Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №522/18314/19 — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/18314/19

Провадження 2/522/10507/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

06 жовтня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси, у складі:

головуючого - судді Науменко А.В.,

за участю секретаря судового засідання – Зелінська К.Ю.,

розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики та визнання права власності

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики та визнання права власності.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28.04.2020 року, ухваленим у справі за вищезазначеним позовом, позовні вимоги позивача було задоволено частково.

19.12.2025 року до суду надійшла заява представника ОСОБА_2 – ОСОБА_4 про залучення правонаступника відповідача по справі 522/18314/19, поновлення процесуального строку на подачу заяви про перегляд заочного рішення, перегляд заочного рішення від 28.04.2020 року по цивільній справі № 522/18314/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики та визнання права власності.

Заявник обґрунтовує заяву про перегляд заочного рішення суду тим, що первинна відповідачка у справі, ОСОБА_3 , була визнана недієздатною ще у 2011 році та померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до моменту винесення оскаржуваного заочного рішення від 28.04.2020 року. У зв`язку з цим, первинна відповідачка не мала процесуальної спроможності самостійно брати участь у справі, укладати договори, зокрема договір позики, або отримувати судові рішення, а її опікун не був залучений до розгляду. Новозалучена відповідачка, ОСОБА_2 , як правонаступниця, не була стороною справи під час її первинного розгляду і не отримувала повний текст заочного рішення, що є підставою для поновлення процесуального строку на подання цієї заяви. Заявник стверджує, що спірний договір позики є неукладеним або нікчемним, оскільки підпис на ньому не належить первинній відповідачці, яка на момент його нібито підписання перебувала у закритому психіатричному закладі та була недієздатною, а отже, правові підстави для позовних вимог позивача відсутні. З огляду на викладені обставини та процесуальні порушення, допущені судом при первинному розгляді, заявник просить поновити строк на подання заяви, скасувати заочне рішення та призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.

22.12.2025 року матеріали справи разом із заявою передані головуючому судді.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 29.12.2025 року заяву призначено до розгляду.

Ухвалою суду від 07.07.2026 року вирішено заяву представника ОСОБА_2 – ОСОБА_4 про залучення правонаступника відповідача по справі 522/18314/19, поновлення процесуального строку на подачу заяви про перегляд заочного рішення, перегляд заочного рішення від 28.04.2020 року по цивільній справі № 522/18314/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики та визнання права власності - задовольнити.

Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28.04.2020 року по цивільній справі № 522/18314/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики та визнання права власності – скасувати.

Призначити справу до судового розгляду в спрощеному позовному провадженні на 12 год. 20 хв. 13.08.2026 року в залі судових засідань № 215.

10.08.2026 року від відповіда до суду надійшов відзив на позовну заяву.

Відповідач у відзиві зазначає, що позовні вимоги є необґрунтованими та незаконними з огляду на те, що первинна відповідачка рішенням суду була визнана недієздатною внаслідок хронічного психічного розладу та перебувала під опікою. Оскільки недієздатна особа позбавлена права самостійно вчиняти правочини, а спірний договір позики було укладено без участі опікуна та без дозволу органу опіки і піклування, такий правочин є нікчемним. Ба більше, первинна відповідачка фізично не могла укласти договір чи підписати розписку через тривале перебування на лікуванні в закритому психіатричному закладі, що додатково свідчить про неукладеність договору через відсутність необхідного волевиявлення. Окрім того, позивачем не наведено належних правових підстав для визнання за ним права власності на квартиру, оскільки наявність грошового боргу не може бути підставою для позбавлення особи права власності на майно, а тому у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

В судове засідання призначене на 06.10.2026 року з`явились представник відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_4 , та відповідач ОСОБА_2 .

Сторона позивача про дату та час судового засідання сповіщенні належним чином, заяв клопотань до суду не надавали.

Сторона відповідача заперечували проти задоволення позову з підстав викладених у відзиві, просили суд відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що у провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 (правонаступником якої у справі визнано ОСОБА_2 ) про стягнення заборгованості за договором позики та визнання права власності.

Заочним рішенням суду від 28.04.2020 позовні вимоги було задоволено частково: стягнено з первинної відповідачки на користь позивача заборгованість за договором позики від 01.06.2019 у розмірі 45 000 доларів США та судовий збір, а в іншій частині — відмовлено.

У подальшому ухвалою суду від 07.07.2026 заочне рішення було скасовано за заявою представника правонаступника відповідача.

Судом встановлено, що Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10.11.2011 у справі № 20-37/11 ОСОБА_3 було визнано недієздатною внаслідок хронічного психічного розладу (деменція при епілепсії), а рішенням від 15.11.2012 їй було призначено опікуна — ОСОБА_5 .

Таким чином, суд вбачає, що спірний договір позики від 01.06.2019 на суму 45 000 доларів США був нібито підписаний самою недієздатною особою без участі опікуна та без дозволу органу опіки і піклування, такий правочин є нікчемним і не створює жодних правових наслідків.

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Положенням ч. 3 ст. 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису ч. 1 ст. 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у ч. 1 ст. 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Відповідно до положення ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Положення ст. 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України і відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16 звертала увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Статтею 41 ЦК України перебачено правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною: 1. Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка. 2. Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину. 3. Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун.

Відповідач наголошує, що на момент укладення оспорюваного договору та тривалий час до своєї смерті ОСОБА_3 постійно перебувала в закритому психіатричному відділенні Обласної клінічної лікарні № 1 м. Одеси без права вільного виходу та відвідування сторонніми особами. Фізичний стан та місце перебування виключали можливість її зустрічі з позивачем, волевиявлення на укладення договору, складання розписки чи отримання грошових коштів. За відсутності волевиявлення особи та підпису уповноваженої особи такий правочин є неукладеним і не породжує прав та обов`язків.

Виходячи з цього, суд робить висновок, що оскільки первинна відповідачка була визнана судом недієздатною та перебувала під опікою, вона не мала цивільної дієздатності самостійно укладати договори позики чи підписувати документи. Спірний договір позики, укладений нею особисто без участі опікуна та без дозволу органу опіки і піклування, є нікчемним і таким, що не створює жодних правових наслідків, а тому позовні вимоги про стягнення заборгованості за таким договором та визнання права власності є безпідставними та не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76,77, 141, 259, 263, 264, 265, 268,272,273 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики та визнання права власності– відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Суддя А.В. Науменко

Повний текст рішення виготовлений 13.10.2026 року.

Суддя А.В. Науменко

06.10.26