Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №521/15922/26 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

Справа № 521/15922/26

Номер провадження № 2/521/9894/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м. Одеса

Хаджибейський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Ганошенка С.А.,

за участі секретаря судових засідань – Папінян В.В.,-

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні у залі суду м. Одеса справу за цивільним позовом Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач 11.09.2026 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію.

Позивач зазначив, що КП «Теплопостачання міста Одеси» на підставі відповідної ліцензії забезпечує тепловою енергією населення, організації та підприємства всіх форм власності у м. Одесі, у тому числі надає послуги з централізованого опалення в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , у якому мешкає ОСОБА_1 .

Для проведення розрахунків в КП «Теплопостачання міста Одеси» за вказаною адресою відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 .

Позивач надає послугу з постачання теплової енергії до межі балансової належності зовнішніх і внутрішньо будинкових тепломереж (точки комерційного обліку). Кінцевий споживач перебуває в договірних відносинах на підставі договору приєднання, виходячи з факту відпуску теплової енергії в будинок.

У житловому будинку, в якому розміщена квартира та у якій проживає споживач, обладнано приладом обліку теплової енергії.

Обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньо будинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється на власників (співвласників) приміщень, зокрема обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання.

Відповідно до вимог законодавства споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами або законом. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку - води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки платіжної квитанції тощо).

Чинне законодавство визначає обов`язок для власника, незалежно від фактичного проживання, сплачувати комунальні послуги на утримання житла.

Позивач зазначив, що відповідач є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та є фактичним споживачем послуг з теплопостачання, що надає КП «Теплопостачання міста Одеси», і тому, як споживач зобов`язана щомісячно вносити плату за надані послуги згідно зі встановленим тарифом, що розраховується на 12 місяців. Проте відповідач не виконує свої зобов`язання і має заборгованість за послуги з постачання теплової енергії до будинку.

У позовній заяві зазначено, що станом на 01.07.2026 року у відповідача перед КП «Теплопостачання міста Одеси» існує заборгованість, яка складає 8247,80 грн., що свідчить про невиконання споживачем зобов`язань по сплаті наданих послуг та порушення прав КП «Теплопостачання міста Одеси».

Відповідач у добровільному порядку плату за послуги теплопостачання не вносив, отже станом на 01.07.2026 року заборгованість не погасив.

З огляду на те, що позивач надавав відповідачу житлово-комунальні послуги належним чином, а саме: якісно, своєчасно та у повному обсязі, то відповідач зобов`язаний сплатити останньому заборгованість за користування наданими КП «Теплопостачання міста Одеси» послугами.

Посилаючись на порушення своїх прав, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь КП «Теплопостачання міста Одеси» заборгованість за спожиту теплову енергію в розмірі 8247,80 грн. та понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3328,00 грн.

Ухвалою суду від 14.09.2026 року відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Позивача про судовий розгляд справи було повідомлено шляхом направлення ухвали про відкриття провадження за зареєстрованим місцем його перебування, від представника позивача надійшла заява про розгляд позовної зави за його відсутності, за наявними у справі матеріалами.

Відповідача про судовий розгляд справи було повідомлено шляхом направлення ухвали про відкриття провадження за зареєстрованим місцем її проживання, яка вручена останній 25.09.2026 року, на підтвердження вручення ухвали до суду 29.09.2026 року надійшло рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

29.09.2026 року на адресу суду через канцелярію надійшов відзив від відповідача ОСОБА_1 , у якому остання зазначає, що не погоджується з позовними вимогами позивача про стягнення з неї заборгованості за послуги з постачання теплової енергії та абонентського обслуговування у розмірі 8247,80 грн., та вважає такі вимоги необґрунтованими та недоведеними, просить відмовити в їх задоволенні у повному обсязі, з огляду на наступне.

Квартира відповідача знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та була відключена від системи централізованого опалення. Зазначене відключення було самовільним та факт проведення відповідних робіт з відключення квартири від системи централізованого опалення підтверджується наявним у відповідача Актом про відключення та довідкою, яка додана до відзиву.

Отже відповідач зазначає, що вона не користується централізованим опаленням квартири протягом тривалого часу, а опалювальні прилади централізованої системи опалення у квартирі відсутні.

Проте, відповідач не заперечує, що відповідно до чинного законодавства саме по собі відключення квартири від централізованого опалення не звільняє власника від участі у витратах на загальнобудинкові потреби опалення.

Також, відповідач зазначає, що з позовної заяви неможливо встановити, яким саме чином сформована зазначена сума заборгованості, і що позивач повинен довести обсяг та вартість послуг, що підлягає сплаті відповідачем, а також правильність проведених нарахувань. Позивач включив до стягуваної суми також оплату за абонентське обслуговування, при цьому з позовної заяви не вбачається на думку відповідача яка саме частина суми 8247,80 грн. припадає на абонентське обслуговування та за які періоди. Крім того, відповідач зазначає, що оскільки вона є особою, яка має статус члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника України що підтверджується посвідченням, копія якого долучена до відзиву, відповідно позивач при визначені розміру заборгованості за житлово-комунальні послуги повинен був, на її думку, встановити чи внесена до Реєстру осіб, які мають право на пільги, та чи були враховані такі пільги під час формування позивачем нарахувань за спірний період. Тому, відповідач доходить висновку що розмір заявленої до стягнення заборгованості на її думку не може вважатися належним чином підтвердженим. Крім зазначеного у відзиві, відповідач заявляє також про застосування позовної давності до вимог позивача, оскільки на момент звернення до суду сплив встановлений законом строк позовної давності, а тому підлягає застосуванню.

07.10.2026 року на адресу суду через підсистему “Електронний суд” від представника позивача КП «Теплопостачання міста Одеси» Омельченко О.В. надійшла відповідь на відзив, у якому зазначає що не погоджується з доводами та запереченнями відповідача з огляду на наступне.

Щодо правомірності нарахувань та обов`язку участі у витратах на загальнобудинкові потреби опалення Відповідач не заперечує ту обставину, що саме по собі відключення квартири від внутрішньобудинкової системи централізованого опалення не звільняє власника від участі у витратах на загальнобудинкові потреби опалення (функціонування системи опалення будинку та опалення місць загального користування). Згідно з положеннями ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», ЗУ «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг № 315, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018, власники приміщень, обладнаних індивідуальним опаленням або від`єднаних від централізованого опалення, зобов`язані брати участь у розподілі обсягу теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення та транзитні трубопроводи. Нарахування заборгованості за спірний період здійснені КП «ТМО» відповідно до вимог чинного законодавства та показників вузла комерційного обліку теплової енергії будинку. Розрахунок заборгованості у сумі 8 247,80 грн. сформовано на підставі фактичних даних приладів обліку та площі приміщень будинку відповідно до алгоритмів Методики № 315.

Щодо пільг Відповідача, позивач зазначає що згідно з Порядком надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг у грошовій формі, затвердженим Постановою КМУ № 373, облік пільговиків та монетизація коштів здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі Реєстру осіб, які мають право на пільги. КП «ТМО» здійснює нарахування плати за комунальні послуги виходячи із загальних тарифів та норм. Нарахування пільгових сум або отримання фінансування з бюджету відбувається через механізми монетизації пільг органами соціального захисту населення. Наявність статусу пільговика не звільняє споживача від обов`язку своєчасної оплати вартості послуг, а питання надання чи не надання державної допомоги у грошовій формі не спростовує факту споживання послуг та утворення заборгованості. Водночас підприємство готове здійснити звірку розрахунків за участю представників соціального захисту (ПФУ) у разі надання відповідних підтверджень щодо перерахування коштів.

Щодо заяви Відповідача про застосування позовної давності зазначає, що позовні вимоги заявлено в межах строків позовної давності (ст. ст. 256, 257 ЦК України) з урахуванням їх продовження у зв`язку з дією карантину (COVID-19 — Закон № 530-IX) та воєнного стану (п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України). Детальний період утворення заборгованості відображено в наданому помісячному розрахунку.

У зв`язку з чим та після закінчення тридцятиденного строку з дня відкриття провадження у справі, передбаченого ч. 2 ст. 279 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути дану справу за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з розглядом справи за відсутності сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на те, що розгляд даної справи здійснений у спрощеному провадженні без виклику учасників, підстави для проведення заочного розгляду справи відсутні.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та відповідні їм правовідносини, приходить до наступного.

Судом встановлено, що що КП «Теплопостачання міста Одеси» на підставі відповідної ліцензії забезпечує тепловою енергією населення, організації та підприємства всіх форм власності у м. Одесі, у тому числі надає послуги з централізованого опалення в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , у якому мешкає ОСОБА_1 .

Для проведення розрахунків в КП «Теплопостачання міста Одеси» за вказаною адресою відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 .

Позивач надає послугу з постачання теплової енергії до межі балансової належності зовнішніх і внутрішньо будинкових тепломереж (точки комерційного обліку). Кінцевий споживач перебуває в договірних відносинах на підставі договору приєднання, виходячи з факту відпуску теплової енергії в будинок.

У житловому будинку, в якому розміщена квартира та у якій проживає споживач, обладнано приладом обліку теплової енергії.

Обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньо будинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється на власників (співвласників) приміщень, зокрема обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання.

Відповідно до вимог законодавства споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами або законом. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку - води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки платіжної квитанції тощо).

Чинне законодавство визначає обов`язок для власника, незалежно від фактичного проживання, сплачувати комунальні послуги на утримання житла.

Позивач зазначив, що відповідач є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та є фактичним споживачем послуг з теплопостачання, що надає КП «Теплопостачання міста Одеси», і тому, як споживач зобов`язана щомісячно вносити плату за надані послуги згідно зі встановленим тарифом, що розраховується на 12 місяців. Проте відповідач не виконує свої зобов`язання і має заборгованість за послуги з постачання теплової енергії до будинку.

У позовній заяві зазначено, що станом на 01.07.2026 року у відповідача перед КП «Теплопостачання міста Одеси» існує заборгованість, яка складає 8247,80 грн., що свідчить про невиконання споживачем зобов`язань по сплаті наданих послуг та порушення прав КП «Теплопостачання міста Одеси».

Відповідач у добровільному порядку плату за послуги теплопостачання не вносив, отже станом на 01.07.2026 року заборгованість не зменшив.

З огляду на те, що позивач надавав відповідачу житлово-комунальні послуги належним чином, а саме: якісно, своєчасно та у повному обсязі, то відповідач зобов`язаний сплатити останньому заборгованість за користування наданими КП «Теплопостачання міста Одеси» послугами.

Посилаючись на порушення своїх прав, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь КП «Теплопостачання міста Одеси» заборгованість за спожиту теплову енергію в розмірі 8247,80 грн. та понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3328,00 грн.

Встановлено, що відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована (проживає) за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується відповіддю №3312644 від 14.09.2026 року з Єдиного державного демографічного реєстру, яка отримана суддею 14.09.2026 року.

Позивачем надано до позову, у якості доказу копію Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 429916813 від 04.06.2025 року, згідно якого ОСОБА_1 належить на правах приватної власності квартира за адресою: АДРЕСА_3 (номер відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №2529098).

Згідно відповіді № 3312673 від 14.09. 2026 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є власником нерухомого майна (квартири) за адресою: АДРЕСА_3 .

Разом з тим, між сторонами існують договірні відносини, що підтверджується наявним особовим рахунком відповідача № НОМЕР_1 від 01.10.2007 року.

Отже відповідач є споживачем послуг з теплопостачання, що надає КП «Теплопостачання міста Одеси» в квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , і як споживач зобов`язана була щомісячно вносити плату за надані послуги згідно зі встановленим тарифом, що розраховується на 12 місяців. Проте відповідач не виконує свої зобов`язання і має заборгованість за послуги з теплопостачання. Заборгованість утворена станом на 01.07.2026 року, тобто в період проживання відповідача за вказаною адресою.

Відповідно до реєстру нарахування і оплати абонента ОСОБА_1 (особовий рахунок

№ НОМЕР_1 ) заборгованість відповідача за спожиту теплову енергію за адресою: АДРЕСА_3 , станом на 01.07.2026 року складає у розмірі 8247,80 грн. за період вересня 2013 року по червень 2026 року.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Згідно зі статтею 13 Закону України від 24 червня 2004 року № 1875-ІV «Про житлово-комунальні послуги» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України «Про житлово-комунальні послуги), залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначені Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Згідно зі статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»(далі - Закон) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Згідно матеріалів справи, КП «Теплопостачання міста Одеси» надаються послуги з централізованого опалення та підігріву холодної води для потреб гарячого водопостачання, а відповідачка, в свою чергу, споживає зазначені послуги в певній мірі, що свідчить про наявність між ними взаємних зобов`язань та підтверджується матеріалами справи.

У частині першій статті 19 Закону № 1875-ІV передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, разом з тим відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону №1875-ІV обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Наведеними положеннями закону передбачено, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 20 Закону №1875-ІV споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 21 Закону №1875-ІV виконавець зобов`язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Враховуючи наведене, обов`язок по укладанню договору про надання житлово-комунальних послуг покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця.

Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, а також у постанові Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 176/456/17 (провадження № 61-63св18).

Суд не приймає до уваги твердження відповідача про відсутність користування послугами позивача для забезпечення загальнобудинкових потреб та відсутності у її приміщенні проходження загальнобудинкових трубопроводів, оскільки вказане спростовується доказами, наданими самим відповідачем, зокрема, актом від 13.10.2014 року про відключення квартири від стояка гарячого водопостачання та довідкою про самовільний демонтаж радіаторів опалення від 31.10.2006 року.

Приписами пункту 5 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що споживач, серед іншого, зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги.

Згідно з пунктом 18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (які діяли на період виникнення спірних правовідносин до 02.02.2022 року), постачання холодної та гарячої води, плата за житлово-комунальні послуги вноситься власниками квартир, наймачами та орендарями щомісяця, не пізніше 20 числа, що настає за розрахунковим. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води або до затверджених нормативів (норм) споживання.

У відповідності до діючої постанови КМУ № 830 від 21.08.2019 року «Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії» передбачено у п. 14 наступне.

Відокремлення (відключення) квартир та нежитлових приміщень від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води без дотримання встановленого Мінрегіоном порядку не допускається.

Відокремлення (відключення) від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води не звільняє власників квартир та нежитлових приміщень від обов`язку відшкодування витрат за обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень та на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку. Такий обсяг теплової енергії розраховується та розподіляється між всіма споживачами відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 р. № 315 (далі - Методика розподілу).

Порядок формування та затвердження цін і тарифів на житлово-комунальні послуги встановлені ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

До повноважень позивача не входить зменшення або збільшення тарифів, встановлених для оплати наданих послуг. Щодо заяв відповідача про забезпечення монетизації пільг відповідача позивачем суд зазначає, що вказані дії залежать виключно від самостійних дій відповідачки та надання нею таких даних ПФУ, який надає щомісячно такі дані до енергопоставлячого підприємства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 373 «Деякі питання надання житлових субсидій та пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива і скрапленого газу у грошовій формі» (зі змінами), затверджений Порядок надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива і скрапленого газу у грошовій формі.

З 1 жовтня 2019 року в Україні запроваджена монетизація пільг на оплату житлово-комунальних послуг. Тепер пільговики можуть отримати кошти у готівковій чи безготівковій формі.

Починаючи з листопада 2019 року, українці отримують квитанції за комунальні послуги з повним розміром платежу – без урахування пільг.

Частиною 6 статті 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про теплопостачання» теплопостачальні, теплотранспортні і теплогенеруючі організації зобов`язані забезпечувати надійне постачання обсягів теплової енергії відповідно до умов договору, а також норм і правил.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача на отримання вчасно та відповідної якості житло-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо кореспондує визначений п. 5 ч. 2 ст. 7 цього Закону обов`язок споживача сплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Правилами ст. 5 Закону України «Про житлово комунальні послуги» закріплено, що до житлово-комунальних послуг належать: комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Позивач надає послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання згідно з положеннями Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830, Правилами надання послуги з постачання гарячої води, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1182, що регулюють відносини між виконавцем послуг (КП «ТМО») та споживачами, які отримують такі послуги.

Згідно з ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

За змістом ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Положеннями ч. 1 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.

Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

Плата виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання, складається з: плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів на відповідну комунальну послугу та обсягу спожитих комунальних послуг, визначеного відповідно до законодавства; плати за абонентське обслуговування, яка не може перевищувати граничний розмір, визначений Кабінетом Міністрів України.

На підставі частини 5 статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2021 року № 1022) та Правил надання послуги з постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року №1182 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2021 року № 1023), на офіційному сайті КП «ТМО» в мережі Інтернет було розміщено індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії та індивідуальний договір про надання послуг з постачання гарячої води.

Зазначені договори є публічними договорами приєднання, які набрали чинності з 01 грудня 2021 року.

Відповідно до п. 4 Індивідуальних договорів фактом приєднання споживача до умов договору є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунку за надану послугу, факт отримання послуги.

Відповідно до п. 5 Індивідуальних договорів виконавець зобов`язується надавати споживачу послугу відповідної якості, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу.

Згідно з п. 51, 52 Індивідуальних договорів передбачено, що договір набирає чинності з моменту акцептування його споживачем, але не раніше ніж через 30 днів з моменту опублікування і діє протягом одного року з дати набрання чинності. Якщо за один місяць до закінчення строку дії договору жодна із сторін не повідомить письмово іншій стороні про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний період.

Споживач не звільняється від оплати послуги, отриманої ним до укладення цього договору (п.38 Індивідуальних договорів).

За приписами частини 5 статті 13 Закону № 2189-VIII плата виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання, складається з: плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів на відповідну комунальну послугу та обсягу спожитих комунальних послуг, визначеного відповідно до законодавства; плати за абонентське обслуговування, яка не може перевищувати граничний розмір, визначений Кабінетом Міністрів України.

З 1 липня 2022 року набрали чинності публічний договір з технічного обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання багатоквартирних будинків житлового фонду комунальної та інших форм власності та публічний договір з технічного обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем гарячого водопостачання багатоквартирних будинків житлового фонду комунальної та інших форм власності, які опубліковані на офіційному сайті КП "ТМО" в мережі Інтернет (далі - Публічні договори). Зазначені договори укладені з урахуванням ст.ст. 11, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України.

Згідно з п. 2 Публічних договорів вони вважаються укладеними між виконавцем та споживачами багатоквартирного будинку через 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті виконавця, якщо протягом цього періоду власники квартир та нежитлових приміщень, площа яких разом перевищує 50 відсотків загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, не повідомили виконавця про свою відмову від укладення договору.

Відповідно до п. 4 Публічних договорів фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надану послугу, факт отримання послуги.

Відповідно до п. 5 Публічних договорів виконавець зобов`язується надати споживачу послуги з технічного (у тому числі аварійного) обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання, постачання гарячої води, а споживач зобов`язується своєчасно і в повному обсязі оплатити виконавцю надані послуги за затвердженою вартістю в строки та умовах, визначених цим договором.

Пунктами 13, 14, 15 Публічних договорів передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць (п. 13). Плата за послугу включається до єдиного рахунку на оплату послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води (п. 14). Споживач здійснює оплату щомісяця не пізніше останнього числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за отримані послуги (п. 15).

Згідно з пунктами 30, 31 Публічних договорів договір набирає чинності з моменту акцептування його споживачем, але не раніше ніж через 30 днів з моменту опублікування і діє протягом одного року з дати набрання чинності (п. 30). Якщо за один місяць до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін не повідомить письмово іншій стороні про відмову від договору, цей договір вважається продовженим на черговий однорічний термін (п. 31).

За правилами ст. 319, 322 Цивільного кодексу України власність зобов`язує. У відповідності зі ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана здійснити на користь іншої певні дії ( виконати послугу, сплатити кошти і т. п.), а інша сторона ( кредитор) має право вимагати від боржника виконання його зобов`язання. Зобов`язання виникають із підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, строки та в порядку, що встановлені договором.

Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням.

Отже, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням.

З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, у якому, серед інших прав та обов`язків сторін, на боржників покладено певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому відповідає право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплати грошей за надані послуги.

Відповідно до вимог статті 25 Закону України «Про теплопостачання» у разі відмови оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

Це випливає з положення статті 11 ЦК України відповідно до якої, цивільні права і зобов`язання виникають не тільки з основ передбачених законодавством, а також з дій громадян.

Такими діями відповідача є фактичне користування послугами, що надаються позивачем.

Оскільки відповідач офіційно, у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлявся від послуг, які надавало їй КП «ТМО», то в неї виник обов`язок сплатити ці послуги.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилається, зокрема, на те, що вона не користується послугами КП «ТМО» за спірною адресою, відповідно у неї відсутнє зобов`язання щодо сплати заборгованості за послуги з теплопостачання.

Суд відхиляє вказані доводи відповідачів, виходячи із зазначеного вище.

Виходячи з викладеного, підстав для звільнення відповідача від сплати заборгованості за надані послуги з опалення в ході судового розгляду не встановлено. При цьому, як було встановлено, відповідач є власником квартири за спірною адресою, та, відповідно, зобов`язана утримувати майно, що їй належить.

Частиною 1статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини 1статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Відповідно частини 1статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, що визначено частина 2 статті 77 ЦПК України.

Згідно частини 1статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд відхиляє всі доручення відповідача суду щодо витребування доказів, оскільки відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідачем, всупереч положенню ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів своєчасної та у повному обсязі сплати наданих житлово-комунальних послуг та відсутності заборгованості перед позивачем по оплаті цих послуг.

Згідно із ч. 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. Відповідачем не надано жодних доказів неможливості самостійного отримання доказів, зокрема і публічної інформації, що знаходиться у загальному доступі, в тому числі і на сайті позивача, а також проведення взаємозвірок з позивачем.

Частиною 1 статті 82 ЦПК України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Як вбачається з положень частини 1 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що КП «ТМО» з 2013 року фактично надавало відповідачу послуги з централізованого опалення квартири за адресою: АДРЕСА_3 , а у період з 04.10.2021 відповідач отримувала зазначені послуги на підставі публічного договору, проте доказів належної оплати наданих позивачем послуг суду не надала.

Відповідач є споживачем послуги з постачання теплової енергії шляхом відкриття особового рахунку № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 , за яким мається заявлена позивачем заборгованість станом на 01.07.2026 року в сумі 8247,80 гривень, з яких: 6829,52 гривень - загальнобудинкові потреби на опалення за період з 01.01.2022 по 30.06.2026; 1807,77 гривень за абонентську плату за період з 01.01.2022 по 30.06.2026., загальна сума складає 8637,29 грн. Вказані розрахунки спростовують твердження відповідача щодо ненадання позивачем обґрунтованих розрахунків за окремими платежами.

Відповідачем здійснено тричі оплату послуг КП «ТМО», зокрема:

-жовтень 2013 року – 200,00 грн.;

-липень 2014 року – 500,00 грн;

-жовтень 2014 року – 300,00 грн.

Разом з тим, як вбачається з розрахунку сума заборгованості зменшена за рахунок платежів минулих років, суд розглядає позовні вимоги у заявленому розмірі, а тому приймає до уваги суму заборгованості 8247,80 грн., яка сформована в період з 01.01.2022 по 30.06.2026 року, що підтверджується наданим позивачем розрахунком.

Доказів того, що послуги відповідачу не надавались, що вона не користувались наданими послугами і потреби в таких послугах не мала, належними та допустимими доказами не доведено та матеріалами справи не підтверджено.

З огляду на зазначене, суд, за результатами розгляду справи, вважає доведеним позивачем факт не виконання відповідачем обов`язку щодо оплати вартості отриманих послуг у загальному розмірі 8247,80 гривень.

Відповідачем заявлено про застосування позовної давності до заявлених вимог.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі сплином строку виконання (частина 5 статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

У постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, від 29 жовтня 2014 року № 6-169цс14, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15 зроблено висновок про те, що за договором, що визначає щомісячні платежі перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а також початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд зазначає, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин (п.п.6.43, 6.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 по справі №911/3681/17).

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 20.09.2011 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти росії" та від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Суд зазначає, що правила про позовну давність мають застосовуватись лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права. У випадку відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Як свідчать матеріали справи, датою звернення КП «ТМО» із даною заявою є 11.09.2026, а період нарахуванням останнім заборгованості за надані послуги з опалення становить з 01.09.2013 по 30.06.2026.

Як вище зазначалося, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості станом на 01.07.2026 року в сумі 8247,80 гривень, з яких: 6829,52 гривень - загальнобудинкові потреби на опалення за період з 01.01.2022 по 30.06.2026; 1807,77 гривень за абонентську плату за період з 01.01.2022 по 30.06.2026.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 натупного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Інститут позовної давності має на меті, зокрема, гарантувати правову визначеність, забезпечення захисту порушених прав, притягнення до відповідальності. Також він стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати, запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

Рівність і недискримінація є одними із основних принципів реалізації прав людини.

Виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом, була збільшена за домовленістю сторін на підставі статті 259 ЦК України.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі №679/1136/21.

Крім того, пунктом 19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України (в редакції, чинній на період спірних правовідносин), передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

24 лютого 2022 року строком на 30 діб в Україні було введено воєнний стан відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України» «Про введення воєнного стану в Україні».

В подальшому, відповідно до Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24 лютого 2022 року №65/2022 «Про загальну мобілізацію» неодноразово були внесені зміни щодо продовження строку дії воєнного стану в Україні та проведення мобілізації.

На даний час строк дії воєнного стану в України продовжено.

Таким чином, з огляду на приписи статей 256,257ЦК України, на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12 березня 2020року,на набрання чинності Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину - 02 квітня 2020 року, пункти 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, а також на встановлені судом обставини, а саме, дату звернення КП «ТМО» із даною заявою 11.09.2026 та період нарахування останнім заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії - з 01.09.2013 по 30.06.2026, трирічний строк позовної давності щодо вимог у даній справі за період з 01.01.2022 по 30.06.2026, в силу п. 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України на момент подання позову (11.09.2026) не спливла та продовжувалася на строк дії карантину (до 30.06.2023), а у подальшому продовжувалася на період дії в Україні воєнного стану.

04 вересня 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 № 4434-IX.

Закон скасовує зупинення строків позовної давності на період дії воєнного стану, шляхом виключення п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України.

Таким чином, строки позовної давності щодо заявлених позовних вимог не сплинули.

Разом з цим, в межах розгляду даної справи позивач не довів, а суд не встановив обставин, що вказували б на поважність причин пропуску позовної давності, що дає суду підстави для відмови у задоволені позовних вимог в частині стягнення з відповідачів заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії за період з 01.09.2013 по 01.04.2017 включно, що є підставою для відмови у задоволені позову в цій частині, але суд зазначає, що за вказаний період позивачем не здійснено нарахувань, що ввійшли до складу заявленої заборгованості.

При обчисленні строку позовної давності судом були враховані положення статті 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", відповідно до яких, плата за-комунальні послуги (послуги з теплопостачання) нараховується щомісячно, а отже перебіг позовної давності починається після не сплати (часткової оплати) чергового платежу.

Натомість позовні вимоги про стягнення заборгованості станом на 01.07.2026 року в сумі 8247,80 гривень, сформовану фактично за період з 01.01.2022 по 30.06.2026 року, заявлені в межах строку позовної давності.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Суд розподіляє судові витрати відповідно до положень ст. 141 КПК України, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог та стягує з відповідача на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 3328,00 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2-5, 12, 13, 77, 81, 141, 174, 178, 191, 211, 223, 247, 259, 263-266, 268, 273 ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ:

Позов Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за опалення та гаряче водопостачання - задовольнити.

Стягнути зі ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» (Код ЄДРПОУ 34674102, місцезнаходження: 65029, Одеса, вул. Балківська,1-Б) заборгованість за спожиту теплову енергію у розмірі 8247,80 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» (Код ЄДРПОУ 34674102, місцезнаходження: 65029, Одеса, вул. Балківська,1-Б) судовий збір у розмірі 3328 (три тисячі триста двадцять вісім) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення складено 13.10.2026 року.

СУДДЯ Сергій ГАНОШЕНКО