Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №601/894/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 601/894/26Головуючий у 1-й інстанції Шульгач Н.М.

Провадження № 22-ц/817/1041/26Доповідач - Гірський Б.О.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого — Гірського Б.О.

суддів — Костіва О.З., Хоми М.В.

розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №601/894/26 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Акцент-Банк» від імені якого діє адвокат Омельченко Євген Володимирович на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 24 червня 2026 року (ухвалене суддею Шульгач Н.М.) у справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2026 року Акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі – АТ «А-Банк», А-Банк) звернулось до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування заявлених вимог зазначали, що 29.03.2024 року ОСОБА_1 приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського рахунку, у зв`язку з чим підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.

Згідно вказаної Анкети-заяви відповідачем ініційовано встановлення кредитного ліміту на його банківський рахунок та отримання платіжної картки, як засобу доступу до зазначеного рахунку.

Відповідачу надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на рахунок зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 40,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та видано платіжну картку.

Стверджували, що банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит (встановивши кредитний ліміт) у розмірі відповідно до умов Договору.

Посилались на те, що ОСОБА_1 не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, у зв`язку із чим станом на 02.04.2026 у нього виникла заборгованість у розмірі 101082,09 грн., яка складається із: 71360,53 грн заборгованість за кредитом; 29171,56 грн заборгованість по відсоткам, 550 грн пеня.

З урахуванням наведеного просили задовольнити позов та стягнути на свою користь вищезазначену заборгованість.

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 24 червня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 29.03.2024 року у розмірі 29 171 грн. 56 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768 гривень 35 копійок.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі АТ «Акцент-Банк» просить скасувати рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 24 червня 2026 року в частині відмовлених позовних вимог, задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та стягнути з відповідача судові витрати, пов`язані з поданням апеляційної скарги, в розмірі судового збору. Вважає, що рішення постановлене з порушенням норм матеріального права.

Зазначає, що відповідач в анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в А-Банку підтвердив під розпис факт ознайомлення з Умовами і Правилами та зобов`язався в подальшому регулярно знайомитись зі змінами до них, викладеними на сайті банку. Наголошує, що позичальник отримав кредитну картку та скористався кредитними коштами, тобто погодився з умовами, що діяли на момент зняття коштів, і вже повинен сплачувати процентну ставку.

Звертає увагу на те, що до матеріалів справи додано не тільки Тарифи із сайту банку та паспорт споживчого кредиту, а й заяву щодо встановлення кредитного ліміту, в якій чітко зазначені всі оговорені умови кредитування, строки, процентна ставка. Заяву підписано боржником за допомогою електронного підпису, згоду на використання якого надано в анкеті-заяві.

Вважає, що потрібно застосовувати не постанову Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, а постанову від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20.

Стверджує, що сумніви суду відносно розрахунку заборгованості є необґрунтованими, оскільки на підтвердження вірності розрахунку банк надав банківську виписку.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

За змістом ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з особливостями встановленими цією главою.

В силу положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Фактичні обставини справи, встановленні судом.

ОСОБА_1 29.03.2024 року приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського (поточного) рахунку - підписав Заяву щодо встановлення кредитного ліміту за карткою/рахунком на підставі якої відкрито поточний рахунок, встановлено на нього відповідний кредитний ліміт та видано платіжну картку, як засіб доступу до рахунку.

Зокрема, у заяві передбачені умови кредитування:

Вид кредиту кредитний ліміт на поточний рахунок.

Пільговий період користування кредитним лімітом становить до 62 днів за ставкою 0,000001%. У разі виходу з пільгового періоду на кредит буде нараховуватися процентна ставка 3,4% на місяць.

Строк кредитування (строк дії кредитного договору) 240 місяців.

Порядок погашення - щомісяця, до останнього дня поточного місяця включно, в розмірі не менше 4% від заборгованості та не менше нарахованих відсотків за користування кредитом, та не менше 100 грн й не більше повного розміру заборгованості за Договором про споживчий кредит.

29.03.2024 року ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг від АТ «Акцент-Банк» підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в А-Банку. У заяві зазначено, що відповідач згідний з тим, що ця заява разом з Умовами та правилами, які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.

До вказаної анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання послуг в АТ «А-Банк» позивачем надано Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк», витяг з Тарифів по картці «Зелена», які не містять підпису відповідача, а також паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка Зелена», який підписано електронним підписом відповідача.

Умовами пунктів 3, 4 Паспорту споживчого кредиту передбачено, що тип кредиту поновлювальна кредитна лінія (ліміт) з пільговим періодом використання; сума/ліміт кредитування до 200 000 грн; строк кредитування 240 місяців.

Пільгова процента ставка 0,000001 % на місяць. Базова процента ставка: 40,8% річних. Тип процентної ставки фіксована (може бути змінена за згодою кредитодавця та споживача шляхом укладання додаткової угоди до договору про споживчий кредит); реальна річна процентна ставка, відсотків річних 49,34%.

Як вбачається з довідки за картами ОСОБА_1 відкрито рахунок № НОМЕР_1 та видано картки № НОМЕР_2 , строком дії до грудня місяця 2031 року та № НОМЕР_3 , строком дії до грудня місяця 2031 року.

Відповідно до довідки за лімітами ОСОБА_1 за кредитним договором від 29.03.2024 за період з 29.03.2024 по 04.04.2026 встановлено такі кредитні ліміти: 23.01.2025 збільшено кредитний ліміт 40000 грн; 29.01.2025 збільшено кредитний ліміт 76000 грн., 13.04.2025 зменшено кредитний ліміт 72270 грн., 16.04.2025 збільшено кредитний ліміт 74800 грн, 06.07.2025 зменшено кредитний ліміт 73790 грн, 17.07.2025 зменшено кредитний ліміт 71790 грн, 18.08.2025 зменшено кредитний ліміт 66790 грн, 19.08.2025 зменшено кредитний ліміт 65694 грн, 19.08.2025 збільшено кредитний ліміт 71400 грн.

З виписки по картці за період з 29.03.2024 – 02.04.2026 вбачається, що відповідач користувався відкритим йому рахунком та регулярно використовував кошти для зняття готівки, оплати товарів і послуг, а також користувався кредитними коштами у межах суми кредитного ліміту.

Відповідного до долученого банком до позовної заяви розрахунку, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 29.03.2024 укладеного між АТ «А-БАНК» та відповідачем станом на 02.04.2026 становить 101082,09 грн, яка складається із: 71360,53 грн заборгованість за кредитом; 29171,56 грн заборгованість по відсоткам, 550 грн пеня.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач належними та допустимими доказами підтвердив факт укладення між сторонами кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів та наявність заборгованості за нарахованими процентами. Водночас місцевий суд дійшов висновку, що права позивача в частині повернення тієї частини кредиту, строк сплати якої станом на день звернення до суду не настав, не є порушеними, у зв`язку з чим вимоги про дострокове стягнення всієї суми заборгованості за тілом кредиту є передчасними. Водночас вимоги про стягнення заборгованості за процентами, нарахованими відповідно до умов договору, місцевий суд визнав обґрунтованими та задовольнив їх.

Крім того, відмовляючи у стягненні пені, місцевий суд виходив з того, що в період воєнного стану позичальник звільняється від сплати на користь кредитодавця неустойки за таке прострочення.

Рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмовлених позовних вимог, тому в частині задоволених позовних вимог не переглядається.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту та пенею з огляду на наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

10 червня 2017 року набрав чинності Закону України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року).

Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».

Положеннями статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що боржник зобов`язаний виконати його обов`язок відповідно до умов договору. Тобто, порушивши права або законні інтереси кредитора, боржник зобов`язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту чи на звернення до суду з відповідним позовом. Враховуючи приписи статей 526, 527 і 530 ЦК України, направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів. Невиконання кредитором обов`язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав, а тому він може вимагати у суді виконання боржником обов`язку з дострокового повернення кредиту.

У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновок, наведений у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, не враховує спеціальний порядок, передбачений Законом України «Про захист прав споживачів» в редакції до 2017 року, заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів у разі неналежного виконання позичальником умов договору про надання споживчого кредиту, і вважала за необхідне відступити від зазначеного висновку, конкретизувавши його так: «суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, у якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц зазначила, що визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів.

При цьому слід звернути увагу, що з 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», яким врегульовано в тому числі і питання дострокового повернення споживчого кредиту (стаття 16 Закону).

Починаючи з 10 червня 2017 року, праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором має передувати реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов`язання, відповідно до вимог частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», якою зокрема визначено, що кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1. ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Так, кредит надано Банком позичальнику на споживчі цілі.

Як встановлено, сторонами погоджено строк кредитування 240 місяців, а тому на момент звернення позивача до суду строк виконання основного зобов`язання за кредитним договором не настав.

Водночас позивач просить стягнути з відповідачки всю суму заборгованості за кредитним договором.

Із аналізу частини третьої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» вбачається, що за умови затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, законодавець надав право кредитодавцю вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

У тому випадку, якщо умовами договору про споживчий кредит передбачено право кредитодавця вимагати дострокового повернення кредиту, останній зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, строку, протягом якого вони мають бути здійснені та усунути такі порушення у визначений кредитодавцем строк, з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу.

Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що умовами даного кредитного договору (анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, заяви щодо встановлення кредитного ліміту) не передбачено право кредитора на дострокове стягнення кредитних коштів, а витяг з Умов та Правил надання банківських послуг АТ «А-Банк», пунктом 2.1.1.12.10. яким визначено право кредитора на дострокове стягнення боргових зобов`язань, не є складовою кредитного договору, так як відсутній підпис позичальника про його ознайомлення, що узгоджується з правовими висновки, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Отже, у даній справі відсутні правові підстави для дострокового стягнення кредиту за кредитним договором, строк виконання якого не настав.

Оскільки кредитодавець не набув право на дострокове повернення споживчого кредиту у повному обсязі, строк виплати якого ще не настав, з позичальника на користь банку підлягає стягненню прострочена заборгованість, яка виникла на час звернення банку до суду з цим позовом.

Такі висновки кореспондуються із висновками, які містяться в постанові Верховного Суду від 22.10.2025 року у справі №539/402/24.

Колегія суддів звертає увагу, що у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 159/2146/15-ц (провадження № 61-20113св18) зазначено, що: «колегія суддів уважає безпідставними посилання апеляційного суду, як на законність підстави для відмови у задоволенні позову банку на недоведення суми заборгованості, оскільки заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини друга, третя статті 212 ЦПК України 2004 року). Встановивши факт існування між сторонами не виконаних позичальником кредитних зобов`язань, суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду не має сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти».

Таким чином, оскільки позивач не довів належними і допустимими доказами тієї обставини, що у відповідача виник обов`язок достроково повернути кредитні кошти, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що права позивача в частині повернення тіла кредиту, строк сплати якого станом на дату подання позову не настав, не порушені, а позовні вимоги АТ «А-Банк» до ОСОБА_1 щодо стягнення всієї суми заборгованості за тілом кредиту достроково є передчасними, тому обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.

Щодо стягнення пені.

Відповідно до частини четверта статті 14 ЦК України, особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Згідно із пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Верховний Суд вже робив висновки щодо застосування пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що:

- на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року в справі № 910/8349/22);

- на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

(2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

З огляду на викладене та те, що з 24 лютого 2022 року і по даний час в Україні діє воєнний стан та з огляду на викладені положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем безпідставно нараховано відповідачу пеню у розмірі 550 грн., яка стягненню не підлягає, тому позовні вимоги в цій частині є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, порушень норм матеріального чи процесуального права судом першої інстанції не допущено. Підстави для скасування судового рішення в межах доводів апеляційної скарги в апеляційного суду відсутні.

Враховуючи, що за результатами апеляційного перегляду справи, результат вирішення справи залишився незмінним, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390, 141 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» - залишити без задоволення.

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 24 червня 2026 року в оскаржуваній частині - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повна постанова складена 14 жовтня 2026 року.

Головуючий Гірський Б.О.

Судді: Костів О.З.

Хома М.В.