Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №451/119/20 — Львівський апеляційний суд

Справа № 451/119/20 Головуючий у 1 інстанції: Магонь О.З.

Провадження № 22-ц/811/4360/25 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий - суддя Цяцяк Р.П.,

судді: Ванівський О.М. та Савуляк Р.В.,

за участю: секретаря Якимчук Л.С.;

позивачки ОСОБА_1 ;

відповідача ОСОБА_2 та його представника - адвоката Боровця М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Радехівського районного суду Львівської області від 03 листопада 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Радехівська міська рада Львівської області, про встановлення юридичного факту та визнання права власності.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Радехові Радехівського району Львівської області померла мама позивачки - ОСОБА_6 , яка була зареєстрованою у АДРЕСА_1 , однак фактично в останній час перед смертю, оскільки потребувала сторонньої допомоги та догляду, проживала разом з позивачкою, зокрема - по АДРЕСА_2 . Наведене підтверджується відомостями, викладеними у Акті комісійної перевірки Радехівської міської ради № 312 від 18.12.2019 року, у якому зазначено, що ОСОБА_6 проживала до дня своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , разом з ОСОБА_1 , яка взяла на відповідальне зберігання оригінали правовстановлюючих документів, які належали померлій. Також зазначеною довідкою констатується, що ОСОБА_6 фактично була зареєстрованою по АДРЕСА_1 і з нею були зареєстрованими (відповідно до запису в будинковій книзі) ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та ОСОБА_8 .

За життя ОСОБА_6 склала заповіт, який 29.08.1994 року був посвідчений державним нотаріусом Радехівської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за №1351/94, відповідно до якого, спадкодавець належний їй жилий будинок з господарськими будівлями, який знаходиться у АДРЕСА_1 , заповіла своїй дочці ОСОБА_1 (позивачці). За твердженням позивачки, після смерті матері вона взяла на зберігання оригінали належних їй правовстановлюючих документів, опікувалася спадковим майном, яке залишилося після смерті ОСОБА_6 в її оперативному управлінні, тобто - прийняла спадщину, що в повній мірі кореспондує вимогам ст. 549 ЦК УРСР, норми якого були чинними на момент виникнення правовідносин. Проте значний проміжок часу вона у органи нотаріату із заявою про прийняття спадщини не зверталася, оскільки вважала, що спадкові права після смерті ОСОБА_6 набула автоматично шляхом вступу в оперативне управління спадковою масою. Так само вона не зверталася і до нотаріуса зі заявою про відмову прийняття спадщини.

Після звернення до нотаріальної контори із відповідною заявою позивачка ОСОБА_1 отримала усну відмову у видачі свідоцтва про прийняття спадщини, оскільки спадкодавець ОСОБА_6 проживала з нею без реєстрації. Вагомих підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини у неї не має. Однак, констатація місця проживання спадкодавця та вирішення питання фактичного прийняття спадщини є прерогативою суду, куди вона і звернулася з даним позовом, у якому просить суд ухвалити рішення, яким встановити факт, що ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 1-4).

У грудні 2020 року адвокат Боровець М.С. в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про встановлення юридичного факту та визнання права власності на спадкове майно.

Позовні вимоги за зустрічним позовом обґрунтовувалися тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 91 рік в місті Радехові померла баба ОСОБА_2 - ОСОБА_6 . Довідкою Комунального підприємства «Радехівське міське водоканалізаційне господарство» від 19.10.2020 року № 2614 стверджується, що ОСОБА_6 до дня своєї смерті була зареєстрованою по АДРЕСА_1 і на день її смерті в цьому будинку також були зареєстрованими ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_8 - ІНФОРМАЦІЯ_7 .

ІНФОРМАЦІЯ_8 у місті Львові помер дідо позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_10 , який (відповідно до довідки №2950 від 10.12.2020 року, виданої Комунальним підприємством «Радехівське міське водоканалізаційне господарство») до дня своєї смерті також був зареєстрований по АДРЕСА_1 , як і ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_9 .

ІНФОРМАЦІЯ_10 народився батько позивача за зустрічним позовом, ОСОБА_11 , батьками якого у Свідоцтві про народження, серія НОМЕР_2 , виданим повторно 03.09.1952 року, зазначено ОСОБА_10 та ОСОБА_6 . ІНФОРМАЦІЯ_11 одружилися батьки позивача - ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , а ІНФОРМАЦІЯ_12 в цьому шлюбі народився ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_13 померла мати позивача - ОСОБА_13 , а ІНФОРМАЦІЯ_14 помер батько позивача - ОСОБА_11 .

Довідкою КП «Радехівське міське водоканалізаційне господарство» від 20.10.2020 року № 2619 стверджується, що ОСОБА_2 зареєстрований (проживає) у АДРЕСА_1 і за цією адресою також зареєстровані: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_15 - син; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_16 - дружина; ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_17 - син; ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_18 - внучка; ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_19 - внук.

Після смерті ОСОБА_10 (діда позивача за зустрічним позовом) належне йому спадкове майно, зокрема - і житловий будинок АДРЕСА_1 , було прийняте його дружиною (бабою позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_6 ), яка була зареєстрованою і проживала у цьому будинку до дня своєї смерті.

ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а перед тим ( ІНФОРМАЦІЯ_14 ) помер її син - батько позивача ОСОБА_11 . Відтак, позивач за зустрічним позовом, як внук спадкодавця - ОСОБА_6 , після смерті останньої спадкує ту частку спадщини, яка належала б за законом його батькові - ОСОБА_11 , якби він жив на час відкриття спадщини.

ОСОБА_2 , проживаючи разом із своєю бабою до дня її смерті за однією адресою та після її смерті, прийняв спадкове майно, шляхом вступу в управління та володіння всім належним ОСОБА_6 спадковим майном, що в повній мірі кореспондує з вимогами 549 ЦК УРСР, норми якого були чинними на момент виникнення спадкових правовідносин.

З дати смерті спадкодавця ( ОСОБА_6 ) і по даний час (більше 18 років) позивач за зустрічним позовом управляє, володіє та користується всім спадковим майном спадкодавця, в тому числі - житловим будинком та господарськими будівлями на АДРЕСА_1 , а також земельною ділянкою на якій знаходиться згаданий житловий будинок, та всіма без винятку предметами звичайної домашньої обстановки і вжитку, що знаходилося на момент смерті спадкодавця в житловому будинку, в господарських будівлях, на присадибній ділянці та належали на день смерті померлій ОСОБА_6 . Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 та його сім`я на постійній основі проживають в належному спадкодавцю житловому будинку більше 30 (тридцяти) років, в тому числі більше 18 років після смерті спадкодавця, ОСОБА_2 з дня смерті спадкодавця і по даний час особисто сплачує всі комунальні платежі за всі можливі комунальні послуги, які всі оформлено саме на його ім`я - ОСОБА_2 . Додатковою обставиною, яка свідчить про факт управління, володіння та користування позивачем за зустрічним позовом спадковим майном, є те, що він за власні кошти зробив ремонт у житловому будинку, живе в ньому і надалі підтримує його в належному стані, підтримує господарські будівлі в належному стані, користується присадибною земельною ділянкою та обробляє її.

Однак нотаріус (яка за заявою позивача за зустрічним позовом зареєструвала спадкову справу після смерті спадкодавця) не має можливості видати позивачу за зустрічним позовом свідоцтво про прийняття спадщини за законом, оскільки відсутня реєстрація права власності на житловий будинок та господарські будівлі за спадкодавцем. Стверджувалося, що крім позивача за зустрічним позовом, інших спадкоємців, які б прийняли спадщину, немає, оскільки інші спадкоємці не скористалися своїм правом на прийняття спадщини та не прийняли спадщину після смерті ОСОБА_6 , а саме: ні протягом 6-ти місяців після смерті спадкодавця, ні протягом 18-років не подали заяви в нотаріальну контору про прийняті спадщини, як і не вступили в управління та володіння спадковим майном спадкодавця.

Просив суд ухвалити рішення, встановити факт, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_20 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , прийняв спадщину після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном, а також визнати за ОСОБА_2 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 , а понесені судові витрати стягнути з відповідачів (том 1, а.с. 211-220).

Оскаржуваним рішенням у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 задоволено.

Установлено факт того, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_20 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , прийняв спадщину після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном.

Визнано за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_20 , ідентифікаційний помер НОМЕР_3 , в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 2 079 гривень 59 копійок (том 5, а.с. 38-57).

Дане рішення оскаржила ОСОБА_1 .

Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким її позовні вимоги задовольнити, а у задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом відмовити, покликаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та на порушення норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права.

Звертає увагу на те, що спадкодавець ОСОБА_6 склала заповідальне розпорядження та заповіла будинок АДРЕСА_1 своїй дочці - ОСОБА_1 , а згаданий «заповіт у встановленому законом порядку не змінений та не скасований».

Стверджує, що:

-«в силу негативних відносин із ОСОБА_2 та членами його сім`ї …, які на той час проживали у спірному будинковолодінні, ОСОБА_6 перейшла на проживання до своєї дочки ОСОБА_1 у будинок АДРЕСА_2 , де і померла ІНФОРМАЦІЯ_1 », а після її смерті « ОСОБА_1 фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, зокрема речами домашньої обстановки та вжитку, правовстановлюючими документами тощо»;

-« ОСОБА_1 намагалася попасти до будинку, зазначеному спадкодавцем у заповіті, проте доступ до такого був обмежений зі сторони відповідачів, оскільки брама у господарство та двері у будинок були замкнені, а ключів відповідачі не надавали та вели себе зверхньо відмовляючись залишити житло, що унеможливлювало позивачу вступити у фактичне володіння спадковою масою. Таким чином, не набувши права власності на спірне будинковолодіння, ОСОБА_1 була обмежена і у зверненні до судових органів щодо усунення перешкод у користуванні таким»;

-«позивач ( ОСОБА_1 ) вчиняла активні дії щодо набуття прав спадкоємця, окрім наведених вище дій (прийняття речей, документів), зокрема у березні 2006 року подала замовлення № 347-1 у КП «Червоноградське МБТІ» на виготовлення технічної документації на будинок АДРЕСА_1 , здійснила оплату відповідних послуг і, як результат бюро здійснили виконання зведеного оціночного акта на будинковолодіння, оцінювальний акт про будинок, проте були позбавлені можливості завершити оформлення документації, оскільки доступ до будинку був обмежений зі сторони відповідачів».

Вважає, що суд наведеним вище обставинам «не надав цьому належної оцінки і не відобразив в оскаржуваному рішенні».

Вважає, що «суд без зрозумілих обґрунтувань не бере до уваги як доказ Акт комісійної перевірки № 312 від 18 грудня 2019 року, який складений та виданий комісією Радехівської міської ради щодо обставин проживання ОСОБА_6 до дня смерті без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 ».

Зазначає, що «на відміну від ЦК України ЦК Української РСР не було передбачено інших черг спадкоємців, окрім зазначених у статтях 529 та 530 цього Кодексу. Спадкування за правом представлення ЦК Української РСР також не передбачав», а тому вважає, що «оскільки батько відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_11 , як і інші спадкоємці майна ОСОБА_10 , щодо прийняття спадщини відмовилися в користь ОСОБА_6 , що кореспондує вимогам ст. 553 ЦК УРСР, у розумінні вимог ст. 529 ЦК УРСР, ОСОБА_11 не набув статусу і не міг бути спадкоємцем на час відкриття спадщини». Відтак, «оскільки відповідач ОСОБА_2 не є спадкоємцем за заповітом та не входить в коло спадкоємців, передбачених ст.ст. 529, 530 ЦК УРСР, він і не може вважатися особою, який прийняв спадщину відповідно до вимог статті 549 ЦК УРСР, тобто не може претендувати на спадкування майна ОСОБА_6 » (том 5, а.с. 66-74).

10.04.2026 року через систему Електронний суд представник ОСОБА_2 подав до Львівського апеляційного суду Відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін (том 5, а.с. 119-134).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта на підтримання доводів апеляційної скарги та заперечення цих доводів зі сторони ОСОБА_2 і його представника, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

ЦПК України встановлено, що:

- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81);

- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);

- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77);

- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82);

- жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частина 2 статті 89);

- при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263).

Судами встановлено та стверджується матеріалами справи наступне.

ОСОБА_1 (апелянт) є донькою ОСОБА_10 та ОСОБА_6 (том 1, а.с. 10, 11).

ІНФОРМАЦІЯ_8 помер ОСОБА_10 , що підтверджується копією Свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_4 , виданого повторно 20 жовтня 2020 року Радехівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (том 1, а.с. 15, 73, 226), який до дня своєї смерті був зареєстрований на АДРЕСА_1 і на день його смерті в одному з ним будинку була зареєстрованою і ОСОБА_6 (том 1, а.с.74, 227).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 , що стверджується копією Свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_5 , виданого повторно 05 травня 2018 року Радехівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області (том 1, а.с. 13, 71).

