Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №916/597/26 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

(додаткова)

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/597/26

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

розглянувши в порядку письмового провадження заяву Акціонерного товариства “ДТЕК Одеські електромережі”

про ухвалення додаткового рішення

за апеляційною скаргою особи, яка не брала участь у розгляді даної справи Степанівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області

на рішення Господарського суду Одеської області від 22.04.2026 року, суддя в І інстанції Мостепаненко Ю.І., повний текст якого складено 24.04.2026, в м. Одесі

у справі №916/597/26

за позовом: Акціонерного товариства “ДТЕК Одеські електромережі”

до відповідача: Комунального підприємства “СТЕПАНІВСЬКЕ”

про стягнення

В С Т А Н О В И В:

Акціонерне товариство “ДТЕК Одеські електромережі” звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Комунального підприємства “СТЕПАНІВСЬКЕ”, в якій просило суд стягнути з відповідача 108 777,32 грн - заборгованість за необліковану електричну енергію, 2 977,22 грн - 3% річних, 4 643,40 грн – інфляційних витрат, а також судові витрати.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.04.2026 у справі №916/597/26 позов задоволено; стягнуто з Комунального підприємства “СТЕПАНІВСЬКЕ” на користь Акціонерного товариства “ДТЕК Одеські електромережі” 108 777,32 грн - заборгованості за необліковану електричну енергію, 2 977,22 грн - 3% річних, 4 643,40 грн – інфляційних витрат та 2662,40 грн – витрат по сплаті судового збору.

15.05.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга особи, яка не брала участь у справі - Степанівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області, в якій остання просить прийняти апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Одеської області від 22.04.2026 року по справі №916/597/26 особи, яка не брала участь у справі, до розгляду. Скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 22.04.2026 року по справі №916/597/26 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову Акціонерного товариства “ДТЕК Одеські електромережі” до Комунального підприємства “СТЕПАНІВСЬКЕ” про стягнення 116 397, 94 грн.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2026 закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Степанівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 22.04.2026 у справі №916/597/26.

24.09.2026 до суду від представника Акціонерного товариства “ДТЕК Одеські електромережі” надійшла заява, в якій останній просить суд ухвалити у справі № 916/597/26 додаткове рішення, яким стягнути на користь Акціонерного товариства “ДТЕК Одеські електромережі” з Степанівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області витрати на правничу допомогу в сумі 12000,00 грн.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.09.2026 прийнято до розгляду заяву Акціонерного товариства “ДТЕК Одеські електромережі” про ухвалення додаткового рішення за результатами розгляду апеляційної скарги Степанівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 22.04.2026 у справі №916/597/26; розгляд заяви вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Головуючий суддя Ярош А.І. перебувала у відпустці з 05.10.2026 по 09.10.2026, згідно наказу голови суду від 22.09.2026 №260-в.

Розглянувши доводи та вимоги заяви про ухвалення додаткової постанови, судова колегія вважає, що вказана заява підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Частиною першою статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Частиною другою цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Приписами пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Загальне правило розподілу судових витрат врегульоване частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За змістом статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з положеннями частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, відповідно до статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач у першій заяві по суті спору, тобто у відзиві на апеляційну скаргу зазначив наступне : «АТ «ДТЕК ОДЕСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» надає орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, що становить 12 000,00 грн. На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу Позивач надає копію договору про надання правової допомоги разом із додатковою угодою. Додатково повідомляємо, що за результатами розгляду справи буде складено акт наданих послуг щодо представництва інтересів позивача в рамках вказаної справи та докази оплати вказаних послуг».

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2026 закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Степанівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 22.04.2026 у справі №916/597/26.

24.09.2026 тобто у строк, встановлений ч. 8 ст. 129 ГПК України, до суду апеляційної інстанції від представника Акціонерного товариства “ДТЕК Одеські електромережі” надійшла заява, в якій останній просить суд ухвалити у справі № 916/597/26 додаткове рішення, яким стягнути на користь Акціонерного товариства “ДТЕК Одеські електромережі” з Степанівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області витрати на правничу допомогу в сумі 12000,00 грн.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у справі №916/597/26 Акціонерне товариство «ДТЕК Одеські електромережі» надало Звіт про надання правничої допомоги № 98-ОЕМ від 22.09.2026, що містить детальний опис наданих послуг та їх вартість, а також Договір про надання правничої допомоги № 621-ОЕМ-РП від 30.12.2025 та Додаткову угоду № 1 до нього.

Судом встановлено, що 30.12.2025 між Адвокатським об`єднанням «Перший Радник» (Адвокатське об`єднання) та Акціонерним товариством «ДТЕК Одеські електромережі» (Клієнт) укладено Договір про надання правничої допомоги № 621-ОЕМ-РП, відповідно до пункту 1.1 якого Клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання зобов`язується надати платну професійну правничу допомогу, а Клієнт – прийняти її та оплатити у порядку і строки, погоджені Сторонами.

Згідно з умовами Договору розмір винагороди Адвокатського об`єднання за надання правничої допомоги визначається Сторонами окремо за кожним дорученням Клієнта та зазначається у відповідному Звіті про надання правничої допомоги. Оплата наданої правничої допомоги та компенсація понесених витрат здійснюється Клієнтом за фактом їх надання (понесення) за відповідним дорученням.

05.01.2026 між Сторонами укладено Додаткову угоду № 1 до Договору, якою, зокрема, передбачено, що після набрання законної сили судовим рішенням або додатковим рішенням про присудження судових витрат на професійну правничу допомогу Сторонами протягом 15 робочих днів оформлюється Акт наданих послуг, який є підтвердженням надання правничої допомоги та підставою для остаточних розрахунків. При цьому фактична вартість правничої допомоги за відповідною справою визначається у сумі витрат на професійну правничу допомогу, присудженій судом.

На виконання умов Договору Адвокатським об`єднанням «Перший Радник» складено Звіт про надання правничої допомоги № 98-ОЕМ від 22.09.2026 за Договором № 621-ОЕМ-РП, відповідно до якого у справі № 916/597/26 у Південно-західному апеляційному господарському суді Клієнту надано правничу допомогу.

Згідно із зазначеним Звітом адвокатом Албулом В.С. виконано збір доказів, їх юридичний аналіз та розроблено загальну стратегію захисту інтересів Клієнта у суді, проведено аналіз судової практики у подібних спорах, підготовлено та подано до суду процесуальні та інші документи правового характеру у справі, а також забезпечено участь у судових засіданнях.

Загальний розмір винагороди Адвокатського об`єднання за надану правничу допомогу відповідно до Звіту становить 10 000,00 грн без ПДВ, що разом із ПДВ у розмірі 2 000,00 грн становить 12 000,00 грн.

Проаналізувавши надані позивачем докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, судова колегія вважає, що відображена у Договорі, Додатковій угоді та Звіті інформація щодо наданої правничої допомоги, її характеру, обсягу та вартості узгоджується з матеріалами справи № 916/597/26.

Отже, позивачем документально підтверджено факт надання правничої допомоги та понесення витрат на її оплату у розмірі 12 000,00 грн.

Щодо можливості стягнення судових витрат з особи , яка не є учасником справи, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до частини першої статті 254 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

При цьому згідно з частиною третьою статті 254 Господарського процесуального кодексу України після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи.

Отже, після звернення із апеляційною скаргою у цій справі Степанівська сільська рада Роздільнянського району Одеської області користувалася процесуальними права і несла процесуальні обов`язки учасника справи нарівні з іншими учасниками справи.

Чинне процесуальне законодавство не забороняє стягувати витрати на професійну правничу допомогу з особи, яка не брала участі у справі, але вважає, що суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, та яка подала скаргу, проте апеляційне провадження за якою було закрито.

Суд вважає, що у випадку закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але вважає, що суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, покладення тягаря оплати витрат на правничу допомогу на відповідну сторону, яка була фактично опонентом при розгляді відповідної апеляційної скарги, не відповідатиме принципам пропорційності та верховенства права, закріпленим у ст.2 ГПК.

З урахуванням цього, у цьому випадку витрати позивача на правничу допомогу, понесені у зв`язку з розглядом апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, але вважає, що суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, можуть бути покладені на таку особу.

З огляду на наведене, сам по собі факт того, що особа до подання апеляційної скарги не мала статусу учасника справи, не виключає можливості покладення на неї судових витрат, понесених іншою особою у зв`язку з розглядом поданої нею апеляційної скарги. Визначальним у такому випадку є те, що після відкриття апеляційного провадження така особа відповідно до частини третьої статті 254 Господарського процесуального кодексу України набуває процесуальних прав та обов`язків учасника справи, а витрати іншого учасника на професійну правничу допомогу виникають безпосередньо у зв`язку із захистом своїх прав та інтересів у такому апеляційному провадженні.

Інше тлумачення зазначених положень фактично створювало б ситуацію, за якої особа, яка не була учасником справи, але скористалася передбаченим законом правом на апеляційне оскарження судового рішення, могла б ініціювати апеляційний перегляд та зумовити понесення іншими учасниками справи витрат на професійну правничу допомогу, водночас не несучи процесуальних наслідків, пов`язаних із розподілом таких витрат.

При цьому покладення судових витрат на таку особу можливе за умови встановлення їх безпосереднього зв`язку з розглядом її апеляційної скарги, документального підтвердження їх розміру та відповідності критеріям обґрунтованості, необхідності та пропорційності, визначеним Господарським процесуальним кодексом України.

Таким чином, особа, яка не брала участі у розгляді справи в суді першої інстанції, але скористалася правом на апеляційне оскарження відповідно до статті 254 Господарського процесуального кодексу України, після відкриття апеляційного провадження набуває процесуальних прав та обов`язків учасника справи, а тому не позбавлена обов`язку відшкодувати судові витрати, понесені іншим учасником у зв`язку з розглядом її апеляційної скарги.

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у додатковій постанові від 29.01.2026 у справі № 906/1674/23, в якій суд дійшов висновку про можливість покладення витрат на професійну правничу допомогу на особу, яка не брала участі у справі, але звернулася з касаційною скаргою, вважаючи, що судовим рішенням вирішено питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, а касаційне провадження за її скаргою було закрито.

У зазначеній постанові Верховний Суд виходив з того, що після відкриття касаційного провадження така особа відповідно до частини четвертої статті 287 Господарського процесуального кодексу України користується процесуальними правами та несе процесуальні обов`язки учасника справи, а чинне процесуальне законодавство не містить заборони на стягнення з неї витрат на професійну правничу допомогу, понесених фактичним процесуальним опонентом у зв`язку з розглядом її касаційної скарги. Верховний Суд також зазначив, що покладення таких витрат на відповідну особу відповідає принципам пропорційності та верховенства права, закріпленим у статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

У цій же додатковій постанові Верховний Суд зазначив, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат підлягають застосуванню критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 та частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, а обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Таким чином, сам по собі факт того, що особа, за заявою якої виникло відповідне касаційне провадження, первісно не мала статусу учасника справи, не є перешкодою для покладення на неї судових витрат, понесених іншою особою у зв`язку з розглядом її касаційної скарги, за умови документального підтвердження таких витрат, їх безпосереднього зв`язку з розглядом скарги та відповідності встановленим законом критеріям обґрунтованості і пропорційності.

Водночас, надаючи оцінку заявленому до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу, судова колегія дійшла висновку про необхідність його зменшення з огляду на таке.

Так, згідно з частиною п`ятою статті 129 ГПК під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України щодо співмірності господарському суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).

Верховний Суд, застосовуючи частину шосту статті 126 ГПК України, неодноразово зазначав, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №826/2689/15; від 03.10.2019 у справі №922/445/19).

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.

