Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №522/15095/26-Е — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/15095/26-Е

Провадження № 2/522/10862/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

у складі: судді - Бондар В.Я.,

за участю секретаря судового засідання – Костинюк В.В.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 03.08.2026 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит №207501 від 01.11.2025 у розмірі 38 240,86 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 01.11.2025 ТОВ «Фінансова компанія «КРЕДІПЛЮС» та відповідач уклали договір про споживчий кредит. Кредитор надав відповідачу кредит у розмірі 25 000,00 грн. Право вимоги до відповідача первісний кредитор передав договором факторингу №03042026 від 03.04.2026 року. Відповідач не здійснював оплату за кредитним договором, а тому у нього утворилась заборгованість.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 04.08.2026 провадження у справі відкрите, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням судового засідання на 12.10.2026.

У судове засідання 12.10.2026 учасники справи не з`явилися, сповіщалися про час, дату та місце судового розгляду належним чином. У позові позивач просив здійснити розгляд справи за його відсутності.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Суд, у зв`язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважність причин такої неявки в судове засідання, ненаданням відповідачем відзиву на позов, за відсутності заперечень представника позивача, ухвалив слухати справу у відсутності відповідача, згідно ст.ст. 280-281 ЦПК України, в заочному порядку на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 13 жовтня 2026 року.

Щодо клопотання про витребування доказів.

Згідно ч. 1 ст. 84 ЦПК України, учасник справи у разі неможливості самостійно Згідно ч. 1 ст. 84 ЦПК України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу.

Доведення факту відсутності заборгованості покладається на відповідача. Тому, суд не вбачає підстав для витребування доказів.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 01 листопада 2025 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №207501, згідно якого, Товариство зобов`язується надати Позичальникові Кредит без конкретної споживчої мети, на суму 25000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом у розмірі 0,350 % річних, на строк 140 днів до 01.11.2026, з комісією за надання кредиту 5000,00 грн, знижена комісія за управління та обслуговування кредиту складає 1,00 грн, базова комісія за управління та обслуговування кредиту складає 100,00 грн.

Згідно п. 2.2.1. Договору про споживчий кредит №207501 від 01.11.2025, сума кредиту становить 25 000,00 грн, надається не пізніше наступного дня після укладення Договору в наступному порядку: у розмірі 14290,16 грн для погашення заборгованості позичальника за договором про споживчий кредит №197923 від 26.08.2025 укладеним з кредитодавцем; у розмірі 5709,84 грн на № рахунку/картки Позичальника № НОМЕР_1 , у національній валюті у розмірі 5000.00 грн. шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини.

Договір, заява та паспорт споживчого кредиту підписані за допомогою одноразового ідентифікатора «3be519eb».

03 квітня 2026 року між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» було укладено договір факторингу №03042026, згідно п.2.1 якого, клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених договором.

Згідно з реєстром прав вимоги №2 від 05.05.2026 ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» відступило ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» право вимоги до боржника ОСОБА_1 за договором №207501 від 01.11.2025.

Згідно розрахунку заборгованості, заборгованість відповідача становить 41 440,86 грн, з яких: 22 160,58 грн – тіло кредиту; 15373,28 грн – заборгованість за відсотками; 701,00 грн – заборгованість по комісії, 3 200,00 грн – заборгованість за штрафними санкціями.

Позивач просить стягнути заборгованість 38 240,86 грн, тобто не пред`являє до стягнення вимоги про стягнення штрафу у розмірі 3 200,00 грн.

Разом із тим ТОВ «Кредіплюс» за кредитним договором нараховано 701,00 грн комісії.

Натомість, положеннями ч. 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (п. 3 ч. 3 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), зокрема надання споживчого кредиту.

Відповідно, банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).

Інакше кажучи, банк неуповноважений стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Згідно з пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15 зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Верховний Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 640/14229/15, від 21 квітня 2021 року у справі № 677/1535/15, від 15 грудня 2021 року у справі № 209/789/15.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

За наведених обставин справи в своїй сукупності, заявлені вимоги позивача про стягнення комісії за надання кредиту у розмірі 701,00 грн задоволенню не підлягають.

Згідно ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 2 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, а відтак, суд доходить висновку про те, що, акцептуючи пропозицію ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» - відповідач електронним цифровим підписом, відтвореним за допомогою одноразового ідентифікатора у договорі про надання коштів на умовах споживчого кредиту приєднався до Правил надання коштів у позику, визнав та погодився на запропоновані кредитором умови користування та порядок надання грошових коштів.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про електронну комерцію», електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (ст. 11 Закону).

Згідно положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Частина 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Договір, укладений між сторонами в електронній формі, має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем ОСОБА_2 та первісним кредитором не було б укладено.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20-ц, від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 та інших.

Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

При цьому, згідно з частиною першою статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

На підставі вищенаведених правових норм, беручи до уваги те, що зазначений вище кредитний договір підписаний відповідачем електронним підписом, наявність якого разом з електронним підписом первісного кредитора підтверджує волю сторін, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх, є доведеним факт укладення між сторонами кредитного договору, та про те, що позичальник всі умови договору цілком зрозумів та своїм підписав письмово підтвердив та погодився із тим, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні такого договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом згідно зі статтею 514 ЦПК України.

Тлумачення частини першої статті 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).

ТОВ «Юніт Капітал» має право на звернення до суду з дійсним позовом оскільки ТОВ «Фінансова компанія «КРЕДІПЛЮС» передало йому, шляхом укладення договору факторингу право вимоги за вищевказаним договором.

За таких обставин, на підставі вищевикладеного, проаналізувавши та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Частиною 1 та 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 2 662,40 гривень відповідно до платіжної інструкції №50037 від 29.07.2026.

У зв`язку з частковим задоволенням позову, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 2 613,59 грн (98,16% від розмір задоволених позовних вимог).

20 січня 2026 року ТОВ «Юніт Капітал» та адвокатське бюро «Тимошенко та партнери» уклали договір про надання правничої допомоги №20/01/26-02.

Додатковою угодою № 25771573044 до Договору про надання правничої допомоги №20/01/26-02 від 20.01.2026 передбачено надання правової допомоги по справі про стягнення заборгованості з відповідача.

Актом прийому-передачі наданих послуг від 05.06.2026 сторони передбачили, що вартість правової допомоги складає 7 000 грн, серед якої: складання позовної заяви ТОВ "ЮНІТ КАПІТАЛ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №207501 від 01.11.2025 – 5 000 грн; вивчення матеріалів справи про стягнення заборгованості – 1 000 грн; підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів – 500 грн; підготовка та подача клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів – 500 грн.

На переконання суду позов є типовим, не потребує велику кількість часу для його складення.

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

При цьому слід відзначити, що чинний ЦПК встановлює такі критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Зважаючи на обсяг наданих правничих послуг та виконаних робіт, враховуючи принцип співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності правничих послуг, а також розумності їхнього розміру, суд вважає за можливе стягнути розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1 500 грн. Такий розмір витрат на професійну правничу допомогу, на переконання суду є справедливим та обґрунтованим, співмірним зі складністю цієї справи та наданим адвокатом обсягом послуг, а також не суперечитиме принципу розумності судових витрат.

У зв`язку з задоволення позову, сплачений судовий збір позивачем та витрати на правову допомогу у сукупному розмірі 4 113,59 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 5, 12, 30, 43, 76, 81, 84, 89, 95, 223, 235, 241, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» (код ЄДРПОУ 43541163, м. Київ, б-р Лесі Українки буд.34, оф.333) заборгованість за кредитним договором №207501 від 11.01.2025 у розмірі 37 539 (тридцять сім тисяч п`ятсот тридцять дев`ять) гривень 86 (вісімдесят шість) копійок, яка складається із:

-22 166,58 грн – тіло кредиту;

-15 373,28 грн – заборгованість за відсотками

В іншій частині позову – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» (код ЄДРПОУ 43541163, м. Київ, б-р Лесі Українки буд.34, оф.333) судові витрати у розмірі 4 113 (чотири тисячі сто тринадцять) гривень 59 (п`ятдесят дев`ять) копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення суду складено 13 жовтня 2026 року.

Суддя В.Я.Бондар