представника. Особиста участь особи у справі не позбавляє її права мати в цій справі представника. При цьому кількість представників, яким надається право представляти особу у судовому процесі, законодавчо не обмежена.

Крім того, відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

З огляду на наведені вище приписи законодавства, а також враховуючи, що позиція Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОРСЬКА ГАВАНЬ», м. Одеса щодо спірних правовідносин викладена письмово у поданій ним апеляційній скарзі, скаржник не був позбавлений можливості із залученням іншого представника до судового засідання яке відбулося 15.10.2026, з огляду на те, що явка в судове засідання учасників справи не визнавалася обов`язковою, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, беручи до уваги суб`єктивне право представника учасника справи щодо визначення пріоритетності судових проваджень, при цьому колегія суддів надала можливіть представнику ознайомитись з матеріалами справи до судового засідання, тому не вбачає підстав для задоволення цього клопотання.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення представника апелянта, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОРСЬКА ГАВАНЬ», м. Одеса не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2026 року у справі №916/1111/26 є таким, що не підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

13.12.2001 між Одеською міською радою та Відкритим акціонерним товариством «ЧОРНОМОРГІДРОЗАЛІЗОБЕТОН», правонаступником якого є Акціонерне товариство «ЧОРНОМОРГІДРОЗАЛІЗОБЕТОН» (далі землекористувач), було укладено договір на право тимчасового користування земельною ділянкою площею 3,1612 га, розташованою за адресою: м. Одеса, вул. Петренка, 2, строком на 25 років.

Пунктами 2.1, 2.3 договору на право тимчасового користування земельною ділянкою передбачено, що земельний податок вноситься щомісяця рівними частинами до 15 числа місяця, наступного за звітним. У випадку зміни законодавства України, що регулює розмір плати за землю, умови договору компенсування в частині плати за землю будуть відповідно змінені, починаючи з дня вступу в силу відповідного акту законодавства України, рішення міської ради.

Відповідно до п. 4.8 договору у випадку відчуження будівель чи споруд, розташованих на вказаній земельній ділянці, Землекористувач зобов`язаний переоформити документи, що посвідчують право подальшого користування цією земельною ділянкою.

13.12.2013 між Акціонерним товариством «ЧОРНОМОРГІДРОЗАЛІЗОБЕТОН» (сторона 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОРСЬКА ГАВАНЬ» (сторона 2) було укладено договір про компенсування витрат зі сплати земельного податку.

Відповідно до п.1.1 договору у зв`язку з відчуженням стороною 1 на користь сторони 2 об`єктів нерухомості, які знаходяться на земельній ділянці площею 3,1612 гектарів, яка знаходиться за адресою м. Одеса, вул. Миколи Гефта (колишня вулиця Петренка) 2, право користування якою належить стороні 1 на підставі договору на право тимчасового користування землею від 13.12.2001 року, сторона 2 компенсує стороні 1 витрати по сплаті земельного податку за користування земельною ділянкою.

Відповідно до п.2.1 договору сторона 2 компенсує стороні 1 витрати по сплаті земельного податку по договору на право тимчасового користування землею від 13.12.2001 за користування земельною ділянкою площею 3,1612 гектарів, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Миколи Гефта (колишня вулиця Петренка) 2, відповідно до виставлених рахунків. До складу витрат по сплаті земельного податку входить земельний податок за користування вищезазначеною земельною ділянкою та податок на додану вартість.

Згідно з п.2.2 договору оплата здійснюється протягом 10 днів з моменту отримання рахунку стороною 2 від сторони 1, шляхом перерахування грошових коштів стороною 2 на поточний рахунок сторони 1.

Як вбачається з інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інших реєстрів щодо суб`єкта № 426446600 від 12.05.2025, 10.02.2014 Акціонерне товариство «ЧОРНОМОРГІДРОЗАЛІЗОБЕТОН» відчужило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОРСЬКА ГАВАНЬ» об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Миколи Гефта, 2.

Право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОРСЬКА ГАВАНЬ» на зазначений об`єкт зареєстровано на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 10775763 від 10.02.2014, прийнятого державним реєстратором Перчик Іриною Олександрівною, Одеське міське управління юстиції Одеської області. Підставою для державної реєстрації було Свідоцтво про право власності серії 17564742, видане 10.02.2014 Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області.

Згідно з п. 3.1.2 договору сторона 1 зобов`язана надати згоду до Одеської міської ради на вилучення земельної ділянки, у зв`язку з відчуженням об`єктів.

Позивач вказує, що 13.01.2014 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Носенко О.В. було посвідчено та зареєстровано в реєстрі за № 238 заяву позивача до Одеської міської ради про надання згоди на розірвання договору користування та вилучення земельної ділянки у зв`язку з відчуженням об`єктів.

Положеннями п. п. 3.2.1 та 3.2.2 договору сторона 2 зобов`язана звернутись до Одеської міської ради з приводу переоформлення права користування земельною ділянкою в найкоротші терміни з моменту підписання договору компенсування та укласти договір оренди та прийняти у користування земельну ділянку.

Пунктом 5.1 договору визначено, що договір набирає чинності з дати підписання та діє до моменту укладення між стороною 2 та Одеською міською радою договору оренди земельної ділянки площею 3,1612 гектарів, яка знаходиться за адресою м. Одеса, вул. Миколи Гефта, 2.

Поряд з цим, як вказує позивач, відповідач, набувши право власності на об`єкти, розташовані на земельній ділянці, належним чином не оформив правовідносини з Одеською міською радою щодо користування відповідною земельною ділянкою.

За посиланнями позивача, протягом 2014-2021 років відповідачем належним чином виконувались зобов`язання з компенсації витрат зі сплати земельного податку згідно договору компенсування, однак, починаючи з липня 2022 року, відповідач припинив компенсацію витрат по сплаті земельного податку.

Позивач звертає увагу суду, що листами від 19.08.2022 № 11 та від 13.10.2022 № 13 відповідач підтвердив наявність зобов`язань за договором компенсування та повідомив позивача про те, що «фінансове становище ТОВ «Чорноморська гавань» не дозволяє до закінчення воєнного стану проводити компенсаційні платежі своєчасно та в повному обсязі».

Так, як вказує позивач, 24.08.2023 начальником ГУ ДПС в Одеській області прийнято рішення № 661/4-1532 про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу (далі «Рішення № 661/4-1532»), яким вирішено стягнути з Акціонерного товариства «ЧОРНОМОРГІДРОЗАЛІЗОБЕТОН» податковий борг зі сплати земельного податку за користування земельною ділянкою у сумі 842 844,84 грн.

25.12.2025 ГУ ДПС в Одеській області стягнуто з Акціонерного товариства «ЧОРНОМОРГІДРОЗАЛІЗОБЕТОН» грошові кошти в сумі 585 814,37 грн в рахунок погашення податкового боргу зі сплати земельного податку за користування земельною ділянкою на виконання Рішення № 661/4-1532, що підтверджується платіжною інструкцією № 90356 від 24.12.2025.

29.12.2025 ГУ ДПС в Одеській області стягнуто з Акціонерного товариства «ЧОРНОМОРГІДРОЗАЛІЗОБЕТОН» грошові кошти в сумі 14 192,84 грн в рахунок погашення податкового боргу зі сплати земельного податку за користування земельною ділянкою на виконання Рішення № 661/4-1532, що підтверджується платіжною інструкцією № 90551 від 26.12.2025.

07.01.2026, на виконання умов п. п. 2.1, 2.2 договору компенсування, позивачем надіслано відповідачу рахунок № 1 від 06.01.2026 на оплату (компенсацію податку на землю за серпень-грудень 2022 року) та лист від 07.01.2026 із вимогою оплатити рахунок в установлений договором компенсування строк.

03.02.2026 р. позивач повторно надіслав аналогічний лист-вимогу від 03.02.2026 та рахунок № 1.

Позивач зазначає, що 12.02.2026 лист від 07.01.2026 та рахунок № 1 були отримані відповідачем, що підтверджується трекінгом поштового відправлення № 2500200203950. 17.03.2026 лист від 03.02.2026 та рахунок № 1 були повернуті на адресу позивача у зв`язку з відсутністю одержувача за вказаною адресою.

Позивач наголошує, що заборгованість відповідача перед позивачем з компенсації витрат по сплаті земельного податку згідно договору компенсування становить 600 007 грн 21 коп.

Інших належних та допустимих письмових доказів матеріали господарської справи не містять.

Так, предметом позову в цій справі є матеріальна вимога позивача про стягнення 600 007 грн 21 коп. суми з компенсації сплаченого земельного податку за серпень-грудень 2022 року.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Спірні правовідносини щодо виконання договору компенсування витрат зі сплати земельного податку регулюються Законом України «Про оцінку земель», Податковим кодексом, нормами Цивільного кодексу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - це волевиявлення особи (осіб), безпосередньо спрямоване на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ч.1 ст. 175 Господарського Кодексу України (втратив чинність та підлягає застосуванню тут і далі у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться в ч.1, 7 ст.193 Господарського Кодексу України, в яких визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Надаючи оцінку обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Колегія суддів зазначає, що правовою підставою користування земельною ділянкою за змістом глави 15 Земельного кодексу України є право постійного користування.

Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина 1 статті 92 Земельного кодексу України).

Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).

Принцип платного використання землі також передбачений статтею 206 Земельним кодексом України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності є обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа, яка придбала такий об`єкт, стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 у справі №320/5877/17.

Водночас, матеріалами справи підтверджується, що 24.08.2023 начальником ГУ ДПС в Одеській області прийнято рішення № 661/4-1532 про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу (далі «Рішення № 661/4-1532»), яким вирішено стягнути з Акціонерного товариства «ЧОРНОМОРГІДРОЗАЛІЗОБЕТОН» податковий борг зі сплати земельного податку за користування земельною ділянкою у сумі 842 844 грн 84 коп.

