Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №947/37890/20 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4473/26

Справа № 947/37890/20

Головуючий у першій інстанції Куриленко О. М.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.07.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Драгомерецького М. М.,

суддів колегії Громіка Р. Д., Сегеди С. М.,

при секретарі Скрипченко Г. В.,

за участю представника ОСОБА_1 – адвоката Гаспарянц Д. М.,

представника ОСОБА_2 – адвоката Луб В. В.,

переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Гаспарянц Дмитро Михайлович на рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 липня 2023 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи ОСОБА_4 , Одеська міська рада, Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради, ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, -

В С Т А Н О В И В:

15 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Одеська міська рада, Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, в якому просила зобов`язати ОСОБА_3 , власницю земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:43:013:0023 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні суміжною земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 шляхом демонтування паркану та відновлення межових знаків земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:43:013:0023 згідно кадастрового плану з Державного земельного кадастру. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що їй на праві власності належить житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розташований за фактичним використанням на земельній ділянці 668 кв.м.

Єдиний в`їзд до будинку АДРЕСА_1 був у користуванні як попереднього власника, так і у позивачки. Площа усього проїзду 207,71 кв.м входила у виділену у 1976 році земельну ділянку загальною площею 602 кв.м. З 1974 року та до сьогодні єдиним входом до житлового будинку є проїзд з АДРЕСА_2 , шириною 2,50 кв.м, який є суміжним із земельними ділянками сусідів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Як стверджує позивачка, відповідачка порушила межі суміжної з позивачем земельної ділянки, а саме встановила паркан поза встановленими межовими знаками земельної ділянки, яка є у власності відповідача. Цим парканом відповідач значно зменшила ширину спірної частини земельної ділянки (проїзду до житлового будинку позивача) чим порушила пожежні норми. Відповідач ігнорує неодноразові вимоги позивача щодо усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою та перенести свій паркан на встановлені межові знаки.

З урахуванням викладеного, позивачка звернулась до суду для захисту свого права на користування земельною ділянкою.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 05 липня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою не доведено підстав її позову, оскільки зазначення кадастрового номеру земельної ділянки під житловим будинком, будівлею або спорудою в договорі, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти, є обов`язковим, проте кадастровий номер земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 не присвоювався, земельна ділянка, якою користувався ОСОБА_5 (попередній власник) приватизована не була, її межі не визначені, отже позивачка не набула на неї право власності. Водночас доказами, які містяться у справі, підтверджується, що земля від літ. «Д» до літ. «А» є проїздом загального користування та належить Одеській міській раді. Особисто відповідачка ОСОБА_3 жодних дій щодо встановлення паркану, будівництва будь-яких будівель, встановлення труб, проведення газопроводу тощо не здійснювала і такий порядок користування земельною ділянкою склався між попередніми власниками сусідніх будівель, а позивачка в свою чергу взагалі не змогла вказати, коли саме відбулось порушення її прав.

Не погодившись із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Гаспарянц Д. М. звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 липня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі, та стягнути з відповідачки понесені нею судові витрати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Гаспарянц Д. М. зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що збільшення площі займаної ОСОБА_5 території з 602 кв.м (згідно матеріалів технічної інвентаризації 1976 року) до 668 кв.м (згідно матеріалів технічної інвентаризації 2018 року та 2020 року) не відбувалося за рахунок площі ділянки проїзду шириною 2,5 м до двору житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 з провулку, яка, щонайпізніше, з 1976 року в однакових конфігураціях знаходилась у користуванні спочатку ОСОБА_5 , а потім позивачки, і це чітко убачається з матеріалів технічної інвентаризації 1976 року, 1985 року, 2018 року та 2020 року відповідно.

Якщо нерухоме майно належить особі на правовій підставі, то фактичне користування власником нерухомості земельною ділянкою вважається правомірним, навіть не оформлення власником відповідного об`єкта нерухомості права користування земельною ділянкою, на якій розташовані об`єкти його власності, не вказує на відсутність у нього відповідних прав на таку земельну ділянку. Окрім того, відповідно до п. 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. Наявність чи відсутність кадастрового номеру земельної ділянки та відсутність її приватизації не спростовує сама по собі порушення її прав.

