Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №916/4281/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/4281/25

м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №1

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів: Діброви Г.І.,

Ярош А.І.,

секретар судового засідання – Полінецька В.С.,

за участю представників учасників судового процесу:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк"

на рішення Господарського суду Одеської області

від 03 лютого 2026 року (повний текст складено 03.02.2026)

у справі № 916/4281/25

за позовом: Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк"

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Остапчук Олени Олександрівни

про стягнення 361 236,26 грн,

суддя суду першої інстанції: Бездоля Д.О.,

місце винесення рішення: м. Одеса, проспект Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 14.10.2026, відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, підписано вступну та резолютивну частину постанови без її проголошення.

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 Акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» (Позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Остапчук Олени Олександрівни (Відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором «Кредит «всеБІЗНЕС» від 27.02.2024 № 713809220042, станом на 16.09.2025 включно у розмірі 361236,26 грн, з яких: 318470,46 грн борг по тілу кредиту (прострочена заборгованість - 69232,70 грн та строкова заборгованість - 249237,76 грн); 42765,80 грн прострочена заборгованість за комісією.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за кредитним договором «Кредит «всеБІЗНЕС» від 27.02.2024 № 713809220042 у частині своєчасного та повного повернення кредитних коштів і сплати передбаченої договором комісії відповідно до погодженого сторонами графіка платежів.

Позивач зазначає, що внаслідок порушення відповідачем умов Кредитного договору станом на 16.09.2025 утворилася заборгованість у загальному розмірі 361 236,26 грн, з яких 318 470,46 грн становить заборгованість за тілом кредиту, у тому числі 69 232,70 грн простроченої та 249 237,76 грн строкової заборгованості, а 42 765,80 грн — прострочена заборгованість за комісією. Невиконання відповідачем обов`язку щодо погашення зазначеної заборгованості стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом про її примусове стягнення.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.02.2026 у справі №916/4281/25 (суддя Бездоля Д.О.) позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Остапчук Олени Олександрівни на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованість по тілу кредиту в сумі 318 470,46 грн, заборгованість за комісією в сумі 29 346,54 грн та судовий збір в сумі 4 173,81 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Суд частково задовольнив позов АТ «ПУМБ», виходячи з того, що факт укладення кредитного договору, надання відповідачу кредитних коштів у сумі 500 000 грн та неналежного виконання відповідачем зобов`язань щодо їх повернення були встановлені та підтверджені матеріалами справи.

Основним мотивом для стягнення кредитної заборгованості стало порушення відповідачем умов кредитного договору. Внаслідок прострочення платежів у позивача виникло передбачене договором і ч. 2 ст. 1050 ЦК України право вимагати дострокового повернення всієї непогашеної суми кредиту. Банк цим правом скористався, направивши відповідачу вимогу від 29.07.2025 № 394. Оскільки вимога виконана не була, суд визнав обґрунтованим стягнення як простроченої заборгованості — 69 232,70 грн, так і решти строкової заборгованості за кредитом — 249 237,76 грн.

Водночас суд не погодився з розрахунком банку в частині комісії, нарахованої після пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту. Суд застосував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену, зокрема, у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16. Її суть полягає в тому, що після спливу строку кредитування або пред`явлення кредитором вимоги про дострокове повернення кредиту припиняється право кредитора нараховувати договірну плату за подальше «користування кредитом», оскільки з цього моменту позичальник уже не має права правомірно користуватися коштами та зобов`язаний їх повернути.

Цей підхід суд поширив і на передбачену договором комісію за користування кредитом. Оскільки банк заявив вимогу про дострокове погашення кредиту 29.07.2025, суд визначив цю обставину як момент припинення права банку на подальше нарахування відповідної комісії. Тому комісія, нарахована після цієї дати, визнана безпідставною, а до стягнення суд допустив лише 29 346,54 грн комісії.

Отже, рішення мотивоване двома ключовими обставинами: з одного боку, доведеним порушенням відповідачем кредитних зобов`язань, що дало банку право на дострокове стягнення всієї непогашеної суми кредиту; з іншого — припиненням права банку на нарахування договірної комісії після пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України та усталеної практики Великої Палати Верховного Суду.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 10.02.2026 Акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 03.02.2026 у справі № 916/4281/25 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення комісійної винагороди у розмірі 13419,26 грн. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» у повному обсязі, а саме: стягнути з Фізичної особи-підприємця Остапчук Олени Олександрівни на користь Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» заборгованість за комісією у розмірі 42 765,80 грн. (замість стягнутих судом 29 346,54 грн.). Встановити загальну суму до стягнення у розмірі 361 236,26 грн. Стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір за подання позовної заяви у повному розмірі 4 334,84 грн. та судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 6 502,26 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги АТ «Перший український міжнародний банк» посилається на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, зазначаючи таке:

