Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №466/10329/24 — Львівський апеляційний суд

Справа № 466/10329/24 Головуючий у 1 інстанції: Білінська Г.Б.

Провадження № 22-ц/811/1485/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - судді Ніткевича А.В.

суддів - Бойко С.М., Копняк С.М.

секретаря Гаврилюк Я.Ю.

з участю представника апелянта Цікала А.А., представника заінтересованої особи Істамової І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Цікала Андрія Андрійовича на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 04 грудня 2025 року в складі судді Білінської Г.Б. у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Сидія Олега Володимировича про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, -

встановив:

У вересні 2025 року приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Сидій Олег Володимирович звернувся до суду з поданням, в якому просив суд визначити частку майна боржника ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що є у спільній сумісній власності з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в квартирі АДРЕСА_1 .

Подання обґрунтоване тим, що у нього на виконанні перебуває виконавче провадження ВП 78242981 з примусового виконання виконавчого листа № 466/10329/24 виданого 09.05.2025 року Шевченківським районним судом м. Львова, щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «Приват Банк» заборгованості у розмірі 388 034,51 грн.

02.06.2025 відповідно до вимог ст.3,4,24,25,26,27 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, копії якої скеровано рекомендованою поштовою кореспонденцією на адресу сторін виконавчого провадження. Поштове відправлення боржником не отримано, що стверджується поштовим конвертом, що повернувся відправнику з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Окрім цього, 02.06.2025 приватним виконавцем, винесено постанови про арешт коштів боржника та арешт майна боржника, копії яких скеровано на адресу банківських установ та реєструючих органів до виконання.

Згідно із отриманою інформацією, боржник володіє відкритим рахунками у банківських установах, однак коштів на даних банківських рахунках не достатньо для задоволення вимог стягувача. Одночасно, наявна інформація про облік інших арештів по банківських рахунках боржника. Транспортні засоби за інше рухоме майно за боржником не зареєстроване, інформація про можливі джерела отримання доходів відсутня.

08.08.2025 на адресу ОСОБА_2 скеровано вимогу, щодо надання /забезпечення/ доступу приватному виконавцю 18.08.2025 до приміщення за адресою: АДРЕСА_2 з метою перевірки його майнового стану, однак цього дня ОСОБА_2 був відсутній за вказаною адресою.

З інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно встановлено, що боржнику на праві приватної спільної сумісної власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно із інформацією Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 13.08.2025 року № 36-вих-118023, за вказаною адресою, окрім боржника зареєстровані: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 . Неповнолітні особи за вказаною адресою не зареєстровані.

Беручи до уваги те, що судове рішення яке набрало законної сили залишається не виконаним, боржник вимоги приватного виконавця не виконав, на виклики не з`явився без поважних причин та не повідомив приватного виконавця про причини неявки, протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження не подав декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, без судового рішення про визначення частки майна ОСОБА_2 в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , звернути стягнення на належне нерухоме майно /частку/ належне боржнику не виявляється можливим.

Оскаржуваною ухвалою Шевченківського районного суду м.Львова від 04 грудня 2025 року подання приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Сидія Олега Володимировича – задоволено.

Визначено частку майна боржника ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 в квартирі загальною площею 66,9 кв.м, житловою площею 41,4 кв. м, реєстраційний номер майна 5695046101, адреса: АДРЕСА_2 , в розмірі 4/5 частки, що належить йому на праві спільної сумісної власності з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Ухвалу оскаржив представник ОСОБА_1 – адвокат Цікало Андрій Андрійович, вважає незаконною, такою, що не відповідає фактичним обставинам справи та прийнятою з порушенням норм процесуального права.

Зазначає, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 20015197, реєстраційний номер 24419111, належала на праві спільної сумісної власності п`ятьом особам, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 .

Після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , належна йому частка у праві власності на спірну квартиру у розмірі 1/5 перейшла до його дружини — ОСОБА_1 .

За таких обставин висновок суду першої інстанції про належність боржнику ОСОБА_2 4/5 частки квартири не відповідає змісту правовстановлюючих документів, суперечить спадковим документам та не узгоджується з фактичними обставинами справи.

Оскаржуваною ухвалою суд першої інстанції фактично визначив обсяг права боржника на квартиру, співвласником якої є заявниця, чим безпосередньо втрутився у сферу її майнових прав та охоронюваних законом інтересів. Водночас, вирішуючи питання, передбачене статтею 443 ЦПК України, суд не забезпечив належного повідомлення заявниці, як заінтересованої особи, не надав їй реальної можливості подати заперечення, пояснення та докази, а також не з`ясував належним чином правовий статус усіх співвласників спірної квартири та обсяг прав кожного з них.

Попри це, суд першої інстанції не встановив обсяг прав боржника на спірну квартиру, не дослідив у повному обсязі правовстановлюючі та спадкові документи, не перевірив, чи відповідає заявлена приватним виконавцем частка боржника первинним документам, на підставі яких виникло право спільної власності, та фактично обмежився сприйняттям відомостей, наведених у поданні приватного виконавця та в інформаційній довідці з реєстру.

Вважає, що оскаржувана ухвала не містить належного правового обґрунтування висновку про належність боржнику 4/5 частки квартири, оскільки судом не встановлено, ані підстав виникнення у боржника права саме на 4/5 частки, ані юридичного механізму, внаслідок якого така частка могла сформуватися.

Стверджує, що оскаржувана ухвала створює юридичну підставу для подальшого звернення стягнення на частку квартири у розмірі, який фактично охоплює права інших співвласників, у тому числі апелянтки. Такий наслідок прямо втручається у право заявника на мирне володіння своїм майном, гарантоване статтею 41 Конституції України, статтями 321, 386 ЦК України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожна особа має право мирно володіти своїм майном, а позбавлення майна або втручання у це право допускається лише на підставі закону, в суспільному інтересі та за умови дотримання справедливого балансу між інтересами суспільства і захистом прав особи.

З наведених підстав просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Сидія Олега Володимировича про визначення частки майна боржника у справі № 466/10329/24. Направити подання приватного виконавця Сидій Олега Володимировича про визначення частки майна боржника у справі № 466/10329/24 на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги виходячи з такого.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до приписів частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна людина має можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав. Це право гарантується частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якій зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Задовольняючи подання приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Сидія Олега Володимировича про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, суд першої інстанції виходив з того, що визначення частки майна боржника у спільній частковій власності є необхідним для здійснення виконавчого провадження про примусове стягнення боргу із боржника, який немає іншого майна, на яке може бути звернено стягнення.

При цьому, суд прийшов висновку, що частка боржника ОСОБА_2 у квартирі загальною площею 66,9 кв.м, житловою площею 41,4 кв. м, реєстраційний номер майна 5695046101, адреса: АДРЕСА_2 , що належить йому на праві спільної сумісної власності з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , становить 4/5 частки вказаної квартири.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, колегія суддів виходить з такого.

Згідно із ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Зазначене конституційне положення відображено і у ст. 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню

Примусове виконання судових рішень здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» (в редакції закону від 02.06.2016 № 1404-VIII) та положеннями Інструкції з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5.

Згідно із ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до положень ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст.3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Як встановлено судом першої інстанції і підтверджується матеріалами справи, на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Сидія О.В. перебуває виконавче провадження ВП 78242981 з виконання виконавчого листа №466/10329/24 виданого 09.05.2025 Шевченківським районним судом м. Львова про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості у розмірі 388034,51 грн.

02.06.2025 приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Сидій О.В. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження. Цією постановою боржника зобов`язано подати декларацію про доходи і майно, та попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Вказану постанову про відкриття виконавчого провадження від 02.06.2025 скеровано ОСОБА_2 рекомендованою кореспонденцією, з повідомлення про вручення, на адресу згідно даних виконавчого документа, а саме: АДРЕСА_2 , що підтверджується поштовим конвертом, який повернувся відправнику з відміткою «за закінченням терміну зберігання» .

02.06.2025 приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Сидієм О.В. винесено постанови про арешт коштів боржника та арешт майна боржника, копії яких скеровано на адресу банківських установ та реєструючих органів до виконання.

З отриманої інформації встановлено, що боржник володіє відкритими рахунками у банківських установах, однак коштів на даних банківських рахунках не достатньо для задоволення вимог стягувача. Одночасно, наявна інформація про облік інших арештів по банківських рахунках боржника. Транспортні засоби за інше рухоме майно за боржником не зареєстроване, інформація про можливі джерела отримання доходів відсутня.

08.08.2025 на адресу ОСОБА_2 скеровано вимогу, щодо надання (забезпечення) 18.08.2025 приватному виконавцю доступу до приміщення за адресою: АДРЕСА_2 з метою перевірки його майнового стану.

Як вбачається з акту приватного виконавця від 18.08.2025, ОСОБА_2 був відсутній за вказаною адресою 18.08.2025 року о 10 год.

З інформації Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 13.08.2025 року № 36-вих-118023 встановлено, що за адресою: АДРЕСА_2 окрім боржника зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Неповнолітні особи за вказаною адресою не зареєстровані.

Згідно із інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 440988041 від 26.08.2025, квартира загальною площею 66,9 кв.м, житловою площею 41,4 кв. м, за адресою АДРЕСА_2 перебуває у спільній сумісній власності ОСОБА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 . Розмір частки 4/5.

Так, відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

У пункті 6 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Згідно із частиною першою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця).

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем (частина п`ята статті 48 Закону України «Про виконавче провадження»).

У частині шостій статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Відповідно до ст. 443 ЦПК України, питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.

Таким чином, під час розгляду подання державного виконавця в порядку ст.443 ЦПК України вирішується питання не про виділ частки, що призводить до виділу її в натурі, припинення права спільної часткової власності на майно, а вирішується питання про визначення частки, що не є його поділом чи виділенням частки та не тягне за собою припинення права спільної часткової власності, а такий захід спрямований лише на забезпечення виконання рішення суду.

Наведені норми надають право приватному (державному) виконавцю звертатись до суду з поданням про визначення частки боржника у спільному сумісному майні.

Статтею 355 ЦК України визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Частиною 1 ст. 368 ЦК України визначено, що спільна сумісна власність - це спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності.

Згідно із ч. 1ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до ст. 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Як встановлено судом, матеріали справи не містять доказів того, що на час звернення з поданням, частки співвласників у спірному нерухомому майні не є рівними чи існував спір з приводу часток у спільному майні.

Велика Палата Верховного Суду 15 січня 2020 року по справі № 367/6231/16-ц (ЄДРСРУ № 87393444) зазначила, що поняття «визначення частки» і «виділення частки в натурі» є різними за своїм змістом правовими поняттями, а частиною шостою статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції 1999 року (частина шоста статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» в чинній редакції є тотожною) передбачена лише необхідність визначення частки боржника у спільному майні, якщо така частка не визначена.

Отже, визначення частки майна боржника у майні, що перебуває у спільній сумісній власності, є необхідним для здійснення виконавчого провадження про примусове стягнення боргу із боржника, який немає іншого майна, на яке може бути звернено стягнення.

Визначення такої частки не призведе до звуження належних боржнику прав на майно, оскільки предметом розгляду подання є не звернення стягнення на майно, а лише визначення частки боржника у спільній сумісній власності.

За зверненням державного виконавця суд визначає частку боржника з метою подальшого звернення стягнення на неї.

Зважаючи на встановлені обставини справи, а також те, що презумпція права спільної сумісної власності не спростована, ні боржником ОСОБА_2 , ні апелянтом ОСОБА_1 спір з приводу поділу майна відсутній, рішення за результатами розгляду якого не ухвалювалося, у виконавця не було перешкод звернутись до суду з поданням про визначення частки в майні боржника.

Разом з тим, визначаючи частку майна боржника ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , суд першої інстанції помилково визначив таку у розмірі 4/5 частки, оскільки матеріалами справи підтверджується, що частка боржника ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 , що є у спільній сумісній власності з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 складає 1/5 частки.

Як свідчать матеріали справи, згідно із свідоцтвом про право власності на квартиру від 08.07.2008, виданим Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, квартира за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та членам її сім`ї ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданим приватним нотаріусом ЛМНО Матвєєвою Ю.В. від 16.10.2021, спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , є його дружина ОСОБА_7 у тому числі з врахуванням 1/2 частки від якої відмовилась донька померлого ОСОБА_4 . Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається з 1/5 частки квартири АДРЕСА_1 .

При цьому, згідно із Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №279659769 від 16.10.2021 року за ОСОБА_7 зареєстровано право власності на 1/5 частки квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом.

Таким чином, частка апелянта ОСОБА_7 у квартирі АДРЕСА_1 , з врахуванням свідоцтвом про право власності на квартиру від 08.07.2008 та свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.10.2021, складає 2/5.

Вирішуючи подання про визначення частки у спільному майні боржника, суд першої інстанції правильно врахував положення статей ЦК України, однак прийшов до помилкового визначення саме розміру частки ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 .

Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно усталеною практикою Європейського суду з прав людини, а саме рішенням від 17 травня 2005 року по справі «Чіжов проти України» визначено, що на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок і так, щоб ця система (виконання рішень) була ефективною як в теорії, так і на практиці. Виконання рішень має відбуватись таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та, що система ефективна і законодавчо і практично, а нездатність державних органів вжити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, встановленої параграфом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Визначення частки майна боржника у майні, що перебуває у спільній сумісній власності, є необхідним для здійснення виконавчого провадження про примусове стягнення з нього боргу, однак таке не призведе до звуження належних боржнику прав на житло, оскільки предметом розгляду подання є не звернення стягнення на майно, а лише визначення частки боржника у спільній сумісній власності.

Узагальнюючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, ухвалу суду першої інстанції змінити, визначивши, що частка майна боржника ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 в квартирі загальною площею 66,9 кв.м, житловою площею 41,4 кв. м, реєстраційний номер майна 5695046101, адреса: АДРЕСА_2 , становить 1/5.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд, --

ухвалив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Цікала Андрія Андрійовича – задовольнити частково.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 04 грудня 2025 року змінити, визначити частку майна боржника ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 в майні, що належить йому на праві спільної сумісної власності з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , а саме 1/5 частка квартири загальною площею 66,9 кв.м, житловою площею 41,4 кв. м, реєстраційний номер майна 5695046101, адреса: АДРЕСА_2 ,

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 07 жовтня 2026 року.

Головуючий А.В. Ніткевич

Судді С.М. Бойко

С.М. Копняк