Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №160/21155/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13 жовтня 2026 року

справа № 160/21155/25

адміністративне провадження № К/990/39161/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючої - Ханової Р. Ф. (судді-доповідача),

суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області

на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2026 року (судді: Дурасова Ю. В., Божко Л. А., Лукманова О. М.),

у справі № 160/21155/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КЬЮ.ЕФ.ЕМ.СЕРВІС»

до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області

про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИВ:

Рух справи

Товариство з обмеженою відповідальністю «КЬЮ.ЕФ.ЕМ.СЕРВІС» (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) 22 липня 2025 року звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), у якому просило:

- скасувати рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 20 травня 2025 року № 46439/6/04-36-07-12, яким відмовлено у застосуванні положень підпункту 69.28 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України (далі - ПК України) щодо Товариства (код за ЄДРПОУ 40107637);

- зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області застосувати до Товариства (код за ЄДРПОУ 40107637) встановлені підпунктом 69.28 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України спеціальні правила для підтвердження даних, визначених у податковій звітності за податкові (звітні) періоди з 01 січня 2024 року по 31 серпня 2024 року та винести відповідне рішення.

На обґрунтування позову Товариство зазначало, що відповідає умовам застосування спеціальних правил, установлених підпунктом 69.28 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, тому відмова контролюючого органу є протиправною.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 30 січня 2026 року (суддя - Сліпець Н. Є.) відмовив у задоволенні позову.

Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 1 липня 2026 року задовольнив апеляційну скаргу Товариства, скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позов. Визнав протиправним і скасував рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 20 травня 2025 року № 46439/6/04-36-07-12 та зобов`язав відповідача застосувати до Товариства спеціальні правила, установлені підпунктом 69.28 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, для підтвердження даних податкової звітності за період з 1 січня до 31 серпня 2024 року та прийняти відповідне рішення.

19 серпня 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2026 року у справі № 160/21155/25, провадження за якою відкрито після усунення скаржником недоліків касаційної скарги ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2026 року, витребувано справу із суду попередньої інстанції.

18 вересня 2026 року позивач подав відзив на касаційну скаргу податкового органу.

21 вересня 2026 року справа № 160/21155/25 надійшла до Верховного Суду.

Обставини справи

Суди попередніх інстанцій установили, що Товариство є юридичною особою приватного права, різновидами господарської діяльності підприємства є загальне прибирання будинків, неспеціалізована оптова торгівля, комплексне обслуговування об`єктів, інша діяльність із прибирання будинків і промислових об`єктів, інші види діяльності із прибирання, прання та хімічне чищення текстильних і хутряних виробів.

Товариство звернулося до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області з повідомленням від 21 квітня 2025 року № 25/04-07 про неможливість вивезення первинних документів із території, де ведуться бойові дії та/або яка тимчасово окупована Російською Федерацією, та просило застосувати спеціальні правила, передбачені підпунктом 69.28 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України.

У повідомленні Товариство пояснило, що його головний офіс розташований у Дніпропетровській області, а працівники, які надають послуги та виконують роботи, і частина адміністративного персоналу проживають за місцем розташування замовників. За твердженням позивача, отримання, оприбуткування та часткове зберігання товарно-матеріальних цінностей відбувалися на території замовників, де також зберігалися документи щодо їх придбання і списання, приймання виконаних робіт та наданих послуг, кадрова документація, документи щодо обліку персоналу, нарахування і виплати заробітної плати.

За договором від 29 березня 2019 року № 10476-ДС, укладеним із ТОВ «ДТЕК КУРАХІВСЬКА ЦЗФ», позивач надавав послуги з прибирання, прання одягу та утримання територій, зокрема на об`єктах Курахівської центральної збагачувальної фабрики в Донецькій області. У повідомленні помилково зазначено реквізити іншого договору - від 11 січня 2021 року № 12781-ДС; під час розгляду справи позивач пояснив цю розбіжність технічною опискою.

У повідомленні Товариство зазначило, що документи за період з 1 січня до 1 вересня 2024 року щодо придбання товарно-матеріальних цінностей для надання послуг ТОВ «ДТЕК КУРАХІВСЬКА ЦЗФ», кадрова документація, табелі обліку робочого часу, відомості нарахування та виплати заробітної плати, розрахункові й платіжні документи, договір та додаткові угоди залишилися на об`єктах цього замовника. За поясненнями позивача, документи не вивозилися через загрозу життю та здоров`ю і фізичну неможливість їх вивезення внаслідок бойових дій та окупації; подальша їх доля йому невідома.

Головне управління ДПС у Дніпропетровській області рішенням від 20 травня 2025 року № 46439/6/04-36-07-12 відмовило Товариству в застосуванні спеціальних правил, передбачених підпунктом 69.28 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України. Обґрунтовуючи відмову, контролюючий орган послався, зокрема, на ненадання разом із повідомленням інформації про проведення інвентаризації та відсутність повідомлень за формою № 20-ОПП щодо об`єктів, на яких, за твердженням позивача, залишилися документи, а також на вимоги щодо їх зберігання та відновлення.

Узагальнені висновки судів попередніх інстанцій

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності обставин, необхідних для застосування підпункту 69.28 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України.

Суд зазначив, що виконання позивачем договірних зобов`язань на об`єктах замовника в Донецькій області саме собою не підтверджує зберігання на цих об`єктах первинної документації.

Застосовуючи пункт 63.3 статті 63 ПК України та пункт 8.1 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 9 грудня 2011 року № 1588 (далі - Порядок № 1588), суд урахував відсутність у повідомленнях за формою № 20-ОПП відомостей про офіси чи підрозділи позивача на території, зазначеній у повідомленні про неможливість вивезення документів. За висновком суду, позивач не підтвердив перебування там первинних документів, а посилання на ризик для життя та здоров`я працівників підлягали оцінці в сукупності з іншими умовами застосування спеціальних правил. З огляду на частини першу та другу статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд зауважив, що обов`язок відповідача довести правомірність свого рішення не звільняє позивача від доказування обставин, на яких ґрунтуються його вимоги.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що за підпунктом 69.28 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України обов`язок доведення відсутності підстав для застосування спеціальних правил покладається на контролюючий орган, а відмова в їх застосуванні має бути вмотивованою.

Проаналізувавши пункти 63.1, 63.3 статті 63, пункт 117.1 статті 117 ПК України та пункти 8.1, 8.2 Порядку № 1588, апеляційний суд зазначив, що неподання повідомлення за формою № 20-ОПП може бути підставою для застосування штрафних санкцій, проте саме собою не свідчить про нездійснення господарської діяльності за відповідною адресою та не спростовує зберігання там первинних документів. Суд дійшов висновку, що відповідач усупереч підпункту 69.28 та частині другій статті 77 КАС України не довів правомірності оскаржуваного рішення.

Відмовляючи в розгляді справи за участю представника відповідача, апеляційний суд послався на частину шосту статті 262 та статтю 311 КАС України, незначну складність справи, достатність письмових доказів і відсутність потреби в додаткових поясненнях сторін.

Доводи касаційної скарги та відзиву на неї

У касаційній скарзі Головне управління ДПС у Дніпропетровській області просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження скаржник визначає пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування підпункту 69.28 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України у подібних правовідносинах. Також указує на порушення норм процесуального права.

Скаржник вважає, що позивач не підтвердив наявності первинних документів на об`єктах замовника та обставин, які унеможливлювали їх вивезення. Посилаючись на пункт 63.3 статті 63 ПК України та пункт 8.1 Порядку № 1588, зазначає, що Товариство повідомляло про інші об`єкти оподаткування, проте не подало повідомлення за формою № 20-ОПП щодо приміщень у Курахівській громаді. На думку скаржника, надання послуг на території замовника не підтверджує використання його приміщень для зберігання первинної документації, а висновки апеляційного суду щодо значення форми № 20-ОПП є суперечливими.

З посиланням на пункти 44.1, 44.5 статті 44 ПК України, частину третю статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункти 6.1, 6.2, 6.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, та пункт 7 розділу І Положення про інвентаризацію активів та зобов`язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 2 вересня 2014 року № 879, скаржник наголошує на обов`язку забезпечити збереження документів. Зазначає, що до повідомлення не надано інформації про проведення інвентаризації та що Товариство не вжило заходів для переміщення документів у безпечне місце.

На підтвердження своїх доводів податковий орган наводить висновки постанови Верховного Суду від 21 серпня 2025 року у справі № 160/12774/24 за участю цього ж Товариства щодо необхідності перевірити фактичне здійснення діяльності, порядок ведення обліку та місце зберігання документів на підставі сукупності доказів. Звертає увагу, що договір про надання послуг сам собою не підтверджує їх фактичного виконання, а подання копій документів за одночасного посилання на неможливість їх пред`явлення потребує оцінки суду.

Окремо скаржник заперечує проти відмови апеляційного суду в розгляді справи за участю сторін. Указує, що суд помилково послався на розгляд справи судом першої інстанції за правилами спрощеного провадження, хоча її розглянуто за участю представників сторін. На думку скаржника, це позбавило його можливості повною мірою викласти та обґрунтувати свою позицію.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Позивач зазначає, що в період з 1 січня до 31 серпня 2024 року надавав послуги на об`єктах ТОВ «ДТЕК КУРАХІВСЬКА ЦЗФ» за договором від 29 березня 2019 року № 10476-ДС, виконання якого підтверджується актами та зареєстрованими податковими накладними. Товарно-матеріальні цінності доставлялися постачальниками безпосередньо на об`єкти замовника, де оформлювалися і зберігалися документи щодо їх приймання та використання, а також кадрова документація.

Посилаючись на частини другу та п`яту статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Товариство наголошує на праві самостійно організовувати бухгалтерський облік і документообіг. Стверджує, що зберігання документів за місцем надання послуг передбачалося обліковою політикою та внутрішніми розпорядчими документами, а відповідні обов`язки адміністратора визначалися посадовою інструкцією, наказами та довіреністю. Оскільки адміністратор і працівники були місцевими мешканцями, потреби в їх відрядженні не було.

На думку позивача, підпункт 69.28 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України не пов`язує застосування спеціальних правил із поданням форми № 20-ОПП чи додаванням акта інвентаризації до повідомлення. Товариство вказує, що повідомлення містило необхідні відомості, результати проведеної інвентаризації надано суду, а факт звернення до поліції щодо втрати документів підтверджується матеріалами справи.

Підтримуючи висновок апеляційного суду щодо значення повідомлення за формою № 20-ОПП, позивач зазначає, що його неподання не спростовує здійснення діяльності та зберігання документів на об`єктах замовника. Вважає, що податковий орган усупереч підпункту 69.28 та частині другій статті 77 КАС України не довів відсутності підстав для застосування спеціальних правил і правомірності своєї відмови.

Висновки Верховного Суду за результатами касаційного розгляду

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Правомірність рішення контролюючого органу від 20 травня 2025 року оцінюється з урахуванням положень ПК України та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у редакціях, чинних на час його прийняття.

За абзацами першим і другим пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Абзацом першим підпункту 69.28 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України в редакції Закону України від 11 квітня 2023 року № 3050-IX установлено, що до платників податків/податкових агентів, які провадили діяльність на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України і не можуть пред`явити первинні документи, на підставі яких здійснюється облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, як виняток із положень статті 44 цього Кодексу застосовуються спеціальні правила для підтвердження даних, визначених у податковій звітності.

Абзацами другим і третім цього підпункту передбачено, що підставами неможливості пред`явлення первинних документів є втрата (знищення чи зіпсуття) первинних документів або знаходження їх на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, та на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, у разі якщо їх неможливо вивезти або їх вивезення пов`язане з ризиком для життя чи здоров`я платника податків, фізичних осіб чи неможливе у зв`язку з адміністративними перешкодами, встановленими органами влади.

У разі втрати та/або неможливості вивезення первинних документів платник податків/податковий агент подає до контролюючого органу в довільній формі повідомлення про неможливість вивезення первинних документів, підписане керівником підприємства та головним бухгалтером, в якому зазначаються: обставини, що призвели до втрати та/або неможливості вивезення первинних документів, податкові (звітні) періоди, а також загальний перелік первинних документів (за можливості - із зазначенням реквізитів).

За першим реченням абзацу дев`ятого цього підпункту обов`язок доведення відсутності підстав для застосування положень цього підпункту покладається на контролюючий орган.

Відповідно до абзацу десятого цього підпункту у разі відмови у застосуванні положень цього підпункту контролюючий орган не пізніше одного місяця з дати отримання відповідного повідомлення від платника податків/податкового агента видає вмотивоване рішення із зазначенням підстави та доказів такої відмови.

За абзацом четвертим пункту 63.3 статті 63 ПК України платник податків зобов`язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, контролюючі органи за основним місцем обліку згідно з порядком обліку платників податків.

Частиною другою статті 8 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Частина п`ята цієї статті передбачає, зокрема, самостійне визначення підприємством облікової політики, прав працівників на підписання бухгалтерських документів та затвердження правил документообороту.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. За абзацом першим частини другої цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частинами третьою та четвертою статті 90 КАС України передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За частиною третьою статті 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Наведене правове регулювання пов`язує застосування спеціальних правил із провадженням платником податків діяльності на визначених законом територіях та неможливістю пред`явлення первинних документів з установлених підпунктом 69.28 причин. Тому для вирішення спору необхідно з`ясувати, яких документів стосується повідомлення, де вони перебували та які обставини унеможливили їх вивезення.

Покладення на контролюючий орган обов`язку довести відсутність підстав для застосування спеціальних правил не означає, що наведені платником обставини вважаються встановленими без дослідження доказів. Водночас перевірка цих обставин не повинна перетворюватися на вимогу пред`явити саме ті первинні документи, неможливість вивезення яких є підставою звернення платника.

У постанові від 21 серпня 2025 року у справі № 160/12774/24 Верховний Суд зазначив, що договір про надання послуг сам собою не підтверджує їх фактичного виконання, а питання здійснення діяльності та місця зберігання документів підлягають з`ясуванню на підставі сукупності доказів. Суд також наголосив на необхідності перевірки порядку ведення бухгалтерського та кадрового обліку, оформлення розрахункових і платіжних документів.

У постанові від 1 вересня 2026 року в цій самій справі Верховний Суд звернув увагу, що повноваження працівників вести та підписувати первинну документацію самі собою не підтверджують її зберігання на відповідних об`єктах. Визначальним залишалося з`ясування фактичного місця зберігання документів та оцінка доказів організації такого зберігання.

Зазначений висновок, викладений після подання касаційної скарги у справі, що розглядається, підлягає врахуванню відповідно до частини третьої статті 341 КАС України. Водночас справа № 160/12774/24 стосувалася іншого повідомлення та звітних періодів з 1 липня 2021 року до 31 грудня 2023 року, тому встановлені в ній обставини не замінюють дослідження доказів щодо періоду, який є предметом цього спору.

Саме по собі неподання повідомлення за формою № 20-ОПП не є передбаченою підпунктом 69.28 самостійною підставою для незастосування спеціальних правил. Однак такий висновок не усуває необхідності перевірити фактичне перебування документів на території, зазначеній платником. Відомості податкового обліку мають оцінюватися разом з іншими доказами, а не підміняти їх дослідження.

Податковий орган у касаційній скарзі заперечує обґрунтованість висновку апеляційного суду про наявність підстав для застосування спеціальних правил, посилаючись на непідтвердженість фактичного зберігання первинних документів на об`єктах замовника. Перевірка цього доводу потребує з`ясування, чи навів апеляційний суд належні мотиви, з яких визнав подані Товариством докази достатніми для задоволення позову та відхилив заперечення відповідача.

До позову додано копію наказу від 12 квітня 2021 року «Про організацію документообігу по підприємству», який передбачає зберігання визначених у ньому документів за місцем виконання договорів і на об`єктах замовника. Подано також наказ від 24 січня 2022 року «Про облікову політику підприємства», пункт 11 якого стосується, зокрема, організації документообігу та зберігання документації за місцем надання послуг.

Проте постанова суду апеляційної інстанції не містить оцінки цих документів у зіставленні з умовами договору та запереченнями податкового органу. Не наведено мотивів, з яких суд визнав підтвердженим фактичне зберігання документів за спірний період саме на об`єктах ТОВ «ДТЕК КУРАХІВСЬКА ЦЗФ», а також висновків щодо порядку їх опрацювання і передачі відомостей для складання звітності.

Апеляційний суд також не пояснив, яким чином наведені Товариством відомості про повноваження адміністратора Орехової С. А. та залучення місцевих працівників підтверджують фактичне зберігання спірних документів на об`єктах замовника і спростовують відповідні заперечення податкового органу. Саме посилання позивача на посадову інструкцію, накази та довіреність без оцінки їх змісту у сукупності з іншими доказами не є достатнім обґрунтуванням такого висновку.

До позову також додано акт інвентаризації первинних документів від 20 грудня 2024 року, в якому зазначено про відсутність доступу до об`єктів замовника та залишення на них документів. Контролюючий орган, своєю чергою, посилався на ненадання інформації про інвентаризацію разом із повідомленням.

