Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №303/8043/26 — Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 303/8043/26

2/303/3876/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі головуючого судді Заболотного А.М.

секретар судового засідання Желізняк К.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань в м. Мукачево в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В :

ТзОВ «СВЕА ФІНАНС» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором № 7227542 від 23.10.2025 року на загальну суму 28140,00 грн. В обґрунтування своїх вимог вказує про те, що 23.10.2025 року між ТзОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 7227542. Договір укладено в електронному форматі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». За вказаним договором відповідач отримала позику у розмірі 10000,00 грн. строком на 360 днів, шляхом перерахування кредитних коштів на її банківську картку. ТзОВ «Мілоан» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу кредит в розмірі 10000,00 грн. шляхом їх перерахування банківську картку. 26.03.2026 року ТзОВ «Мілоан» на підставі договору факторингу № 01.02-12/26 за плату відступило, а ТзОВ «СВЕА ФІНАНС» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 7227542 від 23.10.2025 року. В свою чергу відповідач свої зобов`язання за договором не виконує, не здійснює платежів в рахунок погашення суми кредиту та нарахованих процентів, у зв`язку з чим утворилася заборгованість за кредитом, що становить 28140,00 грн., що складається з наступного: 10000,00 грн. – тіло кредиту; 00,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 5000,00 грн. - заборгованість за штрафом; 13140,00 грн. – заборгованість за комісією за обслуговування кредиту. Також позивач просить стягнути понесені ним судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 2662,40 грн.

15.09.2026 року від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву в якому зазначено про те, що позивачем нараховано значні відсотки (та, можливо, інші платежі), розмір яких їй не відомий і, які вона не має можливості самостійно перевірити. Так, позивач не надав детального розрахунку заборгованості з розбивкою на основну суму, відсотки, комісії, пеню, тощо. Також відповідача ОСОБА_1 зазначає, що перебуває у відпустці по догляду за дитиною (декретна відпустка) та не працює, відсутній постійний дохід, що суттєво обмежує можливість погашення будь-якої заборгованості, особливо з урахуванням великих нарахованих відсотків. Таким чином, відповідач просить врахувати її матеріальне становище (перебування у декретній відпустці без роботи) при вирішенні питання про розмір стягнення та можливість розстрочки платежів. При цьому, у разі підтвердження заборгованості просить надати можливість погашення боргу частинами (у розстрочку) з урахуванням фінансового стану. Додатково відповідач просить зменшити розмір нарахованих відсотків/штрафних санкцій з урахуванням принципів справедливості і розумності.

Ухвалою суду від 16.09.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Судове засідання по справі призначено на 14.09.2026 року.

У судове засідання представник позивача не з`явився, просив розгляд справи проводити у його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить їх задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання з розгляду справи не з`явилася, про дату та час розгляду справи повідомлена належним чином, про поважність причин неявки суд не повідомила, а тому суд вважає за можливе провести розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, за відсутності підстав для відкладення розгляду справи в цьому судовому засіданні, дослідивши та перевіривши наявні у справі докази, приходить до наступного висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

При цьому, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 23.10.2025 року між ТзОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 був укладений договір про споживчий кредит № 7227542. Вказаний договір підписаний електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора 264928, що підтверджується довідкою про ідентифікацію, що видана генеральним директором ТзОВ «Мілоан». Договір укладено в електронному форматі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Згідно з п. 1.1., 1.2., 1.3., 1.4. договору про споживчий кредит № 100271176 від 23.10.2025 року кредитодавець зобов`язується на умовах, визначених цим договором, строком на 360 днів надати позичальнику грошові кошти у кредит у сумі 10000,00 грн., а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісії та проценти за користування кредитом відповідно до Графіку платежів та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах і в строки, визначені договором.

Кредит надається строком на 360 днів, починаючи з 23.10.2025 року – дати надання кредиту. Відповідно до п. 1.4. договору остаточний термін повернення кредиту, сплати комісій та процентів за користування кредитом за умови дотримання Графіку платежів встановлено 18.10.2026 року.

Відповідно до п. 1.5. договору загальні витрати позичальника за кредитом складають 32930,00 грн. Денна процентна ставка складає 0,91 %. Орієнтовна реальна річна процентна ставка становить 1575,88 % річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника складає 42930,00 грн.

