Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №420/12862/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 420/12862/25

адміністративне провадження № К/990/4381/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 420/12862/25

за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року (суддя Завальнюк І.В.)

та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2025 року (колегія суддів у складі: судді-доповідача Федусика А.Г., суддів Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - В/ч НОМЕР_1 , відповідач), у якому просив:

1.1. визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період із 01.12.2015 до 28.02.2018 (включно) із застосуванням місяця, у якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців (місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - «базового місяця»), - січня 2008 року;

1.2. стягнути з відповідача на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період із 01.12.2015 до 28.02.2018 (включно) із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення («базового місяця») - січня 2008 року в загальному розмірі 85927,87 грн із відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44);

1.3. визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу за період із 01.03.2018 до 06.02.2025 із застосуванням щомісячної фіксованої індексації (індексації-різниці) відповідно до абзаців третього, четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078);

1.4. стягнути з відповідача на користь позивача індексацію грошового забезпечення (індексацію-різницю) у фіксованому розмірі 3288,05 грн у місяць за період із 01.03.2018 до 06.02.2025 в загальному розмірі 234156,13 грн відповідно до вимог абзаців третього, четвертого, шостого пункту 5 Порядку № 1078 із відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44;

1.5. визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації (індексації-різниці) грошового забезпечення за період із 01.12.2015 до 06.02.2025 відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159);

1.6. зобов`язати відповідача нарахувати й виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації (індексації-різниці) грошового забезпечення за період із 01.12.2015 до 06.02.2025 відповідно до Порядку № 159;

1.7. визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 07.02.2025;

1.8. стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні в сумі 990,08 грн за кожен день прострочення в період із 07.02.2025 до дня ухвалення рішення в справі, але не більше ніж за 6 місяців.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що з 18.07.2012 до 06.02.2025 він проходив військову службу у В/ч НОМЕР_1 . При цьому з 01.12.2015 і до цього часу відповідач не нараховував і не виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення в повному обсязі: у період із 01.12.2015 до 28.02.2018 - узагалі не нараховував та не виплачував індексації грошового забезпечення, у період із 01.03.2018 до 06.02.2025 - не нараховував та не виплачував індексації-різниці.

2.1. Бездіяльність відповідача в ненарахуванні й невиплаті позивачу індексації грошового забезпечення в повному обсязі за вказані вище періоди, на думку позивача, свідчить про порушення його законних прав, що не відповідає вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а також інших нормативно-правових актів.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

3. ОСОБА_1 із 18.07.2012 до 06.02.2025 проходив військову службу у В/ч НОМЕР_1 .

4. Починаючи з 01.12.2015, В/ч НОМЕР_1 не нараховувала й не виплачувала ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в повному обсязі: у період із 01.12.2015 до 28.02.2018 індексація грошового забезпечення взагалі не була нарахована й виплачена, а в період із 01.03.2018 до 06.02.2025 відповідач не нараховував і не виплачував індексації-різниці.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій і мотиви їх ухвалення

5. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.08.2025, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.12.2025, адміністративний позов ОСОБА_1 до В/ч НОМЕР_1 задоволено частково:

5.1. визнано протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 за період із 01.12.2015 до 28.02.2018 індексації грошового забезпечення із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення, - січня 2008 року;

5.2. зобов`язано В/ч НОМЕР_1 виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період із 01.12.2015 до 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення, - січня 2008 року з урахуванням раніше виплачених сум;

5.3. визнано протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 індексації-різниці за період із 01.03.2018 до 31.12.2022 та з 01.01.2024 до 06.02.2025 відповідно до абзаців третього, четвертого, п`ятого, шостого пункту 5 Порядку № 1078;

5.4. зобов`язано В/ч НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 індексації-різниці за період із 01.03.2018 до 31.12.2022 та з 01.01.2024 до 06.02.2025 відповідно до вимог абзаців третього, четвертого, п`ятого, шостого пункту 5 Порядку № 1078;

5.5. відмовлено в іншій частині позовних вимог.

6. Вирішуючи спір у частині індексації грошового забезпечення за період із 01.12.2015 до 28.02.2018, суди керувалися тим, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів, тоді як зміна розміру доплат, надбавок та премій на визначення такого місяця не впливає. Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294, яка набрала чинності з 01.01.2008, були встановлені нові схеми посадових окладів військовослужбовців, а до набрання 01.03.2018 чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 розміри посадових окладів військовослужбовців не змінювалися. Тому січень 2008 року є місяцем, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення позивача в спірному періоді.

7. Водночас суди відмовили в задоволенні вимоги про стягнення індексації за період із 01.12.2015 до 28.02.2018 в конкретно визначеному позивачем розмірі 85927,87 грн з огляду на те, що повноваження щодо обрахунку індексації відповідно до положень Порядку № 1078 та Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII (далі - Закон № 1282-XII) покладаються безпосередньо на відповідача.

8. Щодо індексації грошового забезпечення з 01.03.2018 суди зазначили, що право на індексацію-різницю виникає, якщо в місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір підвищення доходу дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, яка склалася в цьому місяці. У такому разі сума індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації та розміром підвищення доходу і виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

8.1. Установивши розмір підвищення доходу в березні 2018 року й суму можливої індексації, суди дійшли висновку про право позивача на індексацію-різницю в розмірі 3288,05 грн щомісячно.

8.2. Водночас суди врахували, що абзацом вісімнадцятим пункту 3 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-IX на 2023 рік зупинено дію Закону № 1282-XII, та дійшли висновку про відсутність підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за 2023 рік.

9. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо нарахування й виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, суди зважали на те, що необхідною умовою для звернення до суду з такою вимогою є звернення особи до відповідного органу із заявою про виплату компенсації, за наслідками розгляду якої цей орган може задовольнити заяву або відмовити в її задоволенні, і лише в разі відмови особа набуває право на звернення до суду. Крім того, компенсація втрати частини доходів унаслідок порушення строків їх виплати повинна нараховуватися в місяці, у якому проведено виплату заборгованості. З огляду на це, вимоги позивача про нарахування й виплату такої компенсації суди визнали передчасними.

10. Так само передчасними суди визнали вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні, оскільки на час вирішення справи остаточного розрахунку з позивачем не проведено, а тому не настала подія, із якою законодавство пов`язує відповідальність роботодавця за несвоєчасний розрахунок, - день остаточного розрахунку.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у суді касаційної інстанції

11. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить:

11.1. постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.12.2025 скасувати, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.08.2025 змінити:

11.1.1. виклавши абзац третій резолютивної частини в такій редакції: «Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення («базового місяця») - січень 2008 року у загальному розмірі 85927,87 грн з відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44»;

11.1.2. виклавши абзац п`ятий резолютивної частини в такій редакції: «Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення (індексацію-різницю) у фіксованому розмірі 3288,05 грн у місяць за період з 01.03.2018 до 31.12.2022 та з 01.01.2024 до 06.02.2025 у загальному розмірі 234156,13 грн відповідно до вимог абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44»;

11.2. постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.12.2025 скасувати, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.08.2025 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації (індексації-різниці) грошового забезпечення та стягнення середнього заробітку за час неповного розрахунку скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення, яким:

11.2.1. визнати протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації (індексації-різниці) грошового забезпечення за період із 01.12.2015 до 06.02.2025 відповідно до Порядку № 159;

11.2.2. зобов`язати В/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації (індексації-різниці) грошового забезпечення за період із 01.12.2015 до 06.02.2025 відповідно до Порядку № 159;

11.2.3. визнати протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 07.02.2025;

11.2.4. зобов`язати В/ч НОМЕР_1 нарахувати й виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні в сумі 990,08 грн за кожен день прострочення в період з 07.02.2025 до дня ухвалення рішення в справі, але не більше ніж за 6 місяців, у сумі 182174,72 грн.

12. Підставою перегляду оскаржуваних судових рішень позивач визначив пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України з покликанням на:

12.1. застосування судом апеляційної інстанції норм статей 2, 4 Закону № 1282-XII, пунктів 1-1, 2, 5, 10-2 Порядку № 1078, статті 2 КАС України без урахування висновків Верховного Суду в подібних правовідносинах, викладених у постановах від 23.03.2023 в справі № 400/3826/21, від 06.04.2023 в справі № 420/11424/21, від 06.07.2023 в справі № 560/6684/22, від 15.08.2023 в справі № 400/3784/22, від 18.04.2024 в справі № 380/8618/21 (щодо обов`язку обирати ефективний спосіб захисту порушеного права та вказувати конкретні суми, які підлягають виплаті);

12.2. застосування судом апеляційної інстанції норм статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон № 2050-III), пункту 3 Порядку № 159 без урахування висновків Верховного Суду в подібних правовідносинах, викладених у постановах від 22.06.2018 в справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 в справі № 803/203/17, від 15.10.2020 в справі № 240/11882/19, від 29.05.2025 в справі № 640/12053/21, від 20.12.2019 в справі № 822/1731/16, від 13.03.2020 в справі № 803/1565/17, від 21.01.2020 в справі № 826/15879/18, від 29.04.2021 в справі № 240/6583/20, від 21.03.2023 в справі № 620/7687/21, від 29.03.2023 в справі № 120/9475/21-а (щодо обов`язковості виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати без необхідності подання окремої заяви та безпосередньої виплати простроченої суми);

12.3. застосування судом апеляційної інстанції норм статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) без урахування висновків Верховного Суду в подібних правовідносинах, викладених у постановах від 21.10.2021 в справі № 640/14764/20, від 06.07.2023 в справі № 580/3240/19 (щодо права позивача на одночасне заявлення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку разом із позовами про стягнення відповідних сум грошового забезпечення).

13. Скаржник наголошує, що метою адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 КАС України, є ефективний захист прав, свобод та інтересів особи від порушень із боку суб`єктів владних повноважень, а тому під час визначення способу захисту суд повинен ураховувати його спроможність реально поновити порушене право. Покликаючись на вказані вище постанови Верховного Суду, скаржник зауважує, що для належного й ефективного захисту прав позивача суд мав перевірити обґрунтованість нарахованих ним сум індексації, самостійно їх розрахувати та в судовому рішенні зазначити конкретні суми індексації грошового забезпечення, на які позивач має право та які відповідач зобов`язаний нарахувати й виплатити. На переконання скаржника, визначення в судовому рішенні конкретної суми індексації є належним та ефективним способом захисту, оскільки здатне забезпечити реальне поновлення його порушеного права.

14. Узявши до уваги, що в період із 01.12.2015 до 28.02.2018 місяцем для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення є січень 2008 року, скаржник зазначає, що, за здійсненим ним розрахунком, загальний розмір індексації за відповідний період з урахуванням виплачених сум становить 85927,87 грн. Як стверджує скаржник, цей розрахунок був наведений у позовній заяві, однак суди попередніх інстанцій його не досліджували.

15. Стосовно індексації грошового забезпечення з березня 2018 року скаржник указує, що хоча суди попередніх інстанцій погодилися з наявністю в нього права на відповідні виплати, вони обрали обмежений і неефективний спосіб захисту, не визначивши конкретних сум, які відповідач зобов`язаний нарахувати й виплатити.

16. Скаржник не погоджується з висновком про те, що необхідною умовою для звернення до суду з вимогою про компенсацію втрати частини доходів є попереднє звернення особи до відповідного органу із заявою про її виплату, а право на таку компенсацію виникає лише після фактичної виплати заборгованості. Покликаючись на практику Верховного Суду, він стверджує, що основною умовою для виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, до яких належить, зокрема, індексація грошового забезпечення, а суми, які підлягають нарахуванню у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаційний характер.

16.1. На переконання скаржника, законодавство не встановлює першості нарахування виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить право на компенсацію втрати частини доходів у залежність від попереднього окремого нарахування відповідного доходу. Ключовим для виникнення такого права є факт порушення строків виплати доходу незалежно від того, чи був такий дохід попередньо нарахований, чи його розмір може бути визначений, зокрема, на підставі судового рішення. Тому, оскільки відповідач, за твердженням скаржника, протиправно не нараховував і не виплачував належну йому індексацію-різницю, покладення на відповідача обов`язку виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати цієї індексації є законним та обґрунтованим.

17. Скаржник також уважає помилковим висновок про передчасність вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні з тих підстав, що відповідач ще не виплатив спірну індексацію-різницю, а тому правовідносини щодо відповідальності за статтею 117 КЗпП України можуть виникнути в майбутньому. Наголошує, що положення статті 117 КЗпП України поширюються й на випадки звільнення особи з військової служби, а практика Верховного Суду щодо можливості одночасного вирішення вимог про стягнення невиплачених при звільненні сум та середнього заробітку за час затримки розрахунку є усталеною.

20.1. За твердженням скаржника, вимога про стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку не є передчасною, оскільки в разі встановлення судом під час вирішення спору факту невиплати працівникові належних йому при звільненні сум суд може одночасно вирішити й питання про відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України. Тому скаржник уважає, що має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку в межах установленого законом шестимісячного періоду, а висновок суду апеляційної інстанції про передчасність цієї позовної вимоги суперечить висновкам Верховного Суду.

21. Ухвалою Верховного Суду від 23.02.2026 відкрито касаційне провадження № К/990/4381/26 за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

22. За інформацією, наявною в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (касаційна скарга від 29.01.2026 по справ № 420/12862/25) доставлено в Електронний кабінет Військової частини НОМЕР_1 29.01.2026 о 15:22, а ухвала про відкриття касаційного провадження від 23.02.2026 - 23.02.2026 о 20:24, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

23. Правом подати відзив на касаційну скаргу відповідач не скористався, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів попередніх інстанцій в касаційному порядку.

24. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 12.10.2026 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.

Позиція Верховного Суду. Оцінка висновків судів, рішення яких є предметом перегляду, та аргументів учасників справи

25. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права.

26. Водночас суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

27. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).

28. Касаційне провадження відкрито на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України для перевірки доводів про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо визначення конкретних сум індексації, компенсації втрати частини доходів та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

29. За доводами касаційної скарги позивач не погоджується із обраним судами попередніх інстанцій способом захисту його права на індексацію за періоди з 01.12.2015 до 28.02.2018, з 01.03.2018 до 31.12.2022 та з 01.01.2024 до 06.02.2025, а також відмовою в задоволенні вимог про компенсацію втрати частини доходів і виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

30. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України судовий захист має забезпечувати ефективне поновлення порушеного права. Частина четверта статті 9 цього Кодексу покладає на суд обов`язок вжити передбачених законом заходів для з`ясування всіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів із власної ініціативи.

31. Статтею 242 КАС України визначено, що судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим, а при виборі й застосуванні норми права враховуються висновки, викладені в постановах Верховного Суду.

32. Абзацом другим частини третьої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) передбачено індексацію грошового забезпечення військовослужбовців відповідно до закону.

33. Статті 1, 2 Закону № 1282-XII визначають індексацію як механізм підвищення грошових доходів населення для відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг. Індексації підлягають, зокрема, оплата праці та грошове забезпечення, які не мають разового характеру, у межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

34. За статтею 4 Закону № 1282-XII та пунктом 1-1 Порядку № 1078 індексація проводиться в разі перевищення індексом споживчих цін установленого порогу. До 01.01.2016 цей поріг становив 101 відсоток, а з 01.01.2016 - 103 відсотки. Індекс обчислюється наростаючим підсумком; підвищення доходів у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, наступного за місяцем офіційного опублікування відповідного індексу.

35. За правилами пункту 4 Порядку № 1078 сума індексації визначається шляхом множення доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, на величину приросту індексу споживчих цін, поділену на 100 відсотків. Якщо особа працює неповний робочий час, сума індексації визначається з розрахунку повного робочого часу, а виплачується пропорційно відпрацьованому часу.

36. Пункт 5 Порядку № 1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013, яка застосовується з 01.12.2015, пов`язує початок нового обчислення індексу споживчих цін із підвищенням тарифних ставок (окладів). У місяці такого підвищення значення індексу приймається за 1 або 100 відсотків, а для подальшої індексації його обчислення здійснюється з наступного місяця.

37. Відповідно до абзаців третього, четвертого пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації в місяці підвищення доходу не нараховується, якщо розмір підвищення перевищує суму індексації, що склалася в цьому місяці. Якщо розмір підвищення не перевищує такої суми, індексація визначається як різниця між сумою можливої індексації та розміром підвищення доходу.

38. За абзацом п`ятим пункту 5 Порядку № 1078 для визначення підвищення доходу враховуються складові, які не мають разового характеру. Зростання доходу за рахунок інших складових без підвищення тарифних ставок (окладів) не є підставою для зменшення суми індексації. Абзац шостий цього пункту передбачає додавання до визначеної суми індексації поточної індексації до чергового підвищення тарифних ставок (окладів).

