Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №522/12477/25 — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/12477/25

Провадження № 2/522/4482/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді – Донцова Д.Ю.,

за участю секретаря судового засідання – Смокової А.В.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди,

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси 04.06.2025 року надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, а саме матеріальної шкоди у розмір 474 861,58 грн. та моральної шкоди у розмірі 5 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 05.10.2024 року о 14:19 год. за адресою: м. Одеса, вул. Ольгіївська 33 на перехресті з вул. Старопортофранківською водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «CHEVROLET AVEO» д.н.з. НОМЕР_1 , під час руху не врахував дорожньої обстановки, не переконався, що це буде безпечно, здійснив рух на мигаючий зелений сигнал світлофора, в результаті чого сталося зіткнення з автомобілем «HYUNDAI і30», д.н.з. НОМЕР_2 . Внаслідок даної ДТП транспортним засобам спричинено технічні пошкодження. Згідно постанови Одеського апеляційного суду від 19 березня 2025 року по справі № 522/18244/24 Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2024 року було скасовано та прийнято постанову, якою адміністративне провадження відносно ОСОБА_2 було закрите у зв`язку з закінченням строку накладення на нього адміністративного стягнення по ст.124 КУПАП. ОСОБА_1 , яка є власником автотранспортного засобу, торговельної марки «HYUNDAІ», модель «і30» 2023 року випуску, державний номер НОМЕР_2 , в межах передбаченого законодавством строку звернулась до ПАТ «Страхова компанія «УСГ), в якій застрахована цивільно-правова відповідальність водія автотранспортного засобу CHEVROLET AVEO. Станом на сьогодення Позивач по справі отримала страхове відшкодування у розмірі 160 000 гривень, докази додаються. 3 метою визначення розміру збитку, завданого автомобілю марки «HYUNDAІ», модель «i30» 2023 року випуску, державний номер НОМЕР_3 , суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_3 на підставі договору № 1510/24 від 15 жовтня 2024 року було здійснено експертне дослідження матеріального збитку вищевказаного транспортного засобу. Згідно висновку експерта № 1510/24 вартість матеріальних збитків, нанесених власнику автотранспортного засобу становить 629 861, 58 грн. За проведення дослідження Позивачем по справі було сплачено 5000 грн. 3 урахуванням сплаченого страхового відшкодування ПАТ «Страхова компанія «УСГ» у розмірі 160 000 грн. Позивачем заявляються вимоги про стягнення з Відповідача суми у розмірі 474 861, 58 грн.

У зв`язку з чим позивач був змушений звернутись до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 18.06.2025 року у справі відкрито провадження у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання на 13.08.2025 року.

У судове засідання 13.08.2025 року сторони не з`явилися, розгляд справи відкладено на 29.10.2025 року.

До суду 01.09.2025 року від представника ОСОБА_2 – адвокат Нікітіної Г.Е. надійшов відзив на позов, згідно якого просили у задоволенні позову відмовити та стягнути з правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.

В обґрунтування відзиву зазначено, що постановою Одеського апеляційного суду № 522/18244/24 від 19.03.2025 року не вирішено питання про винуватість або не винуватість ОСОБА_2 , з посиланням на науково-консультативний висновок Науково-консультативної ради при Вищому адміністративному суді України від 07.11.2017 року, правову позицію, викладену в постанові Верховного суду від 11.07.2018 р., справа № 308/8763/15-а, та рішення Європейського суду з прав людини. У вищевказаній постанові № 522/18244/24 від 19.03.2025 року також зазначено, що часткове задоволення апеляційної скарги полягає у тому, що не всі її доводи стали підставою для скасування оскаржуваної постанови суду. Таким чином, позиція позивачки щодо доведеності вини ОСОБА_2 у дорожньо-транспортній пригоді 05.10.2024 року, є необґрунтованою, і не підтверджується постановою Одеського апеляційного суду № 522/18244/24 від 19.03.2025 року, та для покладення на відповідача матеріальної відповідальності потребує доведення, і таких доказів суду і стороні відповідача не надано. Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки «CHEVROLET AVEO», днз НОМЕР_4 , станом на 05.10.2024 р. була застрахована на підставі полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів в ПАТ «СК «УСГ», страхова сума за заподіяну шкоду майну ставить 160 000, 00 грн. Згідно з розрахунком суми страхового відшкодування від 15.04.2025 р. розмір матеріального збитку визначений у сумі 321 004,12 грн. та на підставі страхового акту № ПСЦВ-4940 від 15.04.2025 р. позивачці було виплачене страхове відшкодування у розмірі 160 000, 00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 65263 від 16.04.2025 року. Також відповідач не був повідомлений про час та місце огляду транспортного засобу, на основі якого був виконаний звіт № 1510/24 та не був присутній під час вищезазначеного огляду. У даному випадку відповідач є заінтересованою особою, оскільки він є власником другого транспортного засобу, який брав участь у ДТП, і на якого позивачка намагається покласти обов`язок з відшкодування шкоди внаслідок ДТП, і якщо би це був експертний висновок, то такий би обов`язок був покладений на експерта і права відповідача не були би порушені. Таким чином, у даному випадку існувала об`єктивна потреба виклику ОСОБА_2 на огляд пошкодженого транспортного засобу. З урахування того, того, що ОСОБА_2 05.10.2024 року при зіткненні автотранспортних засобів сторін не порушував п. 16.1 ПДР України, його вина у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, не доведена ніякими доказами та постановою суду, він не завдавав ніякої шкоди ОСОБА_1 , у задоволенні позову просять відмовити у повному обсязі.

До суду 01.09.2025 року від представника ОСОБА_2 – адвокат Нікітіної Г.Е. надійшло клопотання про призначення транспортно-товарознавчої експертизи транспортного засобу.

До суду 01.09.2025 року від представника ОСОБА_2 – адвокат Нікітіної Г.Е. надійшло клопотання про залишення позову без руху.

У судове засідання 29.10.2025 року сторони не з`явилися.

До суду 29.10.2025 року від представника ОСОБА_1 – адвокат Карпенко В.І. надійшло клопотання, згідно якого позовні вимоги підтримала, просила задовольнити, заперечувала проти клопотання про призначення експертизи, справу просила розглядати за її відсутності. До суду 29.09.2025 року від представника ОСОБА_2 – адвокат Нікітіної Г.Е. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду від 29.10.2025 року в задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 – адвоката Нікітіної Г.Е. про відкладення розгляду справи відмовлено. В задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 – адвоката Нікітіної Г.Е. про призначення транспортно-товарознавчої експертизи – відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, внаслідок ДТП – залишено без руху.

До суду 13.11.2025 року від представника ОСОБА_1 – адвокат Карпенко В.І. надійшла заява про усунення недоліків та надано квитанцію про доплату судового збору у розмірі 50 грн.

Ухвалою суду від 10.03.2026 року продовжено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання на 15.04.2026 року.

У судове засідання 15.04.2026 року з`явилися ОСОБА_1 , яка позов підтримала та просила задовольнити, та представник ОСОБА_2 – адвокат Нікітіна Г.Е., яка позов не визнала, просила відмовити.

Розгляд справи відкладено на 26.05.2026 року та на 30.09.2026 року.

До суду 18.05.2026 року від представника ОСОБА_2 – адвоката Нікітіної Г.Е. надійшло клопотання про долучення доказів.

У судове засідання 30.09.2026 року з`явилися ОСОБА_1 , яка позов підтримала та просила задовольнити, та представник ОСОБА_2 – адвокат Нікітіна Г.Е., яка позов не визнала, просила відмовити.

Протокольною ухвалою суд задовольнив клопотання представника відповідача та долучив докази від 18.05.2026 року до матеріалів справи.

Суд оголосив про перехід до стадії ухвалення рішення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення учасників справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 05.10.2024 о 14:10:00 в м. Одесі, вул. Ольгіївська 33, водій ОСОБА_2 , керуючи т/з Chevrolet Aveo, д.н.з. НОМЕР_4 , під час руху не врахував дорожньої обстановки, не переконався, що це буде безпечно, здійснив рух на мигаючий зелений сигнал світлофора, в результаті чого сталося зіткнення з автомобілем Hyundaii 30, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим ОСОБА_2 порушив вимоги п. 16.1 Правил дорожнього руху.

Відповідальність власника транспортного засобу «CHEVROLET AVEO» д.н.з. НОМЕР_1 , на момент ДТП була застрахована у ПАТ «СК «УСГ».

Відповідно до Постанови Приморського районного суду м. Одеси від 26.12.2024 року (справа № 522/18244/24) провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_2 за ст. 124 КУпАП закрито.

Згідно Постанови Одеського апеляційного суду від 19.03.2025 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Юрченко В.В., задоволено частково. Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 26.12.2024 року скасовано. Прийнято постанову, якою адміністративне провадження відносно ОСОБА_2 закрито, у зв`язку з закінченням строку накладання на нього адміністративного стягнення по ст. 124 КУпАП.

У силу положень ч. 6 ст. 82 ЦПК України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі.

При розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов`язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи справу, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування.

Відповідно до Звіту з оцінки вартості матеріального збитку, нанесеного власнику автомобіля HYUNDAI і30», д.н.з. НОМЕР_2 , пошкодженого в результаті ДТП, від 27.10.2024 року, вартість матеріального збитку, нанесеного власнику, складає 629 861,58 грн.

У відповідності до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі представлених доказів.

Згідно ч.ч. 1-3 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Статтею 1187 ЦК України передбачені підстави і порядок відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, частиною першої цієї статті встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Частиною другої статті встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, настає у разі її цілеспрямованості (наприклад, використання транспортних засобів за їх цільовим призначенням), а також при мимовільному проявленні шкідливих властивостей об`єктів, що використовуються в цій діяльності (наприклад, у випадку завдання шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Таким чином, аналіз ст. 1187 ЦК України свідчить, що обов`язок відшкодувати шкоду, завдану іншому володільцю джерела підвищеної небезпеки, виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є встановленою вина зазначеної особи. Саме такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 328/2750/18.

При цьому, якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником, або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа і буде нести відповідальність за заподіяння шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 2 постанови від 27.03.1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

З огляду на вище наведене, для розгляду даної справи істотне значення має перевірка судом наявності винної особи у вказаній ДТП, та як наслідок відшкодування винною особою шкоди.

За приписами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд зауважує, що у встановленому законом порядку позивачем не доведено вину ОСОБА_2 у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди та заподіянні матеріальних збитків.

Зокрема, позивачем не надано до суду ані постанови у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху внаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди, ані обвинувального вироку суду у кримінальному провадженні, якими б було встановлено вину відповідача у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди та/або заподіянні збитків.

Позивач у своєму позові наполягає на тому, що вина ОСОБА_2 підтверджена наявними у матеріалах справи доказами.

Отже, у разі прийняття судом постанови про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, наприклад, через закінчення строків накладення адміністративного стягнення (ст. 38 КУпАП), суд повинен звернути увагу на те, чи містить така постанова суду відповіді на питання про те, чи мала місце дорожньо-транспортна пригода та чи сталася вона з вини відповідача.

Отже, звертаючись до суду з даним позовом, позивач просить суд стягнути ОСОБА_2 на її користь матеріальну шкоду у розмірі 474 861, 58 грн., моральну шкоду у розмірі 5 000 грн., посилаючись на вину ОСОБА_2 у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, однак до матеріалів справи не долучає будь-яких доказів, із яких би можливо було встановити вину ОСОБА_2 .

Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.

Враховуючи те, що постановою Одеського апеляційного суду від 19.03.2025 року провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку зі збігом строків, передбачених ст. 38 КУпАП та не вирішено питання про винуватість або не винуватість ОСОБА_4 , то суд приходить до висновку, що встановити ступінь вини відповідача у вказаній дорожньо-транспортній пригоді є неможливим.

Таким чином, позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди є необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 5 постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Оскільки позивачем не було доведено фактів наявності моральної шкоди, протиправності діяння відповідача, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням відповідача та вини відповідача в її заподіянні, а тому правових підстав для задоволення позову про відшкодування моральної шкоди також немає.

Щодо розподілу судових витрат.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, суд, на підставі ст. 141 ЦПК України, відмовляє позивачу в задоволенні вимог щодо відшкодування судових витрат.

Представник ОСОБА_2 – адвокат Нікітіна Г.Е. у відзиві просила стягнути з позивача на свою користь витрати на правову допомогу в розмірі 20 000 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЦПК України разом із першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи.

Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження здійснених відповідачем судових витрат на професійну правничу допомогу суду надано лише Ордер на надання правничої допомоги серії ВН № 1566155 від 26.08.2025 року.

Між тим відзив не містить ані Договору про надання правничої допомоги, укладеного між ОСОБА_2 та адвокатом Нікітіною Г.Е., ані Акту виконаних послуг.

Таким чином, суд приходить до висновку про відмову у стягненні з позивача на користь відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 20 000 грн.

Керуючись ст.ст. 10, 15, 16, 22, 23, 526, 525, 629, 999, 1166, 1167, 1187 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 12, 13, 19, 43, 44, 76-81, 84, 89, 133, 141, 247, 258, 259, 263, 265, 268, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди – залишити без задоволення.

У задоволенні заяви представника ОСОБА_2 – адвокат Нікітіної Ганни Едуардівни про стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн. - відмовити

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч. 1 ст. 354 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено 13.10.2026 року.

Суддя: Донцов Д.Ю.