Рішення від 14 жовтня 2026 р. у справі №733/1001/26 — Ічнянський районний суд Чернігівської області

Ічнянський районний суд Чернігівської області

Провадження № 2/733/651/26

Єдиний унікальний №733/1001/26

Рішення

Іменем України

15 жовтня 2026 року м.Ічня

Ічнянський районний суд Чернігівської області

у складі: головуючого судді Вовченка А.В.,

з участю секретаря судових засідань Мошенець Л.М.,

без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя

УСТАНОВИВ:

23 червня 2026 представник позивача адвокат Голіней Л.Д. звернулася до суду з позовом, в якому просить в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за позивачем право власності на частину жилого будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Позовні вимоги обґрунтувала тим, що перебуваючи у шлюбі подружжя придбало спірне майно, а після його розірвання вони не дійшли згоди щодо його поділу. Тому просить суд його розподілити, виділивши позивачу в порядку поділу половину набутого подружжям за час шлюбу нерухомого майна, залишивши у власності відповідача іншу половину.

Ухвалою від 29.06. 2026 у справі відкрито провадження і призначено підготовче судове засідання, а розгляд справи вирішено проводити у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою від 04.08.2026 у справі закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду на 15.10.2026.

Представник позивача адвокат Голіней Л.Д. в заяві , поданій через електронний суд позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила суд їх задовольнити та розглянути справу без її та позивача участі.

Відповідач ні в підготовче , ні в судове засідання не з`явився. Судова повістка, копія ухвали та позовна заява з документами повернулись з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». В судове засідання відповідач викликався через оголошення на офіційному сайті судової влади України.

Заяв, клопотань та відзиву від відповідача не надійшло.

У зв`язку з неявкою сторін та у відповідності до частини 2 статті 247 ЦПК України , фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши її фактичні обставини, на

яких ґрунтується позовна заява, та встановивши відповідні до них правовідносини, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що 26.08.2022 року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, про що складений актовий запис № 142.

Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області №348/1587/24 від 26.09.2024 року шлюб розірвано.

За час спільного проживання сім`єю в шлюбі, 12.12.2022 року за спільні кошти придбано жилий будинок в АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу, укладеним між ОСОБА_2 (як покупцем) та ОСОБА_3 (як продавцем), посвідченим державним нотаріусом Ічнянської державної нотаріальної контори Чернігівської області (а. с.10-11).

Зазначений договір купівлі-продажу будинку за обопільною згодою на той час подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах їх сім`ї було вирішено укладати на ОСОБА_2 .

Предметом договору купівлі-продажу є цілий жилий будинок з надвірними будівлями, що знаходяться в АДРЕСА_1 .

Згідно з описом об`єкта нерухомості, вказаним в договорі купівлі-продажу від 12.12.2022, розмір жилої площі будинку становить 41,5 кв. м., на земельній ділянці, 0,25 га на якій розміщений будинок (літера А1), також знаходиться прибудова до будинку (літера 1-1 та а2), гараж (літера Б-1), сарай (літера В1), погреб під В1»Пг», гаража «Г-1», колодязя та огорожі.

Відповідно до Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 317463228, 12.12.2022 року проведено державну реєстрацію права власності на жилий будинок з надвірними будівлями за адресою : АДРЕСА_1 . Підставою реєстрації права власності на будинок у цьому витягу зазначено договір купівлі-продажу від 18.12.2022 (а. с. 12).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 385595714 від 04.07.2024, право власності на жилий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 залишається зареєстрованим за ОСОБА_2 (а.с.23)

Отже за період шлюбу ОСОБА_1 спільно з ОСОБА_2 набули у спільну власність житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , які розміщуються на земельній ділянці площею 0,25 та з кадастровим номером 7421780400:01:000:0045, однак на даний час за взаємною згодою не можуть розділити спільне сумісне майно, придбане ними за спільні кошти.

Земельна ділянка площею 0,25 га з кадастровим номером 7421780400:01:000:0045, не була предметом договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 12.12.2022 року. Земельна ділянка не перебуває у приватній власності та/або в оренді, відповідні заяви щодо передачі земельної ділянки чи її частки у власність чи в користування до компетентних органів продавцем не подавалися.

Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 26.09.2024

у справі №348/1587/24 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 26 серпня 2022 року у Буському відділі ДРАЦС Золочівського району Львівської області, про що складений актовий запис № 142 - розірваний. Рішення суду набрало законної сили 29.10.2024 (а. с. 7-8).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України (у тексті - ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України (у тексті - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ст. 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується ст. 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. ч. 1, 2 ст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК України).

Частинами 1, 2 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст. ст. 69 - 72 СК України та ст. 372 Цивільного кодексу України (у тексті - ЦК України).

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абз. 1 п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (у тексті - постанова Пленуму ВСУ).

Зі змісту п. п. 23, 24 вказаної постанови Пленуму ВСУ слідує, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відповідно до п. 30 постанови Пленуму ВСУ рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

При цьому суд зазначає, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, що дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

Суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним

критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає поділу між подружжям на підставі ст. 60 СК України.

Судом встановлено, що в період шлюбу сторони у справі придбали майно, а саме: 12.12.2022 жилий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 , який знаходиться на земельній ділянці площею 0,25 га з кадастровим номером 7421780400:01:000:0045, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що підтверджується витягом з державного земельного кадастру та інформацією з ДРРП.

Тобто, значене майно є спільним сумісним майном подружжя в силу ст. 60 СК України та ст. 368 ЦК України.

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. При тому що не має значення за ким зареєстроване таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на нього зареєстроване лише за одним з подружжя.

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.

Зазначена правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 № 6-843цс17.

Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

У п. 22 постанови Пленуму ВСУ судам роз`яснено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статями 69 - 72 СК України та ст. 372 ЦК України.

Згідно з п. п. 23, 24 постанови Пленуму ВСУ, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. До

складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч. 4 ст. 65 СК України).

За правилами ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд приходить до висновку, що спірне нерухоме майно є об`єктом права спільної сумісної власності сторін, тобто наявні законні підстави для визнання за ними по 1/2 частині житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами.

Таким чином суд вважає, що частки майна дружини та чоловіка є рівними, а тому кожному з них розділяє по частині спірного майна.

Вирішуючи питання про судові витрати, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України).

Представник позивача у позовній заяві (а. с. 1 - 9) зазначив, що понесені ними судові витрати зі сплаченого судового збору за одну позовну вимогу майнового характеру в сумі 1331,20 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 99ТХ-7ЗЕ5-ВВОС-Т4НР від 16.06.2026 (а. с. 4).

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Статтею 59 Конституції України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 користувалася правовою допомогою адвоката Голіней Л.Д. що підтверджується ордером від 03.07.2024 (а. с. 25),орієнтовний розрахунок витрат - 10 000,00 грн.

Враховуючи, що представник позивача не довів обсяг і вартість наданих позивачу послуг, які вона фактично понесла, то у суду відсутні підстави для відшкодуванню позивачу витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 10 000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 1, 60, 61, 69 - 71 СК України, ст. ст. 15, 16, 364, 368, 372 ЦК України, ст. ст. 81, 89, 259, 263 - 265, 351, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя задовольнити повністю.

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 до ОСОБА_2 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Припинити право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 до ОСОБА_2 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасувати у Державному реєстрі с речових прав на нерухоме майно запис про право власності №48680605 від 12.12.2022 року про право власності ОСОБА_2 на об`єкт житлової нерухомості, а саме : на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , право приватної власності на частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 право приватної власності на частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено та підписано 15 жовтня 2026 року.

Суддя А. В. Вовченко