Згідно з п. 1.5.1. договору комісія за надання кредиту становить 810,50 грн., яка нараховується за ставкою 8,10 % від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту. Якщо відповідно до Графіку платежів комісія за надання кредиту підлягає сплаті частинами, сума комісії може складати менше 8,10 % від суми кредиту у випадку, якщо внаслідок поділу цієї суми на кількість розрахункових періодів або платежів утворюється дрібне число, яке округлюється до цілого числа у меншу сторону.

Відповідно до п. 1.5.2. договору комісія за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) за весь строк кредитування становить 32120,00 грн., що нараховується за ставкою 14,60 % від суми кредиту в перший день кожного наступного розрахункового періоду за попередній розрахунковий період, крім останнього періоду, відповідно до Графіку платежів, який є додатком № 1 до договору.

Згідно з п. 1.5.3. договору проценти за користування кредитом протягом першого розрахункового періоду, визначеного Графіком платежів, нараховуються за ставкою 0,0010 % річних на фактичну заборгованість за кредитом.

Відповідно до п. 1.5.4. договору проценти за користування кредитом протягом решти строку кредитування нараховуються за стандартною процентною ставкою 0,0010 % річних від фактичного залишку кредиту, починаючи з другого розрахункового періоду, визначеного Графіком платежів.

Нараховані відповідно до п.п. 1.5.3. та 1.5.4. договору проценти за користування кредитом за весь строк кредитування складають 00,00 грн.

Пунктом 1.6. договору визначено, що тип процентної ставки є фіксованим. Особливості нарахування та сплати комісій, процентів та тіла кредиту встановлені п.п. 2.2.2., 2.2.3. договору.

Відповідно до п. 2.1. договору кредитні кошти надаються Позичальнику безготівково на рахунок з використанням банківської платіжної картки № НОМЕР_1 .

Згідно з п. 2.2.1. договору позичальник зобов`язується сплачувати кредитодавцю комісію за надання кредиту, комісію за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) та проценти за користування кредитом у розмірах, визначених п.п. 1.5.1., 1.5.2., 1.5.3., 1.5.4. договору.

Пунктом 2.2.2. договору передбачено, що комісія за надання кредиту нараховується кредитодавцем одноразово в момент видачі кредиту, а комісія за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) нараховується в перший день кожного наступного розрахункового періоду за попередній розрахунковий період, крім останнього. Проценти за користування кредитом нараховуються з дня, наступного за днем надання кредиту, по дату остаточного погашення заборгованості включно, на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування. Базою для нарахування процентів є фактична кількість днів у місяці та 365 днів у році.

Відповідно до п. 2.2.3. договору стандартна процентна ставка, визначена п. 1.5.4. договору, є незмінною протягом усього строку кредитування, при цьому протягом першого розрахункового періоду Позичальнику застосовується знижена процентна ставка, визначена п. 1.5.3. договору. Після спливу строку кредитування нарахування процентів за користування кредитом припиняється.

Згідно з п. 2.4.1. договору позичальник зобов`язується здійснювати повернення кредиту, сплачувати проценти за користування кредитом, комісії за надання та обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) у розмірі та у строки, встановлені Графіком платежів, наведеним у додатку № 1 до договору, який є його невід`ємною частиною.

Відповідно до п. 2.4.3. договору у разі затримання позичальником сплати частини кредиту, процентів або комісії щонайменше на один календарний місяць кредитодавець має право вимагати повернення кредиту, строк виплати якого ще не настав, у повному обсязі. У такому випадку кредитодавець у письмовій формі повідомляє позичальника про допущене порушення та дії, необхідні для його усунення.

Згідно з п. 3.3.2. договору позичальник зобов`язаний повернути кредит, сплатити комісії та проценти за користування кредитом, а також інші платежі, передбачені договором, у порядку та строки, визначені п.п. 1.1.–1.6. договору та Графіком платежів.

Пунктом 5.1. договору позичальник підтвердив, що до укладення договору ознайомився з наявними схемами кредитування, отримав у письмовій формі у вигляді електронного документа, розміщеного в особистому кабінеті, паспорт споживчого кредиту з інформацією, передбаченою ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», отримав Правила, проект кредитного договору разом з додатками, ознайомився з їх умовами, а також отримав від кредитодавця інформацію, передбачену законодавством України.