З огляду на наведені мотиви та надані заявником докази на обґрунтування розміру заявлених до розподілу витрат на професійну правничу допомогу та матеріали справи, колегія суддів зазначає таке.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан Клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 вказаного вище Закону).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

У постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 Верховний Суд вказав про те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Колегія суддів виходить з того, що чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Також частини четверта-шоста, сьома, дев`ята статті 129 ГПК України, визначає випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Як вже вказувалась вище, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правничу допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правничу допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі “Іатрідіс проти Греції” (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з “гонораром успіху”. ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі “Пакдемірлі проти Туреччини” (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала “гонорар успіху” у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції виходить із того, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню виключно в межах їх реальності, необхідності та розумної співмірності із складністю справи, обсягом наданих послуг та значенням спору.

Заявлений до стягнення розмір витрат у сумі 12000,00 грн є таким, що не повною мірою відповідає критеріям розумності та пропорційності, визначеним статтями 126, 129 ГПК України.

Аналізуючи надані адвокатом позивача послуги, колегія суддів зазначає, що виокремлення адвокатом таких послуг як “ збір доказів, їх юридичний аналіз та розробка загальної стратегії захисту інтересів Клієнта у суді; проведення аналізу судової практики у подібних спорах. підготовка та подання до суду процесуальних та інших документів правового характеру по справі (заперечення, відзив тощо” фактично дублюють одна одну послугу та не утворюють самостійного правового результату, який би міг обґрунтовувати їх окрему оплату.

Всі перелічені адвокатом в детальному описі роботи є необґрунтованими, не відповідають критерію необхідності та дійсності, адже всі вище перелічені послуги охоплюються послугою із підготовки та подання відзиву.

Подібний за змістом висновок викладено в постанові Верховного Суду у постанові від 08.04.2021 року у справі №922/2321/20.

Судова колегія також враховує фактичний перебіг розгляду справи в суді апеляційної інстанції, її складність, обсяг матеріалів, характер спірних правовідносин, кількість та зміст поданих представником процесуальних документів, а також тривалість судового розгляду.

Наведені обставини у їх сукупності не свідчать про такий обсяг правничої роботи або складність справи, які б об`єктивно зумовлювали необхідність відшкодування за рахунок іншої сторони витрат у заявленому розмірі.

Судова колегія зазначає, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату “гонорару успіху”, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 17.01.2024 у справі №906/462/22.

Суд також враховує, що відшкодування витрат на правничу допомогу не може набувати характеру надмірного фінансового тягаря для сторони, на яку такі витрати покладаються, або фактично перетворюватися на спосіб отримання додаткового доходу стороною, на користь якої ухвалено рішення.

Водночас оцінка таких витрат здійснюється з урахуванням принципів справедливості, добросовісності та верховенства права, а також заперечень іншої сторони щодо їх розміру.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

За результатами дослідження матеріалів справи, обсягу наданої правничої допомоги, керуючись принципами справедливості, верховенства права, критеріями реальності адвокатських витрат в контексті їхньої дійсності та необхідності, а також критерію розумності їхнього розміру, колегія суддів дійшла висновку про необхідність стягнення з Степанівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області на користь позивача витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 6000 грн.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає заяву Акціонерного товариства “ДТЕК Одеські електромережі” про стягнення витрат на правничу допомогу такою, що потребує часткового задоволення з відмовою в іншій частині.

Керуючись статтями 126, 129, 244 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву Акціонерного товариства “ДТЕК Одеські електромережі” про ухвалення додаткового рішення у справі №916/597/26 - задовольнити частково.

Стягнути з Степанівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області (67430, Одеська область, Роздільнянський район, село Степанівка, вул. Дружби, буд. 27, ЄДРПОУ 04527193) на користь Акціонерного товариства «ДТЕК Одеські електромережі» (65031, м. Одеса, вул. М.Боровського, 28 Б, код ЄДРПОУ 00131713) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 (шість тисяч гривень) грн.

В решті заяви відмовити.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.

Додаткова постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі статтями 286-289 ГПК України.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Судді: Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська