Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №947/11966/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/578/26

Справа № 947/11966/25

Головуючий у першій інстанції Скриль Ю. А.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Таварткіладзе О.М.,

суддів: Вадовської Л.М., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» на рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 серпня 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» звернулось до Київського районного суду міста Одеси з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 15.03.2024 року №7688222 у розмір 103 208,60 грн., а також про стягнення судових витрат зі сплати судового збору розмірі 2 422,40 грн. та на правову допомогу – 25 000 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 15.03.2024 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту № 7688222, відповідно до якого відповідач отримав кредит у сумі 21 300,00 грн., строком на 360 днів, стандартна процентна ставка складає 2,20% в день, знижена процентна ставка – 0,44% в день. Договір про надання споживчого кредиту від 15.03.2024 року № 7688222 укладений між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 шляхом його підписання ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором А6276. З боку товариства міститься власноручний підпис його директора та печатка ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА».

У подальшому, 16.03.2024 року, між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладена Додаткова угода до Договору від 15.03.2024 року № 7688222 про надання споживчого кредиту, відповідно до якої сторони домовились збільшити суму кредиту на 3 700,00 грн., і загальний розмір кредиту складає 25000,00 грн. 27.01.2025 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та позивачем ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» укладений Договір факторингу № 27.01/25-Ф, відповідно до якого ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» відступило на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» право вимоги до боржників за грошовими зобов`язаннями, в тому числі за договором про надання споживчого кредиту від 15.03.2024 року № м 7688222, укладеного між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 .

Через неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань, в останнього виникла заборгованість за кредитним договором, яка станом на 17.03.2025 складає 103208,60 грн., з них: 24790,00 грн. - заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту), 65918,60 грн. – заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги, 12 500,00 грн. – заборгованість за пенею та/або штрафами. Зазначені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 06 серпня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» заборгованість за кредитним договором від 15.03.2024 року № 7688222 (з Додатковою угодою від 16.03.2024 року), яка станом на складає 24 790 (двадцять чотири тисячі сімсот дев`яносто) гривень 00 копійок та становить заборгованість за тілом кредиту.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» судовий збір у розмірі 581 (п`ятсот вісімдесят одна) гривні 86 копійок та витрат на правничу допомогу у розмірі 6005 (шість тисяч п`ять) 00 гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішенням Київського районного суду м. Одеси від 06 серпня 2025 року в частині відмови у стягненні процентів за користування позикою у розмірі 65 918,60 грн. та штрафу за прострочення виконання зобов`язання у розмірі 12 500 грн скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що первісним кредитором здійснювалися нарахування процентів з 15.03.2024 року по 13.07.2024 року, тобто, до 21.08.2024 року, а тому висновки суду про невідповідність процентної ставки, встановленої в договорі Закону України «Про споживче кредитування» не відповідають дійсності, оскільки станом на момент укладання договору позики законодавством була встановлена процентна ставка не більше 2,5% в день (перші 120 днів перехідного періоду діяли до 21.04.2024 року), а тому, первісний кредитор правомірно нараховував проценти за користування позикою за процентною ставкою, визначеною умовами договору в розмірі 2,2 %.

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання боржником визначені статтями 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов`язують його сплати суму боргу кредитору.

Враховуючи вищевикладене, слід підсумувати, що первісним кредитором було правомірно нараховано проценти за користування позикою, таке нарахування визначено умовами укладеного договору та нормами чинного законодавства, відповідач має обов`язок перед позивачем повернути отримані за договором кошти та сплатити проценти за їх користування, проте, суд, неправомірно відмовив у задоволенні вимог про стягнення з відповідача процентів, мотивуючи це тим, що умова договору про нарахування процентів не відповідає законодавству та є, на думку суду нікчемною.

Щодо стягнення із відповідача штрафу за порушення позичальником зобов`язання. Правові наслідки порушення грошового зобов`язання боржником визначені статтями 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов`язують його сплати суму боргу кредитору.

Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Умовами договору передбачено, що у випадку невиконання та/або неналежного виконання споживачем зобов`язань щодо повернення суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, споживач зобов`язаний сплатити підприємству штраф у розмірі 639,00 грн. на четвертий день такого невиконання та/або неналежного виконання та у розмірі 213,00 грн., починаючи з п`ятого дня за кожний день невиконання та/або неналежного виконання.

Законом України № 3498-IX від 22.11.2023 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» були внесені зміни до ЗУ "Про споживче кредитування", зокрема до Прикінцевих та Перехідних положень.

Так відповідно до пункту 6 Прикінцевих та Перехідних положень ЗУ "Про споживче кредитування" у разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.

Кредитний договір відповідачем був укладений 15.03.2024 року, тобто після набуття чинності змін до ЗУ "Про споживче кредитування", а тому позивачем було правомірно заявлено вимогу про стягнення штрафу, з огляду також на те, що нормами ЦК України врегульовано загальне питання про звільнення від сплати неустойки позичальників при отримані кредиту (позики), в той час як ЗУ "Про споживче кредитування" є спеціальною нормою, яка регулює питання щодо загальних правових та організаційних засад споживчого кредитування. Документ сформований в системі «Електронний суд» 05.09.2025 року.

Відповідно до умов кредитного договору відповідачем був укладений саме споживчий кредитний договір, тобто ним у позику були отримані гроші для придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника, а тому в цьому випадку мають застосовуватись саме норми ЗУ "Про споживче кредитування".

Зважаючи на викладене, вимога про стягнення з відповідача на користь позивача штрафу у розмірі 12 500,00 грн. за прострочення позичальником виконання зобов`язання є правомірною та підлягає задоволенню, проте, судом, при ухваленні оскаржуваного рішення не було розглянуто питання щодо стягнення з штрафу за прострочення позичальником виконання зобов`язання, у зв`язку з чим рішення в цій частині також підлягає скасуванню з подальшим постановленням нового рішення про задоволення відповідної вимоги

Будучи в розумінні ст.ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, на 01.09.2026 року на 15:00 год. ОСОБА_1 не з`явився, причини неявки не повідомив, про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не клопотав, заяв про відкладення розгляду справи не подавав.

Присутня в судовому засіданні в режимі відеоконференції представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» адвокат Демарчук Наталя Олександрівна не заперечувала проти розгляду справи за фактичної явки.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наведених у цій постанові підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 п.2 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду першої інстанції не відповідає.

Із матеріалів справи вбачається, що рішення суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором від 15.03.2024 року № 7688222 (з Додатковою угодою від 16.03.2024 року), яка станом на складає 24 790 (двадцять чотири тисячі сімсот дев`яносто) гривень 00 копійок яка становить заборгованість за тілом кредиту, ніким із сторін в установленому законом порядку не оскаржується, тому в цій частині рішення суду не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції згідно положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України та п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» № 12 від 24.10.2008 року.

Предметом апеляційного розгляду є рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування позикою у розмірі 65 918,60 грн. та штрафу за прострочення виконання зобов`язання у розмірі 12 500 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимогах Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в частині заборгованості за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги у розмірі 65918,60 грн. та заборгованості за пенею та/або штрафами у розмірі 12 500,00 грн., суд першої інстанції виходив з того, що умови пунктів 1.5.1, 1.7.1, 1.7.2 Договору про надання споживчого кредиту від 15.03.2024 року № 76882522 щодо встановленої денної процентної ставки розмірі 2,20% (стандартна за весь стирок користування кредитом), та 2,05% (стандартна процентна ставка з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки) є нікчемними. Суд, визнавши нікчемність вказаного пункту щодо встановлення денної процентної ставки у розмірі 2,20% (стандартна за весь строк користування кредитом, та 2,05% (стандартна процентна ставка з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки), не застосовує нарахування процентів за користування кредитом виходячи з розміру максимальної процентної ставки 1%, встановлений Законом України «Про споживче кредитування», оскільки в силу нікчемності вказаних умов пунктів 1.5.1, 1.7.1, 1.7.2 Договору про надання споживчого кредиту від 15.03.2024 № 76882522, проценти є неузгодженими, а отже, не підлягають нарахуванню та стягненню.

Колегія суддів частково не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 15.03.2024 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту № 7688222, відповідно до п. 1.3 якого сума кредиту складає 21300,00 грн., строком на 360 днів, періодичність сплати платежів – 30 днів (п. 1.4 Договору).

Відповідно до п. 1.5 цього договору стандартна процентна ставка складає 2,20% в день та застосовується в межах строку кредитування, вказаного у п. 1.4 цього договору, знижена процентна ставка – 0,44% в день.