- суд помилково встановив зміну строку кредитування. Скаржник наголошує, що вимога № 394 від 29.07.2025 стосувалася погашення лише простроченої заборгованості згідно з графіком платежів, а не дострокового повернення всієї суми кредиту. Вона не містила заяви про розірвання договору або зміну кінцевого строку повернення кредиту, встановленого до 27.02.2027. Отже, на переконання апелянта, підстави для припинення нарахування комісії з 01.08.2025 були відсутні;

- не було врахувано зміст Типових умов кредитування. За доводами скаржника, передбачене пунктом 4.2 Типових умов направлення вимоги є умовою реалізації права банку на дострокове договірне списання коштів та не встановлює обов`язкового досудового порядку для звернення з позовом про стягнення заборгованості. Банк вважає, що право вимагати дострокового повернення залишку кредиту виникло внаслідок порушення позичальником строків внесення чергових платежів;

- суд безпідставно поширив правові висновки щодо процентів на комісійну винагороду. Апелянт зазначає, що висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16, стосуються припинення нарахування процентів за користування кредитом після закінчення строку кредитування. Натомість предметом спору в оскаржуваній частині є комісія, яку банк визначає як плату за супровід та обслуговування кредиту, адміністрування й облік заборгованості;

-відсутні договірні підстави для припинення нарахування комісії. Скаржник вказує, що сторони погодили щомісячну сплату комісії, а договір не передбачає припинення її нарахування внаслідок направлення вимоги про погашення простроченої заборгованості. На думку банку, послуги з обслуговування кредиту продовжували надаватися, тому комісія за період з 01.08.2025 до 16.09.2025 підлягає сплаті;

- оскаржуване рішення порушує принцип свободи договору та обов`язковості виконання договірних зобов`язань. На переконання апелянта, відмова у стягненні погодженої сторонами комісійної винагороди фактично звільняє відповідача від виконання частини зобов`язань за договором та суперечить положенням статей 525, 526, 627, 629 ЦК України;

- помилкова часткова відмова в позові зумовила неправильний розподіл судових витрат. Банк зазначає, що зі сплачених 4 334,84 грн судового збору суд присудив до стягнення лише 4 173,81 грн, тому просить здійснити відповідний перерозподіл судових витрат.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом від 10.02.2026, для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.02.2026 вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» на рішення Господарського суду Одеської області від 03.02.2026 у справі №916/4281/25 було відкладене до надходження витребуваних цією ж ухвалою з Господарського суду Одеської області матеріалів справи №916/4281/25 до суду апеляційної інстанції.

19.02.2026 матеріали справи №916/4281/25 надійшли до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» на рішення Господарського суду Одеської області від 03.02.2026 у справі №916/4281/25; продовжено розгляд вказаної апеляційної скарги на розумний строк та призначено справу №916/4281/25 до розгляду на 29.04.2026 року об 11:30 год. Також вказаною ухвалою встановлено відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз`яснено учасникам справи про їх право протягом цього ж строку подати до суду заяви чи клопотання стосовно процесуальних питань.

Однак, Фізична особа-підприємець Остапчук Олена Олександрівна своїм правом щодо надання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась, відзив суду не надала, проте, згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Між тим, у зв`язку з перебуванням у відпустці судді-члена колегії Ярош А.І. з 17.04.2026 по 01.05.2026, зазначене судове засідання не відбулося, про що складено відповідну довідку судового засідання. У вказаній довідці також зазначено, що про дату, на яку буде призначено розгляд справи, учасники справи будуть повідомлені додатково.

Тому, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.05.2026 учасників справи №916/4281/25 повідомлено про те, що її розгляд відбудеться 24.06.2026 року об 11:00 год.

Однак, у зв`язку з перебуванням у відпустці головуючого судді Савицького Я.Ф. з 22.06.2026 по 24.06.2026, вказане судове засідання не відбулося.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2026 розгляд апеляційної скарги у справі №916/4281/25 призначено на 14.10.2026 об 11:00 год. Вказана ухвала надіслана судом усім учасникам справи та їх офіційним представникам.

Додатково суд апеляційної інстанції викликав Фізичну особу-підприємця Остапчук Олену Олександрівну у судове засідання, призначене на 14.10.2026 шляхом розміщення відповідного оголошення на сайті Судової влади України.

13.10.2026 від представника АТ "Перший український міжнародний банк" до суду надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутністю, а також – із зазначенням про підтримання вимог апеляційної скарги Банку у повному обсязі, що було враховано судом апеляційної інстанції.

