Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №334/6354/26 — Дніпровський районний суд міста Запоріжжя

Дата документу 09.10.2026

Справа № 334/6354/26

Провадження № 2/334/4433/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 року Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого - судді Козлової Н.Ю., за участю секретаря Александрової А.С., позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Самусь А.А., відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган Опіки та піклування адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Самусь А.А. звернувся до Дніпровського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Орган Опіки та піклування адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.

Протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями, даний позов надійшов у провадження судді Козловій Н.Ю. Відводів та самовідводів не заявлялося.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 06 липня 2026 року відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 11 серпня 2026 року.

Копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, разом з копією позовної заяви та додатками до нього направлено відповідачу з роз`ясненням права на подання відзиву на позовну заяву.

Відповідачка не скористалася своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.

У підготовчому судовому засіданні, пояснила суду, що визнає позовні вимоги. Будь яких клопотань або додаткових пояснень не має.

Ухвалою суду від 11.08.2026 року підготовче судове засідання було закрито.

Інших процесуальних дій не вчинялось.

У судовому засіданні позивач, обґрунтовуючи свої вимоги доводив суду, що з відповідачкою він перебував у зареєстрованому шлюбі з 16.09.2006 року. Від даного шлюбу у них народилося двоє синів: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

17 вересня 2019 року на підставі рішення суду Ленінського районного суду м. Запоріжжя шлюб між ними було розірвано. Отже, з 2019 року, вони проживають окремо у різних містах.

Позивач зазначав, що визначально, діти проживали разом з матір`ю, у місті Запоріжжя. А згодом, старший син став скаржитися, що у нього виникають сварки з матір`ю. Вона застосовувала відносно старшої дитини фізичне та психологічне насилля, що змусило позивача спочатку звернутися до компетентних органів для перевірки викладених дитиною обставин та вжиття заходів для захисту її законних інтересів.

За результатами розгляду звернення працівниками служби у справах дітей було проведено перевірку та профілактичну роботу з матір`ю та підтверджено наявність конфліктів між матір`ю та сином, що стало підставою для втручання уповноваженого здійснювати захист прав дітей.

З метою врегулювання зазначених питань у правовий спосіб, забезпечення стабільних та сприятливих умов для розвитку дитини, а також врахування її найкращих інтересів, позивач у 2024 році звернувся до Адміністрації Соборного району Дніпровської міської з заявою про визначення місця проживання неповнолітнього сина - ОСОБА_3 .

За результатами розгляду зазначеної заяви Головою адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради було прийнято розпорядження № 68-р від 22 березня 2024 року про визначення місця проживання дитини разом із батьком у м. Дніпро.

Після чого, відповідачка звернулася до суду з позовом про усунення перешкод у спілкуванні та визначення місця проживання.

За результатами розгляду справи 14 липня 2025 року ухвалою суду було затверджено мирову угоду, якою врегульовано порядок спілкування матері з неповнолітнім ОСОБА_3 та було визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_4 разом із матір`ю у місті Запоріжжі за її місцем реєстрації.

Таким чином, з часу встановлення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_5 з батьком, син проживав та був зареєстрований за адресою : АДРЕСА_1 разом з батьком.

Проте, в порядку спілкування з матір`ю, син іноді приїзжав до матері.

У грудні 2025 року, під час перебування сина у матері вдома, у них стався конфлікт, в результаті якого син отримав тілесні ушкодження.

По даному факту відкрито кримінальне провадження №12025087060000442 від 21 грудня 2025 року за ч. 2 ст. 125 КК України.

З того часу, син постійно проживає разом з батьком та перебуває повністю на його утриманні. Усі витрати, пов`язані з харчуванням, навчанням, лікуванням, фізичним розвитком та дозвіллям дитини, покриваються за рахунок власних коштів батька.

Відповідачка ОСОБА_2 надала нотаріально посвідчену заяву, яка долучена до позову, в якій власно підтвердила обставини щодо факту самостійного виховання та утримання сина позивачем і не заперечувала проти встановлення відповідного юридичного факту.

Оскільки Законом не визначено іншого порядку встановлення факту перебування неповнолітньої дитини на утриманні особи, тобто, відсутній державний або інший орган, який уповноважений посвідчувати такий факт, позивач просив суд встановити факт, що він самостійно виховує та утримує сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Представник позивача підтримала факти та обґрунтування позову зазначені ОСОБА_1 та просила суд їх задовольнити з врахуванням інтересів дитини.

Відповідачка ОСОБА_2 не заперечувала проти позову та пояснила, що старша дитина дійсно проживає разом з батьком та перебуває на його утриманні.

Представник Органу Опіки та піклування адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради у судове засідання не з`явився. Надав суду письмове клопотання про розгляд справи за відсутністю їх представника та ухвалити рішення в інтересах дитини, взявши до уваги висновок адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради.

Заслухавши пояснення позивача та відповідача, думку представника позивача, дослідивши письмові докази, які долучені до матеріалів справи, зокрема: копію рішення суду про розірвання шлюбу №334/3931/19; копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ; копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ; копію витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_3 ; копію довідки №2918 від 04.05.2026року;копію результату звернення №08-12/с-ООІ від 18.01.2024року; копію розпорядження Голови адміністрації Соборного району ДМР №68-р від 22.03.2024 року; копію ухвали про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення місця проживання дитини з матір ’ю №317/4554/24; копію акту обстеження умов проживання від 20.02.2025 року; копію Висновку адміністрації Шевченківського р-ну ДМР №4/3-98 від 14.03.2025 року; копію витягу з ЄРДР від 05.02.2026року; копії консультаційних висновків лікарів, суд дійшов наступних висновків.

Звернувшись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 просить встановити юридичний факт того, що він самостійно виховує та утримує неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суд враховує правовий висновок, викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 червня 2024 року у справі № 569/4331/23, згідно з яким, справи про встановлення факту самостійного виховання дитини за наявності публічного інтересу не підлягають розгляду в порядку окремого провадження. Водночас, Верховний Суд зазначив, що заінтересована особа не позбавлена права звернутися до суду з відповідним позовом за правилами позовного провадження до іншого з батьків, якщо це необхідно для ефективного захисту прав та інтересів дитини або врегулювання тривалого спору між батьками щодо участі в утриманні та вихованні. Оскільки даний позов пред`явлено в порядку загального позовного провадження до конкретного відповідача (матері дитини), між якими існують юридичні відносини щодо виконання батьківських обов`язків, а також враховуючи наявність попередніх судових спорів та відкритих кримінальних проваджень, суд констатує, що цей спір є суто цивільно-правовим, належить до юрисдикції загальних судів та підлягає вирішенню по суті.

Оцінюючи правовідносини, що склалися між сторонами, суд керується базовими матеріальними нормами національного законодавства.

Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав та не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно зі ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти.

Частиною 7 цієї статті чітко визначено, що забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Статтею 180 СК України встановлено обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. Батьки мають право та зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей.

В ході судового розгляду встановлено, що шлюб між сторонами розірвано рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 вересня 2019 року. Від шлюбу сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З матеріалів справи вбачається, що тривалий час відбувалася стала процедура визначення та фактичної зміни місця проживання дитини, що зумовлено глибоким міжособистісним конфліктом між матір`ю та сином.

Так, за результатом перевірки Служби у справах дітей (лист від 18.01.2024 №08-12/с-ООІ) було офіційно зафіксовано наявність конфліктів та факт застосування психологічного тиску з боку матері до дитини.

Розпорядженням Голови адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради № 68-р від 22 березня 2024 року місце проживання неповнолітнього ОСОБА_6 було визначено разом із батьком у м. Дніпро, після чого дитина зареєстрована та постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 14 липня 2025 року у справі № 317/4554/24 було затверджено мирову угоду, якою остаточно розмежовано проживання дітей: молодший син ОСОБА_7 залишився з матір`ю в м. Запоріжжя, а старший син ОСОБА_8 — з батьком в м. Дніпро.

Оцінюючи події грудня 2025 року, суд звертає особливу увагу на те, що під час перебування ОСОБА_5 у матері в порядку спілкування, між ними стався черговий гострий конфлікт, внаслідок якого дитина отримала тілесні ушкодження, що послужило підставою для внесення 21 грудня 2025 року відомостей до ЄРДР та відкриття кримінального провадження № 12025087060000442 за ч. 2 ст. 125 КК України (умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я).

Зазначений факт підтверджується витягом з ЄРДР від 05.02.2026 року та консультаційними висновками лікарів. Дані обставини свідчать про те, що матір не лише усунулася від належного виконання виховних функцій, а її поведінка стала небезпечною для фізичного та психічного здоров`я неповнолітнього сина.

З моменту вказаного інциденту неповнолітній ОСОБА_3 взагалі припинив будь-яке спілкування з матір`ю, безперервно проживає виключно з батьком, який одноособово забезпечує його навчання, харчування, лікування, дозвіллям та створює умови для фізичного розвитку, що підтверджується довідкою № 2918 від 04.05.2026 року, актом обстеження умов проживання від 20.02.2025 року та Висновком адміністрації Шевченківського району ДМР № 4/3-98 від 14.03.2025 року.

Додатково факт повного самоусунення матері від виховання та утримання сина підтверджується її особистою нотаріально посвідченою заявою, долученою до матеріалів справи, а також її усними свідченнями у підготовчому засіданні, де вона повністю визнала позов і підтвердила, що син перебуває на стовідсотковому утриманні та вихованні батька.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікованої Постановою ВР № 787-XII від 27.02.1991), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на повагу до приватного і сімейного життя.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у своїх прецедентних рішеннях неодноразово наголошував на тому, що оцінка «найкращих інтересів дитини» є визначальною у будь-якому спорі, що стосується дітей.

У рішенні по справі «М.С. проти України» (M.S. v. Ukraine) від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13, пункт 76) ЄСПЛ зазначив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У рішенні по справі «Хант проти України» (Hunt v. Ukraine) від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива пропорційність, і у випадку, коли між ними виникає конфлікт, інтереси дитини повинні переважати над інтересами батьків.

Застосовуючи вказані принципи, суд приходить до висновку, що офіційне та юридичне закріплення факту одноособового і самостійного виховання дитини батьком повністю відповідає її найкращим інтересам. Дитина, яка зазнала фізичного та психологічного насилля в сім`ї матері (що стало предметом кримінального розслідування), наразі знайшла стабільне, безпечне та психологічно комфортне середовище за місцем проживання батька. Для забезпечення психологічної стабільності підлітка, реалізації його прав у публічній, освітній та медичній сферах, юридичне визнання реального стану речей є абсолютно необхідним.

У судовому засіданні відповідачка ОСОБА_2 позовні вимоги визнала повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відповідно до ч. 4 цієї ж статті, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання позову і продовжує судовий розгляд.

Перевіривши обставини справи, суд встановив, що визнання позову відповідачкою є добровільним, відповідає реальним обставинам справи, підтверджується зібраними у справі письмовими доказами органів опіки та піклування, медичними документами та матеріалами кримінального провадження, не суперечить чинному законодавству України та не порушує права будь-яких третіх осіб, а навпаки — захищає майнові та немайнові інтереси неповнолітнього ОСОБА_6 .

Виходячи з вищевикладеного, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає повністю доведеним той факт, що відповідачка ОСОБА_2 повністю усунулася від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання, розвитку та утримання неповнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а позивач ОСОБА_1 здійснює вказані обов`язки одноособово та самостійно.

За таких обставин позовні вимоги є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 3 Конвенції про права дитини, ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 141, 150, 180 Сімейного кодексу України, ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 2, 4, 5, 10, 12, 13, 76-81, 141, 206, 258-259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган Опіки та піклування адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини – задовольнити повністю.

Встановити факт, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , PHOKПП: НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) самостійно виховує та утримує сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ).

Судові витрати по сплаті судового збору залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: Козлова Н. Ю.