Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №607/22143/26 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.10.2026 Справа №607/22143/26 Провадження №2-о/607/558/2026

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Герчаківської О. Я.,

з участю присяжних Кравчинюка В. Я.,

Петришина В. Я.,

секретаря судового засідання Баб`як Н. О.,

прокурора Бобер Н. П.,

особи, щодо якої розглядається питання,

пов`язане з наданням психіатричної допомоги ОСОБА_1 ,

представника ОСОБА_1 , адвокатки Чапаєвої Г. М.,

представника КНП «ТОКПЛ» ТОР,

лікаря-психіатра Семенчука І. Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі цивільну справу за заявою генерального директора КНП «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» ТОР Шкробота Володимира Васильовича про госпіталізацію ОСОБА_1 у психіатричний стаціонар без її згоди,

В С Т А Н О В И В:

Генеральний директор КНП «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради (далі – КНП «ТОКПЛ» ТОР) Шкробот В. В. звернувся в суд із заявою про госпіталізацію до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку ОСОБА_1 .

В обґрунтування поданої заяви покликається на те, що у ОСОБА_1 наявний тяжкий психічний розлад, який обумовлює її небезпеку для себе і оточуючих. Підставою для висновку про необхідність госпіталізації є відомості про поведінку ОСОБА_1 , які надійшли від її чоловіка ОСОБА_2 . На підставі цих відомостей ОСОБА_1 , була оглянута черговим лікарем ОСОБА_3 та направлена у відділення первинного психотичного епізоду КНП «ТОКПЛ» ТОР.

У приймальне відділення КНП «ТОКПЛ» ТОР о 20 год. 40 хв. 09 жовтня 2026 року поступила ОСОБА_1 із діагнозом Гострий поліморфний психотичний розлад з симптомами шизофренії F-23.1. ОСОБА_1 відмовилася від запропонованої госпіталізації. У зв`язку із тим, що пацієнт виявляє та вчиняє реальні дії, що являють собою небезпеку для навколишніх, потребує госпіталізації в психіатричний стаціонар в примусовому порядку без її згоди, генеральний директор КНП «ТОКПЛ» ТОР просить винести рішення про її примусову госпіталізацію.

В судовому засіданні представник КНП «ТОКПЛ» ТОР лікар-психіатр Семенчук І. Я. підтримав подану заяву, просив задовольнити, покликаючись на ст. 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» та висновок комісії лікарів-психіатрів. Пояснював, що ОСОБА_1 поступила в приймальне відділення КНП «ТОКПЛ» ТОР 09 жовтня 2026 року. За інформацією чоловіка пацієнтка, з літа змінилася в психічному стані, почала відчувати переслідування. В телефонних дзвінках дитина повідомляла батькові, що мати чує чужі голоси. ОСОБА_1 покидає дім, планує поїхати в інші місця. Комісія лікарів-психіатрів оцінила її стан 12 жовтня 2026 року та прийшла до висновку, що пацієнтка страждає на тяжкий психічний розлад і потребує госпіталізації в примусовому порядку.

Особа, щодо якої розглядається питання, пов`язане з наданням психіатричної допомоги ОСОБА_1 просила відмовити у задоволенні заяви про її примусову госпіталізацію. Додатково пояснювала, що дійсно у 2018 року вона лікувалася у психоневрологічній лікарні м. Запоріжжя, передумовою цього стало те, що вона постійно одна перебувала з дитиною. У 2021 році це повторилося, однак ОСОБА_1 пройшла лікування, та з того часу до жовтня 2026 року не перебувала у медичних закладах з цією проблемою. У березні 2026 року її чоловіка мобілізували, він чинний військовослужбовець, та з того часу ОСОБА_2 неодноразово просив її пройти лікування в психіатричній лікарні, щоб він міг звільнитися зі служби. У травні 2026 року чоловік перебував у відпустці, бачив ОСОБА_1 та дитину. Будь-яких претензій зі сторони школи, органу опіки та піклування, працівників поліції чи інших служб, з приводу неналежного виховання дитини, до ОСОБА_1 не було. Водночас її стосунки з чоловіком погіршилися, на даний час розглядається питання про розірвання шлюбу між ними. А тому, у вересні, коли чоловік повернувся додому у відпустку, ОСОБА_1 повідомила йому про намір проживати окремо, а оскільки він не виявив бажання покинути житло, де вони спільно проживають, вона залишила квартиру. Їздила до рідних у Київській області та в Дніпропетровській області. Коли повернулася, то пішла провідати сина до місця його проживання з чоловіком, де ОСОБА_2 її затримав та викликав швидку допомогу для госпіталізації.

Представник ОСОБА_1 – адвокатка Чапаєва Г. М. просила відмовити у задоволенні заяви КНП «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» ТОР про госпіталізацію ОСОБА_1 без її згоди у зв`язку із безпідставністю такого звернення.

Прокурор Бобер Н. П. вважає, що на даний час є передчасною госпіталізація ОСОБА_1 .

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та оцінивши докази, суд встановив наступне.

Як вбачається із висновку комісії лікарів–психіатрів, хвора ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителька міста Донецьк, поступила 09 жовтня 2026 року о 20 год. 40 хв. в приймальне відділення КНП «ТОКПЛ» ТОР з діагнозом Гострий поліморфний психотичний розлад з симптомами шизофренії F-23.1

Із анамнезу відомо, що погіршення стану, виникло влітку 2018 року, коли почала погано спати, заявляла чоловікові про речі, які не відбувалися. Перед поступленням в стаціонар всю ніч не спала, у зв`язку із чим чоловік викликав БШМД, госпіталізована. Знаходилась на лікуванні в умовах КНП «ОКЗПДСЗХ» ЗОР з 06 липня 2018 року по 13 серпня 2018 року з діагнозом: Гострий поліморфний психотичний розлад із симптомами шизофренії. 24 липня 2021 року після спроби самогубства (хотіла вистрибнути з вікна) дружину госпіталізовано повторно в умови КНП «ОКЗПДСЗХ» із діагнозом: Гострий поліморфний психотичний розлад із симптомами шизофренії. Лікувалась стаціонарно з 24 липня 2021 року по 18 серпня 2021 року. Поступає повторно на лікування у зв`язку із погіршенням психічного стану: з інформації від чоловіка загострення психічного розладу з червня поточного року - різкі зміни настрою, паралогічне мислення, наявність відчуття переслідування та стеження навколишніми; в одному із голосових повідомлень батькові, син розповів, що мати знову чує чужі голоси, які її дратують, що він її боїться; пацієнтка емоційно нестійка, різкозбудлива, в станах психо-емоційного збудження стає агресивна, не контролює себе, б`є сина (нанесла тілесні ушкодження). В одному із епізодів син записав на диктофон погрози від матері про вбивство на його адресу. Пацієнтка не втамується вдома, сама кудись пропадає, залишаючи малолітнього сина без її піклування на невизначений час, що становить небезпеку для дитини; планує поїхати в Київ, Донецьк, інші міста України, не пояснюючи і не мотивуючи своїх вчинків; пропала з дому більш, як на 2 тижні, не повідомляла нікому про своє місце перебування.

Комісія приходить до висновку, що згідно Закону України «Про психіатричну допомогу» Стаття 14, анамнестичних даних, психічного стану пацієнта на час огляду, ОСОБА_1 страждає тяжким психічним захворюванням у вигляді: Гострий поліморфний психотичний розлад з симптомами шизофренії і потребує госпіталізації в психіатричний стаціонар в примусовому порядку без її згоди в зв`язку із тим, що пацієнтка виявляє та вчиняє реальні дії, що являють собою небезпеку для навколишніх.

У заяві про госпіталізацію ОСОБА_1 в примусовому порядку зазначено про необхідність її госпіталізації до психіатричного закладу для лікування у зв`язку із наявністю в неї тяжкого психічного розладу, який обумовлює її небезпеку для себе та оточуючих; суттєву шкоду її здоров`ю внаслідок погіршення психічного стану у разі якщо особі не буде надана психіатрична допомога.

За встановлених обставин, до виниклих у цій справі правовідносин підлягають застосуванню наступні норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 49 Конституції України передбачено, що кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування.

Відповідно до пункту 1 принципу 15 Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психіатричної допомоги (затверджені Розолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1991 року № 46/119) коли особа потребує лікування в психіатричному закладі, необхідно докладати всіх зусиль, щоб уникнути примусової госпіталізації.

Відповідно до пункту 1 принципу 16 «Примусова госпіталізація» Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психіатричної допомоги, будь-яка особа може бути госпіталізована до психіатричного закладу як пацієнт в примусовому порядку або вже була госпіталізована як пацієнт у добровільному порядку можуть утримувати як пацієнта в психіатричному закладі в примусовому порядку, тоді і лише тоді, коли уповноважений для цієї мети відповідно до закону кваліфікований фахівець, що працює в області психіатрії, встановить відповідно до принципу 4 (діагноз про те, що особа страждає на психічне захворювання, встановлюється відповідно до міжнародних визнаних медичних стандартів), що ця особа страждає на психічне захворювання, і визначить:

а) що внаслідок цього психічного захворювання існує серйозна загроза заподіяння безпосередньої або неминучої шкоди цій особі або іншим особам; або

b) що в разі особа, чиє психічне захворювання є важким, а розумові здібності - ослабленими, відмова від госпіталізації або утримання даної особи в психіатричному закладі може привести до серйозного погіршення її здоров`я або унеможливить застосування належного лікування, яке може бути проведено за умови госпіталізації до психіатричного закладу у відповідності до принципу найменш обмежувальної альтернативи. У випадку, зазначеному в підпункті b), необхідно, за можливості, проконсультуватися з другим таким фахівцем, що працює в області психіатрії. У разі проведення такої консультації госпіталізація до психіатричного закладу або утримання в ньому у примусовому порядку можуть мати місце лише за згодою другого фахівця, який працює в області психіатрії.

Відповідно до пункту 2 принципу 16 «Примусова госпіталізація» Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психіатричної допомоги госпіталізація до психіатричного закладу або утримання у ньому у примусовому порядку здійснюється спочатку протягом нетривалого періоду, визначеного внутрішньодержавним законодавством, з метою спостереження та проведення попереднього лікування до розгляду питання про госпіталізацію або тримання пацієнта в психіатричному закладі наглядовим органом. Причини госпіталізації або змісту має бути негайно поінформовано пацієнту; про факт госпіталізації або змісту і їх причини також невідкладно і в докладному вигляді повідомляється наглядовому органу, особистому представнику пацієнта, якщо такий є, а також, якщо пацієнт не заперечує, сім`ї пацієнта.

Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу розглядаються як позбавлення свободи в розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) з гарантіями, що передбачені цією статтею.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції особа може бути позбавлена свободи як «психічно хвора», якщо дотримано трьох мінімальних умов: по-перше, має бути достовірно доведено, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад повинен бути такого виду або ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні; і по-третє, обґрунтованість тривалого тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості відповідного захворювання.

Перед тим як визначати, чи було достовірно доведено, що особа страждає на психічний розлад, вид і ступені якого можуть бути підставою для примусового тримання цієї особи у психіатричній лікарні, суди повинні встановити, чи було таке тримання законним у розумінні підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції, зокрема, чи була дотримана процедура, передбачена чинним законодавством України.

Недотримання вимог норм матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку призводить до порушення підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року в справі № 2-1/07 (провадження № 14-9cвц18)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини шостої статті 284 Цивільного кодексу України надання фізичній особі психіатричної допомоги здійснюється відповідно до закону.

Статтею 4 Закону України «Про психіатричну допомогу» (далі – Закон № 1489-III) передбачено, що психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх, соціальних послуг.

Закон № 1489-III визначає правові та організаційні засади забезпечення громадян психіатричною допомогою виходячи із пріоритету прав і свобод людини і громадянина, встановлює обов`язки органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з організації надання психіатричної допомоги та правового і соціального захисту, навчання осіб, які страждають на психічні розлади, регламентує права та обов`язки фахівців, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, здійсненні соціального захисту та навчання осіб, які страждають на психічні розлади.

Відповідно до частини першої статті 339 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) за умов, визначених Законом № 1489-III, заява представника закладу з надання психіатричної допомоги про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації подаються до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу.

Згідно з частинами першою, другою статті 340 ЦПК України у заяві про проведення психіатричного огляду фізичної особи в примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку та її продовження, про госпіталізацію до психіатричного закладу в примусовому порядку та продовження такої госпіталізації повинні бути зазначені підстави для надання психіатричної допомоги в примусовому порядку, встановлені законом.

До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусової амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження - висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали.

Статтею 14 Закону № 1489-III передбачено, що особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.

Тлумачення вказаної норми свідчить, що примусова госпіталізація можливе лише за наявності одночасно таких умов: по-перше, лікування можливе лише у стаціонарних умовах лікарні; по-друге, встановлення в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність. Відсутність необхідності щодо лікування особи лише в стаціонарних умовах виключає можливість примусової госпіталізації пацієнта до медичного закладу (постанови Верховного Суду від 09 травня 2024 року в справі № 206/3939/23 (провадження № 61-2692св24), від 25 квітня 2024 року в справі № 554/9039/22 (провадження № 61-14103св23)).

Суд дослідив всі наявні у справі докази в їх сукупності, встановив, що в справі не встановлено підстав для госпіталізації ОСОБА_1 до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку, а саме не підтверджено вчинення ОСОБА_1 чи виявлення нею наміру вчинити дії, що становлять безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або те, що вона неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, що вона страждає на такий психічний розлад, вид і ступінь якого можуть бути підставою для примусової її госпіталізації до психіатричної лікарні, й обстеження та лікування можливі лише в умовах психіатричного стаціонару.

Примусова госпіталізація до психіатричного закладу виключно на підставі висновку комісії лікарів-психіатрів без урахування заперечень ОСОБА_1 та за відсутності доказів того, що вона вчиняє (вчинила) чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що становлять безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, не відповідає підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції.

Крім того, суд звертає увагу на зміст статті 16 Закону № 1489-III, яка визначає, що особа, яку було госпіталізовано до закладу з надання психіатричної допомоги за рішенням лікаря-психіатра на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону, підлягає обов`язковому протягом 24 годин з часу госпіталізації огляду комісією лікарів-психіатрів закладу з надання психіатричної допомоги для прийняття рішення про доцільність госпіталізації. У випадку, коли госпіталізація визнається недоцільною і особа не висловлює бажання залишитися в закладі з надання психіатричної допомоги, ця особа підлягає негайній виписці.

У випадках, коли госпіталізація особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку визнається доцільною, представник закладу з надання психіатричної допомоги, в якому перебуває особа, протягом 24 годин з часу госпіталізації направляє до суду за місцем знаходження закладу з надання психіатричної допомоги заяву про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону.

В судовому засіданні було встановлено, що огляд ОСОБА_1 було проведено комісією лікарів-психіатрів закладу з надання психіатричної допомоги в порушення строків, передбачених статтею 16 Закону № 1489-III, а саме: 12 жовтня 2026 року, а заява про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку, надійшла до суду та розподілена протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 12 жовтня 2026 року о 15:25:48, тобто з порушенням описаних вище строків, що є окремою підставою для відмови у задоволенні заяви про госпіталізацію ОСОБА_1 у психіатричний стаціонар без її згоди.

Аналізуючи в сукупності викладені обставини, досліджені докази та вимоги законодавства, суд доходить до переконання про відсутність передбачених законом підстав для примусової госпіталізації ОСОБА_1 до психіатричного закладу, а тому у задоволені заяви генерального директора КНП «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» ТОР Шкробота В. В. про госпіталізацію до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку ОСОБА_1 слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 12, 13, 259, 264-265, 293-294, 339-342, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

у х в а л и в:

У задоволенні заяви генерального директора КНП «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» ТОР Шкробота Володимира Васильовича про госпіталізацію ОСОБА_1 у психіатричний стаціонар без її згоди – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Заявник: генеральний директор КНП «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» ТОР Шкробот Володимир Васильович, адреса місця роботи: вул. Тролейбусна,14, м. Тернопіль.

Головуючий Герчаківська О. Я.

Присяжні Кравчинюк В. Я.

Петришин В. Я.