Копією Реєстраційного посвідчення, виданого 9 жовтня 1986 року Червоноградським МБТІ, констатовано, що за ОСОБА_6 зареєстровано у цілому будинковолодіння АДРЕСА_1 (том 1, а.с.12).

Згідно заповіту, посвідченого 29 серпня 1994 року державним нотаріусом Радехівської державної нотаріальної контори Луців І.П., ОСОБА_6 належний їй жилий будинок з господарськими будівлями, який знаходиться по АДРЕСА_1 , заповіла своїй дочці - ОСОБА_1 (том 1, а.с.14).

Батьками ОСОБА_2 були ОСОБА_11 та ОСОБА_13 , що стверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_11 , (том 1, а.с. 75, 228); свідоцтвом про одруження від 25 вересня 1958 року, відповідно до якого ОСОБА_11 та ОСОБА_12 16 вересня 1958 року уклали шлюб; свідоцтвом про народження ОСОБА_2 від 28 липня 1959 року (том 1, а.с. 79, 232).

ІНФОРМАЦІЯ_13 померла ОСОБА_13 , що підтверджується копією Свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_6 , виданого 5 грудня 1978 року.

ІНФОРМАЦІЯ_14 помер ОСОБА_11 (том 1, а.с.76, 229).

Тобто, ОСОБА_6 була бабусею ОСОБА_2 , який проживав з нею у будинку та користувався її майном й сплачував усі комунальні платежі.

Відповідно до довідки КП «Радехівське водоканалізаційне господарство» від 20.10.2020 року № 2619, по АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2 (заявник), ОСОБА_7 (дружина), ОСОБА_5 (син), ОСОБА_8 (син), ОСОБА_14 (внучка), ОСОБА_15 (внук) (том 1, а.с. 80, 233).

На підтвердження користування майном спадкодавця відповідачем ОСОБА_2 подано суду (зокрема): копію довідки про розмір платежу за користування сухими нечистотами № 182 від 24.02.2003 року, виданої на ім`я ОСОБА_2 (том 1, а.с. 85, 238); копію довідки про заборгованість по оплаті за воду та каналізацію № 2939 від 13.02.2003 року, виданої на ім`я ОСОБА_2 (том 1, а.с.86, 239); копії квитанцій за користування комунальними послугами та копії рахунків-квитанцій на оплату комунальних послуг на ім`я ОСОБА_2 (том 1, а.с. 88-111, 241-264); копію договору про користування електричною енергією на ім`я ОСОБА_2 (том 1, а.с.112-113, 265-266); копію акта № 1530 розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін між Оператором ГРМ та споживачем ОСОБА_2 від 2017 року (том 1, а.с.114-114, 267-267); копію договору розподілу природного газу (для побутового споживача), укладеного між АТ «Оператор ГРС «Львівгаз» та ОСОБА_2 (том 1, а.с.115-119, 268-272); копію акта №2102556 збереження пломб і лічильника на ім`я ОСОБА_2 від 30.04.2013 року (том 1, а.с. 129, 282); копію акта збереження пломб і лічильника (том 1, а.с. 131, 284); копію акта про демонтаж лічильника газу (ПЛГ) на періодичну повірку (том 1, а.с.132, 285); копію претензії про усунення недоліків та порушень за наслідками ревізії від 02.04.2013 року, надісланої на ім`я ОСОБА_2 (том 1, а.с.138, 291); копію справи на будинок АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_10 (том 1, а.с.139-141, 292-294).

Відповідно до довідки КП «Радехівське водоканалізаційне господарство» від 12.12.2019 року № 1608, ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , до дня смерті була зареєстрованою на АДРЕСА_1 та з нею разом були зареєстровані відповідно до запису в будинковій книзі: ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 (том 1, а.с.16).

Наведене вище також підтверджується копією Будинкової книги для прописки громадян проживаючих в будинку АДРЕСА_1 , копією довідки № 2614 від 19.10.2020, виданої КП «Радехівське водоканалізаційне господарство» (том 1, а.с.21-24, 72, 81-84, 225, 234-237).

Як вбачається з наявної у матеріалах справи копії спадкової справи №135/19 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину 10 липня 2019 року звернувся ОСОБА_2 : заяви інших осіб про прийняття спадщини в матеріалах спадкової справи відсутні (том 2, а.с. 8, 9-35).

Нормами п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що Цивільний кодекс України застосовується також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, правила книги шостої ЦК України може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилася після 1 липня 2003 року і не була прийнята ніким зі спадкоємців, право на спадкування яких виникало відповідно до норм ст. 529 - 531 УРСР.