Представники сторін у судове засідання 14.10.2026 не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції, враховуючи клопотання АТ "Перший український міжнародний банк" про розгляд справи за відсутністю його представника; зважаючи, що судом вжито необхідних заходів для завчасного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи та з огляду на те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства; участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін; явка учасників судового процесу ухвалами суду не визнана обов`язковою; додаткові докази судом не витребовувались, матеріалів справи достатньо для її розгляду та прийняття рішення; позиція скаржника викладена в апеляційній скарзі; враховуючи відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку, що відсутність представників сторін у даному випадку не перешкоджає вирішенню спору та не повинно заважати здійсненню правосуддя у розумний строк, а тому розгляд апеляційної скарги без участі представників позивача та відповідачів за наявними у справі матеріалами – можливий.

У судовому засіданні 14.10.2026, відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України підписано вступну та резолютивну частину постанови без її проголошення.

Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Враховуючи межі апеляційного оскарження та положення статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції здійснює перегляд рішення суду першої інстанції лише в оскаржуваній частині та в межах доводів апеляційної скарги.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 27.02.2024 між Акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк» (далі — банк) та фізичною особою-підприємцем Остапчук Оленою Олександрівною (далі — позичальник) укладено кредитний договір «Кредит «всеБІЗНЕС» № 713809220042.

За пунктом 1.1 договору банк зобов`язався надати позичальнику кредит, а позичальник — прийняти кредитні кошти, використати їх за цільовим призначенням, сплатити передбачену договором плату за кредит та повернути його в повному обсязі у порядку і строки, визначені договором та Типовими умовами.

Сторони погодили такі умови кредитування:

- сума кредиту — 500 000,00 грн (підпункт 1.1.1 договору);

- строк кредитування — до 27.02.2027 включно (підпункт 1.1.3 договору);

- одноразова комісійна винагорода — 1 % від суми кредиту, яка сплачується за рахунок кредитних коштів відповідно до пункту 6.3.1 Типових умов;

- щомісячна комісійна винагорода за обслуговування кредиту — 1,6 % від суми кредиту за один місяць користування ним. Порядок її розрахунку визначений пунктом 6.3.2 Типових умов, а строки сплати — графіком платежів, наведеним у пункті 1.4 договору (підпункт 1.1.4.2 договору).

У підпункті 1.1.8 договору визначено, що його невід`ємною частиною є Типові умови кредитування в рамках кредитного договору «Кредит «всеБІЗНЕС», укладеного в системі ІНТЕРНЕТ-БАНКІНГ ПУМБ DIGITAL BUSINESS Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», розміщені на вебсайті банку.

Пунктом 1.4 договору встановлено графік повернення кредиту та внесення плати за користування ним. Зокрема, позичальник мав щомісячно, починаючи з 27.03.2024 до 27.01.2027, сплачувати в рахунок погашення кредиту по 13 888,89 грн, а 27.02.2027 — здійснити останній платіж у сумі 13 888,85 грн. Крім того, у період з 27.03.2024 до 27.02.2027 включно передбачено щомісячну сплату комісійної винагороди в розмірі 8 000,00 грн.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору його підписання позичальником є одночасно зверненням до банку із заявою про надання кредиту в сумі, визначеній підпунктом 1.1.1 договору, та підтвердженням цільового використання кредитних коштів. Кредит надається одноразово, однією сумою, протягом трьох банківських днів із дня укладення договору.

При цьому рішення про надання кредиту банк приймає на власний розсуд згідно зі своїми внутрішніми положеннями, а його зобов`язання щодо кредитування є відкличними. Неперерахування кредитних коштів у погоджений строк вважається відмовою банку в наданні кредиту та має наслідком припинення дії договору.

Пунктами 5.1– 5.6 договору передбачено, що він складається з тексту договору та Типових умов, які з моменту його укладення набувають статусу невід`ємної частини договору. Банк вправі вносити зміни до Типових умов із повідомленням про це позичальника у встановленому ними порядку.

Підписуючи договір, позичальник підтвердив ознайомлення з його положеннями та Типовими умовами, їх зрозумілість, а також повну, безумовну й остаточну згоду з ними. З моменту укладення договору кожна зі сторін набула прав та обов`язків, передбачених для неї Типовими умовами. Питання, не врегульовані договором, вирішуються відповідно до Типових умов і законодавства, а в разі суперечностей між положеннями договору та Типовими умовами перевагу мають положення договору.

