Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №916/1036/26 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/1036/26

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання: Кияшко Р.О.

представники учасників справи участі не брали

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Фермерського господарства "КОЛОС-2021"

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 31.07.2026 року про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, суддя в І інстанції Малярчук І.А., повний текст якої складено 31.07.2026, в м. Одесі

у справі: №916/1036/26

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "КОЛОС"

до відповідачів:

1. Фермерського господарства "КОЛОС-2021";

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЕС 2012"

про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна

ВСТАНОВИВ

У провадженні Господарського суду Одеської області перебувала справа №916/1036/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КОЛОС" до Фермерського господарства "КОЛОС-2021" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЕС 2012" про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.07.2026 задоволено заяву позивача - ТОВ "КОЛОС" про залишення без розгляду позовної заяви у справі №916/1036/26; залишено без розгляду позовну заяву ТОВ "КОЛОС" до ФГ "КОЛОС-2021", ТОВ "ВЕЛЕС 2012" про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна.

До суду від ФГ "КОЛОС-2021" та від ТОВ "ВЕЛЕС 2012" надійшли заяви про ухвалення додаткового рішення щодо вирішення питання про судові витрати у справі №916/1036/26, в яких ФГ "КОЛОС-2021" просило стягнути з позивача витрати на правничу допомогу в сумі 50 000,00 грн, а ТОВ "ВЕЛЕС 2012" просило стягнути з позивача витрати на правничу допомогу в сумі 27 800,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 31.07.2026 у справі №916/1036/26 відмовлено у задоволенні заяв ФГ "КОЛОС-2021" та ТОВ "ВЕЛЕС 2012" про ухвалення додаткового рішення щодо вирішення питання про судові витрати у справі №916/1036/26.

Суд першої інстанції, застосовуючи частину п`яту статті 130 ГПК України, виходив із того, що у разі закриття провадження або залишення позову без розгляду у справі відповідач має право на компенсацію понесених витрат лише за умови встановлення необґрунтованості дій позивача. При цьому суд має встановити, у чому саме полягали такі дії та якими доказами вони підтверджуються. Водночас поняття необґрунтованості дій позивача не є тотожним зловживанню правом чи неправомірності дій.

Разом з тим суд встановив, що у поданих заявах ФГ «КОЛОС-2021» та ТОВ «ВЕЛЕС 2012» не наведено та належними доказами не підтверджено, у чому саме полягали необґрунтовані дії позивача, пов`язані з розглядом справи. Відтак підстав для компенсації відповідачам витрат на професійну правничу допомогу за рахунок позивача відповідно до частини п`ятої статті 130 ГПК України суд не встановив.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Фермерського господарства "КОЛОС-2021", в якій скаржник просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 31.07.2026 у справі №916/1036/26 та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву ФГ “Колос-2021” про ухвалення додаткового рішення у справі №916/1036/26 щодо стягнення з ТОВ “Колос” на користь ФГ “Колос-2021” витрат на професійну правничу допомогу в сумі 50 000 грн.

Скаржник зазначає, що у заяві про ухвалення додаткового рішення ним було обґрунтовано необґрунтованість дій ТОВ «Колос», які, на його думку, зумовили понесення ФГ «Колос-2021» витрат на професійну правничу допомогу у справі № 916/1036/26. Зокрема, позивач подав позов, який, за твердженням скаржника, не мав реальних перспектив задоволення, незважаючи на отримані у справі № 916/4970/25 документи та правові обґрунтування щодо спірних правовідносин, а після проведення декількох судових засідань подав заяву про залишення позову без розгляду. Крім того, ТОВ «Колос» двічі повертало ФГ «Колос-2021» сплачені за майно кошти, після чого ініціювало новий судовий спір, що, на думку скаржника, свідчить про необґрунтованість таких дій.

Внаслідок подання позову ФГ «Колос-2021» було змушене залучити адвоката та понесло витрати у розмірі 50 000 грн, що підтверджуються договором про надання правничої допомоги від 09.04.2026 та актом від 27.07.2026. Скаржник зазначає, що витрати пов`язані, зокрема, з аналізом матеріалів справи, підготовкою відзиву та заперечень, аналізом процесуальних документів та консультаціями.

Посилаючись на постанову Верховного Суду від 21.04.2026 у справі № 924/1004/25, скаржник вказує, що за частиною п`ятою статті 130 ГПК України компенсація витрат відповідача у разі залишення позову без розгляду можлива за встановлення необґрунтованості дій позивача, при цьому така необґрунтованість визначається судом з урахуванням конкретних обставин справи та не є тотожною зловживанню правом чи неправомірності дій. На думку скаржника, обставини справи № 916/1036/26 є подібними до наведених Верховним Судом, оскільки позов було подано без реальної можливості його задоволення, після розгляду спору в іншій справі, а згодом позивач подав заяву про залишення позову без розгляду.

З огляду на викладене скаржник вважає, що матеріали справи містять достатні докази необґрунтованості дій ТОВ «Колос» та понесення ФГ «Колос-2021» витрат на правничу допомогу, а тому ухвала Господарського суду Одеської області підлягає скасуванню.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.06.2026 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою; призначено справу до розгляду на 25.08.2026 об 11:00 та в подальшому призначено на 13.10.2026 об 11:30.

Від представників відповідачів надійшли заяви про розгляд справи без їх участі.

В судовому засіданні учасники судового процесу участі не брали, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності учасників справи за наявними матеріалами справи, яких достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті.

В силу статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення сторін, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали суду, встановила наступне.

Предметом апеляційного перегляду є ухвала місцевого господарського суду про відмову у задоволенні заяв ФГ "КОЛОС-2021" та ТОВ "ВЕЛЕС 2012" про ухвалення додаткового рішення щодо вирішення питання про судові витрати у справі №916/1036/26.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.06.2021 у справі № 550/936/18 зазначила, що питання про стягнення (визначення, розподіл) судових витрат вирішується зазвичай при вирішенні питання про закінчення судового провадження, тобто при закритті провадження у справі, залишенні позову без розгляду чи вирішенні спору по суті з ухваленням рішення суду. Окремо питання про стягнення судових витрат вирішується у разі, якщо судом воно не вирішувалося при ухваленні відповідного судового рішення про закінчення розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені (частина п`ята статті 244 ГПК України).

Згідно з пунктів 1-3 частини першої статті 232 ГПК України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови.

Тобто, з урахуванням наведеного суд відзначає, що у разі, якщо закінчено судове провадження (тобто, закрито провадження у справі / залишено позов без розгляду / вирішено спір по суті), і судом не вирішено питання про розподіл судових витрат, суд у порядку статті 244 ГПК України має право за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення до основного рішення у справі (ухвали про закриття провадження у справі; ухвали про залишення позову без розгляду; рішення / постанови за результатом розгляду справи по суті), яким закінчено провадження у справі.

Відповідно в залежності від виду прийнятого судом процесуального рішення, ухваленого за результатом закінчення розгляду справи (ухвали/рішення/постанови), залежить і назва додатково рішення у справі, якими можуть відповідно бути: додаткова ухвала, додаткове рішення, додаткова постанова.

Водночас порядок ухвалення додаткового рішення встановлений, зокрема, частиною третьою статті 244 (якщо вирішено спір по суті спору) та частиною шостою статті 130 ГПК України (у разі закриття провадження у справі/залишення позову без розгляду).

Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи (до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 49 постанови від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц).

Стаття 123 ГПК України визначає види судових витрат, до яких належать судовий збір та витрати, пов`язані з розглядом справи.

Так, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (частина третя статті 123 ГПК України).

Згідно з частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Стаття 129 ГПК України регламентує загальні правила розподілу судових витрат.

Положення статей 126, 129 ГПК України є універсальними у правовідносинах при розподілі витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги адвоката, за результатами розгляду справи, що підтверджується сталою практикою Верховного Суду.

Разом з тим, у ст. 130 ГПК України "Розподіл витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду" закріплений розподіл судових витрат, зокрема, у разі залишення позову без розгляду.

Частиною 2 ст. 226 ГПК України встановлено, що про залишення позову без розгляду постановляється ухвала, в якій вирішуються питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до ч. 5 ст. 130 ГПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21, вказано, що процедура розгляду заяви про розподіл судових витрат у випадку залишення позовної заяви без розгляду має здійснюватися з урахуванням особливостей, визначених частиною п`ятою статті 130 ГПК України.

Отже, системний аналіз норм процесуального законодавства, якими врегульовано питання розподілу судових витрат, статей 129, 130 ГПК України дає підстави для висновку, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду суд зобов`язаний виходити з положень частини п`ятої статті 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною. (близька за змістом правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17, додатковій ухвалі Верховного Суду від 20.05.2021 у справі № 910/14162/17, додатковій ухвалі Верховного Суду від 12.07.2021 у справі № 903/254/20).

При компенсації правничих витрат відповідача у справі за рахунок позивача із застосуванням частини п`ятої статті 130 ГПК України має бути встановлена необґрунтованість дій позивача, пов`язаних з розглядом справи, та необхідність понесення відповідачем витрат на оплату послуг з надання правничої допомоги в порушеній позивачем справі (необхідність ознайомлення адвокатом з матеріалами справи, подання відзиву відповідачем у справі, участь адвоката в судових засіданнях, вчинення дій щодо збирання доказів та інше) (пункт 7.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21).

Верховний Суд у постанові від 16.02.2023 у справі № 917/243/22 погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ситуація, за якої є неможливими оцінка та фактичне існування ознак недобросовісності, зловживання чи незаконності в діях позивача, що зумовили залишення позову без розгляду, не може нівелювати права відповідача на отримання компенсації понесених ним судових витрат, необхідність чого була породжена реалізацією своїх прав на судовий захист у рамках ініційованого позивачем судового спору. У випадку залишення позову без розгляду з підстави, встановленої пунктом 5 частини першої статті 226 ГПК України, не є необхідними такі ознаки, як недобросовісність, зловживання чи незаконність, оскільки законодавець у такому випадку чітко визначив інший термін -"необґрунтованість", який є відмінним від наведених, а, заявляючи про залишення позову без розгляду із зазначеної підстави, позивач усвідомлює ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням ним таких процесуальних дій, в тому числі передбачених частиною п`ятою статті 130 ГПК України.

Отже, стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача, пов`язаних із розглядом справи (схожа правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 925/1372/21, від 11.05.2023 у справі № 921/811/21, від 25.04.2023 у справі № 924/341/22, від 21.05.2021 у справі № 905/1623/20).

При цьому ГПК України загалом та частина п`ята статті 130 ГПК України не встановлюють конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості / необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі окремо, відповідно до встановлених обставин перебігу спірних правовідносин.

Наведене узгоджується із правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.12.2024 у справі № 921/357/20.

Верховний Суд у постановах від 26.05.2022 у справі № 905/460/21, від 11.05.2023 у справі № 921/811/21 виснував, що ГПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, проте відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 16.02.2021 у справі № 905/121/19, від 13.05.2021 у справі № 910/16777/20, від 15.09.2021 у справі № 902/136/21, від 18.01.2022 у справі № 922/2017/17, від 14.03.2023 у справі № 911/1201/22, - очевидно, що під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду. Тобто, частина п`ята статті 130 ГПК України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.

Отже, відповідно до приписів частини п`ятої статті 130 ГПК України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно, пред`явивши позов; чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

Колегія суддів зазначає, що поняття "необґрунтованість дій позивача" не є тотожнім таким поняттям як "зловживання правом", "неправомірність дій" або ж "встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача".

Суд апеляційної інстанції виходить з того, що "необґрунтовані дії позивача" не тотожні поняттю "необґрунтований позов", адже законодавець свідомо визначив саме підставу як дію позивача і яка/які є необґрунтованими, а не заяву по суті спору - позов.

Відповідно до положень статей 2, 4, 14, 130, 226 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується, і ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Звернення позивача із заявою про залишення позову без розгляду є практичною реалізацією принципу диспозитивності господарського судочинства, адже саме учаснику справи належить право розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд виходить з того, що подання позову у даній справі не може беззаперечно свідчити про необґрунтованість дій позивача та пред`явлення нею завідомо необґрунтованого позову чи зловживання процесуальними правами, адже доступ до суду є правом особи, гарантованим державою.

Так само і сам по собі факт подання заяви/клопотання про залишення позову без розгляду, чи то відмову від позову у справі не підтверджує ані відсутність спору позивача з відповідачем, ані відсутність предмета спору, ані свідоме порушення позивачем охоронюваних законом прав та інтересів відповідача та не свідчить про наявність безумовних підстав для компенсації судових витрат відповідачу. Подібні за змістом висновки викладені, зокрема у постановах Верховного Суду: від 20.09.2023 у справі № 910/3063/23, від 11.01.2024 у справі № 925/1615/21, від 06.03.2024 у справі № 905/1840/21, від 25.04.2024 у справі № 903/1079/23.

Колегія суддів враховує, що з матеріалів справи не вбачається, що позивач від моменту звернення до суду із позовом і до залишення такого позову без розгляду, на підставі поданої ним заяви у справі, діяв недобросовісно по відношенню до апелянта та/або зловживав процесуальними правами, та/або протидіяв вирішенню спору, та/або мав на меті ущемлення прав та інтересів апелянта.

Крім того, апелянт також не довів необґрунтованості дій позивача, які призвели до залишення зустрічного позову без розгляду на підставі поданим ним заяви.

Загальними вимогами процесуального права визначена обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень (частина перша статті 74 ГПК України).

Поряд з тим, доказів, які б підтверджували недобросовісність, зловживання процесуальними правами, ущемлення позивачем прав та інтересів відповідача, відповідачем до господарського суду не надано. Відомостей про встановлення таких фактів в рамках інших судових проваджень між сторонами матеріали справи не містять.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що дії позивача , які виражені в подачі заяви про залишення її позову без розгляду, не дають підстав для висновку про його недобросовісну поведінку та/або їх спрямованість на ущемлення прав та інтересів ФГ "КОЛОС-2021".

З огляду на те, що справа по суті не розглядалася, а судовий процес перебував на стадії, яка дозволяє позивачу без негативних наслідків скористатися правом на залишення позову без розгляду, суд не вбачає ознак необґрунтованості дій позивача.

Крім того, якщо апелянт вважає, що залишення позову без розгляду на підставі заяви позивача негативно впливає на права та інтереси ФГ "КОЛОС-2021", то товариство могло оскаржити ухвалу Господарського суду про залишення без розгляду позовної заяви позивача (п. 14 ч. 1 ст. 255 ГПК України).

За таких обставин, враховуючи недоведеність відповідачем факту необґрунтованих дій позивача відповідно до вимог ч. 5 ст. 130 ГПК України, господарський суд дійшов вірного висновку про відмову ФГ "КОЛОС-2021" у задоволенні заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката.

Таким чином, доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність ухвали, прийнятої судом першої інстанції.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали Господарського суду Одеської області від 31.07.2026 у справі №916/1036/26.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства "КОЛОС-2021" на ухвалу Господарського Одеської області від 31.07.2026 у справі №916/1036/26 - залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 31.07.2026 у справі №916/1036/26 - залишити без змін.

Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її ухвалення. Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 15.10.2026.

Головуючий суддя А.І. Ярош

судді Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська