Вирок від 14 жовтня 2026 р. у справі №489/60/21 — Миколаївський апеляційний суд

Справа № 489/60/21

Провадження № 11-кп/812/901/26

Головуючий суддя у першій інстанції ОСОБА_1

Суддя-доповідач ОСОБА_2

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі: головуючий суддя ОСОБА_2 , судді ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги прокурора Миколаївської обласної прокуратури ОСОБА_6 , обвинуваченої ОСОБА_7 на вирок Інгульського районного суду м. Миколаєва від 05.08.2026, у кримінальному провадженні №12020150040002390 від 08.08.2020, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Миколаєва, має середню освіту, заміжня, раніше не судима, проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України,

за участю: прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченої ОСОБА_7 ,

захисників ОСОБА_8 ,

встановив:

Короткий зміст вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції.

Вироком Інгульського районного суду м. Миколаєва від 05.08.2026 ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено їй покарання три роки один місяць позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами; строк відбування покарання ухвалено рахувати з дня її затримання на виконання вироку, який набрав законної сили; застосовано до ОСОБА_7 до дня набрання вироком законної сили запобіжний захід у виді особистого зобов`язання, поклавши на неї обов`язок повідомляти суд, в провадженні якого перебуває кримінальне провадження про зміну свого місця проживання; стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 на відшкодування моральної шкоди компенсацію в розмірі 200 000,00 грн; позовні вимоги ОСОБА_9 до ОСОБА_7 про стягнення матеріальних збитків залишено без задоволення; стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави витрати на проведення судових експертиз в сумі 3 922,80 грн; вирішено питання щодо речових доказів.

Відповідно до вказаного вироку, 08.08.2020 приблизно о 17:37 водій ОСОБА_7 керувала технічно несправним автомобілем марки "ГАЗ 2752", реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснювала виїзд з паркувального майданчика ТЦ «Пятий Океан» на проїжджу частину вул. Космонавтів з подальшим поворотом праворуч в бік вул. Троїцької. Технічна несправність автомобіля "ГАЗ 2752", реєстраційний номер НОМЕР_1 , полягала у перевищені граничного значення сумарного люфту у рульовому керуванні.

У цей час по регульованому пішохідному переходу, що розташований на вул. Космонавтів, в районі перехрестя з вул. Електронною, проїжджу частину вулиці Космонавтів почали перетинати пішоходи.

У свою чергу, водій ОСОБА_7 грубо порушила вимоги п.п. 1.3, 1.5, 2.3 «б», 10.5, 16.2, 18.2 ПДР України, а саме: проявила неуважність, не стежила за дорожньою обстановкою, відповідно не реагувала на її зміни; перед початком зміни напрямку руху не переконалась, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху; на регульованому перехресті, повертаючи праворуч, не надала дорогу пішоходам, які переходять проїзну частину, на яку вона повертає, на регульованих пішохідних переходах і перехрестях, при сигналі світлофора, що дозволяє рух транспортних засобам; не дала дорогу пішоходам, які закінчують перехід проїзної частини відповідного напрямку руху і для яких може бути створена перешкода чи небезпека, внаслідок чого передньою частиною транспортного засобу, скоїла наїзд на пішоходів ОСОБА_10 та іншу особу, які переходили проїзну частину вул. Космонавтів по регульованому пішохідному переходу на дозволяючий сигнал світлофора (зелений), зліва направо відносно руху автомобіля "ГАЗ 2752", реєстраційний номер НОМЕР_1 . Унаслідок отриманих в результаті ДТП тілесних ушкоджень, пішохід ОСОБА_10 померла в лікарні.

Не погодившись із оскаржуваним вироком, прокурор ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій вказує на неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність.

Апелянт зазначає, що судом першої інстанції належним чином не було вмотивовано своє рішення щодо недоцільності застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

За таких обставин, прокурор ОСОБА_11 просить вирок Інгульського районного суду м. Миколаєва від 05.08.2026 стосовно ОСОБА_7 скасувати в частині незастосування додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами; ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі строком на три роки один місяць з позбавленням права керувати транспортними засобами на два роки; в іншій частині вирок залишити без змін.

Крім того, не погодившись із оскаржуваним вироком, обвинувачена ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій вказує на те, що вирок є необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.

Обвинувачена зазначає, що судом першої інстанції під час призначення покарання не було обґрунтовано причини незастосування до неї положень ст. 75 КК України.