39. У постанові від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, з урахуванням ухвали від 30.03.2023 про виправлення описки, Верховний Суд розмежував поточну індексацію та індексацію-різницю, визначив обставини, необхідні для обчислення останньої, і наголосив на відсутності дискреції військової частини щодо її нарахування та виплати за наявності встановлених законодавством умов. Для ефективного захисту права суди мають перевірити розрахунок позивача й визначити належні до виплати суми.

40. Зазначений підхід застосовано Верховним Судом у постановах від 30.05.2024 у справі № 200/2737/21-а, від 08.05.2025 у справі № 380/6610/24 та від 23.12.2025 у справі № 280/8303/23. Належність відповідачу повноважень із нарахування грошового забезпечення не звільняє суд від обов`язку вирішити спір про його розмір.

41. У цій справі суди встановили право позивача на індексацію за період із 01.12.2015 до 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу, однак відмовили у визначенні суми 85927,87 грн виключно з мотивів належності її обчислення до повноважень відповідача. Наведений позивачем розрахунок не перевірено, а іншої обґрунтованої суми індексації не визначено.

42. У постанові від 23.12.2025 у справі № 280/8303/23 Верховний Суд розглянув аналогічну ситуацію: за правильного визначення січня 2008 року місяцем підвищення доходу суди не перевірили розрахунку індексації в сумі 85927,87 грн за період із 01.12.2015 до 28.02.2018. Верховний Суд визнав це невиконанням обов`язку щодо встановлення розміру належної виплати та направив справу у відповідній частині на новий розгляд.

43. Водночас правильність розрахунку ОСОБА_1 належить перевірити за доказами саме цієї справи з урахуванням щомісячних показників прожиткового мінімуму та приросту індексу споживчих цін, службового часу й фактично проведених виплат.

44. Водночас суд касаційної інстанції не вправі самостійно досліджувати та оцінювати зазначені докази замість судів попередніх інстанцій, оскільки відповідно до частини другої статті 341 КАС України він не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими або додатково перевіряти докази.

45. Щодо індексації-різниці суди встановили розмір грошового забезпечення в лютому 2018 року - 9008,74 грн, у березні 2018 року - 10183,84 грн, підвищення доходу - 1175,10 грн та суму можливої індексації - 4463,15 грн. Виходячи з цих показників, суди попередніх інстанцій визначили розмір щомісячної індексації-різниці в сумі 3288,05 грн, із розрахунком якої позивач погоджується.

46. Водночас, установивши щомісячний розмір індексації-різниці, суди попередніх інстанцій не відобразили його в резолютивній частині судового рішення, не перевірили обґрунтованості поданого позивачем розрахунку на загальну суму 234156,13 грн та не визначили конкретної суми індексації-різниці, належної до виплати за спірний період. За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій не забезпечили юридичної визначеності у спірних правовідносинах та ефективного захисту порушеного права позивача, оскільки питання щодо розміру належної йому заборгованості залишилося невирішеним.

47. Водночас, як зазначено вище, суд касаційної інстанції, відповідно до положень статті 341 КАС України, обмежений у праві додаткової перевірки зібраних у справі доказів та не може встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені в оскаржених судових рішеннях.

48. Варто зауважити, що у постанові від 30.05.2024 у справі № 200/2737/21-а Верховний Суд погодився з установленим судом апеляційної інстанції щомісячним розміром індексації-різниці, але зазначив, що визначення її загальної суми потребує з`ясування відслуженого службового часу (календарних днів) в місяцях спірного періоду. За неповний місяць індексація виплачується пропорційно такому часу. Невстановлення відповідних обставин стало підставою для нового розгляду справи.

49. У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій не перевірили помісячного розрахунку заявленої позивачем суми індексації-різниці, зокрема за неповний місяць служби - лютий 2025 року. При цьому визначення загального розміру належної до виплати індексації-різниці має здійснюватися за встановлені судами періоди з 01.03.2018 до 31.12.2022 та з 01.01.2024 до 06.02.2025, з урахуванням визначеного судами щомісячного розміру індексації-різниці, особливостей правового регулювання відповідних періодів та фактично виплачених сум.

