Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №581/78/26 — Сумський апеляційний суд

Суд: Сумський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: що виникають з договорів оренди

Дата: 12 жовтня 2026 р.

Справа: №581/78/26

Суддя: Щербаченко М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 рокум.Суми

Справа №581/78/26

Номер провадження 22-ц/816/2729/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Щербаченко М. В. (суддя-доповідач),

суддів - Собини О. І. , Сидоренко А. П.

за участі секретаря судового засідання Чуприни В.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Маківського В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 03 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «БЕЄВЕ»

про визнання відсутнім права оренди, скасування державної реєстрації права оренди та відшкодування моральної шкоди,

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив:

визнати відсутнім право оренди ТОВ «Беєве» щодо належної йому на праві власності земельної ділянки площею 2,5942 га з кадастровим №5923282200:01:003:0011, що було зареєстроване на підставі договору оренди землі від 12 березня 2015 року, зареєстрованого в Державному реєстрі земель 9 грудня 2015 року;

cкасувати державну реєстрацію права оренди ТОВ «Беєве» земельної ділянки площею 2,5942 га з кадастровим № 5923282200:01:003:0011, вчинену 14 листопада 2025 року на підставі договору оренди землі від 12 березня 2015 року, зареєстрованого в Державному реєстрі земель 09 грудня 2015 року;

стягнути з ТОВ «Беєве» на його користь моральну шкоду, завдану незаконними та умисними діями відповідача у розмірі 200 000 грн.

Позивач мотивує вимоги тим, що є власником земельної ділянки площею 2,5942 га, кадастровий № 5923282200:01:003:0011, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Кімличанського старостинського округу Липоводолинської селищної ради Роменського району Сумської області.

12 березня 2015 року між позивачем та ТОВ «Беєве» був укладений договір оренди указаної земельної ділянки строком на 10 років. Відповідно до пункту 43 договору на думку позивача строк дії договору оренди спливав 9 грудня 2025 року.

За умовами договору орендар зобов`язаний письмово повідомити орендодавця про намір поновити договір не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку його дії, а поновлення договору можливе виключно за письмовою згодою орендодавця.

24 січня 2025 року відповідачем позивачу було направлено повідомлення про намір поновити договір оренди землі на той самий строк та на тих самих умовах. Позивач стверджує, що письмової згоди на поновлення договору він не надавав, а навпаки - повідомив представників відповідача в усній формі про небажання продовжувати орендні правовідносини, а 19 листопада 2025 року позивач письмово повідомив ТОВ «Беєве» про відмову у поновленні договору оренди земельної ділянки та у відповідь відповідач листом від 26 листопада 2025 року повідомив його про те, що договір оренди вважається автоматично продовженим на той самий строк та на тих самих умовах за мовчазною згодою орендодавця.

Незважаючи на відсутність письмової згоди орендодавця та відсутність судового рішення, відповідач здійснив державну реєстрацію права оренди земельної ділянки на новий строк. На переконання позивача, державний реєстратор не був наділений повноваженнями встановлювати факт наявності «мовчазної згоди» чи вирішувати спір між сторонами договору, а тому така державна реєстрація є незаконною.

ОСОБА_1 вважає, що незаконними діями відповідача йому було завдано моральної шкоди, дії ТОВ «Беєве» на його думку мають умисний та системний характер, спрямований на порушення його майнових прав як власника земельної ділянки. Відповідач свідомо проігнорував умови договору щодо необхідності письмової згоди орендодавця, неправомірно ініціював державну реєстрацію права оренди та фактично позбавив його можливості вільно розпоряджатися власною земельною ділянкою.

Також позивач посилається на наявність тривалих конфліктних відносин між ним та директором ТОВ «Беєве» Сало І.І., зазначаючи, що раніше відповідач допускав інші неправомірні дії щодо його майнових паїв та орендних відносин стосовно інших земельних ділянок.

Унаслідок вищевказаних протиправних дій позивач тривалий час перебуває у стані постійного психологічного напруження; порушено його нормальний спосіб життя, виникло почуття приниження, безсилля та правової незахищеності перед суб`єктом господарювання, який свідомо використовує свої організаційні та фінансові можливості для нав`язування своєї волі, відчуває обґрунтований страх повторного порушення своїх прав з боку відповідача; змушений захищати свої законні інтереси в судовому порядку; перебувати у стані хронічного стресу через системне посягання на його право власності.

Рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 03 липня 2026 року позов задоволений частково, визнано відсутнім право оренди ТОВ «Беєве» щодо належної позивачу на праві власності земельної ділянки площею 2,5942 га з кадастровим №5923282200:01:003:0011, що було зареєстроване на підставі договору оренди землі від 12 березня 2015 року, зареєстрованого в Державному реєстрі земель 9 грудня 2015 року; cкасувано державну реєстрацію права оренди ТОВ «Беєве» земельної ділянки площею 2,5942 га з кадастровим № 5923282200:01:003:0011, вчинену 14 листопада 2025 року на підставі договору оренди землі від 12 березня 2015 року. Позов в частині вимоги про відшкодування моральної шкоди залишено без задоволення.

Суд першої інстанції виходив із того, що строк дії договору оренди землі від 12 березня 2015 року закінчився 11 березня 2025 року, а державна реєстрація права оренди у 2015 році не впливала на визначення строку його дії. Оскільки відповідач повідомив про намір поновити договір із порушенням установленого ним 90-денного строку, а письмової згоди орендодавця на поновлення договору не отримав, суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення договору на новий строк. При цьому суд зазначив, що сама лише відсутність заперечень орендодавця протягом місяця після закінчення строку договору не свідчить про його поновлення, та відхилив доводи відповідача про наявність «мовчазної згоди». У зв`язку із цим місцевий суд визнав відсутнім право оренди відповідача та скасував державну реєстрацію цього права.

Відмовляючи у задоволенні вимоги про відшкодуванні моральної шкоди, суд виходив із недоведеності факту її заподіяння, протиправності поведінки відповідача та наявності відповідних підстав для цивільно-правової відповідальності. Суд зазначив, що дії відповідача щодо ініціювання поновлення договору та державної реєстрації права оренди були наслідком власного тлумачення умов договору, такі дії не є протиправними, а доказів існування обов`язку надавати позивачу додаткові майнові блага чи невиплати орендної плати матеріали справи не містять.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погодившись з рішенням місцевого суду позивач ОСОБА_1 30 липня 2026 року засобами поштового зв`язку подав до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 03 липня 2026 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 200000 грн компенсації моральної шкоди. У разі установлення апеляційним судом передбачених законом підстав, що унеможливлюють ухвалення нового рішення та допускають направлення справи за іншою підсудністю, вирішити питання її передачі до Недригайлівського районного суду Сумської області.

Апеляційну скаргу позивач мотивує тим, що суд першої інстанції, визнавши відсутнім право оренди відповідача та скасувавши державну реєстрацію цього права, водночас безпідставно заперечив протиправність його поведінки, яка полягала в ініціюванні державної реєстрації речового права оренди та подальшому обстоюванні його без дотримання передбачених договором умов його поновлення. Вважає, що помилкове тлумачення відповідачем умов договору не усуває факту порушення права власності позивача.

Посилається на неправильне застосування судом статей 16, 23, 611, 1167 ЦК України та зазначає, що моральна шкода може полягати в душевних стражданнях, спричинених неправомірним втручанням у майнові права особи, а її наявність не обов`язково має підтверджуватися спеціальним документом чи експертним висновком. На думку апелянта, суд формально підійшов до оцінки доказів, не здійснив повної та всебічної оцінки доказів і не навів достатніх мотивів відхилення доводів позивача щодо заподіяння моральної шкоди, не врахував у сукупності характер порушення, тривалість правової невизначеності, необхідність звернення до суду, витрати часу та вимушені поїздки для участі в судових засіданнях, психологічне напруження і порушення звичного способу життя.

Апелянт вважає, що суд не надав належної оцінки доводам про вибіркове ставлення відповідача до різних орендодавців, а також обставинам щодо іншої земельної ділянки та виникнення податкового боргу, які, на думку апелянта, характеризують тривалість і повторюваність конфлікту та глибину його переживань.

Судове рішення місцевого суду в частині задоволення вимог про визнання відсутнім права оренди, скасування державної реєстрації права оренди в апеляційному порядку не оскаржується сторонами справи та відповідно в цій частині апеляційним судом не переглядається.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

28 серпня 2026 року представник ТОВ «Беєве» адвокат Маківський В.В. подав відзив на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині — без змін.

Зазначає, що товариство діяло відповідно до умов договору оренди землі та вимог законодавства, вважаючи договір поновленим на той самий строк і на тих самих умовах у зв`язку з продовженням користування земельною ділянкою після закінчення строку договору та відсутністю своєчасних заперечень орендодавця. Стверджує, що 24 січня 2025 року направило позивачу лист із пропозицією поновити договір, до якого було додано проєкт додаткової угоди, однак позивач на нього не відповів. Після закінчення строку договору товариство продовжило обробляти земельну ділянку та 25 липня 2025 року виплатило орендну плату, яку позивач отримав, не висловивши заперечень. Вважає, що за таких обставин мало підстави розраховувати на поновлення договору відповідно до частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» та статті 764 ЦК України.

Наголошує, що визнання судом першої інстанції відсутнім права оренди та скасування його державної реєстрації не свідчать про умисне порушення товариством прав позивача, оскільки підставою для задоволення цих вимог стали процедурні обставини поновлення договору. Вважає, що за відсутності своєчасних заперечень позивача та з огляду на проведення державної реєстрації права оренди товариство діяло добросовісно, а державний реєстратор не встановив підстав для відмови в реєстраційних діях.

Заперечує проти доводів апеляційної скарги про заподіяння моральної шкоди, посилаючись на те, що позивач не довів належними доказами факту моральних страждань, протиправності поведінки товариства, причинного зв`язку між його діями та заявленою шкодою, а також інших необхідних умов цивільно-правової відповідальності. Зазначає, що самих тверджень про психологічне напруження, приниження, втрату можливості вільно розпоряджатися земельною ділянкою та необхідність звернення до суду недостатньо для підтвердження моральної шкоди. На думку відповідача, позивач міг підтвердити свої доводи, зокрема, медичними документами, висновком психолога, відомостями про лікування чи іншими доказами, однак таких матеріалів до суду не надав.

Також вважає необґрунтованими посилання позивача на вибіркове ставлення директора товариства до орендодавців, ненадання йому окремих послуг і допомоги, конфлікт із директором та обставини щодо інших земельних ділянок і майнових прав членів його сім`ї. Стверджує, що ці обставини не підтверджені належними доказами, не стосуються безпосередньо спірних орендних правовідносин і самі по собі не доводять заподіяння моральної шкоди саме ТОВ «Беєве». Окремо звертає увагу на те, що позивач пов`язує частину своїх переживань з діями директора товариства особисто, однак вимагає компенсації від юридичної особи.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

Позивач є власником земельної ділянки загальною площею 2,5942 га з кадастровим номером 5923282200:01:003:0011 із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Кімличанської сільської ради Липоводолинського району Сумської області, яку він успадкував відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 2 березня 2015 року (а.с. 19, 65).

12 березня 2015 року між позивачем ОСОБА_1 та ТОВ «Беєве» був укладений договір оренди земельної ділянки, згідно із яким ОСОБА_1 передав, а ТОВ «Беєве» прийняло у строкове платне користування належну йому земельну ділянку загальною площею 2,5942 га, в тому числі рілля 2,5942 га з кадастровим номером 5923282200:01:003:0011 (а.с. 10-11).

Право оренди ТОВ «Беєве» земельної ділянки з кадастровими номерами 5923282200:01:003:0011 на підставі договору оренди землі від 12 березня 2015 року, зареєстровано державним реєстратором Липоводолинського районного управління юстиції 9 грудня 2015 року (а.с. 12, 18).

Відповідно до пункту 8 Договору оренди земельної ділянки від 12 березня 2015 року договір укладено на 10 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Поновлення договору оренди земельної ділянки проводиться за письмовою згодою орендодавця.

24 січня 2025 року ТОВ «Беєве» на адресу ОСОБА_1 направило лист-пропозицію поновити договір оренди землі від 12 березня 2015 року на той самий строк на тих же умовах на підставі статті 33 Закону України «Про оренду землі» (а.с. 13).

11 листопада 2025 року державним реєстратором Коровинської сільської ради зареєстровано зміни до іншого речового права – права оренди ТОВ «Беєве» належної ОСОБА_1 земельної ділянки шляхом поновлення договору на підставі частини 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі» (мовчазна згода). Строк: 20 р, дата закінчення дії: 12.03.2035 (а.с. 135-136).

19 листопада 2025 року ОСОБА_1 на адресу ТОВ «Беєве» направив лист, у якому повідомив, що у поновленні договору оренди землі від 12 березня 2015 року відмовляє (а.с. 14-16).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права

У справі, яка переглядається, місцевий суд дійшов висновку про наявність підстав для захисту прав позивача як власника земельної ділянки та задовольнив вимоги про визнання відсутнім у відповідача права оренди належної позивачу на праві власності земельної ділянки

та про скасування державної реєстрації такого речового права.

Натомість суд першої інстанції вважаючи обґрунтованими указані вимоги та наявність підстав для захисту права власності позивача в обраний ним спосіб, вважав, що відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди.

Апеляційний суд не погоджується з таким рішенням місцевого суду в частині вирішення вимоги про відшкодування моральної шкоди зважаючи на такі мотиви.

Відповідно до частини першої та пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу з застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

Заподіяння моральної шкоди та компенсація відповідних немайнових втрат може мати місце як в договірних, так і в деліктних правовідносинах (поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин).

Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

Стаття 1167 ЦК України передбачає загальні підстави відповідальності за спричинену моральну шкоду в позадоговірних відносинах, зокрема, установлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням прав власності, передбачено також частиною третьою статті 386 ЦК України.

У цій справі факт порушення прав позивача підтверджується установленими судом обставинами, зокрема, відсутністю правових підстав для поновлення договору оренди на новий строк та подальшою державною реєстрацією права оренди відповідача. За цих обстаивин ідеться не лише про суб`єктивне невдоволення позивача діями орендаря, а про об`єктивно встановлене втручання у сферу його майнових прав, яке зумовило необхідність судового захисту.

Ініціювавши державну реєстрацію права оренди на новий строк за відсутності передбаченої договором письмової згоди орендодавця, відповідач створив для позивача правову невизначеність щодо можливості вільно здійснювати правомочності власника земельної ділянки. Необхідність оспорювати зареєстроване речове право в судовому порядку, домагатися усунення перешкод у реалізації права власності та очікувати вирішення спору об`єктивно могла спричинити позивачу душевні хвилювання і психологічне напруження. Ці наслідки є закономірними з огляду на характер порушення та його безпосередній зв`язок із можливістю особи розпоряджатися власним майном.

Отже, висновок місцевого суду про те, що дії відповідача не були протиправними лише з огляду на його власне розуміння договірних положень, не враховує об`єктивного результату цих дій — втручання у право власності позивача та створення правової невизначеності щодо можливості вільно здійснювати правомочності власника земельної ділянки. При цьому для вирішення питання про відшкодування моральної шкоди визначальним є не саме по собі існування спору між сторонами, а встановлене порушення права позивача, спричинене поведінкою відповідача.

