Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №936/1165/26 — Воловецький районний суд Закарпатської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

справа № 936/1165/26

Провадження № 2/936/404/2026

14.10.2026 селище Воловець

Воловецький районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Павлюка С.С.,

при секретарі Щербей А.Є

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в селищі Воловець в порядлку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування простроченого виконання грошового зобов`язання,-

в с т а н о в и в :

17.08.2026 позивач ОСОБА_3 через свого представника адвоката Рішко С.І. звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про відшкодування простроченого виконання грошового зобов`язання за договором позики від 18.12.2019 у вигляді трьох процентів річних від простроченої суми за період з 18.12.2020 по 12.08.2026 у розмірі 2 482,67 доларів США.

Позов мотивований тим, що 18.12.2019 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено письмовий договір позики, відповідно до якого відповідач отримав від позивача грошові кошти в сумі 14000 доларів США, які зобов?язався повернути у строк до 18.12.2020. У серпні 2024 на виконання умов договору позики від 18.12.2019 ОСОБА_2 повернув ОСОБА_1 грошові кошти еквівалентні одній тисячі доларів США шляхом грошового переказу на картковий рахунок ОСОБА_3 (сина позивача). Заочним рішенням Воловецького районного суду Закарпатської області від 27.03.2025, яке набрало законної сили 29.04.2025, задоволено позов ОСОБА_1 і стягнуто із ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики від 18.12.2019 у розмірі 14 000,00 доларів США, а також 5 869,54 грн сплаченого судового збору. Постановою приватного виконавця Романа Р.М. від 13.06.2025 відкрито виконавче провадження №78364927 щодо примусового виконання рішення суду від 27.03.2025. Станом на день подання до суду даного позову за вищевказаним договором позики ОСОБА_2 продовжує боргувати ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі чотирнадцяти тисяч доларів США.

Ухвалою суду від 18.08.2026 по справі відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання.

16.09.2026 ухвалою суду підготовче провадження по справі закрито та призначено судовий розгляд.

Представник позивача адвоката Рішко С.І. в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі та участі його довірителя, позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять їх задоволити, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з?явився, причини його неявки суду невідомі, про розгляд справи повідомлявся належним чином, зокрема, відповідач викликався через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Заперечень проти позову, в тому числі відзиву на позовну заяву, а також жодних інших заяв та клопотань від відповідача не надійшло.

Оскільки відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, проте не з`явився в судове засідання без поважних причин та не повідомив про причини свої неявки в судове засідання, відзиву не подав, а представник позивача не заперечує щодо заочного розгляду справи, суд на підставі статей 280-282 Цивільного процесуального кодексу України ухвалив про заочний розгляд справи, про що 14.10.2026 прийнята відповідна ухвала.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК Українив разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, шляхом примусового виконання обов`язку в натурі.

Судом встановлено та підтверджується належними у справі доказами, що згідно розписки від 18.12.2019 відповідач по справі ОСОБА_2 отримав від позивача ОСОБА_3 позику в розмірі 15 000 доларів США, яку зобов`язувався повернути до 18.12.2020.

Як вбачається із заочного рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 27.03.2025 у справі №936/137/25, яке набрало законної сили 29.04.2025, задоволено позов ОСОБА_1 і стягнуто із ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики від 18.12.2019 року у розмірі 14 000,00 доларів США, а також 5 869,54 грн сплаченого судового збору.

Згідно Постанови приватного виконавця Романа Р.М. від 13.06.2025, відкрито виконавче провадження за №78364927 щодо примусового виконання рішення суду від 27.03.2025 у справі №936/137/25. Станом на день подання до суду даного позову за вищевказаним договором позики ОСОБА_2 продовжує боргувати ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі чотирнадцяти тисяч доларів США.

Правовідносини, які склалися між сторонами на підставі договору позики, є грошовим зобов`язанням і, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Нарахування трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18).

За Законом України від 14.05.2025 за №4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», який набрав чинності 04.09.2025, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключений.

Таким чином, впродовж строку дії воєнного стану позовна давність була продовжена від початку воєнного стану до 29.01.2024 включно, а 30.01.2024 її перебіг зупинився до 03.09.2025 включно.

Якщо позовна давність не спливла станом на 02.04.2020, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжений (до 30.06.2023 - на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 - на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 перебіг такого строку зупинився на строк дії воєнного стану.

Звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних без обмеження останніми трьома роками, що передували поданню позову, є обґрунтованим у разі, якщо позовна давність за такими вимогами не спливла станом на 02.04.2020.

За таких обставин, положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та позовна давність до спірних правовідносин не застосовується.

У постанові від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 (провадження №14 53цс21) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на такі особливості виконання грошового зобов`язання: «Грошовою одиницею України є гривня (частина перша статті 99 Конституції України). Але Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (частина перша статті 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України. Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов`язання (частина перша статті 192, частина перша статті 524, частина перша статті 533 ЦК України), однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов`язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов`язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України щодо іноземної валюти. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті (частина друга статі 524 ЦК України). Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно правовим актом (частина друга статті 533 ЦК України). Як укладення, так і виконання договірних зобов`язань, зокрема позики, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику.

У пунктах 35-38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №500/5194/16 зазначено про те, що одним із елементів належного виконання зобов`язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами. Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно правових угод, які укладаються та виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У цивільному законодавстві відсутня заборона на укладення правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги. Такий підхід до розуміння правової природи іноземної валюти як валюти зобов`язання є усталеним і послідовним у практиці Великої Палати Верховного Суду (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16, від 23.10.2019 у справі № 723/304/16, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17).

Згідно розрахунку, наданого представником позивача, у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, за період з 18.12.2020 по 12.08.2026 на суму заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за договором позики від 18.12.2019 підлягає до стягнення сума трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості у розмірі 2 482,67 доларів США, яка розрахована наступним чином: за період з 18.12.2020 по 31.12.2020 включно: 15 000,00 х 3 х 13/366/100 = 15,98 доларів США; за період з 01.01.2021 по 31.12.2023 включно: 15 000,00 х 3 х 1095/365/100 = 1 350,00 доларів США; за період з 01.01.2024 по 18.08.2024 включно: 15 000,00 х 3 х 231/366/100 = 284,02 долара США; за період з 19.08.2024 по 31.12.2024 включно: 14 000,00 х 3 х 135/366/100 = 154,92 долара США; за період з 01.01.2025 по 12.08.2026 включно: 14 000,00 х 3 х 58 /365/100 = 677,75 доларів США.

Вказаний розрахунок відповідачем не спростовано.

Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання з повернення суми позики, то суд приходить до висновку про стягнення з нього на користь позивача трьох процентів річних від простроченої суми, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позов щодо відшкодування відповідачем ОСОБА_2 позивачу боргу за прострочення виконання грошового зобов`язання за договором позики від 18.12.2019 у вигляді трьох процентів річних від простроченої суми за період з 18.12.2020 по 12.08.2026 підлягає до задоволення.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Щодо стягнення з відповідача судових витрат, понесених позивачем на оплату правової допомоги, зазначених у позовній заяві в розмірі 15 000 гривень, слід зазначити наступне.

Ст. 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.08.2026 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір про надання правової допомоги

При визначенні суми відшкодування розміру витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру (аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 9009/371/18 та в постанові від 05.06.2019 у справі №922/928/18).

У постанові від 19.11.2020 у справі № 734/2313/17 Верховний Суд наголосив, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia, заява № 58442/00, пункт 154) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму.

Таким чином, розподіляючи витрати на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх заявлений розмір, на переконання суду, не відповідає критеріям реальності та розумності таких витрат.

Тому, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України судові витрати понесені позивачем по сплаті судового збору в сумі 1064, 96 грн підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 19, 76-83, 141, 259, 263-265, 274, 279, 280-282 ЦПК України, ст.ст. 526, 527, 549, 610, 611, 612, 625, 1046-1050 ЦК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов - задоволити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 482,67 доларів США на відшкодування за прострочення виконання грошового зобов`язання за договором позики від 18.12.2019 у вигляді трьох процентів річних від простроченої суми за період з 18.12.2020 по 12.08.2026.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 - 1 064 (одну тисячу шістдесят чотири) гривні 96 копійок сплаченого судового збору та 10 000 (десять тисяч) гривень витрат на правову допомогу.

Рішення суду може бути оскаржене до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у випадку відкладення складання повного рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга подається до Закарпатського апеляційного суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне найменування сторін;

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Головуючий С.С. Павлюк