Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №676/4562/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 676/4562/25

Провадження № 22-ц/820/2138/26

Хмельницький апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Гринчука Р.С., П`єнти І.В., Талалай О.І.,

секретар судового засідання Сурник І.О.,

з участю позивача та його представника,

представника відповідача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 квітня 2026 року, суддя Швець О.Д., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

встановив:

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, у якому, враховуючи зміну позовних вимог, просив стягнути з відповідача суму позики у розмірі 1782350 грн та проценти за користування позикою в сумі 1305078,72 грн.

Позов мотивував тим, що 28 жовтня 2017 року між ним та відповідачем укладено нотаріально посвідчений договір позики, за яким ОСОБА_2 отримав 1150 000 грн, що еквівалентно 43000 дол. США, та зобов`язався повернути кошти до 28 жовтня 2018 року. Оскільки відповідач зобов`язання не виконав, позивач просив стягнути заборгованість у гривнях з урахуванням визначеного договором валютного еквівалента із застосуванням курсу 41,45 грн за один долар США на день пред`явлення позову, а також проценти за період з 29 жовтня 2017 року до 16 червня 2025 року, з урахуванням відповідного розміру облікової ставки НБУ.

Заочним рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 квітня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1150000 грн основного боргу та 188284,94 грн процентів за користування позикою. Вирішено питання судових витрат.

Визначаючи розмір основного боргу суд першої інстанції виходив з того, що за договором відповідач отримав позику у гривнях та зобов`язався повернути таку саму суму коштів.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати рішення в частині визначення розміру основного боргу та стягнути з ОСОБА_2 1782350 грн заборгованості за договором позики.

Зазначив, що суд не врахував погодженого сторонами еквіваленту позики в іноземній валюті та неправильно застосував частину другу статті 533 ЦК України. Вважає, що поверненню підлягає гривнева сума, еквівалентна 43000 дол. США.

У відзиві ОСОБА_2 зазначив, що за умовами договору позику надано у гривнях у сумі 1150000 грн, тому вона підлягає поверненню саме в межах цієї суми. Зазначення еквіваленту в доларах США лише констатує факт передання коштів у певній сумі та не встановлює обов`язку повернути кошти в розмірі такого еквіваленту.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали доводи апеляційної скарги.

Представник відповідача в суді заперечив проти апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

Згідно з пунктами 1–4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування рішення та ухвалення нового є неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи, недоведеність обставин, визнаних судом встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що згідно з нотаріально посвідченим договором позики від 28 жовтня 2017 року, укладеним між позикодавцем ОСОБА_1 та позичальником ОСОБА_2 , позикодавець передав у власність позичальнику 1150000 грн, що еквівалентно 43000 дол. США, а позичальник зобов`язався повернути позикодавцеві зазначену суму грошей на умовах, визначених договором (пункти 1, 2 договору).

Згідно з пунктом 3 договору позичальник зобов`язався повернути позику в такій самій сумі, що була передана йому позикодавцем, до 28 жовтня 2018 року частками протягом встановленого строку.

Згідно з пунктом 4 договору отримання позикодавцем коштів на виконання договору підтверджується відповідними розписками. Пунктами 5 та 6 передбачено повернення коштів у повному обсязі в обумовлений строк, з можливістю дострокового повернення, та визначено, що позика вважається повернутою в момент повернення грошової суми.

Згідно з пунктом 8 договору його зміни та доповнення оформляються шляхом укладення нотаріально посвідченого додаткового договору. За пунктом 12 договір складено у трьох примірниках, а примірник позикодавця після повного виконання зобов`язання має бути переданий позичальнику з розпискою про отримання коштів.

Згідно з розрахунком позивача заборгованість за сумою переданої позики визначена з урахуванням курсу долара США за офіційними даними Національного банку України - 41,4466 грн за 1 дол. США станом на 16 червня 2025 року, становить 1782350 грн.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частина третя статті 6 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 627 та статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тлумачення пункту 3 статті 3, статті 627 ЦК України свідчить, що свобода договору має декілька складових. Зокрема, це свобода укладення договору, вибору контрагента, виду та форми договору, визначення його умов. Під час реалізації принципу свободи договору слід враховувати вимоги ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості. Тобто законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, встановив і його обмеження. Причому останні є одночасно й межами саморегулювання. Вони передбачені в абзаці другому частини третьої статті 6 ЦК України, згідно з якою сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства в разі існування однієї з таких підстав:

наявності в акті цивільного законодавства прямої вказівки про неможливість сторін відступати від його імперативного положення (наприклад, згідно з частиною п`ятою статті 576 ЦК України предметом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких заборонена законом);

якщо зі змісту акта цивільного законодавства випливає обов`язковість його положень, яка може мати вигляд вказівки в акті цивільного законодавства на нікчемний характер відступу від його положень або виражатися за допомогою інших правових засобів (наприклад, таким буде припис абзацу другого частини першої статті 739 ЦК України, що умова договору, відповідно до якої платник безстрокової ренти не може відмовитися від договору ренти, є нікчемною);

якщо це випливає із суті відносин між сторонами. Ця підстава не є логічним закінченням абзацу другого частини третьої статті 6 ЦК України. Такі міркування зумовлені тим, що стаття 6 ЦК України присвячена регулюванню співвідношення актів цивільного законодавства й договору, а не їх кореляції із сутністю відносин між сторонами. Адже сутність цих відносин полягає в їх договірному характері. Тому її застосування фактично можливе тільки за наявності будь-якої з двох попередніх підстав, тобто прямої вказівки або ж якщо обов`язковість положень акта цивільного законодавства випливає з його змісту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2020 року у справі №559/1605/18 (провадження №61-913св20)).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто, з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язків (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припиненні зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі №355/385/17 (провадження №61-30435сво18)).

Договір як універсальний регулятор приватних відносин покликаний забезпечити їх регулювання та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі №465/5980/17 (провадження №61-1178св20)).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

У статті 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (стаття 533 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2019 року у справі №755/9348/15-ц (провадження №61-30272св18) зазначено, що «тлумачення частини другої статті 524 та частини другої статті 533 ЦК України дозволяє зробити висновок, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Таким чином, ЦК України надає сторонам договору можливість встановити «валютне застереження» у вигляді грошового еквівалента в іноземній валюті при укладенні договору. При цьому грошовий еквівалент в іноземній валюті буде виступати складовим елементом ціни в договорі. За загальним правилом при наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Інші правила визначення суми платежу можуть встановлюватися, зважаючи на прямий припис в частині другій статті 533 ЦК України, тільки договором, законом чи іншими нормативно-правовими актами».

Виконання зобов`язання у гривнях з урахуванням еквівалента іноземної валюти можливе лише у разі, якщо сторони узгодили це у договорі. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Така правова позиція зазначена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року у справі №357/5634/18-ц (провадження №61-11515св19), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі №635/8483/18 (провадження №61-16738св19).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі №686/6823/14-ц (провадження №61-6475св20) вказано, що «…до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 533 ЦК України, оскільки грошове зобов`язання відповідача триває, офіційний курс гривні до долара США змінився, сума боргу станом на 23 червня 2014 року (на час подання уточненої позовної заяви), еквівалентна 25040,00 дол. США, становила 296839,51 грн. Доводи касаційної скарги по про те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано до спірних правовідносин норми частини другої статті 533 ЦК України, а також суд не врахував висновки Верховного Суду, висловлені у постановах: від 05 липня 2018 року по справі №761/1617/15-ц, від 30 січня 2018 року у справі №303/5407/15-ц, 24 жовтня 2019 року у справі №357/2127/18, не можуть бути прийнятті колегією суддів до уваги, оскільки Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07 липня 2020 року у справі №296/10217/15-ц (провадження №14-727цс19) висловлено правову позицію щодо можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, відповідно до якої стягнення суми боргу, з урахуванням умов договору та положень статті 533 ЦК України, підлягає в межах позовних вимог. Крім того, відповідно до положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. ЦПК України не надає суду такого права, як вихід за межі позовних вимог з власної ініціативи, оскільки норми матеріального права не повинні суперечити нормам процесуального права, якими суд керується при вирішенні спору (стаття 3 ЦПК України). Оскільки процесуальним законом районному суду заборонено виходити за межі позовних вимог, тому судове рішення апеляційного суду в оскаржуваній частині відповідає вимогам статей 263-265 ЦПК України. Верховний Суд звертає увагу, що розглядаючи справи в межах заявлених позовних вимог у даних правовідносинах, потрібно виходити з того, що за грошовим зобов`язанням, вираженим у договорі в гривні із зазначенням еквівалента в іноземній валюті, сума, яка підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день подання позову (заяви про збільшення позовних вимог) або на день ухвалення судового рішення (якщо позивачем сформульовано саме таку вимогу - стягнути суму заборгованості у гривневому еквіваленті за курсом іноземної валюти на дату ухвалення судового рішення), і якщо інший порядок її визначення не встановлено договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Виходячи з зазначеного, та враховуючи те, що позивачем не заявлялося вимог про стягнення заборгованості у гривневому еквіваленті за курсом іноземної валюти на дату ухвалення судового рішення, то суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги та стягуючи з відповідача на користь позивача грошове забезпечення за умовами попереднього договору в розмірі 600459,20 грн, що еквівалентно 25040 дол США на час постановлення рішення суду вийшов за межі позовних вимог».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №500/5194/16 (провадження №14-81цс24) зроблено висновок щодо застосування частини другої статті 533 ЦК України, згідно з яким «відсутність у договорі посилання на валюту платежу не спростовує вимог публічного порядку про те, що на території України гривня є єдиним засобом платежу незалежно від валюти зобов`язання, що виникло між фізичними особами - резидентами. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення».

За частинами першою і шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 28 жовтня 2017 року передав у власність ОСОБА_2 1150000 грн, що еквівалентно 43000 дол. США, а позичальник зобов`язався повернути позикодавцеві зазначену суму грошей до 28 жовтня 2018 року частками протягом встановленого строку.

Колегія суддів враховує, що для визначення суми платежу в національній валюті застосовується курс іноземної валюти на день фактичного виконання грошового зобов`язання. Інше розуміння призводить до того, що боржник отримуватиме вигоду від власної протиправної поведінки, яка полягатиме у свідомому простроченні виконання свого грошового зобов`язання перед добросовісним кредитором (постанова Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі №753/11009/19 (провадження №61-1903св20)).

Враховуючи, що борг із визначеним валютним еквівалентом не повернуто, позивач обґрунтовано, посилаючись на статтю 533 ЦК України, визначив його розмір з урахуванням курсу валюти на день пред`явлення позову (постанови Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі №635/8483/18, від 30 вересня 2020 року у справі №366/3024/15-ц).

Висновок суду першої інстанції про обмеження суми повернення виключно номінальним розміром 1150000 грн не враховує змісту пункту 1 договору в його сукупності з іншими умовами.

За встановлених обставин, оскільки сторони визначили позику не лише у гривнях, а й установили її еквівалент - 43000 дол. США, що станом на час пред`явлення цього позову до суду становило 1782350 грн, тому саме вказана сума боргу підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача (постанова Верховного Суду від 22 липня 2026 року у справі №361/6079/24).

Доводи відповідача щодо тлумачення умов договору позики, а саме, що між сторонами не було досягнуто домовленостей щодо сплати боргу в національній валюті з урахуванням еквіваленту в доларах США є помилковими, оскільки п. 1 договору позики грошових коштів від 28 жовтня 2017 року визначено, що позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти в сумі 1150000 грн, що еквівалентно 43000 дол. США, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві вказану суму грошей на умовах, визначених цим договором. Тобто, з урахуванням змісту договору, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми частин другої статті 533 ЦК України, враховуючи, що грошове зобов`язання відповідача триває, а офіційний курс гривні до долара США суттєво змінився в сторону збільшення.

Суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, внаслідок чого дійшов помилкового висновку щодо розміру основного боргу за договором позики. Тому рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 основного боргу в сумі 1782350 грн.

В іншій частині рішення суду учасниками справи не оскаржується, тому суд апеляційної інстанції переглядає справу лише в межах доводів апеляційної скарги і врешті рішення суду піддягає залишенню без змін.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, враховуючи, що апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , який є особою з інвалідністю II групи, задоволено повністю, а позов - частково, на 63,82% (1970634,94 грн ? 3087428,72 грн ? 100%), з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 9662,34 грн (15140 грн ? 63,82% ? 100%), а за розгляд справи в суді апеляційної інстанції - 9485,25 грн (632350 грн ? 1% ? 150%).

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Заочне рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 20квітня 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_2 основного боргу за договором позики скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 розмір основного боргу за договором позики від 28 жовтня 2017 року в сумі 1782350 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 9662,34 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

В решті судове рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 9485,25 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 15 жовтня 2026 року.

Судді: Р.С. Гринчук

І.В. П`єнта

О.І. Талалай