Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №338/497/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 338/497/26

Провадження № 22-ц/4808/1897/26

Головуючий у 1 інстанції Шишко О. А.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів: Пнівчук О.В., Девляшевського В.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» на заочне рішення Богородчанського районного суду від 27 липня 2026 року під головуванням судді Шишка О.А. у селищі Богородчани,

в с т а н о в и в:

ТОВ «Укр Кредит Фінанс» (далі - ТОВ «Укр Кредит Фінанс») звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 26 січня 2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-комунікаційної системи позивача укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії №1338-0064.

За умовами договору позивач зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 19 500 грн для задоволення особистих потреб, а відповідач - повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші передбачені договором грошові зобов`язання.

Строк кредитування становив 300 календарних днів, тривалість базового періоду - 14 днів. Сторони погодили знижену процентну ставку в розмірі 1,20 % на день та стандартну процентну ставку в розмірі 1,50 % на день. Комісія за видачу кредиту була визначена у розмірі 15 % від суми кредиту. Договір підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором А7603.

Позивач належним чином виконав свої зобов`язання та перерахував відповідачу кредитні кошти в сумі 19 500 грн на зазначений ним платіжний засіб.

Відповідач частково виконував зобов`язання, здійснюючи платежі на погашення заборгованості, однак надалі припинив належне виконання умов договору та кредит у повному обсязі не повернув.

Згідно з розрахунком позивача станом на 06.03.2026 загальна заборгованість відповідача становить 49 623,10 грн, з яких: 12 488,24 грн - заборгованість за основною сумою кредиту; 37 134,86 грн - заборгованість за процентами.

Заборгованість за процентами, передбаченими статтею 625 ЦК України, комісіями та штрафами позивачем до стягнення не заявлена.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем договірних зобов`язань, позивач просив стягнути з нього 49 623 грн 10 коп. заборгованості та судовий збір у розмірі 2 662 грн 40 коп.

Заочним рішенням Богородчанського районного суду від 27 липня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс», заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №1338-0064 від 26 січня 2024 року в загальному розмірі 20 543,54 грн з яких: 6 861,50 грн - заборгованість за основною сумою кредиту; 13 682,04 грн - заборгованість за процентами, а також судовий збір у розмірі 1 102,21 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі на судове рішення представник ТОВ «Укр Кредит Фінанс» зазначає, що позивачем дотримано вимог ст. 1048, 1056-1 ЦК України щодо встановлення у договорі процентів за користування наданим відповідачу кредитом, тому позивач має право на нарахування процентів згідно п. 4.6 та 10.2 кредитного договору протягом строку його дії, який визначено в п. 4.9 цього договору.

Вважає, що на дату укладення сторонами кредитного договору №1338-0064 від 26.01.2024 діяли законодавчі обмеження, що максимальний розмір денної процентної ставки не міг перевищувати 2.5%. Договір сторонами укладений саме у цей перехідний період (з 24.12.2023 по 22.04.2024). Встановлена договором денна процентна ставка відповідала чинному законодавству не перевищувала цього граничного значення, оскільки частина 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» не містить обмежень, на які ці положення поширюються. Суд не може самостійно визначати межі дії закону на власний розсуд, оскільки це суперечить принципу верховенства права та ст. 8 Конституції України.

Суд першої інстанції прийшов помилкового висновку, що умови договору щодо встановлення денної процентної ставки на рівні 1,2%-1,5% є нікчемними.

Позивачем надано до позовної заяви розрахунок заборгованості за кредитним договором від 26.01.2024 станом на 06.03.2026, який відповідає вимогам Закону, є чітким, зрозумілим та узгоджується з умовами кредитного договору. Відповідачем по договору було сплачено 32 014,88 грн на погашення заборгованості, з яких 7 011,76 грн на погашення основного боргу, 22 078,12 грн на погашення відсотків, а 2 925 грн на погашення одноразової комісії. Після закінчення строку дії договору 20.11.2024 нарахування процентів не проводилося і сума несплачених відсотків становила 37 134,86 грн, а основний борг – 12 488,24 грн, що разом складає 49 623,10 грн. Таким чином, позивач законно нарахував проценти за користування кредитом протягом строку дії договору.

