Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №521/18347/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4892/26

Справа № 521/18347/24

Головуючий у першій інстанції Маркарова С.В.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Назарової М.В. (суддя-доповідач), Коновалової В.А., Кострицького В.В.,

учасники справи: позивач – Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК», відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2025 року, ухвалене Хаджибейським районним судом м. Одеси у складі: судді Маркарової С.В. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2024 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду з вказаним позовом, в кому просило стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № б/н від 12.06.2017 у розмірі 60563,65 грн станом на 07.10.2024, що складається з: 56530,55 грн – заборгованість за тілом кредита, 4033,10 грн – заборгованість за простроченими відсотками та судовий збір.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Анкету-заяву № б/н від 12.06.2017 та приєднався до Умов та правил надання банківських послуг саме в тій редакції, що діяла на дату підписання та розміщена на сайті банку. На підставі вказаної анкети-заяви відповідачу відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку, на яку було встановлено початковий кредитний ліміт, який в подальшому збільшився до 14000 грн, що підтверджується Випискою по рахунку. Для отримання доступу до рахунку та використання кредитного ліміту відповідач отримав кредитну картку № НОМЕР_1 , строк дії – 04/21, тип –Універсальна.

Відповідач після отримання картки за умовами укладеного з Банком договору здійснив дії щодо її активації, користувався карткою, а також отримував кредитні кошти з власної ініціативи, що свідчить про укладення сторонами кредитного договору.

Після спливу строку дії першої картки відповідачем для можливості користування рахунком додатково отримано картку № НОМЕР_2 , строк дії – 10/20, тип – Універсальна GOLD. В процесі користування рахунком відбулася зміна відсоткової ставки на 40,8% річних.

Банк свої зобов`язання за Договором виконав в повному обсязі, проте відповідач, всупереч ст. 509, 526, 1054 ЦК України, зобов`язання за кредитним договором не виконав.

У зв`язку з чим станом на 07.10.2024 утворилась заборгованість у сумі 84220,25 грн, яка складається з 56530,55 грн - заборгованість за тілом кредита, 4033,10 грн – заборгованість за простроченими відсотками, 23656,60 – заборгованість за відсотками згідно ст. 625 ЦК України.

Оскільки кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості, то заборгованість відповідача становить 60563,65 грн, яка складається з: 56530,55 грн – заборгованість за кредитом, 4033,10 грн – заборгованість за процентами за користування кредитом.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог та закрити провадження по справі.

Вказував, що з позивачем не укладав жодних договорів, позивачем пропущений 3-річний строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову. У анкеті-заяві розмір наданого кредитного ліміту не вказано, процентна ставка не зазначена, відсутні умови договору про строки повернення коштів. Зазначає, що розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, а отже не є належним доказом існування боргу.

Рішенням Хаджибейського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2025 року позов АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» кредитну заборгованість у сумі 60563,65 грн та судовий збір у розмірі 3028 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи.

Доводами апеляційної скарги є те, що позивачем не надано належних пояснень щодо формування заборгованості за кредитним договором № б/н від 12 червня 2017 року в розмірі 56530 грн 55 коп., зокрема щодо нарахування процентів і комісії. Скаржник вважає, що банк вводить суд в оману та надає недостовірну інформацію, оскільки, згідно з банківською випискою, нараховано додаткові платежі, а саме пеню в розмірі 30002 грн 38 коп, проценти — 31827 грн 76 коп, комісію — 260 грн, що, на його думку, свідчить про фактичне збільшення банком тіла кредиту.

Зазначає, що надані позивачем виписка за картковим рахунком та розрахунок заборгованості складені працівниками банку й відображають односторонні арифметичні розрахунки кредитора, а тому не можуть самі по собі підтверджувати безспірність заявленого розміру заборгованості.

Крім того, скаржник звертає увагу, що єдиним документом, наданим у додатках до позовної заяви, з яким він дійсно ознайомлений, є анкета-заява про приєднання до банківських послуг, водночас цей документ не містить відомостей про конкретні умови кредитування, тарифи, погоджену суму кредиту та процентну ставку. Також стверджує, що підпис на анкеті-заяві виконано не власноруч, а, ймовірно, за допомогою планшета, у зв`язку із чим висловлює сумнів щодо можливості використання збереженого банком зразка підпису для підтвердження погодження відповідачем інших документів, з якими його не було ознайомлено.

Також вказує, що позивачем не надано належних доказів зарахування кредитних коштів на картковий рахунок відповідача. Умови та Правила надання банківських послуг відповідачем не підписувалися, а позивачем не доведено, що саме редакція цих Умов та Правил, на яку він посилається, була складовою укладеного договору, була доведена до відома відповідача та погоджена ним під час підписання анкети-заяви.

У відзиві на апеляційну скаргу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в особі свого представника Пучкової Л.А. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення без змін.

Зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про укладення кредитного договору, дослідивши наявну в матеріалах справи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 12 червня 2017 року. На думку представника банку, договір укладено в електронній формі шляхом підписання відповідачем анкети-заяви та приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, розміщених на сайті банку, на умовах строковості, зворотності та платності. Вважає, що під час укладення договору було дотримано вимоги щодо волевиявлення сторін, надання пропозиції та її прийняття, а також інформаційної прозорості умов кредитування.

Вказує, що факт надання кредитних коштів підтверджується випискою за картковим рахунком та розрахунком заборгованості, наданими разом із позовною заявою. При цьому банківська виписка є первинним документом, що відображає рух коштів за рахунком, тоді як розрахунок заборгованості має інформаційний характер і відображає стан заборгованості та здійснених нарахувань за відповідний період. На переконання представника банку, зазначені докази підтверджують виконання банком своїх зобов`язань щодо надання кредитних коштів.

Щодо доводів апеляційної скарги про нарахування комісії зазначає, що банк не заявляв вимог про її стягнення, а позовні вимоги стосуються лише заборгованості за тілом кредиту та простроченими процентами. Пояснює, що заборгованість за тілом кредиту сформувалася внаслідок здійснення відповідачем особистих витрат, зокрема розрахунків у торговельно-сервісній мережі, оплати послуг таксі, зняття готівки та інших операцій, а також погашення нарахувань за кредитом за рахунок кредитного ліміту відповідно до пункту 2.1.1.3 Умов та Правил надання банківських послуг у редакції, чинній у серпні 2019 року.

Крім того, представник банку посилається на виписку за картковим рахунком, з якої вбачається, що відповідачу було видано платіжну картку, відкрито картковий рахунок та встановлено кредитний ліміт. За твердженням банку, відповідач тривалий час користувався кредитними коштами, знімав готівку, здійснював перекази, поповнював мобільний телефон, розраховувався в торговельно-сервісній мережі, а також повертав отримані кошти та сплачував проценти за користування кредитом.

На думку представника банку, наведені обставини свідчать про обізнаність відповідача з умовами кредитування та спростовують його доводи щодо невідомості процентної ставки, строків повернення кредиту й розміру кредитного ліміту. Вважає, що посилання відповідача на необізнаність з умовами кредитування після тривалого користування кредитною карткою є суперечливою поведінкою, яка не узгоджується з принципом добросовісності учасників цивільних правовідносин.

Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення заборгованості у розмірі 60563,65 грн, тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України.

Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що факт отримання відповідачем кредитних коштів підтверджується наданою позивачем банківською випискою, а укладення кредитного договору та його умови відповідачем не оспорювалися. Розмір заборгованості в сумі 60563 грн 65 коп підтверджується наданими позивачем розрахунком заборгованості та банківською випискою, тоді як відповідач не надав доказів на спростування зазначеного розрахунку, контррозрахунку заборгованості або доказів належного виконання зобов`язань за договором. Враховуючи обов`язковість договору для сторін та відсутність доказів недобросовісної поведінки кредитора чи правових підстав для зменшення нарахованих процентів, суд дійшов висновку про доведеність позовних вимог та наявність підстав для стягнення заборгованості в повному обсязі.

Судом встановлено, що 12.06.2017 між сторонами укладений кредитний договір № б/н.

Договір укладений в електронній формі шляхом підписання відповідачем Анкети-заяви та приєднання до Умов та правил банківських послуг на сайті банку на умовах строковості, зворотності, платності.

Спеціальним платіжним засобом за договором є платіжна картка відповідача.

Зі змісту заяви-анкети, умов та правил банківських послуг банку вбачається, що умови укладання електронного договору дотримані, зокрема, наявна згода сторін, пропозиція та прийняття, інформаційна прозорість.

Інформація надана позичальнику з дотриманням вимог законодавства України та забезпечує правильне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав`язування її придбання.

Для укладення договору відповідачем активно використаний алгоритм послідовних дій на сайті банку із встановленням його особи та наданням відповідачем особистих даних.

Умови договору є чіткими, зрозумілими та доступними для обох сторін.

Відповідач ознайомлений зі схемою кредитування, погодився із нею.

Договір підписаний відповідачем, що свідчить про адаптування договору до потреб та фінансового стану останнього.

Підписавши спірний кредитний договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором, відповідач отримав свій примірник електронного договору у формі, яка унеможливлює зміну його змісту та має можливість в будь-який час самостійно знайомитись з текстом укладеного спірного договору на сайті товариства в особистому кабінеті.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У справі, що переглядається, вбачається, що 12 червня 2017 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву № б/н про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (а.с. 43)

Зазначена анкета-заява містить паспортні дані відповідача, відомості про місце його проживання та іншу особисту інформацію, що дає змогу ідентифікувати особу заявника.

Крім того, з наданої банком виписки за картковим рахунком убачається, що після отримання платіжних карток відповідач неодноразово здійснював операції з використанням кредитних коштів, зокрема знімав готівку, переказував кошти, оплачував товари та послуги, а також частково погашав кредитну заборгованість,

Таким чином, наведені обставини у їх сукупності свідчать про те, що між сторонами виникли договірні правовідносини щодо надання та повернення кредитних коштів.

Водночас доводи скаржника щодо неукладення кредитного договору є суперечливими, оскільки, заперечуючи факт погодження умов кредитування, він водночас посилається на конкретні суми нарахованих процентів, пені та комісії, а також на збільшення тіла кредиту, тобто фактично аналізує умови кредитування та рух коштів за рахунком.

Колегія суддів погоджується з доводами скаржника в частині недоведеності погодження сторонами Умов та Правил надання банківських послуг, зокрема в частині визначення розміру процентної ставки за користування кредитними коштами та стягнення відсотків у сумі 4033,10 грн.

На підтвердження погодження сторонами умов щодо сплати процентів позивач надав роздруківку витягу з «Умов та правил надання банківських послуг», проте із зазначених положень Умов та правил неможливо встановити, який саме розмір та порядок нарахування відсотків було встановлено при укладанні кредитного договору.

Крім того, АТ КБ «Приватбанк» не надав суду доказів на підтвердження того, який саме з тарифів, зазначених у Витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», було погоджено сторонами під час укладання кредитного договору.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14) та зроблено висновок, що «у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статтей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування».

У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

В заяві позичальника від 12.06.2017 процентна ставка не зазначена.

У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Вимог про стягнення сум за прострочення виконання грошового зобов`язання на підставі статті 625 ЦК України позивач не пред`явив.

Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредитута Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимоги, передбачені частиною другою статті 11 Закону «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору».

Суд першої інстанції наведених обставин належним чином не врахував, не перевірив наявності доказів погодження сторонами розміру процентної ставки та, попри відсутність належних і допустимих доказів на підтвердження відповідних умов кредитування, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення процентів.

Так, згідно з виписки за договором № б/н за період з 26.04.2017 року позивачем здійснювалося списання відсотків за використання кредитного ліміту: 01.05.2018 – 985,54 грн, 01.06.2018 – 651,82 грн, 01.07.2018 – 716,76 грн, 01.08.2018 – 1693,41 грн, 01.09.2018 – 1971,48 грн, 01.10.2018 – 2152,25 грн, що загалом становить 8171,26 грн.

Отже, оскільки позивач не довів погодження сторонами умов щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, сума нарахованих списань за процентами у розмірі 8171,26 грн підлягає виключенню із загального розміру заборгованості, визначеного судом першої інстанції.

Крім того, з виписки за договором № б/н за період з 26 квітня 2017 року до 08 жовтня 2024 року вбачається, що банк здійснював нарахування пені у сумі 32189,84 грн: 01.11.2018 – 2357,98 грн; 01.12.2018 – 2187,46 грн; 01.01.2019 – 2355,77 грн; 01.02.2019 – 2516,03 грн; 01.03.2019 – 2435,16 грн; 01.04.2019 – 2869,98 грн; 01.05.2019 – 2975,40 грн; 01.06.2019 – 3286,93 грн; 01.07.2019 – 3407,70 грн; 01.08.2019 – 3764,33 грн; 01.09.2019 – 4033,10 грн.

Також відповідно до зазначеної виписки банк нараховував комісію у сумі 200 грн: 12.04.2018 – 20 грн; 12.05.2018– 20 грн; 12.06.2018 – 20 грн; 12.07.2018 – 20 грн; 12.08.2018 – 20 грн; 12.09.2018 – 20 грн; 12.10.2018 – 20 грн; 12.11.2018 – 20 грн; 12.12.2018 – 20 грн; 12.01.2019 – 20 грн.

Водночас із виписки за договором № б/н убачається, що зазначені суми пені та комісії були відображені банком у русі коштів за рахунком і включені до загального розміру заборгованості, зокрема до складової, визначеної як тіло кредиту, на що слушно посилається скаржник.

Отже, під час визначення розміру заборгованості за тілом кредиту необхідно врахувати, що зазначені суми за своєю правовою природою не є кредитними коштами, наданими позичальнику.

Разом із тим, окремих позовних вимог про стягнення пені та комісії позивач не заявляв, а тому колегія суддів не вирішує питання про правомірність їх нарахування та стягнення як самостійних платежів.

Включення зазначених сум пені та комісії до тіла кредиту призвело до штучного збільшення основної заборгованості, а тому такі суми підлягають виключенню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно встановив факт укладення кредитного договору між сторонами, проте не врахував недоведеність погодження сторонами умов щодо розміру процентів за користування кредитними коштами, а також безпідставне включення нарахованої пені та комісії до складу заборгованості за тілом кредиту, тому загальний розмір заборгованості складає 20002,55 грн, який підлягає стягненню з відповідача (60536,65 грн – 8171,26 (відсотки) - 32189,84 грн (пеня) - 200 (комісія)).

Відповідно до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За положеннями ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду - змінити, зменшивши суму заборгованості за кредитним договором № б/н від 12.06.2017 року з 60563,65 грн до 20002,55 гривень.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 3028 грн, відповідачем за подання апеляційної скарги – 4542 грн.

З огляду на те, що апеляційним судом у цій справі змінюється рішення суду, позов задовольняється частково, що складає 33% від загальної ціни позову (20002,55*100%/60563,65), апеляційна скарга задовольняється частково, що складає 67%, то з відповідача на користь позивача за подання позовної заяви до стягнення належить 999,24 грн (3028*33%), а з позивача на користь відповідача за подання апеляційної скарги підлягає стягненню 3043,14 грн (4542*67%), тому шляхом взаємозарахування з позивача на користь відповідача належить до стягнення 2043,9 грн (3043,14-999,24).

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2025 року змінити, зменшивши розмір стягнутої з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» заборгованості за кредитним договором № б/н від 12.06.2017 року з 60563,65 грн до 20002,55 гривень.

Рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2025 року в частині судового збору скасувати.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» (ЄДРПОУ 14360570, адреса: вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпро) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 2043,9 гртвень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Дата складення повного тексту постанови – 13 жовтня 2026 року

Судді: М.В. Назарова

В.А. Коновалова

В.В. Кострицький