Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №509/5577/22 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/1875/26

Справа № 509/5577/22

Головуючий у першій інстанції Гандзій Д.М.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Кострицький В.В. (суддя - доповідач),

судді Назарова М.В., Коновалова В.А.,

за участю секретаря судового засідання Булацевської Я.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідачі - ОСОБА_2 , Приватне акціонерне товариство «Страхова Група «ТАС»

розглянули у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 лютого 2025 року, ухвалене у складі судді Гандзій Д.М., у приміщенні того ж суду,

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» про стягнення страхового відшкодування, матеріальної і моральної шкоди, заподіяних в результаті ДТП,-

У С Т А Н О В И В:

Короткий виклад обставин справи

27 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з указаним позовом, який в подальшому збільшила, в остаточній редакції якого від 17.08.2023 р. вказала, що 24.12.2019 р. о 08:35 год., відповідачка ОСОБА_2 , керуючи власним автомобілем марки «Nissan QASHQAI», номерний знак НОМЕР_1 , при виїзді з вул. Ковальського на нерегульоване перехрестя з вул. Л. Толстого в м. Одесі, порушила вимоги п. 16.11 ПДР України, не надала перевагу в русі керованим позивачкою та належним їй автомобілю марки «RENAULT CAPTUR», номерний знак НОМЕР_2 , що призвело до зіткнення та механічного пошкодження автомобілів. Також їй, тобто позивачці, під час ДТП були заподіяні тілесні ушкодження, що призвело до тимчасової втрати нею працездатності, витрат на лікування, втрати заробітку, моральних страждань. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 застрахована в ПрАТ «Страхова Група «ТАС». Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 18.03.2020 р. відповідачка ОСОБА_2 визнана винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП і притягнена до адміністративної відповідальності у виді штрафу в сумі 420 грн.

17.03.2020 р. ПрАТ «СГ «ТАС» виплатило їй страхове відшкодування за пошкодження автомобіля у розмірі 71101,89 грн., однак цієї суми недостатньо для повного відновлювального ремонту автомобіля, оскільки за висновком проведеного на її замовлення експертного дослідження пошкодженням автомобіля їй завдана матеріальна шкода у розмірі 108489,73 грн. і саме таку суму грошових коштів вона витратила за проведення відновлювального ремонту автомобіля.

З наведених підстав позивачка ОСОБА_1 з урахуванням збільшених позовних вимог від 17.08.2023 р., просила стягнути на свою користь з:

1. відповідачки ОСОБА_2 :

- на відшкодування майнової шкоди 39604,15 грн., з яких: 8489,73 грн. – вартість проведення відновлювального ремонту автомобіля; 3500 грн. - витрати на проведення експертного дослідження автомобіля; 314 грн. – вартість поштових відправлень, з яких 116 грн. – вартість поштового направлення позову до суду і 198 грн. – вартість поштових відправлень відповідачам доповнень та уточнень позову; 22500 грн. – вартість оплати автостоянки за 30 місяців; 4544,83 грн. – 3% річних та інфляційні втрати за прострочення виконання забов?язання щодо відшкодування майнової шкоди (705,55 грн. – 3% річних + 3839,22 грн. – інфляційні втрати);

- банківську комісію 255,59 грн. при оплаті судового збору;

- 1073,63 грн. – судові витрати у виді сплати судового збору за стягнення майнової шкоди;

- 180 000 грн. на відшкодування моральної шкоди і судові витрати у виді сплати судового збору за позовні вимоги про стягнення моральної шкоди - 2700 грн.;

2. з відповідачів ПрАТ «Страхова Група «ТАС»:

- на відшкодування майнової шкоди 371282,55 грн., з яких: 28898,11 грн. – страхове відшкодування; 1549,32 грн. – витрати на лікування і медичне обстеження; 70000 грн. – шкода, заподіяна здоров`ю; 15470,09 грн. – 3% річних за прострочення виконання зобов`язання щодо відшкодування збитків, інфляційні втрати та штрафні санкції від простроченої суми майнової шкоди за відновлювальний ремонт автомобіля 28898,11 грн.; 255365,03 грн.- неотримані доходи самозайнятої особи;

- 3712,82 грн. - судові витрати у виді сплати судового збору за позовні вимоги про стягнення майнової шкоди;

- 536,80 грн. – судові витрати у виді сплати судового збору при подачі заяви про забезпечення позову;

- 180000 грн. - на відшкодування моральної шкоди і судові витрати у виді сплати судового збору за позовні вимоги у цій частині 2700 грн. (т. 1, а.с. 173-178).

Короткий зміст рішення суду

Рішенням Овідіопольський районний суд Одеської області від від 06 лютого 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» про стягнення страхового відшкодування, матеріальної і моральної шкоди, заподіяних в результаті ДТП - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 20000 грн., судові витрати 343,40 грн., а всього 20343,40 грн. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» на користь ОСОБА_1 – втрачений заробіток в сумі 11189,97 грн., судовий збір в розмірі 130,18 грн., а всього 11320,15 грн. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.

Обґрунтовуючи своє рішення суд першої інстанції зазначав, що після звернення позивачки до страховика, на замовлення останнього та на виконання вимог ст. ст. 34-36 Закону №1961-ІV 17.01.2020 р. був проведений огляд автомобіля позивачки та складено експертний висновок, відповідно до якого сума матеріального збитку пошкодженням автомобіля позивачки складає 71101,89 грн. Зазначена сума страхового відшкодування була виплачена страховиком позивачці (т. 1, а.с. 126-151). Суд звертав увагу на той факт, що позивачка - не надала суду будь-яких належних та допустимих документальних доказів, що на проведення відновлювального ремонту автомобіля вона витратила грошові кошти саме у розмірі 108489,73 грн. У зв`язку з тим, що судом не приймається до уваги висновок авто-товарознавчої експертизи від 02.07.2020 р., проведеної на замовлення позивачки до звернення з позовом до суду, тому суд вважає недоведеною ту обставину, що розмір заподіяної позивачці пошкодженням її автомобіля становить саме -108489,73 грн., і відповідно є необґрунтованими і не підлягають задоволенню позовні вимоги до ОСОБА_2 в частині стягнення вартості проведення експертизи – 3500 грн. Необґрунтованими, а тому такими, що не підлягають задоволенню вважав суд позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині стягнення 22500 грн. за оплату автостоянки за 30 місяців, тобто за період з 01.01.2020 р. по 30.06.2022 р., оскільки ці витрати позивачки - не підтверджені відповідними платіжними документами, договором з автостоянкою про надання послуг, а довідка адміністрації автостоянки «Варна» від 20.12.2022 р., на думку суду, не містить відповідних реквізитів – штампу, печатки, що ставить під сумнів легальність її існування як платника податків, надання послуг та отримання доходів за ці послуги. Крім того, сумнівними, на думку суду, є зазначені у цій довідці відомості про те, що автомобіль позивачки не знаходився на автостоянці протягом 30 місяців у зв`язку з його ремонтом (т. 1, а.с. 87). Укладені ОСОБА_1 контракти (договори) з центрами з надання БВПД були і є трудовими договорами, а тому, начебто неотримана позивачкою заробітна плата за час втрати працездатності від центрів надання безоплатної вторинної правової допомоги - повинна бути обчислена відповідно до норм законодавства України про працю, зокрема, згідно до затвердженого Постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 р. Порядку обчислення середньої заробітної плати, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Оскільки подія ДТП мала місце 24.12.2019 р. - неотримана позивачкою заробітна плата має бути обчислена виходячи за жовтень та листопад 2019 р. Однак будь-яких належних і допустимих документальних доказів про розмір отриманої оплати за 2019 рік від зазначених вище центрів з надання БВПД позивачка суду не надала, а по суті - приховала від суду ці відомості. При цьому, позивачкою було надано суду довідки про отримання нею заробітної плати від ЦБВПД за 2018,2020 р.р. Згідно лікарняних листів, оригінали яких були надані позивачкою та оглянуті судом, випливає, що позивачка втратила працездатність з 24.12.2019 р. по 17.01.2020 р., тобто протягом 18 робочих днів. Таким чином, позивачка має право на відшкодування від страховика ПрАТ «СГ «ТАС» право на відшкодування втраченого заробітку за вказаний період, тобто за 18 робочих днів і підлягали стягненню на користь позивачки зі страховика ПрАТ «СГ «ТАС» втраченого заробітку в розмірі – 11189,97 грн. (621,66 Х 18 днів). Безпідставними є позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення зі страховика втраченого заробітку за весь рік, а не за час тимчасової втрати працездатності з 26.12.2019 р. по 17.01.2020 р.. Будь-яких допустимих доказів згідно зі ст. ст. 22-24 закону №1961- ІV на підтвердження позовних вимог до страховика в частині стягнення 70000 грн. за шкоду, заподіяну здоров`ю - позивачка суду не надала, а тому, у суду відсутні правові підстави для їх задоволення. У частині позовних вимог до страховика ПрАТ «СГ «ТАС» щодо стягнення витрат на лікування 1549,32 грн. - відмовлено за необґрунтованістю вказаної вимоги з урахуванням приписів ст. 24 Закону № 1961-ІV за відсутністю підтверджених документально відповідним закладом охорони здоров`я, як це передбачено вказаною статтею Закону, а саме, листів – призначення лікаря. При цьому суд не приймав до уваги: -2 квитанції аптеки №1 на 167 грн. і 131 грн. тому, що придбання лікарських засобів відбулося 30.04.2020 р., тобто значно пізніше події, яка сталася 24.12.2019 р. ; - квитанцію про сплату благодійної допомоги на суму 100 грн., оскільки ці витрати не мають ніякого відношення до ДТП та були сплачені позивачкою добровільно і без відповідного документального доказу. Щодо інших ліків, то на чеках, наданих позивачкою неможливо встановити їхню дату та найменування ліків без призначення лікаря (т. 2, а.с. 104). Також не прийняв суд до уваги акт про надання медичних послуг від 13.01.2020 р. – ультразвукового дослідження лівого суглоба на суму 270 грн. тому, що фактична оплата цієї суми не підтверджена належними документами ФОП ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 182). На думку суду, оскільки неможливо вирішити позовні вимоги про стягнення вартості лікування, а тому неможливо вирішити і позовні вимоги в частині стягнення зі страховика моральної шкоди за шкоду, заподіяну здоров`ю – 180000 грн. Внаслідок ДТП з вини ОСОБА_4 позивачці були заподіяні тілесні ушкодження, вона тимчасово втратила працездатність, був пошкоджений її автомобіль, вона тимчасово втратила можливість використовувати автомобіль за призначенням, що потягло вимушені зміни у її житті, тобто їй були заподіяні фізична біль та душевні страждання. Враховуючи характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань позивачки, їх тривалість, виходячи з вимог розумності і справедливості, що розмір відшкодування моральної шкоди не повинен призводити до безпідставного збагачення потерпілого, а має компенсувати йому перенесені моральні й фізичні страждання та тяжкість вимушених змін у житті, зумовлених отриманням у результаті ДТП тілесних ушкоджень та пошкодження майна, суд вважав, що з ОСОБА_4 на користь позивачки підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 20000 грн., яку суд вважає достатньою та обґрунтованою, а в іншій частині позовні вимоги до ОСОБА_4 про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають. Також, безпідставною вважав суд заяви представника ПрАТ «СГ «ТАС» та представниці відповідачки ОСОБА_2 адвоката Юрченко В.В. про те, що ОСОБА_1 пропустила строк позовної давності при подачі позову до суду, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки ДТП сталася 24.12.2019 р., а позов до суду поштою позивач надіслала 23.12.2022 р. згідно копії поштової квитанції від 23.12.2022 р., долучений до матеріалів справи, оригінал якої був оглянутий в судовому засіданні, а до суду, позов з додатками надійшов 27.12.2022 р., у зв?язку з чим, на думку суду, первісний позов поданий позивачкою до суду в межах строків позовної давності (т. 1, а.с. 182 оборот аркуша).

