Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №520/15878/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 520/15878/25

адміністративне провадження № К/990/30241/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова Омарова Аміла Азад огли, в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Харківській області, Харківської обласної військової адміністрації

до Спеціалізованого комунального підприємства «Харківзеленбуд» Харківської міської ради, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція»

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою заступниці керівника Харківської обласної прокуратури Миргородської Ольги Миколаївни

на рішення Харківського окружного адміністративного суду (у складі судді Пасечнік О.В.) від 25 грудня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Бегунца А.О., Русанової В.Б., П`янової Я.В.) від 01 червня 2026 року,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У червні 2025 року керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова Омаров Аміл Азад огли (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Харківській області (далі - Держекоінспекція) та Харківської обласної військової адміністрації (далі - Харківська ОВА) звернувся до суду з позовом до Спеціалізованого комунального підприємства «Харківзеленбуд» Харківської міської ради (далі - СКП «Харківзеленбуд») та Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» (далі - ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція»), у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність СКП «Харківзеленбуд» та ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» щодо незабезпечення проведення робіт з винесення меж регіонального ландшафтного парку «Сокольники - Помірки» (далі - РЛП «Сокольники - Помірки») та закріплення їх в натурі (на місцевості);

- зобов`язати СКП «Харківзеленбуд», ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» забезпечити проведення робіт із винесення меж РЛП «Сокольники - Помірки», загальною площею 1104,60 га (місто Харків, Шевченківський район), та закріплення їх в натурі (на місцевості).

2. На обґрунтування позовних вимог Прокурор зазначав, що рішенням Харківської обласної ради від 30 серпня 2012 року № 518-VI створено РЛП «Сокольники - Помірки» загальною площею 1104,60 га. До його складу увійшли землі лісопаркового господарства СКП «Харківзеленбуд», площею 776,4 га, та землі Дергачівського лісництва Данилівського дослідного держлісгоспу Українського науково-дослідного інституту лісового господарства та агролісомеліорації імені Г. М. Висоцького (далі - УкрНДІЛГА ім. Г.М. Висоцького; нині - ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція»), площею 328,2 га, без вилучення території парку з користування цих землекористувачів. Охоронними зобов`язаннями від 16 травня 2013 року № 7-28-18-РЛП/2013 та № 7-28-19-РЛП/2013 обов`язки щодо охорони та збереження відповідних частин парку покладено на відповідачів.

На думку Прокурора, частина четверта статті 7 Закону України від 16 червня 1992 року № 2456-XII «Про природно-заповідний фонд України» (далі - Закон № 2456-XII) та статті 2, 20, 22, 25, 26, 47 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV «Про землеустрій» (далі - Закон № 858-IV) вимагають встановлення меж територій природно-заповідного фонду в натурі, а СКП «Харківзеленбуд» та ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» як землекористувачі можуть бути замовниками відповідної документації із землеустрою та ініціювати фінансування робіт за рахунок бюджетних коштів. Утім, з 2013 року відповідачі не відмежували парк в натурі, не оформили його природоохоронною наочністю, не нанесли на планово-картографічні матеріали, а землевпорядна документація на погодження до Харківської ОВА не надходила. Така бездіяльність унеможливлює забезпечення режиму парку та створює загрозу нецільового використання його земель і їх відведення у приватну власність. Прокурор кваліфікував бездіяльність відповідачів як триваюче правопорушення, а тому вважав, що строк звернення до суду не пропущено. Підставою для представництва інтересів держави Прокурор визначив нездійснення їх захисту Харківською ОВА як органом управління у сфері охорони природно-заповідного фонду та Держекоінспекцією як органом державного нагляду (контролю) у цій сфері, які листами від 11 червня 2025 року № 04.01-21/1601 та № 2169-05-07 повідомили Прокурора, що до суду з позовом не зверталися.

3. СКП «Харківзеленбуд» у відзиві на позовну заяву заперечило проти позову; вказувало, що Прокурор не обґрунтував підстав для представництва інтересів держави; не довів, що Держекоінспекція не здійснює або неналежно здійснює захист інтересів держави.

Положення про Департамент захисту довкілля та природокористування Харківської обласної державної адміністрації, затверджене розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 12 грудня 2020 року № 737, не наділяє Департамент повноваженнями у сфері такого нагляду, а позов не визначає, які дії мала вчинити Харківська ОВА. На думку відповідача, для підтвердження бездіяльності уповноваженого органу потрібні належні докази, зокрема відомості з Єдиного реєстру досудових розслідувань за статтею 367 Кримінального кодексу України, вирок суду чи докази дисциплінарної відповідальності службовців. Тому відповідач просив повернути позовну заяву на підставі пункту 7 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Також СКП «Харківзеленбуд» вважало, що Прокурор неправильно визначив склад учасників справи. Харківська ОВА, на його думку, є неналежним позивачем; СКП «Харківзеленбуд» не є суб`єктом владних повноважень, а закон не надає Харківській ОВА права звертатися до суду з позовом до суб`єктів господарювання.

Крім того, Харківська міська рада рішенням від 30 квітня 2024 року № 584/24 визначила парк об`єктом інвентаризації з формуванням земельної ділянки, на що відповідач не впливає.

СКП «Харківзеленбуд» стверджувало, що жоден нормативний акт не покладає на нього обов`язку встановити межі парку в натурі і не визначає строку його виконання. Вимога закону про встановлення меж, на його думку, не свідчить про покладення на нього цього обов`язку, а належна охорона території парку можлива лише після встановлення її меж.

4. ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» у письмових поясненнях підтвердило, що має у постійному користуванні лісовий масив урочище «Олексіївське»; зазначало, що звернулося до Харківської ОВА з клопотанням про надання дозволу на розроблення землевпорядної документації, однак не отримало розпорядження про надання дозволу чи відмову в ньому. На думку відповідача, він вживає заходів у спосіб, визначений Прокурором, а їх результат залежить від надання дозволу на розроблення землевпорядної документації.

5. Харківська ОВА у поясненнях підтримала позов; на її думку, невстановлення меж РЛП «Сокольники - Помірки» та незакріплення їх в натурі (на місцевості) створює ризик передачі земель парку третім особам і фактично унеможливлює збереження об`єкта природно-заповідного фонду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

6. Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 25 грудня 2025 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2026 року, відмовив у задоволенні позовних вимог.

7. Суди першої та апеляційної інстанцій мотивували свої рішення тим, що законодавство не визначає строків встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду і відповідальності за їх несвоєчасне встановлення, тому в діях відповідачів відсутні ознаки протиправної бездіяльності.

8. Апеляційний суд додатково зазначив, що частина перша статті 26 Закону № 858-IV має диспозитивний характер, визначає лише коло суб`єктів, які мають право замовити документацію із землеустрою, і не покладає на конкретного землекористувача обов`язку замовити проект землеустрою щодо встановлення меж об`єкта природно-заповідного фонду. Організацію встановлення меж об`єкта природно-заповідного фонду місцевого значення забезпечують органи публічної влади, які ухвалили рішення про створення парку та розпоряджаються земельними ресурсами, а відповідачі як фактичні землекористувачі таких повноважень не мають.

Охоронні зобов`язання визначають лише режим охорони та умови збереження природних комплексів на вже переданій під охорону території; не є актами земельно-правового чи землевпорядного характеру і не зобов`язують відповідачів виступати замовниками робіт із винесення меж парку в натурі (на місцевості).

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо самого факту невиконання чи несвоєчасного виконання обов`язкових дій; акт позапланового заходу державного нагляду (контролю) від 18 березня 2026 року № 23/09-01/05-13/4 лише фіксує стан дотримання природоохоронного законодавства та не наділяє ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» повноваженнями замовника документації із землеустрою щодо території, яка не перебуває в його власності чи повному користуванні.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

9. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, заступниця керівника Харківської обласної прокуратури Миргородська Ольга Миколаївна (далі - заступниця керівника Харківської обласної прокуратури) подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2026 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

10. На обґрунтування касаційної скарги заступниця керівника Харківської обласної прокуратури зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення статті 7 Закону № 2456-XII, статей 20, 22, 25, 26, 47 Закону № 858-IV та статті 46 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Крім того, суди попередніх інстанцій порушили статті 76, 77, 81, 90, 242 КАС України. Також скаржниця просить Верховний Суд сформулювати висновок щодо застосування вказаних норм права у питанні наявності або відсутності в постійного землекористувача, якому без вилучення земель передано під охорону територію природно-заповідного фонду з оформленням охоронного зобов`язання, обов`язку забезпечити встановлення меж цієї території в натурі (на місцевості), зокрема шляхом замовлення документації із землеустрою.

На думку скаржниці, статтю 26 Закону № 858-IV слід застосовувати у системному зв`язку зі статтями 20, 22 цього Закону, частиною четвертою статті 7 Закону № 2456-XII, статтею 46 ЗК України, пунктами 1.4- 1.6, 4.1 Положення про РЛП «Сокольники-Помірки», затвердженого наказом Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Харківській області від 15 травня 2013 року № 55 (далі - Положення про РЛП «Сокольники-Помірки»), пунктом 2.2 Інструкції щодо оформлення охоронних зобов`язань на території та об`єкти природно-заповідного фонду, затвердженої наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 25 лютого 2013 року № 65 (далі - Інструкція № 65).

Територію парку створено без вилучення земель у відповідачів як постійних землекористувачів, тому, на думку скаржниці, саме вони мають забезпечити встановлення його меж.

Заступниця керівника Харківської обласної прокуратури також зазначає, що суд першої інстанції не розглянув позовної вимоги про зобов`язання вчинити дії, а суд апеляційної інстанції оцінив охоронне зобов`язання лише за формальною ознакою, не проаналізував змісту покладених ним обов`язків, які неможливо виконати без встановлення меж об`єкта в натурі, а посилання на частину четверту статті 52 Закону № 2456-XII вважає помилковим, оскільки зазначена норма регулює стадію створення парку, а не забезпечення функціонування вже створеного об`єкта.

Скаржниця наголошує, що межі РЛП «Сокольники - Помірки» не встановлено понад тринадцять років; матеріали справи не містять доказів того, що відповідачі вчиняли будь-які дії для їх встановлення або що існували об`єктивні перешкоди для цього. Акт перевірки від 18 березня 2026 року № 23/09-01/05-13/4 Держекоінспекція склала у зв`язку з невиконанням ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» припису від 24 листопада 2021 року № 21/06-10, яким зазначене Державне підприємство зобов`язано встановити межі об`єктів природно-заповідного фонду до 20 травня 2022 року. Вказаний припис ніхто не оскаржив і не скасував, а Держекоінспекція постановою від 18 березня 2026 року № 59/05-11 притягнула посадову особу ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» до адміністративної відповідальності згідно зі статтею 188-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення. На думку скаржниці, суди попередніх інстанцій не оцінили цих документів як доказів тривалої бездіяльності відповідачів і тим порушили вимоги статей 90, 242 КАС України.

