Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №465/735/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 465/735/25 Головуючий у 1 інстанції: Дзеньдзюра С.М.

Провадження № 22-ц/811/1063/26 Доповідач в 2-й інстанції:Цяцяк Р. П.

Провадження № 22-ц/811/1484/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий – суддя Цяцяк Р.П.,

судді Ванівський О.М. та Савуляк Р.В.,

за участю: секретаря Якимчук Л.С.;

позивача ОСОБА_1 та його представника

– адвоката Кавецького О.Я.;

Гураса О.С. – представника Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка № 4»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у міста Львові цивільну справу за апеляційними скаргами Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка № 4» на рішення Франківського районного суду міста Львова від 02 березня 2026 року та додаткове рішення Франківського районного суду міста Львова від 06 квітня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2025 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка № 4» (КНП «СП № 4»), третя особа - Західне Міжрегіональне управління державної служби з питань праці, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обгрунтовувалися тим, що наказом відповідача №360/к від 30.12.2024 року позивача було звільнено з роботи за п.1 ст. 40 КЗпП на підставі врученого 02.10.2024 року начальником відділу кадрів КНП "CП № 4" Левус С.М. у присутності генерального директора КНП "СП № 4" Гламаздіної Н.Ю. персонального повідомлення про скорочення 3,25 штатних одиниці посад "лікаря стоматолога-терапевта".

Наказ про звільнення з роботи позивач вважає незаконним, оскільки всупереч положенням ст. 49-2 КЗпП позивачу жодні інші посади не пропонувались, натомість у персональному повідомленні просто зазначено, що такі відсутні, хоча на день вручення позивачу згаданого персонального повідомлення про майбутнє звільнення (02.10.2024 року) у новому штатному розкладі були наявні вільні вакансії, які відповідали спеціальності та кваліфікації позивача.

Стверджувалося, що незважаючи на те, що у персональному повідомленні причиною звільнення зазначено скорочення посади "лікаря стоматолога-терапевта", станом на сьогоднішній день посада "лікаря стоматолога-терапевта" у КНП "Стоматологічна поліклініка №4" залишається, а тому фактично мало місце скорочення чисельності працівників з порушенням положень ст. 42 КЗпП, а не ліквідація посад "лікаря стоматолога-терапевта", як зазначено у персональному повідомленні від 02.10.2024 року.

Також зверталося увагу суду на те, що рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 06.09.2024 року у справі № 465/10430/23, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 20.01.2025 року, було визнаного незаконним попереднє звільнення ОСОБА_1 наказом відповідача N?259-к від 30.11.2024 року на підставі пункту 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП.

Рішення відповідача про повторне звільнення позивача - одразу після поновлення останнього на роботі на виконання рішення суду - позивач вважає наслідком на підписання ним колективної заяви про злочинну діяльність попереднього керівництва поліклініки, за якою відомості внесені до ЄРДР.

На підставі наведеного вище позивач просив визнати незаконним та скасувати наказ № 360/к від 30.12.2024 року про звільнення його з роботи на підставі п.1 ст. 40 КЗпП, ???поновити його на посаді лікаря стоматолога-терапевта та стягнути з Комунального некомерційного підприємства "Стоматологічна поліклініка №4" на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу та судові витрати (том 1, а.с. 1-9).

Рішенням Франківського районного суду міста Львова від 02 березня 2026 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка №4» від 30.12.2024 року №360/к «Про звільнення ОСОБА_3 ».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря стоматолога – терапевта у Комунальному некомерційному підприємстві «Стоматологічна поліклініка № 4».

Стягнуто із Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка № 4» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 62 111 грн. 42 коп.

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка №4» в дохід держави 1 211 грн. 20 коп. судового збору.

Рішення суду в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.

Рішення суду в частині виплати заробітної плати в межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання (том 2, а.с. 38-45).

Додатковим рішенням Франківського районного суду міста Львова від 06 квітня 2026 року частково задоволено заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення.