За таких обставин сама лише наявність у відповідача власного тлумачення положень договору та законодавства щодо можливості його поновлення не є достатньою підставою для висновку про правомірність його поведінки. Добросовісність учасника цивільних відносин передбачає здійснення прав відповідно до змісту договору та вимог закону, з повагою до прав іншої сторони. Натомість реалізація відповідачем позиції про поновлення договору без дотримання передбачених ним умов призвела до державної реєстрації права оренди, правові підстави для існування якого судом першої інстанції не встановлено, що й зумовило задоволення вимог позивача про визнання такого права відсутнім та скасування його державної реєстрації.

При цьому апеляційний суд ураховує, що сам факт звернення до суду або наявність спору між сторонами автоматично не свідчать про заподіяння моральної шкоди. Однак у цій справі необхідність судового захисту оцінюється не ізольовано, а в сукупності з установленим порушенням права власності позивача, характером дій відповідача та тривалістю правової невизначеності, спричиненої державною реєстрацією права оренди на новий строк.

Отже, оцінюючи доводи позивача про душевні хвилювання, психологічне напруження та порушення звичного способу життя в сукупності з установленими обставинами порушення його майнових прав, апеляційний суд доходить висновку, що такі переживання не зводяться лише до суб`єктивного сприйняття конфлікту, а мають об`єктивне підґрунтя у неправомірному втручанні у сферу його права власності. Відсутність доказів погіршення здоров`я чи інших тяжких наслідків не спростовує самого факту моральної шкоди, а підлягає врахуванню під час визначення розміру її грошового відшкодування.

Таким чином, неможливість користуватись та розпоряджатись належною позивачу земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди землі внаслідок ініціювання відповідачем державної реєстрації права оренди на новий строк незважаючи на відсутність письмової згоди позивача, яка передбачена пунктом 8 Договору оренди, хоч і не потягли вагомих наслідків у житті позивача, але об`єктивно викликали психологічне напруження, душевні хвилювання, перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із діями відповідача, а відтак завдали йому моральної шкоди.

Ураховуючи характер порушення права власності позивача, спричинені ним душевні хвилювання та психологічне напруження, тривалість правової невизначеності, а також відсутність доказів істотного погіршення стану здоров`я чи інших тяжких наслідків, з огляду на засади розумності та справедливості, апеляційний суд вважає достатнім і співмірним обставинам справи відшкодування моральної шкоди в розмірі 5 000 грн 00 коп.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (частина перша статті 374 ЦПК України).

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина перша статті 375 ЦПК України). Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України).

Висновки суду апеляційної інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги за результатами апеляційного перегляду рішення, свідчать про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення на підставі пунктів 1, 4 частини першої статті 376 ЦПК України необхідно скасувати в частині ви в частині вирішення вимоги про відшкодування моральної шкоди з ухваленням у цій частині нового рішення про часткове задоволення позову.

Висновки суду щодо судових витрат

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України)

Позивач при зверненні до суду першої інстанції сплатив 3331 грн 50 коп., у тому числі за вимогу про відшкодування моральної шкоди 2000 грн 00 коп. Оскільки позов в частині вимоги про стягнення моральної шкоди задоволено частково, слід стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог 50 грн 00 коп. судового збору.

За подання позивачем апеляційної скарги на рішення місцевого суду в частині вирішення вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягав сплаті судовий збір в сумі 3000 грн 00 коп. Оскільки апеляційну скаргу задоволено частково, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 75 грн 00 коп. пропорційно до задоволеної частини вимог.

Керуючись вимогами статей 141, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 03 липня 2026 року в частині відмови у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення цієї вимоги.

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «БЕЄВЕ» (код ЄДРПОУ 34072062) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 5000 грн 00 коп. моральної шкоди.

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «БЕЄВЕ» (код ЄДРПОУ 34072062) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 50 грн 00 коп. судового збору за подання позовної заяви та 75 грн 00 коп. за подання апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 15 жовтня 2026 року.

Головуючий М. В. Щербаченко

Судді О. І. Собина

А. П. Сидоренко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua