Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №522/19497/25-Е — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/7924/26

Справа № 522/19497/25-Е

Головуючий у першій інстанції Абухін Р. Д.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого Сєвєрової Є.С.,

суддів: Вадовської Л.М., Таварткіладзе О.М.,

учасники справи:

позивач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у передбаченому ст. 369 ЦПК України порядку цивільну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до ОСОБА_1 про стягнення суми надміру виплаченої пенсії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 травня 2026 року, ухвалене у складі судді Абухіна Р.Д.,

встановив:

У серпні 2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області звернулось з позовом до ОСОБА_1 в якому просило стягнути з останнього на користь позивача суму надміру виплаченої пенсії у розмірі 21333,82 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку та отримував пенсію по інвалідності за Законом України від 09.07.2003 №1058 з 25.09.2024 - 31.03.2025, на підставі заяви від 20.11.2024 № 9304, виписки з акту огляду МСЕК від 25.09.2024 до довідки серії 12 ААГ № 972770. Виплата пенсії була припинена на підставі витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Державної установи «Український державний науководослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» від 13.03.2025 №ЦО-13012, відповідно до якої, відповідачу групу інвалідності не встановлено, інвалідність скасовано з 25.09.2024. Листом від 18.07.2025 № 1500-0404-8/125584 відповідача повідомлено про те, що на підставі витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Державної установи «Український державний науководослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України», від 13.03.2025 №ЦО-13012, останньому не встановлено групу інвалідності з 25.09.2024, у зв`язку з чим у ОСОБА_1 виникла передплата пенсії в сумі 21333,82 грн. за період з 25.09.2024 по 31.03.2025, та запропоновано відповідачу внести зазначені кошти на рахунок Пенсійного фонду України як переплату пенсії. ОСОБА_1 права на отримання пенсії по інвалідності не має. На момент звернення до суду кошти на рахунок Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області не надходили. Оскільки відповідач добровільно не відшкодував вказані кошти, позивач звернувся до суду з позовом про їх стягнення у примусовому порядку.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22.05.2026 позов Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до ОСОБА_1 про стягнення суми надміру виплаченої пенсії задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Головного управління Пенсійного України в Одеській області р/р НОМЕР_1 через АТ "ОЩАДБАНК" МФО 300465, код ЄДРПОУ 00035323 суму надміру виплаченої пенсії у розмірі 21 333, 82 гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рахунок в Одеському обласному управлінні АТ “Ощадбанк” м. Одеса, р/р НОМЕР_2 , МФО 328845, код ЄДРПОУ 20987385 суму сплаченого судового збору 2422,40 гривень.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що повернення надмірно сплачених сум пенсій можливе шляхом стягнення таких сум лише у випадку, якщо така надмірна сплата відбулась з вини пенсіонера, зокрема, у випадку надання ним недостовірних (явно неправильних) даних, тобто у випадку недобросовісної поведінки набувача.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції поклав в основу рішення витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №ЦО-13012 від 13.03.2025, відповідно до якого відповідачу не встановлено групу інвалідності та інвалідність скасовано з 25.09.2024. Разом з тим, судом не враховано, що зазначене рішення було прийнято заочно, без фактичного проходження скаржником повторного огляду, без особистої участі та без можливості надати пояснення, документи, медичні обстеження та інші докази щодо стану здоров`я. Таким чином, фактично скаржника було позбавлено встановленого державою статусу інвалідності не за результатами повторного медико-соціального огляду за участю особи, а виключно на підставі заочного розгляду документів. Сам факт існування витягу з рішення експертної команди не може автоматично свідчити про наявність вини пенсіонера та його недобросовісність. Суд першої інстанції помилково зазначив, що оскільки рішення експертної команди не було оскаржене, то воно є безумовною підставою для повернення пенсійних виплат.

Суд першої інстанції не врахував, що повторний огляд особи, строк якого припав на період дії воєнного стану, регулюється спеціальними нормами. У зв`язку із повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України та введенням воєнного стану Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30.03.2022 №390 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо строку повторного огляду осіб з інвалідністю та продовження строку дії деяких медичних документів в умовах воєнного стану». Пунктом 3 зазначених Змін передбачено, що повторний огляд, строк якого припав на період дії воєнного стану на території України, переноситься на строк після припинення або скасування воєнного стану, але не пізніше шести місяців після його припинення або скасування, за умови неможливості направлення осіб з інвалідністю лікарсько-консультативною комісією на медико-соціальну експертизу. Отже, законодавець прямо передбачив механізм збереження статусу інвалідності у період воєнного стану у випадках, коли проведення повторного огляду є неможливим.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 13.07.2026 відкрито апеляційне провадження у справі. Встановлено строк у п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі та роз`яснено, що відзив повинен відповідати вимогам статті 360 ЦПК України і до нього мають додаватися докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

27.07.2026 до канцелярії Одеського апеляційного суду від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - Дубрової В.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22.05.2026, в якому сторона позивача заперечує проти вимог апеляційної скарги, вважає їх незаконними та безпідставними.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи і у такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частина 1 статті 60 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає вищезазначеним вимогам законодавства. На підставі наявних у справі, наданих її учасниками та досліджених судом доказів суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову.

Мотиви прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі та відхилення аргументів відзиву на апеляційну скаргу

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною першою статті 30 Закону №1058 передбачено, що пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.

Відповідно до частини 1 статті 34 Закону № 1058 пенсія по інвалідності призначається на весь строк встановлення інвалідності.

Згідно частини 1 статті 50 Закону № 1058 суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

Зловживанням є умисні протиправні дії пенсіонера, спрямовані на безпідставне отримання пенсій, або отримання пенсії у більшому, ніж визначено законом, розмірі.

Відповідно до частини 1 статті 103 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, надміру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім`ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії. Відрахування на підставі рішень органу, що призначає пенсії, провадяться в розмірі не більше 20 процентів пенсії понад відрахування з інших підстав.

Механізм повернення коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, регулюється Порядком повернення сум пенсій, виплачених надміру, та списання сум переплат пенсій, що є безнадійними до стягнення (далі Порядок), затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України № 6-4 від 21 березня 2003 року.

Відповідно до пункту 4 вказаного порядку у разі припинення виплати пенсії відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058 решта переплати пенсії, що стягувалася за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України, або суми пенсії, виплачені надміру внаслідок рахункової помилки, у випадку відмови пенсіонера від добровільного повернення виплачених сум стягуються в судовому порядку.

Згідно пункту 3 цього Порядку, суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України чи в судовому порядку відповідно до статті 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», рішення про стягнення приймає територіальний орган Пенсійного фонду України, в якому пенсіонер перебуває на обліку як одержувач пенсії.

Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно зі статтею 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Отже, законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14 та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 545/163/17.

Згідно із частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Наведене узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц, постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 607/4570/17-ц.

Колегія суддів звертає увагу, що зловживанням з боку пенсіонера в розумінні частини першої статті 103 Закону №1788-ХІІ є, зокрема, подання ним документів з явно неправильними відомостями, про які йому було достовірно відомо.

Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2016 року у справі №686/26486/14-а та постановах Верховного Суду від 25 вересня 2018 року у справі №340/644/15-а та від 21 лютого 2020 року у справі №173/424/17(2-а/173/41/2017).

Отже, для правильного вирішення питання про утримання надміру сплачених сум пенсії орган, що уповноважений призначати пенсії, має достеменно встановити, що факт переплати пенсії, що враховуються при її обчисленні, відбувся у зв`язку із поданням пенсіонером завідомо недостовірних відомостей.

Оцінюючи докази, що свідчать про можливе зловживання, суду слід виходити з презумпції дійсності документів, наданих для призначення/перерахунку пенсії, та презумпції добросовісності заявника. Ці презумпції може бути спростовано на підставі доказів, що доводять умисел заявника на отримання пенсії без законних для цього підстав.

Правовою позицією Верховного Суду України у справі № 6-91цс14 (постанова від 02 липня 2014 року) визначено, що до правовідносин щодо набуття грошових коштів без достатньої правової підстави, якщо ці кошти є пенсійною виплатою, яка проведена іншою особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, застосуванню підлягають положення ст. 1215 ЦК України, за якою зазначені грошові кошти поверненню не підлягають.

Тобто, до правовідносин щодо набуття грошових коштів без достатньої правової підстави, якщо ці кошти є пенсійною виплатою, яка проведена іншою особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, застосуванню підлягають положення ст. 1215 ЦК, за якою зазначені грошові кошти поверненню не підлягають. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц та постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 607/4570/17-ц зазначено, що: «правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум».

Колегія суддів зазначає, що обов`язок довести недобросовісність набувача грошових сум, зазначених у п. 1 ч. 1ст. 1215 ЦК України, покладається на сторону, яка вимагає повернення цих коштів.

З 1 січня 2025 року експертиза щодо встановлення інвалідності відповідно до законодавства для повнолітніх осіб проводиться експертними командами з оцінювання повсякденного функціонування особи, сформованими відповідно до Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 № 1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» (далі - Постанова № 1338). Вказаною постановою затверджені: Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи; Порядок проведення оцінювання повсякденного функціонування особи; Критерії направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи; Порядок функціонування електронної системи щодо оцінювання повсякденного функціонування особи; Критерії встановлення інвалідності. Відповідно до пункту 3 Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи експертні команди формуються з метою організації та проведення оцінювання повсякденного функціонування особи (далі оцінювання) відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи та критеріїв направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затверджених Постановою № 1338. Пунктом 6 Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи передбачено, що оцінювання проводиться: Центром оцінювання функціонального стану особи (далі - ЦОФСО); експертними командами, сформованими на базі закладів охорони здоров`я.

Згідно пункту 7 Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи права та обов`язки ЦОФСО за рішенням МОЗ покладаються на підприємство, установу або організацію, що належить до сфери управління МОЗ, та має ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики.

Пунктом 10 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи визначено, що рішення про встановлення інвалідності, прийняті до набрання чинності цієї постанови переглядаються ЦОФСО з дотриманням вимог, встановлених цим Порядком.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 03 грудня 2024 року № 2022 права та обов`язки ЦОФСО покладено на державну установу «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України». Зазначеним наказом затверджено Положення про Центр оцінювання функціонального стану особи. Згідно норм статті 35 Закону № 1058 державною установою «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» передано інформацію про скасування рішень медикосоціальних експертних комісій за результатами перевірки обґрунтованості рішень експертними командами ЦОФСО.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебував на обліку та отримував пенсію як особа з інвалідністю, призначену відповідно до Закону № 1058.

Відповідно до виписки з акту огляду МСЕК від 25.09.2024 до довідки серії 12 ААГ № 972770 ОСОБА_1 з 25.09.2024 встановлено третю групу інвалідності, причина інвалідності - загальне захворювання. Інвалідність встановлена до 01.10.2025. Дата чергового переогляду 25.09.2025.

Відповідно до Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, що надсилається до територіальних органів Пенсійного фонду України, від 13.03.2025 №ЦО-13012, ОСОБА_1 з 13.03.2025 групу інвалідності не встановлено.

На підставі Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, що надсилається до територіальних органів Пенсійного фонду України, від 13.03.2025 №ЦО-13012, відповідачу з 01.04.2025 виплату пенсії припинено.

Рішенням заступника начальника відділу з питань відрахувань управління з питань виплат Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області Інги Лопатко про прийняття суми переплати на облік від 18.07.2025 №2599, відбувся розгляд пенсійної справи і особового рахунку НОМЕР_3 ОСОБА_1 , який одержував пенсію по інвалідності в розмірі 3524 грн 81 коп. на місяць, було встановлено, що сума переплати 21333 грн 82 коп. згідно з довідкою відділу опрацювання документації № 1 управління з питань виплат Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області утворилася за період з 25.09.2024 по 31.03.2025. У зв?язку з невстановленням групи інвалідності з 25.09.2024 відповідно інформації з Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, що надсилається до територіальних органів Пенсійного фонду України, від 13.03.2025 №ЦО-13012, утворилась переплата в розмірі 21333 грн 82 коп., яка прийнята на облік в липні 2025 року.