Ураховуючи відшкодування нею матеріальних збитків потерпілій у повному обсязі, визнання вини, розкаяння, похилий вік та позитивні характеристики, апелянт вважає, що її мало бути звільнено від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

За таких обставин, обвинувачена ОСОБА_7 просить вирок Інгульського районного суду м. Миколаєва від 05.08.2026 стосовно ОСОБА_7 змінити в частині призначення покарання, а саме призначити покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України.

Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, та узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження.

Прокурор свою апеляційну скаргу підтримала в повному обсязі; у задоволенні апеляційної скарги обвинуваченої просила відмовити.

Обвинувачена підтримала свою апеляційну скаргу в повному обсязі, надала підтвердження часткового відшкодування потерпілій моральної шкоди; стосовно апеляційної скарги прокурора не заперечувала щодо її задоволення.

Захисник підтримав апеляційну скаргу обвинуваченої; щодо апеляційної скарги прокурора не заперечував проти її задоволення.

Потерпіла та її представник повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання, в судове засідання не прибули.

Мотиви апеляційного суду.

Заслухавши доповідь судді, заслухавши доводи сторін кримінального провадження, дослідивши мотиви апеляційних скарг, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та кваліфікація її дій в апеляційних скаргах не оспорюються, а тому, з урахуванням вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, апеляційним судом не переглядаються.

Щодо доводів апеляційної скарги обвинуваченої про наявність підстав для застосування положень ст. 75 КК України, апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до змісту ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Суд, при призначенні покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Так, згідно з роз`ясненнями, які містить п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (в редакції Постанови Верховного Суду №8 від 12.06.2009), суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 02.03.2021 у справі №721/115/19 для досягнення пропорційності між злочином та покаранням, основним чинником, який має братися до уваги під час визначення виду та міри покарання за злочин, є ступінь його тяжкості та небезпечності. При призначенні покарання судам слід прагнути до справедливості та пропорційності, а будь-які винятки з цієї мети мають бути належним чином обґрунтовані.

Як вбачається з вироку, призначаючи ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції врахував характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, наслідком якого стала загибель людини, а також обставини вчинення кримінального правопорушення.

Обставин, які відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують покарання, та, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання, не встановлено.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що посткримінальна поведінка обвинуваченої не є такою, що свідчить про наявність щирого каяття.

За усталеною практикою касаційного суду для щирого каяття, як пом`якшуючої обставини, особа має не просто формально визнати свою винуватість, а має надати належну критичну оцінку своїй протиправній поведінці, має вчиняти дії, направлені на залагодження провини, на підтвердження цього має бути вчинено конкретні дії.

Водночас, обвинувачена виявила пасивну форму поведінки щодо відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушення, посилання на сформовану захисником поведінку є неспроможними, оскільки обов`язок відшкодувати шкоду у такому випадку є очевидним. Відшкодування матеріальних витрат, пов`язаних із загибеллю людини, після спливу шести років, часткове відшкодування моральної шкоди після ухвалення вироку, утому числі після відкриття апеляційного провадження, не може свідчити про щирість намірів обвинуваченої, що в свою чергу не є таким, що утворює щире каяття.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, та критично оцінює аргументи апелянта про неможливість відшкодування до 2026 року шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, через необхідність несення витрат на утримання матері, яка має інвалідність.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 15.11.2021 у справі № 199/6365/19, щире каяття це не формальна вказівка на визнання своєї вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації; факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання», рішення суду про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивованим, при цьому суд повинен враховувати не лише дані про особу винного та обставини, які пом`якшують покарання, але й ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особливості та обставини його вчинення.

Застосування положень ст. 75 КК України є правом суду, а не його обов`язком, і можливе лише за наявності обґрунтованого висновку про те, що виправлення засудженого можливе без реального відбування призначеного покарання; при цьому суд не пов`язаний думкою потерпілої особи.

Обставин, які б істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення або свідчили про можливість виправлення ОСОБА_7 без реального відбування покарання, апеляційна скарга не містить, і під час апеляційного розгляду таких обставин не встановлено.

Апеляційний суд також ураховує, що призначене ОСОБА_7 основне покарання у виді трьох років одного місяця позбавлення волі є покаранням, наближеним до мінімального покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, даним про особу обвинуваченої, встановленим обставинам кримінального провадження, є необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Щодо апеляційної скарги прокурора про доцільність застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, апеляційний суд зазначає таке.