З відомостей з ДЗК чітко вбачається, що з провулку Водного ширина частини земельної ділянки проїзду який знаходиться між встановленими межовими знаками земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер: 5110136900:43:013:0023), належній на праві власності ОСОБА_3 , з одного боку та встановленими межовими знаками земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер: 5110136900:43:013:0001), використання якої здійснюється ОСОБА_4 , з іншого боку, повинна складати 5,50 м, ширина спірної земельної ділянки у глибині цієї земельної ділянки на межі з ділянкою, використання якої здійснюється ОСОБА_4 , повинна складати 4,09 кв.м, а наприкінці спірної земельної ділянки на межі з ділянкою ОСОБА_3 повинна складати 3,44 м.

Факт встановлення ОСОБА_3 паркану поза встановленими межовими знаками належної їй земельної ділянки підтверджується матеріалами фотофіксації, та висновками судової земельно-технічної експертизи №039/2022, що містяться в матеріалах справи.

ОСОБА_3 не заперечує того, що це паркан її житлового будинку та він встановлений на частині земельної ділянки проїзду, а тому вона як власник цього майна, розміщення якого порушує права інших осіб, має обов`язок усунути відповідні порушення, адже згідно ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов`язує.

Зменшення ширини (звуження) частини спірної земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , якою користується ОСОБА_1 , внаслідок безпідставного встановлення паркану призвело до порушення протипожежних норм, що встановлено висновками комплексної судової земельно-технічної експертизи №039/2022. Таке зменшення ширини порушує права та інтереси позивачки на вільне та безперешкодне користування належним їй майном, його обслуговування, створює перешкоди для проїзду до житлового будинку аварійних служб, швидкої допомоги.

Висновки, викладені у Висновку №26/23, який надано суду відповідачкою, скаржниця вважає не спростовують обґрунтованості підстав її позову.

Акт обстеження від 01.06.2021 №21-0014-14, на який посилався суд першої інстанції, скаржниця вважає є недопустимим доказом.

Окремо в апеляційній скарзі позивачка наголошує на суперечливості позиції суду щодо наявності у суміжних землекористувачів права на спільне користування землями проїзду та відсутність такого у неї.

Постановою Одеського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гаспарянц Д. М. задоволено. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 липня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.

Зобов`язано ОСОБА_3 , яка є власником земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:43:013:0023, усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні суміжною земельною ділянкою розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом демонтування паркану та відновлення межових знаків земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900, згідно кадастрового плану з Державного земельного кадастру. Вирішено питання про судовий збір.

Постановою Верховного Суду від 03.10.2024 касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Шляпіна Л. М. задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року задоволено клопотання представника ОСОБА_3 – адвоката Шляпіної Л. М. про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Залучено ОСОБА_2 , в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року задоволено клопотання Департаменту архітектури, містобудування земельних відносин Одеської міської ради про заміну сторони у справі. Замінено третю особу Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради на його правонаступника - Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради.

Відповідачка ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 та представники Одеської міської ради, Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради в судове засідання до апеляційного суду не з`явились, про розгляд справи були повідомлені належним чином та завчасно, про що свідчать рекомендовані повідомлення про направлення судових повісток-повідомлень, довідковий лист про особисте сповіщення про розгляд справи та довідки про доставку судових повісток-повідомлень в електронні кабінети Електронного суду (т. 4 а.с. 164, 227, 229-243).

29 липня 2026 року від представника ОСОБА_3 – адвоката Багно В. С. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв`язку з його зайнятістю в розгляді справи в господарському суді Одеської області.

Окрім того, колегія суддів не вважає за доцільне відкладення розгляду даної справи та відмовляє в задоволенні зазначеного клопотання, з огляду на наступне.

Згідно ст. 372 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Явка до суду апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалася.

Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Позиція відповідачки ОСОБА_3 щодо доводів апеляційної скарги та законності рішення суду першої інстанції чітко викладена у відзиві на апеляційну скаргу (т. 3 а.с. 147-156).

Апеляційний суд також звертає увагу, що інтереси відповідачки ОСОБА_3 також представляє адвокат Шляпіна Л. М., однак до матеріалів справи не долучено жодних доказів її неможливості прийняти участь в судовому засіданні апеляційного суду.

Сам факт участі адвоката, який подав клопотання, в іншому судовому засіданні не свідчить про неможливість здійснення представництва відповідачки у цій справі за наявності іншого уповноваженого представника та за відсутності доказів неможливості його участі.

При цьому, апеляційний суд бере до уваги необхідність забезпечення розгляду справи у розумні строки та недопущення безпідставного затягування судового розгляду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд в постанові від 01.10.2020 по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, враховуючи, що судом не встановлено обставин, які б перешкоджали розглянути справу за відсутності відповідачки ОСОБА_3 , та її представників ОСОБА_6 , Багно В. С., колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_1 – адвоката Гаспарянца Д. М., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, представника ОСОБА_2 – адвоката Луба В. В., який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та відзиві на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, за наступних підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини 2 статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру».

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Договором купівлі-продажу від 17.03.2020. 1/10 частки житлового будинку, укладеного з ОСОБА_5 , посвідченого Орзіх В. М., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за №81 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №204487743 від 17.03.2020; Договором купівлі-продажу від 17.03.2020 9/10 часток житлового будинку, укладеного з ОСОБА_5 , посвідченого Орзіх В. М., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за №79 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №204482771 від 17.03.2020.

Право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 подарований попереднім власником ОСОБА_5 , належало йому на підставі Свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, видане виконавчим комітетом Київської районної ради народних депутатів м. Одеси 29.01.1987, яке було зареєстровано у Одеському міському бюро технічної інвентаризації за №20393 стор. 169 кн.201 від 10.03.1987.

Відповідно до Довідки №188 від 23.03.1976, виданої колгоспом ім. К.Лібкнехта, попередньому власнику ОСОБА_5 була виділена земельна ділянка площею 0,575 га.

Відповідно до технічної інвентаризації, проведеною Одеським бюро технічної інвентаризації 16.06.1976 та 18.10.1985 зі схематичним планом земельної ділянки, яка була виділена попередньому власнику ОСОБА_5 розміром 602 кв.м.

02 квітня 2012 року попередній власник ОСОБА_5 подав до Одеської міської ради заяву щодо надання дозволу на оформлення землекористування за адресою: АДРЕСА_1 (вх. № 01-27/К-34-486), що підтверджується відповіддю ОМР №01-27/К 34-486-08.

11 грудня 2019 року попередній власник ОСОБА_5 отримав дозвіл на розробку проекту землеустрою згідно Рішення Одеської міської ради №5483-VІІ «Про надання дозволів громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведених земельних ділянок».

Відповідно до технічного паспорту, виданого ФОП ОСОБА_7 26 лютого 2020 року, загальна площа земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розташований будинок, складає 668 кв.м.

Судовим експертом Скибинською Т.М. у висновку від 17.02.2023 №039/2022 встановлено, що:

1) Фактична межа земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:43:013:0023, яка знаходиться у власності ОСОБА_3 , з боку проходу/проїзду не відповідає межі, яка відображена у копії витягу з ДЗК про земельну ділянку, номер витягу: НВ-5115631952020, дата формування: 11.12.2020 року (а.с. 135, т. 1) від Д до А, сумарною довжиною 51,05 м. (9,5 м + 2,67 м + 38,88 м) (між точками 14-15-16-1) за рахунок того, що:

- по всій довжині фактично межа зміщена в бік проходу/проїзду на 0,83 м ~ 2,09 м;

- частина будівель/прибудов на 0,88 м ~ 1,05 м виходять за межі земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:43:013:0023, яка знаходиться у власності ОСОБА_3 .

2) Для відновлення межі земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:43:013:0023, яка знаходиться у власності ОСОБА_3 , з боку проходу/проїзду, яка відображена у копії витягу з ДЗК про земельну ділянку, номер витягу: НВ-5115631952020, дата формування: 11.12.2020 року (а.с. 135, т. 1) від Д до А, сумарною довжиною 51,05 м. (9,5 м. + 2,67 м. + 38,88 м.) (між точками 14-15-16-1), необхідно:

- демонтувати металеві ворота, через які здійснюється в`їзд на земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:43:013:0023, яка знаходиться у власності ОСОБА_3 з пров. Водного, та перенести і встановити їх у відповідності до меж, відображених у витягу з ДЗК про земельну ділянку, номер витягу: НВ-5115631952020, дата формування: 11.12.2020 року;

- демонтувати металевий паркан та паркан із дротяної сітки, які знаходяться з боку проходу/проїзду, який наявний між земельною ділянкою, розташованою по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:43:013:0023, яка належить ОСОБА_3 , та земельною ділянкою, розташованою по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:43:013:0001, яка належить ОСОБА_4 , та перенести і встановити їх у відповідності до меж, відображених у витягу з ДЗК про земельну ділянку, номер витягу: НВ-5115631952020, дата формування: 11.12.2020;

- демонтувати дві металеві хвіртки, які знаходяться з боку проходу/проїзду, який наявний між земельною ділянкою, розташованою по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:43:013:0023, яка належить ОСОБА_3 , та земельною ділянкою, розташованою по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:43:013:0001, яка належить ОСОБА_4 , та перенести і встановити їх у відповідності до меж, відображених у витягу з ДЗК про земельну ділянку, номер витягу: НВ-5115631952020, дата формування: 11.12.2020.

3) Встановлено, що земельна ділянка, розташована по АДРЕСА_1 , яка знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_1 , та вхід на цю земельну ділянку здійснюється з боку АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:43:013:0023, яка належить ОСОБА_3 , та земельною ділянкою, розташованою по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:43:013:0001, яка належить ОСОБА_4 .

4) Ширина проходу/проїзду, який наявний між земельною ділянкою, розташованою по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:43:013:0023, яка належить ОСОБА_3 , та земельною ділянкою, розташованою по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:43:013:0001, яка належить ОСОБА_4 , з якого здійснюється вхід на земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1 , яка знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_1 , коливається в діапазоні від 2,58 м до 3,45 м, що не відповідає:

- п. 6.1.27 ДБН Б.2.2.-12:2019 «Планування та забудова територій», затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.04.2019 №104, у якому зазначено про те, що: «Для під`їзду до будинків житлових груп, установ і підприємств обслуговування, торгових центрів слід передбачати двосмугові проїзди завширшки не менше 5,5 м, а до окремо розташованих будинків - односмугові проїзди завширшки не менше 3,5 м...»;

- п. 15.3.1 ДБН Б.2.2.-12:2019 «Планування та забудова територій», затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.04.2019 №104, у якому зазначено про те, що: «Для пожежних автомобілів слід передбачати проїзди завширшки не менше ніж 3,5 м... До житлових і громадських будинків необхідно передбачати проїзди завширшки не менше 3,5 м...».

Відмовляючи в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, за адресою: АДРЕСА_1 , суд першої інстанції зазначив , що в договорах купівлі-продажу частин житлового будинку від 17.03.2020 зазначено, що придбаний позивачем житловий будинок знаходиться на земельній ділянці загальною площею 668 кв.м, та захищаючи своє право, позивачка вказувала, що земельна ділянка, яка на теперішній час перебуває у її фактичному користуванні, має значно менший розмір.

Однак, під час розгляду справи суду не вдалось з`ясувати, за рахунок чого площа земельної ділянки, що виділялась колишньому власнику, - 0,575 га збільшилась до розміру 668 кв.м, який саме орган та яким рішенням її виділяв, в результаті якого правочину воно була набута тощо, а також не було встановлено, якою саме площею земельної ділянки на теперішній час користується позивач, чи була вона зменшена/збільшена та за рахунок чого саме.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивачка стверджувала, що внаслідок набуття нею права власності на будинок, до неї перейшло право користування земельною ділянкою для його обслуговування, у зв`язку з чим вона, маючи намір приватизувати належну їй земельну ділянку, звернулась до Одеської міської ради з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення їй земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 668 кв.м, однак, доказів відмови у наданні такого дозволу суду не надала, що свідчить про відсутність порушеного права.

Суд першої інстанції також зазначив, що позивачка стверджувала, що коли вона оглядала земельну ділянку, що мала намір придбати, колишній власник говорив їй, що спірний проїзд перейде до її особистої власності. Однак, судом встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23.04.2013 у справі №2-6992/11 було зобов`язано ОСОБА_5 не чинити ОСОБА_8 перешкод у користуванні проїздом, що розташований вздовж земельної ділянки ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 та позначений на державному акті на право власності на земельну ділянку серія ОД №062523 літерами від «Д» до «А», землі, що знаходяться у розпорядженні Одеської міської ради, шляхом звільнення проїзду спільного користування.

Земельна ділянка, якою користується ОСОБА_5 (попередній власник) не приватизована, її межі не визначені. Судом також встановлено, що вздовж земельної ділянки ОСОБА_8 (літ «Д» - «А» згідно державного акту) знаходився проїзд загального користування, землі Одеської міської ради, яким користується ОСОБА_8 і ОСОБА_5 .. В державному акті на право власності на земельну ділянку серія ЩД №062523 літерами від «Д» до «А» позначені землі, що знаходяться у розпорядженні Одеської міської ради, - проїзд.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції також вказав, що нині в Україні зазначення кадастрового номеру земельної ділянки під житловим будинком, будівлею або спорудою в договорі, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти, є обов`язковим. Кадастровий номер земельної ділянки є істотною умовою договору купівлі-продажу гаражу.

Та зазначив, що кадастровий номер земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 не присвоювався, земельна ділянка, якою користувався ОСОБА_5 (попередній власник) приватизована не була, її межі не визначені, таким чином позивач не набула на неї право власності.

Відповідачка ОСОБА_3 є власницею домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 26.10.2013, посвідченого Главацьким В. А., приватним нотаріусом Одеського міського округу, зареєстрованого в реєстрі за №1920 та власницею земельної ділянки площею 0,0581 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 51110136900:43:013:0023 на підставі Договору дарування від 26.10.2013, посвідченого Главацьким В. А., приватним нотаріусом Одеського міського округу, зареєстрованого в реєстрі за №1924, отримавши в дар домоволодіння та земельну ділянку від свого батька ОСОБА_9 . Що також підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ,Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №225097059 від 22.09.2020.

ОСОБА_8 належав житловий будинок на підставі Свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння, виданого житлово комунальним відділом Виконавчого Київської районної ради народних депутатів трудящих м. Одеси від 10.06.1976, а земельна ділянка площею 0,0581 га належала на підставі Державного акту на право ті на земельну ділянку серія ОД №062523 від 15.03.2005.

Звертаючись до суду з позовом позивач вказує, що єдиний в`їзд до будинку АДРЕСА_1 був у користуванні як попереднього власника так і у позивачки. Площа усього проїзду 207,71 кв.м входила у виділену у 1976 році земельну ділянку загальною площею 602 кв.м. З 1974 року та до сьогодні єдиним входом до житлового будинку є проїзд з АДРЕСА_2 , шириною 2,50 кв.м, який є суміжним з земельними ділянками сусідів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та зазначає, що відповідачка порушила межі суміжної з позивачкою земельної ділянки, а саме встановила паркан поза встановленими межовими знаками земельної ділянки, яка є у власності відповідача.

Однак, згідно висновку судового експерта Рапача К. В., ширина спірного проїзду становить 2,63 -3,3 м, що відповідає відомостям, зазначеним в технічному паспорті від 16.06.1976, де зазначена ширина проїзду 2,5 метра.

Крім того, суд зазначив, що згідно висновку судового експерта Скибинської Т. М., виконаного 17.02.2023, експертом встановлено, що фактична межа земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 , яка знаходиться у власності ОСОБА_3 , з боку проходу/проїзду не відповідає межі, яка відображена у копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну дялянку від літ. "Д" до літ. "А" сумарною довжиною 51,05 м за рахунок того, що по всій довжині фактична межа зміщена в бік проходу/проїзду на 0,83 м - 2,09 м та частина будівель/прибудов виходять за межі земельної ділянки, однак, вказані обставини жодним чином не порушують права позивача, так як земля від літ. "Д" до літ. "А" є проїздом загального користування та знаходиться у власності Одеської міської ради, яка, у разі необхідності, могла б звернутись до суду з даним позовом.

Належність спірного проїзду Одеській міській раді підтверджується рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23.04.2013, ухвалою апеляційного суду Одеської області від 23.12.2014, витягом з Державного земельного кадастру, повідомленням ГУ Національної поліції в Одеській області від 06.10.2020, Актом обстеження земельної ділянки Департаменту Земельних ресурсів від 01.06 2021.

Також суд зазначив, що особисто відповідачка ОСОБА_3 жодних дій щодо встановлення паркану, будівництва будь-яких будівель, встановлення труб, проведення газопроводу тощо не здійснювала і такий порядок користування земельною ділянкою склався між попередніми власниками сусідніх будівель, а позивачка не змогла вказати, коли саме відбулось порушення її прав, враховуючи, що ворота з АДРЕСА_2 були знесені ОСОБА_5 ще 11 березня 2020 року на виконання судового рішення.

Однак, колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно ч. ч. 1-5 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

У той же час, відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ч. 2 ст. 321 ЦК України особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЗК України використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачі.

Відповідно до п. а ч. 1 ст. 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право самостійно господарювати на землі.

Згідно ст. 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Відповідно до ч. 6 ст. 106 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані дотримуватися меж земельних ділянок.

Згідно ст. 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

Відповідно до ч. 1 ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно п. б) ч.3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Так, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що земельна ділянка, якою користувався ОСОБА_5 (попередній власник) не сформована.

Так, земельна ділянка розміром 0,575 га по АДРЕСА_1 була надана ОСОБА_5 під забудову 23 березня 1976 року (т. 1 а.с. 20, 109).

За пунктом 7 розділу X «Перехідні положення» ЗК України, громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки

Відповідно ж до п. 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, генерального плану населеного пункту, детального плану території за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом, або органу місцевого самоврядування, що затвердив комплексний план просторового розвитку території територіальної громади, генеральний план населеного пункту, детальний план території.

Отже земельна ділянка по АДРЕСА_1 , що перебуває у користуванні ОСОБА_1 , попри не внесення її до Державного реєстру є сформованою.

Колегія суддів також вважає доведеними позивачкою ОСОБА_1 обставини щодо переходу до неї, права користування виділеної ОСОБА_5 земельної ділянки, з огляду на наступне.

29 січня 1987 року на підставі рішення Виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів м. Одеси від 16.01.1987 №38 ОСОБА_5 отримав свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок, збудований на раніше виділеній йому земельній ділянці по АДРЕСА_1 , як на новозбудований житловий будинок, право власності на яке за ОСОБА_5 було зареєстроване в Одеському міжміському бюро технічної інвентаризації, про що в реєстрову книгу внесено запис під №20393, стр. 169, кн. 201 (т. 1 а.с. 19).

17 березня 2020 року за договорами купівлі-продажу, посвідчених приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Орзіх В. М. та зареєстрованих в реєстрі за №81, №79 ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_5 1/10 та 9/10 часток житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК України (у редакції, чинній станом на 17 березня 2020 року) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 120 ЗК України (у редакції станом на 17 березня 2020 року) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Отже перехід права власності на земельну ділянку відбувається одночасно з переходом права на об`єкт нерухомості, що відповідає принципу "superficies solo cedit" - збудоване на землі слідує за нею.

Таким чином, позивачка ОСОБА_1 одночасно із правом власності на житловий будинок набула право користування земельною ділянкою, на якій його розміщено та яка є необхідною для його обслуговування, на тих самих умовах і обсязі, встановлених для попереднього власника ОСОБА_5 ..

За таких обставин апеляційним судом встановлено, що земельна ділянка, якою користувався попередній власник ОСОБА_5 приватизована не була, тому позивачка ОСОБА_1 не набула на неї право власності, разом з цим посилання суду першої інстанції на таку обставину, як окрему підставу для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні нею вказаною вище земельною ділянкою, колегія суддів, зважаючи на встановлені у справі обставини, вважає безпідставними, оскільки позивачка, як користувач земельної ділянки, відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України, має право на захист, зокрема і у судовому порядку, свого особистого немайнового або майнового цивільного права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

У схематичному плані інвентаризаційної справи від 1976 року, складеного 16 червня того ж року, убачається, що домоволодіння по АДРЕСА_1 включає у себе проїзд від пров. Водного до основної частини домоволодіння шириною 2, 5 м. та довжиною 51 м. (т. 1 а.с. 22).

Вказаний проїзд відображений також і у схемі до технічного паспорту 1985 року, складеної 18 жовтня того ж року (т. 1 а.с. 24 зворот).

Колегія суддів також приймає до уваги, що у червні 2019 року ОСОБА_5 звертався до Одеської міської ради із заявою про безоплатну передачу у його приватну власність земельної ділянки площею 0,0575 га, розташованої по АДРЕСА_1 , до якої долучив, зокрема, копію технічного паспорту від 1985 року (т. 1 а.с. 94).

Згідно листа Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради від 12.08.2019 №01-11/2641-308сп, та доданих до нього додатків, вказана вище земельна ділянка, що розташована по АДРЕСА_2 , відповідає зонінгу у межах кварталу зони Ж-1 (зона садибної житлової забудови Ж-1) (т. 1 а.с. 95-96).

Ділянка проїзду до домоволодіння по АДРЕСА_1 шириною 2, 5 м. та довжиною 51 м. також відображена і на схемі до технічного паспорту 2020 року.

З огляду на вказане, колегія суддів зауважує, що відсутність у матеріалах справи доказів підстав збільшення площі земельної ділянки, зазначеної у документах технічної інвентаризації 1985 та 2020 років не спростовує факту переходу до позивачки права користування, зокрема, земельною ділянкою проїздом, шириною 2, 5 м та довжиною 51 м, до належного їй на праві власності домоволодіння АДРЕСА_2 , оскільки перебування такої у користуванні спочатку попереднього користувача ОСОБА_5 , а потім і ОСОБА_1 підтверджується зазначеними вище доказами, що містяться у справі.

Щодо висновку суду, про те, що земля від літ. «Д» до літ. «А» згідно висновку експерта від 17.02.2023 є проїздом загального користування та знаходиться у власності Одеської міської ради, що виключає порушення прав позивачки, слід зазначити наступне.