50. Колегія суддів також звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20.08.2026 у справі № 560/2520/25, відповідно до яких положення статті 39 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 № 3460-IX щодо обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком із 01.01.2024 не виключають застосування абзаців третього - шостого пункту 5 Порядку № 1078 до правовідносин щодо нарахування та виплати щомісячної індексації-різниці. Водночас щодо періоду з 01.01.2025 до 06.02.2025 необхідно враховувати положення статті 34 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 № 4059-IX, якою встановлено особливості обчислення індексу споживчих цін із січня 2025 року та передбачено ненарахування в цьому місяці суми індексації, яка склалася у грудні 2024 року.

51. Отже, визначення належних позивачу сум індексації-різниці за зазначений період потребує врахування цих норм у взаємозв`язку з положеннями Порядку № 1078 та розмежування поточної індексації й індексації-різниці.

52. Крім того, вимоги про виплату індексації позивач поєднав із вимогою про одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку № 44, про що зауважив і в касаційній скарзі.

53. За пунктами 2- 4 Порядку № 44 грошова компенсація спрямована на відшкодування податку, утриманого з грошового забезпечення та інших виплат, право на які особа набула у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, і виплачується одночасно з відповідним доходом за місцем його одержання.

54. Верховний Суд у постанові від 08.05.2025 у справі № 380/6610/24, вирішуючи питання щодо передчасності вимог про виплату індексації грошового забезпечення з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, звернувся до висновків, викладених у постанові від 27.07.2023 у справі № 380/813/22. Зокрема, Верховний Суд зазначив, що відповідно до пунктів 2- 5 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується для відшкодування сум податку, утриманих із грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які військовослужбовці набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Така компенсація здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання в розмірі утриманого податку з доходів фізичних осіб. При цьому Верховний Суд наголосив, що індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців, а тому її нарахування та виплата мають здійснюватися з моменту набуття особою відповідного права з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

55. Отже, з урахуванням наведених висновків Верховного Суду, обставина, що індексація грошового забезпечення на час судового розгляду ще не виплачена, сама собою не є підставою для відмови в задоволенні вимоги щодо одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб. Водночас така компенсація має іншу правову природу, ніж компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, передбачена Законом № 2050-III, та застосовується за самостійними правовими підставами. Відтак під час вирішення спору про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення необхідно враховувати положення Порядку № 44 щодо одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, які підлягатимуть утриманню з відповідних виплат.

56. Статтями 1, 2 Закону № 2050-III передбачено компенсацію втрати частини доходів у разі порушення строків їх виплати на один і більше календарних місяців. Закон поширюється на доходи, які не мають разового характеру. Індексація грошового забезпечення є складовою відповідного доходу, несвоєчасна виплата якої підлягає оцінці за цим Законом і Порядком № 159.

57. За статтею 3 Закону № 2050-III компенсація обчислюється щодо невиплаченого доходу за кожний відповідний місяць після утримання податків та обов`язкових платежів з урахуванням інфляції за період затримки. Стаття 4 цього Закону передбачає її виплату в тому самому місяці, у якому виплачується заборгованість, а стаття 7 - судове оскарження відмови у виплаті компенсації.

58. Суди попередніх інстанцій визнали вимоги позивача передчасними з двох підстав: відсутності попереднього звернення до відповідача із заявою про виплату компенсації та відсутності фактичної виплати індексації. При цьому вони послалися, зокрема, на постанови Верховного Суду від 11.12.2020 у справі № 200/10820/19-а, від 17.11.2021 у справі № 460/4188/20 та від 18.08.2023 у справі № 460/4166/21.

59. Слід зауважити, що у постанові від 29.05.2025 у справі № 640/12053/21, на яку посилається скаржник, Верховний Суд зазначив, що ненарахування відповідачем основного доходу саме собою не усуває права на компенсацію за його несвоєчасну виплату. Розмір належного доходу може бути визначений, зокрема, на підставі судового рішення. За встановленого обов`язку донарахувати основний дохід Верховний Суд визнав помилковою відмову в компенсації лише з мотивів того, що дохід ще не виплачено.

60. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.05.2026 у справі № 280/8933/24 (пункти 39- 40), узагальнюючи усталену практику суду касаційної інстанції, зазначила, що однією з умов для порушення особою питання про виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є проведення з нею повного розрахунку, тобто фактичне отримання відповідних доходів, хоча й із порушенням установлених строків. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що право на компенсацію, передбачену Законом № 2050-III, виникає за сукупності таких умов: порушення строків виплати доходів щонайменше на один місяць; систематичний, а не разовий характер доходу; фактичне отримання особою доходу, щодо якого заявлено вимогу про компенсацію. Водночас Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не виключається пред`явлення в межах одного провадження як вимог про стягнення нарахованого, проте не виплаченого доходу, так і вимог про стягнення відповідної компенсації.

61. Отже, колегія суддів зауважує, що наведений висновок Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності фактичного отримання доходу як умови виплати компенсації має застосовуватися у взаємозв`язку із застереженням про можливість одночасного пред`явлення вимог про стягнення нарахованого, але не виплаченого доходу та відповідної компенсації. Водночас можливість поєднання таких вимог сама собою не свідчить про наявність підстав для присудження компенсації у разі, якщо відповідний дохід не був нарахований. Вирішення цього питання залежить від установлених обставин нарахування та виплати спірних сум індексації грошового забезпечення, змісту заявлених позовних вимог та дотримання передбачених Законом № 2050-III умов компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

62. У справі, що переглядається, позивач заявив вимогу про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати одночасно з вимогами про виплату індексації грошового забезпечення у визначених ним сумах. Проте суди попередніх інстанцій, не перевіривши правильності розрахунку цих сум та не встановивши помісячного розміру заборгованості, не вирішили питання щодо наявності підстав для виплати відповідної компенсації у взаємозв`язку з основними позовними вимогами. За таких обставин колегія суддів уважає, що саме лише посилання на відсутність окремої заяви про виплату компенсації та непроведення остаточного розрахунку з позивачем без з`ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення спору в цій частині, не є достатньою підставою для відмови в задоволенні зазначеної вимоги.

63. За наведених обставин колегія суддів уважає передчасним висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення вимог щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Водночас невстановлення судами попередніх інстанцій розміру належних позивачу сум індексації грошового забезпечення, а також обставин їх нарахування та виплати позбавляє суд касаційної інстанції можливості остаточно вирішити спір у цій частині з огляду на межі його повноважень, визначені статтею 341 КАС України, що зумовлює необхідність направлення справи в цій частині на новий розгляд.

64. Щодо позовних вимог про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 116 КЗпП України виплата всіх належних працівникові сум має бути проведена в день звільнення, а якщо працівник у цей день не працював, - не пізніше наступного дня після пред`явлення ним вимоги про розрахунок. У разі виникнення спору щодо розміру належних працівникові сум роботодавець зобов`язаний у зазначений строк виплатити неоспорювану ним суму.

65. Частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), чинній на час закінчення служби позивача, передбачає відшкодування середнього заробітку за затримку розрахунку з вини роботодавця до дня фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

66. За змістом частини другої статті 117 КЗпП України у разі наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити передбачене цією статтею відшкодування, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору, але не більш як за шість місяців.

67. Верховний Суд у постанові від 21.10.2021 у справі № 640/14764/20 (пункти 25 - 35) зазначив, що за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними, тоді як норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли спеціальним законодавством не врегульовано спірні правовідносини. При цьому Верховний Суд наголосив, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, а тому до таких правовідносин застосовуються статті 116, 117 КЗпП України. Аналізуючи ці норми, Верховний Суд виснував, що обов`язок щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникає внаслідок невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у встановлені строки, а визначальними обставинами є виплата належних сум при звільненні та факт проведення остаточного розрахунку.

68. У постанові від 06.07.2023 у справі № 580/3240/19 (пункти 51- 58, 70- 74) Верховний Суд, розвиваючи зазначений підхід, звернув увагу, що під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення, зокрема заробітну плату, індексацію та компенсацію за невикористані дні відпустки. Верховний Суд визнав помилковим висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для застосування статей 116, 117 КЗпП України та зазначив, що за відсутності остаточного розрахунку до розгляду справи середній заробіток підлягає стягненню по день ухвалення судового рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності своєї вини.

69. Колегія суддів уважає наведені правові висновки Верховного Суду застосовними до спірних правовідносин, оскільки у справі, що переглядається, позовні вимоги стосуються, зокрема, відповідальності за несвоєчасну виплату належних позивачу при звільненні сум індексації грошового забезпечення. При цьому непроведення остаточного розрахунку на час вирішення спору саме собою не виключає можливості розгляду вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки такого розрахунку.

70. У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій установили обставини невиплати позивачу належних сум індексації грошового забезпечення, однак відмовили в задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з мотивів непроведення остаточного розрахунку. Колегія суддів уважає такий висновок помилковим, оскільки він не узгоджується з положеннями статті 117 КЗпП України та наведеними правовими висновками Верховного Суду.

71. Отже, доводи касаційної скарги щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду стосовно застосування статті 117 КЗпП України у подібних правовідносинах, заявлені на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, знайшли своє підтвердження.

72. Водночас наведене не свідчить про обґрунтованість визначеного позивачем розміру середньоденного грошового забезпечення в сумі 990,08 грн та заявленого до стягнення середнього заробітку в сумі 182174,72 грн. Суди попередніх інстанцій не перевірили правильності такого розрахунку, не встановили складових грошового забезпечення, які підлягають урахуванню під час обчислення середнього заробітку, та не визначили періоду затримки розрахунку відповідно до статті 117 КЗпП України. При цьому саме по собі зазначення позивачем 184 днів затримки не є достатнім для висновку про правильність здійсненого ним розрахунку.

73. Колегія суддів зауважує, що визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні має здійснюватися відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100), на підставі належних доказів щодо розміру грошового забезпечення позивача за відповідний розрахунковий період. Водночас суд касаційної інстанції відповідно до частини другої статті 341 КАС України не вправі самостійно встановлювати обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, та додатково перевіряти докази, а тому наведені позивачем розрахунки не можуть бути вперше перевірені й визнані обґрунтованими під час касаційного перегляду справи.

74. Колегія суддів ураховує правовий підхід, викладений у постанові Верховного Суду від 08.08.2024 у справі № 640/14569/21, відповідно до якого суд, установивши порушення строків розрахунку при звільненні, повинен визначити як суму заборгованості, так і конкретний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, надавши за необхідності оцінку обставинам, що впливають на співмірність такого відшкодування. З огляду на невстановлення судами попередніх інстанцій зазначених обставин та межі касаційного перегляду, визначені статтею 341 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про необхідність направлення справи в цій частині на новий розгляд.

75. За правилами пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

76. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.

77. У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій, неправильно застосувавши норми матеріального права та не врахувавши наведених висновків Верховного Суду, не перевірили обґрунтованості здійснених позивачем розрахунків належних йому сум індексації грошового забезпечення, не визначили конкретного розміру заборгованості та не встановили обставин, необхідних для вирішення пов`язаних із цим позовних вимог. Указане свідчить про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо повного і всебічного з`ясування обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

78. Водночас суд касаційної інстанції відповідно до частини другої статті 341 КАС України не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, та додатково перевіряти докази. Позаяк для правильного вирішення спору необхідно дослідити докази та встановити обставини, які залишилися нез`ясованими, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень у відповідній частині з направленням справи на новий розгляд.

79. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно з урахуванням висновків, викладених у цій постанові, перевірити правильність здійснених позивачем розрахунків індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 28.02.2018 та індексації-різниці за періоди з 01.03.2018 до 31.12.2022 і з 01.01.2024 до 06.02.2025, дослідити відомості про нарахування та виплату грошового забезпечення, установити конкретні суми індексації, належні позивачу за спірні періоди, з урахуванням раніше виплачених сум. При цьому необхідно вирішити питання щодо виплати індексації з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку № 44, а також надати належну правову оцінку вимогам про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

80. За правилами частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

81. Оскільки зазначених порушень припустилися суди обох інстанцій, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення у зазначеній частині - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду суду необхідно повно та всебічно з`ясувати обставини справи, надати оцінку доказам та доводам учасників справи і, залежно від установленого, ухвалити судове рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

82. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2025 року у справі № 420/12862/25 скасувати в частині зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року до 28 лютого 2018 року та нарахувати і виплатити індексацію-різницю за періоди з 01 березня 2018 року до 31 грудня 2022 року і з 01 січня 2024 року до 06 лютого 2025 року (абзаци третій та п`ятий резолютивної частини рішення суду першої інстанції), а також у частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення цих сум індексації у визначеному позивачем розмірі з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов`язання нарахувати і виплатити відповідні суми.

3. Справу № 420/12862/25 у зазначеній частині направити на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

4. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк

В.М. Соколов