Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №592/12476/26 — Ковпаківський районний суд м. Суми

Справа №592/12476/26

Провадження №2/592/3582/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м.Суми

Ковпаківський районний суд м. Суми у складі:

головуючого: судді Бичкова І. Г. ,

за участю секретаря судового засідання: Іщенко К. В. ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в приміщенні Ковпаківського районного суду м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про стягнення недоотриманої пенсії, -

В С Т А Н О В И В :

22.07.2026 представник ОСОБА_1 адвокат Осьмаков Олександр Анатолійович звернувся до Ковпаківського районного суду м. Суми з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про стягнення недоотриманої пенсії, із змісту якого вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивачки – ОСОБА_2 . Після смерті чоловіка позивачки залишилася спадщина у виді недоотриманої пенсії в сумі 228838 (двісті двадцять вісім тисяч вісімсот тридцять вісім) грн. 00 коп. , яка утворилися внаслідок невиконання відповідачем рішення Сумського окружного адміністративного суду у справах № 480/7792/22 та № 480/13041/23. Відповідно до вимог ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) , до інших осіб (спадкоємців) . Згідно ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до ст. 1219 ЦК України, не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені ст. 608 цього Кодексу. Згідно ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 61 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” , суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте, батьки і дружина (чоловік) , а також члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонере на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника При зверненні кількох членів сім`ї належна їм сума пенсії ділиться між ними порівну. Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера. Ст. 46 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” , нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом. Відповідно до ст. 52 цього Закону, сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується – по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у ч. 2 ст. 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім`ї, зазначені в ч. 1 цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у ч. 1 цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у ч. 1 цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений ч. 2 цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини. Згідно ч. 1 ст. 91 Закону України “Про пенсійне забезпечення” , суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності – входять до складу спадщини. Положення ч. ч. 2, 3 ст. 52 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” , які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Приміром, недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім`ї за умови, якщо саме ці суб`єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості – переходить у спадщину, яку члени сім`ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати як спадщину. Отже, з аналізу наведених правових норм вбачається, що до складу спадщини входить сума пенсії, яка була нарахована, але не отримана спадкодавцем за життя з незалежних від нього причин. Крім того, нормами закону передбачено, що члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером з числа військовослужбовців на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Положення ч. ч. 2, 3 ст. 52 Закону № 1058-IV, які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Приміром, недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім`ї за умови, якщо саме ці суб`єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості – переходить у спадщину, яку члени сім`ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці можуть отримати як спадщину. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 23.09.2020 у справі № 428/6685/19. З наявних доказів вбачається, що у відповідача обліковуються кошти пенсії, нараховані чоловіку позивачки у розмірі 206820 грн. 14 коп. , що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців і залишилися недоотриманими у зв`язку з його смертю. В даному випадку предметом спору є захист права спадкоємця на одержання суми недоотриманої пенсії, яка належала спадкодавцю і яку спадкоємець, маючи законне сподівання, може отримати від держави. Він повідомляє про те, що інших позовів з тих же підстав, з тим же предметом до того ж відповідача ним не було подано. Він повідомляє про те, що попередньо обрахований розмір судових витрат становить 6288,38 грн. та складається з судового збору та витрат на професійну правничу допомогу. На підставі вищевикладеного, він просив: 1. Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на неотриману за життя її чоловіком – ОСОБА_2 пенсію в сумі 228838 (двісті двадцять вісім тисяч вісімсот тридцять вісім) грн. 00 коп. .2. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України Сумській області на користь ОСОБА_1 нараховану та неотриману за життя її чоловіком – ОСОБА_2 пенсію в сумі 228838 (двісті двадцять вісім тисяч вісімсот тридцять вісім) грн. 00 коп. . 3. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 6288,38 грн. (вхідний № 29765/26 від 22.07.2026) (а. с. 1, 2) .