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства "Стоматологічна поліклініка №4" на користь ОСОБА_1 24 900 гривень 00 коп. понесених судових витрат на професійну правничу допомогу (том 2, а.с. 82-88).

Згадані вище судові рішення оскаржив відповідач.

Апелянт просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, покликаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та на неправильне застосування норм матеріального права.

Вважає, що:

-«положення статті 49-2 КЗпП України не містить обов`язку роботодавця ознайомлювати працівника з попередженням про наступне вивільнення та з вакантними посадами на підприємстві саме під особистий підпис. Роботодавець самостійно визначає спосіб та форму повідомлення про вивільнення працівника та про наявні вакантні посади на підприємстві»;

-з персонального повідомлення позивача від 30.10.2024 року про його звільнення вбачається, що « ОСОБА_1 повідомлено про «відсутність роботи за відповідною професію чи посадою». Тобто позивача належним чином повідомлено про відсутність іншої роботи в КНП «Стоматологічна поліклініка №4» за його фахом», а тому «доводи позивача що «жодні інші посади не пропонувались, натомість у персональному повідомленні просто зазначено, що такі відсутні» - безпідставні та не заслуговують на увагу, оскільки «відсутність» вакантних посад лікаря-стоматолога-терапевта означає неможливість пропонування будь-яких інших посад ОСОБА_1 , так як лікар - стоматолог -терапевт не має права самостійно виконувати роботу іншої вузької спеціалізації (…) без проходження відповідної спеціалізації (інтернатури, курсів) та отримання сертифіката лікаря-спеціаліста за цим фахом».

Також вважає помилковим, як такий, що не відповідає фактичним обставинам справи, висновок суду про те, що «за період з січня 2025 по 25 листопада 2025 року на підприємстві було працевлаштовано 22 особи та 12 працівників прийнято на умовах внутрішнього сумісництва, в тому числі лікарі-стоматологи-терапевти 2 особи (внутрішні сумісники)», а тому «за таких умов, роботодавець був зобов`язаний запропонувати позивачу укладення трудового договору на аналогічну посаду лікаря- стоматолога-терапевта, оскільки протягом одного року з дня звільнення виникла потреба у працівниках цієї ж професії» (том 2, а.с. 95-105).

Вважає, що між ухваленням судом «основного рішення» (02.03.2026 року) та надходженням до суду заяви про ухвалення додаткового рішення (09.03.2026 року) пройшло 7 (сім) днів, а не 5 (п`ять), як стверджує позивач.

Вважає, розмір витрат на професійну правничу допомогу, стягнутий з відповідача на користь позивача додатковим рішенням Франківського районного суду міста Львова від 06 квітня 2026 року, значно завищеним (том 2, а.с. 144-148).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта на підтримання доводів апеляційних скарг та заперечення цих доводів зі сторони представника позивача і його представника, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з наступних підстав.

ЦПК України встановлено, що:

- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81);

- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);

- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77).

У п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 „Про практику розгляду судами трудових спорів” міститься роз`яснення про те, що, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Виходячи з предмета даного спору, а саме: встановлення законності чи незаконності звільнення позивача з роботи за п.1 ст. 40 КЗпП, саме на відповідача покладається обов`язок доведення суду належними та допустимими доказами факту наявності змін в організації виробництва і праці, зокрема - ліквідації, реорганізація або перепрофілювання організації, скорочення чисельності або штату її працівників; додержання організацією норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника; факту відмови позивачки від переведення на іншу роботу або того, що відповідач не мав можливості перевести позивача за його згодою на іншу роботу в поліклініці, а також того факту, що позивач не користувався переважним правом на залишення на роботі та що він попереджався за 2 місяці про наступне вивільнення.

У пункті «а» частини 2 статті 9 Конвенції Міжнародної організації праці про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року також міститься положення про те, що тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавці.

Чисельність працівників - це списковий склад працівників, і скорочення чисельності працівників передбачає зменшення їх кількості (лист Міністерства праці та соціальної політики України від 07 квітня 2011 року № 114/06/187-11).

Штат працівників - це сукупність посад, установлених штатним розписом підприємства. Тому скорочення штату являє собою зміну штатного розпису за рахунок ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами.

Безумовно, скорочення чисельності або штату працівників, є правом роботодавця, однак таке скорочення не має бути підставою для зловживань та незаконного звільнення працівника.

Судами встановлено та стверджується матеріалами справи наступне.

18 вересня 2024 року відповідачем наказом № 247/к ОСОБА_1 на виконання рішення Залізничного районного суду міста Львова від 06.09.2024 року (залишеним у подальшому без змін постановою Львівського апеляційного суду від 20.01.2025 року) у справі № 465/10430/23 було поновлено на посаді лікаря-стоматолога терапевта з 01.12.2023 року (том 2, а.с. 9).

29 жовтня 2024 року відповідач наказом № 69 «Про внесення змін до штатного розпису» з 01.01.2025 року вніс зміни до штатного розпису поліклініки шляхом скорочення посад: зокрема – 3,25 штатних одиниці лікаря-стоматолога-терапевта (том 1, а.с. 88). В результаті було затверджено штат працівників відповідача на 2025 рік у кількості 149,75 штатних одиниці (том 1, а.с. 101-102).

30 грудня 2024 року відповідач наказом № 360/к звільнив ОСОБА_1 з посади лікаря-стоматолога терапевта з 30.12.2024 року у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників, пункт 1 статті 40 КЗпП України (том 1, а.с. 103).

Як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваного рішення, незаконність звільнення ОСОБА_1 з роботи за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суд мотивував тим, що відповідачем, як роботодавцем ОСОБА_1 , не було дотримано встановленої законом процедури звільнення працівника у зв`язку зі скороченням чисельності або штату працівників, а саме: не запропоновано йому іншу роботу в поліклініці або не було подано до суду належних і допустимих доказів того, що відповідач не мав можливості перевести позивача за його згодою на іншу роботу в поліклініці.

При цьому судом було взято до уваги те, що згідно наведеного у довідці Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка №4» від 28.11.2025 року № 43, за період з січня 2025 по 25 листопада 2025 року на підприємстві було працевлаштовано 22 особи та 12 працівників прийнято на умовах внутрішнього сумісництва, в тому числі – 2 особи на посаду «лікарі-стоматологи терапевти» (внутрішні сумісники). А відповідно до частин 1 та 2 ст.42-1 КЗпП України, працівник, з яким розірвано трудовий договір з підстав, передбачених (зокрема) пунктом 1 частини першої статті 40 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), протягом одного року має право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, якщо роботодавець проводить прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації. Крім цього, пунктом 5.4. Колективного договору встановлено, що роботодавець зобов`язується забезпечити протягом року переважне право на працевлаштування працівникам "Поліклініки", вивільненим з "Поліклініки" на підставі п.1 ст. 40 КЗпП, у разі виникнення потреби прийняття на роботу працівників аналогічної професії.

Враховуючи наведені вище мотиви, якими суд першої інстанції обґрунтував ухвалене ним рішення, яке оскаржується відповідачем, останній на стадії апеляційного оскарження цього рішення мав би подати до суду належні та допустимі докази того, що станом на день звільнення позивача (30.12.2024 року) з роботи за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у відповідача з 149,75 штатних одиниць, передбачених штатним розписом на 2025 рік (том 1, а.с. 101), не було жодної вакансії або навести причини (по кожній наявній вакансії) того, чому саме цю вакантну посаду не можна було запропонувати позивачу.

В той же час, незважаючи за зауваження з приводу наведеного вище суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і до суду апеляційної інстанції відповідачем/апелянтом таких доказів подано не було.

Натомість матеріалами і документами, витребуваними судом першої інстанції у відповідача та долученими до матеріалів справи (том 1, а.с. 256-305), стверджується, що за період з січня 2025 по 25 листопада 2025 року на підприємстві було працевлаштовано 22 особи та 12 працівників прийнято на умовах внутрішнього сумісництва і цьому передували чисельні накази про внесення змін до штатного розпису підприємства – «у зв`язку з виробничою необхідністю» (в тому числі – і шляхом введення в штатний розпис додаткових посад), що може свідчити про те, що відповідач, користуючись своїм правом роботодавця на скорочення чисельності або штату працівників, зловживав цим правом стосовно тих працівників, саме яких він мав на меті звільнити з роботи.

Зокрема, відповідач у поданих ним до суду поясненнях сам визнає, що наказом від 14.02.2025 року № 47/К ним було прийнято на роботу в якості «лікаря стоматолога» ОСОБА_4 (том 1, а.с. 258).

Як вбачається з наявної у матеріалах справи трудової книжки позивача ОСОБА_1 , такий під час своєї трудової діяльності також працював на посаді «лікаря стоматолога» (том 1, а.с. 13-14).

В той же час, відповідачем/апелянтом не наведено причин того, чому посада «лікаря стоматолога» (у якій виникла потреба у відповідача) і на яку 14.02.2025 року (через півтора місяці після звільнення ОСОБА_1 ) було прийнято ОСОБА_4 , не була запропонованою саме ОСОБА_1 .

Так само, як не було подано до суду доказів того, що звільнений з посади «лікаря стоматолога-терапевта» ОСОБА_1 не міг виконувати обов`язків, які передбачені на посаді «лікаря стоматолога».

За наведених вище обставин суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність правових підстав для звільнення позивача з роботи на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, оскільки відповідачем не доведено належними та допустимими доказами те, що відповідач не мав можливості перевести позивача на іншу роботу в поліклініці, так само, як не спростовано доводів позивача про порушення відповідачем норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника.

Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування (та, відповідно, для відмови у задоволенні позовних вимог) відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення.

Як стверджується матеріалами справи, представником позивача Заяву про ухвалення додаткового рішення було сформовано та зареєстровано у підсистемі ЄСІТС "Електронний суд" 06.03.2026 року (том 2, а.с. 52-54), тобто – на четвертий день після ухвалення судом 02.03.2026 року рішення за підсумками розгляду судом позовної заяви ОСОБА_1 . Відтак, доводи апеляційної скарги на додаткове рішення суду про те, що між ухваленням судом «основного рішення» (02.03.2026 року) та надходженням до суду заяви про ухвалення додаткового рішення (09.03.2026 року) пройшло 7 (сім) днів, є надуманими, а тому не можуть прийматися до уваги.

До Заяви про ухвалення додаткового рішення представником позивача було долучено Додатки (файл у pdf форматі), у яких міститься належним чином засвідчена копія Договору про надання правничої допомоги № 16_10/24-ц від 16.10.2024 року, Додаткова угода до Договору №16_10/24-ц від 01.01.2025 року, згідно якої її сторони визначились, що вартість однієї години роботи адвоката становить 1 700 грн.; підписаний сторонами Акт №06_03/26-ц прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) до Договору №16_10/24-ц від 06 березня 2026 року з детальним описом виконаних робіт (наданих послуг) з урахуванням часу витраченого на надання кожної окремої послуги/виконання роботи у рамках надання правничої допомоги ОСОБА_1 в цивільній справі №465/735/25.

З урахуванням наведеного вище колегія суддів вважає, що присуджений до стягнення з відповідача на користь позивача розмір витрат на професійну правничу допомогу (24 900 грн.) є співмірним із складністю даної справи та обсягом наданих адвокатом послуг, а також відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності (стаття 3 ЦК України) і принципу пропорційності (стаття 11 ЦПК України), а тому колегія суддів не вбачає правових підстав для зменшення розміру цих витрат.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка № 4» залишити без задоволення, а рішення Франківського районного суду міста Львова від 02 березня 2026 року та додаткове рішення Франківського районного суду міста Львова від 06 квітня 2026 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повну постанову складено 15 жовтня 2026 року.

Головуючий: Цяцяк Р.П.

Судді: Ванівський О.М.

Савуляк Р.В.