Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №577/2318/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №577/2318/26

Номер провадження 22-ц/816/2876/26

Категорія - 39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Черних О.М. (суддя-доповідач), суддів: Замченко А.О., Худика А.М.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 28 липня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Рідзевської І.О., у цивільній справі № 577/2318/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позову

У квітні 2026 року ТОВ «ФК «Солвентіс» звернулося до суду з вищевказаним позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним Договором № 4164329 від 11.11.2020 у розмірі 33105,00 грн, з яких: 5000,00 грн заборгованість по тілу кредиту та 28105,00 грн заборгованість по відсоткам. Просило стягнути витрати на правничу допомогу в сумі 6000,00 грн та витрати по сплаті судового збору.

Позов вмотивованим тим, що 11.11.2020 між ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №4164329, який був підписаний у порядку, визначеному ЗУ «Про електронну комерцію», згідно якого ОСОБА_1 було надано кредит в розмірі 5000,00 грн.

29.10.2025 року між ТОВ «Алекскредит» та ТОВ «Секвоя Капітал» було укладено Договір факторингу № 29/10-2025 та 31.10.2025 між ТОВ «Секвоя Капітал» та ТОВ «ФК «Солвентіс» було укладено Договір факторингу №ДФ-31102025, відповідно до якого до ТОВ «ФК «Солвентіс» перейшло право грошової вимоги до відповідачки за Кредитним договором №4164329 від 11.11.2020.

ТОВ «Алекскредит» надало відповідачці кошти в користування у визначеній сумі, в свою чергу відповідачка зобов`язання за договором не виконала, в результаті чого у неї утворилась заборгованість у сумі 33105,00 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 28.07.2026 позов ТОВ «ФК «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 4164329 від 11.11.2020 в розмірі 33105,00 грн, 2662,40 судового збору та 2000,00 грн витрати на правничу допомогу.

Суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ «ФК «Солвентіс» надало до суду підтвердження укладення договірних відносин кредитування та підтвердження отримання відповідачкою кредиту в зазначеній сумі. Сторони досягли згоди з усіх істотних його умов, зокрема, й щодо розміру процентів за користування позикою, їх волевиявлення було вільним та відповідало їхній внутрішній волі. Позика надана відповідно до вимог чинного законодавства України, відповідачка погодилась на запропонований розмір процентів за користування позикою та зобов`язалась їх сплатити.

Під час ухвалення рішення, судом було зменшено суму заявлених витрат на правничу допомогу до 2000,00 грн, на думку суду саме такий розмір відповідає критеріям дійсності, обґрунтованості, розумності і співмірності відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

ОСОБА_1 подала до Сумського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 27.07.2026 в частині надмірно стягнути відсотків та задовольнити частково, стягнувши з неї суму основної заборгованості в розмірі 5000,00 грн та суму відсотків, які зазначені в графіку платежів, в розмірі - 1 110,40 грн.

У скарзі зазначає, що суд першої інстанції не встановив належними та допустимими доказами, суму заборгованості по відсоткам в розмірі 28105,00 грн, в той час коли відповідно до умов кредитного договору та Графіку платежів відповідно до пункту 1.6 кредитного договору № 4164329 від 11.11.2020 розрахунок зобов`язань позичальника із зазначенням строків виконання, умов кредитування, загальної суми платежу, основної суми кредиту, процентів за користування кредитом, процентних ставок, абсолютного значення подорожчання кредиту та орієнтовної загальної вартості кредиту визначається у Графіку платежів, який є Додатком № 1 до договору. Вказала, що пунктом 1.7.3 самого кредитного договору передбачено, що орієнтовна загальна вартість кредиту при використанні Загальних умов кредитування становить 6 110,40 грн. Проте, суд першої інстанції належним чином не перевірив розрахунок заборгованості позивача. Послалася на те, що паспорт споживчого кредиту не може бути використаний як самостійна підстава для визначення умов кредитного договору.

Вказала, що наявна невідповідність переходу права вимоги. Так, в рішенні суду першої інстанції суд зазначив, що 29.10.2025 ТОВ «Алекскредит» передало ТОВ «Секвоя Капітал» право вимоги за кредитним договором № 4164329 від 11.11.2020. Водночас при описі наступного відступлення права вимоги від ТОВ «Секвоя Капітал» до ТОВ «ФК «Солвентіс» в оскаржуваному рішенні зазначено кредитний договір № 424474 від 01.12.2020, який не є кредитним договором, укладеним з нею, як боржником.

Крім того, вважає, що судові витрати також підлягають перерозподілу, оскільки рішення оскаржується в частині розміру стягнутої заборгованості і у випадку часткового задоволення апеляційної скарги і зменшення розміру задоволених вимог істотно зменшиться і розмір стягнутих судом судових витрат, відповідно пропорційно до задоволених позовних вимог.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.08.2026 справу передано судді-доповідачеві – Черних О.М.

Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 08.09.2026 відкрито апеляційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 08.09.2026 справу призначено до розгляду у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи.

Короткий зміст відзиву

22.09.2026 представник ТОВ «ФК «Солвентіс» через підсистему «Електронний суд» направив відзив на апеляційну скаргу в якому просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі, а рішення першої інстанції залишити без змін. Вказує, що доводи апеляційної скарги не містять належних аргументів, які б могли спростувати встановлені судом факти чи поставити під сумнів правильність ухваленого рішення. Рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм процесуального та матеріального права.

Позиція апеляційного суду

Відповідно до ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що апеляційна скарга подана на рішення суду з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Мотиви з яких виходить апеляційний суд застосовані норми права

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Фактичні обставини справи

Судом першої інстанції встановлено, що 11.11.2020 між ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №4164329, який був підписаний у порядку, визначеному ЗУ «Про електронну комерцію», згідно якого ОСОБА_1 було надано кредит в розмірі 5000,00 грн, строком до 23.05.2021, зі сплатою відсотків 1,70% на день (базовий період з 11.11.2020 по 24.11.2020), 3,0% на день (спеціальний період з 25.11.2020 по 23.05.2021) (матеріали електронної справи).

Відповідно до довідки ТОВ «ФК «Еланс» - 11.11.2020 на рахунок № НОМЕР_1 було здійснено переказ коштів в сумі 5000,00 грн (а.с.10).

29.10.2025 між ТОВ «Алекскредит» та ТОВ «Секвоя Капітал» було укладено Договір факторингу №29/10-2025, відповідно до якого до ТОВ «Секвоя Капітал» перейшло право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором №4164329 від 11.11.2020 (а.с.13,16 та матеріали електронної справи)

31.10.2025 між ТОВ «Секвоя Капітал» та ТОВ «ФК «Солвентіс» було укладено Договір факторингу №ДФ-31102025, відповідно до якого до ТОВ «ФК «Солвентіс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором №4164329 від 11.11.2020 (а.с.15,17 та матеріали електронної справи).

Відповідно до розрахунку заборгованості, за період з 11.11.2020 по 23.05.2021 відповідачка має заборгованість у сумі 33105 грн, яка складається з 5000,00 грн - заборгованість по тілу кредиту та 28105,00 грн - заборгованість по відсоткам (а.с.14, матеріали електронної справи).

Згідно відповіді на запит, наданою АТ КБ «ПриватБанк» від 29.05.2026 року на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_1 на яку в період з 11.11.2020 по 17.11.2020 року було здійснено зарахування коштів в сумі 5000,00 грн. (а.с.38-39).

Застосовані норми права

Постановляючи рішення про задоволення позову, місцевий суд виходив з того, що відповідачка, скориставшись кредитними коштами, умови договору не виконала, у зв`язку з чим у неї виникла заборгованість у сумі 33105,00 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, оскільки вони відповідають матеріалами справи та вимогам закону.

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно з ч. 1-2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

У постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №910/3105/21 зроблено висновок, що використання електронного підпису, який відповідає вимогам до кваліфікованого електронного підпису, дозволяє забезпечити електронну ідентифікацію підписувача і гарантує цілісність підписаних даних, а також має презумпцію відповідності особистому підпису (ст. 14, 18, 23 Закону України «Про електронні довірчі послуги»).

Висновок про правомірність використання при укладенні електронного договору електронного підпису у виді одноразового ідентифікатора зроблено також і в постанові Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №623/2936/19.

У ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 527 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України).

У даній справі відповідачка не оспорює факт укладення кредитного договору та отримання грошових коштів у сумі 5000,00 грн, у зв`язку з чим колегія суддів доходить висновку, що подані позивачем докази в їх сукупності є достатніми та переконливими для встановлення наявності між сторонами зобов`язальних правовідносин за договором кредиту від 11.11.2020 №4164329.

Доводи апеляційної скарги стосуються виключно правильності нарахування та стягнення 28105,00 грн процентів за користування кредитом, зокрема застосування процентної ставки 3 % на день у спеціальний період, а також розподілу судових витрат, залежно від вирішення питання щодо зазначеної суми. Отже, із урахуванням меж апеляційного перегляду, визначених статтею 367 ЦПК України, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції підлягає перевірці саме в цій частині.

Перевіряючи правильність нарахування процентів за користування кредитом та висновок суду першої інстанції про їх стягнення в розмірі 28105,00 грн, колегія суддів виходить із наступного.

Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Як установлено судом, сторони погодили декілька варіантів нарахування процентів залежно від умов користування кредитом. Зокрема, при використанні Позичальником Загальних умов кредитування процентні ставки складають:- в Базовий період з 11.11.2020 року до 24.11.2020 року (включно) - 1,70 % за один день користування Кредитом (Базова процентна ставка - п. 2.3. Правил);- в Спеціальний період (п. 2.40. Правил) з 25.11.2020 року до 23.05.2021 року (включно) — 3 % за один день користування Кредитом (Спеціальна процентна ставка - п. 2.34. Правил). При цьому пунктом 3.1 Договору № 4164329 визначено кінцеву дату виконання договору 23.05.2021 включно.

Отже, умови Договору № 4164329 щодо розміру процентних ставок, періодів їх застосування та кінцевої дати виконання зобов`язань сформульовані сторонами безпосередньо в тексті кредитного договору та його додатках і не містять внутрішньої суперечності чи двозначності. Зміст цих умов дає можливість однозначно визначити як розмір процентної ставки, що підлягає застосуванню, так і період, протягом якого вона може нараховуватися.

У зв`язку з цим доводи апеляційної скарги про необхідність тлумачення умов Договору № 4164329 щодо нарахування процентів на користь позичальника лише з огляду на співвідношення суми фактично нарахованих процентів із сумою отриманого кредиту та орієнтовною вартістю кредиту не можуть бути прийняті.

Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 07.09.2026 у справі № 552/672/23, відповідно до яких правило про тлумачення нечітких або двозначних положень договору про споживчий кредит на користь споживача підлягає застосуванню за наявності саме такої неоднозначності умов договору. Саме по собі виникнення спору щодо розміру заборгованості або незгода позичальника з економічними наслідками погодженого сторонами механізму нарахування процентів не свідчить про нечіткість чи двозначність відповідних положень договору.

У цій справі сторони чітко визначили, що у разі невикористання лояльних умов кредитування застосовуються загальні умови, за якими процентна ставка у базовий період становить 1,70 % на день, а у спеціальний період 3 % на день. При цьому спеціальний період прямо визначений сторонами як період із 25.11.2020 до 23.05.2021 включно. Тому підстав для висновку про те, що умови Договору № 4164329 допускають різне розуміння порядку нарахування процентів, колегія суддів не вбачає.

Доводи апеляційної скарги про те, що в паспорті споживчого кредиту та графіку платежів зазначено загальні витрати за кредитом у розмірі 1110,40 грн, тоді як позивач просить стягнути 28105,00 грн процентів, ґрунтуються на помилковому тлумаченні механізму кредитування, оскільки перша сума є складовою орієнтовної загальної вартості кредиту за загальними умовами кредитування. Ураховуючи, що відповідач передбачений графіком платіж не здійснив, у спеціальному періоді залишалася заборгованість у розмірі не 1,00 грн, а 5 000,00 грн, на яку й здійснювалося нарахування процентів.