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 24.07.2026 у справі № 592/12476/26, провадження № 2/592/3582/26 було прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління пенсійного фонду України в Сумській області (м. Суми, вул. Степана Бандери, буд. 43, ЄДРПОУ 21108013) про визнання права власності в порядку спадкування. Було ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Було ухвалено призначити по справі підготовче судове засідання на 24.08.2026 на 14:00 за адресою: м. Суми, вул. Маґістратська, буд. 12, зала судових засідань № 12, про що повідомити учасників справи. Копію ухвали про відкриття провадження у справі було постановлено надіслати учасникам справи разом з копією позовної заяви з копіями доданих до неї документів — відповідачу. Було ухвалено роз`яснити відповідачу право протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надіслати: 1) суду — відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду) , що підтверджують заперечення проти позову; 2) позивачу — копію відзиву та доданих до нього документів. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Було ухвалено роз`яснити учасникам справи, що на підставі п. 4 ч. 1 ст. 148 ЦПК України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках: ненадання копії відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк. Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи, що розглядається в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України: http://kv.su.court.gov.ua/sud1806/gromadyanam/csz/ . Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею. Ухвала оскарженню не підлягає. Ухвала набрала законної сили 24.07.2026 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/138476733) (а. с. 12) .

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 24.08.2026 у справі № 592/12476/26, провадження № 2/592/3582/26 було постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління пенсійного фонду України в Сумській області (м. Суми, вул. Степана Бандери, буд. 43, ЄДРПОУ 21108013) про визнання права власності в порядку спадкування, до судового розгляду по суті на 13.10.2026 на 09:30. В судове засідання було ухвалено викликати сторони. Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. Ухвала набрала законної сили 24.08.2026 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/139179262) (а. с. 17) .

13.10.2026 представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Осьмаков Олександр Анатолійович надіслав на електронну пошту Ковпаківського районного суду м. Суми заяву про розгляд справи без участі, в якій він зазначив про те, що в провадженні Ковпаківського районного суду м. Суми знаходиться справа № 592/12476/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про стягнення недоотриманої пенсії. Розгляд справи призначено на 13.10.2026 на 09:30. Він просив справу розглянути без участі позивачки та її представника. Позовні вимоги підтримують в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві (вхідний № 41154/26 від 13.10.2026) (а. с. 20, 21) .

В судове засідання представник відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області не прибув. Про місце, дату та час судового засідання був повідомлений належним чином. Його неприбуття не є перешкодою для розгляду справи по суті (а. с. 13, 18) .

Ознайомившись із позовною заявою, доданим до неї копіями документів, які містяться в матеріалах судового провадження, враховуючи наявність судових рішень, які містяться в Єдиному державному судовому реєстрі в режимі повного доступу, суд дійшов наступного висновку.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 26.12.2022 у справі № 480/7792/22, провадження № 2-а/480/7892/22 позов ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії було задоволено частково. Було ухвалено визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, викладену у листі від 25.10.2022 № 1800-0202-8/38690 у проведенні перерахунку ОСОБА_2 з 01.12.2019 на підставі наданої Державною установою “Територіальне медичне об`єднання по Сумській області” Міністерства внутрішніх справ України довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії № 33/39-3467 від 10.08.2022. Було ухвалено зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області здійснити з 01.12.2019 перерахунок та виплату ОСОБА_2 пенсії на підставі наданої Державною установою “Територіальне медичне об`єднання по Сумській області” Міністерства внутрішніх справ України довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії № 33/39-3467 від 10.08.2022, з урахуванням фактично виплачених сум. У задоволенні інших вимог було ухвалено відмовити. Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення набрало законної сили 26.01.2023 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/108112417) .

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 у справі № 480/13041/23/23, провадження № 2-а/480/13194/23 позов ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії було задоволено. Було ухвалено визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо відмови ОСОБА_2 у нарахуванні та виплаті доплати до пенсії згідно постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713 “Про додатковий соціальних захист окремих категорій осіб”. Було ухвалено зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40009, м. Суми, вул. Степана Бандери, буд. 43, код ЄДРПОУ 21108013) нарахувати та виплатити з січня 2023 року ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) щомісячну доплату у розмірі 2000 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713 “Про додатковий соціальних захист окремих категорій осіб” з урахуванням раніше виплачених сум. Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення набрало законної сили 16.02.2024 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/116331137) .

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 09.04.2024 у справі № 480/13041/23/23, провадження № 2-а/480/13194/23 було постановлено виправити описку у рішенні Сумського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 у справі № 480/13041/23 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, зазначивши в третьому абзаці резолютивної частини рішення правильний РНОКПП ОСОБА_2 - “ НОМЕР_2 ” , замість неправильного “ НОМЕР_1 ” . Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення. Ухвала набрала законної сили 09.04.2024 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/118232301) .

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обов`язок щодо доказування не є безмежним. Дана стаття встановлює три групи обставин, від доказування яких звільняються сторони та інші особи, які беруть участь у справі. Це обставини, визнані сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі (ч. 1) , загальновідомими (ч. 3) та преюдиційними (ч. ч. 4-6) . Преюдиційні факти – це факти, встановлені рішенням, вироком, ухвалою чи постановою суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Суб`єктивними межами є те, що в двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням, вироком, ухвалою чи постановою суду. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються наступні умови: - обставина встановлена судовим рішення; - судове рішення набрало законної сили; - у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі. Пленум Верховного Суду України у п. 7 постанови № 14 від 18.12.2009 наголошує на тому, що особи, які не брали участь у цивільній, господарській чи адміністративній справі, в якій судом ухвалене відповідне судове рішення, мають право при розгляді іншої справи за їх участю оспорювати обставини, встановлені цим судовим рішенням. У такому випадку суд ухвалює рішення на основі досліджених у судовому засіданні доказів. Тобто якщо у справі беруть участь нові особи, то преюдиційний характер рішення втрачається. Тому не можуть мати преюдиційного значення рішення суду в тотожних за фабулою справах, але за позовом іншого позивача або за участю додаткового співвідповідача. Тому, якщо сторона хоче обійти цю норму, вона може це зробити шляхом залучення у процес додаткового відповідача або третьої особи. Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати лише ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які зазначені у резолютивній частині рішення. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Аналіз прецедентної практики Європейського суду з прав людини дає підстави для формування позиції, що при вирішенні питань щодо порушення державами-учасницями Ради Європи положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї велика увага акцентується на дотриманні державою принципу “правомірних або законних очікувань” та захисту прав людини через призму цього принципу. Зокрема, у справах “Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії” та “Федоренко проти України” Європейський суд з прав людини констатував, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути “існуючим майном” або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні “виправданими очікуваннями” щодо отримання можливості ефективного використання права власності (cf. , Pressos Compania Naviera S.A. v. Belgium, рішення від 20.11.1995, серія А, № 332, с. 21, п. 31; п. 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Федоренко проти України” ) . У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття “майно” , а саме: в контексті ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, це поняття охоплює як “існуюче майно” , так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого “права власності” (п. 74 рішення Європейського суду з прав людини “MALTZAN and Others v. Germany” від 02.03.2005) . Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту та формується позиція для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися “активом” , вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону. Відповідно до п. 1 Постанови Верховної Ради України “Про Заяву Верховної Ради України “Про відступ України від окремих зобов`язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод” № 462-VIII від 21.05.2015 було схвалено Заяву Верховної Ради України про відступ від окремих зобов`язань, визначених п. 3 ст. 2, ст. ст. 9, 12, 14, 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та ст. ст. 5, 6, 8, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме: до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України. Водночас Україна не зробила відступу від Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому Пленум Верховного Суду України наголошує на тому, що ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі щодо законних очікувань стосовно ефективного здійснення свого “права власності” . Таким чином, ст. 1 зазначеного Першого протоколу слід застосовувати для захисту “правомірних (законних) очікувань” щодо певного стану речей (у майбутньому) , оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей. Тобто в зазначених рішеннях Європейський суд з прав людини установив, що наявність “правомірних (законних) очікувань” є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу умовою наявності “правомірних очікувань” у розумінні практики Європейського суду з прав людини є достатні законні підстави. Інакше кажучи, “правомірні (законні) очікування” – це очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, хто є носіями відповідного права. Згідно із ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається й діє принцип верховенства права. Складовою верховенства права є принцип правової визначеності, основу якого утворює ідея передбачуваності очікування суб`єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам. Про те, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права, йдеться в рішенні Європейського суду з прав людини “Брумареску проти Румунії” від 28.11.1999 (п. 61) . Принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Зокрема, в рішенні у справі “Церква Бесарабської Митрополії проти Молдови” від 13.12.2001 Європейський суд з прав людини зазначив про те, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (п. 109) . Стабільність правового регулювання проявляється в неприпустимості внесення довільних змін до діючої системи норм і є віддзеркаленням підтримання довіри громадян до законів та дій держави. Збереження розумної стабільності означає, серед іншого, обов`язок законодавця враховувати при зміні умов набуття права на отримання соціальних благ законні очікування, пов`язані із виконанням (повністю або частково) умов набуття такого права. Рівність усіх перед законом, що випливає із ч. 2 ст. 21 Конституції України, впливає на регулювання всіх суспільних відносин. Дотримання цього принципу означає, зокрема, й безпідставну заборону без розумного виправдання запроваджувати різницю в правах осіб, які належать до однієї й тієї ж категорії (заборону відмінного поводження з особами, які знаходяться в однакових чи споріднених ситуаціях) .

Рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно із положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів) , що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ознаками судових доказів є їх належність, допустимість, достовірність і достатність.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За змістом ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів) , який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) .

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (допустимість доказів) .

Достовірність доказів – це їх якість, точність і правильність відображення обставин, що входять у предмет доказування, а достатність – це сукупність доказів, яка дозволяє вирішити справу.

Отже, в даному випадку заявлені позивачем вимоги відповідають ефективному способу захисту порушених прав, а їх задоволення призведе до поновлення цих прав.

Згідно п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” № 9 от 01.11.1996 з урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції України) , судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку. Ст. 55 Конституції України кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових осіб і службових осіб, а тому суд не повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010) .

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про стягнення недоотриманої пенсії, слід задовольнити частково. Слід визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на неотриману за життя її чоловіком – ОСОБА_2 пенсію в сумі 228838 (двісті двадцять вісім тисяч вісімсот тридцять вісім) грн. 00 коп. . Слід стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України Сумській області на користь ОСОБА_1 нараховану та неотриману за життя її чоловіком – ОСОБА_2 пенсію в сумі 228838 (двісті двадцять вісім тисяч вісімсот тридцять вісім) грн. 00 коп. . Слід стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1863,65 грн. .

При ухваленні даного судового рішення судом були враховані правові позиції, викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 23.09.2020 у справі № 428/6685/19, провадження № 61-7985св20 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/91854899) , в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 12.11.2025 у справі № 398/6222/24, провадження № 61-11820св25 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/131922083) , в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 03.10.2025 у справі № 671/931/24, провадження № 61-15815св24 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/130710685) , в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 22.02.2024 у справі № 461/5878/2, провадження № 61-10302св23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/117277195) .

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 259, 265, 267, 268, 272 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про стягнення недоотриманої пенсії, задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на неотриману за життя її чоловіком – ОСОБА_2 пенсію в сумі 228838 (двісті двадцять вісім тисяч вісімсот тридцять вісім) грн. 00 коп. .

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України Сумській області на користь ОСОБА_1 нараховану та неотриману за життя її чоловіком – ОСОБА_2 пенсію в сумі 228838 (двісті двадцять вісім тисяч вісімсот тридцять вісім) грн. 00 коп. .

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1863,65 грн. .

Рішення може бути оскаржене.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Сумського апеляційного суду.

Головуючий: Ігор БИЧКОВ