11. Харківська ОВА у відзиві на касаційну скаргу підтримала доводи заступниці керівника Харківської обласної прокуратури, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Харківська ОВА вважає, що охоронні зобов`язання у сукупності з правом користування землями парку покладають саме на відповідачів обов`язок забезпечити винесення меж парку в натурі. Суди першої та апеляційної інстанцій, на її думку, не врахували, що невстановлення меж РЛП «Сокольники - Помірки» створює загрозу передачі земель парку у власність або користування третіх осіб.

12. СКП «Харківзеленбуд» у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Відповідач зазначає, що невідповідність висновків судів обставинам справи та нез`ясування обставин не є підставами касаційного оскарження. Посилаючись на висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 29 листопада 2024 року у справі № 260/1681/23, від 10 жовтня 2024 року у справі № 340/4709/23, від 27 лютого 2024 року у справі № 620/6905/22 та від 16 березня 2020 року у справі № 823/1793/17, відповідач стверджує, що обов`язок забезпечувати режим охорони об`єкта природно-заповідного фонду не охоплює обов`язку встановити його межі. Повноваження щодо винесення меж таких об`єктів у натурі (на місцевості), на його думку, належать органам місцевого самоврядування, а СКП «Харківзеленбуд» не може бути відповідачем в адміністративній справі.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

13. 29 червня 2026 року заступниця керівника Харківської обласної прокуратури подала до Верховного Суду касаційну скаргу.

14. Верховний Суд ухвалою від 07 липня 2026 року відкрив касаційне провадження з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

15. 13 липня 2026 року Харківська ОВА та 20 липня 2026 року СКП «Харківзеленбуд» подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу.

16. Верховний Суд ухвалою від 12 жовтня 2026 року призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 13 жовтня 2026 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

17. Суди попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів установили, що 30 серпня 2012 року Харківська обласна рада рішенням № 518-VI створила РЛП «Сокольники - Помірки», загальною площею 1104,60 га, на території міста Харкова.

18. 15 травня 2013 року Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Харківській області наказом № 55 затвердило Положення про РЛП «Сокольники-Помірки», яке визначає парк як природоохоронну, рекреаційну, культурно-освітню, науково-дослідну установу місцевого значення (пункт 1.2). Територія парку не вилучається із земель СКП «Харківзеленбуд» та Данилівського дослідного держлісгоспу УкрНДІЛГА ім. Г.М. Висоцького (нині ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція») (пункт 1.4).

19. Пункт 1.6 зазначеного Положення встановлює, що межі РЛП встановлюються в натурі, оформляються відповідними знаками та інформаційними матеріалами, наносяться на планово-картографічні матеріали лісовпорядкування з детальною характеристикою в таксаційних описах, територіальних органів Держземагенства та СКП «Харківзеленбуд», Данилівського дослідного держлісгоспу УкрНДІЛГА ім. Г.М. Висоцького та обов`язково враховуються при реконструкції та розвитку прилеглих територій. До встановлення меж РЛП в натурі, його межі визначаються відповідно до проекту створення РЛП «Сокольники-Помірки».

20. 16 травня 2013 року за охоронним зобов`язанням № 7-28-18-РЛП/2013 СКП «Харківзеленбуд» прийняло під охорону частину території парку, площею 776,4 га, - квартали 1, 2, 4, 5, 8, 9, 10, 11 (вид. 1, 2 част., 4-6 част., 7, 9) 16, 17, 18 (вид. 1, 5-13), 23, 24, 25 (вид. 1-3, 10-13,15), 29, 30, 31 (вид. 1-4, 9-12), 35, 36, 37, 42, 43, 44, 45, 48, 49, 50, 51.

21. Цього ж дня за охоронним зобов`язанням № 7-28-19-РЛП/2013 Дергачівське лісництво Данилівського дослідного держлісгоспу УкрНДІЛГА ім. Г.М. Висоцького (нині ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція») прийняло під охорону частину території парку площею 328,2 га - квартали 364 (вид. 1, 3-5), 365, 366, 367 (вид. 2, 3), 368, 369, 370, 371, 372, 373, 374, 375.

22. Охоронні зобов`язання від 16 травня 2013 року № 7-28-18-РЛП/2013 та № 7-28-19-РЛП/2013 покладають на землекористувачів такі обов`язки: дотримуватися встановленого режиму території; не здійснювати в її межах забороненої господарської діяльності; вживати заходів щодо попередження і ліквідації екологічних наслідків аварій та шкідливого впливу на територію; дотримуватися вимог щодо її використання; забезпечувати охорону та збереження цінних природних комплексів.

23. 30 квітня 2024 року Харківська міська рада рішенням № 584/24 «Про проведення інвентаризації земель» включила РЛП «Сокольники-Помірки» до переліку об`єктів землеустрою, що підлягають інвентаризації з формуванням земельної ділянки. Розробником відповідної документації цим рішенням визначено Департамент земельних відносин Харківської міської ради.

24. Суд апеляційної інстанції також установив, що 18 березня 2026 року Держекоінспекція за результатами позапланового заходу державного нагляду (контролю) склала акт № 23/09-01/05-13/4, у якому зафіксувала порушення ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» вимог статті 7 Закону № 2456-XII: невстановлення в натурі (на місцевості) меж об`єктів природно-заповідного фонду, зокрема парку.

