Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №161/13956/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 161/13956/26 пров. № А/857/43349/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Обрізко І.М.,

суддів Глушка І.В., Пліша М.А.,

за участю секретаря судового засідання Демчик Л.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 липня 2026 року, прийняте суддею Гриня О.М. у місті Луцьк, у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області, Луцьке районне управління поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання протиправною та скасування постанови,-

встановив:

ОСОБА_1 (надалі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у Волинській області (надалі – ГУ НП, відповідач 1), Луцького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області (далі – РУП ГУ НП, відповідач 2) про скасування постанови серії ЕНА № 7399297 від 18.06.2026, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.126 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20 400,00 грн. за те, що він нібито керував транспортним засобом, будучи особою, позбавленою права керування транспортними засобами.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 липня 2026 відмовлено в задоволенні позову.

Суд першої інстанції виходив з того, що наявність події та складу правопорушення підтверджується не лише постановою, а й відеозаписом, а також власними поясненнями позивача.

Видача посадовими особами Територіального сервісного центру МВС посвідчення водія ОСОБА_2 , попри наявність чинного судового рішення про позбавлення його права керування не породжує для останнього право керувати транспортними засобами всупереч чинному судовому рішенню та не спростовує факту вчинення ним адміністративного правопорушення.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі звертає увагу на те, що 12.03.2026 Територіальним сервісним центром МВС за № 0741 на ім`я ОСОБА_2 було видано нове посвідчення водія серії НОМЕР_1 , яке має статус «видане» та є дійсним до 12.03.2056.

Отже, на думку апелянта, його право керування було офіційно підтверджено уповноваженим державним органом у 2026, а тому в його діях відсутня об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч.4 ст.126 КУпАП.

Також, не доведено умисної форми вини в його діях.

Інспектор патрульної поліції під час розгляду справи на місці зупинки проявив очевидну упередженість, позаяк він проігнорував пред`явлене водієм чинне посвідчення водія серії НОМЕР_1 , що видане у 2026 та офіційні дані Єдиного державного реєстру МВС, згідно з якими станом на дату перевірки, позивач не перебував у статусі особи, позбавленої права керування.

Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Стороною позивача подано клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції 13.10.2026, однак відповідно до ч. 2 ст. 195 КАС України, така заява повинна бути подана не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, тобто до 14.10.2026, тому клопотання (заява) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду подано з порушенням процесуального строку, що є підставою для відмови.

У судове засідання для розгляду апеляційної скарги учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до ч.4 ст. 229, ст. 313 КАС України апеляційний суд ухвалив розгляд апеляційної скарги здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що відносно позивача винесено постанову 18.06.2026 інспектором Луцького РУП ГУНП у Волинській області про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 7399297, якою ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20 400,00 грн. за те, що він нібито керував транспортним засобом, будучи особою, позбавленою права керування транспортними засобами.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, що притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами та інше.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Як зазначено вище, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Таке провадження спрямоване, зокрема, на своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Інспектор як представник державного органу, наділеного повноваженнями щодо виявлення та притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності у своїй діяльності має керуватися виключно законом та діяти відповідно до нього.

Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, поміж іншого, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справ та посилання на норму закону, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.12.2018 у справі № 263/15738/16-а.

Частиною 2 ст. 283 КУпАП встановлено, що постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Колегія суддів зазначає, що оскаржувана постанова відповідає зазначеним вище вимогам та в п. 7 такої зазначено, що до неї додано відео з нагрудної боді камери номер 5, а відтак наведено доказ і техзасіб яким зафіксовано такий доказ та який брався за основу при прийнятті відповідачем оспореної постанови.

Слід погодитись із судом першої інстанції з приводу наявного відеозапису, що такий є належним, допустимим і достатнім доказом на підтвердження факту керування позивачем транспортним засобом та його обізнаності про позбавлення його права керування за судовим рішенням, а доводи останнього про відсутність у матеріалах справи доказів вчинення правопорушення слід відхилити як такі, що спростовуються наявними матеріалами справи.

З матеріалів справи також вбачається, що постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області у справі № 161/14431/23 від 27.10.2023 ОСОБА_3 позбавлено права керування транспортними засобами строком на 5 років. Вказана постанова набрала чинності 07.11.2023 та станом на даний час є незмінною.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Як установлено у статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Також, відповідно до п. 20 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 № 340 рішення суду про позбавлення права на керування транспортними засобами, яке набрало законної сили, протягом трьох робочих днів із моменту його отримання/винесення надсилається посадовою особою Національної поліції до територіального сервісного центру МВС за адресою задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) на території України особи, зазначеної в цьому рішенні. Доступ до судових рішень за умов технічної реалізації може забезпечуватися шляхом електронної інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром судових рішень і Єдиним державним реєстром МВС. Вилучені посвідчення водія зберігаються у територіальному сервісному центрі МВС за місцем проживання осіб, зазначеним у судовому рішенні про позбавлення права на керування транспортними засобами.

Основним аргументом, яким апелює позивач є те, що 12.03.2026 Територіальним сервісним центром МВС за № 0741 на ім`я ОСОБА_2 було видано нове посвідчення водія серії НОМЕР_1 , яке має статус «видане» та є дійсним до 12.03.2056, тому на його думку, право керування було офіційно підтверджено уповноваженим державним органом.

Разом з тим, така позиція є помилковою, позаяк отримання особою нового бланка посвідчення водія за наявності чинного судового рішення про позбавлення права керування, не відновлює законного права цієї особи на керування транспортними засобами. Це є два різні інститути, оскільки посвідчення водія є лише фізичним свідченням наявності права. Проте, коли суд своєю постановою тимчасово анулював або призупинив саме право особи керувати автомобілем, то навіть якщо така особа отримала новий документ (посвідчення водія), її правовий статус залишається незмінним, вона є особою, позбавленою права керування.

Позбавлення права керування є видом правового стягнення чи покарання, яке накладається виключно судом на чітко визначений строк і жоден адміністративний орган, в тому числі Територіальний сервісний центр МВС, не може скасувати або знівелювати дію судового рішення шляхом видачі нового бланка посвідчення.

Відповідно до статті 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Статтею 15 Закону України «Про дорожній рух» забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.

Таким чином, позбавлення спеціального права, зокрема, права керування транспортними засобами, одночасно припиняє реалізацію вказаного права особою, до якої застосовано цей вид адміністративного стягнення.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції підставно не прийняв до уваги посилання позивача на те, що сам факт видачі йому в 2026 сервісним центром МВС нового посвідчення водія свідчить про відновлення його права керування транспортними засобами. Видача документа територіальним сервісним центром МВС є діяльністю виконавчого органу державної влади й не може скасовувати, змінювати чи припиняти дію судового рішення, яке набрало законної сили та не скасоване і не змінене в установленому законом поряду.

Інші доводи наведені у апеляційній скарзі не спростовують мотивів судового рішення, а тому оспорена постанова серії ЕНА № 7399297 від 18.06.2026 відповідача є законною та обґрунтованою.

З приводу обґрунтованості судового рішення апеляційною інстанцією суд звертає увагу на пункт 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010, в якому Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Суд не здійснює новий розподіл судових витрат відповідно до ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 272, 286, 310, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 липня 2026 у справі №161/13956/26 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і не може бути оскаржена.

Головуючий суддяІ. М. Обрізко

суддіІ. В. Глушко

М.А. Пліш

Повне судове рішення складено 14.10.2026