Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №638/18143/26 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа № 638/18143/26

Провадження № 2-а/638/239/26

РІШЕННЯ

Іменем України

12 жовтня 2026 року м. Харків

Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Агапова Р.О.,

секретаря судового засідання Рубель О.М.,

представника позивача Глущенка В.Б.,

представника відповідача Коваленко Л.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов Громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області про визнання протиправними дій та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Харкова із позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області про визнання протиправними дій та скасування рішення.

Позов обґрунтований тим, що Рішенням Шевченківського районного суду міста Харкова від 17.07.2026 р. у справі №638/16709/26 позовні вимоги Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області до громадянина Громадянин Республіки Туркменістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про затримання з метою забезпечення примусового видворення за межі території України – задоволено в повному обсязі.

Затримано громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою його ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, строком на 6 (шість) місяців. Звернено рішення до негайного виконання.

27.07.2026 року на рішення Шевченківського районного суду міста Харкова від 17.07.2026 р. у справі №638/16709/26 до Другого апеляційного адміністративного суду подано апеляційну скаргу.

28.07.2026 року на електронну адресу представником позивача отримано відповідь від ГУ ДМС України у Харківській області на адвокатський запит, до якої додано копію рішення № 6324100100000926 від 16.07.2026 про примусове видворення позивача, копію протоколу про адміністративне правопорушення, та копію постанови.

23.12.2024 року позивач маючи цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань через політичну та громадянську позицію, а саме: критичні висловлювання в адресу влади Туркменістану у своїх соціальних мережах та опозиційну громадянську позицію до авторитарного режиму в Республіці Туркменістан, особисто прибув за адресою: АДРЕСА_1 з метою подання заяви про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Проте, у прийнятті заяви йому було відмовлено, та рекомендовано подати заяву до канцелярії, на вул. Римарській, 24, у м. Харків, яку він того ж дня подав, але всупереч вимогам Закону № 3671-VI, заява позивача була розглянута відповідно до Закону України «Про звернення громадян».

Далі позивач неодноразово звертався до державних органів маючи на меті, щоб його заяву від 23.12.2024 розглянули відповідно до закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту № 3671-VI», проте отримував лише формальні відповіді без розгляду по суті його звернення.

22.07.2026 року відповідач звернувся до Управління Державної Міграційної служби України в Чернігівській області із заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

На адвокатський запит представнику позивача УДМС у Чернігівській області 29.07.2026 року надано відповідь, відповідно до якої направило всі оригінали запитуваного звернення до Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України для прийняття всебічного управлінського рішення і проведення додаткових перевірочних заходів у межах міжнародного і національного законодавства.

Отже позивач є шукачем захисту в Україні відповідно до ратифікованих Україною міжнародних конвенцій.

В заяві-анкеті позивача вказано: “повернення до Туркменістану для мене означатиме неминучу загрозу життю, я наражатимусь на жорстокі тортур, переслідування або насильницьку смерть через власні політичні переконання та підтримку опозиційного руху. Я вже зазнавав нападів та спроб викрадення, як змусили мене покинути країну. Невідомі особи продовжують тиск на моїх родичів, намагаючись дізнатися де я перебуваю і натякають на серйозні наслідки для мене в разі повернення

Викладене вище свідчить про те, що позивачу загрожує небезпека у разі повернення до країни походження.

У відкритих джерелах також оприлюднено загальновідому інформацію щодо переслідувань в Республіці Туркменістан за політичними мотивами.

Позивача не документували довідкою про звернення за захистом в Україні та не надали письмову відповідь-відмову у прийомі його заяви.

Позивач вважає що ГУ ДМС в Харківській області порушило принцип правомірного (легітимного) очікування.

Позивач правомірно очікував від ГУ ДМС В Харківській області виконання покладених на них законом обов`язків, оскільки зміни до Закону № 3671-VI в умовах воєнного стану не вносилися, а отже, звертаючись із заявою про надання йому захисту, Позивач вважав, що така заява буде прийнята у відповідності до закону, а його побоювання повертатися в країну походження будуть оцінені у відповідності до Закону.

Відповідач замість того, щоб прийняти та зареєструвати заяву позивача, як того передбачає профільний Закон Україні «про Біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту», почав вчиняти негативні та протизаконні дії стосовно позивача.

Зокрема, 16 липня 2026 року позивачу зателефонували з невідомого номеру, назвалися працівниками поліції та повідомили, що 13 липня 2026 року була скоєна крадіжка, а так як у позивача є доступ до камер відеоспостереження будинку, в якому він проживає, то наполягали на особистій зустрічі. Під часу зустрічі його затримали та доставили до Основ`янського відділу ГУ ДМС України в Харківській області.

Того ж дня, за порушення міграційного законодавства щодо Худайшакурова Вепали Основ`янським відділом у м. Харкові ГУ ДМС у Харківській області складено протокол про адміністративне правопорушення ПРМХК 005543 від 16.07.2026 за ч. 2 ст. 203 КУпАП, за фактом розгляду якого винесено постанову про накладання адміністративного стягнення ПНМХК 005543 від 16.07.2026, якою ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.203 КУпАП з накладенням стягнення у виді штрафу у розмірі 3400 гривень.

16.07.2026 року ГУ ДМС України в Харківській області прийнято рішення № 6324100100000926 про примусове видворення позивача.

Того ж дня позивача було затримано без відповідного судового рішення та доставлено до Чернігівського ПТПІ, звідки він 17.07.2026 року приймав участь у режимі відеоконференції у судовому засіданні Шевченківського районного суду м. Харкова.

Наголошує, що особу позивача було достовірно встановлено на підставі пред`явлених ним документів, що посвідчують особу.

Згідно відповіді на адвокатський запит від 28.07.2026 року рішення про примусове повернення стосовно ОСОБА_2 – не приймалося.

Позивач звертає увагу суду на той факт, що його вже було притягнуто до адміністративної відповідальності раніше двічі, зокрема: 03.11.2022 року за порушення міграційного законодавства ГУ ДМС у Харківській області ОСОБА_2 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.203 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 2550 гривень, що підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення ПРМХК 003632 від 02.11.2022 та постановою про накладання адміністративного стягнення ПНМХК 003633 від 03.11.2022.

21.10.2024 Шевченківським відділом ГУ ДМС у Харківській області Худайшакурова Вепали притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.203 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 гривень, що підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення ПРМХК 004710 від 21.10.2024 та постановою про накладання адміністративного стягнення ПНМХК 004709 від 21.10.2024. На той момент ситуація позивача була такою ж як станом на 16.07.2026 року. Тим не менш, ГУ ДМС України в Харківській області не було прийнято рішення про примусове повернення позивача до країни походження і, відповідно, не було надано позивачу строк для того щоб добровільно та самостійно покинути територію України. Хоча таке б рішення на той момент могло б відповідати законній меті.

Позивач вбачає маніпулятивні дії співробітників ДМС, які виглядають, як спроба створити формальні підстави для обмеження прав Позивача, передчасними, протиправними та необґрунтованими діями, що свідчать про виключне зловживання повноваженнями держоргану.

Позивач подавав заяву про надання йому захисту в Україні декілька разів. Починаючи з грудня 2024 року і останній раз у липні 2026 року в Чернігівському ПТПІ, де описував свої побоювання повертатися в країну походження через відкриту опозиційну громадянську позицію до влади в Туркменістані, тобто на момент прийняття оскаржуваного рішення про примусове видворення відповідачеві достовірно було відомо про побоювання позивача, а також у відповідача була наявна принаймні одна Заява-анкета позивача про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні. Навіть на підставі цих даних, відповідач не мав права приймати оскаржуване рішення про примусове видворення, оскільки це прямо порушує норми статті Закону № 3773-VI .

Такі дії Відповідача, на думку позивача, беззаперечно свідчать про свідоме перекручування фактів, маніпулювання процесуальними нормами та зловживання владними повноваженнями з метою уникнення виконання обов`язку щодо належного розгляду заяв шукачів притулку.

Відносно позивача рішення про примусове повернення не приймалося, тобто відсутня головна підстава, яка б мала передувати прийняттю рішення про примусове видворення з території України, до того ж відсутні підстави, за відсутності рішення про примусове повернення стверджувати, що позивач буде ухилятися від виконання законних вимог державних органів, адже він самостійно та неодноразово звертався, зокрема до ДМС, Головного управління ДМС в Харківській області, тощо з питанням його документування.

Позивач всіма своїми діями демонструє повагу до законодавства України та готовність до адекватної співпраці з органами державної влади України.

При цьому, Відповідач не подав жодного доказу негативної поведінки позивача в Україні, яка б свідчила про його намір ухилитися від добровільного виконання рішення Державної міграційної служби про примусове повернення в разі прийняття такого, намір ухилятися від виконання рішення про примусове видворення, перешкоджання проведенню процедури видворення або існування ризику втечі, звичайно ж якщо вони були б прийнятті у відповідності до законодавства України, а не з його порушенням.

На думку позивача, дії Відповідача порушили принцип пропорційності. Принцип пропорційності означає, що адміністративні рішення та дії повинні перебувати в розумному співвідношенні з цілями, визначеними у законодавстві . Це насамперед стосується меж можливих обмежень основних прав людини та громадянина.

Крім того, у позивача в Україні є цивільна дружина, яка є громадянкою України, а тому, зобов`язавши позивача покинути Україну, відповідач розлучає сім`ю, що прямо суперечить вимогам законодавства і основним засадам гуманізму.

У випадку із Оскаржуваним рішенням про примусове видворення, Відповідач на момент винесення цього рішення мав дискреційні повноваження щодо того, чи виносити таке рішення, чи ні, адже у статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» зазначається: «1. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства…» Саме «можуть», а не «зобов`язані», що свідчить про наявність у відповідного органу дискреційних повноважень щодо прийняття такого рішення.

Відповідно дана норма покладала на відповідача обов`язок детально проаналізувати та врахувати саме індивідуальні обставини ситуації позивача, застосувавши зокрема принцип пропорційності, що не було виконано.

Позивач вважає, що вказані порушення свідчать про формальний та передчасний підхід відповідача, що суперечить вимогам чинного законодавства та міжнародно-правових зобов`язань України, зокрема щодо дотримання принципу non-refoulement, який забороняє повернення особи до країни, де їй загрожує переслідування, катування або інші форми жорстокого, нелюдського чи принижуючого гідність поводження.

Таким чином, на думку позивача, оскаржуване рішення про примусове видворення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення передчасного і неправомірного рішення, яке порушує права позивача.

В супереч статтям ст 268, 278, 279 КУпАП, в прийнятих протоколі, постанові та рішенні про примусове видворення не досліджено всі обставини справи, не вказані реальні причини прийняття таких рішень (а надано лише посилання на статті), не прописано обставини які пом`якшують чи обтяжують ситуацію заявника, не додані жодні документи з боку позивача, які доводять його звернення до відповідача, а також відсутність умислу на правопорушення чи вини в його діях. Відсутні підтвердження негативної поведінки позивача, підтвердження, що він буде ухилятися від виконання якихось рішень, чи вчинення дій.

Позивачу не було надано можливості надати свої пояснення з приводу небезпеки його повернення до країни походження, його попередніх звернень до відповідача та ДМС.

У зв`язку з чим, позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення № 6324100100000926 від 16.07.2026 про примусове видворення з України громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 – прийняте головним спеціалістом Основ`янського відділу у м. Харкові ГУ ДМС України у Харківській області Ольгою Фоміною.

Ухвалою суду від 21 серпня 2026 року було відкрите провадження у спрощеному порядку, з повідомленням сторін.

03 вересня 2026 року відповідачем було подано відзив на позовну заяву.

Відповідач зазначає, що громадянин Республіки Туркменістану ОСОБА_3 є нелегальним мігрантом, котрий перебуває на території України нелегально, систематично порушує міграційне законодавство України, а саме вимоги Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі – Закон) в частині знаходження на території України без документів, які надають право для законного перебування.

16.07.2026 працівниками Основ`янського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області було виявлено громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який порушив вимоги Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а саме проживав без документів, які б надавали йому право законного перебування на території України на визначений строк.

В ході опитування позивача було встановлено, що останній 27.12.2020 прибув на територію України у приватних справах. На початку 2021 року приїхав до м. Харкова, де проживав у орендованих квартирах за різними адресами. Неофіційно працював на торгівельних майданчиках міста. За цей період часу з території України не виїжджав, до підрозділів ДМС з метою узаконити своє проживання не звертався, оскільки не мав підстав для законного проживання на території України.

Увесь цей час позивач проживає на території України без документів на право проживання в Україні (в наявності у Відповідача паспорт громадянина Республіки Туркменістан серії НОМЕР_1 виданий 13.09.2017 терміном дії до 12.09.2022). За обміном паспорта громадянина Республіки Туркменістан або отримання довідки про повернення на батьківщину до дипломатичних установ Відповідач не звертався.

02.11.2022 за порушення міграційного законодавства ГУ ДМС у Харківській області позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.203 КУпАП. За фактом скоєння даного правопорушення було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 2550 гривень (штраф сплачений).

21.10.2024 позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності Шевченківським відділом ГУ ДМС у Харківській області за ч.2 ст.203 КУпАП. За даним фактом був складений протокол та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 гривень (штраф сплачений).

Вищевикладене свідчить про те, що позивач порушив вимоги ст. 4 Закону. За порушення правил перебування іноземців на території України 16.07.2026 Основ`янським відділом у м. Харкові ГУ ДМС у Харківській області за порушення міграційного законодавства Відповідача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.203 КУпАП. За даним фактом був складений протокол та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5100 гривень (штраф не сплачений).

16.07.2026 Основ`янським відділом у м. Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області було винесено рішення про примусове видворення позивача з території України.

Зі змісту цього рішення випливає, що громадянин Республіки Туркменістан ОСОБА_3 тривалий час перебуває на території України незаконно, позивач не має при собі жодного документа, який ідентифікував би його особу. Наявний у нього паспорт є таким, дія якого закінчилась, у зв`язку із чим не може встановлювати його особу чи надати права на перетин кордону України.

Бездіяльність позивача щодо виконання прийнятих стосовно нього рішень свідчить про те, що він ухиляється від цього, що, в свою чергу, унеможливлює здійснення процедури його примусового видворення з території України до країни походження або третьої країни.

При цьому слід зазначити, що позивач досяг 18-річного віку, статус біженця йому не надано, в процедурі отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні, він не перебуває, й таким чином у нього відсутні підстави, за наявності яких примусове видворення до особи не застосовується (ч. 8 ст. 26 та ч. 8 ст. 30 Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).

На дату прийняття оскаржуваного рішення позивач в процедурі визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не перебуває, із заявою про встановлення йому такого статусу з дотриманням встановленої законодавством процедури не звертався.

Власне, вказане рішення і є предметом оскарження у даному позові.

З пояснень позивача вбачається, що він з грудня 2020 року перебуває на території України, не виїжджав, дій щодо легалізації свого становища не вчиняв.

Із позову вбачається, що позивач нібито звертався за статусом біженця, перебуває в процедурі розгляду його заяви та очікує результату щодо отримання такого статусу.

Сторона відповідача вважає такі посилання недоведеними, оскільки стороною позивача не надано жодних належних та достатніх доказів в розумінні статей 73, 74, 75, 76 Кодексу адміністративного судочинства України на підтвердження таких обставин щодо особи позивача, зокрема, на підтвердження наявності в нього будь-яких обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань або зазнати нелюдського, або такого, що принижує гідність поводження чи покарання, в разі повернення до країни походження.

Звернення позивача від 22.07.2026 про надання захисту було розглянуто Державною міграційною службою України з наданням належно обґрунтованої відповіді від 26.08.2026.

З інформації, викладеної у заяві ОСОБА_1 від 22.07.2026 слідує, що він прибув до України 27.12.2020 та вбачаючи наявність підстав для звернення за захистом в Україні у зв`язку із побоюваннями, які виникли у нього ще у 2013 році, стати жертвою переслідувань через політичні переконання на території країни походження, упродовж тривалого часу позивач не вживав жодних заходів для звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Натомість, вперше ОСОБА_3 виявив такий намір лише у грудні 2024 року після закінчення терміну дії національного паспорта, а намір повторного звернення за захистом зумовлено прийняттям щодо позивача 16.07.2026 рішення про примусове видворення та поміщення до ПТПІ .

При цьому, ДМС звернула увагу заявника, що заявником порушено порядок та строк звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, передбачені Законом та Правилами.

Водночас, документальні підтвердження наявності фактів переслідувань через політичні переконання на території країни походження відсутні, а факт звернення ОСОБА_1 до дипломатичної установи Республіки Туркменістан в Україні у 2024 році з метою продовження терміну дії національного паспорта (тобто вже після наявних побоювань переслідування правоохоронними органами Туркменістану) підтверджує, що держава, громадянином якої він є, забезпечує його права як громадянина і він користується її захистом, що свідчить про реальний рівень висловлених ним побоювань переслідування органами влади країни громадянської належності.

Також, здійсненою перевіркою встановлено, що наразі ОСОБА_3 перебуває на території України з порушенням законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства. Відповідно до пунктів 10 та 30 Розділу ІІ, пунктів 33 та 46 Розділу ІІІ Стратегії національної безпеки України, затвердженої Указом Президента України від 14.09.2020 № 392/2020, нелегальна міграція включена до поточних та прогнозованих загроз національній безпеці та національним інтересам України з урахуванням зовнішніх та внутрішніх умов.

З огляду на вищевикладене та ураховуючи те, що Україна перебуває в умовах правового режиму воєнного стану у зв`язку з військовою агресією російської федерації, що і зумовило застосування до Вас положення статті 9 Конвенції про статус біженців 1951 року у вигляді обмеження у прийнятті документів під час дії на території України правового режиму воєнного стану, до якої Україна приєдналася на підставі Закону України «Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців» від 10.01.2002 № 2942-ІІІ. У ній визначено, що ніщо в цій Конвенції не позбавляє Договірну Державу права під час війни або за інших надзвичайних і виняткових обставин вживати тимчасових заходів, які вона вважає необхідними в інтересах державної безпеки, щодо тієї чи іншої окремої особи, ще до того, як ця Договірна Держава з`ясує, що ця особа дійсно є біженцем і що подальше застосування цих заходів щодо неї є необхідним в інтересах державної безпеки.

Таким чином, жодних процедурних заходів, дій та рішень, передбачених Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (Закон) та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом МВС від 07.09.2011 № 649, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за № 1146/19884, щодо ОСОБА_1 не проводилося, не вчинялося та не приймалося.

Таким чином, наразі ОСОБА_3 не перебуває у процедурі визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, та на нього не поширюється дія Закону.

Вказане повністю спростовує посилання позивача та його представника стосовно того, що він нібито перебуває в процедурі отримання статусу біженця.

Крім того, виходячи із положень ч. 8 ст. 26 Закону, до позивача не застосовується рішення про примусове повернення, оскільки він не має документа, що посвідчує особу та дає право на виїзд з України (такі іноземці та особи без громадянства затримуються у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цього Закону).

Враховуючи той факт, що починаючи з 2020 року ОСОБА_3 не вживав заходів щодо легалізації свого становища, не звертався до органу міграційної служби з питань отримання посвідки на тимчасове/постійне проживання в Україні, її обміну, продовження строку перебування в Україні тощо, є підстави вважати, що вказана бездіяльність свідчить про невиконання ним вимог статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Прикривання обставиною воєнного стану в Україні не може визнаватись підставою, котра знімає з відповідача відповідальність за проявлену бездіяльність щодо впорядкування власних документів на законне проживання в Україні.

Щодо права на повагу до сімейного життя.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 23 січня 2020 року у справі №343/2242/16-а наголосив, що доводи касаційної скарги зводяться до того, що позивач має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, а тому відповідач повинен був врахувати обставини його сімейного стану під час прийняття оскаржуваного рішення. Стосовно вказаного твердження доцільно наголосити на тому, що чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і не звільняють особу від вчинення порушення міграційного законодавства України.

У постанові від 23 січня 2020 року Колегія суддів вважала правильними висновки судів попередніх інстанцій щодо недопустимості порушення положень законодавства України. Факт батьківства позивача не спростовує встановлені відповідачем порушення в його діях.

Відповідно до частини 1, 3 статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Положеннями ч. 8 ст. 26 Закону №3773-VІ визначено виключний перелік обставин, за наявності яких до іноземця чи особи без громадянства не може бути застосоване примусове повернення чи видворення: до осіб, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а так само не може бути застосовано до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України.

Однак, даний перелік не відносить до таких обставин, як перебування іноземця чи особи без громадянства в шлюбі з громадянкою України.

За висновками Верховного суду, позивачу не заборонено в`їзд в Україну, а отже після владнання необхідних законодавчих формальностей щодо законності перебування в Україні він матиме змогу повернутися до своєї сім`ї.

Також відповідач зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 21 розділу II Закону № 3773-VI в`їзд в Україну, перебування на території України та транзитний проїзд через територію України іноземців та осіб без громадянства здійснюється за наявності достатнього фінансового забезпечення або наявності можливості отримати таке забезпечення законним способом на території України. Порядок підтвердження достатнього фінансового забезпечення та його розмір встановлюються Кабінетом Міністрів України.

При цьому, відповідач звертає увагу суду на те, що позивач не має законного джерела існування, що є прямим порушенням вищевказаної норми Закону.

Зміст рішення про примусове видворення були роз`ясненні на рідній мові позивача із залученням перекладача. Також позивачу було повідомлено про наслідки невиконання вищезазначеного рішення та порядок і строки його оскарження.

Як вбачається з матеріалів справи, документи, які б підтверджували легальність перебування Відповідача на території України, у нього відсутні, що є підставою для прийняття рішення про його примусове видворення.

Виходячи з наведеного вище, відповідач вважає, що, приймаючи у спірних правовідносинах оскаржуване рішення про примусове видворення позивача з України, діяв правомірно, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, у зв`язку з чим підстави для його скасування відсутні.

Позивачем 08 вересня 2026 року було подано відповідь на відзив, де останній зазначає наступне.

Щодо обставин справи, які на день подання відповіді на відзив змінилися.

Як зазначено у позові, рішенням Шевченківського районного суду міста Харкова від 17.07.2026 р. у справі №638/16709/26 позовні вимоги Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області до громадянина Громадянин Республіки Туркменістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про затримання з метою забезпечення примусового видворення за межі території України – задоволено в повному обсязі. Затримано громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою його ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, строком на 6 (шість) місяців.

Звернено рішення до негайного виконання. 27.07.2026 року на рішення Шевченківського районного суду міста Харкова від 17.07.2026 р. у справі №638/16709/26 до Другого апеляційного адміністративного суду подано апеляційну скаргу.

26.08.2026 ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду зупинене провадження у справі № 638/16709/26 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Харкова від 17.07.2026 по справі № 638/16709/26 до набрання законної сили рішення Шевченківського районного суду м. Харкова по справі № 638/18143/26.

22.07.2026 року позивач з Чернігівського ІТТ в порядку передбаченому законодавством звернувся до Управління Державної Міграційної служби України в Чернігівській області із заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту (копія заяви з додатками додається).

Всупереч вимогам профільного Закону № 3671-VI заява позивача була направлена для розгляду у ДМС України.

Зазначена бездіяльність Управління Державної Міграційної служби України в Чернігівській області була оскаржена до Чернігівського окружного адміністративного суду. 17.08.2026 ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду відкритопровадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (ухвала про відкриття провадження у справі додається).

Щодо звернення за захистом в Україні.

23.12.2024 року позивач маючи цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань через політичну та громадянську позицію, а саме: критичні висловлювання в адресу влади Туркменістану у своїх соціальних мережах та опозиційну громадянську позицію до авторитарного режиму в Республіці Туркменістан, особисто прибув за адресою: Харків, вул. 23-го Серпня, 13А з метою подання заяви про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Проте, у прийнятті заяви йому було відмовлено, та рекомендовано подати заяву до канцелярії, на вул. Римарській, 24, у м. Харків, яку він того ж дня подав, але всупереч вимогам Закону № 3671-VI, заява позивача була розглянута відповідно до Закону України «Про звернення громадян».

Далі позивач неодноразово звертався до державних органів маючи на меті, щоб його заяву від 23.12.2024 розглянули відповідно до закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту №3671-VI», проте отримував лише формальні відповіді без розгляду по суті його звернення.

Як вище зазначено, 22.07.2026 позивач з Чернігівського ПТПІ вдруге звернувся з заявою про надання захисту, яка заповнена на відповідному бланку, до неї додано докази, а саме знімки з екрану телефону близьких родичів, якими підтверджується ґрунтовні побоювання заявника повернення до країни походження, висновки правозахисних організацій про політичні переслідування в Туркменістані, проте його звернення вдруге не розглянуто як того вимагає Закон № 3671-VI (копія заяви з додатками додається). Ця бездіяльність оскаржена до суду, яким відкрито провадження у справі позивача.

Відповідач зазначає, що звернення позивача від 22.07.2026 про надання захисту було розглянуто Державною міграційною службою України з наданням належно обґрунтованої відповіді від 26.08.2026.

Проте, це твердження відповідача не ґрунтується на вимогах Закону №3671-VI, та спростовується наступним.

Відповідно до вимог абзацу третього пункту 3 розділу IV «Прикінцеві положення» Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та Типового положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1110 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 2012 року № 70), з метою нормативно-правового врегулювання порядку дій посадових осіб пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, територіальних органів та територіальних підрозділів Державної міграційної служби України, органів охорони державного кордону з питань розміщення іноземців та осіб без громадянства в пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, їх утримання, ідентифікації, примусового видворення, а також звільнення з пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, Міністерство внутрішніх справ України наказом від 29.02.2016 № 141 затвердило Інструкцію про порядок утримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі Інструкція), яка регулює порядок утримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - ПТПІ), та визначає порядок дій посадових осіб ПТПІ, територіальних органів та підрозділів Державної міграційної служби України, органів охорони державного кордону при розміщенні іноземців та осіб без громадянства в ПТПІ, їх утриманні, передачі та звільненні з ПТПІ.

Відповідно до пункту 13 розділу III Інструкції у разі звернення іноземця або особи без громадянства до адміністрації ПТПІ про передачу заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, для розгляду територіального органу ДМС, на території обслуговування якого знаходиться ПТПІ, адміністрація ПТПІ того ж дня надсилає заяву реєстрованим поштовим відправленням до територіального органу ДМС із одночасним повідомленням цього органу засобами електронних комунікацій. Копія повідомлення про відправлення заяви іноземця або особи без громадянства та електронного листа долучається до особової справи особи.

Про передачу особою заяви працівнику ПТПІ та її пересилання територіальному органу ДМС на розгляд працівник ПТПІ вносить запис у журнал обліку заяв і скарг утримуваних у ПТПІ іноземців та осіб без громадянства до органів державної влади, установ і організацій та службових осіб (додаток 8) (далі - журнал обліку заяв і скарг).

Територіальний орган ДМС упродовж наступного робочого дня з дня отримання заяви інформує ПТПІ та заінтересований орган про прийняте рішення щодо прийняття заяви до розгляду чи відмови в прийнятті заяви до розгляду або припинення розгляду заяви у разі надходження такого клопотання від іноземця або особи без громадянства.

У разі прийняття щодо особи рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не оскарженого особою в установленому законодавством порядку, ПТПІ та заінтересований орган інформуються невідкладно шляхом надсилання листа засобами електронних комунікацій із копією відповідного рішення.

Аналіз наведеної норми права свідчить про те, що вона встановлює виключний (вичерпний) перелік процесуальних дій та жорсткий часовий строк (наступний робочий день), протягом якого територіальний орган ДМС зобов`язаний зафіксувати юридичний статус заяви іноземця, який перебуває в ПТПІ, прийняти рішення щодо прийняття заяви до розгляду чи відмови в прийнятті заяви до розгляду, або припинити розгляд (виключно за клопотанням самого іноземця) та офіційно повідомити про це зацікавлені сторони.

Згідно з частиною восьмою статті 30 Закону № 3773-VI положення цієї статті не застосовуються до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Статтею 31 Закону № 3773-VI визначено, що іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки. Забороняється колективне примусове видворення іноземців та осіб без громадянства.

Отже позивач двічі звернувся за захистом в Україні, та його заяви не розглянуто у встановленому законом порядку, тобто проігноровано взагалі.

Надалі, у відзиві Відповідач зазначає, що позивач 02.11.2022 за порушення міграційного законодавства ГУ ДМС у Харківській області був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.203 КУпАП, також 21.10.2024 позивач був притягнутий до адміністративної відповідальності Шевченківським відділом ГУ ДМС у Харківській області за ч.2 ст.203 КУпАП. За фактом скоєння цих правопорушень було винесено відповідні постанови про накладення адміністративних стягнень у вигляді штрафів в розмірі 2550 гривень та 3400 гривень (штрафи сплачено).

На той момент ситуація позивача була такою ж як станом на 16.07.2026 року. Тим не менш, ГУ ДМС України в Харківській області не було прийнято рішення про примусове повернення позивача до країни походження і відповідно, не було надано позивачу строк для того щоб добровільно та самостійно покинути територію України. Хоча таке б рішення на той момент могло б відповідати законній меті.

Все це свідчить про свідомо маніпулятивні дії співробітників ДМС, які виглядають як спроба створити формальні підстави для обмеження прав позивача, є передчасними, протиправними та необґрунтованими діями, та свідчать про виключне зловживання повноваженнями держоргану.

Надалі, Відповідач посилається на те, що бездіяльність позивача щодо виконання прийнятих стосовно нього рішень свідчить про те, що він ухиляється від цього, що в свою чергу, унеможливлює здійснення процедури його примусового видворення з території України до країни походження або третьої країни.

Позивач звертає увагу суду, що рішення про примусове повернення позивача відповідачем не приймалося, то ж не зрозуміло від яких рішень позивач ухилявся, адже відносно нього одразу прийнято рішення про примусове видворення, позивача 16.07.2026 після чого його затримано та доставлено до Чернігівського ПТПІ.

Позивач вважає, що оскільки надав оригінал громадянина Республіки Туркменістан, серія та номер: НОМЕР_2 , виданим 13.09.2017, надав адресу свого проживання, дані цивільної дружини з якою він проживав у цивільному шлюбі то вказані відомості свідчать про те, що позивачу достеменно відомо дані про особу відповідача, а саме його прізвище, ім`я, по батькові, дату, місяць та рік народження, відомості про громадянство та постійне місце проживання, що сторонами не заперечується, тобто особа відповідача є ідентифікованою.

У випадку позивача рішення про примусове повернення не приймалося тобто відсутня головна підстава, яка б мала передувати прийняттю рішення про примусове видворення з території України, до того ж відсутні підстави, за відсутності рішення про примусове повернення стверджувати, що позивач буде ухилятися від виконання законних вимог державних органів, адже він самостійно та неодноразово звертався, зокрема до ДМС, Головного управління ДМС в Харківській області, тощо з питанням його документування.

Позивач всіма своїми діями демонструє повагу до законодавства України та готовність до адекватної співпраці з органами державної влади України.

При цьому, Відповідач не подав жодного доказу негативної поведінки позивача в Україні, яка б свідчила про його намір ухилитися від добровільного виконання рішення Державної міграційної служби про примусове повернення в разі прийняття такого, намір ухилятися від виконання рішення про примусове видворення, перешкоджання проведенню процедури видворення або існування ризику втечі, звичайно ж якщо вони були б прийнятті у відповідності до законодавства України, а не з його порушенням.

Щодо твердження Відповідача про те, що звернення за захистом позивача обумовлене першого разу закінченням терміну дії національного паспорта, а намір повторного звернення за захистом зумовлено прийняттям щодо позивача 16.07.2026 рішення про примусове видворення та поміщення до ПТПІ, то ці доводи на думку позивача спростовується його небезпідставною заявою про звернення за захистом до якої додано документальні підтвердження наявності фактів переслідувань через політичні переконання на території країни походження в якій він послідовно чітко виклав свої побоювання та ризики бути підданим катуванню, через активну громадянську позицію опозиційну позицію до авторитарного режиму, і саме це має бути перевірено після прийняти рішення щодо прийняття заяви до розгляду, чітким переліком дій встановлених законодавством, а не відписками якою інформовано ДМС позивача.

Щодо твердження відповідача, що наразі ОСОБА_3 не перебуває у процедурі визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, та на нього не поширюється дія Закону.

Як вище про це зазначено, УДМС України в Чернігівській області протиправно вчинила бездіяльність, та не розглянула заяву позивача від 22.07.2026 у відповідності до вимог профільного закону і ця бездіяльність оскаржується в суді. В разі, якщо б УДМС в Чернігівській області діяло в межах повноважень та у спосіб встановлений Законом № 3671-VI позивач перебував би у процедурі визначення статусу біженця.

Щодо твердження Відповідача, про те, що особисте звернення до дипломатичної установи Республіки Туркменістан в Україні у 2024 році позивача з метою продовження терміну дії національного паспорта, свідчить про відсутність висловлених ним побоювань переслідування органами влади країни громадянської належності, то позивач зазначає, що дійсно в жовтні місяці 2024 року звертався до дипломатичної установи країни своєї громадянської належності і дію його паспортного документу було продовжено до 31.12.2024 включно. При цьому в Установі повідомили про необхідність найскорішого повернення до Туркменістану та його там чекають, що позивачем було прийнято, як додаткову погрозу його безпеці в Республіці Туркменістан.

Щодо відзиву

У відзиві на позовну заяву Відповідачем викладено факти які не відповідають дійсності, зокрема у відзиві зазначено 16.07.2026 Основ`янським відділом у м. Харкові ГУ ДМС у Харківській області за порушення міграційного законодавства позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.203 КУпАП. За даним фактом був складений протокол та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5100 гривень (штраф не сплачений).

Позивача дійсно 16.07.2026 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у розмірі 3400 грн., за яке позивачем штраф було сплачено, заначено постанова виконана, та вказано номер квитанції про сплату штрафу (копія постанови з відміткою про сплату штрафу додається).

Далі, Відповідач вказує, що паспорт позивача громадянина Республіки Туркменістан серії НОМЕР_1 виданий 13.09.2017 терміном дії до 12.09.2022).

Позивач звертає увагу Суду, що термін дії його громадянського паспорта було продовжено і він мав термін дії по 31.12.2024 включно (копію паспорта додано разом з анкетою).

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав та просив задовольнити.

Представник відповідача у задоволенні позовних вимог просила відмовити.

В порядку ч.3 ст. 243 КАСУ, у судовому засіданні було оголошено перерву для складання повного тексту рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено такі обставини справи.

Згідно листа представника Уповноваженого ВРУ з прав людини від 15.10.2025 вбачається, що під час опрацювання звернення позивача встановлено, що ОСОБА_3 прибув в Україну 27.12.2020, однак за захистом звернувся у 2024 році.

Таким чином, позивачем порушено порядок звернення за захистом в Україні. За інформацією Державної міграційної служби України, наданою на запит Уповноваженого, позивач, перебуваючи за межами країни громадянської належності, яку покинув внаслідок побоювань переслідування органами державної влади Туркменістану, здійснив заходи щодо продовження терміну дії свого національного паспорта. Так, на сторінках 40-41 національного паспорта серії НОМЕР_1 наявні відмітки про те, що 29.10.2024 термін його дії продовжено до 31.12.2024.

Рішенням № 6324100100000926 від 16.07.2026, Громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 було примусово видворено з України, як особу без громадянства.

16.07.2026 року відносно Громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПРМХК №005543.

16.07.2026 відносно Громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 було винесено постанову про адміністративне правопорушення серії ПНМХК №005542, за яким до особи застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 3400,00 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 17.07.2026 було задоволено адміністративний позов Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області та затримано Громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 з метою його ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України, строком на 6 місяців.

Предметом оскарження є рішення про примусове видворення за межі України, а його підставами - незабезпечення спочатку процедури, яка дозволяє спочатку особі самостійно покинути територію України.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 4 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання. Іноземці та особи без громадянства, яких визнано біженцями в Україні або яким надано притулок в Україні, вважаються такими, які постійно проживають на території України з моменту визнання біженцем в Україні або надання притулку в Україні. Постійне проживання на території України біженців підтверджується посвідченням біженця.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 9 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Згідно з Угодою між Кабінетом Міністрів України та Урядом Туркменістану про взаємні поїздки громадян від 18.05.2000 р., затвердженою затверджено Постановою КМ № 30 ( 30-2003-п ) від 16.01.2003, Режиму в`їзду іноземців до України за державами між Україною та Туркменістаном діє візовий режим, безвізовий режим на 30 днів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач прибув в Україну 27.12.2020, у зв`язку з чим дозволений строк перебування на території України у громадянина Громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 закінчився, тому він перебував на території України незаконно.

Станом на 16.07.2026, позивач не мав дійсного паспортного документа, або документа, який дає право на виїзд з України, а також були відсутні документи на проживання в Україні.

Згідно з ч. 1 ст. 30 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.

Отже, іноземець або особа без громадянства підлягає примусовому видворенню поверненню з України за рішенням уповноваженого на це органу виключно за умови якщо така особа затримана за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.

Відповідно до ч. 4 ст. 30 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.

Так, позивачем 22 липня 2026 року було подано заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Окрім того, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Суд погоджується з позицією відповідача щодо відсутності доказів переслідувань через політичні переконання на території країни походження, оскільки наданий позивачем скриншот СМС-повідомлення з погрозами, по-перше, датований 22 березня 2026 року, по-друге, не може бути визнаний доказом, в розумінні в розумінні статей 73-76 КАСУ.

Таким чином, суд вважає, що в діях позивача є порушення порядку та строку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Крім того, враховуючи те, що у позивача були відсутні документи, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України в силу вимоги ч. 8 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» примусове повернення до нього не застосовувалося.

Таким чином, суд не вбачає підстав для визнання протиправним та скасування рішення № 6324100100000926 від 16.07.2026 про примусове видворення з України громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Враховуючи вищевикладене, на думку суду, у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 72, 74, 77, 90, 268-271, 288 КАС України,.

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області про визнання протиправними дій та скасування рішення – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги в десятиденний строк з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Р.О. Агапов