Як вбачається з копії витягу з Державного земельного кадастру межа земельної ділянки площею 0,0581 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 51110136900:43:013:0023 від літ. "Д" до літ. "А" сумарною довжиною 51,05 м межує із землями, що знаходяться у розпорядженні Одеської міської ради (т. 1, а.с. 133-137).

Як зазначено позивачкою та встановлено апеляційним судом ширина земельної ділянки проїзду до пров. Водного, що знаходиться у її користуванні та межує із вказаними вище земельними ділянками становить 2,5 метри.

Водночас, як убачається зі знімку Державного земельного кадастру (далі — ДЗК) відстань між земельною ділянкою площею 0,0581 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 51110136900:43:013:0023, яка належить на праві власності ОСОБА_3 та земельною ділянкою площею 0,0636 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер 51110136900:43:013:0001, яка належить на праві власності ОСОБА_4 , складає від 3,44 м до 5,5 м (т. 1 а.с. 25-26).

Отже обставини щодо межування земельної ділянки ОСОБА_3 із землями, що знаходяться у розпорядженні Одеської міської ради не виключають факту перебування частини земельної ділянки проїзду шириною 2,5 м у користуванні позивачки ОСОБА_1 ..

Разом з цим, жодним доказом, що містяться у матеріалах цієї справи не підтверджено обставин стосовно площі проїзду, що перебуває у розпорядженні Одеської міської ради, і щодо користування яким між сторонами виник спір, більшої ніж різниця між тією, яка перебуває у користуванні ОСОБА_1 та тією, яка вбачається з відомостей ДЗК.

Висновки судового експерта ОСОБА_10 від 05.05.2023 №26/23 (т. 3 а.с. 39-48) в частині відповідності фактичної ширини проїду зазначеній у технічному паспорті від 16 червня 1976 року, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі були зроблені без врахування наведених вище обставин, і відомості з ДЗК експертом не досліджувались.

Колегія суддів вважає також безпідставними посилання суду першої інстанції, як на докази у справі на підтвердження обставин стосовно належності проїзду щодо користування яким виник спір Одеській міській раді, а саме на: рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 квітня 2013 року у справі №2-6992-11 (т. 1 а.с. 76-77), ухвалу апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2014 року у справі №2-6992-11 (т. 1 а.с. 72-73), витяг з Державного земельного кадастру (т. 1, а.с. 133-137), повідомлення ГУ Національної поліції в Одеській області від 06 жовтня 2020 року (т. 1, а.с. 232), Акт обстеження земельної ділянки Департаменту Земельних ресурсів від 01 червня 2021 року (т. 2, а.с. 21-23), оскільки такі не відповідають вимогам визначеним ст. ст. 77-80 ЦПК України.

Так, як зазначено вище, витяг з Державного земельного кадастру містить інформацію щодо перебування у розпорядженні Одеської міської ради лише частини земельної ділянки, яка безпосередньо прилягає до земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 51110136900:43:013:0023 від літ. "Д" до літ. "А".

Акт обстеження земельної ділянки Департаменту Земельних ресурсів від 01.06.2021, як і висновок експерта складений лише щодо обстеження земельних ділянок по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 , без урахування усіх наведених вище обставин щодо користування ОСОБА_1 частиною земельної ділянки проїду по АДРЕСА_2 .

Щодо інформації, викладеної у повідомленні ГУ Національної поліції в Одеській області від 06 жовтня 2020 року, колегія суддів звертає увагу, що таке повідомлення у відповідний частині не є самостійним джерелом інформації, оскільки зводиться до цитування змісту рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 квітня 2013 року у справі №2-6992-11.

Окрім того, колегія суддів зауважує, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23 квітня 2013 року, залишеним в силі ухвалою апеляційного суду Одеської області від 23 квітня 2013 року у справі №2-6992-11, встановлено, що земельна ділянка проїзду, яка межує із земельною ділянкою ОСОБА_8 від літ. "Д" до літ. "А" сумарною довжиною 51,05 м. перебуває у розпорядженні Одеської міської ради та знаходиться у загальному користуванні, зокрема, ОСОБА_8 та ОСОБА_5 ..

Отже, ОСОБА_1 , до якої перейшло право користування земельною ділянкою, якою користувався ОСОБА_5 , також має право користування такою земельною ділянкою, у реалізації якого їй чинить перешкоди відповідачка ОСОБА_3 ..

Колегія суддів також вважає неналежним доказом у справі наданий відповідачкою лист Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 13.07.2018 №01-26/845 (т. 1 а.с. 81), адже такий містить інформацію лише щодо частини земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 51110136900:43:013:0023, позначеної у Державному акті літерами від «А» до «Б», яка межує із пров. Водним, а не земельною ділянкою вказаного проїзду.