25. Цього ж дня Держекоінспекція постановою № 59/05-11 наклала на інспектора лісового господарства ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» адміністративне стягнення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

26. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також враховуючи межі касаційного перегляду справи, визначені статтею 341 КАС України, Верховний Суд виходить з такого.

27. Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

28. Відповідно до частин першої, другої і третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

29. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

30. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме - бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

31. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2025 року та постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2026 року не відповідають, а доводи касаційної скарги заступниці керівника Харківської обласної прокуратури частково є обґрунтованими.

32. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

33. Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Тому предмет касаційного перегляду обмежено питанням правильності застосування судами попередніх інстанцій статті 7 Закону № 2456-XII, статей 20, 22, 25, 26, 47 Закону № 858-IV, статті 46 ЗК України, а також дотримання ними статей 76, 77, 81, 90, 242 КАС України.

34. Водночас, ураховуючи, що розгляд справи з порушенням правил юрисдикції є підставою для скасування судових рішень із закриттям провадження у справі відповідно до частини першої статті 354 КАС України незалежно від доводів касаційної скарги, Верховний Суд перевіряє доводи СКП «Харківзеленбуд» щодо юрисдикції цього спору.

35. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

36. Частина четверта статті 46 КАС України встановлює, що відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

37. Пункт 5 частини п`ятої статті 46 КАС України визначає, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду надано суб`єкту владних повноважень законом.

38. Отже, особа, яка не є суб`єктом владних повноважень, може бути відповідачем в адміністративній справі за позовом суб`єкта владних повноважень, якому закон надав право звернутися до суду для вирішення відповідного публічно-правового спору.

39. Відповідно до статті 28 Закону України від 17 березня 2011 року № 3166-VI «Про центральні органи виконавчої влади» міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

40. Підпункт 5 пункту 4 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 року № 275, передбачає, що Держекоінспекція звертається до суду із позовом, зокрема, щодо визнання протиправними дій чи бездіяльності фізичних і юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб, про визнання недійсними індивідуальних актів або їх окремих частин, правочинів, що порушують вимоги законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

41. Зміст наведених положень законодавства підтверджує наявність у Держекоінспекції та її територіальних органів права на звернення до суду із позовом про визнання протиправною бездіяльності юридичних осіб, які не є суб`єктами владних повноважень.

42. Предметом цього спору не є відносини, що виникають у зв`язку з господарською діяльністю СКП «Харківзеленбуд»; спір стосується наявності та виконання ним обов`язків, які випливають з публічно-правового режиму території природно-заповідного фонду.

43. Прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі суб`єкта владних повноважень (Держекоінспекції), який здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням цього режиму.

44. Тому спір має публічно-правовий характер і належить до юрисдикції адміністративних судів.

45. Аналогічний підхід Верховний Суд застосував у постановах від 25 липня 2024 року у справі № 520/420/22, від 26 листопада 2025 року у справі № 600/2736/25-а, переглядаючи судові рішення у спорах за позовами прокурора в інтересах Держекоінспекції до землекористувачів (державних установ і підприємств) щодо встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

46. З огляду на це Верховний Суд відхиляє доводи СКП «Харківзеленбуд» про неможливість бути відповідачем у цій справі.

47. Водночас висновок про юрисдикцію спору не вирішує питання, чи покладено на СКП «Харківзеленбуд» обов`язок забезпечити встановлення меж РЛП «Сокольники - Помірки» в натурі та чи є його бездіяльність протиправною.

48. Частина друга статті 341 КАС України встановлює, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

49. З огляду на це Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості самостійно надати оцінку припису Держекоінспекції від 24 листопада 2021 року № 21/06-10, оскільки вказаний документ не був предметом дослідження судів попередніх інстанцій.

50. Частина друга статті 23 Закону № 2456-XII передбачає, що регіональні ландшафтні парки організовуються з вилученням або без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів.

51. За приписами частини четвертої статті 7 Закону № 2456-XII межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

52. Отже, закон вимагає встановити в натурі межі кожної території природно-заповідного фонду, зокрема регіонального ландшафтного парку, створеного без вилучення земель у землекористувачів. Водночас зазначена норма не визначає суб`єкта, який має забезпечити встановлення меж регіонального ландшафтного парку.

53. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), практику якого суди застосовують як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», наголошує на особливому суспільному значенні охорони довкілля та обов`язку публічної влади діяти своєчасно, щоб запроваджені природоохоронні норми не втрачали практичної ефективності (рішення від 27 листопада 2007 року у справі «Гамер проти Бельгії» (Hamer v. Belgium; Hamer c. Belgique, заява № 21861/03, пункт 79)).

54. Подібний підхід щодо необхідності ефективного і своєчасного застосування природоохоронного регулювання Велика палата ЄСПЛ висловила у рішенні від 09 квітня 2024 року у справі «Асоціація KlimaSeniorinnen Schweiz та інші проти Швейцарії» (Verein KlimaSeniorinnen Schweiz and Others v. Switzerland, заява № 53600/20, пункти 545, 548, 550(e)).

55. Такий суспільний інтерес сам по собі не визначає конкретного носія відповідного обов`язку за національним правом. Відсутність у законі прямої вказівки на суб`єкта цього обов`язку зумовлює необхідність його встановлення шляхом системного тлумачення законодавства, що регулює правовий режим відповідного об`єкта природно-заповідного фонду та землеустрій.