Сторони погодили укладення договору в електронній формі за допомогою системи «ІНТЕРНЕТ-БАНКІНГ» із накладенням кваліфікованих електронних підписів уповноваженого представника банку та позичальника. Після підписання обома сторонами договір є оригіналом електронного документа, набирає чинності з моменту накладення останнього кваліфікованого електронного підпису та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

До підписання договору позичальник ознайомився з Типовими умовами шляхом їх завантаження за посиланням у Кабінеті Digital. Розміщення Типових умов за таким посиланням сторони визнали належним способом їх надання позичальнику. Датою отримання Типових умов та приєднання до них є дата підписання договору позичальником.

Після підписання договору банк надсилає його примірник, підписаний обома сторонами, на електронну адресу позичальника, зазначену в реквізитах договору. Позичальник також погодився отримувати на цю адресу інші документи та інформацію, пов`язані з виконанням і обслуговуванням договору. Внесення змін до договору здійснюється шляхом укладення додаткових угод у паперовій або електронній формі, вибір якої належить банку.

На підтвердження підписання кредитного договору представником банку та відповідачем позивач надав протокол створення та перевірки кваліфікованого й удосконаленого електронного підпису.

До матеріалів справи також долучено Типові умови кредитування в рамках кредитного договору «Кредит «всеБІЗНЕС», укладеного в системі ІНТЕРНЕТ-БАНКІНГ ПУМБ DIGITAL BUSINESS Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», які діють із 08.02.2023 (Типові умови).

За пунктом 4.1 Типових умов до несприятливих обставин віднесено, зокрема, несплату позичальником у встановлений строк будь-якої суми, належної банку за договором або Типовими умовами, а також невиконання чи неналежне виконання інших обов`язків за цим договором та/або іншими договорами, укладеними між сторонами.

Пунктом 4.2 Типових умов передбачено, що в разі настання будь-якої несприятливої події банк набуває права вимагати дострокового повернення кредиту. У такому випадку позичальник, незалежно від положень пунктів 1.1.3 та 1.4 договору, зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі, сплатити плату за кредит і передбачені договором штрафні санкції не пізніше семи банківських днів із моменту отримання відповідної вимоги. Якщо позичальник не виконає цієї вимоги, банк вправі здійснити договірне списання коштів із його рахунків у порядку, встановленому договором та Типовими умовами, для погашення боргових зобов`язань.

Згідно з пунктом 5.1 Типових умов повернення кредиту має здійснюватися в розмірах і строки, визначені статтею 1 договору.

Підпунктом 6.3.1 пункту 6.3 Типових умов встановлено обов`язок позичальника сплатити комісійну винагороду за надання кредиту. Її розмір визначається шляхом множення тарифу, зазначеного в підпункті 1.1.4.1 договору, на суму кредиту, передбачену підпунктом 1.1.1 договору. Ця комісія сплачується за рахунок кредитних коштів у день їх зарахування на поточний рахунок позичальника. Водночас зазначеним положенням позичальник уповноважив банк перерахувати відповідну суму комісії на користь банку.

Відповідно до підпункту 6.3.2 пункту 6.3 Типових умов позичальник зобов`язаний щомісячно сплачувати комісійну винагороду за обслуговування кредиту. Її розмір обчислюється шляхом множення тарифу, встановленого підпунктом 1.1.4.2 договору, на суму кредиту, визначену підпунктом 1.1.1 договору.

Комісія за обслуговування кредиту сплачується за відповідний розрахунковий період — повний місяць — згідно з графіком платежів, наведеним у пункті 1.4 договору. Повним місяцем вважається проміжок часу між попередньою та наступною датами платежу за графіком, а першим повним місяцем — період від дня надання кредиту до дати першого платежу. У разі дострокового повного погашення кредитної заборгованості позичальник має сплатити комісію за весь місяць, у якому здійснюється таке погашення.

За підпунктом 6.3.3 Типових умов призупинення чи припинення надання кредиту, а також зменшення його суми з передбачених договором підстав не покладають на банк обов`язку повертати позичальнику сплачені комісії за надання та обслуговування кредиту або будь-яку їх частину.

Підпунктом 8.2.1 пункту 8.2 Типових умов банку надано право призупинити надання кредиту та/або вимагати його дострокового повернення у випадках, установлених договором, Типовими умовами та/або законодавством України.

Виконуючи договірні зобов`язання, банк перерахував на рахунок відповідача кредитні кошти в загальній сумі 500 000,00 грн. Зазначене підтверджується платіжними інструкціями від 27.02.2024 № TR.77039851.69602.29514 та № TR.77039851.69601.29514, наданими позивачем розрахунками і поясненнями та відповідачем не заперечується.

Із виписки за рахунком відповідача вбачається, що в період із 22.03.2024 до 02.06.2025 позичальник здійснював платежі в рахунок повернення кредиту та сплати комісійної винагороди. Загалом на користь банку сплачено 288 183,00 грн, із яких 181 529,54 грн зараховано в погашення основної суми кредиту, а 106 653,46 грн — у рахунок комісійної винагороди за його обслуговування. Доказів здійснення інших платежів за договором матеріали справи не містять.

