Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №595/985/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 595/985/26Головуючий у 1-й інстанції Созанська Л.І.

Провадження № 33/817/519/26Доповідач - Сарновський В.Я.

Категорія - ч.1 ст.130 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2026 р. суддя Тернопільського апеляційного суду Сарновський В.Я. розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_1 — адвоката Рекуша О.Р. на постанову Бучацького районного суду Тернопільської області від 25 серпня 2026 року,-

В С Т А Н О В И В:

Вказаною постановою визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Стягнуто із ОСОБА_1 в дохід держави 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 коп.

Згідно постанови, 02 липня 2026 року о 01 год. 49 хв. в м. Бучач по вул. Грушевського, 1 ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «BMW», д.нз. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння: різкий запах алкоголю з порожнини рота; поведінка не відповідала обстановці. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки за допомогою газоаналізатору Драгер 6810 та в медичному закладі водій відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_1 — адвокат Рекуш О.Р. просить скасувати постанову Бучацького районного суду Тернопільської області від 25 серпня 2026 року, а провадження у справі закрити. Свої вимоги мотивує тим, що:

у матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 безпосередньо керував транспортним засобом і здійснював його рух;

матеріали справи не містять протоколів адміністративного правопорушення та адміністративного затримання;

матеріали адміністративної справи не містять доказів відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння як на місці зупинки, так і в медичному закладі;

копії відеофайлів фіксації події не підписані електронним цифровим підписом уповноваженої посадової особи, а тому не можуть слугувати допустимими доказами вини;

у працівників поліції були відсутні законні підстави для зупинки транспортного засобу, визначені вичерпним переліком ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію»;

сам по собі протокол про адміністративне правопорушення за своєю правовою природою не є самостійним чи беззаперечним доказом вини у розумінні ст. 251 КУпАП і обов`язково має підтверджуватися іншими належними доказами.

Заслухавши доводи ОСОБА_1 , який просив проводити апеляційний розгляд у відсутності захисника і задовольнити подану ним апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, проаналізувавши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до вимог статей 252, 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення, суд має повно, всебічно та об`єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності та з`ясувати, чи було скоєно адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Перевіркою матеріалів справи в ході апеляційного розгляду встановлено, що суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винуватості ОСОБА_1 в порушенні правил дорожнього руху.

Як вбачається зі змісту оскарженої постанови, судом першої інстанції належним чином перевірені всі обставини справи, які досліджені всебічно, повно та об`єктивно, висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчинені правопорушень ґрунтуються на матеріалах справи.

Так, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП підтверджується даними, які містяться в: протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 708389 від 02 липня 2026 року; рапорті старшого інспектора чергового відділення поліції № 2 Чортківського РУП ГУНП в Тернопільській області Шуї В.С. від 02 липня 2026 року; акті огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, складеного стосовно ОСОБА_1 ; направленням водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, адресованого КНП «Бучацька міська лікарня» Бучацької міської ради від 02 липня 2026 року; відеозаписах наявних у матеріалах справи.

Наведені в оскарженій постанові докази, на підставі яких суд першої інстанції прийшов до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 є послідовними та узгоджуються між собою.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП доведений належним чином дослідженими в судовому засіданні доказами.

Об`єктивних підстав ставити під сумнів достовірність і належність доказів та обставин, викладених в протоколі про адміністративне правопорушення, по справі не вбачається.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 252 КУпАП України орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Виходячи з вищенаведеного, доводи апеляційної скарги про те, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення за своєю правовою природою не є самостійним чи беззаперечним доказом вини у розумінні ст. 251 КУпАП і обов`язково має підтверджуватися іншими належними доказами, суд апеляційної інстанції оцінює критично. Окрім того, вирішуючи справу суд першої інстанції взяв до уваги не тільки протокол про адміністративне правопорушення, а й інші докази, наявні у матеріалах справи.

Твердження апелянта про те, що у матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 безпосередньо керував транспортним засобом і здійснював його рух, а також те, що у працівників поліції були відсутні законні підстави для зупинки транспортного засобу, визначені вичерпним переліком ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» є безпідставні, так як спростовуються сукупністю належних та допустимих доказів, зокрема протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 708389 від 02 липня 2026 року, який узгоджується з відеозаписами із реєстратора службового автомобіля, а також відеозаписами з нагрудних камер працівників поліції.

Так, даними відеозапису із реєстратора службового автомобіля (файл video5343706143980035810.mp4) зафіксовано як транспортний засіб марки «BMW», д.нюз. НОМЕР_1 , після увімкнення працівниками поліції проблискових маячків, здійснив зупинку безпосередньо перед тим, як до нього під`їхав автомобіль патрульної поліції, після чого працівник поліції підійшов до лівих передніх дверей даного транспортного засобу, а в подальшому звідти вийшов ОСОБА_1 . При цьому відеозаписом зафіксовано, що будь-які інші особи з цього автомобіля не виходили.

Також, даними відеозапису із нагрудної камери працівника поліції (файл export-36n7n.mp4) зафіксовано, що підставу зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 було йому оголошено, а саме що останній керував транспортним засобом в комендантську годину, на що останній, під час спілкування з працівниками поліції, не висловлює будь яких заперечень щодо керування ним транспортним засобом та порушення комендантської години.

Таким чином, твердження апелянта про недоведеність факту керування автомобілем та законної підстави для зупинки транспортного засобу спростовується об`єктивними даними відеозаписів події, наявними у матеріалах справи.

Твердження апелянта про те, що матеріали адміністративної справи не містять доказів відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння як на місці зупинки, так і в медичному закладі є надуманими, так як вони спростовуються наявними у справі доказами. Зокрема даними відеозапису (файл export-36n7n.mp4 з 01:53:30 по 02:14:32 год) зафіксовано як працівник поліції, у зв`язку з виявленням ознак алкогольного сп`яніння, що неодноразово було озвучено ОСОБА_1 , озвучував вимогу пройти огляд на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу, а також проїхати у медичний заклад, однак, водій у категоричній формі відмовився.

Безпідставними є твердження апеляційної скарги про те, що копії відеофайлів фіксації події не підписані електронним цифровим підписом уповноваженої посадової особи, а тому не можуть слугувати допустимими доказами вини

Так, відповідно до статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» у випадку зберігання інформації на кількох електронних носіях кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. Один і той же електронний документ (відеозапис) може існувати на різних носіях. Всі ідентичні за своїм змістом примірники електронного документа можуть розглядатися як оригінали, відрізняються один від одного тільки часом та датою їх створення. Записаний на оптичний диск носій інформації, електронний файл у вигляді відеозапису, є оригіналом (відображенням) електронного документу, який не потребує додаткового завіренням електронним підписом, з огляду на що, поліцейські діяли відповідно до Наказу МВС України №1026 від 18.12.2018 «Про затвердження Інструкції з застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото-і кінозйомки, відеозапису, засобів фото-і кінозйомки, відеозапису» та будь-яких порушень не допустили.

На переконання апеляційного суду, досліджені та покладені в основу рішення суду першої інстанції докази, які були перевірені під час апеляційного розгляду, є належними та допустимими доказами по справі у розумінні ст.251 КУпАП, оскільки складені уповноваженими особами, відповідно до процедури їх збирання та у своїй сукупності дають підстави зробити висновок про доведеність вини ОСОБА_1 у порушенні останнім вимог п. 2.5 ПДР України, та як наслідок вчинення ним правопорушення за ст.130 КУпАП.

Доводи апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять протоколів про адміністративне правопорушення та адміністративне затримання, є необґрунтованими, оскільки із матеріалів справи, у тому числі з відеозапису із нагрудної камери працівника поліції (файл «export-36n7n.mp4»), не вбачається, що працівники поліції здійснювали адміністративне затримання ОСОБА_1 . Відтак, підстав для складання протоколу про адміністративне затримання не встановлено. Крім того, стверджуючи в апеляційній скарзі, що дії працівників поліції були незаконними апелянт не наводить жодних відомостей про оскарження таких дій поліції в порядку, передбаченому КАС України, або до правоохоронних органів вищого рівня.

Таким чином, в ході апеляційного розгляду не встановлено обставин, які би ставили під сумнів правильність висновків суду щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

За наведених обставин, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.

Керуючись ст.294 КУпАП, суддя,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 - адвоката Рекуша О.Р. залишити без задоволення, а постанову Бучацького районного суду Тернопільської області від 25 серпня 2026 року відносно ОСОБА_1 — без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя