Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №522/19940/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/7625/26

Справа № 522/19940/25

Головуючий у першій інстанції Шенцева О. П.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.,

з участю секретаря Громовенко А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Богорел Сергій Володимирович на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 11 червня 2026 року про відмову ухвалити додаткове рішення, постановлену під головуванням судді Шенцевої О.П., у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Богорел Сергій Володимирович про ухвалення додаткового рішення по справі № 522/19940/25, -

в с т а н о в и в:

У червні 2026 року ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Богорел С.В. звернулася до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просила стягнути з комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Фонтанський» (далі КП «ЖКС «Фонтанський») 5000 грн. витрати на правову допомогу та судовий збір.

В обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначала, що 05 вересня 2025 року Приморським районним судом м. Одеси за заявою КП «ЖКС «Фонтанський» був виданий судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь КП «ЖКС «Фонтанський» заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг у розмірі 4991,16 грн., а також судового збору в розмірі 302,80 грн.

Про звернення КП «ЖКС «Фонтанський» до суду та видачу судового наказу ОСОБА_1 відомо не було.

11 травня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до адвоката Богорел С.В. для надання їй правової допомоги та 11 травня 2026 року між сторонами був укладений письмовий договір про надання правової допомоги.

17 травня 2026 року на виконання умов договору, адвокат Богорел С.В. подав до суду заяву про скасування судового наказу, з підстав безпідставного нарахування заборгованості, оскільки заборгованість за комунальні послуги за особовим рахунком ОСОБА_1 була сплачена 18.08.2025 року, тобто до подачі заяви про видачу судового наказу до суду.

Також просив стягнути з КП «ЖКС «Фонтанський» судові витрати, а саме судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.

02 червня 2026 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси скасований судовий наказ виданий 05 вересня 2025 року Приморським районним судом м. Одеси.

Оскільки, судом при скасуванні судового наказу не вирішено питання про судові витрати, заявниця звернулася до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 11 червня 2026 року відмовлено в прийняті додаткового рішення за заявою представника ОСОБА_1 - адвоката Богорел С.В.

Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Богорел С.В. звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати, справу повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви про прийняття додаткового рішення, посилаючись на порушення норм процесуального права.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення (ухвали) виходив з того, що ухвалення додаткового рішення, у передбаченому п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України випадку, можливе при розгляді справи в порядку позовного провадження, за результатами розгляду якої судом постановляється рішення, проте, на переконання сторони боржника, у обумовленому судовому провадженні суд у даному випадку мав застосувати аналогію права та використати положення статті 270 ЦПК України.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду надано не було.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.

В судове засідання призначене на 06 жовтня 2026 року учасники справи не з`явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 48, 49, 49 зв.б.).

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання та явка яких не визнавалась судом обов`язковою.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 05 вересня 2025 року Приморським районним судом м. Одеси за заявою КП «ЖКС «Фонтанський» був виданий судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь КП «ЖКС «Фонтанський» заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг у розмірі 4991,16 грн., а також судового збору в розмірі 302,80 грн.

18 травня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про скасування судового наказу від 05 вересня 2025 року, з підстав безпідставного нарахування заборгованості, оскільки заборгованість за комунальні послуги за особовим рахунком ОСОБА_1 була сплачена 18.08.2025 року, тобто до подачі заяви про видачу судового наказу до суду.

02 червня 2026 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси скасований судовий наказ по справі № 522/19940/25 виданий 05 вересня 2025 року Приморським районним судом м. Одеси за заявою КП «ЖКС «Фонтанський» про стягнення з ОСОБА_1 на користь КП «ЖКС «Фонтанський» заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг у розмірі 4991,16 грн., а також судового збору в розмірі 302,80 грн.

Одночасно, в ухвалі суду від 02 червня 2026 року зазначено, що скасувавши судовий наказ, суд не вирішує питання щодо обґрунтованості заявлених вимог стягувача, а отже, підстав для задоволення заяви в частині присудження понесених судових витрат за скасування судового наказу не вбачає.

Відмовляючи в прийняті додаткового рішення за заявою представника ОСОБА_1 - адвоката Богорел С.В., суд першої інстанції виходив із відсутності підстав для стягнення судових витрат за результатами розгляду заяви про скасування судового наказу.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Отже, положеннями зазначеного процесуального закону наведено вичерпний перелік випадків та порядок винесення додаткового рішення для ухвалення додаткового рішення.

Судові витрати складаються із витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких в числі інших належать і витрати на професійну правничу допомогу (ст. 133 ЦПК України).

За змістом ст. 258 ЦПК України судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази. Розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. У випадках, передбачених цим Кодексом, судовий розгляд закінчується постановленням ухвали чи видачею судового наказу. Тобто, варто розрізняти судове рішення, яке може бути викладене у формі рішення, ухвали, постанови чи судового наказу та безпосередньо рішення суду.