Листом від 18.07.2025 № 1500-0404-8/125584 відповідача повідомлено про те, що на підставі витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Державної установи «Український державний науководослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України», від 13.03.2025 №ЦО-13012, останньому не встановлено групу інвалідності з 25.09.2024, у зв`язку з чим у ОСОБА_1 виникла передплата пенсії в сумі 21333,82 грн. за період з 25.09.2024 по 31.03.2025, та запропоновано відповідачу внести зазначені кошти на рахунок Пенсійного фонду України як переплату пенсії.

На момент звернення до суду кошти на рахунок Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області не надходили. Оскільки відповідач добровільно не відшкодував вказані кошти, позивач звернувся до суду з позовом про їх стягнення у примусовому порядку.

Колегія суддів, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та доводи позовної заяви та заперечення на них, дійшла висновку, що суд першої інстанції не врахував, що позивач не навів належних та допустимих доказів щодо подання ОСОБА_1 свідомо фальшивих документів, документів із неправильними відомостями або приховання достовірних даних про свій стан здоров`я та інші обставини, що впливають на встановлення права особи з інвалідністю на пенсію по інвалідності. До справи не долучені докази на підтвердження того, що позивач будь-яким чином вплинув на рішення медико-соціальної комісії від 25.09.2024 щодо встановлення йому III групи інвалідності.

Сам по собі витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Державної установи «Український державний науководослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України», від 13.03.2025 №ЦО-13012, жодних підстав для невстановлення інвалідності не містить. Водночас, суд першої інстанції невмотивовано відмовив у задоволенні клопотання відповідача про витребування відомостей, чим допустив неповне з`ясування обставин справи.

Отже, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження фактів подання ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області завідомо неправдивих документів, які стали підставою для призначення пенсії, а також зловживання з боку відповідача, або його недобросовісності.

Таким чином, позивачем не доведено факт зловживань з боку відповідача ОСОБА_1 його винуватості чи недобросовісності щодо надання недостовірних даних та отримання пенсії, оскільки правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються. Позивач не надав до суду будь-які докази наявності вини чи зловживань з боку відповідача при отриманні пенсії та до позовної заяви не надано належні та допустимі докази вчинення відповідачем неправомірних дій для отримання пенсії.

Отже, за відсутності рахункової помилки та зловживань з боку відповідача, стягнення надміру виплачених сум пенсії з отримувача пенсійних виплат не допускається.

З огляду на зазначене, позивач (платник грошових коштів) не довів недобросовісності у діях відповідача (набувача пенсії), а тому немає підстав для задоволення позовних вимог про стягнення надмірно отриманих коштів у вигляді нарахованої та виплаченої пенсії в розмірі 21333,82 грн. за період з 25.09.2024 по 31.03.2025.

В пункті 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року зазначено, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Аналогічний висновок також міститься у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», у справі «Ґаші проти Хорватії» та у справі «Трґо проти Хорватії» (постанова Верховного Суду від 05 лютого 2018 року у справі № 556/1231/17).

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Lelas v. Croatia» від 20 травня 2010 року і «Toscuta and Others v. Romania» від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Oneryildiz v. Turkey» від 18 червня 2002 року та «Beyeler v. Italy» від 05 січня 2000 року). Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Встановивши відсутність двох умов, за наявності яких відповідно до вимог ст. 1215 ЦК України та ст. 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» можливе повернення безпідставно виплаченої пенсії (рахункової помилки з боку позивача і недобросовісності/зловживання з боку відповідача), колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Вказане кореспондується із висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 року в справі № 530/95/17 (провадження № 61-14755св18).

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є обґрунтованими, а тому вона підлягає задоволенню.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Ураховуючи, що невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення останнім вищезазначених норм матеріального та процесуального права, призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. Необхідно ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, за вищевказаного обґрунтування.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

ОСОБА_1 сплатив судовий збір за звернення з апеляційною скаргою у розмірі 3633,60 гривень.

У зв`язку із скасуванням судового рішення відповідно до ст.141, п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України, апеляційний суд покладає на позивача витрати по оплаті судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 3633,60 грн.

Згідно з ч. ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 травня 2026 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 3633,60 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному не підлягає за винятками, передбаченими частиною 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий суддя: Є.С. Сєвєрова

Судді: Л.М. Вадовська

О.М. Таварткіладзе