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Не погодившись із вказаним рішенням ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою безпосередньо до Одеського апеляційного суду та просила скасувати оскаржуване рішення та направити справу на новий розгляд суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначив, що вважала оскаржуване рішення незаконним, одностороннім, неповним, необ`єктивним, несправедливим, так як постановлено в порушення вимог ЦПК України, не забезпечено сторонам дотримання принципів змагальності, рівності в судочинстві, реалізацію права сторони «бути вислуханою» як передумови того, що вона була «почута», що є складовою права на справедливий суд. Судом першої інстанції не додержано обов`язку провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих позивачем.

Судом першої інстанції незаконно обмежено сторони у часі (в тому числі і позивача) на виступ у судових дебатах, тим самим порушуючи розумні строки тривалості судових дебатів (які тривали біля 2-х-3-х хвилин), що було недостатньо для викладення промов.

Вважала, що судом першої інстанції проігноровано її письмові заяви, а саме: заяву від

12.05.2023 р. про збільшення позовних вимог до обох відповідачів; заперечення на відзив відповідачу ПАТ «СГ «ТАС» від 12.08.2023 р., з додатками на 25-ти аркушах;

письмовими запереченнями від 16.10.2023 р., разом з додатками підтверджуючих документів на 5-ти аркушах (щодо оплати послуг автостоянки «Варна» та актів виконаних робіт по судовій авто товарознавчій експертизі № 94-20 зі сторони позивача) - на пояснення відповідача ОСОБА_5 ; заяву №87/24 від 05.03.2024 р., разом з додатками на 28-ми аркушах про долучення до матеріалів ц/позову оригіналу судової автотоварознавчої експертизи № 94-20 по дослідженню КТЗ зі сторони позивача; заяву № 89/24 від 05.03.2024р. про повернення неналежного відеозапису (недостовірного, з порушення у часі, часткового та неповного (вирізаного); заяву № 86/24 від 05.03.2024 р., з додатками на 2-х аркушах, про зобов?язання відповідача надати суду достовірну, повну та належну інформацію; письмові заперечення від 24.04.2024 р. з додатками на 20-ти аркушах - на неналежний відеозапис (недостовірний, з порушення у часі, частковий, неповний (вирізаний) відповідачки ОСОБА_2 , що є порушенням вимог ЦПК України та привело до ухвалення судом незаконного та необ?єктивного рішення.

Зазначала, що судом першої інстанції незаконно: не задоволено відшкодування моральної шкоди в повному обсязі з обох відповідачів, не задоволено суми втраченого

заробітку в повному обсязі (суму неотриманих доходів для самозайнятої особи); не розглянуто питання «Щодо стягнення 3% річних, індексу інфляції та пені», так як всі необхідні докази були надані суду позивачем; не розглянув питання «Щодо шкоди, заподіяної життю, здоров?ю, і втраченого доходу внаслідок втрати працездатності»; не було розглянуто судом багато і інших питань, які зазначені в позовній заяві (разом із наданими документальними доказами).

Вважала, що суд першої інстанції порушив вимоги та принципи ЦПК щодо змагальності процесу. Враховуючи викладене, вважала, що свої доводи переконливими та підтверджуються вищевказаними численними документальними доказами, наданими позивачем.

Позиція інших учасників справи

Не погодившись з вимогами та доводами апеляційної скарги представник ПАТ «Страхова Група «ТАС» звернувся з відзивом на апеляційну скаргу відповідно до якої просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В обґрунтування відзиву зазначав, що згідно законодавства, якщо страховик відшкодовує оцінену шкоду, визначену автотоварознавчим дослідженням, як вартість відновлюваного ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, на рахунок потерпілої особи на рахунок. На підставі вищевикладеного АТ «СГ «ТАС» (приватне) здійснило виплату страхового відшкодування ОСОБА_1 у повному обсязі у розмірі 71101,89 грн., про що Позивач не заперечує у своїй позовній заяві.

Зазначали, що позивачка - не надавала суду будь-яких належних та допустимих документальних доказів, що на проведення відновлювального ремонту автомобіля вона витратила грошові кошти саме у розмірі 108489,73 грн.».

Вважали, що судом першої інстанції встановлено та проаналізовано те, що у частині позовних вимог до страховика ПрАТ «СГ «ТАС» щодо стягнення витрат на лікування 1549,32 грн. не підтверджено документально відповідним закладом охорони здоров?я, як це передбачено законом, а саме, листами - призначення лікаря.

Щодо явки сторін.

Сторони були сповіщені належним чином про дату, час та місце судового засідання, в судове засідання з`явилась ОСОБА_1 , яка надала суду свої пояснення, інші учасники справи до судового засідання не з`явились, що не перешкоджає апеляційному перегляду.

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Колегія суддів вважає, що таким вимогам закону, оскаржене рішення відповідає в повній мірі, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду – є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частин першої - третьої стаття 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

Відповідно до частин другої та п`ятої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Статтею 1188 ЦК України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:

1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;

2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;

3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Згідно ст. 22 ЦК України – особа, який завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами статті 979 ЦК України передбачено – за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Положеннями частини другої статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

З огляду на частину другу статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягає відшкодуванню, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на час розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно з пунктом 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 р. №142/5/2092 (далі -Методика), вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнав власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі - КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнав чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

ЄСПЛ неодноразово вказував, що згідно його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 ЕКПЛ зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення - його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтовування рішення – може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України» п. 58 рішення від 10.02.2010 р.).

Судовою колегією встановлено, що 24.12.2019 р. о 08:35 год., ОСОБА_2 , керуючи власним автомобілем марки «Nissan QASHQAI», номерний знак НОМЕР_1 , при виїзді з вул. Ковальського на нерегульоване перехрестя з вул. Л. Толстого в м. Одесі, порушила вимоги п. 16.11 ПДР України, не надала перевагу в русі, керованому позивачкою та належному їй, автомобілю марки «RENAULT CAPTUR», номерний знак НОМЕР_2 , що призвело до зіткнення та механічного пошкодження автомобілів.

Крім того, під час ДТП позивачці були заподіяні тілесні ушкодження, які призвели до тимчасової втрати нею працездатності з 26.12.2019 р. по 17.01.2020 р., що підтверджено листками непрацездатності, оригінали яких були оглянуті в судовому засіданні, довідкою медичного закладу, медичною карткою амбулаторного хворого (т. 1, а.с. 41-48).

Вина ОСОБА_2 в порушенні ПДР, внаслідок чого сталася ДТП, підтверджена постановою Приморського райсуду м. Одеси від 18.03.2020 р. про притягнення її до адміністративної відповідальності і не оспорюється представницею відповідачки (т. 1, а.с. 68).

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована в ПрАТ «СГ «ТАС» і при цьому страхова сума згідно полісу обов`язкового страхування встановлена за шкоду, завдану здоров?ю у розмірі 200000 грн., а за шкоду, завдану майну потерпілого – 100000 грн. (т. 1, а.с. 19).

Позивач своєчасно звернулась до страховика та повідомила про страховий випадок.

Статтею 9 Закону №1961- ІV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

Згідно зі ст. 22 Закону № 1961- ІV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 23 закону №1961- ІV встановлено, що шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є:

шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого;

шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим;

шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим;

моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Відповідно до ст. 24 зазначеного вище Закону, у зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.

Витрати, пов`язані з лікуванням потерпілого в іноземній державі, відшкодовуються, якщо лікування було узгоджено з особою, яка має здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату).

Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення - мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров`я.

Страховиком (у випадках, передбачених п.п. «г» і «ґ» п. 41.1 та п.п. «в» п. 41.2 ст. 41 Закону) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю (стаття 26 Закону № 1961- ІV).

У зв?язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов?язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки (стаття 29 Закону №1961- ІV).

Страховик зобов?язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування. Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов?язаний направити свого представника (працівника або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків. Якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) не з`явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов?язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження) (стаття 34 Закону №1961- ІV).

Відповідно до ст. 36 зазначеного вище Закону, страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв?язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов?язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна;

Позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з:

- ОСОБА_2 – майнової шкоди 8489,73 коп. – вартість відновлювального ремонту автомобіля; витрат на оплату банківських послуг 255,59 грн.; 314 грн. – вартість поштових відправлень, з яких 116 грн. – вартість поштового направлення позову до суду і 198 грн. – вартість поштових відправлень відповідачам доповнень та уточнень позову; 4544,83 грн. – 3% річних та інфляційні втрати за прострочення виконання забов?язання щодо відшкодування майнової шкоди (705,55 грн. – 3% річних + 3839,22 грн. – інфляційні втрати); банківської комісії 255,59 грн. при оплаті судового збору;

- ПрАТ «СГ «ТАС» - страхового відшкодування 28898,11 грн.; 15470,09 грн – 3% річних за прострочення виконання зобов`язання щодо відшкодування збитків, інфляційні втрати та штрафні санкції від простроченої суми майнової шкоди за відновлювальний ремонт автомобіля 28898,11 грн. суд вважає необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Після звернення позивачки до страховика, на замовлення останнього та на виконання вимог ст. ст. 34-36 Закону №1961-ІV 17.01.2020 р. був проведений огляд автомобіля позивачки та складено експертний висновок, відповідно до якого сума матеріального збитку пошкодженням автомобіля позивачки складає 71101,89 грн. Зазначена сума страхового відшкодування була виплачена страховиком позивачці (т. 1, а.с. 126-151).

Висновок експерта від 17.01.2020 р., складений на підставі обстеження автомобіля через незначний час після ДТП, на думку суду відповідає вимогам ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», а також положенням Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України і Фонду державного майна України від 24.11.2003 р. №142/5/1159, а тому приймається до уваги судом, як належний та допустимий доказ.

В той же час, висновок експерта авто-товарознавчої експертизи від 02.07.2020 р., згідно якого вартість матеріального збитку, завданого позивачці пошкодженням її автомобіля, становить 108489,73 грн., складеного на замовлення позивачки після спливу 6 місяців з дня ДТП, на думку суду - не відповідає вимогам п. 4.4 зазначеної вище Методики товарознавчої експертизи, не містить акту огляду автомобіля і крім того, на час дослідження автомобіль знаходився у частково розібраному стані (т. 1 а.с. 20-40).

Отже, будь-яких належних та допустимих доказів на спростування висновку експерта від 17.01.2020 р. - позивачка суду не надала, і відповідне клопотання перед судом про призначення судової експертизи не заявляла.

Крім того, позивачка - не надала суду будь-яких належних та допустимих документальних доказів, що на проведення відновлювального ремонту автомобіля вона витратила грошові кошти саме у розмірі 108489,73 грн.

У зв`язку з тим, що судом не приймався до уваги висновок авто-товарознавчої експертизи від 02.07.2020 р., проведеної на замовлення позивачки до звернення з позовом до суду, тому суд першої інстанції вірно вважав недоведеною ту обставину, що розмір заподіяної позивачці пошкодженням її автомобіля становить саме -108489,73 грн., і відповідно є необґрунтованими і не підлягають задоволенню позовні вимоги до ОСОБА_2 в частині стягнення вартості проведення експертизи – 3500 грн.

Суд першої інстанції вірно вважав необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині стягнення 22500 грн. за оплату автостоянки за 30 місяців, тобто за період з 01.01.2020 р. по 30.06.2022 р., оскільки ці витрати позивачки - не підтверджені відповідними платіжними документами, договором з автостоянкою про надання послуг, а довідка адміністрації автостоянки «Варна» від 20.12.2022 р., на думку суду, не містить відповідних реквізитів – штампу, печатки, що ставить під сумнів легальність її існування як платника податків, надання послуг та отримання доходів за ці послуги. Крім того, вірно вважались сумнівними, на думку суду першої інстанції, зазначені у довідці відомості про те, що автомобіль позивачки не знаходився на автостоянці протягом 30 місяців у зв`язку з його ремонтом (т. 1, а.с. 87).

Також, суд першої інстанції вірно вважав, що частково підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 до ПрАТ «СГ «ТАС» в частині стягнення суми неотриманих доходів самозайнятої особи (адвоката) 255365 грн. з наступних підстав.

Статтею 25 Закону № 1961- ІV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв?язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров`я час втрати працездатності. Доходи потерпілого оцінюються в таких розмірах: для працюючої особи (особи, яка працює за трудовим договором) - неотримана середня заробітна плата, обчислена відповідно до норм законодавства України про працю; для особи, яка забезпечує себе роботою самостійно, - неотримані доходи, які обчислюються як різниця між доходом за попередній (до дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік та доходом, отриманим у тому календарному році, коли особа була тимчасово непрацездатною; для непрацюючої повнолітньої особи - допомога у розмірі, не меншому мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством.

Якщо особа була в зазначеному статусі менше вказаних розрахункових термінів, то до уваги береться середньомісячний доход з розрахунку суми сукупного доходу такої особи за попередній до настання страхового випадку календарний рік та доход протягом фактичного терміну (повні місяці) перебування особи в зазначеному статусі.

Позивачка дійсно є адвокатом (т. 1, а.с. 70).

Однак грошові доходи вона отримувала - не як самозайнята особа на підставі індивідуальних договорів про надання правничої допомоги, а від центрів надання безоплатної вторинної правової допомоги згідно контрактів (договорів), за якими прийняла зобов`язання надавати безоплатну вторинну правову допомогу якісно в повному обсязі та у визначені строки, а центр, в свою чергу, зобов`язався надавати доручення для підтвердження повноважень адвоката, забезпечувати надання у користування в приміщенні центру обладнання та інших матеріально-технічних засобів, ще необідні для належного надання адвокатом безоплатної вторинної правової допомоги, ознайомлювати адвоката з регламентом центру та стандартами якості надання безоплатної правової допомоги, здійснювати оплату послуг адвоката та відшкодовувати витрати адвоката, пов`язані з наданням ним безоплатної вторинної правової допомоги (т. 1, а.с. 71-74, 190-200).

Відповідно до ч. 3 ст. 21 КЗпП України - контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

4 січня 2019 року позивачка уклала контракти про надання безоплатної вторинної правової допомоги на постійній основі з Другим Одеським місцевим центром з надання БВПД і Третім Одеським місцевим центром з надання БВПД (т. 1, а.с. 190-191).

Таким чином, укладені ОСОБА_1 контракти (договори) з центрами з надання БВПД були і є трудовими договорами, а тому, начебто неотримана позивачкою заробітна плата за час втрати працездатності від центрів надання безоплатної вторинної правової допомоги - повинна бути обчислена відповідно до норм законодавства України про працю, зокрема, згідно до затвердженого Постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 р. Порядку обчислення середньої заробітної плати, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Оскільки подія ДТП мала місце 24.12.2019 р. - неотримана позивачкою заробітна плата має бути обчислена виходячи за жовтень та листопад 2019 р. Однак будь-яких належних і допустимих документальних доказів про розмір отриманої оплати за 2019 рік від зазначених вище центрів з надання БВПД позивачка суду не надала, а по суті - приховала від суду ці відомості.

При цьому, позивачкою було надано суду довідки про отримання нею заробітної плати від ЦБВПД за 2018,2020 р.р.

Згідно лікарняних листів, оригінали яких були надані позивачкою та оглянуті судом, випливає, що позивачка втратила працездатність з 24.12.2019 р. по 17.01.2020 р., тобто протягом 18 робочих днів.

Таким чином, позивачка має право на відшкодування від страховика ПрАТ «СГ «ТАС» право на відшкодування втраченого заробітку за вказаний період, тобто за 18 робочих днів.

При визначенні суми втраченого заробітку, суд виходить з наданих позивачкою довідок Другого Одеського місцевого центру з надання БВПД і Третього Одеського місцевого центру з надання БВПД за 2020 рік (т. 1, а.с. 73-74).

Загальна сума отриманої заробітної плати позивачкою за 2020 рік становила – 164119,58 грн. (161145,11 грн. + 2974,47 грн.).

Середньомісячна заробітна плата позивачки за 2020 р. становила – 13676,63 грн. (164119,58 грн. : 12 місяців).

Заробітна плата позивачка за 1 робочий день становила - 621,66 грн. (13676,63 грн. : 22 робочих днів в місяці).

Таким чином, за 18 робочих днів, на користь позивачки підлягають стягненню зі страховика ПрАТ «СГ «ТАС» втрачений заробіток в розмірі – 11189,97 грн. (621,66 Х 18 днів).

Безпідставними є позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення зі страховика втраченого заробітку за весь рік, а не за час тимчасової втрати працездатності з 26.12.2019 р. по 17.01.2020 р., як встановлено наведеними вище положеннями ст. 25 Закону № 1961- ІV.

Будь-яких допустимих доказів згідно зі ст. ст. 22-24 закону №1961- ІV на підтвердження позовних вимог до страховика в частині стягнення 70000 грн. за шкоду, заподіяну здоров`ю - позивачка суду не надала, а тому, у суду відсутні правові підстави для їх задоволення.

У частині позовних вимог до страховика ПрАТ «СГ «ТАС» щодо стягнення витрат на лікування 1549,32 грн. - слід відмовити за необґрунтованістю вказаної вимоги з урахуванням приписів ст. 24 Закону № 1961-ІV за відсутністю підтверджених документально відповідним закладом охорони здоров`я, як це передбачено вказаною статтею Закону, а саме, листів – призначення лікаря.

При цьому суд першої інстанції вірно не приймав до уваги:

-2 квитанції аптеки №1 на 167 грн. і 131 грн. тому, що придбання лікарських засобів відбулося 30.04.2020 р., тобто значно пізніше події, яка сталася 24.12.2019 р.:

- квитанцію про сплату благодійної допомоги на суму 100 грн., оскільки ці витрати не мають ніякого відношення до ДТП та були сплачені позивачкою добровільно і без відповідного документального доказу.

Щодо інших ліків, то на чеках, наданих позивачкою неможливо встановити їхню дату та найменування ліків без призначення лікаря (т. 2, а.с. 104).

Також не приймав суд до уваги акт про надання медичних послуг від 13.01.2020 р. – ультразвукового дослідження лівого суглоба на суму 270 грн. тому, що фактична оплата цієї суми не підтверджена належними документами ФОП ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 182).

Вірно зазначалось судом першої інстанції, що оскільки неможливо вирішити позовні вимоги про стягнення вартості лікування, а тому неможливо вирішити і позовні вимоги в частині стягнення зі страховика моральної шкоди за шкоду, заподіяну здоров`ю – 180000 грн.

Щодо стягнення з відповідачки ОСОБА_4 моральної шкоди 180000 грн., суд першої інстанції вірно зазначав наступне.

Внаслідок ДТП з вини ОСОБА_4 позивачці були заподіяні тілесні ушкодження, вона тимчасово втратила працездатність, був пошкоджений її автомобіль, вона тимчасово втратила можливість використовувати автомобіль за призначенням, що потягло вимушені зміни у її житті, тобто їй були заподіяні фізична біль та душевні страждання. Враховуючи характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань позивачки, їх тривалість, виходячи з вимог розумності і справедливості, що розмір відшкодування моральної шкоди не повинен призводити до безпідставного збагачення потерпілого, а має компенсувати йому перенесені моральні й фізичні страждання та тяжкість вимушених змін у житті, зумовлених отриманням у результаті ДТП тілесних ушкоджень та пошкодження майна, суд вважає, що з ОСОБА_4 на користь позивачки підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 20000 грн., яку суд вважає достатньою та обґрунтованою, а в іншій частині позовні вимоги до ОСОБА_4 про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Також суд першої інстанції вірно вважав безпідставною заяву представника ПрАТ «СГ «ТАС» та представниці відповідачки ОСОБА_2 адвоката Юрченко В.В. про те, що ОСОБА_1 пропустила строк позовної давності при подачі позову до суду, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки ДТП сталася 24.12.2019 р., а позов до суду поштою позивач надіслала 23.12.2022 р. згідно копії поштової квитанції від 23.12.2022 р., долучений до матеріалів справи, оригінал якої був оглянутий в судовому засіданні, а до суду, позов з додатками надійшов 27.12.2022 р., у зв?язку з чим, на думку суду, первісний позов поданий позивачкою до суду в межах строків позовної давності (т. 1, а.с. 182 оборот аркуша).

Враховуючи вищевикладене, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним, всебічним, повним, об?єктивним, справедливим та таким, що надає обґрунтовано оцінку кожному доводу позовної заяви.

Доводи апеляційної скарги, що скаржниця вважала оскаржуване рішення незаконним, одностороннім, неповним, необ?єктивним, несправедливим, порушено право сторони «бути вислуханою» як передумови того, що вона була «почута», не додержано обов`язку провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих позивачем, апеляційний суд вважає не слушними, у зв`язку із вище дослідженими матеріалами справи та вивченням оскаржуваного рішення, судовою колегією було встановлено, що судом першої інстанції надано належного обґрунтування кожному доводу та доказу наданого позивачкою, а тому такі доводи скаржниці є лише припущеннями, не підтвердженими належними доказами.

Щодо доводів апеляційної скарги, що судом першої інстанції незаконно обмежено сторони у часі (в тому числі і позивача) на виступ у судових дебатах (які тривали біля 2-х-3-х хвилин), апеляційний суд вважає не слушними, так як тривалість судових дебатів не має чітко встановленого законом терміну і визначається головуючим суддею з урахуванням думки учасників справи, але не повинна виходити за розумні межі для викладення позицій. Суд може обмежувати виступи, якщо промовист виходить за рамки справи, повторюється або істотно перевищує відведений час.

Стосовно доводів апеляційної скарги, що судом першої інстанції проігноровано її письмові заяви, подані докази позивачкою, апеляційний суд вважає необґрунтовані належним чином з огляду на вище досліджені матеріали справи, а саме наявні подані позивачкою заяви і докази та оскаржуване рішення в якому судом першої інстанції повно і всебічно оцінено обґрунтування великої кількості доводів позовної заяви (т.2 а.с.184-191), а тому апеляційний суд вважає, що такі доводи не спростовують мотивів з яких виходив суд при ухваленні оскаржуваного рішення.

Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції незаконно: не задоволено відшкодування моральної шкоди в повному обсязі з обох відповідачів, не задоволено суми втраченого заробітку в повному обсязі (суму неотриманих доходів для самозайнятої особи); не розглянуто питання «Щодо стягнення 3% річних, індексу інфляції та пені», так як всі необхідні докази були надані суду позивачем; не розглянув питання «Щодо шкоди, заподіяної життю, здоров?ю, і втраченого доходу внаслідок втрати працездатності»; не було розглянуто судом багато і інших питань, які зазначені в позовній заяві (разом із наданими документальними доказами), судова колегія вважає такими, що є необ`єктивною критикою судового рішення з боку суб`єктивної позиції скаржника, які не спростовують мотивів з яких виходив суд першої інстанції, за своїм характером є припущеннями.

Щодо доводів апеляційної скарги, що суд першої інстанції порушив вимоги та принципи ЦПК щодо змагальності процесу, а її доводи є переконливими та підтверджуються вищевказаними численними документальними доказами, наданими позивачем, не заслуговують на задоволення так як не спростовують вірних висновків зроблених судом першої інстанції за результатом дослідження поданих аргументів і доказів позивачем. Крім того, за результатом апеляційного перегляду не встановлено жодних процесуальних порушень допущених судом першої інстанції з огляду на вище досліджене.

Інші доводи апелянта є викладенням своєї позиції та не є критикою судового рішення по суті.

Дослідивши матеріали справи та наявні у справі докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, взявши до уваги позицію учасників судового розгляду справи викладену у процесуальних документах, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, вирішуючи позов у межах заявлених вимог, з урахуванням принципів розумності, справедливості та виваженості, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, судова колегія приходить до висновку про відсутність обґрунтованих підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 лютого 2025 року -залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді М.В. Назарова

В.А. Коновалова