25.12.2025 ГУ ДПС в Одеській області стягнуто з Акціонерного товариства «ЧОРНОМОРГІДРОЗАЛІЗОБЕТОН» грошові кошти в сумі 585 814 грн 37 коп., в рахунок погашення податкового боргу зі сплати земельного податку за користування земельною ділянкою, на виконання Рішення № 661/4-1532, що підтверджується платіжною інструкцією № 90356 від 24.12.2025.

29.12.2025 ГУ ДПС в Одеській області стягнуто з Акціонерного товариства «ЧОРНОМОРГІДРОЗАЛІЗОБЕТОН» грошові кошти в сумі 14 192 грн 84 коп, в рахунок погашення податкового боргу зі сплати земельного податку за користування земельною ділянкою на виконання Рішення №661/4-1532, що підтверджується платіжною інструкцією № 90551 від 26.12.2025.

Після здійснення вказаних оплат у позивача, відповідно до умов п. 2.1, 2.2 договору про компенсування витрат від 13.12.2013, виникло право вимагати від відповідача відшкодування понесених витрат зі сплати земельного податку в сумі 600 007 грн 21 коп.

На виконання зазначених умов договору позивач 07.01.2026 р. направив на адресу відповідача рахунок на оплату компенсації земельного податку за серпень-грудень 2022 року та письмову вимогу про сплату відповідної суми у встановлений договором строк. Оскільки відповідач не здійснив оплату та не надав жодної відповіді, 03.02.2026 позивачем повторно було направлено аналогічний рахунок та вимогу.

Поряд з цим, всупереч умовам договору та вимогам ст. 526 Цивільного кодексу України щодо належного виконання зобов`язань, відповідач не виконав свого обов`язку з компенсації понесених позивачем витрат, отримані рахунки не оплатив, будь-яких заперечень щодо їх розміру або підстав нарахування не висловив, а направлені на його адресу листи залишив без відповіді.

Отже, враховуючи доведеність факту сплати позивачем земельного податку, належне направлення відповідачу рахунків та вимог про оплату, а також відсутність доказів виконання відповідачем свого обов`язку, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 600 007 грн 21 коп. компенсації витрат зі сплати земельного податку.

При цьому, колегія суддів зазначає, що за відсутності належним чином оформленого та зареєстрованого за відповідачем права користування земельною ділянкою, заперечення відповідача про автоматичне припинення у Акціонерного товариства «ЧОРНОМОРГІДРОЗАЛІЗОБЕТОН», м. Чорноморськ Одеської області права користування земельною ділянкою, а відтак і припинення зобов`язань за договором на право тимчасового користування землею від 13.12.2001 та договором про компенсування витрат зі сплати земельного податку від 13.12.2013, є необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам земельного законодавства.

Сам по собі факт відчуження позивачем нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, не спричиняє автоматичного припинення права користування земельною ділянкою, оскільки таке припинення пов`язується законом із належним оформленням та державною реєстрацією відповідного права за новим користувачем земельної ділянки. До моменту вчинення таких дій саме позивач залишається землекористувачем та несе обов`язок зі сплати земельного податку, а відповідач, у свою чергу, зобов`язаний компенсувати позивачу понесені ним витрати відповідно до умов укладеного між сторонами договору.

Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції. Зокрема, судовою колегією відхилені посилання апелянта на «суперечливість» з висновками суду касаційної інстанції, оскільки неоформлення самим відповідачем його права користування земельною ділянкою в установленому чинним законодавством України порядку не звільняє його від обов`язку компенсувати позивачу понесені ним витрати зі сплати податку. До того ж, відповідачем не надано належних доказів припинення дії договору, що є підставою позову.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту ст. 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Надаючи оцінку всім доказам та доводам скаржника у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», судова колегія доходить висновку про те, що апелянтом не доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами наявність підстав для відмови у задоволення позову про стягнення з відповідача 600 007 грн 21 коп.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

По справі «Руїз Торіха проти Іспанії», ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені судом і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вірно застосував положення національного законодавства, надав вірну оцінку спірним правовідносинам у контексті зазначених норм, у зв`язку із чим оскаржуване рішення, яке переглядається в апеляційному порядку, є правомірним, а доводи апелянта, зазначені ним в апеляційній скарзі, є такими, що фактично зводяться лише до незгоди з судовим рішенням, що не може бути обґрунтованою підставою для його скасування або зміни.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОРСЬКА ГАВАНЬ», м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2026 року у справі №916/1111/26 не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2026 року у справі №916/1111/26 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на апелянта.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОРСЬКА ГАВАНЬ», м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2026 року у справі №916/1111/26 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2026 року у справі №916/1111/26 залишити без змін.

Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 15.10.2026 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва

Судді Я.Ф. Савицький

А.І. Ярош