У подальшому, 16.03.2024 року , між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладена Додаткова угода до Договору від 15.03.2024 року № 7688222 про надання споживчого кредиту, відповідно до якої сторони домовились збільшити суму кредиту на 3 700,00 грн., і загальний розмір кредиту складає 25 000,00 грн. Пунктом п. 1.3 додаткової угоди встановлена процентна ставка: стандартна процентна ставка за весь строк користування кредитом складає 2,20% в день, стандартна процента ставка з урахування періоду застосування зниженої процентної ставки 2,05% в день.

Згідно з договором про надання споживчого кредиту товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати обов`язки, передбачені договором.

Договір про надання споживчого кредиту від 15.03.2024 року № 7688222 укладений між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 шляхом його підписання ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором А6276. З боку товариства міститься власноручний підпис його директора та печатка ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА». Додаткова угода до цього договору підписана відповідачем 16.03.2024 року електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора С2067.

Факт перерахування кредитних коштів у розмірі 21 300,00 грн. (15.03.2024 року) та 3 700,00 грн. (16.03.2024) підтверджується витребуваною з АТ «ТАСКОМБАНК» інформацією від 29.07.2025 року № 4697/47.7.-БТ, відповідно до якої встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) оформлено віртуальну банківську платіжну картку № НОМЕР_2 , яка існує тільки в цифровій формі, без фізичного носія. Окрім цього встановлено, що 15.03.2024 року о 15:25:19 на рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_3 зараховані кредитні кошти у розмірі 21 300,00 грн., відправник UA283220010000026508390000013.

Також, 16.03.2024 року о 15:47:15 на його рахунок зараховано 3700,00 грн., відправник UA283220010000026508390000013.

Відповідно до листа ТОВ «ПЕЙТЕК» від 29.01.2025 № 20250129-2.1, ТОВ «ПАЙТЕК» інформує ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», що на виконання умов Договору про організацію переказу грошових коштів від 19.01.2022 року № 190122-1 (втратив чинність 04.07.2024 року) та Договору про надання платіжних послуг з переказів коштів без відкриття рахунку від 04.07.2024 року № 04072024-3 здійснене успішне перерахування коштів на користь фізичних осіб від ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА». Серед переліку перерахувань міститься одна транзакція датована 15.03.2024 року о15:25 годині, яка здійснена на суму 21 300,00 грн. (порядковий номер 223), та зазначено, що «15.03.2024 року о 15:25:17 на суму 21300 грн., номер транзакції в системі ТОВ «ПЕЙТЕК» – 589b78a8-8be5-4aaa-801e-7536294c689b, номер транзакції в системі ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» – 43661856, Session ID –023556809416, сайт торгівця - https://creditplus.ua, код авторизації – 323309, банк-еквайр - АТ «ПУМБ», призначення платежу: зарахування на картку, маска картки НОМЕР_2 ».

Також у переліку міститься транзакція на суму 3700,00 грн., яка проведена 16.03.2024 року о 15:47:13 годині, номер транзакції в системі ТОВ «ПЕЙТЕК» – ada8aa4e-9d96-4a2b-beb8-bd83334d43d0, номер транзакції в системі ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» – 43712992, Session ID – 023575317602, сайт торгівця - https://creditplus.ua, код авторизації – 594329, банк-еквайр - АТ «ПУМБ», призначення платежу: зарахування на картку, маска картки НОМЕР_2 ».

Отже факт виконання первісним кредитором умов договору, отримання відповідачем кредитних коштів доведено належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами.

27.01.2025 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та позивачем ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» укладений Договір факторингу № 27.01/25-Ф, відповідно до якого ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» відступило на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» право вимоги до боржників за грошовими зобов`язаннями, в тому числі за договором про надання споживчого кредиту від 15.03.2024 №м 7688222, укладеного між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 .

Відповідно до витягу з Реєстру боржників від 27.01.2025 року до договору факторингу № 27.01/25-Ф від 27.01.2025 та розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 17.03.2025 року, заборгованість відповідача перед ТОВ "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС" складає 103208,60 грн.

На підтвердження переходу прав вимоги до позивача також надані платіжні інструкції.

Таким чином, позивачем доведений факт набуття прав вимог до відповідача.

Колегія суддів виходить з наступного.

Згідно положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Також згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Як передбачено ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлені строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст. 629 ЦК України - договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію»).

Частиною 5 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У силу ч.1 ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту) вказується особа, яка створила замовлення.

Вказані правові висновки щодо укладення договору в електронній формі викладені у постанові Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19.

Вирішуючи спір в частині визначення розміру заборгованості по простроченим платежам по процентам, суд першої інстанції виходив із того, що визнавши нікчемність вказаного пункту щодо встановлення денної процентної ставки у розмірі 2,20% (стандартна за весь строк користування кредитом, та 2,05% (стандартна процентна ставка з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки), не застосовує нарахування процентів за користування кредитом виходячи з розміру максимальної процентної ставки 1%, встановлений Законом України «Про споживче кредитування», оскільки в силу нікчемності вказаних умов пунктів 1.5.1, 1.7.1, 1.7.2 Договору про надання споживчого кредиту від 15.03.2024 № 76882522, проценти є неузгодженими, а отже, не підлягають нарахуванню та стягненню.

Однак апеляційний суд не може повністю погодитись з вищенаведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

За умовами договору від 15.03.2024 року № 7688222 сторони визначили, що стандартна процентна ставка за весь строк користування кредитом складає 2,20% в день, стандартна процента ставка з урахування періоду застосування зниженої процентної ставки 2,05% в день.

Згідно з договором про надання споживчого кредиту товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати обов`язки, передбачені договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» денна процентна ставка - це загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року, що набрав чинності 24 грудня 2023 року доповнено статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» пунктом 5, яким встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5%; протягом наступних 120 днів - 1,5%.

Отже, наведені норми, які регулюють питання споживчого кредитування, передбачають, що починаючи з 24 грудня 2023 року денна ставка має бути не більше 2,5%, з 23 квітня 2024 року не більше 1,5%, а з 21 серпня 2024 року не більше 1%.

Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки має базуватися на припущенні, що договір про споживчий кредит залишається дійсним протягом погодженого строку та що кредитодавець і споживач виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в договорі.

Якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки або інших платежів за послуги кредитодавця, включених до загальних витрат за споживчим кредитом при обчисленні реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення, реальна річна процентна ставка та денна процентна ставка обчислюються на основі припущення, що процентна ставка та інші платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит.

Частиною 4 вказаної статті передбачено, що денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою:

ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t ? 100%, де

ДПС - денна процентна ставка;

ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом;

ЗРК - загальний розмір кредиту;

t - строк кредитування у днях.

Максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1% (частина 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування»).

Відповідно до умов кредитного договору строк кредитування становить 4360 днів, а виплата з повернення частини тіла кредиту та процентів – кожні 30 днів, зокрема: до 14.04.2024 року – 2 811,60 грн.; до 14.05.2024 року – 14 058 грн.; до 13.06.2024 року – 14058 грн.; до 13.07.2024 року – 14058 грн.; до 12.08.2024 року – 14.058 грн.; до 11.10.2024 року – 14.058 грн.; до 10.11.2024 року – 14 058 грн.; до 10.12.2024 року – 14 058 грн.; до 09.01.2025 року – 14 058 грн.; до 08.02.2025 року – 14 058 грн.; до 10.03.2025 року – 35 353 грн.,

Відповідно до умов кредитного договору денна процентна ставка становить 2,20% і є фіксованою, проте може бути знижена у разів, якщо споживач до 14.04.2024 року або протягом 3-х днів від настання цієї дати сплатить кошти не менше суми першого платежу відповідно до графіку платежів або здійснить часткове повернення кредитних коштів.

При таких обставинах застосується знижена денна процентна ставка 0,44% в день

Докази сплати відповідачем до 14.04.2024 року або протягом 3-х днів від настання цієї дати сплатить кошти не менше суми першого платежу відповідно до графіку платежів або про часткове повернення ним кредитних коштів у справі відсутні.

Таким чином сторони погодили можливість індивідуальної знижки денної процентної ставки у разі дотримання графіку платежів або у разі дострокового часткового чи повного повернення кредиту.

Стандартна процентна ставка передбачена у разі, коли позичальник не дотримується графіку платежів та умов отримання індивідуальної знижки відповідно до п. 1.5.2. Кредитного договору.

Позивач звернувся до суду з позовом 31.03.2025 року – тобто після спливу 360 денного строку кредитування за кредитним договором від 15.03.2024 року і тому своє право на повернення кредиту достроково – не реалізував, у зв`язку з чим відсутня необхідність доводити направлення споживачу обов`язкової досудової вимоги про дострокове повернення кредиту.

Проценти позивач просить стягнути лише за 120 днів від дати укладення кредитного договору – до 13.07 2024 року за ставкою 2,20% в день.