01.08.2025 банк направив відповідачу поштою вимогу від 29.07.2025 № 394 про погашення простроченої заборгованості за кредитним договором № 713809220042. У цій вимозі банк повідомив про наявність станом на 29.07.2025 заборгованості в розмірі 348333,12 грн. та вимагав сплати зазначеної суми в повному обсязі.

За відомостями відстеження поштового відправлення на сайті АТ «Укрпошта», 18.08.2025 вимогу повернуто відправнику з відміткою про причину невручення — «закінчення встановленого терміну зберігання».

Суд установив, що на момент направлення вимоги за розрахунком позивача заборгованість за поточними платежами з повернення кредиту становила 55 386,16 грн, а зі сплати комісії — 29 346,54 грн. З огляду на те, що у вимозі банк наполягав на сплаті значно більшої суми, суд дійшов висновку про пред`явлення позичальнику вимоги щодо дострокового повернення всієї суми кредиту.

Невиконання відповідачем зазначеної вимоги стало підставою для звернення банку до суду з позовом у цій справі.

Визначаючи розмір позовних вимог, банк розрахував заборгованість за договором станом на 16.09.2025 включно та заявив до стягнення весь непогашений залишок кредиту в сумі 318 470,46 грн, який складається з 69 232,70 грн простроченої та 249 237,76 грн строкової заборгованості. Крім того, позивач просив стягнути прострочену заборгованість за комісійними платежами, нарахованими до 16.09.2025 включно, яка за наведеним розрахунком становить 42 765,26 грн.

Таким чином, підставою для звернення банку до суду стало неналежне виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором «Кредит «всеБІЗНЕС» від 27.02.2024 №713809220042 у частині своєчасного повернення кредитних коштів та сплати комісійної винагороди, що призвело до виникнення заборгованості. Оскільки направлена банком вимога про погашення заборгованості залишилася невиконаною, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення всієї непогашеної суми кредиту та заборгованості за комісією.

Проаналізувавши апеляційну скаргу в межах її доводів та вимог, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, у межах якого боржник повинен учинити на користь кредитора певну дію, зокрема сплатити грошові кошти, а кредитор має право вимагати виконання цього обов`язку. Підстави виникнення зобов`язань визначені статтею 11 Цивільного кодексу України, до яких належать, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом статей 626– 629 Цивільного кодексу України договір є домовленістю сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони вільні у виборі контрагента та погодженні умов договору з урахуванням вимог законодавства, розумності й справедливості. Укладений договір є обов`язковим для виконання його сторонами.

Згідно зі статтею 639 Цивільного кодексу України договір може укладатися в будь-якій формі, якщо інше не передбачено законом. У разі погодження сторонами укладення договору за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем такий договір вважається укладеним у письмовій формі.

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати позичальникові кошти в розмірі та на умовах, визначених договором, а позичальник — повернути кредит і сплатити проценти. Відповідно до частини другої цієї статті до кредитних правовідносин застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено спеціальними нормами або не випливає із суті кредитного договору.

Положеннями статті 1048 Цивільного кодексу України передбачено право позикодавця на одержання процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок їх одержання визначаються договором. За статтею 1056-1 Цивільного кодексу України розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати також належать до умов, які погоджуються сторонами кредитного договору.

З огляду на приписи статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання підлягає належному виконанню відповідно до умов договору та вимог законодавства у встановлений строк. Одностороння відмова від зобов`язання або зміна його умов допускається лише у випадках, передбачених договором чи законом.

Водночас частина 2 статті 1050 Цивільного кодексу України надає кредитору право вимагати дострокового повернення залишку позики та сплати належних процентів, якщо позичальник порушив строк повернення чергової частини позики, яка за умовами договору підлягає погашенню частинами.

Із матеріалів справи вбачається, що на підставі кредитного договору «Кредит «всеБІЗНЕС» від 27.02.2024 №713809220042 між сторонами виникли зобов`язальні правовідносини, за якими банк надав відповідачу кредит у сумі 500 000,00 грн, а позичальник зобов`язався повернути отримані кошти за погодженим графіком до 27.02.2027 включно та сплачувати передбачену договором комісійну винагороду.

Факт надання кредиту підтверджується наявними у справі платіжними документами та відповідачем не заперечується. Натомість зобов`язання щодо своєчасного внесення платежів позичальник виконував неналежним чином, унаслідок чого станом на 16.09.2025 утворилася прострочена заборгованість за основною сумою кредиту в розмірі 69 232,70 грн. Непогашена частина кредиту, строк повернення якої за первісним графіком ще не настав, становила 249 237,76 грн.