Відповідно до п. 6.1. договору цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, створеному в інформаційно-комунікаційній системі Товариства та доступному, зокрема, через сайт Товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

Пунктами 6.4., 6.5. договору визначено, що укладення кредитодавцем кредитного договору з позичальником в електронній формі юридично є еквівалентним отриманню кредитодавцем ідентичного за змістом кредитного договору, підписаного власноручним підписом Позичальника, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки, а сам договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.

Відповідно до п. 6.7. договору позичальника ідентифіковано та верифіковано шляхом отримання через систему BankID Національного банку України його ідентифікаційних даних.

Згідно з п. 7.1. договору він набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов`язки сторін, обумовлені договором, – з моменту отримання кредиту. Строк дії договору складає період від моменту його укладення до останнього дня строку кредитування, тобто до дати остаточного погашення заборгованості, а у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язань на цю дату – до їх повного фактичного виконання.

Таким чином, умовами договору про споживчий кредит № 100271176 від 23.10.2025 року передбачено надання позичальнику кредитних коштів у розмірі 10000,00 грн. строком на 360 днів, зі сплатою комісії за надання кредиту у розмірі 810,50 грн., комісії за обслуговування кредиту у розмірі 32120,00 грн. та процентів за користування кредитом у загальному розмірі 00,00 грн., при цьому орієнтовна загальна вартість кредиту визначена у розмірі 42930,00 грн., а орієнтовна реальна річна процентна ставка – 1575,88 %.

Перерахування кредитних коштів ОСОБА_1 в сумі 10000,00 грн. відповідно до умов договору № 7227542 від 23.10.2025 року здійснено шляхом поповнення банківської картки № НОМЕР_1 , що підтверджується квитанцією LiqPay № 164744203 від 23.10.2025 року.

Таким чином судом встановлено, що ТзОВ «Мілоан» свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу кредит у розмірі, встановленому кредитним договором. У свою чергу, позичальник зобов`язалася своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, повернути кредит у визначені кредитним договором терміни, а також виконати інші свої зобов`язання відповідно цього договору.

Одночасно, звертаючись до суду з цим позовом ТзОВ «СВЕА ФІНАНС» також зазначає про те, що до нього перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором № 7227542 від 23.10.2025 року.

Так, судом встановлено, що 26.03.2026 року ТзОВ «Мілоан» та ТзОВ «СВЕА ФІНАНС» уклали договір факторингу № 01.02-12/26 відповідно до якого ТзОВ «СВЕА ФІНАНС» набуло право грошової вимоги до осіб, які є боржниками ТзОВ «Мілоан», в тому числі і до ОСОБА_1 .

Відповідно до реєстру боржників від 26.03.2026 року ТзОВ «СВЕА ФІНАНС» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 7227542 від 23.10.2025 року на загальну суму заборгованості 28140,00 грн. (реєстр боржників до договору факторингу № 01.02-12/26 від 26.03.2026 року).

Із врахуванням встановленого вище суд вважає, що в першу чергу слід вирішити питання наявності у позивача права грошової вимоги за кредитним договором до відповідача.

За приписами ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Тлумачення ч. 1 ст. 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч. 3 ст. 656 ЦК України); (б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Згідно з ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Тлумачення ст. 516, ч. 2 ст. 517 ЦК свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 року у справі № 6-979цс15.

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Частиною 1 ст. 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно з ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

З наведеного вище договору факторингу слід прийти до однозначного висновку про те, що до ТзОВ «СВЕА ФІНАНС» перейшли всі права кредитора за кредитним договором № 7227542 від 23.10.2025 року.

З приводу наявності підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором суд зазначає про таке.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог Закону. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Визначення поняття зобов`язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов`язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов`язання як правового зв`язку між двома суб`єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов`язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов`язання надано право, що кореспондує обов`язку першої. Обов`язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов`язання (ст. 510 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якої договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 року у справі № 127/33824/19.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

З врахуванням встановленого суд приходить до висновку про укладеність вищевказаного кредитного договору між відповідачем та відповідною фінансовою установою, невиконання позичальником своїх зобов`язань щодо повернення, отриманих в борг коштів, та наявності в неї боргових зобов`язань перед позивачем, який набув прав вимоги за вищевказаним кредитним договором за договором факторингу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. В силу ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов`язання до настання строку виконання, визначеного договором.

Так, одним із видів порушення зобов`язання є прострочення – невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Згідно з ст.ст. 610, 611, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вже було згадано вище, заборгованість за кредитним договором № 7227542 від 23.10.2025 року становить 28140,00 грн., що складається з наступного: 10000,00 грн. – тіло кредиту; 00,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 5000,00 грн. - заборгованість за штрафом; 13140,00 грн. – заборгованість за комісією за обслуговування кредиту.

Відтак встановлено, що заявлений до стягнення розмір заборгованості складається з суми заборгованості за основною сумою боргу, суми заборгованості за комісією, а також штраф.

Оскільки відповідач доказів щодо часткового чи повного погашення заборгованості за кредитним договором суду не представила, з урахуванням наведеного, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, та, враховуючи факт невиконання ОСОБА_1 умов кредитного договору, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за цим кредитним договором в частині заборгованості за основною сумою боргу (тіло кредиту) у розмірі 10000,00 грн.

Щодо комісії суд зазначає про таке.

Умовами кредитного договору № 7227542 від 23.10.2025 року, а саме п.п. 1.5.1 передбачено сплату комісії за надання кредиту 810,00 грн., яка нараховується за ставкою 8,10 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту. Пунктом 1.5.2 договору передбачена комісія за обслуговування кредиту, що становить 32120,00 грн., що нараховується за ставкою 14,60 відсотків від суми кредиту в перший день кожного наступного розрахункового періоду за попередній розрахунковий період (крім останнього періоду), що встановлені Графіком платежів, який є додатком №1 до цього Договору..

Однак, у зазначеному кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, що пов`язані з обслуговування кредиту, за які встановлена комісія.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахункове-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Як встановлено ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Водночас, суд звертає, що Законом України «Про споживче кредитування» передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 11 вказаного Закону після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Умови договору, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.07.2022 року (справа № 496/3134/19) відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 01.04.2020 року в справі № 583/3343/19 та від 15.03.2021 року в справі № 361/392/20, та прийшла до висновку, що боржник за договором споживчого кредитування може один раз на місяць безоплатно отримувати від банку інформацію про стан кредитної заборгованості. Тому банк не має права передбачати в умовах договору щомісячну плату за такі послуги.

Велика Палата Верховного Суду констатувала, що Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. Проаналізувавши норми законодавства, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше ніж один раз на місяць.

Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10.06.2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Однак, у зазначеному кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, що пов`язані з обслуговуванням кредиту, за які встановлена комісія зі сплатою згідно Графіку платежів.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 09.12.2019 року у справі № 524/5152/15-ц висловив правову позицію про те, що умови договору про надання споживчого кредиту, що передбачають здійснення платежів за дії, які не є послугою, або здійснення платежів, які заборонені законом, є нікчемними.

Відтак умови договору про сплату позичальником на користь банку комісії згідно з п. 1.5.2 договору суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційними та такими, що суперечить моральним засадам суспільства.

Таким чином суд приходить до висновку, що положення п.п. 1.5.2 договору кредиту щодо встановлення комісії за кредитним договором № 7227542 від 23.10.2025 року в частині обов`язку позичальника сплачувати комісію у розмірі 14,60 % від суми кредиту щомісячно у період, що встановлений у додатку № 1 до договору, є нікчемною, позивачем не доведено ні обґрунтованості встановлення плати за її надання відповідно до Закону України «Про споживче кредитування», ні правомірності стягнення з відповідача передбаченої умовами договору комісії за обслуговування кредиту.

Таким чином, підстави для стягнення комісії відсутні.

Щодо пені/штрафу суд зазначає про таке.

Відповідно до п. 18 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан, який триває по теперішній час.

Із врахуванням того, що позивачем у період дії в Україні воєнного стану нараховано до сплати пеню/штраф в розмірі 5000,00 грн., від сплати якої позичальник звільняється в силу зазначених вище вимог ЦК України, суд робить висновок про відсутність правових підстав для стягнення такої.

Суд відхиляє заперечення відповідача з приводу відсутності розрахунку розміру заборгованості, оскільки такий наявний в матеріалах справи та в такому відсутні до стягнення відсотки.

Таким чином, загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню на користь позивача становить 10000,00 грн. і включає у себе тіло кредиту у розмірі 10000,00 грн.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги ТзОВ «СВЕА ФІНАНС» підлягають задоволенню частково, то розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам.

Розмір заявлених вимог – 28140,00 грн. (100 % - 2662,40 грн. - розмір судового збору, що підлягав сплаті при зверненні до суду з цим позовом), розмір вимог, що підлягають задоволенню – 10000,00 грн. (35,54 % - 946,22 грн. - розмір судового збору, пропорційний до задоволеної частини вимог).

Таким чином, відповідача на користь позивача необхідно стягнути 946,22 грн. судових витрат за сплату судового збору.

Вирішуючи клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду, суд керується таким.

Згідно з п. 2 ч. 7 ст. 265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині також вказується про надання відстрочення або розстрочення виконання рішення.

Відповідно до ст. 267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочка - спосіб виконання зобов`язання, при якому виконання проводиться не одночасно і в повному обсязі, а частинами і в строки, встановлені наперед.

Закон пов`язує можливість відстрочки та розстрочки виконання рішення лише з об`єктивними, тобто такими, що не залежать від волі боржника, обставинами, які носять винятковий характер і утруднюють виконання рішення суду у строк чи у встановлений судом спосіб.

Таким чином, розстрочка виконання рішення суду може бути надана у виняткових випадках, що обумовлюють об`єктивні ускладнення при виконанні судового рішення або наявність яких робить його виконання неможливим.

Згідно з ч. 5 ст. 435 ЦПК України розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України в п. 10 постанови від 26.12.2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» задоволення заяви про розстрочку виконання рішення суду можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи із особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення суду (хвороба боржника або членів його сім`ї, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах» від 25.09.2015 року № 8 встановлено, що судам при вирішенні питання про розстрочку виконання рішення суду слід враховувати те, що розстрочкою виконання рішення є встановлення періоду, протягом якого рішення суду виконується частинами з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частини мають визначатись судом. Це стосується виконання рішення суду щодо предметів, які діляться (грошей, майна тощо). Суди, задовольняючи заяви про розстрочку та відстрочку виконання рішень, не враховують що матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для невиконання судових рішень, які набрали законної сили, та не є обставиною, що утруднює виконання рішень суду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обґрунтовуючи подану заяву, ОСОБА_1 зазначає про те, можливості сплатити розмір заборгованості в повному обсязі на цей час немає так як перебуває у відпустці по догляду за дитиною (декретна відпустка), не працює, відсутній постійний дохід, що суттєво обмежує можливість погашення будь-якої заборгованості, особливо з урахуванням великих нарахованих відсотків. На підтвердження зазначених обставин суду надано свідоцтво про народження дитини та форму ОК-5.

Оцінюючи зазначені доводи, суд зазначає, що матеріальний стан боржника не є обставиною, що утруднює виконання рішень суду.

ОСОБА_1 не підтвердила неспроможність сплати належної суми, не надала достатніх доказів на підтвердження незадовільного матеріального стану. Такими доказами, наприклад, можуть бути довідки про інші доходи (їх відсутність) (у тому числі, фіскальних органів) за більш тривалий період, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка фіскального органу про перелік розрахункових та інших рахунків, наявність чи відсутність рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, тощо.

Таким чином, враховуючи норми цивільного процесуального законодавства, суд приходить до висновку, що в задоволенні заяви про розстрочення виконання рішення слід відмовити, оскільки відповідачем не доведено та, відповідно, судом не встановлено, обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення.

Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені сторонами у заявах по суті справи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 263-265, 279, 289, 354-355 ЦПК України, ст.ст. 526, 527, 530, 610, 625, 629, 651, 653, 1048-1050, 1054 ЦК України суд,-

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» заборгованість за договором про споживчий кредит № 7227542 від 23.10.2025 року в розмірі 10000,00 (десять тисяч гривень 00 копійок) гривень, що складається із 10000,00 гривень – заборгованість по тілу кредиту.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» 946,22 гривень судових витрат на оплату судового збору.

В задоволенні решти позову відмовити.

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про розстрочення виконання рішення суду відмовити

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» (вул. Іллінська, 8, м. Київ, код ЄДРПОУ: 37616221).

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).

Суддя А.М.Заболотний