Тобто, у разі відкриття спадщини до 1 січня 2004 року, застосовується чинне на той час законодавство, зокрема - відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі - і щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом тощо.

Таким чином на спадкові правовідносини після смерті ОСОБА_6 поширюються норми ЦК УРСР, оскільки спадщина після її смерті відкрилася до 1 січня 2004 року.

Статтею 524 ЦК УРСР встановлено, що спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Згідно зі ст. 525 ЦК УРСР, часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК УРСР місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (стаття 17 цього Кодексу), а якщо воно невідоме, - місцезнаходження майна або його основної частини.

З огляду на частини 1 та 2 ст. 529 ЦК УРСР, при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Згідно з приписами ст.548 Цивільного кодексу Української РСР (що діяв на момент смерті спадкодавця), для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу Української РСР, котрий діяв на момент відкриття спадщини, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

Згідно зі статтями 549, 554 ЦК Української РСР спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Вищевказані дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. В разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (статті 528 та 534 цього Кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках.

Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, маються на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо.

Відповідно до приписів ст. 553 ЦК УРСР 1963 року, спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається. Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини.

Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 24.06.1983 року відмова від спадщини на користь інших закликаних до спадкування спадкоємців допускається лише протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Після закінчення цього строку не може бути збільшена частка у спадщині з тих підстав, що хто-небудь з спадкоємців відмовляється від спадщини на користь інших спадкоємців. У таких випадках особа, яка прийняла спадщину, вправі передати право на все або на частину одержаного за спадщиною майна іншому спадкоємцеві на підставі загальноцивільних угод-договорів купівлі-продажу, дарування, міни. Роз`яснення аналогічного змісту подано в п.25 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування».

Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідної місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним; довідка державної податкової служби або страховика чи іншого органу про те, що спадкоємець після відкриття спадщини сплачував податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який підтверджує, що спадкоємець був постійно прописаний (зареєстрований) у спадковому будинку (квартирі); інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 305/235/17.

Вказане свідчить про те, що сам по собі факт належності до спадкоємців певної черги (зокрема, наявність родинних зв`язків дочки чи сина) не створює автоматичного переходу права власності на спадкове майно. Для набуття статусу власника спадкового майна закон вимагає вчинення спадкоємцем активних, вольових дій, спрямованих на прийняття спадщини.

Зважаючи на встановлені обставини у справі ОСОБА_2 вчинив повний комплекс дій, які законодавство УРСР визначало, як фактичний вступ в управління майном, прийняв спадщину після смерті ОСОБА_6 . Це підтверджується дослідженими у судових засіданнях письмовими доказами та показання свідків, які перебувають у нерозривному послідовному логічному зв`язку.

Зокрема, ОСОБА_2 з моменту смерті спадкодавця ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і до сьогоднішнього дня відкрито, безперервно та одноосібно володіє та управляє житловим будинком АДРЕСА_1 , що підтверджується досліженими судом документами: довідкою №2614 від 19.10.2020 року, виданою Комунальним підприємством «Радехівське міське водоканалізаційне господарство» в якій ОСОБА_21 що ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 до дня смерті була зареєстрована по АДРЕСА_1 і на день смерті в одному будинку були зареєстровані такі особи ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_8 - ІНФОРМАЦІЯ_7 ( які під час розгляду справи помер); довідкою № 2619 від 20.10.2020 року, виданою Комунальним підприємством «Радехівське міське водоканалізаційне господарство» ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_20 з якої видно, що цією ж адресою зареєсровані ці ж особи; витягом з реєстру територіальної громади № 2025/013246783 від 10.09.2025 року, з якого вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за місцем проживання: АДРЕСА_1 з 26.12.1986 року (дата зняття (скасування) відсутня); договорами про надання населенню послуг з газопостачання та електропостачання, укладені відповідними організаціями безпосередньо з ОСОБА_2 , а не з іншими особами: договір № 13216 від 03.09.2003 року про користування електричною енергією; договір розподілу природного газу (для побутового споживача), укладений між АТ «Оператором газорозподільної системи «Львівгаз» та ОСОБА_2 ; аками контролюючих та постачальних організацій: акт № 1530 розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін між оперетором ГРМ та споживачем в 2017 році; акт № 2102556 від 30.04.2013 року збереження пломб і лічильника; акт № 775 від 21.03.2014 року збереження пломб і лічильника; акт про демонтажу лічильника газу (ПЛГ) на період повірки; схемою газопроводу житлового будинку за 22.10.1985 р., які ОСОБА_2 перебувають на забереженні у відповідача.

Згідно показів, наданих у судовому засіданні свідками ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ОСОБА_20 , саме ОСОБА_2 вступив в управління та володіння спадковим майном, а ОСОБА_1 цього не зробила: після смерті ОСОБА_6 вона ніколи не була в її хаті, нічого там не робила і жодних витрат по її утриманню не несла.

Для доведення факту прийняття спадщини шляхом фактичного вступу в управління чи володіння майном (згідно ст. 549 ЦК УРСР), обов`язок доказування відповідних обставин покладається на позивача (ст. 81 ЦПК України).

Проте ОСОБА_1 не надала суду жодного належного та допустимого доказу того, що вона в період з 10.10.2002 року по 10.04.2003 року вчиняла будь-які дії щодо спірного будинку або іншого майна спадкодавця.

Апелянт ОСОБА_1 проживала і була зареєстрована за іншою адресою на АДРЕСА_2 , а з позовом до суду про прийняття спадщини звернулася лише у 2020 році, тобто - через 18 років після того, коли ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса за переоформленням спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_6 . Відповідно до доктрини права та сталої практики Європейського суду з прав людини, принцип правової визначеності (res judicata) та заборона зловживання правом вимагають від учасників цивільного обороту добросовісної та своєчасної реалізації своїх прав.

Тобто, апелянт протягом майже двох десятиліть не виявляла жодного інтересу до майна, не несла тягаря його утримання, не сплачувала комунальні послуги, дозволяючи іншому спадкоємцю вкладати свої кошти та зусилля у збереження будинку, не має правових підстав вимагати перерозподілу цього майна.

Твердження апелянта про те, що судом невірно не взято до уваги акт комісійної перевірки № 312 від 18 грудня 2019 року не заслуговую на увагу, оскільки є неналежним доказом, так як сусіди, на чиїх письмових ствердженнях він ґрунтувався, не були допитані у судовому засіданні і клопотання про їх допит апелянт перед судом заявляла.

В суді першої інстанції уповноважений представник Радехівської міської ради, як Третьої особи без самостійних вимог підтвердив, що житлово-побутова комісія відповідно до Положення про цю комісію не мала права складати акт за попередній період. Комісія мала повноваження заносити до акту лише ті дані, які були перевірені нею безпосередньо на час приходу, а отже не вправі була у 2019 році встановлювати події минулих років, тим більше - через більш як 17 років.

Посилання апелянта ОСОБА_1 на те, що після смерті ОСОБА_6 вона фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, зокрема речами домашньої обстановки та вжитку, правовстановлюючими документами, так як зберігає у себе оригінали певних документів спадкодавці ОСОБА_6 , також не заслуговують на увагу.

Спадкове майно - це речі, які мають певну матеріальну цінність, вимагають догляду та несення тягаря їх утримання (будинок, земельна ділянка, цінні речі).

Документи не є майном у розумінні ст. 549 ЦК УРСР. Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР, спадщина вважається прийнятою, якщо спадкоємець фактично вступив в управління або володіння спадковим майном. Оригінали документів (свідоцтво про смерть, правовстановлюючі акти, технічні паспорти, особисті документи померлого) за своєю правовою природою є лише носіями інформації, а не майном та на свідчить про вступ в управління майном спадкодавця.

Верховний Суд у своїх постановах (зокрема, у справах про встановлення факту прийняття спадщини за нормами ЦК УРСР) неодноразово наголошував: сам по собі факт наявності у спадкоємця оригіналів документів спадкодавця, без доведення факту вчинення реальних дій щодо збереження та утримання самого нерухомого майна, не може бути визнаний, як фактичний вступ в управління спадковим майном.

Зважаючи на встановлені обставини у справі ОСОБА_2 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , вступивши у фактичне володіння та управління спадковим майно.

За наведених вище обставин в їх сукупності суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що ОСОБА_1 не доведено факту вступу нею в управління або володіння спадковим майном після смерті ОСОБА_6 .

З урахуванням наведеного вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Радехівського районного суду Львівської області від 03 листопада 2025 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повну постанову складено 15 жовтня 2026 року.

Головуючий: Цяцяк Р.П.

Судді: Ванівський О.М.

Савуляк Р.В.