У зв`язку з порушенням позичальником умов договору банк направив на його адресу вимогу від 29.07.2025 № 394, у якій вимагав погашення заборгованості в сумі 348 333,12 грн. Зазначену вимогу надіслано засобами поштового зв`язку 01.08.2025.

Оцінюючи зміст цієї вимоги, суд першої інстанції врахував, що зазначена в ній сума перевищувала розмір прострочених на той час платежів за кредитом та комісією, і дійшов правильного висновку про реалізацію банком права на дострокове повернення всього непогашеного залишку кредиту, враховуючи узгоджену сторонами дату повернення кредиту - 27.02.2027.

Оскільки заборгованість позичальником не погашена, а доказів виконання відповідного грошового зобов`язання матеріали справи не містять, місцевий господарський суд визнав обґрунтованими вимоги про стягнення 318 470,46 грн основного боргу, з яких 69 232,70 грн становить прострочена заборгованість, а 249 237,76 грн — залишок кредиту, заявлений до дострокового стягнення.

Разом із тим предметом апеляційного оскарження є рішення в частині відмови у стягненні комісійної винагороди в сумі 13 419,26 грн. Отже, при перевірці рішення в оскаржуваній частині необхідно надати оцінку підставам та часовим межам нарахування спірної комісії з урахуванням змісту договору і правових наслідків пред`явлення банком вимоги про дострокове повернення кредиту.

У постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що проценти, передбачені статтею 1048 ЦК України, є платою за можливість позичальника правомірно користуватися кредитними коштами протягом погодженого сторонами строку, не повертаючи їх кредитору негайно.

Після закінчення строку кредитування або пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України позичальник втрачає право утримувати кредитні кошти на первісно погоджених умовах. Відповідно, припиняється і право кредитодавця нараховувати проценти як плату за правомірне користування кредитом.

Таким чином, положення абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України щодо щомісячної сплати процентів до дня повернення позики застосовуються в межах строку кредитування. Саме по собі неповернення кредитних коштів після настання обов`язку їх повернути не продовжує цей строк та не створює підстав для подальшого нарахування договірних процентів за користування кредитом.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

При цьому припинення права на подальше нарахування процентів не звільняє позичальника від обов`язку повернути основну суму кредиту та сплатити платежі, правомірно нараховані в межах строку кредитування. Прострочення виконання такого обов`язку є підставою для застосування передбачених законом наслідків порушення грошового зобов`язання.

Застосовуючи наведені правові висновки до спірних правовідносин, суд першої інстанції виходив із того, що пред`явлення банком вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту припинило його право на подальше нарахування передбаченої договором комісії за кредитом.

На цій підставі місцевий господарський суд визнав обґрунтованою до стягнення заборгованість за комісією в розмірі 29 346,54 грн та відмовив у задоволенні вимог щодо решти нарахованої комісійної винагороди.

Водночас для перевірки правильності такого висновку в апеляційному порядку визначальними є встановлення правової природи спірної комісії, з`ясування того, чи становить вона плату за користування кредитними коштами або винагороду за самостійні послуги банку, а також визначення моменту, з якого вимога про дострокове повернення кредиту змінила строк виконання зобов`язання. Саме ці обставини підлягають оцінці у взаємозв`язку з доводами апеляційної скарги та погодженими сторонами умовами кредитування.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить із необхідності врахування змісту погоджених сторонами умов кредитування, правової природи спірних платежів та наслідків реалізації кредитором права на дострокове повернення кредиту.

Стосовно посилань апелянта на те, що вимога від 29.07.2025 № 394 стосувалася виключно прострочених платежів, колегія суддів зазначає, що правова оцінка такого документа має здійснюватися за його змістом у сукупності, а не лише за назвою або наявністю в ньому посилання на конкретну норму закону.

За встановленими судом першої інстанції обставинами, у зазначеній вимозі банк вимагав сплатити 348 333,12 грн, тоді як заборгованість за платежами, строк внесення яких настав, становила 55 386,16 грн за кредитом та 29 346,54 грн за комісією. За умови, що вимога містила безумовне волевиявлення банку щодо погашення всієї зазначеної суми, її зміст свідчить про реалізацію права на дострокове повернення кредиту, незалежно від використаної назви документа.

Відсутність у вимозі окремого застереження про розірвання договору не спростовує такого висновку, оскільки дострокове настання строку виконання зобов`язання та розірвання договору є різними правовими обставинами. Так само відсутність прямого посилання на частину другу статті 1050 ЦК України сама по собі не змінює правової природи однозначно сформульованої вимоги про повернення всього залишку кредиту. Водночас саме лише інформаційне зазначення загальної суми боргу, без вимоги її достроково сплатити, для такого висновку є недостатнім.

Доводи скаржника щодо призначення пункту 4.2 Типових умов не враховують повного змісту цього положення. Наведений пункт передбачає як право банку вимагати дострокового повернення кредиту та відповідний обов`язок позичальника, так і можливість договірного списання коштів у разі невиконання такої вимоги. Отже, договірне списання є одним із передбачених наслідків невиконання вимоги, а не єдиною обставиною, яку регулює зазначений пункт.

Посилання банку на відсутність обов`язкового досудового порядку врегулювання спору не спростовує правових наслідків вимоги, якщо банк уже скористався правом на її пред`явлення. Право кредитора звернутися до суду та наслідки зміни строку виконання кредитного зобов`язання становлять окремі питання. Виникнення права вимагати дострокового повернення кредиту внаслідок прострочення чергового платежу також необхідно відрізняти від реалізації цього права.

Щодо заперечень проти застосування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, колегія суддів зазначає, що сама назва платежу як «комісійної винагороди» не є достатньою для визначення його правової природи. Для вирішення спору необхідно враховувати підстави нарахування платежу, спосіб його обчислення та зміст зустрічного надання з боку банку.

За умовами спірного договору комісія становить 1,6 % від первісної суми кредиту за один місяць користування кредитом та сплачується щомісячно відповідно до графіка платежів. Такий механізм розрахунку дає підстави оцінювати її як складову погодженої сторонами плати за кредитування. Саме по собі посилання на супровід кредиту, адміністрування та облік заборгованості не доводить, що спірний платіж є винагородою за самостійну послугу, яка підлягає оплаті після дострокового настання строку повернення всієї суми кредиту.

При цьому питання нарахування комісії після зміни строку кредитування вже було предметом розгляду Верховного Суду. У постанові від 19.09.2023 у справі № 912/1155/22 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду визнав необґрунтованим нарахування після дострокової зміни строку виконання зобов`язання комісії за управління кредитом, яка обчислювалася у відсотках від загальної суми кредиту. Таким чином, заперечення апелянта про принципову неможливість урахування відповідних висновків у спорі щодо комісії є непереконливим. Водночас, застосування цієї практики потребує зіставлення змісту та призначення платежів у відповідних договорах.

Доводи про продовження обслуговування кредиту після направлення вимоги мають підтверджуватися конкретними умовами договору та доказами надання відповідних послуг. Сам факт існування непогашеної заборгованості й ведення банком її обліку не є достатнім підтвердженням права на подальше стягнення щомісячної плати за кредитування на первісних умовах.

Посилання скаржника на відсутність у договорі прямого положення про припинення нарахування комісії також не має самостійного визначального значення. Якщо за своєю правовою природою комісія є платою за користування кредитом протягом погодженого строку, можливість її нарахування має оцінюватися з урахуванням зміни цього строку, а не лише факту неповернення коштів.

Умова про дію договору до повного виконання сторонами зобов`язань зберігає обов`язок позичальника погасити наявний борг. Однак, вона сама по собі не означає продовження строку кредитування та не створює безумовного права на нарахування нових платежів за правомірне користування кредитом після настання обов`язку достроково повернути його повністю. Такий підхід до розмежування строку кредитування та обов`язку погасити борг узгоджується з висновками об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеними у постанові від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15.

Доводи апелянта щодо порушення принципу свободи договору та обов`язковості договірних зобов`язань не спростовують необхідності встановлення правових підстав для кожного заявленого до стягнення платежу. Відмова у стягненні нарахувань за період, у якому право на їх здійснення припинилося, не є звільненням позичальника від належно виниклого зобов`язання та не означає зміни судом умов договору. Вона є наслідком визначення меж відповідного права кредитора.

Відповідач залишається зобов`язаним повернути непогашену суму кредиту та сплатити правомірно нараховану комісію. Отже, посилання на статті 525, 526, 627, 629 ЦК України не замінює обґрунтування права банку на додаткові нарахування за спірний період.

Додатково колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання процентів від суми кредиту в розмірі та порядку, погоджених сторонами. Водночас передбачене абзацом другим частини першої статті 1048 ЦК України правило про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики застосовується в межах установленого сторонами строку кредитування. Відповідний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12.

У постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду розмежувала плату за правомірне користування кредитом та правові наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Проценти за статтею 1048 ЦК України є платою за надану позичальнику можливість протягом певного часу правомірно не повертати отримані кошти. Після закінчення строку кредитування, зокрема внаслідок його дострокової зміни кредитором, зазначена можливість припиняється, а неповернення коштів становить порушення грошового зобов`язання.

Отже, збереження непогашеної заборгованості не означає автоматичного продовження кредитування на первісних умовах. При цьому позичальник не звільняється від обов`язку повернути кредит та сплатити платежі, правомірно нараховані до настання строку його повернення. Питання відповідальності за подальше прострочення регулюється окремо, зокрема статтею 625 ЦК України, з урахуванням установлених законом особливостей її застосування.

Наведене має значення і для оцінки спірної комісійної винагороди, якщо за змістом договору вона становить складову плати за кредитування, а не оплату самостійних послуг, які надаються позичальнику після настання строку повернення кредиту. Тому правова природа такого платежу визначається його змістом, підставами та механізмом нарахування, а не виключно використаною в договорі назвою.

У спірних правовідносинах комісійну винагороду встановлено в розмірі 1,6 % від суми кредиту за один місяць користування ним, зі сплатою відповідно до погодженого графіка. Зазначені умови підлягають оцінці у взаємозв`язку з доводами банку про надання окремих послуг з обслуговування кредиту. Самого посилання на продовження обліку та адміністрування заборгованості недостатньо для підтвердження права на стягнення спірної комісії після дострокового настання строку повернення кредиту.

У протилежному випадку (якщо банк вважає, що комісійна винагорода є оплатою самостійних послуг) судова колегія звертає окремо увагу на сталу позицію Верховного Суду (зокрема, викладену у постанові від 20.02.2019 у справі № 666/4957/15-ц) стосовно того, що надання кредиту є фінансовою послугою, яка полягає у передачі грошових коштів позичальнику. Водночас, дії банку щодо видачі кредиту як реалізація його договірного обов`язку не можуть розглядатися як окрема додаткова послуга, що підлягає окремій оплаті з боку позичальника.

Так, пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою НБУ №168 від 10.05.2007, прямо заборонено встановлювати платежі за дії банку, які здійснюються ним на власну користь, зокрема ведення кредитної справи, облік заборгованості, оформлення договору та інші адміністративні дії.

Між тим, у даному випадку судова колегія виходить з того, що оцінюючи розрахунок заявлених до стягнення сум, суд повинен перевірити не лише правильність арифметичних дій, а й договірні та правові підстави нарахувань, їх початкову і кінцеву дати, відповідність застосованої ставки умовам договору, а також урахування здійснених позичальником платежів.

За змістом статей 74, 86, 236 ГПК України розрахунок заборгованості підлягає оцінці разом із банківськими виписками та іншими доказами, що підтверджують обставини виникнення і розмір боргу. Наведення кредитором підсумкової суми саме по собі не підтверджує правомірності кожного включеного до неї нарахування. Судове рішення має містити мотиви прийняття або відхилення відповідного розрахунку та дозволяти встановити, за який період і на яких підставах визначено суму стягнення.

Неподання відповідачем відзиву або власного контррозрахунку не звільняє позивача від обов`язку довести заявлені вимоги та не усуває обов`язку суду перевірити їх обґрунтованість. Відсутність заперечень боржника не надає правомірності нарахуванням, які не відповідають умовам договору або застосовним нормам матеріального права.

Відтак, доводи апелянта про погодження сторонами щомісячної комісії та продовження існування кредитної заборгованості самі по собі не спростовують висновку про неможливість її подальшого нарахування як плати за кредитування після дострокової зміни строку повернення кредиту. Для стягнення спірних 13 419,26 грн банк повинен обґрунтувати право на відповідні платежі саме за заявлений період, з урахуванням правової природи комісії та моменту настання обов`язку достроково повернути кредит.

Стосовно розподілу судового збору колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України у спорах, які виникають при виконанні договорів, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому часткове задоволення позову не передбачає автоматичного відшкодування позивачу всієї сплаченої суми судового збору.

Вимога банку про додаткове стягнення різниці між сплаченим та присудженим судовим збором ґрунтується на його позиції щодо необхідності повного задоволення позову. Відтак за умови залишення без змін обсягу задоволених позовних вимог і правильності пропорційного розрахунку підстав для такого перерозподілу немає.

Відтак, приймаючи до уваги положення чинного законодавства і встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності, колегія суддів вважає, що апелянтом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції в зв`язку з чим, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін, а апеляційної скарги Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» на рішення Господарського суду Одеської області від 03.02.2026 у справі №916/4281/25 – без задоволення.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, –

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 03.02.2026 у справі №916/4281/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений та підписаний 15.10.2026.

Головуючий суддя Савицький Я.Ф.

Суддя Діброва Г.І.

Суддя Ярош А.І.