Оцінюючи підстави позову та доводи апеляційної скарги, зокрема, щодо порушення прав позивачки на користування та обслуговування належного їй на праві власності житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , колегія суддів, виходить з такого.

Із п. 3 висновку судового експерта Рапач К. В., вбачається, що ширина вказаного проїзду становить 2,63 -3,3 м, що відповідає відомостям, зазначеним в технічному паспорті від 16 червня 1976 року, де зазначена ширина проїзду 2,5 метра (т. 3 а.с. 39-67).

Як вбачається із висновку судового експерта №039/2022, ширина проходу/проїзду між земельною ділянкою, розташованою по Водному провулку, 19 в м. Одесі, кадастровий номер 5110136900:43:013:0023, яка належить ОСОБА_3 , та земельною ділянкою, розташованою по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:43:013:0001, яка належить ОСОБА_4 , з якого здійснюється вхід на земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1 , і яка знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_1 , коливається в діапазоні від 2,58 м до 3,45 м (т. 2 а.с. 207-236).

При цьому, як зазначено вище, фактична межа земельної ділянки, яка знаходиться у власності ОСОБА_3 , розташованої по АДРЕСА_1 , з боку проходу/проїзду, на якій, зокрема, знаходиться паркан, не відповідає межі цієї земельної ділянки, кадастровий номер 5110136900:43:013:0023, а саме межа такої по всій довжині фактично зміщена в бік проходу/проїзду на 0,83 м ~ 2,09 м.

Також згідно експертного висновку № 039/2022, зазначене вище порушення з боку ОСОБА_3 , меж належної їй земельної ділянки зменшує ширину (звужує) єдиного проходу/проїзду, розташованого на частині земельної ділянки, що знаходиться у фактичному користуванні позивачки ОСОБА_1 , до належного їй житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , чим порушуються протипожежні та будівельні норми, встановлені п.п. 6.1.27, 15.3.1 ДБН Б.2.2.-12:2019 «Планування та забудова територій», затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, зокрема, щодо ширини проїздів до житлових, окремо розташованих будинків.

За таких обставин, колегія суддів вважає доведеними позивачкою обставини про порушення відповідачкою ОСОБА_3 належного їй права на користування земельною ділянкою проїзду, що перебуває у розпорядженні Одеської міської ради та знаходиться у користуванні суміжних землекористувачів, що порушує права ОСОБА_1 на користування та обслуговування належного їй на праві власності майна, житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Окрім того, колегія суддів зауважує, що оскільки вказані вище обставини встановлені під час апеляційного перегляду справи, зокрема, щодо встановлення відповідачкою забору поза меж належної їй земельної ділянки, що обмежує право позивачки на використання, як землі проїзду, що перебуває у загальному користуванні, так і землі, що перебуває у користуванні останньої та призначена для забезпечення належного обслуговування будинку, який їй належить, свідчать про те, що у цьому випадку має місце триваюче порушення прав позивачки, тому немає значення коли саме позивачка дізналась про порушення своїх прав, оскільки вирішальним є встановлення обставин щодо наявності порушеного права останньої, за захистом яких позивачкою подано цей позов.

Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду у постановах від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц, від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, від 04.07.2018 в справі №653/1096/16-ц, від 12.06.2019 в справі №487/10128/14-ц, від 11.09.2019 в справі №487/10132/14-ц.

Щодо судових витрат.

Згідно підпунктів б, в пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України).

Встановлено, що позивачкою ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подання позовної заяви в розмірі – 840,80 гривень (т. 1 а.с. 9) та за подання апеляційної скарги у розмірі – 1 261,21 грн (т. 3 а.с. 132), що разом становить – 2 102, 01 гривень.

Тому, враховуючи те, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, з відповідачки ОСОБА_3 слід стягнути сплачений позивачем судовий збір.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (ст. 374 ЦПК України)

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гаспарянц Дмитро Михайлович, задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 липня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи ОСОБА_4 , Одеська міська рада, Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою – задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ), яка є власницею земельної ділянки розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:43:013:0023, усунути перешкоди ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) у користуванні суміжною земельною ділянкою розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом демонтування паркану та відновлення межових знаків земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:43:013:0023, згідно кадастрового плану з Державного земельного кадастру.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір, сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги, у розмірі 2 102,01 гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 05 жовтня 2026 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М. М. Драгомерецький

Р. Д. Громік

С. М. Сегеда