Отже, з наведених норм цивільного процесуального права вбачається, що ухвалення додаткового рішення, у передбаченому п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України випадку, можливе при розгляді справи в порядку позовного провадження, за результатами розгляду якої судом постановляється рішення.

Крім того, згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони.

Разом з тим, за змістом ст.ст. 42, 48 цього Кодексу сторони (позивач та відповідач) є учасниками справи у справах позовного провадження, тоді як заява про скасування судового наказу розглядається в порядку наказного провадження.

При розгляді вимог у наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник (ст.ст. 42, 163 ЦПК України).

Порядок розгляду справ наказного провадження визначений розділом II ЦПК України, яким взагалі не передбачено питання щодо розподілу судових витрат та не встановлено порядку відшкодування витрат, пов`язаних із розглядом справи, які були понесені боржником.

Слід зазначити, що склад та розмір суми витрат на правову допомогу входить до предмету доказування у справі, при цьому, в силу принципу змагальності сторін, обов`язок доведення обставин, що мають значення для справи та на які сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України, покладається саме на сторін по справі.

Розмір суми витрат на професійну правничу допомогу визначається безпосередньо стороною та може бути зменшений лише за клопотанням іншої сторони (ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України), що в свою чергу позбавляє права стягувача на подання відповідного клопотання про зменшення таких витрат у разі доведення їх неспівмірності.

Судові витрати підлягають розподілу між позивачем та відповідачем (сторонами у позовному провадженні) у разі вирішення спору по суті, тобто при ухваленні судом за результатами розгляду справи рішення, оскільки саме тоді на суд покладається обов`язок вирішення питання щодо розподілу судових витрат з урахуванням приписів ст. 141 ЦПК України.

Положення ЦПК України не містить визначеного порядку розподілу судових витрат між учасниками наказного провадження, зокрема, не містить норми, відповідно до якої у випадку скасування судового наказу на заявника, за судовим наказом, покладався би обов`язок відшкодування боржнику судових витрат. У справі наказного провадження спір між стягувачем та боржником суд не вирішує, а тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Отже, саме по собі звернення стягувача з такою заявою до суду про видачу судового наказу не свідчить про необґрунтованість дій останнього (зловживання своїми правами), що могло б бути підставою для стягнення судових витрат, оскільки зазначене є його диспозитивним правом, передбаченим процесуальним законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи, адвокат Богорел С.В. подав до суду заяву про скасування судового наказу, з підстав безпідставного нарахування заборгованості, оскільки заборгованість за комунальні послуги за особовим рахунком ОСОБА_1 була сплачена 18.08.2025 року, тобто до подачі заяви про видачу судового наказу до суду, також у заяві просив стягнути з КП «ЖКС «Фонтанський» судові витрати, а саме судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що вимога про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задоволенню не підлягає, оскільки зі змісту норм ЦПК України заявник позбавлений можливості заперечувати проти вимог боржника, що стосуються відшкодування витрат на правничу допомогу.

Таким чином, законодавством не передбачено стягнення заявлених заявником судових витрат за результатами розгляду заяви про скасування судового наказу, шляхом ухвалення додаткового рішення.

При цьому, судом звернуто увагу заявника, що під час вирішення питання про скасування судового наказу судом було наголошено на вищезазначеному.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат в наказному провадженні, слід виходити з того, що відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Отже, заявник (боржник) не позбавлений права вирішити питання стягнення відповідних витрат зі стягувача в порядку позовного провадження.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджуються зібраними по справі доказами.

Судове рішення відповідає вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки судові процедури повинні бути справедливими і розумними як до відповідача, так і до позивача.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Богорел С.В. про те, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення (ухвали) виходив з того, що ухвалення додаткового рішення, у передбаченому п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України випадку, можливе при розгляді справи в порядку позовного провадження, за результатами розгляду якої судом постановляється рішення, проте, на переконання сторони боржника, у обумовленому судовому провадженні суд у даному випадку мав застосувати аналогію права та використати положення статті 270 ЦПК України, колегія суддів залишає без задоволення, оскільки вимога про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задоволенню не підлягає, відповідно до норм ЦПК України, однак, з огляду на приписи ч. 2 ст. 164 ЦПК України, можна дійти висновку, що розподіл судових витрат, що понесені у наказному провадженні, вирішуються при пред`явленні стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що оскільки скасуванням судового наказу спір по суті не вирішується, правові підстави для стягнення правничої допомоги, шляхом ухвалення додаткового рішення, на користь заявника відсутні.

Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального або процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права і підстави для її скасування відсутні.

На підставі ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Богорел Сергій Володимирович – залишити без задоволення.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 11 червня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 14 жовтня 2026 року.

Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева

Судді ______________________________________ М.М. Драгомерецький

______________________________________ С.М. Сегеда