Призначаючи обвинуваченій ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції врахував характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, наслідком якого стала загибель людини, обставини вчинення кримінального правопорушення, а також відсутність обставин, які відповідно до ст. 66, 67 КК України пом`якшують та обтяжують покарання.

Як зазначено вище, суд апеляційної інстанції погодився, що призначене ОСОБА_7 основне покарання у виді позбавлення волі строком на три роки один місяць є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Водночас, апеляційний суд не може погодитись з висновками суду першої інстанції щодо можливості незастосування до ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами з огляду на таке.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться у п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», у кожному випадку призначення покарання за ч. 1 та ч. 2 ст. 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання позбавлення права керувати транспортними засобами. При призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до цього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання та особу винного.

Пунктом 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» визначено, що додаткові покарання мають важливе значення для запобігання вчиненню нових злочинів як самими засудженими, так і іншими особами, тому судам при постановленні вироку слід обговорювати питання про застосування поряд з основним покаранням відповідного додаткового.

Проте суд наведених положень не дотримався, не врахував та не надав належної оцінки обставинам вчинення кримінального правопорушення, ступеню його тяжкості та наслідкам, характеру та мотивам допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху, внаслідок чого безпідставно не призначив обвинуваченій за ч. 2 ст. 286 КК України додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, своє рішення щодо незастосування додаткового покарання належним чином не мотивував.

Зокрема, судом не надано належної оцінки обставинам вчинення злочину та його наслідкам, а саме тому, що обвинувачена, керуючи автомобілем, грубо порушила вимоги ПДР України, які вона як особа, що наділена правом керувати транспортним засобом, зобов`язана знати та безумовно дотримуватися, проявила неуважність, не стежила за дорожньою обстановкою, відповідно не реагувала на її зміни, внаслідок чого скоїла наїзд на пішоходів, які переходили проїзну частину по регульованому пішохідному переходу на дозволяючий сигнал світлофора (зелений), через що від отриманих в результаті ДТП тілесних ушкоджень, пішохід ОСОБА_10 померла в лікарні.

Суд першої інстанції не взяв до уваги, що обвинувачена вчинила хоч необережний, однак тяжкий злочин, наслідком якого стала загибель людини. За таких обставин, збереження за обвинуваченою права керування транспортним засобом негативно впливає на сприйняття не тільки нею, але й суспільством, зокрема іншими водіями, необхідності дотримуватись ПДР.

Така сукупність обставин свідчить про те, що обране ОСОБА_7 покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами очевидно не сприятиме запобіганню вчиненню нових правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху як обвинуваченою, так і іншими особами.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити вирок або ухвалу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 408 КПК України суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі пом`якшення призначеного покарання, якщо визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 407 КПК України визначено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.

Згідно з ч. 2 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції може невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Статтею 414 КПК України визначено, що невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

За результатами розгляду апеляційної скарги обвинуваченої ОСОБА_7 , апеляційний суд не вбачає підстав для зміни вироку в частині призначеного покарання та застосування положень ст. 75 КК України.

Водночас, апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора ОСОБА_6 щодо доцільності призначення обвинуваченій ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк два роки.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює новий вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла таких висновків: у задоволенні апеляційної скарги обвинуваченої відмовити, апеляційну скаргу прокурора задовольнити, вирок суду першої інстанції скасувати в частині призначення покарання, у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої, ухвалити новий вирок у цій частині з призначенням обвинуваченій додаткового покарання – позбавлення права керувати транспортними засобами на строк два роки.

Керуючись ст. 404, 405, 407, 409, 414, 420 КПК України, апеляційний суд

ухвалив:

– у задоволенні апеляційної скарги обвинуваченої ОСОБА_7 відмовити;

– апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_6 – задовольнити;

– вирок Інгульського районного суду м. Миколаєва від 05.08.2026 скасувати в частині призначення покарання;

– ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити їй покарання у виді позбавлення волі строком на три роки один місяць із позбавленням права керувати транспортними засобами строком на два роки;

– в іншій частині вирок Інгульського районного суду м. Миколаєва від 05.08.2026 залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Головуючий суддя ОСОБА_2

Суддя ОСОБА_3

Суддя ОСОБА_4