56. Водночас покладення такого обов`язку на конкретного суб`єкта має відповідати вимозі юридичної визначеності як складовій принципу верховенства права, що передбачає достатню чіткість і передбачуваність правового регулювання щодо суб`єкта, на якого покладається відповідний обов`язок (абзаци перший, другий підпункту 2.1.1 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 18 червня 2020 року № 5-р(II)/2020).

57. Згідно з частиною першою статті 12 Закону № 2456-XII управління природними заповідниками, біосферними заповідниками, національними природними парками, ботанічними садами, дендрологічними та зоологічними парками загальнодержавного значення, а також регіональними ландшафтними парками здійснюється їх спеціальними адміністраціями.

58. Водночас частина п`ята цієї статті Закону визначає, що управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду, для яких не створюються спеціальні адміністрації, здійснюється підприємствами, установами та організаціями, у віданні яких перебувають ці території та об`єкти.

59. Частина перша статті 60 Закону № 2456-XII встановлює, що охорона природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, а також ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, а також регіональних ландшафтних парків, управління якими здійснюється спеціальними адміністраціями, покладається на служби їх охорони, які входять до складу служби державної охорони природно-заповідного фонду України.

60. Відповідно до частини шостої статті 53 Закону № 2456-XII території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання.

61. Пункт 1.3 Інструкції № 65 передбачає, що охоронним зобов`язанням оформляється передача під охорону території чи об`єкта природно-заповідного фонду з визначенням переліку зобов`язань щодо забезпечення додержання встановленого режиму охорони та збереження.

62. Верховний Суд у постанові від 19 грудня 2018 року у справі № 816/4493/14 (пункт 54) дійшов висновку, що дії стосовно встановлення меж території природно-заповідного фонду, обов`язок вчинення яких Державна екологічна інспекція поклала приписом, можуть бути вчинені виключно власником або користувачем відповідних земельних угідь.

63. Частина друга статті 46 Закону № 2456-XII визначає, що фінансування заходів щодо регіональних ландшафтних парків, а також ботанічних садів, дендрологічних парків та зоологічних парків місцевого значення здійснюється за рахунок бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів. Для цієї мети можуть також залучатися кошти позабюджетних і благодійних фондів, кошти підприємств, установ, організацій та громадян.

64. Верховний Суд звертає увагу, що регіональними ландшафтними парками відповідно до частини першої статті 12 Закону № 2456-XII управляють спеціальні адміністрації. Водночас частина п`ята цієї статті передбачає управління об`єктами, для яких спеціальні адміністрації не створюються, підприємствами, установами та організаціями, у віданні яких вони перебувають.

65. Тому в разі відсутності спеціальної адміністрації парку необхідно з`ясувати, у чиєму віданні перебуває парк, та чи покладено на відповідного суб`єкта обов`язок забезпечити встановлення його меж. Факт користування землями парку сам по собі такого обов`язку не створює.

66. Визначення джерела фінансування заходів щодо регіонального ландшафтного парку та визначення суб`єкта, на якого покладено обов`язок ініціювати чи забезпечити їх здійснення, є різними правовими питаннями. Тому фінансування таких заходів з місцевих бюджетів саме по собі не визначає суб`єкта, зобов`язаного замовити розроблення проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території парку. Так само можливість залучати кошти підприємств, установ чи організацій, передбачена цією нормою, не є самостійною підставою для покладення на них обов`язку замовити таку документацію чи профінансувати її розроблення.

67. Верховний Суд звертає увагу, що для визначення землекористувача належним суб`єктом обов`язку щодо встановлення меж слід враховувати правовий титул на землю та зміст охоронного зобов`язання.

68. Згідно з пунктом «в» частини першої статті 2 Закону № 858-IV землеустрій забезпечує встановлення і закріплення на місцевості меж адміністративно-територіальних одиниць, територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, меж земельних ділянок власників і землекористувачів.

69. Пункт «б» частини першої статті 20 Закону № 858-IV передбачає, що землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі встановлення та зміни меж об`єктів землеустрою.

70. Верховний Суд у постанові від 27 лютого 2024 року у справі № 620/6905/22 (пункти 60, 64) наголосив, що встановлення меж територій природно-заповідного фонду є одним з обов`язкових за законом заходів із землеустрою, який забезпечує закріплення на місцевості меж цих територій з метою їх раціонального використання та охорони. Нездійснення, у тому числі й органами місцевого самоврядування, обов`язкових за законом заходів землеустрою щодо встановлення і закріплення на місцевості меж територій природно-заповідного фонду, вказує на порушення ними вимог законодавства щодо охорони земель, охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

71. З наведеного випливає, що встановлення меж територій природно-заповідного фонду є обов`язковим заходом землеустрою, а коло суб`єктів, бездіяльність яких може порушувати цю вимогу, не обмежується органами місцевого самоврядування.

72. Відповідно до частини першої статті 22 Закону № 858-IV землеустрій здійснюється на підставі: а) рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою (у тому числі при розробленні містобудівної документації); б) укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою; в) судових рішень.

73. До видів документації із землеустрою пункт «в» частини другої статті 25 цього Закону відносить проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів.

74. Частина перша статті 26 Закону № 858-IV встановлює, що замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі, а також інші юридичні та фізичні особи.

75. Верховний Суд у постанові від 16 березня 2020 року у справі № 823/1793/17 (пункти 28, 30) зазначив, що до повноважень органів місцевого самоврядування належить, зокрема, питання щодо замовлення проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду, та погодився з тим, що жодним нормативним актом не передбачено обов`язку органу місцевого самоврядування протягом певного часу забезпечити розробку проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду. Водночас Верховний Суд направив справу на новий розгляд, оскільки суди не встановили, чи створено вказаний парк на землях сільської ради без вилучення земельних ділянок у їх землевласника.

76. У постанові від 10 жовтня 2024 року у справі № 340/4709/23 (пункт 23) Верховний Суд сформулював висновок, що повноваження на винесення в натурі (на місцевості) меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду покладені на органи місцевого самоврядування (сільську, селищну, міську ради), та погодився з висновком суду першої інстанції, що з урахуванням охоронних зобов`язань бездіяльність наявна саме у землекористувача (органу місцевого самоврядування).

77. Водночас частина перша статті 26 Закону № 858-IV визначає коло осіб, які можуть бути замовниками документації із землеустрою, і прямо включає до нього землекористувачів. Диспозитивність цієї норми означає, що вона сама по собі не породжує обов`язку конкретної особи замовити документацію, проте не виключає такого обов`язку, якщо він випливає з інших норм, що визначають правовий статус цієї особи щодо відповідної території.

78. Верховний Суд визнавав обов`язок щодо встановлення меж за органом місцевого самоврядування - землекористувачем, з яким оформлено охоронне зобов`язання (постанова від 10 жовтня 2024 року у справі № 340/4709/23). У справі № 520/420/22 відповідачем був національний природний парк, тобто спеціальна адміністрація парку, яка одночасно була землекористувачем частини його території.

79. Водночас у постанові від 29 листопада 2024 року у справі № 260/1681/23 Верховний Суд зазначив, що охоронне зобов`язання саме по собі не передбачає автоматичного покладення на землекористувача обов`язків, які безпосередньо не встановлені для нього нормами права.

80. Підхід, за яким наявність обов`язку залежить від правового статусу землекористувача та змісту покладених на нього обов`язків, не суперечить постанові від 16 березня 2020 року у справі № 823/1793/17, у якій Верховний Суд не заперечував самого обов`язку встановити межі, а направив справу на новий розгляд для з`ясування правового режиму земель парку.

81. Протиправність бездіяльності щодо виконання такого обов`язку суд оцінює з урахуванням дій землекористувача та їх причин (постанова Верховного Суду від 25 липня 2024 року у справі № 520/420/22).

82. Відсутність установленого законом конкретного строку для встановлення меж території природно-заповідного фонду сама по собі не виключає протиправності бездіяльності суб`єкта, на якого покладено відповідний обов`язок. Суд має оцінити тривалість невиконання, поведінку такого суб`єкта, дії органів, від яких залежали необхідні погодження чи рішення, та наявність об`єктивних перешкод. Тому висновок про відсутність протиправної бездіяльності лише через відсутність законодавчо визначеного строку є передчасним.

83. Згідно з частиною третьою статті 47 Закону № 858-IV проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів розробляються на підставі укладених договорів між замовниками документації із землеустрою та її розробниками.

84. Частина четверта цієї статті Закону передбачає, що проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів для біосферних заповідників, природних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків, парків - пам`яток садово-паркового мистецтва та зоологічних парків можуть розроблятися лише на землях та земельних ділянках, що включаються до складу таких територій без вилучення у землевласників та землекористувачів.

85. Відповідно до частини дев`ятої статті 47 Закону № 858-IV рішення про затвердження проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон одночасно є рішенням про встановлення меж таких територій.

86. З урахуванням цього Верховний Суд зазначає, що закон прямо пов`язує розроблення проектів землеустрою щодо встановлення меж регіональних ландшафтних парків із землями, які включаються до їх складу без вилучення у землевласників та землекористувачів. Тобто Закон передбачає розроблення відповідної документації щодо земель, що залишаються в користуванні землекористувачів, і не виключає землекористувачів із кола суб`єктів, які мають повноваження (обов`язки) її замовлення та розроблення.

87. Верховний Суд враховує також практику Суду Європейського Союзу щодо охорони спеціально захищених природних територій як порівняльно-правовий орієнтир. У рішенні від 13 грудня 2007 року у справі «Комісія Європейських Співтовариств проти Ірландії» (Commission of the European Communities v Ireland, C-418/04, ECLI:EU:C:2007:780) Суд ЄС наголосив на значенні об`єктивного і юридично визначеного режиму охорони таких територій, а у рішенні Великої палати від 17 квітня 2018 року у справі «Європейська Комісія проти Республіки Польща» (Біловезька пуща) (European Commission v Republic of Poland (Bialowieza Forest), C-441/17, ECLI:EU:C:2018:255) - на превентивному характері охорони, передбаченої статтею 6 Директиви Ради 92/43/ЄЕС від 21 травня 1992 року «Про збереження природних оселищ та дикої фауни і флори» (Council Directive 92/43/EEC of 21 May 1992 on the conservation of natural habitats and of wild fauna and flora). Зазначені підходи підтверджують значення правової визначеності та превентивності режиму охоронюваних територій.

88. Верховний Суд також враховує, що за приписами статті 43 ЗК України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

89. Згідно зі статтею 44 ЗК України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

90. Натомість стаття 46 ЗК України передбачає, що до земель іншого природоохоронного призначення належать земельні ділянки, в межах яких є природні об`єкти, що мають особливу наукову цінність. Межі земель іншого природоохоронного призначення закріплюються на місцевості межовими або інформаційними знаками.

91. Отже, регіональний ландшафтний парк належить до земель природно-заповідного фонду, а не до земель іншого природоохоронного призначення. Тому Верховний Суд не застосовує статтю 46 ЗК України до спірних правовідносин.

92. З урахуванням наведеного правового регулювання Верховний Суд формулює такі висновки щодо застосування частини четвертої статті 7, частин першої та п`ятої статті 12, частини шостої статті 53, частини першої статті 60 Закону № 2456-XII, пункту «в» частини першої статті 2, пункту «б» частини першої статті 20, частини першої статті 22, пункту «в» частини другої статті 25, частини першої статті 26, частин третьої, четвертої статті 47 Закону № 858-IV:

частина перша статті 26 Закону № 858-IV безпосередньо не встановлює обов`язку землекористувача замовити документацію із землеустрою; такий обов`язок може бути покладений на землекористувача лише за наявності достатньої нормативної підстави з урахуванням актів, що визначають його правовий статус щодо відповідної території; саме по собі охоронне зобов`язання такого обов`язку не породжує;

наявність у землекористувача цього обов`язку та протиправність його бездіяльності суд встановлює з урахуванням: правового титулу землекористувача на відповідну земельну ділянку; змісту положення про об`єкт природно-заповідного фонду та охоронного зобов`язання; наявності чи відсутності спеціальної адміністрації, на яку закон покладає управління об`єктом; правових підстав застосування частини п`ятої статті 12 Закону № 2456-XII та визначення суб`єкта, у віданні якого перебуває парк; дій, які землекористувач вчинив (не вчинив) для встановлення меж, та причин, з яких ці дії не призвели до встановлення меж об`єкта природно-заповідного фонду.

93. При цьому встановлення фактичного користування земельною ділянкою, оформлення охоронного зобов`язання та відсутність спеціальної адміністрації парку не замінюють встановлення правової норми або іншої належної юридичної підстави, яка покладає відповідний обов`язок на конкретного відповідача.

94. Відсутність установленого законом строку виконання такого обов`язку сама по собі не виключає протиправності бездіяльності.

95. Сформульований висновок не є відступом від правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постанові від 29 листопада 2024 року у справі № 260/1681/23, оскільки Суд не виводить обов`язку землекористувача з самого факту оформлення охоронного зобов`язання, а виходить із необхідності встановлення достатньої нормативної підстави такого обов`язку з урахуванням критеріїв, наведених у пункті 92 цієї постанови. Тому підстав для передачі справи на розгляд палати відповідно до статті 346 КАС України немає.

96. Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили в задоволенні позову з огляду на те, що охоронне зобов`язання за своєю правовою природою не є документом (актом) земельно-правового чи землевпорядного характеру і не містить припису, який прямо зобов`язував би відповідачів виступати замовниками робіт із винесення меж РЛП «Сокольники-Помірки». На цій підставі суди дійшли висновку, що відповідачі як землекористувачі не можуть бути зобов`язані забезпечити встановлення меж парку. Водночас суди попередніх інстанцій обмежилися висновком про відсутність такого обов`язку, не встановивши, чи випливає він з інших норм права та актів, що визначають правовий статус відповідачів щодо відповідної території.

97. Водночас для вирішення питання, чи виник у відповідачів обов`язок забезпечити встановлення меж РЛП «Сокольники - Помірки» в натурі та чи є їх бездіяльність протиправною, суди попередніх інстанцій мали з`ясувати обставини, від яких залежать наявність такого обов`язку і оцінка поведінки землекористувачів.

98. Проте у справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій не встановили правового титулу, на якому СКП «Харківзеленбуд» та ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» користуються землями, включеними до складу парку, і форми власності на ці землі. Положення про РЛП «Сокольники-Помірки» (пункт 1.4) визначає, що територія парку не вилучається із земель відповідачів, а суд апеляційної інстанції, оцінюючи акт перевірки від 18 березня 2026 року № 23/09-01/05-13/4, дійшов суперечливого висновку, що територія не перебуває у власності чи користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».

99. Суд апеляційної інстанції, до якого було подано акт позапланового заходу державного нагляду (контролю) від 18 березня 2026 року № 23/09-01/05-13/4, мав перевірити наявність передбачених частиною четвертою статті 308 КАС України підстав для прийняття цього доказу.

100. Під час нового розгляду суд має перевірити також обставини видання та виконання припису від 24 листопада 2021 року № 21/06-10, на який посилається заступниця керівника Харківської обласної прокуратури.

101. Верховний Суд наголошує на тому, що форма власності визначає також орган, який розпоряджається відповідними землями.

102. Згідно з пунктом «а» частини другої статті 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

103. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій мали з`ясувати, чи належать до комунальної власності землі лісопаркового господарства СКП «Харківзеленбуд» у межах міста Харкова; чи залишаються в державній власності землі Дергачівського лісництва Данилівського дослідного держлісгоспу УкрНДІЛГА ім. Г.М. Висоцького, які використовує ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція»; чи поширюється охоронне зобов`язання № 7-28-19-РЛП/2013 на ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» з урахуванням його правового статусу та підстав користування відповідними землями.

104. Під час нового розгляду суду слід також з`ясувати належний суб`єктний склад учасників спору з огляду на правовий статус відповідачів у спірних правовідносинах, форму власності земель та повноваження органу, який ними розпоряджається, і за необхідності вирішити питання заміни неналежної сторони відповідно до статті 48 КАС України. Інакше вимога частини четвертої статті 7 Закону № 2456-XII щодо встановлення меж територій природно-заповідного фонду в натурі фактично залишиться без суб`єкта, відповідального за її виконання.

105. Суди попередніх інстанцій не дослідили змісту охоронних зобов`язань від 16 травня 2013 року № 7-28-18-РЛП/2013 та № 7-28-19-РЛП/2013 у співвідношенні з Положенням про РЛП «Сокольники-Помірки». Суд апеляційної інстанції обмежився констатацією загальних обов`язків землекористувачів, визначених охоронними зобов`язаннями (дотримуватися режиму території, не здійснювати забороненої діяльності, забезпечувати охорону та збереження природних комплексів), водночас не оцінив пункту 1.6 Положення, який передбачає нанесення меж парку на планово-картографічні матеріали лісовпорядкування з детальною характеристикою в таксаційних описах СКП «Харківзеленбуд» та Данилівського дослідного держлісгоспу УкрНДІЛГА ім. Г.М. Висоцького у сукупності з іншими обставинами, наведеними в пункті 92 цієї постанови.

106. Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій не встановили, чи створено спеціальну адміністрацію парку. Прокурор стверджував, що її не створено, посилаючись на лист Департаменту захисту довкілля та природокористування Харківської ОВА від 11 червня 2025 року № 04.01-21/1601. Суд апеляційної інстанції виклав цю обставину лише як твердження позивача і не надав їй оцінки.

107. Встановлення цієї обставини має значення для визначення кола суб`єктів, правовий статус і повноваження яких підлягають оцінці у спірних правовідносинах. Якщо спеціальну адміністрацію створено, суд має встановити зміст її повноважень щодо встановлення меж парку. Якщо її не створено, суд має з`ясувати, чи покладено відповідний обов`язок на землекористувачів або інших уповноважених суб`єктів, з урахуванням критеріїв, наведених у пункті 92 цієї постанови.

108. Також суди попередніх інстанцій не дослідили, які дії вчиняли (не вчиняли) відповідачі для встановлення меж парку, і з яких причин такі дії не дали результату. ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» у поясненнях, поданих до суду першої інстанції, повідомило, що звернулося до Харківської ОВА з клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, однак розпорядження про надання дозволу чи відмову в ньому не отримало. Суди першої та апеляційної інстанцій не з`ясували, коли і з яким клопотанням звернулося ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» до Харківської ОВА; якого саме виду документації із землеустрою стосувалося це клопотання і чи пов`язане воно із встановленням меж парку.

109. Суду першої інстанції слід також оцінити, чи могла відсутність рішення Харківської ОВА за клопотанням ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» бути об`єктивною перешкодою для подальших дій цього землекористувача та чи виключає це протиправність його бездіяльності повністю або за відповідний період.

110. Суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі встановили, що рішенням від 30 квітня 2024 року № 584/24 «Про проведення інвентаризації земель» Харківська міська рада визначила РЛП «Сокольники - Помірки» об`єктом землеустрою, що підлягає інвентаризації з формуванням земельної ділянки, а розробником документації - Департамент земельних відносин Харківської міської ради.

111. Верховний Суд звертає увагу на те, що згідно з частиною першою статті 35 Закону № 858-IV інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, формування земельних ділянок, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення Державного земельного кадастру, виявлення та виправлення помилок у відомостях Державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

112. Водночас технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель (пункт «к» частини другої статті 25 Закону № 858-IV) і проект землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду (пункт «в» частини другої статті 25 цього Закону) є різними видами документації.

113. Рішення про затвердження проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, відповідно до частини дев`ятої статті 47 Закону № 858-IV, одночасно є рішенням про встановлення меж таких територій.

114. Натомість технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель дає змогу сформувати земельну ділянку, визначити її межі та є підставою для внесення відомостей про неї до Державного земельного кадастру (частина перша статті 35, частина четверта статті 57 Закону № 858-IV).

115. Отже, інвентаризація земель парку з формуванням земельної ділянки сама по собі не тотожна встановленню меж території природно-заповідного фонду в розумінні частини четвертої статті 7 Закону № 2456-XII та частини дев`ятої статті 47 Закону № 858-IV.

116. Суди першої та апеляційної інстанцій не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не надали належної оцінки доводам учасників справи, що є порушенням вимог статей 90, 242 КАС України.

117. Судовий контроль у таких спорах не передбачає підміни судом повноважень компетентних органів, однак вимагає перевірки того, чи були встановлені й належно оцінені всі юридично значущі обставини, від яких залежить ефективність охорони території природно-заповідного фонду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

118. Пункт 1 частини другої статті 353 КАС України встановлює, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.

119. Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

120. Суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували частину четверту статті 7 Закону № 2456-XII та не врахували положення статей 12, 53, 60 цього Закону, пункт «в» частини першої статті 2, пункт «б» частини першої статті 20, частину першу статті 22, пункт «в» частини другої статті 25, частину першу статті 26, частини третю та четверту статті 47 Закону № 858-IV, не дослідили зібраних у справі доказів та не встановили обставин, від яких залежать наявність у відповідачів обов`язку забезпечити встановлення меж РЛП «Сокольники - Помірки» в натурі та протиправність їх бездіяльності.

121. Підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, знайшла підтвердження.

122. Тому Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу заступниці керівника Харківської обласної прокуратури слід задовольнити частково, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2026 року скасувати, а справу - направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

123. Оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд, підстав для розподілу судових витрат відповідно до частини шостої статті 139 КАС України немає.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу заступниці керівника Харківської обласної прокуратури Миргородської Ольги Миколаївни задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2026 року скасувати, а справу № 520/15878/25 - направити на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді С.М. Чиркін

В.М. Шарапа