Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №946/3896/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/2399/26

Справа № 946/3896/25

Головуючий у першій інстанції Бортейчук Ю. Ю.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Назарової М.В. (суддя-доповідач), Коновалової В.А., Кострицького В.В.,

учасники справи: позивач – ОСОБА_1 , відповідачі -Головне управління Національної поліції в Одеській області, Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області в особі свого представника Дмитрієнко Каріни Вікторівни

на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 28 жовтня 2025 року, ухвалене Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області у складі: судді Бортейчука Ю.Ю. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просила стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 50000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги позивачка мотивує тим, що 09 вересня 2024 року у відношенні ОСОБА_1 старшим інспектором ЮП ВП Ізмаїльського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області капітаном поліції Богдановим В.В. було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД № 171018 від 09.09.2024 року, згідно з яким встановлено (нібито) факт ухилення від батьківських обов`язків ОСОБА_1 щодо виховання сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який 12.08.2024 приблизно о 19.00 год. (начебто) у АДРЕСА_1 вдарив палкою по спині малолітню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 184 КУпАП.

Вказаний протокол було направлено для розгляду до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області.

Постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23.10.2024 року у справі № 946/7567/24, яка набрала законної сили 05.11.2024, провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 184 КУпАП закрито за відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

За фактом незаконного складання у відношенні позивачки вищевказаного протоколу про адміністративне правопорушення позивачка через свого представника 26.11.2024 звернулася до Ізмаїльського РВП ГУ НП в Одеській області із заявою з проханням притягнути винних у порушенні її прав осіб до встановленої законом відповідальності.

У відповідь на вказане звернення Ізмаїльський РВП ГУ НП в Одеській області листом від 10.12.2024 № 65/9-С-1171/С-1183 повідомив, що для повного, об`єктивного та своєчасного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейськими дисциплінарною проступку за вказаними у зверненні представника Позивача фактами вирішується питання про призначення службового розслідування та створення дисциплінарної комісії.

У відповідь на адвокатський запит представника позивачки від 07.05.2025 про надання інформації щодо результатів службового розслідування та про надання копії висновку службового розслідування Ізмаїльський РВП ГУ НП в Одеській області листом від 09.05.2025 № 21526-2025 повідомив, що поліцейського, який склав вищезазначений протокол про адміністративне правопорушення, визнано винним у скоєнні дисциплінарного проступку, однак у зв`язку з діючим дисциплінарним стягненням та з огляду на положення частини 13 статті 19 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337-VІІІ, було обмежено раніше застосованим дисциплінарним стягненням.

Цим же листом Ізмаїльський РВП ГУ НП в Одеській області повідомив, що надання копії висновку службового розслідування суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема Закону України «Про захист персональних даних», у зв`язку наявними в ньому відомостями щодо персональних даних інших осіб.

Як вбачається з вищевказаного листа Ізмаїльського РВП ГУ НП в Одеській області від 09.05.2025 № 21526-2025, поліцейського, який склав вищезазначений протокол про адміністративне правопорушення у відношенні позивача, визнано винним у скоєнні дисциплінарного проступку, з чого вбачається протиправність дій працівника поліції.

Неправомірними діями щодо складання у відношенні Позивачки посадовою особою Ізмаїльського РВП ГУ НП в Одеській області протоколу про адміністративне правопорушення завдано позивачці моральну шкоду, яка виразилася в моральних стражданнях та переживаннях з приводу порушення її прав, порушенні душевної рівноваги та спокою, до зміни звичного укладу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для поновлення своїх прав.

Так, згідно складеного протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 171018 від 09.09.2024 позивачку було безпідставно звинувачено в ухиленні від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання її неповнолітнього сина ОСОБА_4 , що абсолютно не відповідає дійсності, і таким чином викликало у Позивача душевний дискомфорт та спричинило сильні переживання і моральні страждання з приводу таких неправомірних дій.

Позивач є внутрішньо переміщеною особою, перебувала в окупації в м. Херсон, що негативно вплинуло на її психоемоційний стан, тому додатковий негативний вплив на душевний стан Позивача внаслідок незаконних дій з боку посадової особи Ізмаїльського РВП ГУ НП в Одеській області викликали у Позивача сильні душевні страждання.

Для захисту від неправдивого звинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення Позивач була вимушена захищатися, а саме - шукати адвоката для представництва своїх інтересів, приймати участь у судовому засіданні, що призвело до зміни звичного укладу життя Позивача.

Оцінити перенесені позивачем моральні страждання важко, але сумою, яка б могла хоча б частково компенсувати їх для неї вважає 50000 гривень.

21.10.2025 Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області надіслало відзив на позовну заяву, в якому просило відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на недоведеність позивачкою обставин, на які вона посилалася як на підставу для відшкодування моральної шкоди.

Зокрема, відповідач зазначав, що позивачкою не надано належних доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди, її характеру та розміру, а також наявності вини ГУНП в Одеській області. На думку відповідача, позовна заява містить лише загальні твердження щодо предмета спору, без належного документального підтвердження наведених обставин (т. 1 а. с. 203–216).

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 28 жовтня 2025 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про відшкодування моральної шкоди - задоволено частково.

Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5000,00 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності.

Судовий збір віднесено за рахунок держави.

В апеляційній скарзі Головне управління Національної поліції в Одеській області в особі свого представника Дмитрієнко К.В. просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні апеляційної скарги відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що суд першої інстанції дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про незаконність дій працівника поліції та наявність підстав для відшкодування моральної шкоди.

Зазначає, що відносно ОСОБА_1 працівником поліції було складено протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог закону, однак рішення про накладення на неї адміністративного стягнення поліцейським не приймалося. Протокол про адміністративне правопорушення є процесуальним документом, який фіксує обставини можливого правопорушення, та сам по собі не є актом притягнення особи до адміністративної відповідальності. Остаточне рішення щодо наявності чи відсутності складу адміністративного правопорушення приймає суд.

На думку скаржника, сам факт складання протоколу, навіть у разі подальшого закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, не свідчить про протиправність дій працівника поліції та не є доказом заподіяння особі моральної шкоди. Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення суд перевіряє законність дій працівників поліції, повноту зібраних доказів та наявність у діях особи складу правопорушення.

Посилається на положення статті 247 КУпАП та зазначає, що закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення саме по собі не свідчить про протиправність дій поліцейського, а лише означає, що суд не встановив вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення.

Крім того, скаржник посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 712/7385/17, відповідно до якої дії щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення без прийняття рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжують для неї правових наслідків та окремо від постанови суду про притягнення до адміністративної відповідальності не оскаржуються.

Вважає, що суд першої інстанції, визнаючи дії працівника поліції незаконними, не врахував правову природу протоколу про адміністративне правопорушення та наведені правові висновки Верховного Суду.

Також скаржник зазначає, що накладення на працівника поліції дисциплінарного стягнення саме по собі не свідчить про незаконність його дій у цивільно-правовому розумінні, оскільки дисциплінарна відповідальність має іншу правову природу та спрямована на забезпечення службової дисципліни.

Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди скаржник посилається на статті 23, 1174, 1176 ЦК України та зазначає, що для виникнення обов`язку з її відшкодування необхідна наявність передбачених законом умов цивільно-правової відповідальності, зокрема протиправності поведінки, факту заподіяння шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, а також вини у випадках, коли така вина є необхідною умовою відповідальності.

При цьому зазначає, що КУпАП не передбачає стягнення моральної шкоди, а спеціальні підстави відповідальності, визначені частиною першою статті 1176 ЦК України, у цій справі відсутні, оскільки до ОСОБА_1 адміністративне стягнення не застосовувалося, а провадження у справі було закрито у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Протокол був лише процесуальним документом та не є актом застосування адміністративного стягнення.

Звертає увагу також на суперечливість висновків суду першої інстанції, який, з одного боку, зазначив про застосування у спірних правовідносинах загальних підстав відповідальності, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України, а з іншого — визнав саме закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України. На думку скаржника, такий висновок суперечить змісту наведеної норми, яка встановлює вичерпний перелік випадків, за яких виникає право на відшкодування шкоди на спеціальних підставах.

Крім того, скаржник вважає недоведеним сам факт заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди. Посилається на статтю 81 ЦПК України та зазначає, що позивачка не надала належних і допустимих доказів на підтвердження наявності моральних страждань, їх характеру, причинного зв`язку з діями працівників поліції та вини ГУНП в Одеській області.

Зазначає, що позивачка фактично обмежилася посиланнями на положення законодавства та загальними твердженнями щодо свого психологічного стану, не підтвердивши їх відповідними доказами. Також нею не надано доказів щодо зміни її життєвих зв`язків, стосунків з оточуючими особами чи інших негативних наслідків, які б свідчили про реальність та обсяг заявленої моральної шкоди.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_5 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення залишити без змін.

Вказує, що складання протоколу про адміністративне правопорушення є процесуальною дією, з якої розпочинається провадження у справі, а тому його складенню має передувати встановлення уповноваженою особою обставин, які свідчать про наявність події та складу адміністративного правопорушення, за відсутності належних доказів вчинення правопорушення складання протоколу є необґрунтованим та суперечить вимогам законності.

Зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД № 171018 від 09 вересня 2024 року за частиною першою статті 184 КУпАП щодо позивачки було складено без достатніх об`єктивних доказів. При цьому, як стверджує представник, фактично єдиними доказами, на які посилалася особа, що склала протокол, були заява ОСОБА_6 від 27 серпня 2024 року та її пояснення від 05 вересня 2024 року, які містили лише власну версію подій.

У зв`язку з цим вважає, що передбачених законом підстав для складання протоколу та направлення його на розгляд суду не існувало, а уповноваженій посадовій особі, з огляду на її службові повноваження, мало бути відомо про відсутність достатніх підстав для притягнення позивачки до адміністративної відповідальності.

Щодо заперечень відповідача стосовно відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», зазначає, що позивачка не посилалася на положення цього Закону як на правову підставу позову, натомість свої вимоги вона обґрунтовувала частиною третьою статті 19 Закону України «Про Національну поліцію», частиною першою статтей 1173, 1174 ЦК України, а не частиною першою статті 1176 ЦК України (т. 2 а.с. 45–48).

Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову в цій справі є вимога про відшкодування моральної шкоди у сумі 50000 грн, тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України.

Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 вказаної норми).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).

Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов`язковою. Проте, цими приписами встановлена обов`язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування, про що Велика Палата Верховного Суду деталізувала в окремих постановах.

Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади (тут і далі - йдеться також й про органи місцевого самоврядування, про що не зазначається з огляду на обставини цієї справи) у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України (близькі за змістом висновки у пункті 8.49.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21).

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.

Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - закон № 266/94-ВР) передбачено, що відповідно до правил цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.

Згідно зі статтею 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

1) постановлення виправдувального вироку суду;

1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;

4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Системне тлумачення зазначених норм свідчить про те, що особа має право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР та статті 1176 ЦК України лише за існування таких умов: шкода завдана особі визначеними у згаданих нормах державними органами (органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність; органами досудового розслідування; прокуратурою; судом); шкода завдана особі переліком рішень, дій чи бездіяльності посадових чи службових осіб таких органів.

У пунктах 102, 103 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24) зроблено висновок, що «поліцейський, який складає протокол про адміністративне правопорушення, не є суб`єктом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність чи проводить досудове розслідування, тому до таких правовідносин не застосовуються приписи статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР».

У підсумку Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі закриття справи про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачене статтею 124 КУпАП, через відсутність події і складу адміністративного правопорушення відшкодування шкоди особі, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, здійснюється на загальних підставах, передбачених статтею 1174 ЦК України, а положення статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР не є застосовними.

Консультативна рада європейських суддів зазначала, що, беручи до уваги принцип незалежності суду: 1) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) повинна бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); 2) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя (у тому числі, наприклад, порушення строків розгляду справи) може вимагатися тільки від держави; 3) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов`язків, навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (пункт 76 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів).

Наведене підтверджує усталений підхід у практиці національних судів, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком не допускається.

Відповідачем за позовом про відшкодування шкоди, завданої у процесі правосуддя, може бути лише держава і у випадках визначених законом.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 09.09.2024 у відношенні ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД № 171018 від 09.09.2024 року за ч. 1 ст. 184 КУпАП України.

Постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23.10.2024 року у справі № 946/7567/24, провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст.184 Кодексу України про адміністративні правопорушенні закрито за відсутністю у діях ОСОБА_1 складу правопорушення.(а.с 27-28)

Постанова набрала законної сили 05.11.2024 року.

В листі від 09.05.2025 № 21526-2025 Ізмаїльського РВП ГУ НП в Одеській області повідомлено, що поліцейського, який склав протокол ВАД № 171018 від 09.09.2024 про адміністративне правопорушення, визнано винним у скоєнні дисциплінарного проступку, однак у зв`язку з діючим дисциплінарним стягненням та з огляду на положення частини 13 статті 19 Дисциплінарного статуту Національне поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337-VІІІ, було обмежено раніше застосованим дисциплінарним стягненням (а.с. 36 т. 1).

Відповідно до постанови Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 13.09.2024 саме ОСОБА_7 притягнуто до відповідальності за ст. 173 КУпАП за здійснення хуліганських дій відносно малолітнього ОСОБА_2 .

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що обставинами, які вплинули на заподіяння позивачці моральної шкоди, є необхідність доведення своєї невинуватості, відчуття несправедливості, викликане складанням протоколу про адміністративне правопорушення, а також витрачання часу та зусиль на захист своїх прав і свобод.

Суд зазначив, що підставою для відшкодування моральної шкоди у цій справі є закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. Врахувавши доведеність незаконності складання протоколу, наявність моральних переживань позивачки, які, на думку суду, полягали у приниженні честі та гідності, порушенні нормальних життєвих стосунків, а також тривалість провадження у справі, вимоги розумності та справедливості, суд визначив розмір моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн.

При цьому доводи представника відповідача про відсутність доказів на підтвердження факту душевних страждань суд відхилив, зазначивши, що сам факт складання протоколу про адміністративне правопорушення, вчинення якого не було доведено, зумовив необхідність докладання позивачкою додаткових зусиль та витрачання часу для доведення своєї невинуватості, що, на думку суду, є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що у зв`язку із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення у позивачки виникло право на відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.

У справі, що переглядається, вбачається, що постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 жовтня 2024 року, яка набрала законної сили 05 листопада 2024 року, провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 184 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

Водночас, колегія суддів зауважує, що саме по собі закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення не є безумовним підтвердженням протиправності дій посадової особи, яка склала відповідний протокол, та автоматично не породжує права на відшкодування моральної шкоди.

Для покладення відповідальності на державу необхідно встановити сукупність передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України умов, зокрема протиправність дій посадової особи, факт заподіяння шкоди та причинний зв`язок між такими діями і заподіяною шкодою.

У цій справі висновок про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди ґрунтується не лише на факті закриття провадження щодо позивачки, а й на сукупності встановлених обставин.

Так, згідно з Висновком службового розслідування за скоєння дисциплінарного проступку, що виразився в порушенні вимог п. 1 частини 3 статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року № 2337-VIIII, пунктів 1, 2 частини 1 статті 18, частини 1 статті 64 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII, статтею 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що призвело до винесення 23.10.2024 Ізмаїльським міськрайонним судом постанови про закриття провадження за адміністративною справою на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 184 КУпАП (ВАД № 171018 від 09.09.2024), у зв?язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, старшому інспектору ювенальної превенції відділу превенції Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області капітану поліції Богданову В.В. оголошено зауваження (а.с. 103-105 т. 1).

Дисциплінарною комісією Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області встановлено, що капітаном поліції ОСОБА_8 не вжито заходів щодо належного документування адміністративного правопорушення, результатом чого є недостатня кількість будь-яких належних доказів, передбачених ст. 251 КУпАП, а саме не встановлені свідки або очевидці даної події, які б свідчили про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.

Старший інспектор ювенальної превенції відділу превенції Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області капітан поліції Богданов В.В. допустив своїми діями порушення вимог ст. 251, 256 КУпАП, що призвело до винесення 23.10.2024 Ізмаїльським міськрайонним судом постанови про закриття провадження за адміністративною справою відносно ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв?язку з відсутністю в діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.

Доказів того, що в будь-яких справах (щодо оскарження дисциплінарного проступку за наслідками висновку, тощо) давалася оцінка законності вказаного висновку службового розслідування суду не надано.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що саме по собі притягнення працівника поліції до дисциплінарної відповідальності не має наперед установленого значення для вирішення питання про цивільно-правову відповідальність держави, разом із тим відповідні відомості є обставиною, яка підлягає врахуванню судом.

При цьому, позивачка послідовно зазначала, що протокол було складено за відсутності достатніх об`єктивних даних про вчинення нею адміністративного правопорушення. Зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу її представник звертав увагу на те, що матеріали, якими обґрунтовувалося складання протоколу, фактично обмежувалися заявою ОСОБА_6 від 27 серпня 2024 року та її поясненнями від 05 вересня 2024 року, які відображали викладену цією особою версію подій.

Відповідаючи на довід апеляційної скарги про неправильне застосування судом норм матеріального права в наведеній частині, колегія суддів звертає увагу на те, що висновок щодо порушення вимог пункту 1 статті 18, частини 1 статті 64 Закону України «Про національну поліцію», ст. 251 КУпАП працівником поліції, що складав адмінпротокол щодо позивачки, складений самим відповідачем, який наразі намагається спростувати встановлене ним же порушення.

Вказана позиція відповідача є взаємовиключною, не ґрунтується на вимогах закону та не спростовує правильних висновків суду.

За таких обставин, вирішальним є не сам факт складання протоколу чи подальшого закриття провадження, а те, чи мала уповноважена посадова особа достатні фактичні підстави для висновку про наявність у діях ОСОБА_1 ознак правопорушення, передбаченого частиною першою статті 184 КУпАП та чи діяла вона відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до статей 251, 254, 256 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення складається уповноваженою на те посадовою особою за наявності передбачених законом підстав, а його зміст має відображати обставини вчинення правопорушення та інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Отже, складання протоколу не може ґрунтуватися виключно на припущеннях або на самому факті надходження заяви про можливе правопорушення без належної перевірки викладених у ній обставин.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 13 вересня 2024 року ОСОБА_7 притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 173 КУпАП за вчинення хуліганських дій щодо малолітнього ОСОБА_2 .

Зазначена обставина сама по собі не свідчить про незаконність складення протоколу щодо ОСОБА_1 , однак має значення для оцінки фактичного контексту подій, у зв`язку з якими було ініційовано провадження щодо позивачки.

Таким чином, посилання скаржника на процесуальну природу протоколу та відсутність рішення про накладення на позивачку адміністративного стягнення не спростовують можливості відшкодування шкоди, якщо протиправність дій посадової особи та інші необхідні умови відповідальності держави підтверджені належними доказами.

Не заслуговують на увагу й доводи скаржника про те, що відсутність постанови про накладення на позивачку адміністративного стягнення виключає можливість відшкодування їй моральної шкоди.

Як убачається з правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22, у разі закриття справи про адміністративне правопорушення шкода, завдана особі діями поліцейського, який склав протокол, може відшкодовуватися на загальних підставах, передбачених статтею 1174 ЦК України. Отже, відсутність факту накладення адміністративного стягнення сама по собі не усуває можливості застосування загальних положень про відповідальність держави за незаконні дії її посадової особи, а доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права у зв`язку з відсутністю передбачених частиною першою статті 1176 ЦК України спеціальних підстав для відшкодування шкоди є безпідставними.

Як убачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 обґрунтовувала свої вимоги, зокрема, положеннями частини третьої статті 19 Закону України «Про Національну поліцію», статей 1173, 1174 ЦК України, тобто загальними правилами відповідальності держави за шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю її органів та посадових осіб під час здійснення ними своїх повноважень, і обов`язком суду є правильна кваліфікація спірних правовідносин, незалежно від того, на які норми права посилається позивач, виходячи зі змісту таких правовідносин.

Щодо доводів скаржника про недоведеність моральної шкоди колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 23 ЦК України моральна шкода може полягати, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала внаслідок протиправної поведінки щодо неї. При цьому закон не встановлює вичерпного переліку доказів, якими може підтверджуватися така шкода.

Визначаючи наявність моральної шкоди, суд має враховувати характер правопорушення, обсяг порушених прав, характер і тривалість страждань, вимушені зміни у звичайному способі життя, необхідність докладання додаткових зусиль для захисту своїх прав та інші обставини, що мають значення для справи.

У цій справі складання щодо ОСОБА_1 протоколу за частиною першою статті 184 КУпАП зумовило необхідність брати участь у провадженні про адміністративне правопорушення та захищатися від висунутого звинувачення в неналежному виконанні батьківських обов`язків.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції врахував характер переживань позивачки, необхідність захисту її прав, тривалість провадження у справі про адміністративне правопорушення, а також вимоги розумності та справедливості й визначив розмір компенсації у сумі 5000 грн.

Колегія суддів погоджується, що відшкодування моральної шкоди має бути співмірним із характером і обсягом заподіяних страждань та не може мати карального характеру щодо держави або її посадової особи або ж призводити до безпідставного збагачення. Водночас визначення розміру компенсації належить до повноважень суду, який оцінює встановлені обставини в їх сукупності, з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області в особі свого представника Дмитрієнко Каріни Вікторівни залишити без задоволення.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 28 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Дата складення повного тексту постанови – 13 жовтня 2026 року

Судді: М.В. Назарова

В.А. Коновалова

В.В. Кострицький