Представник апелянта просила скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове про задоволення позову у розмірі 49 623,10 грн.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до ч.3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

За змістом ч.13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, ураховуючи таке.

Судом установлено, що 26 січня 2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття кредитної лінії №1338-0064 в електронній формі.

За умовами договору позивач зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 19 500 грн для задоволення особистих потреб, а відповідач - повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші передбачені договором грошові зобов`язання.

Строк кредитування становив 300 календарних днів, тривалість базового періоду - 14 днів. Сторони погодили знижену процентну ставку в розмірі 1,20 % на день та стандартну процентну ставку в розмірі 1,50 % на день. Комісія за видачу кредиту була визначена у розмірі 15 % від суми кредиту. Договір підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором А7603.

Позивач належним чином виконав свої зобов`язання та перерахував відповідачу кредитні кошти в сумі 19 500 грн на зазначений ним платіжний засіб.

Відповідач частково виконував зобов`язання, здійснюючи платежі на погашення заборгованості, однак надалі припинив належне виконання умов договору та кредит у повному обсязі не повернув, тому станом на 06.03.2026 загальна заборгованість відповідача складає 49 623,10 грн, з яких: 12 488,24 грн - заборгованість за основною сумою кредиту; 37 134,86 грн - заборгованість за процентами.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами статей 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, обов`язкові відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, у листах, якими обмінялися сторони, а також якщо він підписаний його стороною.

Частиною другою статті 639 ЦК України передбачено, що коли сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до пунктів 5, 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

За змістом статті 11 зазначеного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти та її прийняття другою стороною. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що моментом підписання електронного правочину є використання електронного підпису або електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19 зазначено, що без отримання одноразового ідентифікатора, здійснення входу до особистого кабінету та підтвердження умов договору електронний кредитний договір не був би укладений, тому використання такого ідентифікатора підтверджує волевиявлення сторони на укладення правочину.

Також Верховний Суд виходить із того, що договір, підписаний за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, якщо сторони досягли згоди щодо його істотних умов і дотрималися визначеної законом процедури підписання.

Надана позивачем копія договору містить відомості про його сторони, розмір кредиту, строк кредитування, порядок повернення коштів, розмір процентних ставок, порядок їх нарахування, права та обов`язки сторін, а також одноразовий ідентифікатор А7603, яким відповідач підписав договір.

Крім того, факт укладення і виконання договору відповідач підтвердив своїми конклюдентними діями: отримав кредитні кошти та надалі здійснював платежі на погашення заборгованості.

Отже, електронний кредитний договір укладений сторонами з дотриманням вимог законодавства та є належною правовою підставою виникнення взаємних прав і обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір та порядок одержання процентів встановлюються договором.

За приписами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо в зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

За змістом статей 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов`язання умов, а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у встановлений строк.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Позивач надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 19 500 грн. Водночас із розрахунку заборгованості встановлено, що відповідач частково сплачував заборгованість.

Відповідач не надав суду доказів, які спростовували б факт отримання кредитних коштів, підтверджували повернення всієї суми заборгованості.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивач довів факт укладення кредитного договору, перерахування відповідачу кредитних коштів та неналежного виконання ним зобов`язань щодо повернення кредиту і сплати процентів.

Також суд не погодився із розрахунком заборгованості, який надано позивачем і доданим до матеріалів позову в підсистемі «Електронний суд» станом на 06.03.2026.

Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року, статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено частинами четвертою–шостою.

Відповідно до частини четвертої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» денна процентна ставка визначається як загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту.

Згідно із частиною п`ятою статті 8 цього Закону максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %.

Спірний кредитний договір укладено 26 січня 2024 року, тобто вже після набрання чинності Законом № 3498-ІХ, тому на момент укладення договору діяла імперативна норма частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою максимальний розмір денної процентної ставки встановлено на рівні 1 %.

Суд виходив із того, що положення пункту 17 розділу IV Закону України «Про споживче кредитування» про тимчасові граничні показники 2,5 % та 1,5 % не можуть тлумачитися як право кредитодавця включати до нового договору, укладеного після набрання чинності Законом № 3498-ІХ, умову про денну процентну ставку, вищу за встановлений частиною п`ятою статті 8 цього Закону максимальний розмір 1 %.

Зазначені перехідні положення мали на меті забезпечити поступове приведення раніше укладених та діючих кредитних договорів у відповідність до нового законодавчого регулювання, проте не скасовували і не відтерміновували дію частини п`ятої статті 8 Закону щодо договорів, які укладалися після 24 грудня 2023 року.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Тому умови спірного договору в частині встановлення денної процентної ставки 1,20% та 1,50%, тобто понад визначену законом граничну ставку 1%, не можуть бути підставою для стягнення процентів у такому розмірі.

Перевіряючи розрахунок заборгованості, суд виходив із необхідності застосування денної процентної ставки в розмірі 1 % із першого дня користування кредитом, тобто з 26 січня 2024 року, з урахуванням кожного здійсненого відповідачем платежу.

Згідно з наданим позивачем розрахунком відповідач отримав кредит у сумі 19 500 грн та здійснив платежі на загальну суму 32 014,88 грн.

Суд здійснив перерахунок за кожний день користування кредитом, нараховуючи проценти в розмірі 1 % від фактичного залишку основного боргу. Кожний платіж враховано у послідовності, застосованій самим позивачем у розрахунку: насамперед у рахунок погашення нарахованих процентів, потім комісії, а залишок - у рахунок погашення основної суми кредиту. Після зарахування частини платежу в погашення основного боргу проценти за наступні дні нараховувалися на відповідно зменшений залишок кредиту.

За результатами такого перерахунку із загальної суми платежів відповідача судом зроблено арифметичний перерахунок заборгованості і висновок, що залишок основного боргу становить 6 861,50 грн, а загальна сума процентів, нарахованих за ставкою 1 % за період із 26.01.2024 по 20.11.2024, з урахуванням зміни залишку основного боргу після кожного платежу, становить 30133,42 грн.

З розрахунку вбачається, що відповідач сплатив у рахунок процентів 16 451,38 грн, тому непогашена заборгованість за процентами становить 13 682,04 грн (30 133,42 грн - 16 451,38 грн).

У зв`язку з наведеним судом розрахунком, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача 6 861,50 грн заборгованості за основною сумою кредиту; 13 682,04 грн заборгованості за процентами, а всього: 20 543,54 грн (6 861,50 грн + 13 682,04 грн). і обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог у частині стягнення різниці між заявленою позивачем сумою 49 623,10 грн та визначеною судом сумою 20 543,54 грн, що становить 29 079,56 грн

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційного суду та вважає, що вони зроблені відповідно наданим у справі доказам та відповідають нормам чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Також судом першої інстанції згідно із частинами першою, другою статті 141 ЦПК України визначено розмір судового збору, який стягнуто з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 1 102,21 грн

Доводи апеляційної скарги про неправильність застосування до цього спору вимог Закону України від 22 листопада 2023 року № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року та статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» відхиляються апеляційним судом, оскільки є вільним і неправильним тлумаченням цих норм представником апелянта. Дія вищеназваних нормативних актів поширюється на спірні правовідносини і суд правильно застосував їх, вирішуючи спір по суті. Судом першої інстанції проведено грамотний та правильний перерахунок заборгованості відповідача перед ТОВ «Укр Кредит Фінанс». При цьому, суд перевірив наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором, який додано до матеріалів позову і визнав його таким, що не відповідає умовам укладеного між сторонами договору.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» залишити без задоволення.

Заочне рішення Богородчанського районного суду від 27 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанову складено 12 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач І.В. Бойчук

Судді: О.В. Пнівчук

В.А. Девляшевський