Кредитодавець має право нараховувати договірні проценти (як плату за користування кредитом) лише за період правомірного користування коштами, тобто до моменту настання строку їх повернення за графіком. Після того, як позичальник порушив графік і прострочив платіж, характер користування цими конкретними коштами змінюється з «правомірного» на «неправомірне».

Як вже зазначено, сторони погодили процентну денну ставку 2,20% в день, як загальну і домовились про умови застосування зниженої процентної ставки.

Також встановлено, що споживач протягом перших 30 днів від дати отримання кредитних кошті за кредитним договором - до 14.04.2024 року платежі у розмірі 2 811,60 грн., передбачений графіком не вніс, часткове повернення тіла кредиту не здійснив.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-141гс19) викладено правовий висновок про те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17, ухвала Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 5017/1987/2012).

Можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за користування кредитом).

З аналізу наведених постанов Верховного Суду можна зробити висновок, що сторони кредитного договору можуть встановити проценти за неправомірне користування грошовими коштами, іншими словами у випадку неповернення грошових коштів, у визначений кредитним договором строк, та такі проценти можуть нараховуватись й після спливу визначеного кредитним договору строку згідно статті 625 ЦК України.

Фактично позивачем нараховані проценти за денною ставкою 2,20% на день – протягом перших 30 днів, як договірна ставка за правомірне користування грошовими коштами, а після не внесення грошової суми згідно з погодженим сторонами графіком – наступні 90 днів до 13.07.2024 року - 2,20 % на день, як договірна денна процентна ставка, що застосовується за відсутності підстав для застосування зниженої процентної ставки 0,44% в день при дотриманні графіку або достроковому частковому поверненні кредиту.

Отже, у зазначеній справі договором передбачено сплату процентів, які нараховуються у межах строку надання позики, який становить 30 днів, а також відповідальність боржника, яка застосовується з моменту прострочення терміну платежу в разі наявності заборгованості поза межами строку повернення позики, який здійснюється не більше ніж до 90 дня прострочення.

Враховуючи наведене, наданий позивачем розрахунок процентів за кредитним договором є вірним та відповідає вимогам Закону України «Про споживче кредитування», а відтак, вимоги ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги у розмірі 65 918,60 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Умови укладеного між сторонами кредитного договору не є нікчемними в силу положень ч.2 ст. 215 ЦК України.

Позовних вимог про визнання недійсним правочину чи окремих його умов відповідач не заявляв.

Будучи належним чином повідомленим ОСОБА_1 власного контррозрахунку до суду не надав, як і будь яких заперечень щодо нарахованих відсотків у розмірі, погодженому сторонами кредитним договором.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Сторони кредитного договору погодили відповідальність за порушення зобов`язань, передбачивши у п. 6.4 договору штраф, який нараховується у разі невиконання або неналежного виконання зобов`язань щодо повернення кредиту та/або сплати процентів. Так, п.6.4.1 та 6.4.2 передбачено, що у випадку невиконання та/або неналежного виконання споживачем зобов`язань щодо повернення суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, споживач зобов`язаний сплатити підприємству штраф у розмірі 639,00 грн. на четвертий день такого невиконання та/або неналежного виконання та у розмірі 213,00 грн., починаючи з п`ятого дня за кожний день невиконання та/або неналежного виконання

Проте, згідно із Законом України № 2120-IX та пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період воєнного стану та 30 днів після нього позичальники звільняються від штрафів і пені за прострочення споживчого кредиту.

При таких обставинах висновок суду в частині відмови від стягнення штрафу є вірним.

Таким чином, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, не дослідив та не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, що має суттєве значення для правильного вирішення спору, не з`ясував належним чином фактичних обставин справи щодо стягнення заборгованості за користування кредитом, тим самим не встановив дійсний обсяг відповідальності відповідача.

Внаслідок апеляційного перегляду справи стягненню підлягає тіло кредиту 24 790 грн., проценти за користування кредитом 65 918,60 грн., а всього 90 708,60 грн.

За таких підстав, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині щодо стягнення процентів – зміні. В іншій частині рішення слід залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» — задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 серпня 2025 року в оскаржуваній частині – змінити.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (ЄДРПОУ: 42640371) заборгованість за кредитним договором від 15.03.2024 № 7688222 (з Додатковою угодою від 16.03.2024), яка станом на 17.03.2025 року складає 103208,60 грн, з них: 24790,00 грн - заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту), 65918,60 грн – заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги, 12 500,00 грн – заборгованість за пенею та/або штрафами.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено: 13.10.2026 року.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: Л.М. Вадовська

С.О. Погорєлова