Апеляційний суд не зіставив ці обставини, не оцінив зміст акта та його значення для перевірки підстав оскаржуваного рішення.

Підпункт 69.28 не встановлює подання акта інвентаризації як окремої умови застосування спеціальних правил. Проте це не звільняє суд від оцінки такого акта, якщо платник посилається на нього для підтвердження обставин спору.

Наведені у відзиві на касаційну скаргу пояснення щодо організації роботи та зберігання документації не можуть замінити відповідних висновків апеляційного суду. Так само загальні посилання скаржника на обов`язок забезпечити збереження документів та на можливість їх попереднього вивезення не дають підстав вважати відмову правомірною без перевірки конкретних обставин.

Апеляційний суд також навів міркування про безпекову ситуацію в місті Добропіллі, однак не пояснив їх зв`язку з повідомленням, яке стосується документів на об`єктах Курахівської центральної збагачувальної фабрики. Загальне посилання на бойові дії не замінює встановлення місця перебування документів та обставин неможливості їх вивезення.

Отже, відхиливши аргумент податкового органу щодо форми № 20-ОПП, суд апеляційної інстанції не навів достатніх мотивів щодо встановлення решти обставин, необхідних для застосування підпункту 69.28, та не забезпечив оцінки істотних доводів сторін і доказів у їх сукупності. За такого обґрунтування висновок про наявність усіх умов для зобов`язання відповідача застосувати спеціальні правила є передчасним.

Окремої оцінки потребує довід касаційної скарги щодо розгляду справи судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Частиною першою статті 311 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі:

1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю;

2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання;

3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

За частиною другою цієї статті, якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

З рішення суду першої інстанції вбачається, що ухвалою від 2 жовтня 2025 року суд перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Рішення від 30 січня 2026 року ухвалено за наслідками розгляду справи у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін.

Крім того, у постанові апеляційного суду відображено надходження клопотання податкового органу про розгляд справи за участю його представника та відмову в задоволенні цього клопотання. Отже, відсутність клопотань усіх учасників справи також не могла бути підставою письмового розгляду.

Відмовляючи в задоволенні клопотання, апеляційний суд помилково виходив із того, що оскаржене рішення ухвалено за правилами спрощеного провадження, та послався на частину шосту статті 262 КАС України. Однак ця норма регулює розгляд справи судом першої інстанції за правилами спрощеного провадження та не розширює визначені статтею 311 КАС України підстави письмового апеляційного розгляду.

Посилання на достатність письмових матеріалів і незначну складність справи не замінює передбачених частиною першою статті 311 КАС України умов.

Отже, суд апеляційної інстанції помилково застосував пункт 3 частини першої статті 311 КАС України, оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено за правилами загального позовного провадження за участю представників сторін. Наявність клопотання відповідача про розгляд справи за його участю виключала застосування пункту 1 частини першої цієї статті. Незважаючи на це, апеляційний суд розглянув справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників. Саме цим порушенням відповідач обґрунтовує касаційну скаргу.

За пунктом 3 частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Зазначене порушення порядку апеляційного розгляду є підставою для скасування оскаржуваної постанови. Водночас наведені вище недоліки дослідження доказів та мотивування не дають можливості зробити остаточний висновок щодо правомірності рішення контролюючого органу.

Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки встановлене порушення порядку розгляду допущене судом апеляційної інстанції, а належного апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції не відбулося, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду необхідно забезпечити розгляд справи з дотриманням процесуальних прав її учасників, оцінити у сукупності докази та доводи щодо фактичного місця зберігання документів за спірний період, порядку документообігу та обставин неможливості їх вивезення, після чого перевірити обґрунтованість відмови контролюючого органу з урахуванням установленого законом розподілу обов`язку доказування. У разі встановлення підстав для задоволення позову суд має також обґрунтувати належний спосіб захисту відповідно до статті 245 КАС України.

Суду належить також надати оцінку доводу про подання позивачем копій документів за одночасного посилання на неможливість їх пред`явлення, з`ясувавши, яких саме документів стосується цей довід та чи охоплені вони повідомленням.

За таких обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2026 року - скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до цього суду.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області задовольнити частково.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2026 року скасувати, а справу № 160/21155/25 направити на новий розгляд до Третього апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Р. Ф. Ханова

Судді: Л. І. Бившева

В. В. Хохуляк