Доводи апеляційної скарги, щодо невідповідності даних в реєстру боржників, як підтвердження переходу права вимоги до позивача від первісного кредитора не є обґрунтованими доводи скарги виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

У постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі №2-2035/11 викладено висновок, що тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 23.02.2022 року у справі №761/1543/20, від 23.02.2022, у постанові від 19.01.2022 року у справі №639/86/17, у постанові від 14.07.2021 року у справі №554/8549/15-ц.

Із матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ФК «Солвентіс» надало належні та допустимі докази на підтвердження переходу до нього права вимоги за договором про надання кредиту до ОСОБА_1 , а саме: Договір факторингу №29/10-2025 від 29.10.2025, відповідно до якого до ТОВ «Секвоя Капітал» перейшло право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором №4164329 від 11.11.2020 та договір факторингу від 31.10.2025 №ДФ-31102025, відповідно до якого до ТОВ «ФК «Солвентіс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором №4164329 від 11.11.2020. надано відповідні витяги реєстрів боржників, витяги з додатків.

Апеляційний суд також враховує, що ОСОБА_1 не зверталась із письмовою заявою про припинення дії договору ні до первісного кредитора, ні до його правонаступників.

Отже, ТОВ «ФК «Солвентіс», як новий кредитор, набуло право вимоги до ОСОБА_1 за договором про надання кредиту.

Не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і доводи скарги про те, що при описі відступлення права вимоги від ТОВ «Секвоя Капітал» до ТОВ «ФК «Солвентіс» в оскаржуваному рішенні зазначено кредитний договір № 424474 від 01.12.2020, який не є кредитним договором, укладеним із відповідачкою, оскільки в матеріалах електронної справи наявний належним чином завірений витяг про з реєстру боржників до договору факторингу №дФ-31102025 від 31.10.2025 – де вказано про отримання ТОВ «ФК «Солвентіс» права вимоги по кредитному договору № 4164329 від 11.11.2020 із зазначенням РНОКПП відповідачки та її особистих даних.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.)

Щодо судових витрат

Судом першої інстанції вирішено питання щодо розподілу судових витрат, а саме стягнуто з відповідачки на користь позивача судовий збір в сумі 2662,40 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 2000,00 грн.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (§80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (§95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2024 №686/5757/23 виснувала, що в частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Близькі за змістом висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №922/1964/21.

З огляду на викладене, визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, колегія суддів бере до уваги норми ч. 4 ст. 137 ЦПК України, характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання робіт, значення справи для сторін, з урахуванням вимог розумності та справедливості, вважає, що визначена сума витрат на правничу допомогу судом першої інстанції в сумі 2000 грн, відповідає вимогам розумності, справедливості та співмірності.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції залишено без змін, а апеляційну скаргу — без задоволення, підстави для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення відсутні, у зв`язку з чим відповідно до вимог статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника та перерозподілу не підлягають.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив стягнути 4000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції. Вказані витрати останній пов`язував зі складанням відзиву на апеляційну скаргу.

Згідно з ч. 1 - 3 ст. 12, ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).

З відзиву на апеляційну скаргу вбачається, що його було підписано ОСОБА_2 , який є керівником ТОВ «ФК «Солвентіс» згідно наданого витягу. На підтвердження своїх вимог останній не надав жодних відповідних документів, щодо наданих послуг чи вартості надання послуг адвокатами.

Враховуючи викладене, оскільки позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що у зв`язку зі складанням відзиву на апеляційну скаргу ним були понесені витрати на професійну правничу допомогу, у стягненні вказаних витрат необхідно відмовити.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог.

Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382, 389 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 28.07.2026 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 15.10.2026.

Головуючий - О.М. Черних

Судді: А.О. Замченко

А.М. Худик